Самостійна робота 5

Тема: Законодавчі основи розвитку підприємств і підприємництва в Україні.

В результаті вивчення теми студенти повинні:

Знати: законодавчі основи розвитку підприємництва в Україні; законодавчі акти України з питань розвитку підприємств і підприємництва; класифікацію підприємств і форм підприємницької діяльності;

Вміти: визначати законодавчі основи розвитку підприємництва в Україні; аналізувати види підприємств за різними критеріями; визначати переваги і недоліки різних форм підприємницької діяльності

 

Студенти, залежно від рівня знань, вмінь і здібностей самостійно обирають для себе рівень завдання самостійної роботи.

 

Для того, щоб отримати за вірно виконану самостійну роботу максимально 8 балів, необхідно в зошиті для домашніх самостійних робіт виконати такі завдання:

 

1. Надати визначення понять: підприємство, підприємництво.

2. Перерахувати законодавчі акти України з питань розвитку підприємств і підприємництва.

3. Заповнити таблицю 5.1

 

Таблиця 5.1 Види підприємств

 

За формою власності
За формою організації
За розміром

Для того, щоб отримати за вірно виконану самостійну роботу максимально 10 балів, необхідно в зошиті для домашніх самостійних робіт виконати такі завдання:

1. Заповнити таблицю 5.2

 

 

Таблиця 5.2 Організаційні форми підприємств

 

Організаційні форми підприємств	Переваги	Недоліки
Одноосібне володіння
Партнерство
Корпорація

 

2. Орієнтуючись на власні знання, матеріали засобів масової інформації заповнити таблицю 5.3

 

Таблиця 5.3 Приклади підприємств різних форм власності Запорізького регіону

 

Державна власність	Колективна власність	Приватна власність	Власність інших держав	Власність міжнародних організацій

Додатковий матеріал для виконання самостійної роботи:

Підприємництво — самостійна, ініціативна, постійна діяльність у сфері виробництва, надання послуг і виконання робіт, яку здійснюють на влас­ний ризик з метою отримання прибутку, а також стиль і тип поведінки, якому властиві ініціатива, пошук нетрадиційних рішень, масштабність, ризик.

Основними передумовами підприємницької діяльності є різноманіття форм власності; раціональна політика держави що­до неї, яка виражається у науково обґрунтованій правовій базі; політична стабільність; сприятлива громадська думка.

З урахуванням важливої ролі підприємництва у забезпеченні економічної, соціальної, а відповідно й політичної систем у біль­шості країн з ринковою економікою створено широке правове поле для його функціонування і розвитку. Зі створення можливостей для становлення підприємництва розпочалися економічні рефор­ми у пострадянських державах. В Україні підприємницьку діяль­ність регулюють закони: «Про господарські товариства», «Про власність», «Про оренду державного та комунального майна», «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», «Про державну підтримку малого підприємниц­тва», «Про патентування деяких видів підприємницької діяльнос­ті», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» (став чинним з 1 липня 2004 р.) та «Господарський кодекс України» (став чинним з 1 січня 2004 р.).

Крім того, підприємницьку діяльність регулюють багато підзаконних нормативних актів: Постанова Правління НБУ № 527 від 18 грудня 1998 р., Інструкція «Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті», Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єк­тів малого підприємництва» № 746/99 від 28 червня 1999 р.

Українське законодавство трактує підприємництво як само­стійну ініціативу, систематичну, на власний ризик діяльність із виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, занят­тя торгівлею з метою одержання прибутку. Підприємцями мо­жуть бути громадяни, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності, юридичні особи всіх форм власності. Юридичною особою є підприємство, організація, установа, будь-яка інша структура, яка має своє майно, рахунок у банку, самостійний ба­ланс, печатку зі своєю назвою, товарний знак, право набувати власність, користуватися і розпоряджатися нею від свого імені, бути позивачем і відповідачем у суді та господарському суді, несе самостійну майнову відповідальність. Заборонено займатися під­приємницькою діяльністю військовослужбовцям; посадовим осо­бам органів прокуратури, суду, органів державної безпеки, внут­рішніх справ, нотаріату, державної влади та управління, які здійснюють контроль за підприємницькою діяльністю; особам, яким суд заборонив займатися підприємницькою діяльністю; особам, які мають непогашену судимість за крадіжки та інші корисливі правопорушення.

Підприємство — економічно і юридично відокремлена ланка економіки, в якій поєднується певний технологічний і суспільний спосіб виробництва ма­теріальних благ і послуг.

У економіці України сучасні підприємства класифікують за сімома ознаками:

1. За метою і характером діяльності виокремлюють комерційні та некомерційні підприємства. Комерційні ставлять за мету одержання прибутку, мета некомерційних у досягненні соціально­го чи економічного ефекту без одержання прибутку.

2. За формами власності розрізняють приватні, колективні, державні підприємства.

3. За належністю капіталу існують національні, іноземні, змішані підприємства.

4. За правовим статусом і формою господарювання виокремлю­ють одноосібні, кооперативні, орендні, господарські товариства.

5. За галузево-функціональним видом діяльності підприємс­тва поділяють на промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, торговельні, виробничо-торговельні, торгово-посе­редницькі, інноваційно-впроваджуючі, лізингові, банківські, страхові, інвестиційні, туристичні.

6. За технологічною та територіальною цілісністю і ступенем підпорядкування серед підприємств виокремлюють головні (мате­ринські), дочірні, асоційовані, філії.

7. За розміром (чисельністю працюючих) підприємства бува­ють малі, середні, великі. Малі фірми — до 50 працівників за­лежно від галузі, середні — до 1000 та великі — понад 1000 пра­цівників.

Набуття підприємством у його відносинах з фізичними і юри­дичними особами правової форми надає йому якостей фірми.

Фірма — складне об'єднання матеріальних, трудових та інших ресурсів, відповідно організованих і координованих для виробництва товарів і послуг.

Основою економіко-правової форми підприємства є форма власності, на якій воно засноване. Відповідно до існуючих типів власності (спільної, приватної, змішаної) економіко-правові фор­ми підприємств диференціюють на приватні, колективні, держав­ні та змішані.

Приватні підприємства. До них відносять будь-які підпри­ємства недержавної форми власності. З огляду на це виокремлю­ють такі їх види: одноосібного володіння, партнерства (товарис­тва), корпорації.

Підприємства одноосібного володіння. Ними є:

- індивідуальні підприємства (їх майно належить фізичній особі, вони функціонують лише на її власній праці);

- сімейні підприємства (засновані на власності і праці громадян — членів однієї родини);

- підприємства, засновані на власності окремого громадяни­на з правом найму робочої сили (такі підприємства поширені в ринковій економіці, часто їх називають малим бізнесом).

Порівняно з іншими формами підприємство одноосібного во­лодіння має свої переваги і недоліки. З економічної точки зору го­ловною його перевагою є єдність в одній особі господарюючого суб'єкта і власника як передумови ефективного функціонування підприємства, оскільки власник має цілковиту свободу у виборі діяльності, самостійно розпоряджається майном, результатами своєї праці, сплачує відносно невеликі податки. Малий бізнес швидше, ніж великі фірми, пристосовується до кон'юнктури рин­ку, роботи в кризових умовах. Він сприяє розширенню номенкла­тури й асортименту продукції, ефективніше вирішує проблеми ре­сурсозбереження, раціональніше використовує трудові ресурси, у нього значно нижчі виробничі, інфраструктурі витрати. В еконо­міці багатьох західних країн малий бізнес є індикатором еконо­мічного розвитку як наслідок його оперативного реагування на динаміку ринкової кон'юнктури, норми прибутку в різних галу­зях економіки.

Однак підприємства одноосібного володіння мають певні еко­номічні недоліки. Це нестача власних фінансових ресурсів для розвитку підприємства, труднощі менеджменту (власник змуше­ний виконувати всі основні функції з управління, оскільки йому недоступні вигоди від спеціалізації управління), необмежена від­повідальність власника підприємства за результати діяльності (одноосібні підприємці відповідають не лише активами підпри­ємства, а й своїм особистим майном: якщо власник не може покри­ти всі вимоги кредиторів активами підприємства, суд може на­класти арешт і на його особисту власність). Одноосібним підпри­ємствам не під силу масштабні науково-технічні програми, у них обмежений доступ до сировини і матеріалів, невисокі можливості щодо вивчення ринків збуту, реклами, вони надто вразливі до дії зовнішніх факторів — коливання цін, податків.

Підприємства одноосібного володіння поширені у країнах з ринковою економікою (у США близько 80 % підприємств є одно­осібними). Загалом найбільше їх у роздрібній торгівлі, консульта­тивному бізнесі, сфері харчування та інших видах послуг.

Партнерства (товариства). Засновані на партнерстві під­приємства репрезентують більш розвинуту економіко-правову форму. їх характерна особливість полягає у наявності двох або більше осіб, які об'єднують своє майно, стають співвласниками створено­го ними підприємства, спільно управляють виробництвом і влас­ністю, розподіляють прибуток і несуть спільну відповідальність за його зобов'язаннями. Процедурно організація партнерства нескладна. Майже в усіх випадках вона передбачає укладення письмового договору.

За статусом виокремлюють партнерства з обмеженою відпові­дальністю і партнерства з повною відповідальністю (звичайні партнерства).

Партнерства з обмеженою відповідальністю відповідають за зобов'язаннями партнерства у межах своїх внес­ків, у таких пропорціях вони розподіляють прибуток.

Партнерства з повною відповідальністю (звичайні парт­нерства). Учасники відповідають за зобов'язаннями партнерства розмірами своїх внесків і особистим майном.

Перевагами партнерства порівняно з підприємствами одно­осібної приватної власності є можливість залучення більших ре­сурсів зі збереженням високої адаптивності. Оскільки управлін­ня партнерською фірмою, як правило, спеціалізоване, кожний з партнерів відповідає за конкретну ділянку роботи. Недоліками партнерства вважають значно складнішу, ніж за одноосібного підприємництва, процедуру прийняття рішень, часті незгоди між учасниками під час управління підприємством, неможли­вість продажу учасниками своїх паїв на відкритому ринку.

Партнерства мають міцні позиції й активно розвиваються у сфері малого бізнесу, у наданні послуг, сільському господарстві.

Корпорації. Найрозвинутіша економіко-правова форма під­приємств, які ще називають АТ. Вона володіє найбільшою фінан­совою силою, великими перевагами у менеджменті, що є наслід­ком її спеціалізації та професіоналізму.

Корпорація відповідає за своїми зобов'язаннями лише майном корпорації, цим вона відрізняється від одноосібних приватних підприємств І партнерств, які відповідають і власним майном, і майном своїх учасників (засновників). Це свідчить, що корпора­ція є товариством (компанією) з обмеженою відповідальністю, статус якої привабливий для суб'єктів бізнесу.

Зважаючи на особливості відповідальності, виокремлюють та­кі види корпорацій:

- корпорації з відповідальністю, обмеженою акціями;

- корпорації з відповідальністю, обмеженою гарантіями;

- корпорації з необмеженою відповідальністю.

Створити корпорацію технічно значно складніше, ніж парт­нерство чи підприємство одноосібного володіння, оскільки на них поширюються юридичні обмеження ділової активності (дозволено займатися тільки видами діяльності, передбаченими статутом). У багатьох країнах функціонування корпорацій ускладнене подвій­ним оподаткуванням доходу: оподатковуються прибутки АТ і до­ходи (дивіденди) акціонерів.

Останнім часом заявив про себе новий вид корпоративного під­приємства — корпорація колективного володіння, утворення якої є результатом передавання більшої частини акцій її працівникам, що зближує їх інтереси.

Колективні підприємства. До них відносять підприємства з колективною формою власності на засоби виробництва і частину

створеного продукту, а також із колективним управлінням влас­ністю. Розрізняють колективні підприємства, що допускають по­діл власності на паї та не допускають такого поділу.

Підприємством колективної власності вважають корпоратив­не або унітарне підприємство, що діє на основі колективної влас­ності засновників. Підприємствами колективної власності є ви­робничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, під­приємства громадських і релігійних організацій.

Державні підприємства. Одним із суб'єктів господарської ді­яльності розвинутих країн є державне підприємство — підприємс­тво, яке засноване і здійснює свою виробничо-економічну діяль­ність на базі державної власності. Функціонування таких підпри­ємств є однією з форм впливу держави на господарське і соціальне життя суспільства. За ринкової системи господарювання держав­ний сектор в економіці країн Західної Європи становить 15 %, хоч у різних країнах він неоднаковий.

Державні підприємства функціонують на принципах самоокуп­ності, самофінансування та самоуправління з метою одержання прибутку. Це означає, що їх діяльність відбувається в режимі пов­ної комерціалізації, тобто господарчого розрахунку.

Змішані підприємства. Це підприємства, в яких поєднують­ся різні форми власності, зокрема державна і приватна. Вплив учасників на діяльність таких підприємств обумовлюється част­ками у статутному фонді. Вони можуть бути як національними, так і з залученням іноземного капіталу. У світовій економічній практиці змішані підприємства доволі поширені.

Кожне підприємство належить до певної організаційно-право­вої форми, що обумовлена формою його власності, правовим ре­жимом, переданим йому засновниками майна; законодавчими об­меженнями щодо діяльності конкретної організаційно-правової форми; повноваженнями щодо управління майном юридичної особи; вимогами законодавства до складу його засновників і меж їх відповідальності за зобов'язаннями створеної ними юридичної особи; характером повноважень управління та деякими іншими особливостями.

Суб'єктами малого підприємництва в Україні є зареєстровані у встановленому порядку фізичні особи, які займаються підприєм­ницькою діяльністю без створення юридичної особи, а також, юри­дичні особи будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період не перевищує 50 осіб, а обсяг річного валового дохо­ду — 500 000 євро. Такі підприємства можуть бути новоствореними або виділеними зі складу діючих, які є засновниками малих підприємств. Основним критерієм для зарахування господарсько­го об'єкта до малих підприємств є кількість працівників, яка за­лежить від галузі та виду діяльності: в промисловості та будівниц­тві — до 200 осіб, в інших галузях виробничої сфери — до 50, у науці та науковому обслуговуванні — до 100, у невиробничій сфе­рі — до 25, у роздрібній торгівлі — до 15 осіб.

У 90-ті роки XX ст. в економіці України почали функціонува­ти підприємства у формі господарських товариств.

Господарські товариства — підприємства створені на засадах угоди юри­дичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприєм­ницької діяльності з метою одержання прибутку.

До господарських товариств належать: АТ, товариства з обме­женою відповідальністю (ТОВ), товариства з додатковою відпові­дальністю (ТДВ), повні товариства, командитні товариства.

Акціонерні товариства. Вони формують статутний фонд, поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості, несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства тільки його майном, а кожен акціонер — у межах належних йому акцій. Статутний фонд АТ не може бути меншим суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам на момент його створення.

У деяких випадках конкретна організаційно-правова форма є обов'язковою передумовою для певного виду діяльності. Наприк­лад, інвестиційний фонд може бути створений лише у формі ЗАТ, його статутний фонд повинен бути не меншим суми, еквівалентної 2000 мінімальних зарплат. Якщо інвестиційна компанія здійснює спільні інвестиції, її статутний фонд має становити не менше 50 тис. мінімальних зарплат.

АТ мають фінансові (створюють механізм оперативної мобілі­зації масштабних інвестицій і регулярного одержання прибутку у формі дивідендів для власників акцій), економічні (акціонерний капітал сприяє встановленню гнучкої системи виробничо-госпо­дарських зв'язків, опосередкованих перехресним або ланцюговим володінням акцій), соціальні (акціонування є важливою формою роздержавлення власності, перетворення найманих працівників на співвласників майна) переваги.

Товариства з обмеженою відповідальністю. Це товариства, які мають статутний фонд, поділений на частки, розмір яких ви­значається установчими документами. Статутний фонд повинен бути не меншим суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам. Кожний учасник несе ризик у межах сво­їх вкладів до статутного фонду. Це один з найпоширеніших видів господарських товариств у економічній сфері України.

Товариства з додатковою відповідальністю. Це товариства, учасники яких відповідають за боргами товариства своїми внеска­ми до статутного фонду, а за недостатності цих сум — належним їм майном в однаковому для всіх учасників розмірі, кратному до свого внеску. Граничний розмір відповідальності передбачається в установчих документах. В Україні у формі ТДВ обов'язково по­винні функціонувати довірчі товариства, які здійснюють пред­ставницьку діяльність відповідно до договору, укладеного з дові­рителями майна (коштів, ЦП, документів, які засвідчують право власності довірителя) щодо реалізації прав його власників.

Загалом менш поширеними є повні та командитні товариства.

Повні товариства. Їх учасники зі своїх внесків формують статутний фонд, займаються спільною підприємницькою діяль­ністю, несуть необмежену і солідарну відповідальність усім своїм майном за зобов'язаннями товариства, що виникли до чи після їх вступу до нього.

Командитні товариства. Це товариства змішаного типу, в яких поєднуються особливості товариства з обмеженою відпові­дальністю і повного товариства. Одні їх учасники здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть відпові­дальність за його зобов'язаннями всім своїм майном (повні това­риші, або комплементарії). Інші учасники (вкладники, або командисти) не беруть участі в підприємницькій діяльності та управ­лінні товариством, їх відповідальність обмежена вкладом у майно товариства.

Правовий статус усіх видів господарських товариств визнача­ється нормами Закону України «Про господарські товариства», який регулює особливості їх створення, права та обов'язки, рівень відповідальності учасників і засновників.

Рекомендована література:

1. Політична економія / за ред. В.О.Рибалкіна, В.Г.Бодрова. – К.: Академія, 2004. – с.445-465

2. Основи економічної теорії. / за ред. П.В.Круша, В.І.Депутат, С.О.Тульчинськох. – К.: Каравела, 2007, с.170-186

3. Мочерний С.В., Устинко О.А. Основи економічної теорії. – К.: Академія, 2005, с.184-201

4. Економічна теорія: Політекономія / за ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання, 2006, с267-288.