1. Диверсифікація, як один з методів зниження ризику.
Один із засобів поділу активів фірми з наступним об'єднанням ризиків - це диверсифікація Суть диверсифікаційної діяльності полягає в розподілі зусиль та капіталовкладень між різноманітними видами діяльності, безпосередньо не пов'язаними один з одним. У такому випадку, якщо в результаті непередбачених подій один вид діяльності буде збитковий, інший вид буде приносити прибуток.
Процес диверсификації розуміється в двох аспектах: у широкому і вузькому.
Під диверсификацією у широкому змісті розуміється розширення сфери діяльності будь-якої організації незважаючи на те, до якої сфери економіки вона відноситься і в якому напрямку працює.
Стосовно до різноманітних галузей і сфер підприємницької діяльності існує вузьке розуміння даного терміну, зокрема, під диверсифікацією виробництва варто розуміти процес проникнення спеціалізованих підприємств у нові для себе галузі матеріального і нематеріального виробництва з метою забезпечення сталих умов функціонування, а отже, і зниження рівня втрат у випадку реалізації визначених ризиків.
За рівнем проходження диверсифікаційні процеси можуть бути класифіковані на:
• фірмові;
• міжфірмові;
• галузеві;
• міжгалузеві;
• державні;
• міждержавні.
За масштабами охоплення ринкового (економічного) простору розрізняють диверсифікацію:
• одного ринку;
• сукупності ринків.
За напрямками розрізняють одно- та багатопрофільну диверсифікацію.
Варто розрізняти концентричну та горизонтальну диверсифікацію. Концентрична диверсифікація - це поповнення асортименту виробами, схожими на товари, що уже випускаються підприємством. Горизонтальна диверсифікація являє собою поповнення асортименту виробами, несхожими на товари підприємства, але цікавими для існуючих споживачів.
Необхідно відзначити, що метод диверсифікації дозволяє знижувати виробничі, комерційні й інвестиційні ризики. Інвестиційні ризики знижуються шляхом створення інвестиційного портфеля фірми. Звичайно в стандартний інвестиційний портфель входять цінні папери, що мають альтернативні цілі: '
одержання відсотків на вкладений капітал;
зберігання капіталу від інфляції;
забезпечення приросту капіталу за рахунок росту курсової вартості придбаних акцій.
До першої групи входять низьколіквідні та високоризиковані цінні папери, які можуть забезпечити високі відсотки при вдалому збігу обставин.
В другу групу входять цінні папери, що володіють більшою ліквідністю, випущені крупними компаніями або державою, з невеликими ризиками і заздалегідь очікуваними невеликими, але стабільними процентними виплатами.
Третя група - цінні папери, що володіють дуже високою ліквідністю; у даному випадку інвестор сподівається на шанси заробити на перепродажах.
При формуванні інвестиційного портфеля таким чином проходить “усереднення” інвестиційного ризику шляхом дверсифікації.
Диверсифікаційні процеси мають об'єктивний характер. З одного боку, вони є реакцією визначеного економічного організму на умови зовнішнього середовища, що змінюються, а з іншого боку - це каталізатор, що стимулює безпосередньо зовнішньої зміни.
Як реакцію на зміну зовнішнього середовища диверсифікацію можна розглядати в контексті адаптаційної стратегії підприємств, зокрема, стратегії ефективного управління ризиками, а як стимулятор зовнішніх змін - в аспекті ринкових змін.
Різновиди стратегії диверсифікації
За ознакою напрямку проходження існує два основних види диверсифікації підприємницької діяльності:
виробнича і фінансова диверсифікації.
Виробнича диверсифікації - збільшення асортименту продукції (послуг) що випускається. При цьому даний вид диверсифікації може проходити по одному з декількох напрямків.
Однорідна диверсифікація. Прийнято вважати, що ті диверсифікаційні процеси, які проходять на підприємстві, відносяться до однорідної диверсифікації в тому випадку, якщо дане підприємство починає виготовляти продукцію (або надавати послуги), аналогічні тим, що вже виготовляються на підприємстві і відрізняються від уже вироблених продуктів (послуг) деякими не дуже значними параметрами. Наприклад, машинобудівельне підприємство, що випускало раніше шестерні одного діаметра, починає робити поряд із старою продукцією нові шестерні, що відрізняються від попередніх не тільки діаметром але й якістю сталі. Такий напрямок одного з підвидів виробничої диверсифікації найбільше зустрічається і найчастіше може бути витлумачене як просте розширення асортименту що випускається продукції.
Поряд з цим напрямком диверсифікації існує і більш складніший її вид - так звана “ відносно однорідна диверсифікація” У основі цієї диверсифікації лежить явно виражена однорідність техніко-технологічних ознак виробництва цієї продукції, а також ідентичність споживчої вартості цих товарів. Прикладом цього напрямку диверсифікації може служити машинобудівне підприємство, котре поряд із своїм традиційним видом продукції - фрезерними верстатами - починає освоювати також і випуск токарних верстатів. Явна однорідність техніко-технологічних ознак виробництва цього виду продукції полягає в тому, що:
• виробничі стадії і порядок їхній проходження в обох випадках цілком ідентичні;
• технологічний процес виготовлення окремих частин також ідентичний;
• ідентичні (або майже ідентичні) матеріали, які використовуються при виробництві цієї продукції;
• споживча вартість цих виробів відрізняється лише незначно.
Наступним напрямком диверсифікації є умовно різнорідна диверсифікація. Це такий вид диверсифікації, в основі якого немає чітко видимої (або взагалі немає) спільності техніко-технологічних характеристик її виробництва. Проте цей вид є лише умовно-різнорідним видом диверсифікації тому, що зберігається однорідність за відносною ідентичністю споживчої вартості або за відносною ідентичністю виробничого процесу.
Відносна ідентичність споживчої вартості полягає в тому, що даний вид продукції спроможний задовольнити умовно-ідентичні потреби. Наприклад, машинобудівне підприємство поряд із випуском фрезерних верстатів для інших машинобудівних підприємств починає випуск інструмента, який необхідний для технічного обслуговування цих верстатів. Цей інструмент виготовляється за іншою технологією, відрізняється від тієї, що застосовується при виготовленні верстатів. Спільність двох цих видів продукції полягає в тому, що вона розрахована на того самого споживача (у нашому прикладі - машинобудівне підприємство, що закуповує ці верстати). Крім того, між цими видами продукції є також і умовний зв'язок у їхньому використанні. Придбавши верстат, його необхідно обслуговувати, а для цього потрібний спеціальний інструмент, що купується у цього ж виробника.
Цей підвид умовно-різнорідної диверсифікації потребуває в особливому виділенні, і основним критерієм при цьому буде:
• закінчений процес виробництва;
• ув'язування з базовим технологічним процесом.
Описаний підвид є горизонтальним напрямком умовно-різнорідної диверсифікації.
Крім цього підвиду, існує й інший - вертикальний підвид умовно-різнорідної диверсифікації. Він характеризується єдністю (або відносною єдністю) виробничого процесу. Суть цього підвиду полягає в тому, що поряд із базовим видом продукції що випускається, підприємство починає випуск підбазового виду (тобто такого, який у наступному базовому виді буде використовуватися як його компонент) або постбазового виду продукції (тобто того, що використовує у своєму складі базовий вид продукції). Наприклад, машинобудівне підприємство поряд із випуском моторів для тракторів починає займатися виробництвом шестерень, які використовуються в моторі або виробництвом самих тракторів.
Таким чином, умовно-різнорідна диверсифікація класифікується за признаком закінченості споживання на дві великі групи:
• горизонтальну умовно-різнорідну диверсифікацію;
• вертикальну умовно-різнорідну диверсифікацію.
Проте ця умовна різнорідність може зникнути, і з'явиться повна різнорідність. Тоді можливим є наступний напрямок виробничої диверсифікації - різнорідна диверсификация. Основною ознакою виділення цього виду диверсификации, є повна (або майже повна) відсутність будь-яких зв'язків між базовим видом продукції та випуском нового виду продукції. Важливим моментом, що необхідно вивчити при аналізі цього виду диверсификации, є умова: чи існує повне або майже повна відсутність зв'язків.
У тому випадку, якщо взагалі відсутні навіть внутрішні зв'язки між базовим і новим видом продукції, диверсификация буде полярним видом різнорідної диверсификации. Наприклад, якщо машинобудівне підприємство, що займалося виробництвом моторів для тракторів, починає займатися випуском жіночих суконь. У тому випадку, якщо існує хоча б якийсь внутрішній нечіткий зв'язок між базовим та новим видом продукції, можна сказати, що це безпосередньо-різнорідна диверсификация. Наприклад, те ж машинобудівне підприємство, у якого базовий вид продукції - мотори для тракторів, що використовуються в сільському господарстві, починає займатися вирощуванням зерна. В цьому прикладі уловлюється, хоча і дуже слабка, але усе ж зв'язок між цими продуктами. У її основі лежить сільськогосподарське виробництво, для якого робився базовий продукт, і опосередковуючи його, підприємство починатити робити новий продукт - зерно.
Виробнича диверсифікація може бути безпосередньо виробничою диверсифікацією, а може бути й опосередкована фінансовою диверсифікацією. Причому, фінансова диверсифікація є лише одним з етапів на шляху до виробничої диверсифікації. При цьому охоплення видів і підвидів виробничої диверсифікації при використанні фінансової диверсифікації може бути таким широким, що досягти його при безпосередньо-виробничій диверсифікації просто неможливо.
Існує два основні шляхи фінансової диверсифікації:
• придбання частки акцій або інших цінних паперів підприємств (простий перелив капіталу в інший сектор);
• придбання цінних паперів або частки в банках або інших фінансових інститутах (пенсійних, інвестиційних фондах тощо), а також відкриття в них депозитних рахунків.
Перший вид фінансової диверсифікації відразу призводить підприємство до виробничіої, при якій діє вся описана раніше класифікація.
Другий вид фінансової диверсифікації є більш складним видом на шляху до виробничої диверсифікації. Складність полягає в тому, що переливи капіталу здійснюється за посередництвом фінансових інститутів. Причому це посередництво може бути як одиничним, так і багатократним, а також об'єднувати ці дві групи одночасно. У випадку придбання цінних паперів або частки в банках (або інших фінансових інститутах), а також відкриття в них депозитних рахунків, підприємство починатє брати участь у фінансовій діяльності цього інституту. Воно через опосередковану участь у загальному капіталі як прямо, так і побічно (через міжбанківські кредити, кредити між фінансовими інститутами і т.п.) займається фінансово-кредитною діяльністю, спрямованої на підприємство. Таким чином, побічно (через посередника) воно диверсифікує свою діяльність. Причому, у цьому випадку диверсифікація може бути менш сталим в часів у порівнянні з першим видом.
Фінансова диверсифікація другого виду є складною диверсифікацією у тому змісті, що підприємство займається нею через посередника (фінансовий інститут), диверсифікує свою діяльність за найрізноманітнішими напрямками і її ефект цілком (або майже цілком) залежить від успішної роботи посередника.
Описана нами класифікація діяльності підприємства має у своїй основі сферу докладання зусиль підприємства. Перевага такої класифікації полягає в тому, що розглядається той самий рівень (або одну фірму, або сукупність фірм і фінансових інститутів). Проте, як уже відзначалося раніше, цей рівень не єдиний. Існують також державний та транснаціональний рівні, на котрих також мають місце диверсифікаційні процеси.
Цей рівень диверсифікації можливо розглядати лише аналізуючи зміну структури й інших показників національної економіки, що у свою чергу, цілком (або майже цілком) залежить від рівня підприємства, що займається диверсифікацією.
Методичні рекомендації щодо розробки стратегії диверсифікації та визначення її ефективності на рівні підприємства
Необхідність свідомого формування логічної, а не безладної диверсифікації підприємницької діяльності з метою зниження ступеня ризику, ставить проблему вибору такого варіанта, набору варіантів або їх сполучення, що гарантував би підприємству економічну ефективність передбачуваних інновацій. Вибір напрямків і видів диверсифікації ставить перед суб'єктами господарської діяльності проблему досягнення сукупності суперечливих цілей: максимізація норми прибутку, мінімізація ризиків, максимізація ефектів, мінімізація витрат.
Для правильного вибору напрямків диверсифікації необхідно чітко уявити послідовність процесу ухвалення рішення, зміст фаз, їхній взаємозв'язок і взаємозумовленість, суть діяльності менеджерів у кожній фазі.
Основними фазами розробки стратегії диверсифікації є:
1) визначення мотивів і умов (внутрішніх і зовнішніх) використання диверсифікації як стратегії розвитку підприємства (фаза визначення мотивів);
2) відповідно до системи мотивацій і умов диверсифікації визначаються цілі цієї стратегії (фаза визначення цілей);
3) вибір можливих напрямків диверсифікації відповідно до поставлених цілей (фаза попереднього вибору);
4) аналіз внутрішнього стану підприємства (фаза внутрішнього аналізу);
5) комплексний аналіз ринку (фаза зовнішнього аналізу);
6) вибір напрямку диверсифікації з сукупності можливих напрямків відповідно до внутрішнього та зовнішнього аналізів (фаза остаточного вибору). Всі шість стадій взаємозалежні між собою і проходять у зазначеній послідовності.
Протягом фази визначення мотивів та умов створюється система, що складається з внутрішніх і зовнішніх мотивацій, що обумовлюють вибір підприємством диверсифікації як стратегії свого розвитку. Характерною рисою даної системи є те, що в процесі її побудови використовуються елементи, що входять у різні множини і не завжди узгоджуються між собою. Дане неузгодження полягає в деякому протиріччі між поточними і стратегічними завданнями підприємства (наприклад, максимально можливим збільшенням прибули і зниженням ступеня ризику тощо). Вирішення цього протиріччя може відбуватися за рахунок поділу (градації) більш вагомих мотивів шляхом їхньої переважної оцінки. Якщо таке протиріччя відсутнє (або після того, як воно є подоланим), формується нова система використовуваних мотивів і умов.
Протягом фази визначення цілей сукупність використовуваних мотивів та умов піддається додатковому аналітичному опрацюванню, після чого формується ціль (або цілі) розвитку підприємства в напрямку диверсифікації. Серед можливих цілей, поряд з активним захистом від ризику, можуть бути й інші цілі, з котрих найбільш істотними є: максимізація розвитку і боротьба за владу на ринку.
Розосередження ризику і його мінімізації, як ціль диверсифікації, означає зменшення мінливості загального прибутку підприємства, його більш сталу роботу як наслідок його активності в різноманітних секторах ринку.
Економічні мотивації й умови внутрішнього характеру, що впливають на встановлення даної цілі розвитку підприємства, складаються з наступного набору елементів і умов:
• відбувається зниження рівня рентабельності продукції, що випускається;
• існує загроза зниження конкурентноздатності що випускається підприємством продукції;
• відбувається абсолютне або відносне зниження прибули;
• амплітуда термінів одержання прибутку більше, ніж звичайно;
• використання вільних коштів недостатньо ефективно й існують шляху їх більш ефективного використання;
• існує можливість збільшити заробітну плату робітників підприємства за рахунок змін у стратегії.
Економічні мотивації й умови зовнішнього характеру складаються з таких елементів, як:
• на інших підприємствах проводиться випуск продукції, близької за характеристиками до продукції, що випускається на даному підприємстві, а її рентабельність при аналогічних умовах виробництва вища;
• ринок не відчуває або, можливо, у перспективі не буде відчувати потреби в продукції такої якості й кількості, що випускається зараз даним підприємством;
• аналогічні підприємства більш ефективно використовують вільні кошти;
• заробітна плата на даному підприємстві значно відрізняється від середнього по регіону рівня.
Цей набір також може бути доповнений елементами, що входять до складу множини перспектив розвитку підприємства як внутрішнього, так і зовнішнього характеру.
До елементів техніко-технологічної множини і їхніх умов, що впливають на вибір такої цілі, як зниження ризику, можуть відноситися практично всі елементи цієї множини як внутрішньої, так і зовнішньої підсистем. Це є особливістю мотивів, зібраних у них, між якими не існуює протиріч. Аналогічно мають місце справи і з елементами соціально-психологічної множини.
Таким чином, основним у визначенні цілі стратегії диверсифікації являється встановлення та аналіз елементів внутрішнього та зовнішнього походження виробничо-економічної множини.
При визначенні, у якості цілі диверсифікації максимізаціі росту підприємства використовується наступний набір елементів виробничо-економічної множини внутрішнього походження:
• неможливість підвищити рівень рентабельності продукції, що випускається підприємством використовуючи наявні можливості;
• з ростом обсягів інвестицій у виробництво даного виду продукції обсяг прибутку не збільшується, або збільшується не адекватно розмірам інвестицій;
• наявність вільних коштів перевищує дійсну потребу в них;
• існують великі сировинні і матеріальні запаси, що перевищують дійсну потребу в них;
• при сформованому асортименті продукції рівень заробітної плати підняти неможливо.
Набір елементів зовнішнього походження:
• рентабельність аналогічної продукції на інших підприємствах вище рівня рентабельності на даному підприємстві;
• з'являються можливості вкладання грошей у більш вигідні сфери;
• наявність вільних коштів на даному підприємстві перевищує середній рівень по аналогічних підприємствах;
• аналогічні підприємства випускають такий же вид продукції, що дозволяє їм мати рівень заробітної плати, що перевищує рівень на даному підприємстві. У тому випадку, якщо боротьба за владу на ринку є основною ціллю диверсифікацієї підприємницької діяльності, то набір мотивів, що визначають цю ціль, може складатися з наступних елементів.
Виробничо-економічні елементи внутрішнього характеру:
• неможливо підвищити рівень рентабельності базової продукції, використовуючи наявні можливості;
• відбувається зниження конкурентноздатності що випускається продукції;
• відбувається абсолютне або відносне зниження прибуку;
• недостатньо ефективне використання вільних коштів;
• є перспектива відносного зниження прибутук за умови продовження участі в існуючому виді діяльності.
Виробничо-економічні елементи зовнішнього характеру:
• рентабельність аналогічної продукції на інших підприємствах вище рівня рентабельності на даному підприємстві;
• дана продукція не може конкурувати з продукцією інших підприємств;
• на ринку аналогічних товаровиробників відбувається абсолютне або відносне збільшення прибутку;
• заробітна плата на підприємстві відрізняється від середнього рівня зарплати в цілому по регіону.
Мотиви, які використовуються при встановленні тієї або іншої цілі розвитку підприємства на шляху диверсифікації своєї діяльності, можуть бути або такими, як описано нами, або деякі елементи в них можуть відсутньому, або вони можуть бути доповнені іншими елементами. Можливим є виникнення такої ситуації, коли основні мотиви диверсифікації, які використовуються підприємством при виборі цілі, відносяться не до однієї, а до декількох цілей розвитку. У цьому випадку дане протиріччя може бути вирішене або шляхом виділення пріоритетних цілей, або шляхом встановлення декількох взаємодоповнюючих і взаємозалежних цілей.
Після того, коли можлива ціль визначена, наступає така фаза розробки стратегії диверсифікації - фаза попереднього вибору. Відбувається відбір та узгодження можливого напрямку диверсифікації діяльності підприємства виходячи з поставленої цілі (однієї або декількох). В табл. 8.1. пропонується можливе узгодження напрямків із цілями.
Таблиця 8.1.
Узгодження напрямків диверсифікації виходячи з поставлених цілей
| Розосередження ризику | Максимізація росту | Боротьба за владу на ринку |
| Різнорідна диверсифікація | Умовно-різнорідна диверсифікація | Однорідна диверсифікація |
| Фінансова диверсифікація | Фінансова диверсифікація | Відносно-однорідна диверсифікація |
З таблиці видно, що існує перетинання множин напрямків диверсифікації між цілями розосередження ризику і максимізацією росту в частині фінансової диверсифікації. Протиріччя в цьому перетинанні немає тому, що даний вибір є попереднім, і остаточне рішення буде прийнято на наступній стадії, якій будуть передувати фаза внутрішнього і зовнішнього аналізів.
На стадії внутрішнього аналізу підприємство повинно оцінити свої внутрішні можливості і вибрати визначений напрямок диверсифікації із сукупності можливих.
Для того, щоб підприємство вибрало напрямок однорідної диверсифікації, необхідним є наступні умови:
• продукція, що випускається на даному підприємстві, є його традиційним продуктом, і запланований випуск нової продукцій не буде мати з ним значних відмінностей;
• наявне устаткування дозволяє випускати даний вид продукції практично без змін у техніко-технологічній сфері і при цьому також є достатня кількість виробничих площ;
• рівень кваліфікації кадрів достатньо високий і дозволяє без додаткових витрат почати випуск нового виду продукту;
• існує можливість забезпечити достатньо ефективну рекламу нового продукту.
Ці ж умови відносяться й до щодо однорідної диверсифікації.
Для вибору підприємством напрямку умовно-різнорідної диверсифікації необхідні такі умови:
• випуск нової продукції відноситься до традиційного напрямску спеціалізації підприємства;
• ступінь універсальності устаткування дозволяє налагодити випуск нового продукту або є можливість при незначних витратах забезпечити новий виробничий процес необхідним устаткуванням, при цьому виробнича площа дозволяє зробити це;
• є можливість забезпечити потребу в додаткових робітниках;
• є можливість забезпення адекватної реклами нового продукту.
Для вибору підприємством різнорідного напрямку розвитку диверсифікації повинні виконуватися такі умови:
• у підприємства є можливість забезпечити виробничий процес необхідною технікою і технологією, а також виробничими площами;
• є можливість забезпечити виробництво необхідними кадрами;
• для нового продукту буде забезпечена ефективна реклама.
Для вибору одного з можливих шляхів фінансової диверсифікації підприємство повинно мати необхідні фінансові засоби для його впровадження.
Стадія зовнішнього аналізу є доповненням і продовженням внутрішнього аналізу. На даній стадії також розглядаються можливості вибору підприємством того або іншого напрямку свого розвитку, але уже з позицій зовнішнього середовища та його місця в ньому.
Умови, які повинні виконуватися при цьомунаступні:
• ємність ринку, на котрому традиційно працювало підприємство, дозволить йому продовжувати реалізацію базового виду продукції;
• позиції підприємства на традиційних для нього ринках не будуть ослаблені, а залишаться на попередньому рівні;
• ринки, на яких підприємство плануватити працювати, мають достатню ємність для того, щоб вони були доповнені новим виробником або є можливість збільшити їхню ємність;
• підприємство має можливість вступити в конкурентну боротьбу на новому ринку.
У тому випадку, якщо внутрішні та зовнішні умови відповідають даному підприємству, воно може зупинити свій вибір на визначеному напрямку розвитку диверсифікації своєї діяльності, що буде відповідати поставленим у ході реалізації даної стратегії цілям. Ця фільтрація (перевірка відповідності умов напрямку) відбувається під час останньої фази - фази остаточного вибору напрямку з сукупності всіх можливих. По закінченню цієї фази, що завершує процес розробки стратегії диверсифікації, підприємство може переходити до розробки безпосередніх планів свого розвитку з урахуванням усіх параметрів.
