Можливі ускладнення при ін'єкціях, надання допомоги

Інфільтрат — це найбільш часте ускладнення підшкірних і внутрішньом'язових ін'єкцій. Характеризується утворенням ущіль­нення в місці ін'єкції, яке легко визначають під час пальпації.

Причини виникнення: постійне введення ліків у одну і ту саму ділянку; уведення непідігрітих олійних розчинів; грубе порушен­ня правил асептики на етапі підготовки та під час виконання ін'єкцій.

Ознаки: місцева гіперемія, гіпертермія, набряк, відчуття болю. При своєчасному лікуванні інфільтрат може розсмоктатись, у гір­шому випадку — ускладнитися розвитком абсцесу.

Лікування. На ранній стадії розвитку інфільтрату наклада­ють двошаровий зігрівальний компрес із розчином фурациліну 1:5000 і маззю Вишневського. Можна застосовувати водно-спир-товий,. олійно-спиртовий компреси. Призначають також фізіоте­рапевтичні процедури (УВЧ, УФ-опромінення). Якщо інфільтрат виник після введення антибіотика, то на шкіру наносять йодну сітку.

Іноді у випадках виникнення абсцесів проводять хірургічне розкривання інфільтрату з наступним дренуванням.

Профілактика. Треба постійно змінювати ділянку тіла для і*н'єкцій, не вводити одноразово великий об'єм ліків, підігрівати олійні розчини, суворо дотримуватися виконання правил асеп­тики.

Запам'ятайте! Усякий контакт голки з нестерильними пред­метами і руками порушує її стерильність, це може стати джере­лом інфекції і сприяти розвитку абсцесу.

Медикаментозна емболія можлива у випадках, коли здійсню­ють ін'єкцію олійного розчину в інфільтрат, який виник на місці попередньої ін'єкції. Проявляється вона раптовим болем у ділян­ці серця, ядухою, кашлем, ціанозом верхньої половини грудної клітки. Це небезпечне ускладнення, яке може призвести до заги­белі хворого. Тому олійні розчини необхідно вводити лише тоді, коли переконалися, що не попали в кровоносну судину.

Потрапляння відломленої голки в тканини. Унаслідок дефекту виготовлення голки або її зношення голка може під час її введен­ня у м'які тканини раптово відділитися від муфти. У зв'язку з

тим що відломлення голки від муфти не можна передбачити, слід вводити голку в тканини не глибше ніж на 2/3 її довжини з тим, щоб можна було частину голки швидко видалити з тканини паль­цями руки. Якщо сталося так, що рукою частину голки не вдаєть­ся витягнути, то треба з двох боків затиснути рукою місце знахо­дження голки, щоб вона не просувалася глибше, і негайно викли­кати лікаря.

Алергійна реакція — це підвищена чутливість організму до вве­дення того чи іншого препарату. Проявляється висипанням, набря­ками, свербежем, підвищенням температури тіла. Може виник­нути нежить, кон'юнктивіт, першіння в горлі. Найбільш грізним проявом алергійної реакції є анафілактичний шок, який найчасті­ше розвивається в перші 20 хв після ін'єкції, а іноді й одразу — ще "на голці". При цьому хворий раптово відчуває різку слабкість, він може знепритомніти, порушується серцева діяльність, можуть виникнути на шкірі різні висипання, набряки, а також диспепсич­ні розлади (блювання, пронос).

У тяжких випадках виникають судоми, параліч дихального та серцево-судинного центрів. Це загрозливий для життя стан, який потребує невідкладної допомоги! У такому випадку потрібно не­гайно:

1. За можливості вище від місця ін'єкції накласти джгут так, щоб перекрити і вени, і артерії.

2. Внутрішньом'язово ввести 1—2 мл 1% розчину димедролу, 0,5 мл 0,1% розчину адреналіну.

3. Обколоти місце ін'єкції 0,5 мл 0,1% розчину адреналіну, роз­чинивши його у 10—20 мл 0,9% розчину натрію хлориду, після чого слід зняти джгут.

4. Внутрішньом'язово для продовження дії адреналіну ввести 1 мл преднізолону або 1 мл гідрокортизону.

5. При зниженні артеріального тиску внутрішньовенно ввес­ти 1% розчин мезатону (розвести 1 мл мезатону в 250 мл 0,9% розчину натрію хлориду або 5% розчину глюкози) під контролем артеріального тиску, а також ввести протишоковий плазмозамін-ник поліглюкін (400—800 мл).

У разі виникнення та збільшення вираженості ядухи внутріш­ньом'язово ввести 1 мл 24% розчину еуфіліну або внутрішньо­венно струминно повільно протягом 5 хв 5—10 мл 2,4% розчину еуфіліну в 10—20 мл 0,9% розчину натрію хлориду, або внутріш-

 

ню-

ньовенно краплинно, розчинивши еуфілін в 100 мл 0,9% розчину натрію хлориду.

Запам'ятайте! Необхідно, щоб у кожному маніпуляційному кабінеті був набір медикаментів для надання невідкладної допо­моги в разі виникнення анафілактичного шоку.

Найчастіше до розвитку анафілактичного шоку призводять: пеніциліни, стрептоміцини, сульфаніламідні препарати, вітаміни групи В (особливо Ві), вакцини, сироватки, йодумісні препарати, препарати ацетилсаліцилової кислоти.

Перед першою ін'єкцією препарату треба зібрати алергологіч­ний анамнез, виконати пробу на індивідуальну чутливість орга­нізму до препарату, зробити в кінцівку першу ін'єкцію об'ємом в 1/3 призначеної дози і спостерігати за хворим протягом 20 хв, після першої ін'єкції препарату.

Некроз тканини може виникнути в результаті помилкового підшкірного або внутрішньом'язового введення гіпертонічних розчинів (10% розчину кальцію хлориду або 10% розчину натрію хлориду).

Змертвіння тканин може настати при паравенозному потрап­лянні в тканини цих розчинів при видаленні голки з вени, а та­кож концентрованих йодумісних рентгенконтрастних препаратів (білігност, урографін тощо). При цьому виникає пекучий біль у ділянці ін'єкції.

У таких випадках треба обколоти місце ін'єкції 20 мл 0,25% або 0,5% розчину новокаїну або 0,9% розчину натрію хлориду і накласти зігрівальний компрес.

При внутрішньом'язовому введенні ліків можуть бути пошко­джені нервові стовбури з наступним розвитком парезів і паралі­чів. Потраплянню голки в нервовий стовбур можна легко запо­бігти, якщо правильно вибрати місце ін'єкції. При введенні ліків в окістя відзначається стійкий біль у місці ін'єкції. У такому ви­падку необхідно голку відтягнути назад.

Пірогенна реакція може виникнути при внутрішньовенному ви­користанні препаратів із закінченим терміном придатності. Про­являється головним болем, ознобом, підвищенням температури тіла. У таких випадках необхідно відключити введення препара­ту, хворого обкласти грілками.

Повітряна емболія виникає при потраплянні в судини не ви­далених своєчасно зі шприца або системи пухирців повітря. Клі-

нічно вона проявляється раптово втратою свідомості, судомами, зниженням артеріального тиску.

У разі появи цих ознак треба опустити головний кінець ліжка і негайно викликати лікаря.

Тромбофлебіти — запалення вен з утворенням у них тромбів унаслідок хімічного подразнення стінки вени лікарською речови­ною. За ходом вени виникає гіперемія, гіпертермія, набряк, відчу­вається біль.

Необхідно припинити венепункцію цієї ділянки, накласти зі­грівальний компрес із маззю Вишневського.

Запам'ятайте! Використання одного шприца та голки для вве­дення лікарських засобів різним хворим може призвести до зара­ження вірусними гепатитами В, С, СНІДом, сифілісом, малярією та іншими захворюваннями.

Профілактика інфекційних ускладнень при виконанні ін'єкцій залежить від правильного оброблення рук медичної сестри, до­тримання правил асептики при роботі зі шприцом та голкою, а також знезараження ділянки шкіри.

Ретельне дотримання медичною сестрою всіх правил техніки ін'єкцій та асептики сприятиме запобіганню можливих усклад­нень.

Щоб звести до мінімуму ризик допущення помилки при за­стосуванні лікарських препаратів хворим, медична сестра по­винна:

1. Перевірити прізвище, ім'я, по батькові хворого, якому при­значено лікарські препарати.

2. Правильно підібрати препарат (порівняти етикетку препа­рату із призначенням у лікарському листі, перевірити термін при­датності препарату та правильність обчисленої дози).

3. Застосувати препарат у призначений час та акуратно зро­бити записи. Всі препарати необхідно вводити в межах ЗО хв від зазначеного часу.

4. Правильно підібрати шлях уведення препарату.

5. Застосувати відповідну методику введення препарату. Не змішувати несумісні препарати.

6. Дотримуватись правил асептики при виконанні призначень та санітарно-протиепідемічного режиму.

7. Використовувати правильний підхід до хворого. Міжособо-ве спілкування знижує рівень емоційного стресу хворого.

 

 

8. Негайно повідомити лікаря про будь-які допущені помил­ки, щоб знизити ризик, на який наражається хворий, і запобігти більш тяжкому ускладненню.