Навчальна мета: уміти ввести інсулін у флакон з розчином глюкози; увести хворому сольові розчини, вітаміни; увести в організм білкові гідролізати, жирові емульсії.
Виховна мета: усвідомити значення дій процедурної медичної сестри під час проведення парентерального харчування.
10 — 5-209
Початковий обсяг знань: знати особливості введення в організм розчинів глюкози; особливості введення сольових розчинів і вітамінів; особливості введення білкових гідролізатів, жирових емульсій.
Оснащення:
1) система для внутрішньовенного краплинного введення ін-фузійних розчинів;
2) лікарські інфузійні "коктейлі";
3) білкові гідролізати;
4) суха або нативна плазма;
5) альбумін, протеїн;,
6) жирові емульсії;
7) стерильні тампони, серветки, гумові рукавички;
8) 70% розчин етилового спирту;
9) грілка.
Необхідність і особливість уведення в організм розчинів глюкози. У зв'язку з тим що в організмі людини запасів вуглеводів у вигляді глікогену вистачає тільки на добу, а нервові клітини, еритроцити, паренхіма нирок і печінки в нормі не можуть використовувати енергію жирних кислот, то за відсутності природного харчування хворому вже через добу слід уводити парентерально розчин глюкози з додаванням інсуліну з розрахунку 1 ОД препарату на 4 г сухої речовини глюкози. Найчастіше застосовують внутрішньовенне введення розчинів.
Необхідність уведення в організм сольових розчинів і вітамінів. Для регуляції електролітного балансу хворим часто вводять парентерально такі розчини солей: 0,9% розчин натрію хлориду; 4% розчин калію хлориду; 10% розчин кальцію хлориду; 25% розчин магнію сульфату. Використовують також уведення готових кристалоїдних розчинів: "Дисоль", "Ацесоль", "Хлосоль", "Лакта-соль".
Для регуляції обміну речовин в організмі необхідно вводити хворим такі вітаміни: 6% розчин тіаміну броміду (вітамін Ві); 0,5% розчин піридоксину гідрохлориду (вітамін В6); 0,003%, 0,01%, 0,02%, 0,05% розчини ціанокобаламіну (вітамін Ві2); 5% та 10% розчини аскорбінової кислоти (вітамін С).
Необхідність і особливість уведення в організм білкових гідролізатів, жирових емульсій. Для забезпечення білкової підтримки організму хворим уводять суху або нативну плазму, розчини аль-
буміну або протеїну, білкові гідролізати (амінон, гідролізин, гідролізат казеїну, амінопептид).
У разі швидкого введення гідролізатів може виникнути відчуття жару, гіперемія обличчя, утруднене дихання. Тому починати вводити білкові гідролізати слід повільно, починаючи з 10—20 крапель за 1 хв протягом ЗО хв, а потім дозу підвищують до 25—35 крапель за 1 хв.
У разі виснаження хворих (рак травного каналу, тяжкі операції) призначають внутрішньовенне уведення жирових емульсій (ліпофундин, інтраліпід). Швидкість уведення така сама, як і білкових гідролізатів.
