Поняття механізму реалізації прав на землю 13 страница

Такі місцевості у встановленому Законом порядку можуть бути визнані курортами. Курорт — це освоєна природна те-

¹ Офіційний вісник України. — 2000. — № 44. — Ст. 1884.

314

риторія на землях оздоровчого призначення, що має природ­ні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об'єктами інфраструктури, використовуються з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захво­рювань та рекреації і підлягає особливій охороні.

Рішення про оголошення природних територій курортни­ми територіями державного значення приймає Верховна Ра­да України за поданням Кабінету Міністрів України. Рішення про оголошення природних територій курортними територі­ями місцевого значення приймають Верховна Рада АР Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради за подан­ням відповідно Ради міністрів АР Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Надання земельних ділянок для створення або розширен­ня курорту здійснюється у порядку, встановленому статтями 116, 117 і 122—126 ЗК України, на підставі розроблення тех-ніко-економічних обгрунтувань використання землі та про­ектів відведення земельних ділянок з урахуванням затвер­джених округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони, схем медичного зонування.

На землях оздоровчого призначення забороняється діяль­ність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель. Так, залежно від зон округів санітарної охорони на землях оздоровчого призначення забороняється: користу­вання надрами, не пов'язане з використанням природних лі­кувальних ресурсів, розорювання земель, проведення будь-якої господарської діяльності, а також інші дії, що впливають або можуть вплинути на розвиток небезпечних геологічних процесів, на природні лікувальні фактори курорту та його екологічний баланс тощо.

На територіях лікувально-оздоровчих місцевостей і ку­рортів встановлюються округи і зони санітарної (гірничо-са­нітарної) охорони. Округ санітарної охорони поділяється на три зони: перша зона — суворого режиму; друга зона обме­жень; третя зона спостережень.

Зона суворого режиму охоплює місця виходу на поверхню мі­неральних вод, території, на яких розташовані родовища ліку­вальних грязей, мінеральні озера, лимани, вода яких використо­вуються для лікування, пляжі, а також прибережну смугу моря та прилеглу до пляжів територію завширшки не менш як 100 м.

315

Зона обмежень охоплює: територію, з якої відбувається стік поверхневих і ґрунтових вод до місця виходу на повер­хню мінеральних вод або до родовища лікувальних грязей, до мінеральних озер та лиманів, місць неглибокої циркуляції мі­неральних та прісних вод, які формують мінеральні джерела; природні та штучні сховища мінеральних вод і лікувальних грязей; територію, на якій розміщені санаторно-курортні заклади відпочинку і яка призначена для будівництва таких закладів і т. ін. курорту.

Зона спостережень охоплює всю сферу формування і спо­живання гідромінеральних ресурсів, лісові насадження нав­коло курорту, а також території, господарське використання яких без додержання встановлених для округу санітарної охорони курорту правил може несприятливо впливати на гід­рогеологічний режим родовищ мінеральних вод і лікуваль­них грязей, ландшафтно-кліматичні умови курорту, на його природні та лікувальні фактори.

У межах округу санітарної (гірничо-санітарної) охорони, за загальним правилом, забороняється передача земельних ділянок у власність і надання у користування для діяльності, несумісної з охороною природних лікувальних властивостей і відпочинком населення.

Чинне законодавств забороняє приватизацію земель оз­доровчого призначення, на яких розташовані курорти дер­жавного значення, що перебувають у державній або кому­нальній власності на момент прийняття Закону України «Про курорти» від 5 жовтня 2000 р.

Земельні ділянки оздоровчого призначення курортів ви­користовуються у порядку, визначеному проектом організа­ції використання території та генеральним планом забудови курорту з додержанням вимог статей 31—33 Закону України «Про курорти».

Порядок надання родовищ корисних копалин, що нале­жать до природних лікувальних ресурсів, у користування юридичним і фізичним особам для використання з метою лі­кування, медичної реабілітації та профілактики захворю­вань визначається Кодексом України про надра. Розробка родовищ підземних лікувальних мінеральних вод, лікуваль­них грязей та інших корисних копалин, що належать до при­родних лікувальних ресурсів, здійснюється за спеціальним дозволом (ліцензією) на користування надрами.

316

§ 4. Визначення, склад

та використання земель рекреаційного призначення

Землі рекреаційного призначення — одна з категорій, що входить до складу земель України (п. «г» ст. 19 ЗК). Вони мо­жуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Юридичними ознаками земель рекреаційного призначен­ня може бути:

0 можливість використання їх для організації масового
організованого відпочинку населення у зв'язку з наявною су­
купністю на них природних, природно-соціальних умов та
природно-антропогенних комплексів;

1 підтвердження в порядку, передбаченому законодав­
ством, якостей земельних ділянок суші та водного простору,
які сприяють фізіологічному, психологічному, генетичному
та духовному оздоровленню людей;

2 встановлення порядку користування такими землями
для масового довгострокового та короткострокового відпо­
чинку населення, обліку, моніторингу;

3 оголошення у встановленому порядку меж, розмірів зе­
мельних ділянок суші та водного простору рекреаційного
призначення.

Наявність цих ознак дає підставу для визнання відповід­них територій землями рекреаційного призначення. Вирі­шальним фактором віднесення ділянок суші та водного прос­тору до зазначених земель є можливість їхнього цільового ви­користання для організації масового відпочинку населення.

Порядок визнання територій рекреаційними зонами на землях рекреаційного призначення залежить від їх місцезна­ходження та виду природних об'єктів на них.

Місця користування водами з рекреаційною та спортив­ною метою встановлюються відповідними радами у порядку, передбаченому водним законодавством (ст. 64 Водного ко­дексу України). Визначення земель рекреаційного призна­чення на землях лісового фонду регулюється відповідними нормами лісового законодавства (статті 9, 36, 37, 40, 75, 78 Лісового кодексу України). Спеціальний порядок створення встановлено для рекреаційних зон у складі земель природно-заповідного фонду України (статті 18—24 Закону України

317

І

 

 

І

«Про природно-заповідний фонд України»). Режим викорис­тання цих земель визначається Верховною Радою Автоном­ної Республіки Крим, а також місцевими органами влади та місцевого самоврядування (ч. З ст. 63 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»].

До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших насе­лених пунктів, навчально-туристських та екологічних сте­жок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територія­ми будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної куль­тури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціо­нарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будин­ків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також зе­мельні ділянки, надані для дачного будівництва та споруд­ження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

Землі рекреаційного призначення за своїм складом поділя­ються на: а) призначені для короткочасного та б) довгочасного відпочинку населення. Рекреаційні землі (зони) для короткочас­ного відпочинку визначаються на землях населених пунктів, приміських, міських лісів, населених зон, лісопарків, ботанічних, дендрологічних, зоологічних садів, національних природних парків, які є легкодоступними для населення. Рекреаційні землі (зони) для довгочасного відпочинку організуються за межами на­селених пунктів на значній відстані. На цих землях дозволяється розміщувати соціально-культурні, туристичні, лікувально-оздо­ровчі та інші заклади та об'єкти рекреаційного призначення.

Залежно від розташування можна виділити три види земель рекреаційного призначення: а) землі, на яких розташовані зони оздоровчого відпочинку в межах населених пунктів; б) землі при­міських та зелених зон; в) землі, на яких розташовані зони оздо­ровчого відпочинку населення за межами населених пунктів.

Визначення земель рекреаційного призначення для ці­лей, передбачених у ст. 51 ЗК України, а також для споруд­ження інших об'єктів стаціонарної рекреації відбувається згідно з законами України «Про основи містобудування» від 16 листопада 1992 р.¹ та «Про планування і забудову терито­рій» від 20 квітня 2000 р.².

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 52. — Ст. 683.

² Там само. — 2000. — № 31. — Ст. 250.

318

Порядок надання у користування або власність земель рекреаційного призначення для дачного будівництва і спо­рудження інших об'єктів стаціонарної рекреації відбувається на загальних умовах, передбачених ст. 116 ЗК України.

Право державної, комунальної та приватної власності на зем­лі рекреаційного призначення набувається та реалізується різ­ними суб'єктами на основі Конституції, інших законів у порядку, передбаченому ЗК України (статті 78—91, 116—129, 131, 132).

Право користування землями рекреаційного призначен­ня здійснюється у двох формах — загального і спеціального користування. Загальне користування здійснюють громадя­ни у порядку, передбаченому законодавством і визначеному місцевими радами. Це користування парками, скверами, бульварами і таке інше в населених пунктах; користування водами в оздоровчих цілях у місцях, що створюються радами згідно зі статті 64 Водного кодексу України; користування сприятливим кліматом. Спеціальне користування землями рекреаційного призначення здійснюють громадяни та суб'єкти підприємницької діяльності на підставі рішень міс­цевих органів влади та самоврядування з метою організації рекреаційної та пов'язаної з нею іншої діяльності.

Для забезпечення раціонального використання і охорони земель рекреаційних зон на їх територіях визначають різні функціональні зони: а) особливо охоронювана; б) пізнаваль­на; в) короткочасного відпочинку; г) обслуговування відвіду­вачів; д) господарського призначення.

Основні права та обов'язки користувачів землями рекреа­ційного призначення передбачені Конституцією України (статті 13, 14, 22, 26, 41, 50, 66), Земельним кодексом Украї­ни (статті 95—97), Законом України «Про туризм» від 15 ве­ресня 1995 р. (статті 21, 22) та іншим законодавством.

Деякі особливості використання земель рекреаційного призначення передбачає Лісовий кодекс України. Рекреаційна функція лісу визначається як неодмінна умова відновлення сил і здоров'я людини, підвищення трудового потенціалу суспіль­ства. Самостійними видами є використання лісу та земельних ділянок лісового фонду з рекреаційною, культурно-оздоровчою, спортивною та туристичною метою. Порядок користування зе­мельними ділянками лісового фонду в культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілях встановлює Ка­бінет Міністрів України (ч. 2 ст. 75 Лісового кодексу).

319

 

Деякі особливості має використання земель рекреаційного призначення, розташованих на землях природно-заповідного фонду. Так, землі рекреаційних зон регіональних ландшафт­них парків, ботанічних садів, дендрологічних і зоологічних парків можуть використовуватися як на праві користування (у тому числі і оренди), так і на праві власності залежно від фор­ми власності самих об'єктів природно-заповідного фонду.

§ 5. Склад то використання земель історико-культурного призначення

Землі історико-культурного призначення — одна з катего­рій, що входить до складу земель України (п. «д» ст. 19 ЗК). До зе­мель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані: а) історико-культурні заповідники, музеї-за-повідники, меморіальні парки, меморіальні цивільні та вій­ськові кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам'ятні місця, пов'язані з історичними по­діями; б) городища, кургани, давні поховання, пам'ятні скуль­птури та мегаліти, наскельні зображення, поля давніх битв, за­лишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, діля­нок історичного культурного шару укріплень, виробництв, ка­налів, шляхів; в) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зод­чества, садово-паркові комплекси, фонова забудова..

Статус та правовий режим цих земель визначається Зе­мельним кодексом України, законами України «Про природ­но-заповідний фонд» від 16 червня 1992 р. (ст. 7) та «Про охо­рону культурної спадщини» від 8 червня 2000 р.^х

Земельні території пам'яток, охоронних зон, музеїв-запо-відників, археологічних та інших охоронюваних об'єктів на­лежать до земель історико-культурного призначення і вклю­чаються до державних земельних кадастрів, планів землеко­ристування, проектів землеустрою, іншої проектно-плану­вальної документації (ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

¹ Офіційний вісник України. — 2000. — № 27. — Ст. 1112.

Об'єкти історико-культурного призначення незалежно від форм власності відповідно до їх антропологічної, естетичної, етнографічної, історичної, мистецької, наукової чи худож­ньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категорі­ями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Після занесення до реєстру на об'єкт куль­турної спадщини та всі його складові елементи поширюється правовий статус пам'ятки.

Землі історико-культурного призначення можуть перебу­вати у державній, комунальній та приватній власності. При цьому Закон України «Про охорону культурної спадщини» пе­редбачає особливості здійснення права власності на такі землі залежно від об'єктів культурної спадщини, що визнані пам'ятками. Так, усі пам'ятки археології як на поверхні, так і під водою незалежно від форм власності на землю чи водного об'єкта, на яких вони розташовані, є державною власністю.

Порядок використання земель історико-культурного при­значення визначається ЗК України (статті 20, 92—97, 116— 126, 150 та ін.), Законом України «Про охорону культурної спадщини» (статті 24—26, 34—37), постановами Кабінету Мі­ністрів України та органів місцевої влади і самоврядування.

Землі історико-культурного призначення віднесено до особливо цінних земель України, вилучення яких для інших цілей не допускається, за винятком випадків, визначених ч. 2 ст. 150 ЗК України.

Проведення археологічних розвідок, розкопок, інших зем­ляних робіт на території пам'ятки, охоронюваній археологіч­ній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населе­них місць, а також дослідження решток життєдіяльності лю­дини, що містяться під земною поверхнею, під водою, здій­снюються за дозволом центрального органу виконавчої вла­ди у сфері охорони культурної спадщини¹.

¹ Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку видачі дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам'ятки, охоронюваній археологічній тери­торії, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також до­сліджень решток життєдіяльності людини, що містяться під земною по­верхнею, під водою на території України» від 13 березня 2002 р. № 316. — Урядовий кур'єр. — 2002. — ЗО квітня.

 

 

320

21—4-123

321

І

 

 

І

Об'єкти культурної спадщини на території України охоро­няються державою згідно зі статтями 22—37 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 р. Усі власники пам'яток чи їх частин або уповноважені ними орга­ни, незалежно від форм власності на ці пам'ятки і земельні ді­лянки, що обслуговують їх, зобов'язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір. Цей договір встановлює режим використання та охорони пам'ятки культурної спадщини.

Порядок укладення таких договорів та їх типові форми затверджує Кабінет Міністрів України¹. Відсутність охорон­ного договору не звільняє особу від обов'язків, що виплива­ють із Закону України «Про охорону культурної спадщини».

¹ Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку укладення договорів на пам'ятки культурної спадщини» від 28 грудня 2001 р. № 768. — Урядовий кур'єр. — 2002. — 22 травня.

322

Іі

ГЛЙВП 19

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ.ЗЕМЕЛЬ ЛІСОВОГО ФОНДУ

§ 1. Поняття, склад та загальна характеристика земель лісового фонду

Землі лісового фонду — одна з категорій земель України (п. «е»ст. 19 ЗК).

До земель лісового фонду належать лісові й нелісові землі. Лісові землі це: а) вкриті лісовою (деревною і чагарниковою) рослинністю і б) не вкриті рослинністю, які підлягають залі­сенню (зруби, згарища, рідколісся, пустирі тощо), зайняті лі­совими шляхами, просіками, протипожежними розривами.

Нелісові землі це: а) зайняті спорудами, пов'язаними з ве­денням лісового господарства, трасами ліній електропере­дач, продуктопроводів та підземними комунікаціями тощо; б) зайняті сільськогосподарськими угіддями (рілля, багато­річні насадження, сіножаті, пасовища, надані для потреб лі­сового господарства); в) зайняті болотами і водоймами у ме­жах земельних ділянок лісового фонду, наданих для потреб лісового господарства.

Такий поділ земель лісового фонду на лісові й нелісові зу­мовлений їх різним цільовим призначенням. Так, лісові землі передбачені для вирощування лісів, раціонального та ефек­тивного їх використання, відтворення, підвищення продук­тивності і поліпшення якісного складу насаджень, нарощу­вання природоохоронного потенціалу лісів і т. ін. До них від­несено й ті ділянки лісового фонду, які не вкриті лісовою рос­линністю (зруби, згарища, пустирі тощо), але призначені для залісення і тому віднесені до лісових земель.

Нелісові землі не тільки не зайняті лісовою рослинністю, а й не призначені для її вирощування. їх призначення полягає в

,,.                                                                                 323

обслуговуванні різних цілей лісового господарства — будівниц­тво шляхів, просік, трас ліній електропередач, сіножатей, пасо­вищ, вони можуть бути зайняті болотами та водоймами тощо.

Віднесення земельних ділянок до складу земель лісового фонду, визначення їх меж проводиться у порядку, встановле­ному статтями 6—17 ЗК України та статтями 11—16 і 93 Лісо­вого кодексу України. Переведення лісових земель до інших ка­тегорій відбувається за згодою відповідних державних органів лісового господарства Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя згідно зі ст. 42 Лісового кодексу.

До земель лісового фонду не належать землі, зайняті:

а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів,
які не віднесені до категорії лісів;

б) полезахисними лісовими смугами, захисними насад­
женнями на смугах входу залізниць, захисними насадження­
ми на смугах відводу автомобільних доріг, захисними насад­
женнями на смугах відводу каналів, гідротехнічних споруд та
водних об'єктів;

в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на
сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садо­
вих ділянках (ч. 2 ст. 55 ЗК).

Від імені держави землями лісового фонду, а також лісами розпоряджається Верховна Рада України, яка делегує свої повноваження щодо розпорядження ними Верховній Раді Ав­тономної Республіки Крим, місцевим органам влади та самов­рядування, а також центральному та місцевим органам вико­навчої влади у порядку, передбаченому статтями 6— 17 ЗК Ук­раїни та статтями 11—16, 29 і ЗО Лісового кодексу України.

Порядок управління і контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів і земель лісового фон­ду, а також компетенцію державних органів у цій галузі вик­ладено у статтях 29—32 Лісового кодексу України.

§ 2. Правові форми використання земель лісового фонду

Землі лісового фонду можуть перебувати у державній, ко­мунальній та приватній власності (ст. 56 ЗК).

Передача земель лісового фонду державної власності у ко­мунальну власність та земель лісового фонду комунальної

324

власності у державну провадиться у порядку, встановленому ЗК України для юридичних осіб (ст. 117) та згідно з постано­вою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Тимчасо­вого порядку розмежування земель права державної і кому­нальної власності» від 1 серпня 2002 р.¹

До земель державної і комунальної власності, які не мо­жуть передаватися у приватну власність, належать усі землі лісового фонду, крім випадків, передбачених ч. 2 ст, 56 ЗК Ук­раїни. До цих випадків належить положення про те, що гро­мадянам та юридичним особам за рішенням органів місцево­го самоврядування та органів виконавчої влади можуть бе­зоплатно або за плату передаватися у власність замкнені ді­лянки лісового фонду загальною площею до 5 га у складі угідь фермерських та інших господарств.

«Замкнені ділянки» — це такі земельні ділянки лісового фонду, які відокремлені природними (болотами, водоймами, пустирями і т. ін.) або протипожежними розривами (п. «а» ст. 5 Лісового кодексу). Порядок надання їх у приватну власність регулюється статтями 116, 118, 125, 126—132 ЗК України.

У спільному наказі Мінагрополітики та Держкомлісгоспу «Про ліси сільськогосподарських підприємств» від 26 червня 2000 року № 106/60 передбачено, що згідно з Указом Президен­та України «Про невідкладні заходи щодо прискорення рефор­мування аграрного сектора економіки» від 3 грудня 1999 року, № 1529/99 при реформуванні² колективних сільськогосподар­ських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно і створенні різних типів господарських структур відповід­но до законодавства лісові землі паюванню не підлягають.

Громадяни та юридичні особи у встановленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Порядок надання громадянам та юридичним особам у власність деградованих і малопродуктивних угідь для залі­сення передбачений такий самий, як і для інших земель.

Земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів ви­конавчої влади або органів місцевого самоврядування нада­ються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на

¹ Урядовий кур'єр. — 2002. — 21 серпня.

² Офіційний вісник України. — 1999. — № 49. — Ст. 11.

325

 

умовах оренди — іншим підприємствам, установам та орга­нізаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спор­тивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт у порядку, передбаченому Лісовим кодексом України.

Таким чином, користування земельними ділянками лісо­вого фонду можу бути постійним або орендним. Надання зе­мельних ділянок лісового фонду у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподар­ським підприємствам для зазначених цілей відбувається у порядку, передбаченому статтями 116, 122—128 Земельного кодексу та ст. 9 Лісового кодексу.

Постійне користування землями лісового фонду посвідчу-ється державним актом, форму якого затверджено постано­вою Кабінету Міністрів України «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державний акт на право постійного користування земель­ною ділянкою» від 2 квітня 2002 р. ¹

Надання земельних ділянок лісового фонду в оренду перед­бачається також Лісовим кодексом, який у ст. 9 визначає шир­ше коло орендарів цих земель. Так, орендарями названих зе­мель можуть бути підприємства, установи, організації, об'єд­нання громадян, релігійні організації, громадяни України, іно­земні юридичні особи та громадяни (ч. 5 ст. 9 Лісового кодексу).

Лісовий кодекс (ст. 9) передбачає можливість тимчасового використання земельних ділянок лісового фонду. Але це по­ложення не відповідає вимогам Земельного кодексу, який не містить приписів щодо регулювання такого різновиду земле­користування. У зв'язку з цим слід зазначити, що викорис­тання земельних ділянок лісового фонду може здійснювати­ся як на умовах постійного,' так і орендного землекористуван­ня. В останньому випадку термін оренди визначається ст. 933 ЗК України, а не ст. 9 Лісового кодексу України. Під­ставою для висновку є положення ст. З ЗК України.

Експлуатація земель лісового фонду здійснюється у по­рядку загального і спеціального використання. У порядку за­ гального використання цих земель громадяни мають право

вільно перебувати в лісах, безоплатно збирати для власного споживання дикорослі трав'яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, інші плоди, гриби, крім випадків, передбачених законодав­ством. При цьому вони зобов'язані виконувати вимоги по­жежної безпеки у лісах, користуватися вищезазначеними лі­совими ресурсами у строки, встановлені державними лісо­господарськими органами, і способами, що не завдають шко­ди відтворенню цих ресурсів.

Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється у межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для цього у користування. Земельна ділянка лісового фонду може нада­ватися одному або кільком лісокористувачам для спеціально­го використання різних видів лісових ресурсів, а саме: заго­тівля деревини під час рубок головного користування; заго­тівля живиці, другорядних лісових матеріалів (пень, дуб, ко­ра, деревна зелень тощо); побічні лісові користування.

Переведення лісових земель до нелісових для використан­ня у цілях, не пов'язаних із веденням лісового господарства, використанням лісових ресурсів і користуванням земельни­ми ділянками лісового фонду для потреб мисливського госпо­дарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та для науково-дослідних робіт, прова­диться за рішенням органів, які надають ці землі у користу­вання відповідно до земельного законодавства.

Переведення лісових земель до нелісових у цілях, пов'язаних із веденням лісового господарства, спеціальним використан­ням лісових ресурсів і користуванням земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, куль­турно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт, здійснюється з дозволу відповідних державних органів лісового господарства АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя за погодженням з відповідними державними органами охорони довкілля.

Земельні ділянки лісового фонду для потреб мисливського господарства — мисливські угіддя — надаються користува­чам згідно з законами України «Про тваринний світ» від 13 грудня 2001 р.¹ (статті 15, 21 і 24 та «Про мисливське гос­подарство та полювання» від 22 лютого 2000 р.² (ст. 22).

 

■■!

¹ Офіційний вісник України. — 2002. — № 14. — Ст. 221.

¹ Офіційний вісник України. — 2002. — № 2. — Ст. 47.

² Там само. — 2000. — № 12. — Ст. 442.

 

326

327

Відносини між власниками або користувачами земельних ділянок і користувачами мисливських угідь регулюються від­повідними договорами.

Користування мисливськими угіддями на землях лісового фонду є платним. Розмір та порядок внесення плати за ко­ристування ними визначається у договорі між користувачем мисливських угідь та власником або постійним користува­чем земельних ділянок, на яких розташовані угіддя. Розмір цієї плати встановлюється залежно від їх місцезнаходження, природної якості та інших факторів.

Використання лісових ресурсів і користування земельни­ми ділянками лісового фонду на природно-заповідних тери­торіях і об'єктах, у населених пунктах, прикордонній смузі та лісах, що зазнали радіоактивного забруднення, визначаєть­ся відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 р. зі змінами від 14 грудня 1999 р.¹ та статей 78—80 Лісового кодексу.

Постійне користування земельними ділянками лісового фонду припиняється у випадках і порядку, передбачених стат­тями 141—144 ЗК України. Порядок вилучення цих земель для суспільних та інших потреб провадиться згідно зі статтям 149—151, 156 і 157 ЗК України. При цьому Кабінет Міністрів України 17 листопада 1997 р. затвердив постанову «Про розмі­ри і порядок визначення втрат сільськогосподарського і лісо­господарського виробництва, що підлягають відшкодуванню»². Право на орендне користування земельними ділянками лісового фонду для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт надається юридичним і фізичним особам відповідними місцевими радами за погодженням з постійни­ми лісокористувачами. Порядок користування земельними ділянками лісового фонду для зазначених цілей та робіт встановлює Кабінет Міністрів України.