Поняття і зміст діяльності щодо протидії та запобігання злочинності

У вітчизняній і зарубіжній законодавчій практиці, а також в юридичній літературі на позначення діяльності з протистояння злочинності, вжиття заходів, спрямованих на її зменшення, використовуються різні терміни: «попередження», «профілактика», «боротьба», «контроль», «протидія», «війна», «запобігання», «припинення» тощо. Кожне з цих понять викликає наукові дискусії і не оцінюється як достатньо визначене. Ми вважаємо, що кожне з них має різний зміст. Найбільш уживаними для пояснення суті такої діяльності в сучасній українській кримінологічній літературі є терміни «запобігання» та «протидія». Але їм надається різне змістовне навантаження. Одні дослідники цієї проблеми вважають, що термін «протидія» у широкому контексті охоплює й запобігання і слугує для визначення загального впливу на злочинність. Натомість відомий український кримінолог А.П. Закалюк вважає, що поняття «боротьба», «протидія» належать до класу узагальнених, які відтворюють загальну сутність, що полягає у чиненні опору і не розкриває сутності запобігання.

Важко погодитися з позицією тих авторів, які вважають що найбільшою мірою відповідає сутності соціально-правових заходів протистояння злочинності термін «боротьба». На певних етапах розвитку суспільство справді вело боротьбу зі злочинцями, використовуючи при цьому спеціальні озброєні загони, підрозділи поліції (міліції), армійські формування, застосовуючи суворі (стр. 13) кримінальні санкції: фізичні розправи, катування, а також інші заходи позасудового державного примусу. Але ці заходи об'єктивно не могли вирішити завдань отримання поширення злочинності. Тому останнім часом «боротьбу зі злочинністю», яка довго домінувала в кримінолого-правничій лексиці, почав витісняти з професійного лексикону термін «протидія злочинності». Зміна термінології пояснюється також усвідомленням безперспективності цієї боротьби черезві чність самої злочинност і.

Виходячи з наведеного, вважаємо, що терміни «боротьба, війна» більшою мірою визначають репресивний підхід у сфери протидії злочинності з боку держави і є більш вузьким напрямом протидії. Ці терміни якщо і мають право на існування, то лише для Характеристики заходів стосовно особливо небезпечних злочинців. ^г зв'язку із цим ми підтримуємо точку зору тих авторів, які вважають, що терміни «боротьба», «війна» зі злочинністю не розкривають сутності антикримінальних зусиль су спільства та держави. Таку діяльність потрібно окреслювати поняттям «протидія злочинності». Ним охоплюється декілька напрямів впливу на злочинність: загальносоціальний, кримінологічний, кримінально-правовий, криміналістичний тощо.

Стосовно вживання терміна «контроль над злочинністю», поширеного у західних країнах, особливо в США, слід зазначити, що він не прижився у вітчизняній кримінології. Але деякі вчені, викори стовують його у значенні «протидія».

Таким чином, протидія злочинності являє собою складне соціально-правове явище та поняття про нього, в якому відображається теорія і практика специфічної державно-управлінської діяльності та приватних ініціатив, спрямованих на недопущення вчинення злочинів, усунення їх причин і умов, переривання розпочатої злочинної діяльності чи злочинного діяння на різних стадіях їх здійснення, притягнення суб'єктів їх вчинення до (стр. 14) кримінальної відповідальності і застосування до них заходів кримінально-правового впливу. 1 Структура протидії злочинності містить два комплекси І (напрями) різнопланових зусиль суспільства та держави, І спрямованих на отримання злочинності в соціально допустимих і межах: 1) запобігання вчиненню злочинів; 2) реагування на вчинені злочини.

Сутність і зміст кожного з напрямів протидії злочинності різні дослідники розуміють по-своєму. Пропонуємо виходити з того, що запобігання вчиненню злочинів - це комплекс зусиль, спрямованих на усунення причин і умов вчинення конкретних злочинних діянь, на те, щоб суб'єкт, який мав намір вчинити злочин, позбувся цього наміру, а також на припинення розпочатих злочинів. Зазначений напрям протидії злочинності в сучасних умовах визнається головним і більш ефективним порівняно з іншими - реагуванням на вже вчинені злочини.

Реагування на вчинені злочини - це комплекс кримінально-правової реакції на злочинні прояви із застосуванням криміналістичних засобів розкриття та розслідування злочинів, реалізацією покарання та інших засобів впливу на злочинну поведінку.

Ідея про головну роль запобіжної діяльності порівняно з заходами репресивного характеру виникла ще в глибокій давнині. Починаючи з середини XVIII сторіччя, в епоху Просвітництва, ця думка набувала дедалі більшої популярності. У відомому філософсько-правовому трактаті «Про Дух законів» Ш. Монтеск'є висунув положення про те, що законодавець повинен піклуватися не так про покарання, як про запобігання злочинам, він повинен не стільки карати, як вдосконалювати суспільну мораль.

На переконання Вольтера, запобігання злочинам і є істинною юриспруденцією. Видатний криміналіст Чезаре Бекарія писав: «Краще запобігати злочинам, ніж карати. У цьому полягає мета всякого доброго законодавства, яке є Мистецтвом вести людей до якомога більшого щастя, або якомога меншого нещастя, якщо говорити про загальний підсумок добра і зла в житті». (стр. 15)

І лише з розвитком капіталістичних відносин теорія запобігання злочинам з ідеальної конструкції почала переростати в цілісну систему знань та впроваджуватися в практичну діяльність держав у сфері протидії злочинності. Однак реалізовуватися вона почала лише в XX сторіччі, а в багатьох країнах і досі головне місце в протидії злочинності займає репресія.

Отже, протидія злочинності у буквальному розумінні означає діяльність, що перешкоджає вчиненню злочинів. Але до змісту цієї діяльності спід включати також правові та криміналістичні засоби реагування і на вчинені злочини, яким не вдалося запобігти. Відтак, протидія злочинності охоплює запобігання вчиненню злочинів та державно-правову реакцію на їх вчинення.

Запобігання вчиненню злочинів - це діяльність, функціональний зміст та мета якої полягають у перешкоджанні дії детермінантів злочинності та її проявів, передусім причин і умов вчинення злочину, шляхом обмеження, нейтралізації, а за можливості - усунення їх дії, а також у припиненні розпочатих злочинів.

Залежно від стадії запобіжної діяльності запобігання поділяється на: 1) профілактику вчинення злочинів; 2) відвернення вчинення злочинів; 3) припинення вчинення злочинів.

Профілактикою вчинення злочинів у кримінологічній літературі і на практиці визнається цілеспрямована діяльність щодо своєчасного запобігання порушенням будь-яких суспільних норм, усунення причин, які породжують ці порушення. Існують різні напрями соціальної профілактики: санітарна, технічна, медична, ветеринарна, правова (профілактика правопорушень і злочинів) тощо. До правової профілактики належать: профілактика дисциплінарних, адміністративних, цивільно-правових правопорушень і профілактика злочинів (кримінологічна, кримінально-правова, криміналістична, пенітенціарна).

Деякі автори дають більш вузьке визначення поняття «запобігання» як специфічного напряму (с. 16) спеціально-кримінологічного попередження, що складається із сукупності заходів, спрямованих на окремі групи та конкретних осіб, які реалізують злочинні наміри, замислюють вчинення злочинів і позитивно сприймають злочинний спосіб життя, з метою дискредитування злочинної поведінки, відмови від злочинної мотивації та наміру, або продовження злочинної діяльності. Іншими словами - це робота по виявленню осіб, які мають намір учинити злочин, з метою недопущення реалізації цих намірів у кримінальні дії. Є підстави вважати, що зазначене вище характеризує не запобігання злочинності в цілому, а лише один з його напрямів - відвернення вчинення злочинів.

Відвернення злочинів - це сукупність заходів, спрямованих на окремі групи або конкретних осіб, які виношують злочинні наміри, замислюють вчинення злочину; усунення криміногенних факторів, що обумовлюють формування злочинного мотиву до початку виконання злочину.

Припинення злочинних проявів визначається як сукупність заходів, спрямованих на недопущення завершення розпочатого злочину.

Таким чином, теорія протидії та запобігання злочинності як різновид соціально-профілактичної діяльності охоплює заходи, спрямовані на обмеження дії факторів, причин та умов злочинності і притягнення винних до кримінальної відповідальності. Вона є складовою предмета кримінології і визначає головне завдання цієї науки - теоретично обґрунтовувати і розробляти пропозиції щодо протидії злочинності.