Глобальні ринки робочої сили

Розвиток процесів глобалізації, який торкнувся докорінних основ життя суспільства всіх країн світу не оминув і ринок трудових ресурсів, який посідає ключове місце в загальній структурі ринкового господарства і регулюється за допомогою загальних економічних механізмів ринку.

Це призвело до набуття світовим ринком праці специфічних рис:

1. Гнучкість робочої сили.

2. Виникнення стратегії соціальної політики.

3. Існування глобальних лідерів.

Однією з головних особливостей варто вважати гнучкість сукупної робочої сили, що в основному і забезпечує кількісні та якісні зміни, що сталися в структурі зайнятості, організації праці, методиках адаптації працівника до трудового процесу.

Сучасний ринок праці схильний до швидких змін під впливом багатьох чинників і, передусім, науково-технічного прогресу. Умови господарювання на різних ринках висувають підвищені і значною мірою нові вимоги до робочої сили.

Гнучкість сучасного ринку праці забезпечила комплексне поєднання всіх складових ринку, а саме: змін структури оплати праці, організації трудового процесу, форм зайнятості, заходів для підвищення мобільності робочої сили, норматив його регулювання, змін у системі освіти і підготовки кадрів.

Зміни в економічному житті, що нині відбиваються під впливом глобалізації, підводять людство до якісно нових і незвичних умов ринкового господарства з принципово іншим характером економічних зв’язків і виробничих відносин. Постає проблема створення ефективної системи соціальної підтримки населення. Ця система має враховувати ситуацію, що динамічно змінюється в умовах ринку, і містити в собі механізм захисту працівника від таких факторів ризику, як інфляція, безробіття тощо.

Стратегія соціальної політики ґрунтується на наступних головних компонентах:

■ контролі за виконанням бюджету;

■ створенні нових робочих місць і ринків праці;

■ регулюванні цих ринків;

■ послідовному проведенні реформ у життя.

В нинішній історичний час глобальне лідерство, за оцінками глобальних компаній, стало найбільш значущим порівняно з іншим чинниками, які ведуть їх до успіху на ринках. До них відносять фінансові ресурси, комунікаційні технології, робочий персонал, державну підтримку, тарифні та нетарифні обмеження тощо.

В умовах глобалізації справою глобальних лідерів має стати руйнація досі існуючих невидимих стін між державами, компаніями, культурами,

постачальниками і покупцями, навіть між підрозділами і службами, що існують усередині організації.

Глобальна економіка стимулювала зрушення у співвідношенні сил, передання влади на глобальних ринках у руки покупців і надання переваг глобальним лідерам за рахунок обмеження можливостей традиційних претендентів на лідерство на ринках. Надзвичайна мобільність капіталу, людей та ідей сприяла тому, що більше продукції і новинок поставляється і буде поставлятися на глобальні ринки, скорочуючи розрив у технологічному рівні між країнами. Завдяки новим можливостям, які з’явилися у глобальних лідерів, стало легше долати кордони і використовувати нові технології. Нові лідери засвоїли тактику обходу монополістів, що раніше домінували на ринках, а тепер стали неухильно втрачати свої позиції.

Глобалізація змусила глобальних лідерів обслуговувати споживачів на новій основі. Насамперед, вони перестали „думати як виробник”, а почали „думати як покупці”. Адже логіка виробника припускає концентрацію уваги на продукції як певному виробі, який він має „нав’язати” покупцю будь-що. Натомість, логіка покупця фокусується на сфері застосування продукції, її споживчої цінності і вартості, тобто здатності продукції вирішувати проблеми, що стоять перед покупцем.

4. Глобальна економіка та „філософія світового виробництва”

Вирішуючи проблеми досягнення світової конкурентоздатності, багато виробничих компаній увібрали в себе і розвили філософію „виробництва світового рівня”. Виробники в рамках цієї філософії почали підкреслювати важливість якості, вартості, часу реалізації замовлення, рівень обслуговування покупця на всіх етапах організації бізнесу, ступінь залучення до розв’язання нових завдань робітників і службовців.

Щоб вивчити філософію „виробництва світового рівня”, яка набирає все більшої сили, і методи, які впроваджують її послідовники в різних частинах планети, було проведене дослідження діяльності більш ніж 800 організацій на північноамериканському континенті. Були відібрані тільки виробничі компанії чисельністю більше 250 працівників і з сукупним обсягом продажів понад 100 млн. дол. США. Компанії відбиралися не тільки за цими показниками, але й за зовнішнім виглядом виробленої продукції. Досить широке коло галузей промисловості було подано серед досліджуваних компаній - від виготовлення офісних меблів, автоматизованих видів виробництва до аерокосмічної промисловості.

У відібраній групі компаній, орієнтованих на завоювання провідних позицій на світових ринках, вивчалися їхні цілі й стратегія поведінки. Дослідження показало, що в порядку пріоритетності ними ставилися такі цілі:

1) виробництво якісних виробів;

2) виготовлення замовлення в строк і надійність поставки;

3) виробництво продукції за низькими цінами;

4) удосконалювання виробництва.

Як випливає з цього переліку, сучасні динамічні компанії у боротьбі за лідерство на світових ринках найбільш пріоритетним для себе напрямом обирали виробництво товарів високої якості.

Дослідники називають 8 характерних рис виробництва, яке досягло світового рівня має, які розставлено у порядку їх значення для виробництва світового рівня:

1. Акцент на тотальну якість.

Впровадження концепції тотальної якості у всі ланки організації виробництва світового рівня є найнеобхіднішою умовою її постійного вдосконалювання.

Дослідники, які вивчали проблеми оптимальної концентрації зусиль компанії на досягненні всебічної якості, робили акцент у своїх роботах на оцінці методів, що їх впроваджують організації для підвищення якості свого функціонування. Вони виявили, що визначальним за вагомістю показником виявилась відданість справі виробництва якісних виробів.

Наступним за значущістю показником є ставлення до боротьби за якість як до діяльності, що постійно продовжується, а не як до одноразової акції виробника.

2. Залучення співробітників у діла компанії.

Виховничо-освітні програми є важливим методом постановки завдань

перед службовцями, збільшення обсягу фахових знань і розвитку багатогранності їхньої діяльності. Найвизначальнішим показником для розгляду фактора стало стимулювання службовців брати активну участь у процесі прийняття рішень методом створення перехрестних груп, сформованих для впровадження пропозицій співробітників.

3. Управління якості торгового процесу.

Своєчасна поставка якісно виготовлених виробів є винятково важливою для компанії, яка має на меті досягти рівня світового класу. Від підприємства вимагається використання принципів і правил, характерних для виробництв, що працюють без складських запасів, „з коліс”. Найвагомішим для управління процесом якості торгівлі, на думку дослідників, виявився показник рівня зворотного зв’язку між торговою і виробничою службами і здатність виробничого департаменту реагувати на зауваження, що надходять із торгового підрозділу, а також служб якості.

4. Безвідхідні технології.

Усунення втрат і відходів у всіх фазах виробничої активності є істотним елементом діяльності компанії виробництва світового рівня.

5. Виробничий контроль.

Скорочення структури організації, зміна і зменшення часу на виробничий цикл впливають на час просування продукції через виробничу систему компанії. Пов’язаний з цими змінами ефективний виробничий контроль дозволяє компанії одержати додатковий запас конкуренто здатності на світовому ринку. Скорочення часу виробничого циклу вважається вкрай важливим для підвищення ринкової конкуренто здатності продукції.

6. Інформаційні потоки.

Швидке зростання обсягів операцій у рамках компаній світового класу викликало необхідність точної комп’ютерної обробки інформації в реальному режимі часу. Одним із важливих складових елементів інформаційних потоків компанії є система планування потреб матеріалів, призначена для того, щоб мати в наявності запас матеріалів, необхідний для забезпечення безперервного циклу виробництва.

7. Профілактичне технічне обслуговування.

Профілактичне обслуговування – складова частина розв’язання завдання постійного удосконалення діяльності виробничої компанії. Воно потрібно для того, щоб домогтися сталості виробничого процесу, уникнути простоїв устаткування, виробляти якісні товари і збільшити

продуктивність.

8. Стандарти системи вимірювань.

В управлінні виробництвом важливу роль відіграють вимірювальні стандарти, що допомагають кількісно визначити завдання, які стоять перед організацією, і обмінюватися інформацією про перебіг їх виконання. Статистичний контроль за виробничим процесом рекомендується впровадити з метою зменшення втрат внаслідок нестабільності роботи устаткування або непостійності самого процесу.

ТЕМА 6. ГЛОБАЛЬНА ЕКОНОМІКА ТА „НОВИЙ РЕГІОНАЛІЗМ”

Питання для розгляду:

1. Взаємозв’язок та відмінності регіоналізації та глобалізації.

2. Поняття „новий регіоналізм” та його представники. Недоліки нового регіоналізму.