Риторика. Основні закони риторики.

Риторика - наука що вичає - правил переконувати інших, або наука красномовства. Розвиалася ця наука в Афінах.

Властипвості мовлення: артистизм, впевненість, дружелюбність, щирість, зацікавленість. У діловій мові також присутня експресія і тональна варіативність.

Підготовка ораторського монологу починається з визначення теми і мети. Тему і мету визначає автор. Потім йде пункт - оцінка аудиторії та обстановки. Наступним - підбір матеріалу і упорядкування тексту. Проголошення промови. Аналіз ораторської промови.

Предмет ораторського мистецтва розкривається через низку законів: аудиторії, стратегії, тактики, мовного (мовленнєвого), ефективної комунікації (динаміки діяльності оратора) та контрольно-аналітичного (рефлексії).

Сутність закону аудиторії с наступна: не існує безадресних промов. Тобто, кожна промова має свого певного, конкретного адресата, аудиторію, і чим краще оратор знає свою аудиторію, чим ретельніше він окреслить її портрет, тим ефективнішою буде його промова. Закон аудиторії формує і розвиває в ораторові вміння вивчати систему ознак аудиторії (формально-ситуативних, соціально-демографічних, соціально-психологічних) і, основуючись на них, вести прицільний пошук ідеї та шляхи подальшого її розкриття [5].

Закон стратегії своїм змістом має розробку основних напрямків промови програми діяльності з урахуванням характеристики аудиторії.

Під напрямками діяльності розуміється послідовне, поетапне визначення мети діяльності, тобто цільової установки, що складається, насамперед, з завдання й надзавдання та тези, головної ідеї промови. Закон стратегії формує і розвиває в особистості вміння розробляти програму діяльності на основі певної концепції знань і зважаючи на характеристику аудиторії.

Ораторські прийоми: питально-відповідний, перехід від монологу дор діалогу, створення проблемної ситуації, новизни інформації, покладання на особистий досвід, використання гумору, короткий відступ від теми, зміни інтонації, градація.

13. Дискусія — форма колективного обговорення, мета якої — виявити істинучерез зіставлення різних поглядів, правильне розв'язання проблеми. Під частакого обговорення виявляються різні позиції, а емоційно-інтелектуальний поштовх пробуджує бажання активно мислити.

Організація дискусії передбачає три етапи: підготовчий, основний та заключний. На першому етапі доцільно сформулювати тему дискусії й основніпитання, які будуть винесені на колективне обговорення, дібрати відповідну літературу для підготовки, визначити час і місце проведення дискусії.Учасників дискусії краще розмістити у приміщенні так, щоб усі присутні бачили одне одного в обличчя й добре чули. На другому етапі обговорюються ті питання, які було винесено на порядок денний.Третій етап дискусії — підбиття підсумків.

Основні правила дискусії.                                                                                                                                                                     1. Всі відкрито висловлюють свої думки.                                                                                                                                      2. Всі точки зору повинні поважатися.                                                                                                                                            3. Слухайте інших не перебиваючи.                                                                                                                                                     4. Не говоріть занадто довго та занадто часто.                                                                                                                           5. Водночас говорить лише одна особа.                                                                                                                                               6. Дотримуйтесь позитивних ідей та стосунків.                                                                                                                                   7. Не критикуйте себе та інших.                                                                                                                                                                8. Незгоди й конфлікти відносно ідей не повинні бути направлені на конкретну особу.

Примітки:

1. Дуже важливо, щоб всі погодились з кожним пунктом правил, “ратифікували” їх. Це дозволить далі посилатися на ці правила як на “закон поведінки” під час дискусій.

2. Зауваження щодо порушень не повинні бути брутальними або образливими. Можуть бути застосовані будь-які форми.

3. Перелік правли не є сталим і непорушним. Учасники можуть змінювати та доповнювати його. Але важливо написати його разом. Це спочатку створить атмосферу спільних зусиль, а не накинутих настанов.

14. Мовлення людини — це своєрідна візитна картка, це свідчення рівня освіченості людини, її культури, а разом з тим, через сукупну мовленнєву практику мовців — це і показник культури суспільства.

Культура мовлення — це система вимог, регламентацій стосовно вживання мови в мовленнєвій діяльності (усній чи писемній). Культурою мови називають дотримання усталених мовних норм усної і писемної літературної мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування1.

Головним завдання культури мови є: виховання навичок літературного спілкування; пропаганда й засвоєння літературних норм у слововжитку, граматичному оформленні мови; у вимові та наголошуванні; неприйняття спотвореної мови, або суржику.

Людина з низькою культурою мовлення порушує правила слововживання, граматики, вимови та наголошення, написання. Мовлення спеціаліста — його візитна картка. Це стосується як володіння українською мовою, так і іншими мовами. Не забуваймо вислів: "Скільки людина знає мов, стільки разів вона людина". Володіння нормами будь-якої мови — це свідчення рівня освіченості спеціаліста, його культури.

Основні ознаки культури мови:                                                                                                                                                               1) змістовність (потрібно продумувати текст і основну думку висловлювання; розкривати їх повно; говорити й писати лише те, що добре відомо; не говорити й не писати зайвого; добирати матеріал, якого не вистачає); 2) правильність і чистота (дотримуватися норм літературної мови);                                                                                     3) точність (добирати слова і будувати речення так, щоб найточніше передати зміст висловлювання);                    4) логічність і послідовність (говорити і писати послідовно, забезпечувати смислові зв'язки між словами і реченнями в тексті; складати план виступу чи лекції; систематизувати дібраний матеріал; уникати логічних помилок);                                                                                                                                                                                                      5) багатство (використовувати різноманітні мовні засоби, уникати невиправданого повторення слів, однотипних конструкцій речень);                                                                                                                                                      6) доречність (ураховувати, кому адресовано висловлювання, як воно буде сприйняте при певних обставинах спілкування);                                                                                                                                                                                                7) виразність і образність (добирати слова і будувати речення так, щоб якнайкраще, якнайточніше передати думку, бути оригінальним у висловлюванні і вміти впливати на співрозмовника).