Поиск:

Кількісне визначення вітаміну С в біологічному матеріалі.

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 1

Тема: Організація роботи та охорона праці

Мета: Набути знання про вимоги до організації роботи та охорони праці при роботі в лабораторії біохімії.

Завдання:

1. Набути знання про вимоги до організації роботи.

2. Набути знання про вимоги з охорони праці.

Питання самопідготовки:

1. Правила охорони праці при роботі в хімічній лабораторії.

Організація роботи

Підготовка до проведення лабораторної роботи

Виконання лабораторної роботи

- вивчити теоретичний матеріал, межі якого окреслені темою заняття; - заповнити лабораторний журнал. - взяти халат;

- черговий до дзвоника одержує обладнання і реактиви у лаборанта; - контроль за теоретичною підготовкою (письмова самостійна робота до 5 хвилин); - інструктаж з правил охорони праці; - індивідуальне виконання дослідів, запис спостережень і висновки; - здача робочого місця черговому, лабораторного зошита – викладачу за 10 хвилин до закінчення заняття; - після дзвоника черговий здає лабораторію лаборанту.

Основні правила охорони праці

У лабораторії працювати стоячи, у халатах, волосся підібране, підбори низькі. Стільці стоять під столами!
Правила роботи з пробірками:

- пробіркотримач закріплювати максимально близько до отвору пробірки;

- пробірка заповнюється не більше, ніж на 1/3 ємності;

- нагрівати пробірку отвором від себе і не направляти його на сусіда;

- спочатку прогрівати всю пробірку, а потім її низ;

- вміст пробірки виливати у банку для відходів.

Перша допомога:

- хімічні опіки – місце ушкодження промити великою кількістю води;

- термічні опіки – місце ушкодження помістити у струмінь холодної води до зникнення болю.

Назви обладнання: штатив Бунзена з лапками, кільцями, затискачами, пробірки, штативи для пробірок, пробіркотримачі, хімічні стакани, конічні колби, лійки, водяні бані, склянки з розчинами, банки з кристалічними речовинами, мірні пальчики, циліндри, шпателя для кристалічних речовин, скляні палички для перемішування, крапельниці, зворотні повітряні холодильники, саморобні прилади для одержання кристалічних речовин та для одержання рідин.

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 2

Тема: Властивості жирів

Мета: Дослідити властивості жирів.

Завдання:

1. Дослідити розчинність жирів в органічних розчинниках.

2. Дослідити розклад і відношення жирів до калій перманганату.

3. Провести гідроліз жиру і дослідити продукти гідролізу.

Теоретична частина

Жири відносять поряд з жироподібними речовинами (ліпоїдами) до класу ліпідів. До ліпідів відносять різні за своєю хімічною природою речовини, що мають загальну фізичну властивість: вони нерозчинні у воді, але розчиняються в органічних розчинниках (етері, хлороформі, ацетоні, толуені тощо).

З водою ліпіди утворюють емульсії. Для цього їм необхідні емульгатори – речовини, гідрофобна частина молекул яких розчиняється в жирі, а гідрофільна – у воді. Емульгатори протидіють (1) злипанню найдрібніших жирових крапель, які знаходяться в воді і (2) розділенню водної і жирової фаз. Емульгаторами можуть бути солі жирних кислот (мила), жовчні кислоти та інші речовини.

Фізико-хімічні властивості жирів залежать від виду жирних кислот у їх складі. Чим більше у складі жирів ненасичених жирних кислот, тим нижче їх Т_пл.і Т_кип.. Такі жири відносять до олій. Залишки ненасичених жирних кислот в складі жирів здатні до реакцій приєднання. Реакція приєднання галогенів використовується для відкриття ненасичених жирних кислот у складі жиру і для кількісного визначення подвійних зв'язків.

Жири підлягають гідролітичному розщепленню з утворенням гліцерину і вільних жирних кислот. В організмі гідроліз жирів відбувається під впливом ферментів – ліпаз, а поза організмом – за допомогою мінеральних кислот і лугів при нагріванні. Жири гідролізуються до гліцерину і вищих карбонових кислот. При лужному гідролізі (омиленні), утворюються не вільні кислоти, а натрієві або калійні солі жирних кислот – мила. При дії на мила сульфатної кислоти одержують вільні кислоти:

2 C₁₇H₃₅COONa + H₂SO₄ → 2 C₁₇H₃₅COOH + Na₂SO₄

За допомогою цієїреакції відкривають жирні кислоти у гідролізаті.

Для відкриття гліцерину використовують реакцію утворення гліцерату міді:

Експериментальна частина

№ п/п	Хід роботи	Спостереження	Висновки
1.	Розчинність жирів. У чотири пробірки налити по дві краплини олії і додати розчинник об’ємом 1 см³: у 1 пробірку – етанол; у 2 пробірку – етилетаноат; у 3 пробірку – хлороформ; у 4 пробірку – чотирихлористий карбон. Всі чотири пробірки енергійно струсити. Пробірку у якій утворюється емульсія закрити пробкою з зворотнім повітряним холодильником і нагріти на водяній бані, постійно струшуючи. Дослід повторити з твердим жиром.
2.	Відношення до розчину калій перманганату. У пробірку налити олію об’ємом 0,5 см³ і розчин KMnO₄ (w = 2%) об’ємом 1 см³. Енергійно струсити пробірку.
3.	Гідроліз. Жир + NaOH гліцерин + мило У пробірку помістити твердий жир масою 1,5-2 г і додати спиртовий розчин NaOH (w = 15 %) об’ємом 5 см³. Пробірку закрити пробкою з зворотнім повітряним холодильником і нагріти на водяній бані 15 хв. при постійному струшуванні. Потім пробірку охолодити і додати гарячий насичений розчин NaCl об’ємом 6-7 см³.

Загальний висновок: _________________________________________________________________________________________

_____________________________________________________________________________________________________________

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 3

Тема: Властивості вуглеводів

Мета: Навчитись ідентифікувати вуглеводи.

Завдання:

1. Провести якісні реакції Селіванова, Барфеда, Фелінга, з йодом.

2. Провести гідроліз крохмалю; дослідити продукти гідролізу.

Теоретична частина

До вуглеводів відносять групу органічних сполук, що містять альдегідну або кетонну групи та декілька спиртових груп -ОН. Загальна формула вуглеводів має вигляд (СН₂O)_n.

В залежності від складу, будови і властивостей вуглеводи поділяються на дві групи: прості і складні. Прості вуглеводи не гідролізуються і їх відносять до моносахаридів. Складні вуглеводи при гідролізі розпадаються до простих вуглеводів. В залежності відчисла моносахаридів, що входять в молекулу, вони поділяються на олігосахариди і вищі полісахариди.

Загальна формула моносахаридів – С_nН₂_nO_n. Моносахариди за хімічними властивостями можуть бути охарактеризовані як поліоксиальдегіди або поліоксикетони. В розчині вони існують як у циклічній, так і у ациклічній формах, що переходять одна в одну. Хімічні властивості моносахаридів визначаються вільними карбонільними (альдегідною чи кетонною) і спиртовими групами, а також властивостями продукту їх взаємодії – напівацетального гідроксилу (глікозидної групи).

Олігосахариди містять від двох до десяти залишків моносахаридів. Олігосахариди, що розпадаються при гідролізі на два моносахариди, називаються дисахаридами. За будовою молекул всі дисахариди – це етери моносахаридів, що мають молекулярну формулу С₁₂Н₂₂О₁₁. Для всіх олігосахаридів характерна реакція гідролізу. Лактоза і мальтоза існують у розчинах в циклічній і напівциклічній формах з вільною альдегідною групою, тому вони легко вступають в реакцію окиснення і відновлення. Ці дисахариди відносяться до відновлюючих сахаридів. Сахароза існує тільки в циклічній формі і не вступає в реакції, що властиві альдегідній групі. Сахароза – невідновлюючий вуглевод.

Полісахариди – високомолекулярні органічні речовини, які побудовані із сотень і тисяч залишків моносахаридів або їх похідних, які зв’язані між собою глікозидним зв’язком. Розрізняють гомо- і гетерополісахариди. З перших найбільш важливе біологічне значення мають крохмаль, глікоген та клітковина. Вони побудовані з моносахаридних залишків одного виду (залишків глюкози). До гетерополісахаридів відносять сполуки, що мають в своєму складі залишки різних моносахаридів. Вони входять до складу тканин і секретів організму. Це гепарин, гіалурова кислота та інші сполуки.

Основна роль вуглеводів в організмі – енергетична. З вуглеводів організм людини отримує 60-70 % енергії. Крім того вуглеводи є складовим компонентом біомембран і виконують бар’єрні, захисні, регуляторні й інші важливі функції.

Експериментальна частина

№ п/п	Хід роботи	Спостереження	Висновки
1.	Реакція з фелінговою рідиною. До розчинів глюкози, мальтози, сахарози, крохмалю об’ємом 1 см³ в окремих пробірках прилити реактив Фелінга об’ємом 1 см³. Нагрівати верхню частину суміші до початку кипіння.
2.	Реакція Селіванова на кетони. У 2 пробірки прилити реактив Селіванова об’ємом 3 см³. В одну з них додати розчин фруктози (3 краплі), в іншу – розчин глюкози (3 краплі). Обидві пробірки помістити у водяну баню на 8 хвилин.
3.	Реакція крохмалю і глікогену з йодом. У першу пробірку додати розчин крохмалю об’ємом 3 см³, у другу – розчин глікогену об’ємом 3 см³. В обидві пробірки додати розчин Люголя (1-2 краплі).
4.	Реакція Барфеда. До реактиву Барфеда об’ємом 2,5 см³ додати розчин цукру об’ємом 0,5 см³. Суміш гріти на водяній бані 10 хвилин.
5.	Гідроліз крохмалю. У пробірку налити розчин крохмалю (w = 1 %) об’ємом 5 см³; розчин H₂SO₄(w = 10 %) об’ємом 3-5 см³. На кахельну плитку нанести 10 крапель йоду (I₂/KI). Пробірку з крохмалем нагрівати на протязі 10-15 хвилин. Кожну хвилину відбирати скляною паличкою пробу для реакції з йодом. Якщо забарвлення йоду не змінюється, гідролізат нейтралізувати сухим NaHCO₃і провести реакцію з реактивом Фелінга.

Загальний висновок: _________________________________________________________________________________________

_____________________________________________________________________________________________________________

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 4

Тема: Якісні реакції білків і амінокислот

Мета: Набути вміння здійснювати якісні реакції білків.

Завдання:

1. Виявити наявність пептидного зв’язку (біуретова реакція).

2. Виявити наявність залишків α–амінокислот (нінгідринова реакція).

3. Здійснити реакції на виявлення окремих амінокислот (реакції Паулі, Адамкевича, ксантопротеїнова).

Теоретична частина

Білки – це високомолекулярні сполуки, які складаються з залишків α-амінокислот зв’язаних між собою пептидними зв’язками. В білках розрізняють чотири рівні структури – первинну, вторинну, третинну і четвертинну.

Первинна структура – це послідовність розміщення залишків α -амінокислот у поліпептидному ланцюгу. Вторинна структура – це розташування у просторі поліпептидного ланцюгу у вигляді α-спіралі або β -структури. Третинна структура – це просторове розташування α -спіралі або β -структури з утворенням субодиниць. Четвертинна структура – це об’єднання субодиниць у епімолекулу.

Експериментальна частина

№ п/п	Хід роботи	Спостереження	Висновки
1.	Нінгідринова реакція. У пробірку внести розчин білка (5 краплин) і розчин нінгідрину (2 краплі). Вміст пробірки ретельно перемішати і гріти на водяній бані (t = 70 ˚C) п’ять хвилин.
2.	Біуретова реакція. У пробірку вмістити розчин білка об’ємом 3 см³ і додати розчин натрій гідроксиду об’ємом 1 см³, розчин купрум сульфату (1-2 краплини). Суміш перемішати.
3.	Ксантапротеїнова реакція. В пробірку внести розчин білка об’ємом 3 см³ і розчин концентрованої нітратної кислоти об’ємом 1 см³. Суміш обережно нагріти до появи жовтого забарвлення. Після охолодження у пробірку додати розчин натрій гідроксиду до появи помаранчевого забарвлення.
4.	Реакція Адамкевича. До нерозведеного білка об’ємом 0,5 см³ додати розчин льодяної оцтової кислоти (яка завжди містить домішки гліоксилової кислоти) об’ємом 0,5 см³. Утворену суміш спочатку нагріти, а потім охолодити і по стінці пробірці обережно, по краплинам, не перемішуючи рідини, додати розчин концентрованої сульфатної кислоти об’ємом 1 см³. На межі поділу двох фаз через 10 хвилин з’являється червоно-фіолетове кільце. Реакцію можна прискорити шляхом нагрівання пробірки на водяній бані.
5.	Реакція Паулі. До розчину сульфанілової кислоти об’ємом 1 см³ додати розчин натрій нітрату(ІІІ) об’ємом 2 см³. Після перемішування до суміші додати розчин білка об’ємом 2 см³ і після ретельного перемішування – розчин натрій карбонату об’ємом 6 см³.

Загальний висновок: _________________________________________________________________________________________

_____________________________________________________________________________________________________________

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 5

Тема: Властивості ферментів

Мета: Вивчити властивості ферментів.

Завдання:

1. Дослідити відношення ферментів до температури.

2. Дослідити специфічність дії ферментів.

3. Дослідити вплив активаторів і інгібіторів на активність ферментів.

Теоретична частина

Ферменти є високоспеціалізованою групою речовин білкової природи, що виконують функцію біологічних каталізаторів. Вони є основою молекулярних механізмів процесу обміну речовин – важливої властивості живого організму. Механізм дії ферментів зводиться до зниження енергетичного бар’єру, зменшення енергії активації, завдяки чому швидкість хімічної реакції значно прискорюється.

Характерними властивостями ферментів є:

1) термолабільність і температурний оптимум дії;

2) залежність активності від значення рН;

3) специфічність дії (абсолютна і відносна);

4) зміна активності під дією активаторів і інгібіторів.

За єдиною класифікацією і номенклатурою розрізняють 6 класів ферментів. В основі класифікації – типи хімічних реакцій, які каталізують ферменти.

Класи ферментів:

1. Оксидоредуктази (каталізують окисно-відновні процеси).

2. Трансферази (прискорюють реакції перенесення окремих атомів і груп атомів від одних субстратів до інших).

3. Гідролази (каталізують гідролітичні реакції).

4. Ліази (каталізують відщеплення атомних груп з утворенням подвійного зв’язку, чи приєднання атомних груп по подвійному зв’язку).

5. Ізомерази (прискорюють реакції ізомеризації).

6. Лігази (діють як ліази, але з використанням енергії АТФ).

В період онтогенезу ферментативна активність може підвищуватись чи падати. Ферменти адаптуються до особливостей обміну речовин і функцій організму в різні періоди життя. Ця здатність ферментів лежить в основі пристосування реакцій організму до дії різних факторів.

Експериментальна частина

№ п/п

Хід роботи

Спостереження та висновки

1. Термолабільність ферментів. У 4 пробірки внести розчин слини (1:5) об’ємом 1 см³. Першу пробірку прокип’ятити на протязі двох хвилин, другу – вмістити в стакан з льодом, третю – залишити при кімнатній температурі, четверту – вмістити в стакан з теплою водою (40 ˚С). Через три хвилини у всі чотири пробірки внести розчин крохмалю об’ємом 1 см³. На кахельну пластинку нанести декілька крапель йоду і за допомогою проби крохмаль + йод, встановити на якій хвилині в кожній пробірці відбудеться гідроліз крохмалю.

№ пробірки	Температура	Час, хв.	Висновки
№ пробірки	Температура		Висновки
1	100 ˚С
2	0 ˚С
3	18 ˚С
4	40 ˚С

Примітки: Спостереження записуємо за допомогою позначень «с» – синій, «ж» – жовтий колір краплі йод + суміш.

2. Специфічність дії ферментів. Виконати дослід згідно схеми. У перші дві пробірки внести розчин крохмалю об’ємом по 0,5 см³, у дві інші – сахарози об’ємом по 0,5 см³. У 1 і 3 пробірки додати р-н слини, у 2 і 4 – р-н сахарази об’ємом 0,5 см³. Витримати пробірки 10 хв. при температурі 40 ˚С. Після цього у першу і другу пробірки додати декілька крапель розчину йоду. В третю та четверту – реактив Фелінга об’ємом 0,5 см³і ці дві пробірки нагріти.

№ пр.			Р-н йоду	Р-н Фелінга	Висновки
1	Р-н крохмалю об’ємом 0,5 см³	Р-н слини об’ємом 0,5 см³
2	Р-н крохмалю об’ємом 0,5 см³	Р-н сахарази об’ємом 0,5 см³
3	Р-н сахарози об’ємом 0,5 см³	Р-н слини об’ємом 0,5 см³
4	Р-н сахарози об’ємом 0,5 см³	Р-н сахарази об’ємом 0,5 см³

3. Вплив активаторів та інгібіторів Виконати дослід згідно схеми. Після перемішування вмісту трьох пробірок за допомогою проби з йодом зафіксувати час гідролізу крохмалю у кожній пробірці.

№ дії	1 пробірка	2 пробірка	3 пробірка
1	Р-н слини (1:10) об’ємом 1 см³	Р-н слини (1:10) об’ємом 1 см³	Р-н слини (1:10) об’ємом 1 см³
2	Р-н NaCl об’ємом 1 см³	Р-н H₂O об’ємом 1 см³	Р-н CuSO₄ об’ємом 1 см³
3	Р-н крохмалю об’ємом 1 см³	Р-н крохмалю об’ємом 1 см³	Р-н крохмалю об’ємом 1 см³
4	Перемішати	Перемішати	Перемішати
Спостере-ження
Висновки

Вплив рН середовища.

У чотирьох пробірках приготувати розчини з значеннями рН 5,59; 6,98; 7,38; 8,04. Для цього змішати певні об’єми розчинів натрій гідрогенфосфату і калій дигідрогенфосфату:

рН	Na₂HPO₄ (см³)	KH₂PO₄ (см³)
5,59	0,50	9,50
6,98	6,00	4,00
7,38	8,00	2,00
8,04	9,50	0,50

В кожну з чотирьох пробірок з певним значенням рН додати розчин крохмалю (w = 0,5 %) об’ємом 1 см³, розчин слини (1:10) об’ємом 1 см³. Вміст пробірки ретельно перемішати і нанести по краплині суміші на фарфорову пластинку поруч з краплиною йоду. Дві краплі з'єднати. За зміною забарвлення зробити висновок на якій хвилині у кожній з пробірок відбудеться гідроліз крохмалю.

Загальний висновок: _________________________________________________________________________________________

_____________________________________________________________________________________________________________

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 6

Тема: Вітаміни

Мета: Визначити вміст вітаміну С в біологічному об’єкті.

Завдання:

1. Відкрити вітамін С в біологічних об’єктах якісно.

2. Визначити вміст вітаміну С в харчових продуктах кількісно.

Теоретична частина

Вітаміни – низькомолекулярні органічні сполуки, які забезпечують нормальне протікання фізіологічних ібіохімічних процесів в організмі і діють у досить малих концентраціях.

Роль вітамінів у процесах обміну речовин визначається тим, що більшість з них використовується організмом для побудови ряду коферментів чи простетичних груп ферментів, що каталізують різні реакції обміну речовин (окисно-відновні, перенос груп тощо).

Більшість вітамінів не синтезуються в організмі, тому недостатня їх кількість у продуктах харчування приводить до порушення обміну речовин. Це веде до розвитку порушень – гіповітамінозів і авітамінозів.

Для того, щоб зробити висновок про забезпеченість організму вітамінами застосовуються кількісні методи визначення останніх в крові, сечі. Для оцінки вмісту вітамінів в продуктах харчування проводять кількісне визначення їх в цих продуктах. При визначенні вмісту вітамінів в продуктах використовують реакції, на основі яких лежать реакції взаємодії вітамінів з відповідними реагентами з утворенням нових речовин, що мають характерні ознаки (забарвлення, флуоресценцію тощо).

Метод визначення вітаміну С базується на його відновних властивостях. Легко окиснюючись в дегідроаскорбінову кислоту, вітамін С відновлює різні барвники (метиленову синь, дихлорфеноліндофенол), які при цьому знебарвлюються:

Експериментальна частина

№ п/п	Хід роботи	Спостереження	Висновки
1.	Якісна реакція на вітамін С. а) В 2 пробірки налити по розчин метиленової сині об’ємом 1 см³, додати розчин натрій карбонату (w = 10 %) об’ємом 5 крапель. В одну з пробірок прилити декілька крапель розчину вітаміну С, в іншу (контроль) – стільки ж води. Обидві пробірки нагріти. б) До соку картоплі(капусти) об’ємом 1 см³ додати розчин 2,6-дихлорфеноліндофенолу (w = 0,02 %) об’ємом 1 см³, перемішати, спостерігати за змінами.
2.

Кількісне визначення вітаміну С в біологічному матеріалі.

2.1. Приготування екстракту із рослинного матеріалу

Досліджуваний матеріал (картопля, капуста, яблуко) масою 10 г нарізати мілкими шматочками і перенести в ступку. Відміряти циліндром розчин хлоридної кислоти (w = 5 %) об’ємом 50 см³. Потім розтерти біологічний матеріал з невеликою кількістю кварцового піску, приливаючи невеликими порціями розчин хлоридної кислоти до одержання рідкої кашки. Суміш кількісно перенести у мірну колбу (100 см³), ступку і товкач ополоснути розчином хлоридної кислоти, виливаючи її в ту ж мірну колбу і слідкуючи за тим, щоб був використаний весь об’єм хлоридної кислоти. Після цього вміст мірної колби довести до поділки дистильованою водою, перемішати і профільтрувати чи відцентрифугувати. Одержаний екстракт повинен бути зовсім прозорим.

2.2. Визначення вмісту вітаміну С в екстракті

В 2 конічні колби (50 см³) відміряти піпеткою одержаний екстракт рослинного матеріалу об’ємом 10 см³. В одну колбу додати 2 краплі розчину Н₂О₂ (w = 3 %) і вміст прокип’ятити 10 хвилин. Вміст обох колб титрувати розчином 2,6-дихлорфеноліндофенолу до появи рожевого забарвлення індикатора. Цю операцію проводити тричі. Розрахувати середнє значення V_сер. (2,6-дихлорфеноліндофенол).

Вміст вітаміну С визначити за формулою:

де, С(віт.) – в міст аскорбінової кислоти, мг%;

Т – титр розчин 2,6-дихлорфеноліндофенолу за аскорбіновою кислотою (0,088 мг/см³);

V – загальний об’єм екстракту, см³;

m – маса, досліджуваного матеріалу, г;

V_cep_. – об’єм реагенту, витраченого на титрування, см³;

V _а – аліквота, см³;

100 – перерахунок на 100 г біологічного матеріалу.

V₀ =

V₁ =

V₂ =

V₃ =

V_cep_.=

Загальний висновок: _________________________________________________________________________________________

_____________________________________________________________________________________________________________

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 7

Тема. Стан речовин у розчинах. Буферні розчини.

Мета: Дослідити стан речовин у розчинах.

Завдання:

1. Визначити pH розчинів кислот, основ, солей.

2. Навчитися пояснювати властивості будовою речовин.

3. Приготувати буферні розчини.

Теоретична частина

Більшість мінеральних речовин організму людини знаходяться у вигляді йонів. Це пояснюється здатністю солей. кислот, лугів дисоціювати у водному середовищі:

HCl H⁺ + Cl^-

NaOH Na⁺ + OH^-

KBr K⁺ + Br^-

Накопичення Н⁺ зумовлює кисле середовище розчину, ОН^- – лужне середовище. Солі гідролізуються водою і в залежності від свого складу також змінюють реакцію середовища. Наприклад солі утворені сильною основою і слабкою кислотою гідролізується з утворенням лужного середовища.

Концентрацією Н⁺ та ОН^- прийнято виражати через водневий показник (pH) – логарифм концентрації продуктів зі зворотнім знаком:

pH = -lg C(H⁺)

Якщо pH = 7, то середовище нейтральне, pH = 1-7 – середовище кисле; pH = 7-14 – середовище лужне. Якісно pH можна визначити за допомогою індикаторів – речовин, які змінюють забарвлення в залежності від С(Н⁺).

Фізіологічні рідини організму характеризуються сталим значенням pH. Це досягається як за допомогою фізіологічних механізмів (за участю нирок, легень, печінки, кишковика), так і фізико-хімічних (завдяки дії буферних систем).

Буферні системи – це розчини, які здатні підтримувати сталу концентрацію протонів (тобто pH середовища) при додаванні до них невеликих кількостей кислоти або лугу чи при розбавленні їх.

В організмі людини існують:

1. Фосфатна буферна система, яка діє в плазмі крові.

2. Гідрогенкарбонатна буферна система діє в еритроцитах та позаклітинних рідинах.

3. Білкова буферна система діє у багатьох клітинах і тканинах. Активно функціонує разом з гідрогенкарбонатною буферною системою. Ця взаємодія, зокрема, перешкоджає зростанню концентрації вуглекислого газу у крові при активній роботі м’язів.

4. Гемоглобінова буферна система діє в еритроцитах і складається з окисненої і відновленої форм гемоглобіну.

Експериментальна частина

№ п/п

Хід роботи

Спостереження

Висновки

Визначення водневого показника у розчинах. а) У 3 пробірки внести дистильовану воду об’ємом 1 см³ і додати 1-2 краплі індикаторів: у першу пробірку – лакмус; у другу пробірку – фенолфталеїн; у третю пробірку – метилоранж. Дослід повторити з NaOH і NH₄OH. Спостерігати за зміною забарвлення індикаторів. У висновку пояснити зміну забарвлення будовою основ та їх станом у розчинах. б) Дослід повторити з розчинами кислот (HCl, CH₃COOH, молочна к-та).

індикатор реагент	лакмус	фенолфталеїн	метилоранж
H₂O
NaOH
NH₄OH
HCl
CH₃COOH
Молочна к-та

Дослідження реакції середовища розчинів солей. В 3 пробірку прилити розчини солей натрій хлориду (NaCl), натрій карбонату (Na₂CO₃), амоніак хлориду (NH₄Cl) об’ємом по 1 см³. Визначити значення pH середовища допомогою універсального індикаторного папірця. У кожну з пробірок додати 2-3 краплини лакмусу. Зробити висновок пояснивши реакцію середовища розчину солі її будовою.

№ пр.	Розчин солі	Значення pH	Забарвлення лакмусу	Реакція середовища
1	NaCl
2	Na₂CO₃
3	NH₄Cl

Приготування буферних розчинів. У чотирьох пробірках приготувати буферні розчини шляхом змішування певних об’ємів Na₂HPO₄ і KH₂PO₄ згідно таблиці. Приблизно визначити pH буферних розчинів за допомогою універсального індикаторного папірця. Порівняти одержані дані з науковими.

№ пр.	Na₂HPO₄	KH₂PO₄	pH
1	0,5 см³	9,5 см³
2	6,0 см³	4,0 см³
3	8,0 см³	2,0 см³
4	9,5 см³	0,5 см³

Загальний висновок: _________________________________________________________________________________________

_____________________________________________________________________________________________________________

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 8

Тема: Хімічний склад м’язів.

Мета: Виявлення мінеральних речовин у складі м’язів.

Завдання:

1. Виявлення калій-іонів.

2. Виявлення йонів хлору.

3. Виявлення сульфат-іонів.

4. Виявлення ферум(ІІІ)-іонів.

Теоретична частина

Мінеральні елементи, що містяться в організмі людини, поділяються на мікроелементи – їх кількість становить декілька грамів (натрій, калій, кальцій, магній, хлор, фосфор, сульфур) та мікроелементи, що визначаються в кількості декілька міліграмів (ферум, купрум, цинк, манган, селен, молібден, йод, кобальт, флуор, силіцій). Макро- та мікроелементи виконують важливі структурні, каталітичні та регуляторні функції.

М’язи людини складаються з води (72-80 %) та сухого залишку (20-28 %). Сухий залишок складається з білків, нітрогеновмісних та безнітрогенових екстрактивних речовин, мінеральних речовин.

Мінеральні речовини складають 1-1,5 % від загальної маси м’язів. Склад їх різноманітний. Основні катіони – це Na⁺, K⁺, Mg²⁺, Ca²⁺. Йони K⁺ містяться у м’язових волокнах, а Na⁺ – у міжклітинній рідині. Катіони приймають участь у процесах збудження і скорочення м’язів.

Основні аніони – це Cl^-, H₂PO₄^-, HPO₄^2-, SO₄^2-, HCO₃^-. Аніони входять до складу буферних систем організму.

У м’язах містяться мікроелементи: кобальт, ферум, нікол, бор, цинк тощо. Вони або є структурними компонентами білкових молекул або активаторами ферментів.

Для виявлення мінеральних речовин досліджувану тканину мінералізують до повного озолення і проводять якісні реакції.

Експериментальна частина

№ п/п	Хід роботи	Спостереження	Висновки
1.	Приготування екстракту. М’язову тканину масою 5 г (або кров) нагріти у тиглі на полум’ї (або в муфельній печі) до утворення вуглеподібної маси і припинення виділення диму. Після охолодження тигля, утворену масу кілька разів екстрагувати невеликими порціями гарячої води. Водні витяжки профільтрувати через фільтрувальний папір. Фільтрат використовувати для наступних якісних реакцій.
2.	Виявлення іонів К⁺. KCl + C₄H₆O₆ → C₄O₆H₅K + HCl До фільтрату об’ємом 0,5 см³ додати кілька краплин розчину винної кислоти. Випадає білий осад калій гідротартрату.
3	Виявлення іонів Cl ^-. HCl + AgNO₃ = AgCl + HNO₃ До фільтрату об’ємом 0,5 см³ додати декілька крапель нітратної кислоти і аргентум нітрату. Утворюється аргентум хлорид (білий осад).
4.	Виявлення іонів SO ₄ ^2-. Na₂SO₄ + BaCl₂ = BaSO₄ + 2NaCl До фільтрату додати кілька краплин розчину барій хлориду. Випадає осад барій сульфату.
5.	Виявлення іонів Fe ³⁺. Немінералізовану тканину, що залишилась на фільтрі після екстрагування водою, висушити і прожарити у тиглі до повного озолення. Золу розчинити у розчині хлоридної кислоти (w = 0,5 %) об’ємом 5 см³ і розчин профільтрувати. На фільтрі виявити солі феруму(ІІІ). FeCl₃ + 3KNCS = Fe(NCS)₃ + 3KCl a) До фільтрату об’ємом 0,5 см³ додати кілька краплин розчину калій тіоціанату. Утворюється ферум тіоціанат (червоне забарвлення). 4FeCl₃ + 3K₄[Fe(CN)₆] → Fe₄[Fe(CN)₆]₃ + 12KCl б) До фільтрату об’ємом 0,5 см³ додати кілька краплин розчину калій гексаціанідоферату(ІІ). Утворюється ферум(ІІІ) гексаціанідоферат(ІІ) (синє забарвлення).

Загальний висновок: _________________________________________________________________________________________

_____________________________________________________________________________________________________________

Список рекомендованих джерел:

1. Биохимия: Учебное пособие для институтов физической культуры/ Под ред. В.В.Меньшикова, Н.И.Волкова. – М.: Физкультура и спорт. – 1986. – 503 с.

2. Боєчко Ф.Ф. Біологічна хімія. – К.: Вища школа. – 1995. – 536 с.

3. Буховец С.В. Упражнения по биологической химии: Учебное пособие. – М.: Просвещение. – 1969. – 310 с.

4. Вишневська Л.В. Навчально-методичні рекомендації до виконання лабораторних робіт з біохімії та біохімії спорту (для студентів факультету фізичного виховання та спорту). – Херсон: Видавництво ХДУ. – 2004. – 54 с.

5. Копильчук Г.П., Волощук М.М. Біохімія. – Чернівці: Рута. – 2004. – 224 с.

6. Кучеренко Н.Е. Биохимия: Практикум. – К.: Вища школа. – 1998. – 104 с.

7. Пустовалова Л.М. Практикум по биохимии – Ростов-на-Дону: Феникс. – 1999. – 544 с.

8. Решнова С.Ф. Методичні рекомендації до лабораторних робіт з оргбіохімії. – Херсон: Видавництво ХДУ. – 2001. – 48 с.

9. Строев Е.А., Макарова В.Г. Практикум по биологической химии: Учебное пособие. – М.: Высшая школа. – 1986. – 174 с.

10. Химия и биологическая химия/ А.Ф.Явоненко, Б.В.Яковенко и др. – К.: Вища школа: Головне видавництво. – 1988. – 210 с.

11. Филиппович Ю.Б. и др. Практикум по общей биохимии: Учебное пособие. – М.: Просвещение. – 1975. – 311 с.

12. Шевряков М.В., Яковенко Б.В., Явоненко О.Ф. Практикум з біологічної хімії: Навчально-методичний посібник для студентів біологічних спеціальностей і факультетів фізичного виховання і спорту вищих навчальних закладів. – Суми: ВДТ Університетська книга. – 2003. – 204 с.

13. Явоненко О.Ф., Яковенко Б.В. Біохімія. – Суми: Університетська книга. – 2002. – 401 с.

14. Яковлев Н.Н. Биохимия спорта. – М.: Физкультура и спорт. – 1974. – 288 с.

<== предыдущая лекция	\|	следующая лекция ==>
Раздел систематика растений	\|	IY. Расцвет и крушение Византии.

Поделиться с друзьями:

Дата добавления: 2018-11-11; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 249 | Нарушение авторских прав

Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

Наглость – это ругаться с преподавателем по поводу четверки, хотя перед экзаменом уверен, что не знаешь даже на два. © Неизвестно
==> читать все изречения...

1900 -

| 1547 -