Функції уяви
| Моделювання кінцевих результатів діяльності | Створення програми поведінки | Створення образів |
- здійснює мисленний відхід за межі безпосереднього сприймання;
- сприяє передбаченню майбутнього;
- "оживляє" те, що було раніше.
Фізіологічні основи уваги
Складна аналітико-синтетична діяльність мозку, в процесі якої проходить утворення нових систем тимчасових нервових зв’язків на основі раніше сформованих.
| Умова виникнення | Процес | Прийоми | Результат | Форми реалізації | |||
| Практична діяльність | Невизна-ченість проблемної ситуації | Уява | Аглютинація |
| Певним чином організована система образів | ||
| Типізація | |||||||
| Гіперболізація | |||||||
| Схематизація | |||||||
| Підкреслення | |||||||
| Доповнення | |||||||
Види уяви
 |  |  |
| Мимовільна довільна | Відтворююча творча | Активна пасивна | Художня технічна наукова | Мрія |
10)Засоби створення образів уяви.
Створення людиною образів нових об'єктів зумовлене потребами її життя та діяльності. Залежно від завдань, що постають перед нею, активізуються деякі залишки попередніх вражень і утворюються нові комбінації асоційованих зв'язків. Цей процес набуває різної складності залежно від мети, змісту та попереднього досвіду людини.
Найбільш елементарною формою синтезування нових образів є аглютинація (від латинського aglutinare— "склеювання"). Це створення образу шляхом поєднання якостей, властивостей або частин різних об'єктів. Такими є, наприклад, казкові образи русалки — напівжінки, напівриби; кентавра - налівчоловіка, напівконя; у технічній творчості це тролейбус - сполучення рис трамвая та автомобіля, танк-амфібія, що поєднує риси танка і човна, тощо.
Прийомом створення нових образів є аналогія.
Суть прийому аналогії полягає в тому, що новостворений образ, який вибудовується, схожий на реально існуючий предмет, але в ньому проектується принципово нова модель явища або факту.
На основі принципу аналогії виникла нова галузь інженерної справи - біоніка. Біоніка виокремлює деякі властивості живих організмів, які стають засадовими при конструюванні нових технічних систем. Так було створено багато різноманітних приладів - локатор, "електронне око" тощо.
Нові образи можуть створюватися за допомогою наголошування -акцентування. Цей прийом полягає в навмисному посилюванні в об'єкті певних ознак, які виявляються домінуючими на фоні інших. Малюючи дружній шарж або карикатуру, художник віднаходить у характері або зовнішності людини щось неповторне, притаманне тільки їй, і наголошує на цьому художніми засобами.
Створення нових образів може бути досягнуте шляхом перебільшення (або применшення) усіх характеристик предмета. Цей прийом широко використовується в казках, народній творчості, коли герої наділяються надприродною силою (Микита Кожум'яка, Котигорошко) і здійснюють подвиги.
Найбільш складним способом утворення образів уяви є створення типових образів. Цей спосіб вимагає тривалої творчої роботи. Художник створює попередні ескізи, письменник - варіанти твору. Так, малюючи картину "З'явлення Христа народові", художник Іванов зробив близько 200 ескізів.
Уяву в художній творчості можна проілюструвати висловлюванням К. Паустовського: "Кожна хвилина, кожне кинуте мимохіть слово та погляд, кожна глибока або жартівлива думка, кожний непомітний рух людського серця, так само як і літаючий пух тополі або вогонь зірки в нічній воді, — все це крихти золотого пилу. Ми, літератори, видобуваємо їх протягом десятиріч, ці мільйони крихт, збираємо непомітно для самих себе, перетворюємо на сплав і потім із цього сплаву виковуємо свою "Золоту троянду" - повість, роман або поему".
Творчий процес пов'язаний з виникненням багатьох асоціацій, їх актуалізація підпорядкована меті, потребам і мотивам, які домінують в актах творчості.
Великий вплив на створення образів уяви чинить практична діяльність. Доки створений образ існує тільки "в голові", він не завжди зрозумілий до кінця. Втілюючи цей образ у малюнок або модель, людина перевіряє реальність його існування.
Засадовою щодо створення образів уяви є взаємодія двох сигнальних систем. Співвідношення чуттєвого та мовного, образу та слова набуває різного характеру в різних видах уяви, залежно від конкретного змісту діяльності, в яку включається створення образів.
11)Поняття про емоції і почуття,іх особливості.
Емоції – реакція людини і тварин на дії внутрішніх і зовнішніх подразників, що мають яскраво виражену суб’єктивну забарвленість.
| Почуття – відображення в свідомості людини її ставлення до дійсності, яке виникає при задоволенні чи незадоволенні вищих потреб | ||
| - ситуативне відношення - прості - є в людини і в тварин | - стійке відношення - більш складні виражаються в емоціях - є лише в людини |
Особливості емоцій і почуттів
- Якість: полярність + -
- Стенічні та астенічні ("стенос" – сила)
- Предметні і безпредметні
- Ситуативні і більш узагальнені
- Інтенсивність (сила і динаміка)
- Тривалість
Функції
 |
Сигнальна Регулятивна Комунікативна
Фізіологічні основи емоцій і почуттів
За своєю природою і рефлекторними явищами
Пов’язані з підкіркою, є складовими елементами базових рефлексів або актів інстинктивної поведінки.
Стійкі системи зв’язків у корі великих півкуль в утворенні яких велике значення має друга сигнальна система.
12)Види вищих почуттів.
| Почуття – відображення в свідомості людини її ставлення до дійсності, яке виникає при задоволенні чи незадоволенні вищих потреб |
| - стійке відношення - більш складні виражаються в емоціях - є лише в людини |
Види
| Прості – складні | |
| Прості (задоволення первинних потреб) | |
| Складні (фундаментальні) - інтерес; - здивування, радість; - страждання; - горе; - депресія; - гнів; - відраза; - зневага; - ворожість; - тривога. Г.С.Костюк: - радість; - смуток; - страх; - гнів. | За суб’єктивною цінністю (Б.І.Додонов): - альтруістичні; - комунікативні; - глоричні; - практичні; - романтичні; - гностичні; - естетичні; - гедонічні; - акизитивні; - пугнічні (мобілізаційні За спрямованістю: - моральні; - інтелектуальні; - естетичні; - практичні. |
13) Форми переживання почуттів.
Почуття – відображення в свідомості людини її ставлення до дійсності, яке виникає при задоволенні чи незадоволенні вищих потреб
- стійке відношення __більш складні виражаються в емоціях__є лише в людини
14)Поняття про волю,іі значення в житті людини.
Воля - здатність людини свідомо контролювати свою діяльність і поведінку та активно керувати ними, переборюючи перешкоди і підпорядковуючи їх свідомо поставленій меті.
Активність – воля – свідомість
Воля = внутрішня активність психіки + вибір мотивів + цілепокладання + прагнення до досягнення мети + зусилля до подолання перешкод + здатність регулювати спонукання.
 |  |  |  |  | |||||
- Воля є продуктом суспільно-історичного розвитку людини;
- Воля формується в процесі життя людини;
- Вольова регуляція – свідома регуляція;
- Розвиток волі тісно пов’язаний з розвитком особистості.
| Мимовільні дії | Довільні дії |
| - виникають під дією сигналу із периферійної системи; - природжені і набуті; - в основі механізм безумовного рефлексу; | - виникають із усвідомлення мотивів - пов’язані з дією сигнальної системи; - розумні дії: мислення, рефлексія Рефлексія обдумані імпульсивні |
Вольові дії
Свідоме подолання перешкод на шляху до досягнення мети;Наявність конкуруючих мотивів;Наявність вольового зусилля;
Етапи вольової дії
Усвідомлення мети і прагнення досягнути її.2Усвідомлення ряду можливостей досягнення мети.3.Прояв мотивів, які підтверджують чи заперечують ці можливості.4. Боротьба мотивів і вибір.5.Прийняття однієї з можливостей як рішення. 6. Здійснення ухваленого рішення.
Вольові якості особистості – це відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки, її вади над собою. Воля має самоцінне значення в житті людини:
- воля забезпечує виконання дій, позбавлених прагнення до мети (коли домінує мотив "треба", а відсутній мотив "хочу";
- воля необхідна в ситуації вибору дій, коли недостатньо однієї домінуючої підстави (є декілька альтернативних більш-менш рівнозначних варіантів і треба зважитись на один з них);
- регуляція волею діяльності, коли необхідно утриматись від небажаної активності. Воля тісно пов'язана з іншими проявами психіки.
16) Волюві якості особистості.
Воля - здатність людини свідомо контролювати свою діяльність і поведінку та активно керувати ними, переборюючи перешкоди і підпорядковуючи їх свідомо поставленій меті.
Вольові якості особистості – це відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки, її вади над собою.
| Вольові якості | ||||||||||
| Полюс сильних якостей | Полюс слабких якостей | |||||||||
| Цілеспрямова-ність | Наполегливість | Рішучість | Принциповість | Самостійність | Ініціативність | Упертість | Комформність | Навіюваність | Нерішучість | Слабовільність |
Абулія, Апраксія, Лінощі
17)Поняття про темперамент, його фізіологічні основи.
Темперамент – головна властивість особистості. Його вважають найбільш стійкою характеристикою особистості людини, яка майже не змінюється впродовж життя і виявляється у всіх сферах життєдіяльності. Тому кожній людині потрібно мати уявлення про типи темпераменту і властивості нервової системи, про власний тип темпераменту, вміти визначати особливості темпераменту іншої людини за поведінковими виявами.
Особливості психічної діяльності, що визначають його вчинки, поведінку, звички, інтереси, знання, формуються в процесі індивідуального життя людини, в процесі виховання. Тип вищої нервової діяльності надає своєрідність поведінки людини, накладає характерний відбиток на весь вигляд людини - визначає рухливість його психічних процесів, їх стійкість, але не визначає ні поведінки, ні вчинків людини, і його переконань, ні моральних устоїв.
Компоненти темпераменту
Загальна психічна Моторика Емоційність
активність
Від темпераменту залежить
 |  |  | |||
Швидкість виникнення Темп і ритм Інтенсивність
психічних процесів, діяльності і психічних
їх стійкість поведінки процесів
Вчення І.П.Павлова про фундаментальні властивості нервових процесів збудження та гальмування, врівноваженість та рухливість. які визначають індивідуальні відмінності поведінки.
Сила н/с – визначає працездатність; проявляється у функціональній витривалості.
Врівноваженість – баланс між процесами збудження і гальмування.
Рухливість – швидкість зміни збудження і гальмування.
19)Врахування типу темпераменту учнів у навчально – виховному процесі.
Я вважаю, що робота педагога не може бути успішною без глибокогознання їм особистості учня і своєрідності психології підлітковогоколективу. Без цього знання неможливо управління процесами розвиткуособистості і колективу. В особистості кожної людини очолює їїсоціально обумовлена сторона - спрямованість. Тому - навчаючи івиховуючи учня, не можна недооцінювати і біологічно обумовленихособливостей його особистості, що виявляються в темперамент. Цим і пояснюєтьсяактуальність даної теми.
Поняття про темперамент.
Темперамент - це індивідуальні особливості людини, що визначаютьдинаміку його психічної діяльності та поведінки.
У дійсні час виділяють два основні показники динамікипсихічних процесів і поведінки: активність і емоційність. Активністьпсихічної діяльності та поведінки людини виражаються в різнійступені прагнення активно діяти, виявляти себе в різноманітнійдіяльності, в різній швидкості і силі протікання психічних процесів,в різного ступеня рухової (або моторного) рухливості, швидкості абосповільненості реакцій. Правління активності у різних людей різна.
Можна відзначити дві крайнощі: з одного боку, велика енергія, пристрасністьі стрімкість у психічній діяльності, руху, мови, а з іншого --пасивність, інертність, повільність, млявість психічної діяльності,рухів, мови. Другий показник динамічності - емоційність --виражається в різного ступеня емоційної збудливості, у швидкостівиникнення і силі емоцій людини, в емоційній вразливості
(чутливість до емоційних впливів).
З найдавніших часів розрізняли чотири основних типи темпераменту:сангвінічний (живий), флегматичний (повільний, спокійний), холеричний
(енергійний, пристрасний), меланхолійний (замкнутий, схильний до глибокихпереживань).
Тип вищої нервової діяльності.
Наукове пояснення темпераментів дає вчення І. П. Павлова про типивищої нервової діяльності. Згідно з ученням І. П. Павлова індивідуальніособливості поведінки, динаміка психічної діяльності нервової системи.
Основою ж індивідуальних відмінностей у діяльності нервової системи вважаютьрізні прояви, зв'язок і співвідношення нервових процесів - збудження ігальмування.
І. П. Павлов відкрив три властивості процесів збудження і гальмування:
1. силу процесів збудження і гальмування;
2. урівноваженість процесів збудження і гальмування;
3. рухливість процесів збудження і гальмування.
Сила нервових процесів характеризує працездатність, витривалістьнервової системи і означає здатність її переносити або тривале,або короткочасне, але дуже сильне збудження або гальмування.
Протилежна властивість - слабкість нервових процесів - характеризуєтьсянездатністю нервових клітин витримувати тривале і концентрованезбудження і гальмування. У слабкою нервовою системою нервові клітинивідрізняються низькою працездатністю, їх енергія швидко виснажується.
Врівноваженість нервових процесів є співвідношення збудження ігальмування.
У деяких людей ці два процеси взаємно врівноважуються, аінших рівноваги не спостерігаються: переважає процес гальмування абозбудження.
Рухливість нервових процесів - це здатність їх швидко змінюватиодин одного, швидкість руху нервових процесів (іррадіації іконцентрації), швидкість появи нервового процесу у відповідь на подразнення,швидкість утворення нових умовних зв'язків.
Комбінації зазначених властивостей нервових процесів були покладені воснову визначення типу вищої нервової діяльності. Залежно відпоєднання сили рухливості і врівноваженості процесів збудження ігальмування розрізняють чотири основних типи вищої нервової діяльності зсилі нервових процесів та І. П. Павлов розрізняв сильну і слабку нервовусистему. Представників сильної нервової системи він у свою чергупідрозділяють по врівноваженості на сильних врівноважених і сильнихневрівноважених (з перевагою збудження над гальмуванням). Сильнихврівноважених по рухливості поділяв на рухливих і інертних. Слабкістьнервової системи І. П. Павлов вважав таким визначальним, суттєвимознакою який перекриває всі інші розходження. Тому представниківслабкого типу він уже не поділяв далі по ознаці врівноваженості ірухливості нервових процесів (хоча виділений Павловим слабкий тип, якправило, відзначався переважанням слабкої процесу гальмування над слабкимпроцесів збудження).
Так була створена класифікація типів вищої нервової діяльності
(або, те ж саме, типів нервової системи).
І. П. Павлов співвідніс виділені їм типи психологічними типамитемпераментів і знайшов повний збіг. Таким чином, темпераментце прояв типу нервової системи в діяльності, поведінці людини. Упідсумку співвідношення типів нервової системи і темпераментів виглядаєтак:
1. сильний, урівноважений, рухливий тип («живий», по
І. П. Павлову) - сангвінічний темперамент;
2. сильний, урівноважений, інертний тип («спокійний» за
І. П. Павлову) - флегматичний темперамент;
3. сильний, неврівноважений, з перевагою порушення
(«бездоганний» тип, по І. П. Павлову) - холеричний темперамент;
4. слабкий тип («слабкий», по І. П. Павлову) - меланхолійний темперамент.
При будь-якому типі нервової системи, тобто. за наявності будь-якого темпераменту,можна виробити, виховати всі суспільно необхідні, позитивніриси особистості та поведінки; темперамент буде лиши надавати відомесвоєрідність цих рис. І. П. Павлов підкреслював, що образ поведінкилюдини обумовлений не тільки природженими властивостями нервової системи, алеі тими впливами, які відчуває людина під час свогоіндивідуального існування, тобто залежить від постійного виховання інавчання. У процесі виховання не слід ставити завдання змінититемперамент, наприклад переробити холеричний або меланхолійнийтемперамент у сангвістіческій або флегматичний. По-перше, цепрактично нездійсненне завдання, так як процес перетвореннятипологічних властивостей нервової системи протікає повільно, та й шляхи йогоще не достатньо вивчені, а по друге, в цьому немає сенсу. Адже немає
«Хороших» і «поганих» типів вищої нервової діяльності (і відповіднотемпераментів). Кожен тип, темпераменту має і позитивні, інегативні сторони. Там, де потрібна велика витривалість, великапрацездатність, краще проявить себе сильний тип нервової системи; якщо впроцесі діяльності потрібно виявити тонку чутливість, з такоюдіяльністю краще впоратися слабкий тип.
Завдання полягає в тому, щоб знаходити найкращі шляхи, форми, методивиховання позитивних рис особистості стосовно до особливостей нервовоїсистеми (темпераменту вихованця). Навчання і виховання повинні не змінюватитемперамент, а долати недоліки того чи іншого темпераменту,розвивати його позитивні сторони або бути метою створення на основіданого темпераменту цінних рис особистості. Знаючи темперамент учнів,вчитель повинен так організувати діяльність кожного учня, щобпостійно все менш і менш різко виявлялися негативні властивостітемпераменту, які заважають у навчальній роботі і поведінці.
Сказане має пряме відношення і до самого викладача, доуправління ним власним темпераментом. Вчителям може бути представникбудь-якого темпераменту, любо типу нервової системи, якщо він зуміє використовуватипозитивні сторони свого темпераменту і долати негативні.
20)Поняття про характер.Фізіологічні основи характеру.
Характер - індивідуальні поєднання стійких психічних особливостей людини, що обумовлюють типовий для даної особистості спосіб поведінки у певних життєвих умовах і обставинах.
Ознаки характеру
- якість особистості, що відіграє її від інших;
- стійкість характеру і разом з тим його пластичність;
- виражається в поведінці.
В характері особистість В темпераменті особистість
проявляється зі сторони розкривається з точки зору
її змісту діяльнісних проявів.
Фізіологічні основи характеру – тип нервової системи та система умовних зв’язків, що виникають під дією зовнішніх впливів.
Структура характеру
| - інтелектуальні риси - емоційні риси - моральні риси - вольові риси | - ставлення до людей - ставлення до себе - ставлення до праці - ставлення до речей |
Особливості характеру
- повнота – всебічність розвитку якостей;
- цілісність – внутрішня єдність психічного складу;
- визначеність – твердість і незалежність;
- сила – енергія, з якого досягає мети.
Формування характеру
Світогляд людини + зміст і характер її діяльності + соціальна група + формування розуму, почуттів, волі + самовиховання + друга сигнальна система + зразок + стимулювання.
„Посієш вчинок- пожнеш звичку; посієш звичку – пожнеш характер; посієш характер – пожнеш долю”.
Національні риси характеру
1. працелюбність;
2. гостинність;
3. привітність;
4. терплячість;
5. життєрадісність.
Структура характеру.
Характер - індивідуальні поєднання стійких психічних особливостей людини, що обумовлюють типовий для даної особистості спосіб поведінки у певних життєвих умовах і обставинах.
Ознаки характеру
- якість особистості, що відіграє її від інших;
- стійкість характеру і разом з тим його пластичність;
- виражається в поведінці.
В характері особистість В темпераменті особистість
проявляється зі сторони розкривається з точки зору
її змісту діяльнісних проявів.
Структура характеру
| - інтелектуальні риси - емоційні риси - моральні риси - вольові риси | - ставлення до людей - ставлення до себе - ставлення до праці - ставлення до речей |
22)Поняття про здібності,іх звяз. З інтересами і нахилами.
Здібності – індивідуально –психологічні особливості, які є умовою успішного виконання конкретної діяльності, проявляються у динаміці оволодіння необхідними для неї знаннями, уміннями, навичками.
Здібності визначають
 |  |
легкість міцність швидкість глибину
оволодіння знаннями, уміннями, навичками
Здібності спрямованість особистості
Рівень розвитку здібностей залежить від:
1) якості З і У, міри їх об’єднання в єдине ціле;
2) природних задатків людини;
3) „тренованості” мозкових структур.
Задатки – спадкові властивості периферичного і центрального нервового апарату – є суттєвими передумовами здібностей.
Б.М.Теплом – концепція індивідуального стилю діяльності.
| Характеристика здібностей | |
| Якісна | Кількісна |
|
|
|
 | |||
| | |||
