Поиск:

Залежність прибутку підприємства від трансфертних цін та обсягів реалізації

МАРЖИНАЛЬНИЙ ПРИБУТОК ЦЕНТРІВ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ТА ПІДПРИЄМСТВА ЗА ВИКОРИСТАННЯ ТРАНСФЕРТНИХ Ц ІН, ЩО БАЗУЮТЬСЯ НА РИНКОВИХ

Показник	Внутрішня реалізація	Зовнішня реалізація

Центр відповідальності 1

Внутрішня ціна

120

Змінні витрати

–90

–106

Маржинальний прибуток на одиницю продукції

+30

+14

Центр відповідальності 2

Ціна реалізації

150

Змінні витрати

–30

–40

Маржинальний прибуток на одиницю продукції

–10

Підприємство в цілому

Ціна реалізації

150

Змінні витрати ЦВ 1

–90

–106

Змінні витрати ЦВ 2

–30

–40

Маржинальний прибуток на одиницю продукції

+30

118

О. О. Терещенко, Н. Д. Бабяк. Фінансовий контролінг

Центр відповідальності 2 за використання ринкових внутрішніх цін не отри-мує маржинального прибутку або має від’ємний маржинальний прибуток (–10 — за зовнішньої реалізації). Натомість ЦВ 1 у будь-якому разі отримує маржи-нальний прибуток, відповідно 30 та 14 ум. од. За внутрішньої реалізації підпри-ємство використовує ефект синергізму в результаті економії на витратах на зов-нішній збут і в цілому отримує маржинальний прибуток на рівні 30 ум. од. Однак, якщо кінцевий продукт спрямовується на зовнішній ринок, маржиналь-ний прибуток становитиме вже 20 ум. од. Якщо ж обидва ЦВ будуть спрямову-вати продукти на зовнішній ринок, то підприємство отримує всього 4 ум. од. маржинального прибутку.

Таким чином, для підприємства вигідно, щоб лише кінцевий продукт був ре-алізований на ринку. Однак проблема полягає у тому, що ЦВ 2 за обраного ва-ріанта ціноутворення у будь-якому разі не отримує прибутку. Вихід із цієї ситу-ації полягає в модифікованому ціноутворенні: ЦВ 1 має встановлювати ціни з урахуванням своїх витрат і так званих альтернативних витрат (або витрат втра-чених можливостей). Альтернативні витрати показують можливу вигоду, яку центр відповідальності втрачає внаслідок внутрішнього продажу продукції (ро-біт, послуг). Правило встановлення ТЦ набуває такого вигляду:

ТЦ = Фактичні витрати + Альтернативні витрати.

ТЦ має відшкодовувати економічні втрати центру відповідальності, яких він зазнає у результаті відмови від альтернативного продажу. У нашому прикладі альтернативні витрати ЦВ 1 дорівнюють 14. Прийнятна внутрішня ціна для ЦВ 1 становитиме 104 (90 + 14). Для ЦВ 2 прийнятною буде будь-яка внутрішня ці-на, що є меншою за 110 ум. од. Таким чином, внутрішня ціна має встановлюва-тися на рівні від 104 до 110 ум. од. За встановлення ціни в зазначених межах обидва центри відповідальності матимуть стимул до організації внутрішнього ринку.

Із наведеного прикладу випливає висновок, що ринкові ціни не слід безпосе-редньо використовувати для встановлення внутрішніх цін. Відповідну інформа-цію необхідно лише використовувати при розрахунку альтернативних витрат окремих центрів відповідальності. Проблема полягає в тому, щоб розподілити вигоди від ефекту синергізму між двома центрами відповідальності, які мають відношення до операції.

Ще однією модифікацією внутрішнього ціноутворення на базі ринкових цін є зменшення відповідних ринкових цін на всі можливі витрати, пов’язані із зов-нішньою реалізацією:

Ринкова ціна внутрішнього продукту (–) Витрати на реалізацію

(–) Транспортні витрати

(–) Відповідні витрати маркетингу

(–) Проценти на капітал, заморожений у дебіторській заборгованості (+) Внутрішні витрати на транспортування продукції між ЦВ

= Внутрішня ціна.

Трансфертні ціни, розраховані на базі ринкових, у цілому досить ефективно виконують функцію визначення фінансових результатів. У цьому разі кожен

119

Розділ 4. Внутрішнє (трансфертне) ціноутворення

структурний підрозділ оцінюється відповідно до вимог ринку. Саме тому роз-раховані на основі ринкових трансфертних цін показники результативності мо-жуть бути адекватним оціночним критерієм діяльності окремих децентралізо-ваних структур. За висновками Г. Кюппера, за наявності досконалого ринку

трансфертні ціни на ринковій базі виконують також функцію координації дося-гнення оптимальних цілей з точки зору підприємства в цілому1. Однак за до-

сконалого ринку відсутня вигода у вигляді ефекту синергізму, і центри відпові-дальності будуть індиферентними щодо рішення, куди реалізовувати свій продукт: на зовнішній чи внутрішній ринок, оскільки в обох випадках будуть отримані однакові результати. У цьому контексті виникає логічне запитання, який чинник об’єднує окремі децентралізовані підрозділи в одне підприємство,

концерн чи корпорацію. Відповідь на це запитання лежить у площині недоско-налого ринку капіталів, який існує за виконання таких основних умов2:

—нейтральний вплив оподаткування та інших обмежувальних чинників, зу-мовлених державним регулюванням економіки;

—на товарному ринку переважає досконала конкуренція;

—однаковий доступ усіх учасників ринку до інформації про економічні про-цеси, які відбуваються на ринку;

—діяльність усіх учасників ринку є раціональною і спрямована на максимі-зацію власної вигоди.

Оскільки досконалого ринку, який би повністю відповідав зазначеним вище передумовам, не існує, внутрішні ціни, що базуються на ринкових, мають свої недоліки.

Недосконалі ринки є економічною передумовою створення концернів, транснаціональних корпорацій та підприємств з децентралізованими структур-ними підрозділами. Однак за наявності недосконалого ринку, трансфертні ціни, сформовані на базі ринкових, не будуть оптимально виконувати функцію коор-динації. Так, функція координації може у повному обсязі не виконуватися за

встановлення певних обмежень щодо внутрішніх чи зовнішніх закупівель, від-повідно, продажу3. Так, у ряді випадків внутрішні напівпродукти не мають обі-

гу на зовнішньому ринку або спеціально виключені з нього. Це стосується, зок-рема, товарів, які компанії виробляють із застосуванням секретних технологій.

Інший блок проблем, пов’язаний із трансфертним ціноутворенням на ринко-вій основі, обумовлений нерівномірним розподілом інформації. Досить часто має місце певна умовність ринкових цін, які публікуються. За деякими оцінка-ми, розбіжність між опублікованими та фактичними ринковими цінами стано-вить 10—15 % і більше. В окремих випадках ринкові ціни можуть неточно по-казувати (у тому числі й завищувати) виробничі витрати підрозділу-постачальника у внутрішньому обігу. Це може статися як через обмеженість конкретного ринку порівняно з обсягом внутрішньовиробничого обігу, так і в разі неповного врахування рівня завантаження потужностей. На конкурентному

1 K üpper H. U. Controlling / Küpper H. U. — 5. Aufl. — Stuttgart: Schäffer-Poeschel, 2005. — S. 401. Терещенко О. О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання / Терещенко О. О.: навч. посіб. — К.:

КНЕУ, 2003. — С. 30—31.

Ewert R. Interne Unternehmensrechnung / Ewert R., Wagenhofer A. — 6. Aufl. — Berlin: Springer, 2005. — S. 592.

120

О. О. Терещенко, Н. Д. Бабяк. Фінансовий контролінг

ринку фірми складають кошторис витрат виходячи з неповного завантаження потужностей (як правило, не більш як на 80 %). У децентралізованій же компа-нії, яка здійснює подальшу обробку напівпродукту, рівень завантаження поту-жностей може бути вищим. У цьому разі механічне перенесення ринкової ціни у внутрішні економічні відносини призведе до штучного збільшення внутрі-шньої ціни виробів підрозділу-постачальника, що стане причиною збільшення цін у внутрішньому обігу. Така ситуація може бути причиною прийняття поми-лкових рішень, наприклад збільшується ціна на кінцеву продукцію, що, у свою чергу, веде до зниження конкурентоспроможності продукції підприємства. От-же, трансфертні ціни, сформовані на ринковій базі, не завжди сприяють оптимі-зації внутрішньогосподарських фінансових відносин та максимізації доданої вартості, а в окремих випадках взагалі не можуть бути визначені. Якщо ж ринку проміжних продуктів не існує або він монополізований, то рекомендується встановлювати ТЦ на базі витрат або договірні ціни.

4.2.2. Ò ð à í ñ ô å ð ò í å ö ³ í î ó ò â î ð å íí ÿ í à áàç³ â è ò ð à ò

Використання витрат як орієнтиру для встановлення трансферт-них цін обґрунтовується тим, що витрати є основою калькуляції ціни для зов-нішньої реалізації. Якщо базою для трансфертного ціноутворення є витрати, то можливі різні модифікації цін. Основними варіантами є такі:

—ціна встановлюється на базі граничних (маржинальних) витрат; —на базі повних витрат;

—витрати плюс надбавка.

Емпіричні дослідження показують, що найчастіше на практиці використо-вують трансфертні ціни на базі повних витрат, хоча вони здебільшого не вико-нують основних функцій внутрішнього ціноутворення. Водночас незважаючи

на те, що метод ціноутворення на базі граничних (змінних) витрат ідеально ви-конує функцію координації, він не має достатнього практичного використання1.

У разі використання маржинальних(граничних)витрат як бази для внут-рішнього ціноутворення, для розрахунків ураховуються лише змінні витрати. Постійні витрати покладаються на структурну одиницю, яка є постачальником продукту. Це виправдано, якщо відповідний центр відповідальності самостійно приймає рішення на основі розрахунку суми покриття. З теоретичної точки зору маржинальна ціна — оптимальний варіант трансфертного ціноутворення для підприємства в цілому. Теоретичною основою використання методу змінних витрат як бази для трансфертних цін є висновки відомого американського еко-

номіста, професора Каліфорнійського університету Дж. Гіршляйфера, який у 1956 р. обґрунтував відповідну модель2. Згідно з його аргументацією така мо-

дель є оптимальною для підприємства та окремих центрів відповідальності. Детальніше вивчення особливостей трансфертного ціноутворення на базі

змінних витрат дає змогу виявити цілий ряд недоліків. Використання цього ме-

1 E wert R. Interne Unternehmensrechnung. — S. 592.

Hirshleifer J. On the Economics of transfer Pricing / J. Hirshleifer // Journal of Business. — 1956. — Р. 172—184.

121

Розділ 4. Внутрішнє (трансфертне) ціноутворення

тоду веде до заниження результатів діяльності постачальника напівпродукту і штучного покращення показників центру відповідальності, що є споживачем. За цього підходу до трансфертного ціноутворення не виникає проблем з виконан-ням функції координації обсягів виробництва та визначення фінансових резуль-татів відповідних структурних одиниць. Окрім цього, ціноутворення на базі змінних витрат придатне лише для прийняття короткострокових рішень.

В основу моделі Гіршляйфера покладена ситуація, коли центр відповідаль-ності 1 поставляє центру відповідальності 2 проміжний продукт, який після до-даткової обробки має бути реалізований на зовнішньому ринку. Гіршляйфер виходив із припущення, що ринку проміжного продукту не існує, або ж центри відповідальності не мають доступу до нього. Виробничі витрати обох підрозді-лів описуються функціями витрат:

K 1 = 20 + Х 2/2; K 2 = 2 + Х, (4.1)

де K 1 та K 2 — витрати центрів відповідальності 1 та 2;

Х — обсяг випуску продукції в натуральних чи вартісних показниках.

Ринок кінцевого продукту характеризується функцією ціна—обсяг реаліза-ції: р (х) = 16 – Х, де р — ціна за одиницю продукції, яка залежить від обсягу реалізації Х. Базові умови моделі Гіршляйфера описуються рис. 4.1. Обидва ЦВ мають визначити обсяг випуску продукції в децентралізованому порядку, тобто без участі адміністрації підприємства.

Рис. 4.1. Базові умови моделі Гіршляйфера

Питання полягає в тому, за якої трансфертної ціни на проміжний продукт обидва ЦВ забезпечать однаковий обсяг виробництва, що з точки зору підпри-ємства в цілому буде оптимальним варіантом. З позиції максимізації прибутку підприємства оптимальним буде рішення, за якого виконується умова максимі-зації:

max П = р (Х)· Х – K 1(Х) – K 2 (Х). (4.2)

Необхідною умовою досягнення зазначеної мети є те, що похідна першого порядку від П за Х має дорівнювати нулю:

П (Х *) + П¢(Х *)× Х * – K 1¢(Х *) – K 2¢(K *) = 0, (4.3) де Х * — оптимальний обсяг виробництва та реалізації.

122

О. О. Терещенко, Н. Д. Бабяк. Фінансовий контролінг Для моделі Гіршляйфера оптимальне рішення буде забезпечене, якщо:

П = (16 – Х) · Х – 20 – Х 2/2 – 2 – Х = – 3 Х 2/2 + 15 Х – 22 (4.4) П¢ = –3 Х + 15; Х * = 5.

Звідси максимальна величина прибутку становитиме: П (Х * = 5) = 15,5.

У табл. 4.2 наведено аналіз залежності прибутку підприємства від трансфертних цін та обсягів виробництва і реалізації окремими центрами відповідальності.

Таблиця 4.2

ЗАЛЕЖНІСТЬ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВА ВІД ТРАНСФЕРТНИХ ЦІН ТА ОБСЯГІВ РЕАЛІЗАЦІЇ

Показник	Варіант
Показник	1	2	3	4	5	6
Обсяги виробництва та реалізації, шт. (Х)	2	3	4	5	6	7
Трансфертна ціна = 3 грн Прибуток П Прибуток П2	–16 18	–15,5 25	–16 30	–17,5 33	–20 34	–23,5 33
Загальний прибуток, грн	2	9,5	14	15,5	14	9,5
Трансфертна ціна = 5 грн Прибуток П Прибуток П2	–12 14	–9,5 19	–8 14	–7,5 23	–8 22	–9,5 19
Загальний прибуток	2	9,5	14	15,5	14	9,5
Трансфертна ціна = 7 грн Прибуток П Прибуток П2	–8 10	–3,5 13	0 14	2,5 13	4 10	4,5 5
Загальний прибуток, грн	2	9,5	14	15,5	14	9,5

З наведеної в таблиці інформації випливає, що з позиції максимізації прибутку підприємства величина трансфертної ціни не має жодного значення. Ця ціна, од-нак, впливає на обсяг випуску центрів відповідальності. За ціни в 7 грошових оди-ниць обидва центри відповідальності перебуватимуть у зоні прибутковості і забез-печать оптимальний випуск продукції в обсязі 5 одиниць. Це дасть змогу отримати максимальний прибуток у розмірі 15,5. Однак проблема установлення трансферт-ної ціни в централізованому порядку полягає у тому, що для визначення оптималь-ної ціни необхідною є інформація щодо рівня витрат та їх структури, якою повною мірою володіють лише керівники децентралізованих підрозділів.

Розглянемо тепер детальніше ситуацію, за якої рішення про обсяг реалізації та трансфертну ціну приймають керівники децентралізованих структурних підрозді-лів. Менеджмент обох центрів відповідальності прагне встановити трансфертні ці-ни (R) на рівні, за якого максимізується прибуток їх центру відповідальності:

max П1 = R × Х – K 1(Х), (4.5) max П2 = р (Х) × Х – R × Х – K 2 (Х), (4.6)

де R — трансфертні ціни;

X — обсяг випуску продукції;

123

Розділ 4. Внутрішнє (трансфертне) ціноутворення

K 1 та K 2 — витрати центрів відповідальності 1 та 2;

p — ціна за одиницю продукції, яка залежить від обсягу реалізації X. Очевидно, що обсяги випуску продукції ЦВ залежать від трансфертної ціни

на проміжний продукт. Причому є тільки одна ціна, за якої обидва центри відпо-відальності прагнуть виробляти однаковий обсяг продукції. Як видно з табл. 4.2, оптимальна трансфертна ціна, за цим підходом, відповідатиме граничним ви-тратам ЦВ 1 у точці оптимуму, тобто:

R = K ¢1 (Х *) = Х * = 5.

У цій точці збитки ЦВ 1 будуть мінімальними, а ЦВ 2 і підприємство в ціло-му отримають максимальний прибуток. Максимізація цільової функції децент-ралізованого підрозділу 1 досягається за оптимального обсягу випуску:

П1¢ = R – K 1¢(Х) = 5 – Х; Х 1 = 5 = Х *. (4.7) Відповідно по центру відповідальності 2 отримаємо:

П2¢ = р (Х) + р ¢ (Х)× Х – R – K 2¢(Х) = 16 – 2 Х – 5 – 1; Х 2 = 5 = Х *. (4.8)

Отже, в обох випадках оптимальний обсяг випуску перебуває в точці Х * = 5. Оскільки не існує іншої ціни, за якої досягається умова оптимальності, служба контролінгу в адміністративному порядку має встановити ціну на рівні R = 5. Таким чином, за наявності об’єктивної інформації щодо факторів, які вплива-ють на оптимальний випуск обох центрів відповідальності, трансфертні ціни на базі змінних витрат виконують функцію координації.

Для об’єктивного визначення фінансових результатів окремих сегментів бізнесу метод граничних витрат може служити лише умовно. За його викорис-тання розподіл загального прибутку (доданої вартості) між окремими сегмента-ми здійснюється досить суб’єктивно. Він сприяє заниженню результатів діяль-ності постачальника напівпродукту і штучному покращенню показників центру відповідальності, що є споживачем внутрішнього продукту, відповідно, продав-цем кінцевого продукту. Постачальник продукту отримує збитки, які дорівню-ють постійним витратам. Отже, за цього підходу до трансфертного ціноутво-рення не виконується функція визначення фінансових результатів відповідних структурних одиниць.

Суттєвим недоліком аналізованого методу ціноутворення є те, що він збері-гає стимули для маніпулювання та прийняття керівниками лінійних підрозділів рішень, неоптимальних з точки зору всього підприємства. Припустимо, що ад-міністрація підприємства прийняла рішення щодо встановлення трансфертної ціни на проміжний продукт на рівні змінних витрат ЦВ 1. Керівництво ЦВ 2

знає, що трансфертна ціна напівпродукту є функцією залежності від обсягів ви-пуску, а не константною величиною, тобто R = R (Х) = K 1¢. Окрім цього ЦВ 2

можна інтерпретувати як монопольного споживача напівпродукту, що постав-ляється ЦВ 1. За даних умов, функція максимізації прибутку (4.6) ЦВ 2 набуває такого вигляду:

max П2 = р (Х) × Х – R (Х) × Х – K 2 (Х), (4.9) відповідно:

124

О. О. Терещенко, Н. Д. Бабяк. Фінансовий контролінг

П2¢ = р (Х) + р ¢(Х) × Х – R (Х) – R ¢(X) × X – K 2¢(Х) = 16 – 2 Х – Х – Х – 1 = 15 – 4 Х. Таким чином, обсяг випуску, який максимізує прибуток ЦВ 2, буде меншим,

ніж раніше розрахований оптимальний обсяг Х *, а саме: Х 2 = 3,75. За цього об-сягу прибуток ЦВ 2 буде вищим, ніж прибуток за оптимального обсягу: П2 (Х *) = 23 (див. табл. 4.2), а П (Х 2) = 26,125. Однак за цього обсягу реалізації прибуток підприємства в цілому буде меншим, ніж максимально можливий.

Тепер розглянемо поведінку керівництва центру відповідальності 1. У ре-зультаті постачання оптимального обсягу напівфабрикату підрозділ отримає збитки в розмірі 7,5 гр. од. (див. табл. 4.2). Це є принциповим недоліком методу граничних витрат, який стимулює хибні мотивації у децентралізованих підроз-ділів. Збиток ЦВ 1 відповідатиме постійним витратам. Отже, зі зростанням час-тки змінних витрат у загальній їх структурі збиток зменшуватиметься. Урахо-вуючи ту обставину, що повною інформацією щодо параметрів функції витрат ЦВ 1 володіє тільки його керівництво, воно може використовувати відповідну інформацію для максимізації власної користі. Зокрема, може давати викривлену інформацію про свої витрати адміністрації для установлення внутрішніх цін. Припустимо, що окрім згаданого напівпродукту ЦВ 1 виробляє й інший про-дукт. У цьому разі у керівництва ЦВ 1 є багато можливостей маніпулювання постійними та непрямими витратами, відносячи їх на той чи на інший вид про-дукції, оскільки відсутні чіткі та однозначні методи рознесення зазначених ви-трат. Звідси випливає логічний висновок, що ЦВ 1, завдяки перевагам в інфор-маційному забезпеченні, може маніпулювати внутрішніми цінами та обсягом випуску для максимізації власної вигоди. Так, ЦВ 1 може надати інформацію, з якої випливає, що функція витрат має такі параметри:

K 1 = 20+ 3 X 2. (4.10)

Це означає, що ЦВ 1 заявив про вищий рівень змінних витрат, ніж це на-справді має місце. За даних параметрів функції витрат ЦВ 1, функція максимі-зації прибутку в цілому по підприємству набуде такого вигляду:

max П (K) = p (X)× X − K 1(X)− K 2(X) =15 X − 5 X 2 −22. (4.11)

Оптимальний випуск за цих умов дорівнюватиме 3, а внутрішня ціна — 9 гр. од. Прибуток ЦВ 1 зростає на 2,5 гр. од., однак це є наслідком зменшення прибутку ЦВ 2 та підприємства в цілому. Ураховуючи наведені вище аргуме-нти, можна зробити висновок, що трансфертні ціни на основі граничних ви-трат містять у собі прихований потенціал для хибних мотивацій щодо маніпу-лювання змінними та постійними витратами. Так, керівники окремих ЦВ можуть прийняти рішення на користь інвестицій, результатом яких є змен-шення постійних витрат та збільшення змінних, навіть тоді, коли з точки зору підприємства в цілому відповідні інвестиції не будуть вигідними. Отже, ціно-утворення на базі змінних витрат придатне лише для прийняття короткостро-кових рішень, воно не виконує функції визначення фінансових результатів та

125

Розділ 4. Внутрішнє (трансфертне) ціноутворення

оцінювання ефективності діяльності окремих центрів відповідальності. Одним із способів вирішення цієї проблеми є встановлення надбавки до змінних ви-трат. Величина надбавки має дорівнювати альтернативним витратам (витра-там утрачених можливостей):

ТЦ = Фактичні змінні витрати + Альтернативні витрати (маржинальний прибуток).

Альтетрнативні витрати мають відповідати втраченому маржинальному прибутку у разі внутрішньої реалізації. Проблема полягає в об’єктивності ви-значення відповідних показників.

У практичній діяльності досить часто внутрішні ціни розраховуються на базі повних витрат. Основна ідея цього підходу полягає в тому, щоб повністю по-крити витрати підрозділів, які є постачальниками напівпродуктів на внутрішній ринок. З другого боку, центр відповідальності, що є внутрішнім постачальни-ком, не отримує прибутку, оскільки вся сума прибутку осідає в підрозділі, що реалізує продукт на зовнішній ринок. Отже, метод не вирішує проблеми спра-ведливого розподілу прибутку (доданої вартості) між окремими сегментами. Одним із варіантів вирішення цієї проблеми є застосування модифікованого ме-тоду ціноутворення на базі ринкових цін. Фінансові результати підрозділу-постачальника визначаються при цьому на основі зменшення ринкової ціни на повні витрати.

Метод розрахунку трансфертних цін на базі повних витрат, аналогічно до методу граничних витрат, зорієнтований на прийняття короткострокових рі-шень. Це пояснюється проблемою розподілу між окремими продуктами непря-мих витрат та високою залежністю загальних витрат на одиницю продукції від обсягів виробництва. Для визначення трансфертної ціни на базі повних витрат використовується алгоритм:

ТЦ = V + F / X, (4.12)

де F — постійні витрати;

V — змінні витрати на одиницю продукції;

Х — обсяг виробництва (у натуральних одиницях).

Як випливає з алгоритму (4.12), трансфертна ціна одиниці продукції безпо-середньо залежить від обсягів виробництва. Отже, у різних періодах вона може істотно коливатися.

Складністю відзначається також питання врахування при ТЦ вартості капі-талу, залученого відповідним центром відповідальності. Отже, суттєвим недо-ліком трансфертного ціноутворення на базі повних витрат є неточність обчис-лення повних витрат за окремими видами продукції.

Інша проблема пов’язана з визначенням структури витрат окремих бізнес-одиниць та підприємства в цілому. У трансфертній ціні закладені змінні та постійні витрати постачальника, а також, за певних умов, і частина його прибутку. Для підрозділу-споживача вартість продукту за трансфертною ціною відноситься до змінних витрат. Приклад 4.2 показує розбіжності у структурі витрат за даними окремих центрів відповідальності та підприємст-ва в цілому.

126

О. О. Терещенко, Н. Д. Бабяк. Фінансовий контролінг

Приклад 4.2. Центр відповідальності 1 виробляє проміжний продукт А для подальшої обробки в центрі відповідальності 2. Змінні витрати на одиницю продукції в ЦВ 1 становлять 120 ум. од., а постійні — 150 ум. од. Внутрішня ціна придбання про-дукту А центром відповідальності 2 дорівнює 270 ум. од. У процесі подальшої обробки напівфабрикату А для виробництва та реалізації кінцевого продукту Б у ЦВ 2 виникають додаткові змінні витрати на суму 70 ум. од. на одиницю продук-ції та постійні витрати на суму 100 ум. од. Таким чином, загальні витрати, пов’язані з виробництвом та реалізацією кінцевого продукту, становлять 440 ум. од. Ціна реалізації продукту Б дорівнює 470 ум. од. У табл. 4.3 наведено структуру витрат на виробництво та реалізацію одиниці кінцевого продукту Б з точки зору підприємства в цілому (фактично) та з позиції ЦВ 2.

Таблиця 4.3

12 3 Следующая ⇒

Поделиться с друзьями:

Дата добавления: 2018-11-10; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 205 | Нарушение авторских прав

Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

1567 -

| 1430 -