Заняття № 19 Пухлинні захворювання кровотворної та лімфоїдної тканин.

Завдання: вивчити особливості патогенезу та перебігу пухлинних захворювань кровотворної та лімфоїдної тканин; дослідити морфологічну характеристику в органах і тканинах при окремих видах лейкозів; замалювати та описати гістологічні препарати різних органів при лейкозі.

Питання теми: лімфогранульоматоз; лейкози.

Матеріальне забезпечення: мікроскопи, музейні та гістологічні препарати, плакати, фотокартки, малюнки з мікроскопічною картиною органів при різних типах лейкозу.

Злоякісні ураження кровотворної і лімфоїдної тканин (гемобластози) іменують зазвичай системними захворюваннями, тому що пухлинний процес захоплює не один орган, а весь кровотворний або лімфатичний апарат. До них відносять злоякісні лімфоми (лімфогранульоматоз) і лейкемії (лейкози).

Лімфогранульоматоз є одною з частих форм злоякісних лімфом. Характеризується злоякісною гіперплазією лімфоїдної тканини з утворенням у лімфатичних вузлах і внутрішніх органах лімфогранульом. Ураження починається в одній із груп лімфатичних вузлів, надалі розповсюджуючись на інші групи переходить на внутрішні органи, що містять лімфоїдну тканину (селезінка, шлунково-кишковий тракт, печінка). Розрізняють периферичну форму (ураження поверхневих лімфатичних вузлів), абдомінальну, легенево-плевральну, шлунково-кишкову, а також рідкісні варіанти кісткової, шкірної і нервової форм. По швидкості перебігу процесу виділяють гостру й хронічну форми. При гострому перебігу процес проходить від початкової стадії до кінцевої за кілька місяців, при хронічному - розтягується на багато років із циклічними загостреннями й ремісіями. Симптоматика лімфогранулематозу складається з місцевих і загальних прояв. До перших відносять збільшення лімфатичних вузлів щільно-еластичної консистенції, що утворюють пакет, не спаяних між собою і зі шкірою. Із загальних симптомів типовими вважають періодичні підвищення температури, сверблячку шкіри, а також специфічні зміни з боку крові (лейкоцитоз чи лейкопенія, моноцитоз).

Лейкози – пухлинні захворювання із кровотворної тканини, які діляться на системні (уражаються всі системи крові), реґіонарні (без ураження кісткового мозку). Збудник хвороби - РНК-вмістимий ретровірус. Вірус лейкозу не стійкий у зовнішньому середовищі, швидко руйнується при кип’ятінні. В організмі вірус потрапляє в В-лімфоцити та  інтегрує з геном клітин, це призводить до порушення нормального процесу дозрівання та диференціювання елементів лімфоїдного, мієлоїдного та еритроїдного рядів. При подоланні імунологічних і генетичних бар’єрів організму процес приймає системний характер і завершується в системним пухлинним ураженням кровотворної тканини організму. В кровотворній тканині спостерігається гіперплазія, нерегульоване прогресивне розмноження клітинних елементів, що призводить до дифузної інфільтрації мало диференційованими клітинами різних органів і тканин з наступним утворенням лейкозної тканини, порушенням анатомічної структури та функції органа.

Лейкози відрізняються від пухлин тим, що процес ураження починається не в одному місці, а в багатьох кровотворних органах і в місцях потенціального кровотворення. При лейкозі не можливо виділити первинне вогнище і метастази, які відмічаються при злоякісних пухлинах. При лейкозах відмічається білокрів’я в результаті надходження в кров’яне русло новоутворених клітин, чого не спостерігається при пухлинах.

В залежності від того які клітини кровотворної тканини піддаються пухлинним переродженням розрізняють: лімфоїдний (лімфовузли, селезінка); мієлоїдний лейкози (червоний кістковий мозок, а в подальшому лімфовузли, селезінка, печінка); гемоцитобластози (червоний кістковий мозок, а в подальшому лімфовузли, селезінка); ретикульози.

По ступеню зрілості клітин і по перебігу лейкози поділяють на: гострі (відсутні в крові зрілі і проміжні форми) та хронічні (в крові присутні всі форми клітин). До гострих лейкозів відносять лейкози при яких розростаються баластні форми клітин і клітин попередників. В залежності від виду клітин, якими відбувається інфільтрація тканин і утворюються пухлини лейкози поділяються: лімфобластний, мієлобластний, монобластний та недиференційований (стовбурові і напівстовбурові клітини). Для гострого лейкозу в периферичній крові характерний лейкемічний провал, тобто відсутність зрілих і проміжних форм. Гострий перебіг лейкозу характеризується швидким перебігом, вираженою інтоксикацією, лихоманкою, розвитком анемії та характерними некротичними і геморагічним синдромами. До хронічних лейкозів відносять лейкози при яких в крові велика кількість незрілих, або з тенденцією до дозрівання клітин. При хронічних лейкозах в крові присутні всі форми клітин. Залежно від ураження клітин хронічні лейкози бувають лімфоїдними (Т, В лейкоцити), мієлоїдними (нейтрофіли базофіли, еозинофіли) та моноцитоїдними (гістоцитоз або еритролейкоз). Для хронічного перебігу характерно тривалий перебіг та невиражена лихоманка, також можливий розвиток бластних криз.

Морфологічно лейкоз проявляється різким збільшенням органу. Гістологічно відмічають розростання клітин мієлоїдного або лімфоїдного ряду.

Найбільш часто зустрічаються і являються найбільш небезпечними: ензоотичний лейкоз великої рогатої худоби, лейкоз курей і лімфома Марека (хвороба Марека).

Гістопрепарати:

Печінка при лейкозі ВРХ. Фарбування гематоксиліном та еозином.

Відмічають вогнищеві скупчення лейкозних клітин у міжчасточковій сполучній тканині. Спостерігають атрофію печінкових часточок. Лейкозні клітини можуть знаходитись і між печінковими балками, навколо кровоносних судин та жовчних проток.

Позначення: 1 – центральна вена; 2 – печінкові балки; 3 – атрофована печінкова часточка; 4 – жовчний проток; 5 – інфільтрація лейкозними клітинами.

 

Серце при лейкозі ВРХ. Фарбування гематоксиліном та еозином.

Серцеві м’язи нерівномірно інфільтровані дрібними кулястими клітинами з синім ядром і бідною цитоплазмою (схожі на лімфоцити). Між волокнами в інтерстиції знаходять тяжі лімфоцитів.

Позначення: 1 – м’язові волокна; 2 – скупчення лейкозних клітин.

 

Нирка при лейкозі ВРХ. Фарбування гематоксиліном та еозином.

Спостерігають вогнищеву інфільтрацію лейкозних клітин, канальці та клубочки атрофовані.

Позначення: 1 – вивідні канальці; 2 – атрофований судинний клубочок; 3 – судина; 4 – скупчення лейкозних клітин.

 

Тема Вади розвитку

Природженими вадами розвитку називають стійкі морфологічні зміни органу або організму, що виникають внутрішньоутробно і виходять за межі варіацій їх нормальної будови. Вади розвитку, які спотворюють частину або все тіло та виявляються під час зовнішнього огляду називають потворностями. Вади розвитку, які не супроводжуються порушенням функції органу і не спотворюють тварину, називають аномаліями. Розділ загальної патології, що вивчає етіологію, патогенез та прояв природжених вад розвитку називають тератологією. Чинники, що зумовлюють порушення розвитку організму в ембріональний період називаються тератогенними.

Тератогенні чинники можуть бути ендогенними та екзогенними. До ендогенних чинників відносять мутації, ендокринні захворювання матері, перезрівання гамет, вік батьків. До екзогенних чинників відносять фізичні (іонізуюче випромінювання, термічне або механічне пошкодження), хімічні (лікарські препарати, отрути, гіпоксія, неповноцінна годівля), біологічні (віруси, бактерії, мікоплазми, найпростіші, споріднене розведення).

Процес пренатального розвитку поділяють на періоди прогенезу та кіматогенезу. Період прогенезу – час від дозрівання гамет до запліднення. Період кіматогенезу – час від моменту запліднення до пологів, він поділяється на три періоди: бластогенез (до утворення трофобласту), ембріогенез (імплантація зародка та розвиток всіх його органів) та фетогенез (ріст плода, розвиток видових, порідних і індивідуальних особливостей тварини). На кожному періоді можливо утворення певних відхилень, що призводять до вад розвитку. Виділяють критичні періоди, це періоди ембріогенезу, що характеризуються збільшеною чутливістю зародка до пошкоджуючи факторів зовнішнього середовища. У тварин критичними вважають періоди імплантації і утворення плаценти. Існує термін тератогенний термінальний період, це крайній строк, до якого пошкоджуючи фактори можуть викликати виникнення вад розвитку. Так як формування органів не співпадає у часі, то кожна вада розвитку має свій тератогенний термінальний період. Знання тератогенний термінальних періодів має практичне значення, оскільки несе інформацію про причини виникнення вад розвитку.

Існує велика кількість класифікацій вад розвитку. Класифікують за формою дизонтогенетичного розвитку, етіологією, часом і об’єктом пошкодження, послідовності виникнення, поширеністю та локалізацією.