Заняття № 13 Ексудативне запалення

Завдання: вивчити причини, механізми розвитку та типи тканинних реакцій при ексудативному запалені; дослідити відмінності морфологічної картини ексудативного запалення від інших патологічних процесів; визначити значення і наслідок ексудативного запалення; замалювати та описати гістологічні препарати різних видів ексудативного запалення.

Питання теми: визначення серозного, геморагічного, фібринозного, катарального, гнійного, гнильного, змішаного запалення.

Матеріальне забезпечення: мікроскопи, музейні та гістологічні препарати, плакати, фотокартки, малюнки з мікроскопічною картиною різних типів ексудативного запалення.

Ексудативним запаленням називають запалення, яке характеризується переважанням компонентів ексудації та утворенням у тканинах, органах і порожнинах тіла певного виду ексудату. Залежно від характеру ексудату розрізняють такі форми і види ексудативного запалення: серозне, фібринозне, гнійне, гнильне, геморагічне, катаральне і змішане. Один ексудативний запальний процес може перейти в інший. Залежно від перебігу ексудативне запалення може бути гострим і хронічним.

Серозне запалення характеризується утворенням серозного ексудату. За своїм складом серозний ексудат близький до сироватки крові. Він має вигляд водянистої, безкольорової або жовтуватої рідини. Серозний ексудат необхідно диференціювати від транссудату — водянистої рідини, бідної на білок. Серозне запалення перебігає переважно гостро. Воно є легкою формою запального процесу та є перед-стадією важчих форм ексудативного запалення. При швидкому усуненні причини серозний ексудат може розсмоктатись і настає відновлення морфофункціонального стану органа. При тривалому перебігу запалення спостерігається розростання сполучної тканини. Залежно від локалізації ексудату розрізняють три форми серозного запалення: серозно-запальний набряк, серозно-запальну водянку та бульозну форму.

Серозно-запальний набряк характеризується накопиченням серозного ексудату між тканинними елементами і в товщі органів. Макроскопічно органи із серозно-запальним набряком гіперемійовані, тістуватої консистенції, на розрізі орган має водянисті інфільтрати навколо переповнених кров'ю судин, можна виявити крапкові чи плямисті крововиливи, з поверхні розрізу стікає серозна рідина світло-жовтого кольору. При мікроскопічному дослідженні виявляють зміни із запальною гіперемією До ексудату домішуються злущені і секреторні клітини. Клітинні елементи серозного ексудату перебувають у стані зернистої дистрофії і некрозу.

При серозно-запальній водянці прозорий серозний ексудат знаходять у порожнинах. Ексудат опалесцентного жовтого або рожевого кольору, іноді з нитками фібрину. Прикладом серозно-запальної водянки є серозний плеврит, серозний перикардит, серозний артрит, серозний перитоніт. При хронічній серозно-запальній водянці можливі утворення спайок або повне заростання порожнини.

  Бульозна форма характеризується утворенням пухиря з серозним ексудатом на шкірі чи слизових оболонках. Дрібні тонкостінні множинні пухирці називають везикулами. За асептичних умов відбувається розсмоктування серозного ексудату, тоді міхурець зменшується в об'ємі, зморщується, а в запальній ділянці тканини регенерують. При розриві пухиря чи потраплянні гноєтворної мікрофлори в порожнину процес може перейти в гнійний.

Геморагічне запалення характеризується важкими пошкодженнями кровоносних судин уражених органів і утворенням ексудату, до складу якого входить велика кількість еритроцитів. Морфологічно геморагічне запалення характеризується просякненням тканини ексудатом, багатим еритроцитами. При геморагічному запаленні шкіри (сибірковий карбункул) уражена ділянка темно-червоного кольору, набрякла, на розрізі з поверхні виділяється кров'янистий ексудат. При «чорній» віспі геморагічний ексудат скупчується в утвореній везикулі, яка являє собою тонкостінний пухирець під епідермісом. Такий пухирець має темно-червоний колір. При геморагічному лімфаденіті лімфатичні вузли на розрізі мають мармуровий малюнок (одні ділянки темно-червоні чи темно-вишневого кольору, інші — сіро-рожеві). Ділянки легенів при геморагічному запаленні мають темно-червоний колір, за консистенцією нагадують печінку, при розрізі з поверхні стікає кров'яниста рідина. Мікроскопічно спостерігають розширені кровоносні судини, переповнені кров'ю, набряклий ендотелій, злущування ендотеліоцитів. Довкола кровоносних судин тканина просякнута геморагічним ексудатом, який розпушує, розштовхує клітинні елементи, що перебувають в стані дистрофії або некрозу. При важких інфекційних хворобах і отруєннях з геморагічним запаленням органів і тканин переважно настає смерть. Невеликі обмежені геморагічні вогнища можуть розсмоктуватись і завершуватись регенерацією. Від геморагічного запалення необхідно диференціювати:

- крововиливи, які мають чітко окреслені межі та не мають набрякання і некрози

- геморагічні інфаркти, які мають типові клиноподібні форми і чітко окреслені границі

- трупний транссудат, який спостерігають у природних замкнутих порожнинах, він прозорий, водянистої консистенції, серозні оболонки при ньому блискучі і гладенькі.

Фібринозне запалення характеризується рідким ексудатом, у якому за короткий час накопичується фібриноген, який переходить у фібрин, внаслідок чого ексудат ущільнюється. Фібрин — нерозчинний у воді білок, який утворюється з фібриногену при дії на нього тромбіну в процесі зсідання крові. Розрізняють крупозну та дифтеритичну форми фібринозного запалення. Крупозне (поверхневе) запалення характеризується відкладенням фібрину на поверхні змертвілих покривів. Найчастіше фібрин відкладається на серозних оболонках (плеврит, перикардит, перитоніт), на слизових оболонках особливо дихальних шляхів (трахеїт, бронхіт) та в легенях (фібринозна пневмонія), а також суглобових покривах. Макроскопічні ознаки крупозного запалення: на серозних, слизових оболонках, суглобових покривах відкладаються ниточки фібрину, які легко знімаються, оголюючи набряклу, гіперемійовану, тьмяну оболонку органа. Фібрин може мати вигляд нашарування сірувато-білого або сірувато-жовтого кольору. Легені при фібринозному запаленні набувають консистенцію печінки, поверхня розрізу строката, сухувата, зерниста. У легенях фібринозний ексудат може розсмоктатись, може настати змертвіння і секвестрація уражених ділянок легень, а може розростись сполучною тканиною (карніфікація).

Дифтеритичне (глибоке) запалення характеризується відкладенням фібрину між клітинними елементами у глибині тканин і на їх поверхні. Чіткої межі між фібринозною плівкою та підлеглою тканиною, на відміну від крупозного запалення, не існує. Дифтеритичне запалення вирізняється від крупозного тим, що при відриві фібрину залишається глибокий дефект, що нагадує собою виразку. При крупозному запаленні фібринозні нашарування легко відділяються. Макроскопічно дифтеритичне запалення характеризується наявністю на слизовій оболонці плівок сірого кольору, які нагадують собою висівки (тирсу). При мікроскопічному дослідженні вогнища запалення виявляють некроз клітин крові і тканин. Фібринозне запалення належить до числа важких форм запалення. Маси фібрину частково піддаються ферментативному розпаду, але більша частина піддається процесам організації, тому утворюються спайки.

Гнійним запаленням називають таке запалення, яке характеризується утворенням гнійного ексудату. Гній являє собою густу масу жовто-зеленого кольору з характерним запахом. Гнійний ексудат складається з двох частин — гнійних тілець і гнійної сироватки. Гнійні тільця — це формені елементи (нейтрофіли, макрофаги, лімфоцити та клітинні елементи тканини в стані некрозу). Гнійна сироватка складається із плазми крові і рідкої частини тканин, які піддались розпаду. Залежно від співвідношення у гнійному ексудаті гнійних тілець і гнійної сироватки розрізняють доброякісний гній і злоякісний гній. Доброякісний гній — густий з переважанням гнійних тілець. Такий вид свідчить про високу реактивність організму. Злоякісний гній за зовнішнім виглядом нагадує водянисту рідину, в якій міститься незначна кількість лейкоцитів. Злоякісний гній вказує на зниження реактивних сил організму. Залежно від локалізації гною розрізняють такі форми гнійно-запального процесу: абсцес, емпієма, флегмона.

Абсцес - обмежене скупчення гнійного ексудату в різних органах і тканинах. Особливістю абсцесу є наявність піогенної мембрани внутрішньої стінки утвореної замкнутої порожнини, яка вистелена грануляційною тканиною. Піогенна оболонка відмежовує гнійно-некротичний процес від оточуючих тканин і продукує ексудат. Абсцес перебігає гостро і хронічно. При хронічному перебігу абсцес має піогенну оболонку, побудовану з двох шарів: внутрішній — це грануляційна тканина і зовнішній, утворений зрілою сполучною тканиною. Абсцеси мають округлу форму. При пальпації поверхнево розташованих абсцесів відчувається напруження тканин. Розрізняють абсцеси: гарячий, холодний, напливний і метастатичний.

Гарячий абсцес має ознаки гострого запалення поверхневих тканин і характеризується швидким формуванням порожнини й здатністю до самовільного прориву.

Холодним абсцесом називають такий, який характеризується повільним розвитком та нечітко вираженими ознаками запалення.

Напливний абсцес утворюється при розплавленні навколишніх тканин гноєм і потраплянням його в нижчележачі тканини.

  Метастатичні абсцеси утворюються в паренхіматозних органах, лімфатичних вузлах, кістковому мозку, як наслідок поширення бактерій із первинного вогнища лімфогенним чи гематогенним шляхом. Абсцес може завершитись самовільним випорожненням і виходом гною на поверхню тіла або в порожнини. Може абсцес піддатись інкапсулюванню. Тоді гній згущується, навколо абсцесу утворюється товста рубцева капсула.

Емпієма — скупчення гнійного ексудату в природних порожнинах тіла. Іноді замість терміну «емпієма» використовують термін, який складається із префіксу піо- і назви ураженого органа (порожнини), наприклад піометра, піоторакс. Емпієма порожнистих органів виникає при порушенні відтоку гною. Морфологічно спостерігають скупчення гнійного ексудату, покриви їх набряклі, тьмяні, гіперемійовані, відмічають плямисто-смугасті крововиливи.

Флегмона — дифузне гнійне запалення з поширенням гнійного ексудату між тканинними елементами Залежно від локалізації розрізняють флегмону підшкірну, підслизову, міжм'язову, флегмону стегна, шиї, вінчика та інших анатомічних ділянок. Флегмону волокнисто-жирової клітковини називають целюлітом. За консистенцією розрізняють тверду і м'яку флегмони.

М'яка флегмона має дифузний вигляд, тобто не має чітких меж, консистенція тіснувата. З поверхні розрізу стікає помутніла гнійна рідина. Тверда флегмона характеризується наявністю в зоні запалення некрозу. Вона також не має чітких меж з оточуючими її тканинами, змертвілі тканини поступово відділяються, консистенція більш щільна. Мікроскопічно виявляють скупчення гнійного ексудату поміж роз'єднаними тканинними елементами, кровоносні судини розширені і переповнені кров'ю, некроз клітин, м'язові волокна в стані ценкерівського некрозу, сполучнотканинні волокна також в стані розпаду, кров'яні пігменти.

Катаральне запалення — це запалення слизових оболонок. Характеризується утворенням ексудату, до складу якого примішуються слиз та злущені клітини покривного епітелію. Це запалення розвивається тільки на слизових оболонках, які здатні продукувати слиз. Залежно від складу ексудату розрізняють серозний катар, слизовий катар, гнійний катар, геморагічний катар і десквамативний катар.

Серозний катар характеризується утворенням прозорого водянистого ексудату. Слизові оболонки почервонілі, склоподібні, набряклі, тьмяні. На їх поверхні рідкий ексудат з домішкою рідкого слизу. Іноді виявляються в окремих місцях дрібні крововиливи. Мікроскопічно виявляють запальну гіперемію та набряк, в епітеліальних клітинах — зернисту і слизову дистрофію. Слизовий катар характеризується слизовою дистрофією і вираженим злущуванням клітин покривного і залозистого епітелію, внаслідок чого на поверхні слизової оболонки і в порожнині органа виявляють велику кількість в'язкого помутнілого слизу. Макроскопічно спостерігають тьмяну набряклу слизову оболонку, з плямисто-смугастими крововиливами. При гістологічному дослідженні спостерігають слизову дистрофію епітеліальних клітин, гіперсекрецію слизу та гіперплазію келихоподібних клітин, змертвіння і злущення покривного епітелію, розширення кровоносних судин, серозний набряк та інфільтрацію лейкоцитами строми, наявність підвищеної кількості лімфоцитів, макрофагів і молодих клітин сполучної тканини.

Гнійний катар характеризується наявністю на слизових оболонках гнійноподібного ексудату. Макроскопічно слизової оболонки набряклі, тьмяні, ерозовані, темно-червоного кольору з плямисто-смугастими крововиливами. Мікроскопічно спостерігають велику кількість гнійного ексудату на поверхні слизової оболонки, слизисту дистрофію і некроз епітеліальних клітин, розширення і кровонаповнення судин, серозний набряк.

Геморагічний катар характеризується накопиченням на поверхні слизової оболонки та просякнення її кров'янистим ексудатом. При геморагічному катарі вміст порожнистих органів також зафарбовується ексудатом, багатим на еритроцити. Мікроскопічно спостерігають слизову оболонку просякнуту ексудатом, у вмісті якого накопичено велику кількість еритроцитів. Судини переповнені кров'ю, клітини епітелію в стані дистрофії або некрозу. Під «десквамативним катаром» розуміють наявність великої кількості злущених клітин покривного і залозистого епітелію. Легкі форми катарального запалення переважно завершуються повною регенерацією. Тривала дія патогенного чинника зумовлює перехід гострого запалення в хронічне, при якому виражені дистрофічні, атрофічні й некротичні процеси.

Гнильне запалення являє собою ускладнений один із видів ексудативного запалення гнильним розладом тканин. Іноді його називають гангренозним. Гнильне запалення виникає за умов розвитку некрозу тканин у вогнищі запалення і потрапляння у них гнильної мікрофлори. Макроскопічно гнильне запалення характеризується великими некротичними ділянками з гангренозним розпадом тканин. Вогнище гнильного запалення має брудно-буре або сіро-зелене забарвлення та смердючий запах. При анаеробній інфекції спостерігаються пухирці з газом. При мікроскопії тканин з гнильним запаленням виявляють характерні ознаки ексудативного запалення з прогресуючим некрозом і наявними колоніями мікроорганізмів. За сприятливих умов перебігу процесу і достатньої резистентності організму некротичні невеликі маси можуть самовільно відпадати від поверхні живої тканини (мутиляція), відбувається секвестрація, інкапсуляція. Можливе смертельне завершення від автоінтоксикації організму продуктами розпаду у вогнищі гнильного запалення, розвивається сепсис.

Змішане запалення спостерігається в тих випадках, коли в процесі запалення до одного виду ексудату приєднується інший, внаслідок чого утворюється серозно-фібринозне, серозно-геморагічне, гнійно-фібринозне. Морфологічно визначають поєднанням змін, характерних для певних видів ексудативного запалення.

 

Гістопрепарати:

Геморагічна пневмонія. Фарбування гематоксиліном та еозином.

Відмічають наявність геморагічного ексудату зі злущеними пневмоцитами в альвеолах, кровоносні судини розширені та переповнені кров’ю, міжальвеолярні перегородки потовщені, рихлі.

Позначення: 1 – альвеоли, заповнені геморагічним ексудатом; 2 – злущені пневмоцити; 3 – розширені судини; 3 – бронх; 4 – набряклі міжальвеолярні перегородки.

 

Фібринозний епікардит з явищем організації. Фарбування гематоксиліном та еозином.

Спостерігають розростання сполучної тканини в епікарді. В сполучній тканині знаходять лімфоцити, фібробласти, лейкоцити, кровоносні судини, на поверхні тканини лежать зафарбовані у рожевий колір нитки фібрину. На деяких ділянках нитки фібрину потовщені та злипаються між собою. Між нитками фібрину знаходять значну кількість лейкоцитів.

Позначення: 1 – серцевий м’яз; 2 – розростання сполучної тканини; 3 – нитки фібрину; 4 – лейкоцити, що розташовані між фібрином.

 

Дифтеритичне запалення товстої кишки. Фарбування гематоксиліном та еозином.

Знаходять некротизовані ділянку слизової оболонки з сіро-жовтими нитками фібрину, під якою розташовані зруйновані знебарвлені крипти з крововиливами та клітинними елементами. Підслизова оболонка набрякла, в ній спостерігають розширені судини.

Позначення: 1 – слизова оболонка; 2 – м’язова оболонка; 3 – серозна оболонка; 4 – некротизована ділянка; 5 – нитки фібрину; 6 – крововиливи; 7 – залишки крипт; 8 – набрякла підслизова оболонка.

 

Гнійний холангіт, перихолангітичні абсцеси в печінці. Фарбування гематоксиліном та еозином.

Печінкові часточки та балки збережені. Відмічають у жовчних протоках та у сполучній тканині велику кількість пофарбованих у темно-синій колір скупчень бактерій. Знаходять ділянки безструктурної рожевої маси (некроз), які обмежовані сполучною тканиною (капсула абсцесу). На периферії некротичної тканини знаходять велику кількість лейкоцитів, що піддаються розпаду.

Позначення: 1 – центральна вена; 2 – печінкові балки; 3 – жовчний проток у міжчасточковій тканині з синіми скупченнями бактерій; 4 – ділянка некрозу; 5 – зруйновані лейкоцити; 6 – сполучнотканинна капсула абсцесу; 7 – скупчення бактерій у сполучній тканині.