Заняття № 10 Морфологічні прояви адаптації

Завдання: вивчити механізми розвитку і функціональне значення компенсаторно-пристосувальних процесів; дослідити морфологічну картину різних видів пристосувальних процесів; замалювати та описати гістологічні препарати атрофії, гіперплазії та метаплазії.

Питання теми: визначення атрофії, гіпертрофії і гіперплазії, метаплазії, організації та інкапсуляції.

Матеріальне забезпечення: мікроскопи, музейні та гістологічні препарати, плакати, фотокартки, малюнки з мікроскопічною картиною пристосувальних процесів.

Атрофія – прижиттєве зменшення в об’ємі органів, тканин або клітин з відповідним зниженням або згасанням їх функції. Зменшення органів чи тканин відбувається за рахунок зменшення розмірів клітин або їх кількості в результаті загибелі від різних причин. Атрофія слід відрізняти від гіпоплазії.

  Гіпоплазія означає недорозвинутий орган, тобто зменшений у розмірі в результаті порушення розвитку в ембріональний період. Розрізняють патологічну і фізіологічну атрофію.

Фізіологічна атрофія спостерігається протягом усього життя. Фізіологічну атрофію поділяють на еволюційну та інволюційну.

Еволюційна атрофія спостерігається у період росту й розвитку. Наприклад, у новонароджених тварин атрофується пупкова артерія. Сюди також відносять атрофію, що відбувається періодично та пов’язана з фізіологічним станом організму. Наприклад, атрофія вагітної матки, молочної залози після лактації тощо.

Інволюційна атрофія характеризується поступовим зменшенням органів і тканин у зв’язку із старінням організму. Наприклад, атрофія статевих органів у старих тварин.

Патологічна атрофія розвивається під впливом багатьох шкідливих чинників в любий період життя оргазму. Патологічна атрофія може бути зворотною. Розрізняють загальну і місцеву.

  Загальна атрофія розвивається в органах і тканинах цілого організму. Загальну атрофію спостерігають при виснажені організму. Виснаження організму виникає при недостатньої годівлі, при хронічних інфекційних захворюваннях, при онкозахворюваннях, при хворобах шлунково-кишкового тракту. У виснажених трупів різко виступають остисті відростки хребта, маклоки, ребра, шкіра втрачає еластичність, шерсть неблискуча, скуйовджується. У підшкірній клітковині замість жиру виявляється світло-жовта, драглиста маса (серозна атрофія жиру).

Місцеву атрофію класифікують за причиною виникнення. Розрізняють: 1) неврогенну атрофію, що виникає при пошкодженні нервових провідників, спричинених травмами, запаленням, пухлинами, а також при пошкодженні нервових клітин. Найчастіше розвивається в окремих ділянках скелетних м'язів, шкіри та в кістках;

2) ангіогенну атрофію, що зумовлена порушенням місцевого кровопостачання органа, у результаті чого гинуть його паренхіматозні елементи, а на їх місці розростається сполучна тканина. Недостатній приплив крові зумовлює гіпоксію, що знижує функціональну діяльність клітинних елементів і відповідно сприяє зменшенню їх в розмірі;

3) дисгормональну атрофію, що обумовлена порушенням функцій залоз внутрішньої секреції;

4) атрофію від тиску, яка виникає тоді, коли на тканину тисне якась зовнішня сила (пухлини, паразити, транссудат, ексудат), що призводить до розладів кровообігу та порушення метаболізму певних ділянок органів;

5) дисфункціональну атрофію, яка зумовлена послабленням або повним випаданням функції органа чи тканини;

6) атрофію, яка спричинена дією фізичних і хімічних чинників (промені Рентгена).

Зовнішній вигляд органів при атрофії різний. Органи зменшені в об'ємі, бліді, поверхня гладенька або зерниста за умов нерівномірного розповсюдження атрофованих змін і рубцевого стягування. На розрізі сполучнотканинна капсула атрофованих органів потовщена, а паренхіма в розмірі зменшена. Консистенція щільна, краї органів стають гострими. При гідронефрозі, гідроцефалії органи збільшені в об'ємі (несправжня гіпертрофія) за рахунок нагромадження рідини. Інколи жирова клітковина розростається навколо атрофованого органа. По відношенню до порожнистих органів (серце, кишки) розрізняють атрофію концентричну й ексцентричну. Концентрична атрофія характеризується одночасним потоншенням як стінки, так і просвіту порожнистого органа.

Ексцентрична характеризується потоншенням стінки порожнистого органа із збільшенням його просвіту. Мікроскопічно спостерігають зменшення клітин в об'ємі, при цьому цитоплазма ущільнена, але структура не порушена. Ядра зменшуються і клітини відмирають шляхом апоптозу. Порівняно з нормальними клітинами, атрофовані фарбуються більш інтенсивно. Іноді в атрофованих клітинах утворюється бурий пігмент — ліпофусцин, тоді орган набуває бурого забарвлення. При своєчасному усуненні причини орган чи тканина відновлюють свою структуру і функцію. При прогресуванні атрофії структурна перебудова і склероз органу ведуть до повного зникнення паренхіматозної тканини і відповідно його функцій.

Гіпертрофія - збільшення в об'ємі органів, тканин за рахунок збільшення об'єму клітин з одночасним підвищенням їх функції.

Гіперплазія — збільшення органа в об'ємі за рахунок розмноження клітин паренхіми. При гіпертрофії клітин проходить внутрішньоклітинна гіперплазія ультраструктур цитоплазми ядра. Гіпертрофія, як і гіперплазія, може бути справжньою і несправжньою.

Справжня гіпертрофія характеризується пропорційним збільшенням маси органа. Ознаками даної гіпертрофії є збільшення об'єму і маси органа чи тканини із збереженням форми і пропорцій його частин та інтенсивніше забарвлення. Стінки порожнистих органів, таких як сечовий міхур, шлунок, кишки, потовщуються за рахунок гіпертрофії та гіперплазії гладких м'язів. При цьому просвіт порожнини органа або збільшується (ексцентрична гіпертрофія), або зменшується (концентрична гіпертрофія). Деякі залозисті органи при гіпертрофії можуть набувати вузлуватої форми.

Несправжня гіпертрофія проявляється розростанням в стромі органа сполучної або жирової тканини. Ознаками даної гіпертрофії є збільшення об'єму органа із зміною пропорційності анатомічних частин та форми, зменшення паренхіми та збільшення сполучної та жирової тканини, у зв'язку з чим консистенція органа часто стає щільною, а забарвлення бліде. За походженням розрізняють гіпертрофію фізіологічну і патологічну.

Фізіологічна гіпертрофія — збільшення в об'ємі органів і тканин внаслідок посилення їх функції під впливом природних факторів. Прикладом є гіпертрофія скелетних м'язів і кісток при напруженому функціональному навантаженні, гіпертрофія підшкірної клітковини при надмірній годівлі. Особливість фізіологічної гіпертрофії є її зворотність, орган набуває попереднього стану після припинення дії причини, що зумовила її збільшення.

Патологічна гіпертрофія — збільшення об'єму органа або тканини під впливом патологічних факторів. При ній, на відміну від фізіологічної гіпертрофії, на певному етапі розвитку порушуються процеси нейрогуморальної регуляції органів і гіпертрофія закінчується атрофією і дистрофією. За походженням і механізмом розвитку патологічна гіпертрофія поділяється на:

робочу (спостерігається при підвищеному функціональному навантаженні на орган. Наприклад, гіпертрофія лівого шлуночка серця при звуженні клапанного отвору),

вікарну (спостерігається при відмиранні частини органа або після оперативного видалення одного із парних органів),

нейрогуморальну (розвивається при порушенні функції ендокринних залоз. Наприклад, при старечій атрофії сім'яників гіпертрофується передміхурова залоза),

вакатну (заміщення паренхіми атрофованого або видаленого органа сполучною або жировою тканинами. Наприклад, при атрофії нирки порожнина її капсули, заростає жировою тканиною.)

та гіпертрофічне розростання (спостерігається коли при дії подразників змінюється нервова регуляція оточуючих ділянок, що призводить до збільшення в об'ємі тканини чи органа. Наприклад, розростання при хронічному запаленні слизових оболонок у вигляді поліпів).

Метаплазія - властивість тканин змінювати свій вид унаслідок пристосування їх до інших функцій шляхом переходу одного виду тканин в інший. Коли перехід клітин в інший вид проходить шляхом їх розмноження говорять про непряму або неопластичну метаплазію. Частіше непряму метаплазію спостерігають в епітелії та сполучній тканині. Перетворення епітелію часто проявляється у вигляді переходу призматичного в зроговілий плоский епітелій. Таку метаплазію спостерігають у дихальних шляхах при хронічному бронхіті, авітамінозі А, у вивідних протоках слинних залоз, молочній, щитоподібній залозах. Перехід багатошарового незроговілого епітелію в циліндричний носить назву протоплазії. Метаплазія сполучної тканини з утворенням хряща і кісток розвивається в рубцях, у стінці аорти, пухлинах. Утворення хрящової та кісткової тканини настає внаслідок проліферації молодих клітин сполучної тканини, які диференціюються в напрямку хондро- і остеобластів.

Несправжня метаплазія – це зміна зовнішнього вигляду і форми клітин під впливом змінених умов. Наприклад, у переповнених фолікулах щитоподібної залози ущільнюється кубічний епітелій.

Зміна функції тканини веде за собою зміни її будови. Перебудову органів і тканин у зв'язку зі змінами функціонального навантаження називають акомодацією. Розвиток клітинної атипії та зміна архітектоніки унаслідок порушення проліферації та диференціації епітеліальної тканини називають дисплазією. Дисплазія — своєрідний адаптивний процес, в якому клітинна атипія проявляється: збільшенням ядер, гіперхроматозом, появою фігур мітозів. Виділяють три ступеня дисплазії: легку, помірну і важку, які характеризують передраковий стан.

Організація характеризується заміщенням дефекту тканини, органа новоутвореною сполучною тканиною. Якщо змертвіла маса зсихається або наявні сторонні тіла, осколки кісток, тваринні паразити, вони обростають сполучною тканиною і відокремлюються від здорової частини органа. Такий процес називається інкапсуляцією. При розсмоктуванні периферійної зони мертвої ділянки біля капсули остання відшаровується від капсули. Такий процес називається секвестрацією. При недостатній регенерації сполучної тканини або при вологих некрозах, або на місці крововиливів утворюються кісти (порожнини, заповнені рідиною).

Гістопрепарати:

Гіперплазія селезінки. Фарбування гематоксиліном та еозином.

Спостерігають збільшені лімфоїдні тільця (фолікули), межа між білою та червоною пульпами стерта, в червоній пульпі знаходять значну кількість лімфоцитів.

Позначення: 1 – капсула; 2 – трабекули; 3 – незмінений фолікул; 4 – збільшений фолікул; 5 – артерія; 6 – червона пульпа; 7 – лімфоцити.

 

Хронічна альвеолярна емфізема легень. Фарбування гематоксиліном та еозином.

Відмічають розширені просвіти альвеол, стінки альвеол атрофовані, розірвані, утворюються великі порожнини. Спостерігають здавлені кровоносні судини.

Позначення: 1 – порожнини, що утворені злиттям альвеол; 2 – розірвані альвеолярні перегородки; 3 – потоншені атрофовані альвеолярні перегородки; 4 – бронх; 5 – сполучнотканинні проміжки.

 

Метаплазія епітелію залозистого шлунка курей. Фарбування гематоксиліном та еозином.

Спостерігають перетворення циліндричного епітелію слизової оболонки шлунка у плоский зроговілий, що зафарбовується у яскраво синій колір.

Позначення: 1 – слизова оболонка шлунка; 2 – м’язова оболонка шлунка; 3 – серозна оболонка шлунка; 4 – залози шлунка; 5 – збережений одношаровий циліндричний залозистий епітелій; 6 – ділянка багатошарового зроговілого плоского епітелію (метаплазії); 7 – м’язова пластинка слизової оболонки; 8 – підслизова основа; 9 – кровоносна судина.

 

Інфаркт міокарда з явищем організації. Фарбування гематоксиліном та еозином.

Відмічають ділянку некрозу між м’язовими волокнами – безструктурна маса рожевого кольору з клітинними елементами крові. На межі некрозу та серцевих волокон знаходять чисельні лімфоцити (демаркаційна зона) та розростання сполучної тканини (організація).

Позначення: 1 – м’язові волокна; 2 – ділянка некрозу; 3 – лімфоцити; 4 – волокна сполучної тканини на межі некрозу та незміненої тканини.

 

Атрофічний цироз печінки. Фарбування гематоксиліном та еозином.

Відмічають зменшення часток у 2 – 3 рази, міжчасточкова тканина потовщена за рахунок розростання сполучної тканини. Знаходять пусті вакуолі у гепатоцитах (жирові включення).

Позначення: 1 – печінкові часточки; 2 – розростання сполучної тканини; 3 – жовчні протоки; 4 – жирові вакуолі у гепатоцитах; 5 – кровоносні судини; 6 – клітинний інфільтрат.

 

Заняття № 11 Регенерація

Завдання: вивчити функціональне значення регенеративних процесів; дослідити механізми розвитку різних видів регенерації; ознайомитись з особливостями регенерації в різних тканинах; замалювати та описати гістологічний препарат грануляційної тканини.

Питання теми: визначення регенерації, види регенерації, значення регенеративного процесу.

Матеріальне забезпечення: мікроскопи, музейні та гістологічні препарати, плакати, фотокартки, малюнки з мікроскопічною картиною новоутворених при регенерації тканин.

Регенерація — відновлення втрачених, а також зношених структурних елементів тканини. Відновлення структури і функції може здійснюватись за допомогою клітинних або внутрішньоклітинних гіперпластичних процесів. Розрізняють дві форми регенерації - внутрішньоклітинна і клітинна. У морфогенезі клітинної регенерації розрізняють стадії проліферації і диференціації. У період фази проліферації розмножуються молоді недиференційовані клітини. Ці клітини називаються камбіальними, стовбуровими і клітинами-попередниками. Для кожної тканини характерні свої камбіальні клітини, які відрізняються ступенем проліферативної активності. У фазі диференціації молоді клітини дозрівають, відбувається їх структурно-функціональна спеціалізація.

Внутрішньоклітинна регенерація відбувається за рахунок оновлення тих або інших внутрішньоклітинних органел. Така регенерація характерна для високодиференційованих клітин (нейрони ЦНС, міокардіоцити міокарда). Розрізняють три види регенерації - фізіологічна, репаративна, патологічна. Фізіологічна регенерація відбувається протягом усього життя організму і супроводжується постійним оновленням клітин епідермісу, слизових і серозних оболонок, внутрішніх органів, волокнистих структур та їх основної речовини. Репаративна або відновлювальна регенерація розвивається за умов дії різних патогенних чинників, що спричиняють пошкодження клітин і тканин та їх відмирання. Розрізняють дві форми репаративної регенерації – повну та неповну.

Повна регенерація або реституція — поступове заміщення дефекту тканини ідентичною тій, що загинула. Така форма регенерації особливо характерна для тих органів і тканин, у яких регенерація відбувається тільки в клітинній формі й при незначних їх дефектах.

  Неповна регенерація або субституція — це неповне заміщення утвореного дефекту іншою тканиною. Ця форма регенерації дуже часто трапляється особливо при наявності великих за розмірами дефектів, а також в органах, в яких превалює внутрішньоклітинна форма регенерації. Втрачена частина органа заміщується сполучною тканиною, яка з часом може гіалінізуватись.

  Патологічна регенерація характеризується спотвореним ходом регенераторного процесу. Патологічну регенерацію спостерігають при порушенні травлення, нервово-гуморальній регуляції, пригніченні імунних реакцій. Морфологічно патологічна регенерація проявляється гіперпродукцією сполучної тканини та гіпорегенерацією.

Гістопрепарати:

Грануляційна тканина. Фарбування гематоксиліном та еозином.

Грануляційна тканина утворюється при пошкоджені сполучної тканини, при неповній регенерації, при процесах організації, інкапсуляції, при продуктивному запаленні. Грануляційна тканина складається з новоутворених капілярів, що оточені молодими клітинами сполучної тканини (гістіоцити, лейкоцити, епітеліоїдні клітини, макрофаги, фібробласти).

Позначення: 1 – новоутворені капіляри, що оточені адвентиціальними клітинами; 2 – гістіоцити; 3 – фібробласти; 4 – лейкоцити; 5 – плазматичні клітини; 6 – новоутворені колагенові волокна.

 

Тема Запалення

Запалення - захисно-пристосувальна реакція організму на вплив шкідливих факторів, що характеризується сукупністю трьох типів патологічних процесів: ушкодженням тканин (альтерацією), судинною реакцією (ексудацією), розмноженням клітинних елементів (проліферацією). Запалення викликають біологічні (мікроорганізми, віруси, тваринні паразити), фізичні (травми, електрострум, променева, теплова, сонячна енергії, радіонукліди), хімічні (кислоти, дезінфектанти, луги) та ендогенні фактори (токсини життєдіяльності організму, жовчна кислота). Клінічними ознаками запалення в живому організмі є почервоніння, припухлість, підвищення температури, біль, порушення функцій.

За прийнятою нині номенклатурою, назва запалення відтворюється з грецької або латинської назви ураженої тканини чи органа і суфікса «-іт» (ит). Наприклад, запалення печінки – гепатит, нирок – нефрит. Винятком є назви, що збереглись з давніх часів. Наприклад, пневмонія – запалення легень, ангіна – запалення м’якого піднебіння. Назва запалення власної оболонки чи капсули органа утворюється з префікса «пери-» і назви органа. Наприклад, перигепатит – запалення капсули печінки, перикардит – запалення осердя. Назва запалення сполучної тканини навкруги органа утворюється з префіксом «пара-». Наприклад, параметрит – запалення сполучнотканинної клітковини матки, паранефрит – запалення приниркової жирової клітковини. Назва запалення внутрішньої оболонки порожнинного органа утворюється з префіксом «ендо-». Наприклад, ендокардит – запалення внутрішньої оболонки серця, ендометрит – запалення слизової оболонки матки. Назва запального процесу в середній оболонці порожнинного органа утворена префіксом «мезо-». Наприклад, мезартеріїт – запалення внутрішньої оболонки артерії.

Класифікують запалення за декількома критеріями:

1. Залежно від етіологічного чинника розрізняють неспецифічне та специфічне запалення. Неспецифічне запалення спричинюється різними біологічними, фізичними та хімічними чинниками, специфічне запалення виникає від дії певного або специфічного збудника (туберкульозу, сапу, актиномікозу).

2. За переважанням одного із компонентів запального процесу розрізняють: альтеративний, ексудативний і проліферативний тип. Залежно від характеру і особливостей прояву в кожному типі виділяють певні види і форми запалення.

3. За перебігом запалення може бути гострим, підгострим і хронічним.

4. За поширенням запальний процес буває — локальним і дифузним.

5. Залежно від стану реактивності організму — алергічне, гіперергічне, гіпоергічне.

6. За станом імунної відповіді — імунне, реакція гіперчутливості негайного типу, реакція гіперчутливості уповільненого типу.

7. Залежно від локалізації запального процесу розрізняють паренхіматозне, інтерстиціальне, перифокальне (навколо певного вогнища).