МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Інститут біотехнології та здоров’я тварин
Факультет ветеринарної медицини
Кафедра клінічної діагностики та внутрішніх хвороб тварин
Методи діагностики та принципи лікування ХВОРОБ СИСТЕМи ТРАВЛЕННЯ
У дрібних тварин
Методичні рекомендації
до лабораторних занять студентів ОКР«Бакалавр»
з дисципліни «Діагностика і терапія внутрішніх хвороб дрібних тварин»
Дніпропетровськ – 2016
Методи діагностики та принципи лікування хвороб системи травленняу дрібних тварин. Методичні рекомендації до лабораторних занять студентів ОКР«Бакалавр» з дисципліни «Діагностика і терапія внутрішніх хвороб дрібних тварин» / [Н.І. Суслова, Н.М. Шульженко, О.В. Семьонов та ін.] // Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет. – Дніпропетровськ, 2016. – 30 с.
Викладено особливості діагностики та фармакотерапії захворювань системи травлення у дрібних тварин. Наведено спеціальні методи дослідження та принципи лікування хвороб системи травленняу дрібних тварин.
Укладачі: Суслова Н.І., Шульженко Н.М., Семьонов О.В., Антоненко П.П., Панасенко Є.А., Кохан О.О.
Рецензент: Скляров П.М., доктор ветеринарних наук, професор кафедри хірургії і акушерства сільськогосподарськихтварин
Розглянуто на засіданні кафедри клінічної діагностики та внутрішніх хвороб тварин ДДАЕУ (протокол № 6 від 10.11.2016 р.)
Розглянуто і схвалено до друку методичною радою факультету ветеринарної медицини ДДАЕУ (протокол № 2 від 17.11.2016 р.)
ЗМІСТ
| стор. | |||
| Вступ………………………………………………………………………… | 4 | ||
| 1. Методика зондуванняшлунка у дрібних тварин.…………... | 5 | ||
| 2. Діагностичне значення спеціальнихдосліджень (дослідження вмісту шлунка, ендоскопічне та рентгенологічнедослідження) за захворюваньшлунково-кишкового тракту.... | 12 | ||
| 3. Дієтотерапія і фармакотерапіяхворобшлунка: гастрит і виразкова хвороба шлунка.......................................................... | 21 | ||
| Рекомендована література………………………………………………… | 28 | ||
Вступ
Хвороби системи травлення у тварин трапляються набагато частіше, ніж інші внутрішні незаразні хвороби. Всі хвороби органів травлення об’єднані в наступні групи: 1) хвороби ротової порожнини, глотки і стравоходу; 2) хвороби шлунка і кишечнику; 3) хвороби шлунка і кишок, які перебігають з синдромом колік.
Мета заняття: відпрацювання практичних прийомів постановки діагнозу, клінічного дослідження, надання індивідуальної, і груповий лікувальної допомоги, профілактики, закріплення лекційного матеріалу. Освоїти методику рентгенологічного дослідження шлунково–кишкового тракту і навчитися правильно діагностувати їх захворювання на основі отриманих рентгенівських знімків.
Місце проведення заняття: маніпуляційна, аудиторія кафедри.
Матеріальне забезпечення: дрібні тварини; сеча, сироватка крові; інструменти для загальноклінічного обстеження тварин (електронні термометри, фонендоскопи); прилади і реактиви для загальноклінічних гематологічних досліджень (підрахунок формених елементів, виведення лейкоцитарної формули, визначення ШОЕ, гемоглобіну), біохімічних досліджень крові – визначення загального білка сироватки крові (рефрактометр, суміш етанолу з ефіром), дослідження сечі – визначення рН (універсальна індикаторна папір), білка (20%–ний розчин сульфосаліцилової кислоти), жовчних пігментів та білірубіну (проба за Розіним – 1%–ний спиртовий розчин йоду, хімічні пробірки, піпетки на 1, 2, 5, 10 мл); інструменти для парентерального введення лікарських речовин – система для внутрішньовенного краплинного введення лікарських речовин, шприци на 2 і 5 мл, медикаменти для лікування за вибором викладача і з урахуванням забезпеченості ветеринарної аптеки кафедри; рентгенапарат, зонди ротошлункові для собак, мікроскопи; центрифуга, фотоелектроколориметр, водяна баня, сушильна шафа, мірні колби на 100 і 1000 мл, градуйовані піпетки і мікропіпетки, центрифугальні і звичайні пробірки.
МЕТОДИКА З ОНДУВАННЯ ШЛУНКА У ДРІБНИХ ТВАРИН
Гастроентеральні розлади у собак займають значне місце серед внутрішніх хвороб і є актуальною проблемою ветеринарної практики. Вони різноманітні за етіологією, характеризуються труднощами за діагностування і лікування. З хвороб шлунка у собак частіше діагностують гостре і хронічне запалення, розширення, виразковий гастрит, сторонні тіла у шлунку, гіпертрофічний пілоростеноз та пілороспазм.
Діагностика захворювань шлунка ускладнена через погану клінічну доступність шлунка, через його ушкодження за багатьох системних і позашлункових захворювань, через одночасне ушкодження кишечнику й наявність менш специфічних симптомів, ніж блювання. Крім того, шлунок дуже чутливо реагує на вплив навколишнього середовища, емоції й зміни їжі.
Тому для діагностики шлунково-кишкових розладів застосовуються додаткові методи дослідження, які допомагають поставити діагноз і призначити лікування хворій тварині.
Зокрема, діагностичну цінність має ретельне вивчення блювотних мас — для визначення рівня кислотності, ступеня переварювання, кольору й наявності крові, слини, слизу або жовчі.
Дослідження фекалій дає можливість визначити: наявність паразитів, ідентифікувати нейтрофіли й інші ефекторні клітини запалення, а також скупчення певних бактерій, здатних викликати гострі хвороби кишечнику (кампілобактерії, клостридії), ідентифікувати мікобактерії й криптоспоридії.
За допомогою імунологічних тестів можна виявити антигени гіардій, діагностувати парвовірусні інфекції.
За допомогою гематологічних та біохімічних досліджень крові оцінюють ступінь зневоднювання, кислотно-лужний і електролітний баланс і виявляють первинні захворювання печінки й нирок.
Зондування шлунка проводять з діагностичною та лікувальною метою. Зондами беруть уміст шлунка для лабораторного дослідження, а застосовуючи фракційний метод взяття шлункового соку, вивчають типи шлункової секреції.
Використання зондів злікувальною метою також досить різнобічне. При закупорці стравоходу зондом проштовхують стороннє тіло в шлунок. Через зонд можна вивести з шлунка гази (при гострому розширенні шлунка), промивати шлунок, вводити лікарські препарати і здійснювати штучну годівлю.
Для зондування собак використовують медичні зонди товсті чи тонкі або спеціальний зонд для дрібних тварин довжиною 110 см, зовнішнім діаметром 12 мм, внутрішнім – 8 мм. Для визначення глибини введення зонда необхідно на ньому поставити мітку (орієнтир). Для цього зонд прикладають до тіла тварини: від різців до пупка, направляючи його вздовж зовнішньої поверхні нижньої щелепи, грудної клітки, черева. Вільний кінець зонда змащують вазеліном(рис. 1).
| Рис. 1. Визначення глибини введення ротошлункового зонда |
Для покращення введення зонда використовують зівник І.Г. Шарабріна. В якості зівника також використовують деревʼяний розширювач завдовжки 12-15 см, з круглим отвором посередині, або рулон лейкопластиру з отвором посередині (рис. 2).
| Рис. 2. Рулон лейкопластиру в якості зівника |
Перед введенням помічник фіксує голову тварини, накладаючи пальці правої чи лівої руки (в обхват нижньої щелепи) на щоки і між зубами верхньої і нижньої щелеп, відкриває її рот, вставляє дерев'яний розширювач без посередньо за іклами. Потім вставлений зівник фіксують кінцями бинта, зберігаючи отвір по центру. Після введення лікарських засобів зонд промивають чистою водою, потім вільний кінець опускають і витягують.
Носошлунковий або носоглотковий зонд можна вводити без загальної анестезії. Підбирають м’який гнучкий зонд для більшості собак розміром, приблизно 8 Fr, для більшості котів – 5 Fr. Можна використовувати педіатричні поліуретанові зонди для годування. Також можна придбати силіконові зонди з важкими кінцями.
Зонд необхідно вводити в шлунок або кінцеву частину стравоходу. Шлункові зонди дозволяють оцінювати залишки після попереднього годування. Одна з найбільш частих проблем у критично хворих тварин – стаз шлунка. Наповнення шлунка кормом викликає регургітацію або блювання, що неминуче призводить до аспірації і розвитку пневмонії.
Дуже важливо знати, чи відбулося випорожнення шлунка після останнього годування, з тим щоб вирішити, чи годувати тварину знову чи ні.
Зонд, встановлений в кінцевій частині стравоходу, зменшує ризик регургітації соляної кислоти в кінцеву частину стравоходу, але не дозволяє перевіряти залишки корму, і тому корм необхідно вводити повільно.
Техніка введення. Перша мітка, зроблена на зонді (вимірюється від кінчика), дорівнює відстані від носових отворів до середини шийної частини стравоходу. Друга мітка дорівнює відстані від носових отворів до останнього ребра (шлунка).
Невелику кількість 0,5-1% місцевого анестетика закапують в ніздрі; ніс слід підняти вгору, щоб розчин стікав вниз по носовій порожнині (рис. 3).
Зонд змащують лідокаїновим гелем і вводять уздовж вентромедіального боку носової порожнини.
|
Рис. 3. До введення шлункового або носоглоткового зонда в ніс вводять місцевий анестетик. Голову піднімають вгору, щоб анестетик стікав під дією сили тяжіння |
Руку, якою вводять зонд, тримають навпроти морди або голови тварини, щоб при рухах тварини або коли вона чхає рука рухалася разом з головою (рис. 4).
| Рис. 4. Голову тварини утримують однією рукою, тоді як за допомогою іншої руки вводять добре змащений зонд з вентромедіального боку ніздрів |
Зонд відпускають, коли тварина рухає головою, щоб він не вийшов з носа.
Катетер вводять короткими, добре контрольованими рухами, відпускаючи катетер між кожним просуванням, дозволяючи тварині рухатися, а потім заспокоїтися. Кінчик зонда спочатку направляють вентромедіально, потім, коли він досягне вентральної складки дна носової порожнини, великим пальцем піднімають вгору ніздрі, відкриваючи вентральний канал для проходження зонда (метод «свинячого пʼятачка», рис. 5).
| Рис. 5. У собак проходження назального зонда полегшується при використанні методу «свинячого п'ятачка» |
Буде спостерігатися деякий опір, коли катетер досягне середини носової порожнини. Це найвужче місце носової порожнини, і може знадобитися докласти невеликого тиску, щоб просунути зонд. Зонд може потрапити в дорсальну пазуху носової порожнини, через яку він не зможе просуватися далі; зонд слід відтягнути назад і направити в вентральному напрямку.
Зонд може бути дуже великим для носової порожнини пацієнта; його слід видалити і скористатися зондом меншого розміру.
Голова і шия повинні бути в нейтральному положенні, не зігнуті (це заважає проходженню зонда через глотку) або витягнутими (призводить до проходження зонда в трахею).
Коли зонд введений до першої позначки, його кінчик повинен знаходитися в середині шийної частини стравоходу; аспірувати повітря за допомогою шприца не вдасться (стравохід повинен спадати навколо кінчика зонда і закривати його отвір).
Якщо аспірується повітря, кінчик катетера знаходиться або в трахеї, або загорнувся в горлі; зонд слід витягнути і встановити заново.
Іноді повітря буває в стравоході, особливо якщо у тварини порушено дихання, це може викликати плутанину. Якщо зонд загнувся і закрився його отвір, аспірація повітря також буде неможливою, але встановити це в даний момент не можливо.
Продовжують просувати катетер. Якщо пацієнт починає кашляти або зонд виходить через ротову порожнину або через іншу ніздрю, він встановлений неправильно і його слід витягнути і встановити повторно.
Коли зонд введений до другої позначки, його кінчик повинен знаходитися в шлунку. Правильне положення кінчика зонда підтверджується, якщо можна аспірувати шлунковий сік. Аспірація повітря не виключає знаходження кінчика зонда в шлунку.
Чітко прослуховуються над лівою дорсальній областю черевної порожнини булькаючі звуки, коли повітря (3 мл у кішок і 5-10 мл у собак) швидко вводиться через зонд, підтверджує правильне положення зонда.
Відсутність кашлю у відповідь на установку зонда або введення невеликої кількості розчину натрію хлориду не виключає попадання зонда в трахею; у критично хворих тварин часто відсутній кашель на такий подразник.
Правильне положення зонда підтверджується рентгенографічно, якщо це не можна абсолютно точно довести іншими перерахованими вище способами.
Після того як було підтверджено правильне положення носошлункового зонда, за допомогою декількох швів або степлера його підшивають спочатку до латеральної сторони носової порожнини до крил носа, потім до шкіри, як він йде уздовж морди або вгору між очима через верхівку.
Тварина не повинно бачити зонд. При бажанні можна використовувати смужки пластиру для прикріплення зонда, але частіше за все можна обійтися без них. Можна використовувати суперклей, але при видаленні зонда буде видалятися волосся, яке може відростати іншого кольору.
Якщо зонд занадто маленький, щоб досягти шиї тварини, можна приєднати подовжуючі трубки, які використовуються для внутрішньовенних вливань.
Корисно прибинтувати петлю зонда до шиї тварини, щоб уникнути натягу і відриву в місцях накладення швів.
Може знадобитися надіти «єлизаветинський комір», щоб тварина не могла дістати до зонда.
Через маленький діаметр носошлункового зонда, через нього можна вводити тільки рідкі корми, такі як Clinicare.
Рекомендована література: [2, 7-9, 14, 15, 17-19, 22, 23, 25, 26, 31, 32].
Запитання для самоконтролю
1. Яка мета зондування шлунка у дрібних тварин?
2. Якаметодика зондування шлунка у котів?
3. Яка методика зондування шлунка у собак?
