Фармакотерапія серцевої недостатності: кардіоміопатії

Основною метою лікування та профілактики хвороб серця є зниження захворюваності та смертності, проте багато аспектів патології серцевого мʼязу залишаються невивченими. Наприклад, остаточно не розшифрований етіопатогенезкардіоміопатій, потребує уточнення клінічна класифікація хвороб, не визначено механізми розвитку, і що особливо важливо, необхідно встановити фактори ризику, які сприяють захворюваності та смертності.

На сьогодні не можна відповісти з впевненістю, чи попереджує лікування асимптоматичних випадків подальше прогресування хвороби, чи нейтралізує фактори ризику, та як воно впливає на захворюваність і смертність. Більше того, немає даних про те чи варто проводити по-життєве лікування, чи призначати його лише за необхідності. Тим не менше, за певних обставин ризик серцево-судинних захворювань може збільшуватись.

Оскільки механізм пошкодження кардіоміоцитів починається задовго до зниження нагнітальної функції серця, то лікування, передусім, повинно бути направленим не на підвищення систолічного об’єму крові, а на блокаду тканинних і циркулюючих нейрогормонів. Препаратами першого вибору є не глікозиди і діуретики, а інгібітори ангіотензин-перетворювального ферменту (ІАПФ) – аналаприл (кардіовет), раміприл (вазотон), беназеприл (фортекор) і β-блокатори.

Вазодилятатори. Застосування вазодилататорів суттєво підвищило ефективність терапії при серцевій недостатності. Особливо вони показані для проведення монотерапії при пороках клапанів зі слабкою декомпенсацією. При важкій декомпенсації вазодилятатори підтримують і розширюють можливості гликозидної терапії.

Серед вазодилятаторів розрізняють венодилятатори, артеріодилятатори й змішані дилятатори (вено- і артеріодилятатори). Венодилататори (нітрати, нітрогліцерин) викликають зниження первинного навантаження. Артеріодилятатори (гідролазин) зменшують опір роботи серця й тим самим зменшують вторинне навантаження. Для зменшення як первинного, так і вторинного навантаження при кардіопатіях застосовують змішані вазодилятатори (празозин, інгібітор АПФ).

Найбільше значення має застосування інгібіторів АПФ. Вони втручаються в діяльність системи ренін-ангіотензин-альдостерон (СРАА). У СРАА вони зменшують перетворення ангіотензина I в ангіотензин II, який є гомологічним сильним артеріальним судинозвужувальним засобом (вазоконстриктором). Утворення цього вазоконстриктора зменшується, і наступає вазодилатація. Крім того, АПФ впливає на венозну систему (кініназа II) насамперед тим, що інактивує гомологічний венодилятаторбрадикінін. Якщо інактивація внаслідок інгібіції АПФ не відбувається, організм одержує більше брадикініна.

Інгібітори ангіотензин-конвертази. Активація ренін-ангіотензин-альдостеронової системи спричиняє затримку рідин в організмі та звуження судин, і, як наслідок, зміни в роботі міокарда та судинної системи.

На сьогодні відома велика кількість АК-інгібіторів, включаючи еналаприл, беназеприл, рамаприл та лізиноприл. Різниця між ними відносно незначна. З клінічної точки зору, ці препарати є взаємозамінними.

Каптоприл застосовують переважно перорально, 0,5 мг/кг 3 разна день.  У разі декомпенсації I і II ступеня можна успішно проводити монотерапію тільки каптоприлом. У разі більш сильної декомпенсації застосовується комбінація серцевого глікозида й, іноді, сечогінних засобів.

Каптоприл слід обережно застосовувати при нирковій недостатності, насамперед при уремічних кровотечах. Побічні дії, які можуть бути результатом початкової гіпотензії, можна визначити протягом перших 3 днів шляхом обережного приймання препарату.

Ветмедін – це ефективний препарат, який є інотропним засобом. Пімобендан – основна діюча засіб, що входить до складу препарату. Ліки досить часто призначається для лікування серцевої недостатності у собак. Як правило, дане захворювання викликають коронарні захворювання серця, а також дилатаційнакардіоміопатія.

Ветмедін діє в таких напрямках:

• розширює кровоносні судини;

• підвищує силу скорочення серцевого мʼяза.

Порівняно з іншими засобами, така подвійна дія є унікальною. За рахунок розширення кровоносних судин робота серця полегшується. Збільшена сила скорочення серцевого м'яза покращує «насосну» функцію. Ветмедін інструкція із застосування

Прийом цього препарату здійснюється 2 рази на день приблизно за 1 годину до прийому їжі. Рекомендована доза - 0,5мг/кг на добу.

Реакція у кожної тварини може бути різною. Як правило, вона залежить, в якому стані перебувала собака на момент початкової стадії лікування. Як правило, результат від призначеного лікування помітний вже через тиждень, він стає більш явним в наступні дні.

Призначається собакам з клінічними ознаками серцевої недостатності (кашель, порушення дихання, шуми).

Прийом лікарського засобу позитивно відібʼється на тривалості життя вихованця.

Протипоказання. Лікарський засіб не призначають за гіпертрофічноїкардіоміопатії, аортального стенозу, а також інших клінічних станів, за яких активізація серцевої діяльності тварини не є повноцінною в зв’язку з анатомічними або функціональними причинами. Препарат виводиться з організму через печінку. Відповідно, Ветмедін не можна застосовувати для лікування собак з печінковою недостатністю. Препарат також протипоказаний цуценятам молодше півроку, які годують, вагітним сукам, а також вихованцям з вродженим пороком серця, а також з цукровим діабетом та іншими захворюваннями обміну речовин.

Діуретики є невідʼємною складовою терапії собак з серцевою недостатністю, спричиненою дегенеративними захворюваннями мітрального клапану або дилятаційноюкардіоміопатією. Під час використання діуретиків необхідно проводити регулярний моніторинг функції нирок.

Дозування фуросеміда залежить від тяжкості застійних явищ і способу застосування (при парентеральном дозування нижче). За гострих станів (наприклад, гострий набряк легень) потрібне парентеральне введення (по можливості, внутрішньовенно) 2-3 разна день в дозі 1-3(-5) мг/кг. Лікування проводять до настання нормалізації глибини та частоти дихання.

Після вирішення проблеми гострої серцевої недостатності, рекомендовано розпочати тривалу пероральну терапію фуросемідом (1-2 мг/кг 2 рази на добу), збільшити дозу фуросеміду до 6-8 мг/кг на добу для зменшення проявів перенавантаження серця.

За хронічних застійних явищ проводиться пероральне лікування. Максимальні денні дози, застосовувані на початку лікування — 5 мг/кг, розділені на 1-2 приймання. Скорочення дози проводиться по можливості швидко (інакше можливе зневоднювання організму, ексикоз). За тривалого лікування необхідно прагнути до дози 1 мг/кг і менше.

За розвитку резистентності до фуросеміду, відновлення діуретичної реакції вдається досягти за рахунок додаткових діуретиків (гідрохлортіазиду або комбінації гідрохлортіазид-спіронолактон 0,5-1 мг/кг на 1-2 доби).

У собак з прогресуючою хворобою та частково у випадках правосторонньої серцевої недостатності пероральний прийом можна замінити на щоденні підшкірні ін’єкції фуросеміду.

Спіронолактон і тріамтерен на відміну від інших сечогінних засобів викликають затримку калію (калійзберігаючі сечогінні препарати), що може призвести до настання гіперкаліємії. Тому ці препарати застосовуються разом з калійуретичними сечогінними засобами. Спіронолактон є відносно слабким діуретиком, що діє, як антагоніст альдостерону. Альдостерон сприяє затримці рідини та негативним змінам в роботі судин та міокарду. Пригнічення цієї побічної дії альдостерону спіронолактоном, як наслідок, дає зниження смертності в собак з ДЗМК. Необхідно зазначити, що максимальна активність дії препарату починається через 5-7 днів від початку терапії і пов'язана з накопиченням дози.

В собак з ознаками серцевої недостатності, спіронолактон (1-2 мг/кг 2 рази на добу) призначають як доповнення до фуросеміду, АК-інгібіторів та пімобендану. Іноді, бажано поєднувати препарат з гідрохлоротіазидом. Серед побічних ефектів відзначають гіперкаліємію та азотемію, а тому рекомендується регулярний моніторинг стану нирок та електролітного складу плаз­ми впродовж всього часу лікування.

Серцеві глікозиди. При явищах гострої серцевої недостатності (наприклад, набряк легень, ускладнення наркозу) краще глікозиди зі швидким настанням ефекту. У цьому випадку раніше головне місце займав строфантин К. Йому трохи уступають препарати глікозидів наперстянки (виключенням є метилдигоксин).

Дія строфантина К (Kombetin®) наступає через 3-4 хв. Недоліком строфантина є короткий час терапевтичного ефекту й винятково парентеральне застосування. Щоб досягти стійкого ефекту, доцільно розділяти денну дозу щонайменше на 2 частини. Перорально строфантин не призначають через погане всмоктування зі шлунково-кишкового тракту. Початкова доза строфантина К для швидкого внутрішньовенного насичення: протягом 24 год 0,02-0,03 мг/кг (розділити на 2-4 окремі дози), потім переходять на препарати глікозидів наперстянки.

Дигитоксин, прийнятий перорально, має поряд зі швидким настанням ефекту дуже короткий час напіврозпаду (приблизно 9 год по Zedtwitz- Liebenstein, 1982). Тому його необхідно давати собакам тільки в дуже високому дозуванні (0,1 мг/кг щодня під час початкової фази приблизно 3 дня, 0,06 мг/кг щодня при проведенні підтримуючої терапії, доцільний поділ на 2-3 окремих денних дози). Також він показаний у випадку ниркової недостатності. В інших випадках застосування дигитоксину обмежене.

Дигоксин (Lanicor®) може використовуватися в собак для тривалої пероральної терапії. При гострій серцевій недостатності він не застосовується через пізнє настання ефекту. Щоденна початкова доза (понад 2 дні) 0,04 (до 0,06) мг/кг перорально, потім із третього дня — 0,02 мг/кг у якості щоденної підтримуючої дози. При парентеральному застосуванні (внутрішньомʼязовіін'єкції болючі, переважно внутрішньовенне введення) дозування повинно бути менше (50% пероральної дози).

Метилдигоксин (Lanitop®), характеризується порівняно зі строфанитном швидким настанням ефекту, гарним усмоктуванням. Він може застосовуватися й при гострій серцевій недостатності й при тривалій пероральній терапії, причому як при пероральному, так і при парентеральному способі застосування приблизно в однаковому дозуванні.

Парентальне застосування проводиться тільки внутрішньовенно. Можливо внутрішньомʼязове введення (інʼєкція болюча!), однак лише при відповідних показаннях (відмова серця, неможливість пункції вени). Щоденна початкова доза метилдигоксина під час перших трьох днів 0,02 мг/кг, із четвертого дня лікування щоденна підтримуюча доза 0,01 мг/кг. Розподіл на дві окремі денні дози переважно, однак необовʼязково.

Анаболічні засоби, що поліпшують біохімічні і біоенергетичні процеси в серцевому мʼязі. До них відносяться: тіамін, рибофлавін, піридоксин, кокарбоксилаза, оротат калію, аденозинтрифосфорна кислота (АТФ), цитохром–С, панангін, рибоксин та інші речовини.

При порушенні функції інших органів і систем проводять відповідне симптоматичне лікування.

Cocarboxylasum. Випускають у вигляді сухої пористої маси, білого кольору в ампулах по 0,05 г, до кожної ампулі додається розчинник (1 мл 0,5% розчину новокаїну).

Кокарбоксилаза є простетичної групою (коферментом) складних ферментів; в поєднанні з білком і магнієм входить до складу ферменту карбоксилази, що каталізуєкарбоксилювання і декарбоксилювання α-кетокислот. До складу простетичної групи карбоксилази входить вітамін В₁, (тіамін). Кокарбоксилаза, таким чином, є готовою формою коферменту, що утворюється з тіаміну, в процесі його фосфорилювання в організмі.

Фармакологічні властивості кокарбоксилази не збігаються повністю з властивостями тіаміну, тому її не застосовують для лікування авітамінозу і гіповітамінозу В.

Показаннями до застосування кокарбоксилази у тварин є: ацидоз, печінкова і ниркова недостатність, ослаблення діяльності серця, зниження кров'яного тиску, порушення вуглеводного і білкового обміну.

Спосіб застосування та дози. Призначають внутрішньомʼязово або внутрішньовенно в дозах: собакам 0,02-0,05 г 1 раз на день протягом 15-30 днів.

Цитохром-С. Cytochromum-C. Ферментний препарат, який отримують шляхом екстракції з тканини сердець великої рогатої худоби.

Форма випуску. Препарат випускають у вигляді цитохрому-С для інʼєкцій в ампулах по 4 мл 0,25% розчину (2,5 мг цитохрому-С в 1 мл ізотонічного 0,9% розчину натрію хлориду) і у вигляді таблеток, вкритих оболонкою, розчинних в кишечнику, по 0,01 г.

Бере участь в процесах тканинного дихання. Залізо, що міститься в простетичній групі цитохрому-С, зворотно переходить з окисної форми у відновлену і прискорює окислювальні процеси.

Препарат рекомендується тваринам для поліпшення тканинного дихання при асфіксії, хронічної пневмонії, серцевої недостатності, вірусному гепатиті, при інтоксикаціях і інших станах, що супроводжуються порушенням окислювальних процесів в організмі.

Побічна дія. За швидкого внутрішньовенного введення у тварин в окремих випадках можливі озноб з підвищенням температури тіла.

Протипоказання. Протипоказанням до застосування препарату у тварин є індивідуальна непереносимість.

Спосіб застосування та дози. Призначають всередину, внутрішньомʼязово і внутрішньовенно. Перед застосуванням інʼєкційної форми обов'язково визначають індивідуальну чутливість до препарату. Для цього під шкіру собакам вводять 0,1 мл (0,25 мг) препарату. Якщо протягом 30 хвилин не настає реакція (свербіж, кропив'янка), то можна приступати до лікування.

Препарат вводять внутрішньовенно або внутрішньом'язово собакам по 4-8 мл (10-20 мг) 1-2 рази на день, протягом 10-14 днів.

У разі захворювань серця препарат в цій же дозі вводять в 200 мл ізотонічного розчину хлориду натрію або 5% розчину глюкози внутрішньовенно крапельно (30-40 крапель в хвилину).

В післяопераційному періоді і за хронічної коронарної недостатності вводять внутрішньовенно 2 рази на день собакам по 4 мл (10 мг) на інʼєкцію. У важкому стані (травма, шок, отруєння снодійними, окисом вуглецю) призначають внутрішньовенно собакам 20-40 мл (50-100 мг).

Таблетки цитохрому-С приймають всередину для попередження і зняття побічних явищ, повʼязаних з підвищеними навантаженнями на організм, а також за вірусного гепатиту незалежно від прийому їжі собакам по 80 мг на добу (по 20 мг 4 рази на день). Курс лікування 5 10 днів в залежності від тяжкості гіпоксії.

Рибоксин. Riboxinum. Форма випуску. Рибоксин випускають в таблетках, покритих оболонкою, по 0,2 г; ампулах 2% розчину по 10 мл для інʼєкцій.

Стимулює окислювально-відновні процеси на клітинному рівні, підвищує енергетичний потенціал міокарда, покращує коронарний кровообіг.

Рибоксин має антигіпоксичні, антиаритмічнівластивості, анаболічну дію. Він є попередником АТФ, бере безпосередню участь вобміні глюкози і сприяє активізації метаболізму в умовах гіпоксії і за відсутності АТФ. Препарат активує метаболізм піровиноградної кислоти для забезпечення нормального процесу тканинного дихання і сприяє активації ксантиндегідрогенази. Рибоксин позитивно впливає на обмін речовин у міокарді, зокрема підвищує енергетичний баланс клітин, стимулює синтез нуклеотидів, підвищує активність ряду ферментів циклу Кребса. Препарат нормалізує скоротність міокарда та сприяє повнішому розслабленню міокарда у діастолі за рахунок здатності зв’язувати іони кальцію, що проникли до клітин у фазі їх збудження, активує регенерацію тканин (особливо міокарда та слизової оболонки травного каналу).

Препарат рекомендується для лікування тварин при хронічній коронарній недостатності; кардіоміопатії різного походження; порушення ритму, пов'язаному із застосуванням серцевих глікозидів, дистрофічній зміни міокарда внаслідок ендокрінних порушень після перенесених інфекційних захворювань, захворюваннях печінки (гепатит).

Побічна дія. При застосуванні препарату у тварин можливі індивідуальна непереносимість, свербіж.

Спосіб застосування і дози. Призначають всередину собакам до годування тварини по 0,6-2,4 г в день; спочатку по 0,6-0,8 г на добу, далі протягом 2-3 днів дозу збільшують до 1,2 г (по 0,4 г 3 рази на день), 1,6 або 2,4 г на добу. Курс лікування 4-12 тижнів.

Тіопротектін. Діюча речовина: тіотриазолін

Форма випуску: Розчин для інʼєкцій 2,5% по 2 мл № 10.

Показання до застосування: Гепатити різної етіології, холецистит, міокардит, кардіоміопатія при метаболічних порушеннях, ішемічна хвороба серця (як допоміжний засіб) і післяопераційні ускладнення.

Фармакологічний ефект тіопротектіна обумовлений антиоксидантними, мембраностабілізуючими, протиішемічними та імуномодулюючими властивостями. Тіопротектін попереджає загибель гепатоцитів, знижує ступінь жирової інфільтрації і розповсюдження центролобулярних некрозів печінки, сприяє процесам репаративної регенерації гепатоцитів, нормалізує в них білковий, вуглеводний, ліпідний і пігментний обміни. Збільшує швидкість синтезу та виділення жовчі, нормалізує її хімічний склад.

Тіопротектін посилює компенсаторну активацію анаеробного гліколізу, знижує пригнічення процесів у циклі Кребса зі збереженням внутрішньоклітинного фонду АТФ. Препарат активує антиоксидантну систему і гальмує процеси окислення ліпідів в ішемізованих ділянках міокарда, зменшує чутливість міокарда до катехоламінів, попереджає прогресивне пригнічення скорочувальної функції серця, стабілізує і зменшує відповідно зони некрозу та ішемії міокарда. Активує фібринолітичну систему крові.

Спосіб застосування та дози: Препарат вводиться внутрішньовенно, внутрішньомʼязово.

Собакам масою тіла до 5 кг - 2 рази на добу в дозі 0,5 млвнутрішньомʼязово або 1 раз на добу по 1 мл повільно внутрішньовенно; масою тіла 5-10 кг – 2рази на добу в дозі 1 млвнутрішньомʼязово або 1 раз на добу по 2 мл повільно внутрішньовенно; масою тіла 10-20 кг – 2рази на добу в дозі 1,5 млвнутрішньомʼязово або 1 раз на добу по 3 мл повільно внутрішньовенно; масою тіла 20 кг і більше – 2рази на добу по 2 млвнутрішньомʼязово або 1 раз на добу по 4 мл повільно внутрішньовенно.

Котам масою тіла до 3 кг – 2рази на добу по 0,5 млвнутрішньомʼязово або 1 раз на добу по 1 мл повільно внутрішньовенно; масою тіла 3 кг і більше – 2рази на добу по 1 млвнутрішньомʼязово або 1 раз на добу по 2 мл повільно внутрішньовенно.

Внутрішньовенно препарат вводять повільно зі швидкістю 2 мл/хв або крапельно зі швидкістю 20-30 крапель на хвилину. Дозу інʼєкційного 2,5% препарату Тіопротектін розчинити в 15-150 мл фізіологічного розчину в залежності від маси тіла тварини. За хронічного гепатиту, холециститу, кардіоміопатії, міокардиту та ішемічної хвороби серця після 5-денного курсу інʼєкцій призначають таблетки Тіопротектінпротягом 14 днів, а в післяопераційний період – протягом 20 днів.

Таблетки тіопротектін. 1 табл препарату тіопротектін містить діючу речовину: 0,1 г тіотриазолін.

Собакам масою тіла до 10 кг по ½ таблетки (50 мг) 2 рази на добу; масою тіла 10-20 кг по 1 таблетці (100 мг) 2 рази на добу; масою тіла 20 кг і більше по 1 таблетці 3 рази на добу.

 Котам масою тіла до 3 кг по ¼ таблетки (25 мг) 2 рази на добу; масою тіла 3 кг і більше в дозі ½ таблетки (50 мг) 2 рази на добу.

Мілдронат® GX. (MILDRONATE® GX)

Склад: діюча речовина: мельдонію фосфат;1 таблетка містить мельдонію фосфат (в перерахунку на мельдоній) 500 мг;допоміжні речовини: маніт (E 421), повідон К 29/32, крохмаль картопляний, кремнію діоксид, целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат.

Показання:

– у комплексній терапії ішемічної хвороби серця (стенокардія, інфаркт міокарда), хронічна серцева недостатність і дисгормональна кардіоміопатія;

– у комплексній терапії хронічних порушень кровопостачання мозку (інсульт і цереброваскулярна недостатність);

– захворювання периферичних артерій (ЗПА).

Протипоказання.Підвищена чутливість до мельдонію або до будь-якої з допоміжних речовин препарату. Підвищення внутрішньо черепного тиску (при порушенні венозного відтоку, внутрішньо черепних пухлинах).

Спосіб застосування та дози. Застосовують внутрішньо.

Серцево-судинні захворювання. У складі комплексної терапії по 500 мг - 1 г (1-2 таблетки) на добу, приймаючи всю дозу одразу або розподіляючи її на 2 прийоми. Курс лікування – 4-6 тижнів.

Кардіалгія на фоні дисгормональної дистрофії міокарда – в дозі 500 мг на добу.Курс лікування – 12 днів.

Порушення кровообігу головного мозку. Під час терапії після усунення гострих порушень – в дозі 500 мг - 1 г на добу, приймаючи всю дозу одразу або розподіляючи її на 2 прийоми. За хронічних порушень застосовують в дозі 500 мг на добу. Загальний курс лікування – 4-6 тижнів.

Захворювання периферичних артерій. Застосовують по 500 мг 2 рази на добу.

Побічні реакції. Рідко – алергічні реакції (почервоніння, висипання, свербіж, набряк), а також диспептичні явища, тахікардія, збудження, зміни артеріального тиску.

Особливості застосування. Пацієнтам з хронічними захворюваннями печінки і нирок за тривалого застосування препарату слід бути обережними.

Через можливий розвиток збуджуючого ефекту препарат рекомендується застосовувати у першій половині дня.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Препарат можна поєднувати з антиангінальними засобами, антикоагулянтами, антиагрегантами, анти аритмічними засобами, діуретиками, бронхолітиками.

Посилює дію коронародилатуючих засобів, деяких гіпотензивних препаратів, серцевих глікозидів.

Зважаючи на можливий розвиток помірної тахікардії та артеріальної гіпотензії, слід бути обережним у разі комбінації з нітрогліцерином, ніфедипіном, альфа-адреноблокаторами, гіпотензивними засобами і периферичними вазодилататорами.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Мілдронат® GX (мельдоній) – структурний аналог γ-бутиробетаїну – речовини, що є в кожній клітині організму людини. В умовах підвищеного навантаження мельдоній відновлює рівновагу між доставкою і потребою клітин у кисні, усуває накопичення токсичних продуктів обміну в клітинах, захищаючи їх від ушкодження; має також тонізуючий вплив. У результаті його застосування підвищується стійкість організму до навантажень і здатність швидко відновлювати енергетичні резерви. Завдяки цим властивостям Мілдронат® GX використовують для лікування різних порушень діяльності серцево-судинної системи, кровопостачання головного мозку, а також для підвищення фізичної і розумової працездатності. У результаті зниження концентрації карнітину посилено синтезується γ-бутиробетаїн, який має вазодилатуючі властивості. У випадку гострого ішемічного ушкодження міокарда мельдоній уповільнює утворення некротичної зони, зменшує тривалість реабілітаційного періоду. За хронічної серцевої недостатності поліпшує скорочувальну функцію міокарда, збільшує толерантність до фізичного навантаження, знижує частоту нападів стенокардії. За гострих і хронічних ішемічних порушеннях мозкового кровообігу покращує циркуляцію крові в осередку ішемії, сприяє перерозподілу крові на користь ішемізованої ділянки. Препарат усуває функціональні порушення нервової системи у хворих на хронічний алкоголізм при синдромі абстиненції.

Актовегін (ACTOVEGIN). Склад:1 мл препарату містить депротеінізованийгемодериват із крові телят, який відповідає 40 мг сухої маси.

Форма випуску. Розчин для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група. Засоби, що впливають на систему травлення і метаболічні процеси.

Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Актовегін містить тільки фізіологічні речовини з молекулярною масою меншою за 5000 дальтон. На молекулярному рівніцей препарат сприяє прискоренню процесів утилізації кисню (підвищує стійкість до гіпоксії) і глюкози, тим самим сприяє підвищенню енергетичного метаболізму. Сумарний ефект цих процесів полягає в посиленні енергетичного стану клітини, особливо в умовах гіпоксії та ішемії.

Фармакокінетика. За допомогою фармакокінетичних методів неможливо вивчити фармакокінетичні характеристики (абсорбція, розподіл та елімінація активних інгредієнтів препарату) Актовегіну, оскільки він складається тільки з фізіологічних компонентів, які зазвичай наявні в організмі.

Показання для застосування.

•Метаболічні та циркуляторні порушення центральної нервової системи:

 - ішемічний інсульт;

 - залишкові явища геморагічного інсульту;

 - черепно-мозкові травми;

 - енцефалопатії різного генезу.

•Порушення периферичного артеріального або венозного кровообігу, ангіопатії, у тому числідіабетичногогенезу.

•Опіки 1–3 ступеня (хімічні, термічні, сонячні, променеві).

•Загоєння ран (виразки різної етіології, трофічні порушення – пролежні (Dekubitus), порушення процесів загоєння ран.

•Радіаційні ушкодження шкіри, слизових оболонок, радіаційна нейропатія.

Спосіб застосування та дози. Актовегін застосовується внутрішньо венно (струйно, крапельно), внутрішньоартеріально, або суворо дотримуватисявнутрішньо судинного введення по 5–20 мл на добу. Внутрішньом’язово вводити повільно, не більше, ніж 5 мл на добу.

Для внутрішньо венного введення препарат розводять у розчині 0,9% натрію хлориду або 5% розчині глюкози. Кінцева концентрація Актовегіну допускається до 2000 мг сухої речовини на 250 мл розчину.

Дозування:

а) звичайна доза, що рекомендується:

з урахуванням клінічної симптоматики, спочатку вводять 5–10 мл внутрішньовенно або внутрішньоартеріально, надалі по 5 мл внутрішньовенно, або повільно внутрішньом’язово щодня або декілька разів на тиждень.

б) дози залежно від показань для застосування.

Важкі стани. Внутрішньовенне крапельне введення 20–50мл/добу Актовегіну протягом декількох днів до досягнення вираженого клінічного ефекту.

Стан середньої важкості або загострення хронічних захворювань 5–20 мл на добу внутрішньовенно або внутрішньом’язово протягом 14–17 днів.

Курс планового лікування: 2–5 мл на день внутрішньовенно або внутрішньом’язово протягом 4–6 тижнів.

Кратність введення від 1 до 3 разів залежно від ступеня важкості.

Побічна дія. Препарат зазвичай переноситься добре. У поодиноких випадках можуть виникнути реакції гіперчутливості (наприклад, кропив’янка, гіперемія шкіри, підвищення температури тіла, анафілактичний шок). У таких випадках лікування препаратом Актовегін необхідно припинити і застосувати симптоматичну терапію. У разі анафілактичних реакцій треба застосовувати стандартні методи лікування.

Протипоказання. Гіперчутливість до компонентів препарату.

Особливості застосування. Внутрішньом’язово бажано вводити не більше, ніж 5мл, оскільки розчин є гіпертонічним.

У зв’язку з можливістю виникнення анафілактичних реакцій рекомендована пробна ін’єкція (2 мл розчину вводять внутрішньом’язово з оцінкою місцевої і загальної реакції).

Розчин для ін’єкцій сумісний з ізотонічним розчином натрію хлориду та ізотонічним розчином глюкози.

Актовегін не рекомендується змішувати з іншими розчинами, за винятком вищенаведених.

Розчин для ін’єкцій має жовтуватий відтінок, інтенсивність якого залежить від номера партії і початкового матеріалу, однак колір розчину невпливає на ефективність і чутливість до нього.

 

У випадках гострого пригнічення функції судинорухового центру застосовують аналептичні засоби. Вони збуджують дихальний та судиноруховий центри, що зумовлює підвищення артеріального тиску, а також регуляторних функцій центральної нервової системи.

Аналептики – кофеїн, кордіамін, камфора, сульфокамфокаїн).

Розчин камфори олійний 20% (Solutiocamphoraeoleosae 20%) призначають собакам та котам в дозі 0,1-0,15 мл/кг.

В якості водорозчинної форми розроблено препарат Сульфокамфокаїн (Sulfocamphocainum), це 10% водний розчин комплексу сульфокамфорної кислоти та новокаїну.

Кордіамін (Сordiaminum) збуджує дихальний і судинний центри. Дія препарату продовжується при внутрішньовенному введенні 1,5-2 год, завнутрішньмʼязового введення – до 3 год. Уводять повільно внутрішньовенно в дозі 0,02-0,06 мл/кг маси тіла,внутрішньомʼязово собакам та котам в дозі 0,05-0,1 мл/кг.

Кофеїн натрію-бензоат (Coffeinumnatriibenzoas) збільшує частоту серцевих скорочень, поліпшує коронарний кровоток, підсилює діурез. Підшкірно або внутрішньовенно призначають в дозі 20-40 мг/кг.

 

 

СОБАЦІ (30 кг)

1. Rp.: Sol. acidiascorbinici 5 % – 1,0

D. t. d. № 20 inampullis.

S. Внутрішньовенно в дозі 2 мл 3 рази на добу.

#

2. Rp.: Sol. Аdrenalinihydrochloridi 0,1 % – 1,0

D. t. d. № 5 inampullis.

S. Підшкірно 0,2–1 мл на інʼєкцію.

#

3. Rp.: Gitaleni 15,0

D. t. d. № 2inflac..

S. Всередину в дозі 10–20 крапель на ½ склянки води, 2 рази на день протягом тижня.

#

4. Rp.: Sоl. Corgliconi 0,06 % – 1,0

D. t. d. № 10 inampullis.

S. Внутрішньовенно повільно в дозі 0,3–1 мл в 20 мл 40 % розчину глюкози 2–3 рази на день.

#

5. Rp.: Adonisibromi 0,6

D. t. d. № 20 intabul.

S. Всередину в дозі ½–1 таблетки 3 рази на день.

#

6. Rp.: Sо1. Strophantini K 0,025 % – 1,0

D. t. d. № 10 inampullis.

S. Внутрішньовенно в дозі 0,2–1 мл 0,025 % розчину в 5–20 мл 40 % розчину глюкози 2 рази на день.

#

7. Rp.: Sо1. Тhiаminibromidi 3 % – 1,0

D. t. d. № 10 inampullis.

S. Внутрішньомʼязовов дозі 0,5–1 мл 1 раз на день протягом місяця.

#

8. Rp.: Sо1. Riboflavinimononucleotidi 1 % – 1,0

D. t. d. № 10 inampullis.

S. Внутрішньомʼязово в дозі 0,5–1 мл 1 раз на день протягом двох тижнів.

#

9. Rp.: Sol. Pyridoxinihydrochloridi 1 % – 1,0

D. t. d. № 40 inampullis.

S. Підшкірно в дозі 0,5–1 мл 1 рaз на день протягом місяця.

10. Rp.: Каliiоrоtаtis 0,5

D. t. d. № 20 intabul.

S. Всередину за годину до годівлі в дозі 1 таблетка 2 рази на добу 20 днів поспіль.

#

11. Rp.: Sоl. Natriiadenosintriphosphatis 1 % – 1,0

D. t. d. № 30 inampullis.

S. Внутрішньомʼязово в дозі 1 ампула 2 рази на добу протягом місяця.

#

12. Rp.: Sol. Cytoсhromi С 0,25 % – 4,0

D. t. d. № 10 inampullis.

S. Внутрішньомʼязовов дозі 2–5 мл 1–2 рази в день. Курс лікування 10–14 днів.

#

33. Rp.: Panangini 10,0

D. t. d. № 10 inampullis.

S. Внутрішньомʼязово в дозі 1–5 мл 2–3 риза на день протягом місяця.

#

14. Rp.: Sо1. Riboxini 2 % – 10,0

D. t. d. № 10 inampullis.

S. Внутрішньомʼязовов дозі 1–5 мл 2–3 рази на день протягом місяця.

 

Рекомендована література: [2-3, 5-7, 13, 15-17, 20-29].

Запитання для самоконтролю

1. Які препарати застосовують для лікування серцевої недостатності у дрібних тварин?

2. Який механізм дії інгібіторівангіотензин-конвертази?

3. Які анаболічні засоби застосовують для лікування серцевої недостатності у дрібних тварин?

4.Які особливості застосування серцевихглікозидів за серцевої недостатності у дрібних тварин?

5. Які сечогінні засоби застосовують для лікування серцевої недостатності у дрібних тварин?

 

 

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Барр Ф. Ультразвуковая диагностика собак и кошек / Барр Ф. – М.: ООО «Аквариум-Принт», 2006.

2. Богашова Е. Практическиеаспектыветеринарнойкардиологии / Богашова Е. // Ветеринарна практика. – 2014. – № 2. – С. 8–13.

3. Бурков В.И. Справочник: 1200 рецептовврача-кинолога / Бурков В.И., Плотвинов А.П., Плотвинива Л.Р. – 1-е издание. М.: КолосС, 2003. – 224 с.

4. Ветеринарна клінічна біохімія / [М.І. Карташов, О.П. Тимошенко, Д.В. Кібкало та ін.]; за ред. М.І. Карташова та О.П. Тимошенко. – Харків: Еспада, 2010. – 400 с.

5. Внутрішні хвороби тварин / [Левченко В.І., Кондрахін І.П., Влізло В.В. та ін.]; за ред. В.І. Левченка. – Біла Церква, 2012. – Ч. 1. – 528 c.

6. Вингфилд В.Е. Секретынеотложнойветеринарнойпомощи / Пер. с англ. – М.: СПб: Бином, – «Невскийдиалект» 2000. – 608 с.

7. Данилевская Н.В., Коробов А.В., Старченков С.В. и др. Справочник ветеринарного терапевта / Под ред. А.В. Коробова, Г.Г. Щербакова. – СПб.: Лань, 2000. – 384 с.

8. Данінг Д. Перикардіальна ефузія: діагностика і лікування / Данінг Д. // Ветеринарна практика. – 2010. – № 5. – С. 12–16.

9. Диспансеризація службових собак: Методичні рекомендації / [В.І. Левченко, В.П. Фасоля, В.І. Головаха, О.А. Дикий]. – Біла Церква, 2008. – 78 с.

10. Иванов В.В. Клиническое ультразвуковое исследование органов брюшной и грудной полости у собак и кошек. Атлас. – М.: ООО «Аквариум-Принт», 2005. – 176 с.: ил.

11. Йин С. Полныйсправочник по ветеринарноймедицинемелких домашних животных. 2–е издание. – М.: «Аквариум–принт», 2008. – 1004 с.

12. Кирк Р. Современный курс ветеринарной медицини Кирка. Практика ветеринарного врача / Р. Кирк, Д. Бонагура // Пер. с англ. – М.: «Аквариум», ООО «Аквариум-Принт», 2005. – 1376 с.: ил.

13. Клінічна ветеринарна фармакологія: Навч.посібник / За ред. О.І. Канюки. – Одеса: Астропринт, 2006. – 296 с.

14. Клінічна діагностика внутрішніх хвороб тварин / [В. І. Левченко, В. В. Влізло, І. П. Кондрахін та ін.]; за ред. В. І. Левченка. – Біла Церква, 2004. – 608 с.

15. Комплекснаятерапия и терапевтическаятехника в ветеринарноймедицине: Учебноепособие / Подобщ. ред. А.А. Стекольникова. – СПб.: Издательство «Лань», 2007. – 288 с.: ил.

16. Кондрахин И.П. Диагностика и терапиявнутреннихболезнейживотных. – М.: Аквариум-Принт, 2005. – 830 с.

17. Мартин М.В.С. Кардиореспираторныезаболевания собак и кошек / Мартин М.В.С., Коркорєн Б.М. Пер. с англ. С.Л.Черятникова. – М.: «Аквариум-Принт», 2010. – 496 с: сил.

18. Мартин М. Руководство по электрокардиографии мелких домашних животных / Мартин М.Пер. с англ. Суворов О.В.Под редакцией к. мед. Наук Зориной А.И. – М.: «Аквариум ЛТД», 2001. – 144 с., с илл.

19. Методи лабораторної клінічної діагностики хвороб тварин / [В. І. Левченко, В. І. Головаха, І. П. Кондрахін та ін.]; за ред. В. І. Левченка. – К.: Аграрна освіта, 2010. – 437 с.

20. Ниманд Х. Г., Сутер П.Ф. Практическоеруководство для ветеринарныхврачей (организацияветеринарнойклиники, обследование, диагностиказаболеваний, лечение) 8–е изд./ Пер. с нем., 2–е издание. – М.: «Аквариум–принт», 2008. – 816.: с ил.

21. Ниманд Х.Г., Сутер П.Ф. Болезни собак. – М.:«Аквариум»,1998. – 825 с.

22. Общая и клиническая ветеринарная рецептура: Справочник / Под ред. Б.Н. Жуленко. – М.: Колос, 1998. – 551 с.

23. Ойями М.А. Препарати для лікування серцевої недостатності у собак / Ойями М.А. // Ветеринарна практика. – 2010. – № 3. – С. 20–21.

24. Скораяпомощь и интенсивнаятерапиямелких домашних животных / [Макинтайр Д.К., Дробац К.Дж., Хаскингз С.С., Саксон У.Д.]; пер. с анг. Лисициной Т.В. – М.: «Аквариум-Принт», 2008. – 560 с.: ил.

25. Созинов В. А. Современныелекарственныесредства для лечения собак и кошек / Созинов В. А. Ермолина С. А. — М.: «АКВАРИУМ ПРИНТ», 2004.— 496 с.: ил.

26. Старченков С.В. Болезни собак и кошек: комплекснаядиагностика и терапияболезней собак и кошек. – Санкт-Петербург: Социальнаялитература, 2006. – 655 с.

27. Стетфорд М. Клінічний випадок дисплазії тристулкового клапана у німецької вівчарки / Стетфорд М. // Ветеринарна практика. – 2009. – № 6. – С. 14–16.

28. Стаффорд Дж. Дилятаційнакардіоміопатія боксерів і доберманів-пінчерів / Дж. Стаффорд, Б. Цєлон // Ветеринарна практика. – 2009. – № 3. – С. 6–9.

29. Фокс Ф.Р. Симптоматичний підхід в лікуванні хвороб серця у котів / Фокс Ф.Р. // Ветеринарна практика. – 2009. – № 2. – С. 14–17.

30. Шерстнев С.В. Чтение рентгеновских снимков. Рентгенодиагностика травматических повреждений, заболеваний, инородных тел у кошки и собаки / Шерстнев С.В. – Екатеринбург: Филантроп, 2002. – 118 с.