Отже, в основу поділу суспільства замість родової ознаки було покладено майнову. Майнове становище визначало й місце громадянина в ополченні. З представників перших двох станів формувалася кіннота, третього – важко озброєна піхота, із фетів – підрозділи легко озброєної піхоти чи допоміжних загонів. Воєначальниками та архотами могли бути лише ті, хто належав до перших двох розрядів.
Солон запровадив раду чотирьохсот (буле) – 100 чоловік від кожної філи. Створення і розширення прав народних зборів (екклесії), що стали головним законодавчим і контролюючим органом Афін, значною мірою сприяло демократизації суспільного і політичного ладу. Збори і рада відтіснили на другий план ареопаг та колегію архонтів. Був створений суд присяжних – геліея, до якого входили громадяни всіх чоти-рьох розрядів у кількості 6 тисяч чоловік.
Велика кількість членів суду присяжних свідчить про демократичні прагнення Солома, бажання забезпечити участь простих людей у діяльності органів влади.
Солон анулював надто жорстокі Закони Драконта, за виключенням деяких постанов про вбивство; ввів свободу заповітів; усі види майна, у тому числі і земельні ділянки, можна було продавати, заставляти, ділити між спадкоємцями. Була проведена уніфікація системи мір і ваги, здійснений перехід до стабільної грошової одиниці.
Реформи Солона в економічній галузі згладили гостроту суперечностей в афінському суспільстві, оскільки задовольняли і середні верстви населення. Солона вважають батьком афінської демократії. У проведенні реформ йому допомагав правник Епіменір.
Однак одразу усунути всі соціальні суперечності в афінській державі Солон не міг. Євпатриди були незадоволені послабленням своїх політичних позицій і хотіли реваншу. Селянам, колишнім боржникам, які повернулися до Аттики, не повернули їх земельні ділянки, і вони поповнили лави неза-доволеного засиллям євпатридів демоса.
За цих умов владу захопив тиран Писістрат (560 – 527 рр. до н.е.). Він не скасував закони Солона, однак більше притиснув євпатридів. Писістрат відібрав землі у багатьох євпатридів і поділив їх серед селян, ввів державні субсидії збіднілим землеробам, надавав їм у кредит насіння, худобу, інвентар, запровадив пенсії інвалідам війни. Було запроваджено інститут роз’їзних суддів з метою зміцнення законності і пра-восуддя.
За Писістрата вперше було введено державний податок у розмірі 1/10 частини урожаю, що полегшило утримання апа-рату управління, зробило його менш залежним від аристократії.
Правління Писістрата і його синів продовжувалось з 560 до 527 р. до н.е. Політика Писістрата була спрямована на підтримання державного порядку, соціального спокою, вона стимулювала економічний і культурний прогрес та мала в цілому позитивний вплив на розвиток афінського суспільства. Але режим тиранії не влаштовував впливових рабовласників, які були незадоволені зосередженням влади в руках однієї особи. У результаті відкритого виступу знаті проти тиранії остання була скинута. Розпочалася боротьба за владу між Клісфеном, якого підтримував народ, та Ісагором, представником аристократії. Ця боротьба закінчилась перемогою Клісфена.
З іменем Клісфена пов’язана подальша демократизація афінського політичного ладу. У 509 р. до н.е. він провів дер-жавні реформи, які призвели до остаточної ліквідації залишків родового ладу.
Свої реформи Клісфен розпочав з введення нового адміністративного поділу, побудованого на територіальному принципі. У результаті вся Аттика поділялась на три територіальні округи: місто Афіни з передмістям, внутрішня центральна полоса і берегова полоса. Кожний округ складався із 10 рівних частин (тритій). Три тритії, по одній із кожного округа, об’єднувались у філу, і, таким чином, було створено 10 територіальних філ.
Метою реформи було змішати населення, роз’єднати роди і тим послабити силу євпатридів.
Рада чотирьохсот була замінена на раду п’ятисот (по 50 чоловік від кожної філи).
При Клісфені були також розширені ряди афінських громадян шляхом надання багатьом метекам громадянських прав. Була створена колегія десяти стратегів (по 1 від кожної філи).
Для того, щоб зберегти новий порядок від замахів на нього з боку ворогів, був введений остракізм (суд черепків). Остракізм був формою таємного голосування, при якому кожен голосуючий писав на черепку ім’я людини, що здавалась йому небезпечною для існуючого ладу. Коли одне і теж ім’я повторювалось при підрахунку голосів 6 тис. разів, то ця осо-ба піддавалась вигнанню з Афін на 10 років без конфіскації майна.
Реформи Клісфена були більш послідовні, ніж реформи Солона, і завершили більш ніж столітній період гострої боротьби між родовою аристократією і демосом, що закінчилась перемогою останнього. У результаті в Афінах склалась рабовласницька держава у формі демократичної республіки.
V ст. до н.е. відкрилось греко-перськими війнами (492 – 479 рр. до н.е.), що мали велике історичне значення. Грецька політична система і грецьке військо в цих війнах блискуче виправдали себе.
Після завершення перських війн в Афінах спостерігаються два політичні рухи: демократичний та олігархічний. Їх боротьба закінчилась перемогою демократії.
Уже під час війн у державному ладі Афін відбулися суттєві зміни. Вибрання архонтівшляхом голосування було замінено вибранням шляхом жеребкування, право бути обраним в архонти отримали і вершники. Ця рефома свідчить не тільки про демократизацію державного ладу Афін, але і про зниження ролі архонтів, що було пов’язано з підвищенням стратегів.
Подальша демократизація афінського державного ладу пов’язана з іменами Ефіальта і Перікла.
У 462 р. до н.е. афінська демократія під керівництвом Ефіальта провела через народні збори закон про позбавлення ареопага всіх політичних функцій. Він був позбавлений права накладати вето на постанови народних зборів, передавши це право геліеї. Право контролю за посадовими особами і нагляд за виконанням законів перейшли до ради 500 і народних зборів, але головним чином до геліеї. Скоротилась судова компе-тенція ареопага: за ним залишились лише релігійні справи і деякі кримінальні.
Після вбивства Ефіальта афінську демократію очолив Перікл. При Періклі відбувається більш чіткий поділ властей: законодавча влада належала народним зборам, виконавча – Раді 500 і магістратам, судова – геліеї. Принцип жеребкування розповсюджується на більшість раніше виборних посад, вводиться плата за участь у виконанні громадських функцій.
У середині V ст. до н.е.пішли в минуле солонівські розряди. У 457 р. архонтом Афін уперше був вибраний представник третього розряду (заміщення посад стало можливим не-залежно від належності до певного розряду).
3. Правове становище населення. Рабовласницька демократія в Афінах
Демократизація державного ладу не усунула притаманних афінському суспільству протиріч. Розвиток приватної власності призвів до значної майнової диференціації. Серед вільних афінських громадян виділялась невелика група осіб, що володіли значною власністю, але основну масу населення становила біднота. Число вільних значно перевищували раби. Розрізнялись раби приватних осіб і державні. Рабська праця широко застосовувалась у домашньому сільському господарстві, промисловості. Раб був річчю і мати власність не міг. Лише за державними рабами визнавалось право набувати власність і розпоряджатися нею. Раб не міг мати сім’ю. Єдине, що закон забороняв господарю, – вбивство раба. Але, незважаючи на формальну заборону, вбивство раба не тягло за собою покарання.
Коли раб вчиняв злочин, що карався смертю, суд і покарання були в компетенції органів влади. Усі інші види покарання були правом господаря. Допит раба проводився тільки в процесі катування. Це вважалось справедливим та “істинно демократичним”.
Вільне населення Афін було неоднорідним. За законом Перікла (був стратегом з 444 до 429 р. до н.е.) усією сукупністю прав і привілей користувались тільки ті особи (чоловічої статі), у кого батько і мати були природними і повноправними громадянами Афін. Громадянство набувалось з 18-літнього віку. Потім протягом 2-х років юнак проходив військову службу. З 20-ти років йому дозволялось брати участь у народних зборах.
Формально всі громадяни Афін користувались рівними правами. Проте майнова нерівність вела і до політичної. Афіняни визнавали фізичну працю за винятком землеробської, негідною громадянина. Тому всі інші роботи виконували метки – іноземці, вільновідпущеники та раби.
Громадянська рівноправність включала сукупність певних прав і обов’язків. Найбільш суттєвими правами громадянина були право на свободу та особисту незалежність від будь-якої іншої людини; право на земельну ділянку на полісній території та економічну допомогу від держави у випадку матеріальних труднощів, право на носіння зброї і служби в ополченні, право на участь у справах держави (у народних зборах, раді, виборних органах); право на шанування і захист вітчизняних богів; право на захист і заступництво афінських законів.
Обов’язки афінських громадян полягали в тому, що кожен повинен був берегти своє майно і працювати на земель-ній ділянці, приходити на допомогу полісу всіма своїми засо-бами за надзвичайних обставин, захищати рідний поліс від ворогів зі зброєю в руках, підкорятися законам і виборним органам влади, брати активну участь у суспільному житті, поважати батьківських богів. Сукупність громадянських прав складала честь громадянина. За злочин громадяни могли об-межуватись судом у правах.
Значну частину населення складали метеки. Це були вихідці з інших общин, які проживали в Афінах. Вони були особисто вільними, але політичними правами не користувались (брати участь у народних зборах, займати державні посади) і були обмежені в економічних (їм заборонялось володіти землею на території Аттики, мати власні будинки, крім того, вони сплачували особливий податок). Але в армії метеки служили, сплачували податки. Метек, що ухилявся від сплати податків, продавався в рабство. Шлюби між метеками і громадянами Афін заборонялись. Кожен метек повинен був вибрати собі простата – афінського громадянина, який представляв метека в суді та інших державних органах.
Становище відпущених на волю рабів було близьким до становища іноземців.
Незважаючи на всі обмеження, метек і вільновідпущеник були згідно з законом особами. Раб же був тільки річчю.Жінки в Афінах не мали ні політичних, ні громадянських прав.
4. Державний лад, суд, збройні сили. Основні риси афінського права
За формою державного правління Стародавні Афіни були демократичною республікою.
Державний апарат Афінської демократії складався із таких органів влади: народних зборів, ради п’ятисот, геліеї, ко-легії стратегів і колегії архонтів.
Народні збори (екклесія) були головним і вирішальним органом. Право участі у народних зборах мали всі повноправні афінські громадяни (чоловіки), що досягли двадцятилітнього віку незалежно від їх майнового стану і роду занять.
Повноваження народних зборів були дуже широкими і охоплювали всі найважливіші питання життя Афін. На народних зборах приймались закони, вирішувались питання війни і миру, вибирались посадові особи, заслуховувались звіти магістратів після закінчення строку повноважень, обговорювався та затверджувався державний бюджет, здійснювався контроль за вихованням юнаків, приймалось рішення у випадку остракізму. Специфічне значення мали права народних зборів щодо охорони основних законів. Була створена спеціальна колегія для охорони законів, яка одержувала свої повноваження від народних зборів.
У народних зборах був встановлений доволі демократичний порядок роботи. Виступати міг будь-який учасник зборів. Але він повинен був дотримуватися певних правил, які зводились до того, що не можна було повторюватись, ображати свого опонента, а говорити необхідно було по суті справи.
Народні збори збирались, як правило, через 8–9 днів.
Головою народних зборів був голова пританів. Голосування було таємним, за винятком виборів на військові посади. Кожен громадянин міг внести на розгляд свій законопроект. Але при цьому він ніс кримінальну відповідальність (аж до смертної кари), коли з’ясовувалось, що його пропозиція протирічить діючим законам і про це не було оголошено заздалегідь. Крім того, будь-який законопроект підлягав попередньому розгляду в раді п’ятисот. Остаточне рішення належало геліеї. Обговорення законопроекту, який пройшов усі попередні стадії, велось у геліеї у формі судового процесу: автор законопроекту виступав обвинувачем старих законів, а їх захисників призначали народні збори. Рішення приймалось більшістю присяжних при таємному голосування.
Певна кількість учасників народних зборів вимагалась тільки при вирішенні питання про остракізм (6 тисяч). В інших випадках присутніх могло бути і менше.
Рада п’ятисот, що була одним з найважливіших державних інститутів афінської демократії, не підміняла народних зборів, а була їх робочим органом. Члени Ради п’ятисот вибирались шляхом жеребкування з числа повноправних громадян, що досягли 30-літнього віку по 50 чоловік від кожної з 10 філ. До неї могли входити представники всіх розрядів населення.
Рада була розбита на 10 чергових частин (пританій). 50 членів ради – представники однієї філи були черговими про-тягом одної десятої частини року. Притани щоденно вибирали зі свого складу шляхом жеребкування голову, який головував і в народних зборах.
Рада п’ятисот діяла як вищий адміністративний орган і муніципалітет з управління службами Афін та його передмість: розв’язувала питання благоустрою міста, його базарів, стану флоту, арсеналу, організовувала доставку продовольства. У її віданні перебувала скарбниця і державна печатка. Рада здійс-нювала контроль за діяльністю посадових осіб, готувала і по-передньо розглядала питання, що виносила на обговорення народних зборів.
Рада проводила докимасію (перевірку) дев’яти архонтів і кандидатів у члени Ради на майбутній рік. Вона мала право притягувати до суду посадових осіб, а особливо осіб, винних в неправильному використанні державних коштів. Приговори Ради могли оскаржувалися в геліеї.
У системі державних органів зберігся такий державний орган як ареопаг. До нього входили представники афінських аристократів, що займали посади архонтів та колишні архонти, які зробили задовільний звіт про свою річну діяльність. Ареопаг до середини V ст. до н.е. був одним із найважливіших органів державної влади, що контролював діяльність посадових осіб та народних зборів. Але після 462 р. до н.е. за ним було збережено, головним чином, функції судової установи.
Серед органів виконавчої влади в Афінах слід відмітити дві колегії: стратегів і архонтів.
Колегія десяти стратегів вибиралась відкритим голосуванням із числа найбільш багатих і впливових громадян.
Основні функції колегії стратегів – верховне керівництво і командування всіма військовими силами афінської держави, фінанси, зовнішні відносини, підготовка до ради п’ятисот і народних зборів, проектів, декретів і розпоряджень.
За афінськими законами всі десять стратегів користувались однаковими правами і мали однакові обов’язки. Але на практиці встановився неписаний звичай, що один із стратегів займав перше місце не тільки в самій колегії стратегів, але й у всій державі.
У віданні колегії архонтів знаходились релігійні, сімейні і справи, що стосувались моралі.
Дев’ять архонтів і секретар вибирались за жеребом – по одному від кожної філи. Потім архонти, крім секретаря, піддавались докимасії в раді п’ятисот. Другу перевірку архонти проходили в геліеї.
Архонти – енонім, базилевс і полемарх – мали рівну владу і кожен з них вибирав собі два товариша.
Під керівництвом колегії архонтів діяв вищий судовий орган –геліея. Геліея, крім чисто судових функцій, виконувала функції у сфері законодавства.
Геліея складалася з 6000 чоловік, щороку вибиралась шляхом жеребкування архонтами з числа повноправних громадян не молодших 30-ти років по 600 чоловік від кожної філи. Увесь склад суду був поділений на десять частин по 500 чоловік у кожній. 1000 суддів були запасними. Суд був відкри-тим і гласним. З метою запобігання підкупу суддів лише в день слухання справи визначалося, яке саме відділення буде її розглядати.
Кримінальне судочинство мало кілька стадій: оголошення обвинувачувальної скарги, виступ обвинувача і підсудного, допит свідків, таємне голосування про винність чи невинність підсудного (вердикт), таємне голосування про міру покарання, оголошення вироку, останнє слово підсудного. Рішення суду оскарженню не підлягало.
Під час винесення рішень і вироків суд не завжди був зв’язаний законом. Він міг керуватися звичаями своєї країни і фактично сам створював норми права.
Крім геліеї, в Афінах було ще декілька судових колегій, які розглядали коло певних справ: ареопаг, чотирі колегії ефетів, колегія сорока. Військо Афін складалось з ополчення, в якому служили всі громадяни від 18 до 60 років.
Система афінської демократії в V – ІV ст. до н.е. була добре продуманою і старанно розробленою політичною системою. Заміщення державних посад будувалось на принципах виборності, строковості, колегіальності, підзвітності. Усі посадові особи вибирались на один рік без права переобрання на наступний строк. Але це не стосувалося стратегів.
Для свого часу афінська демократія мала найбільш передовий державний устрій, в умовах якого всі повноправні громадяни мали можливість управляти державою, а держава піклувалась про матеріальний добробут своїх громадян і створювала умови для розвитку культури.
Але надмірні соціальні гарантії для бідних стали важким тягарем для держави і заможних осіб. Такі гарантії сприяли розквіту античної культури, але згубили античну економіку.
Громадяни Афін, прирівнявши права громадянина до права кормління, не допускали в країну чужоземців, а тому ця держава, невелика за розміром і чисельністю населення, врешті-решт, у 338 році до н.е. була завойована військами Олександра Македонського.
Найбільш розвинену правову систему в Стародавній Греції мали Афіни. Найдавнішим джерелом права в Афінах був звичай. У 621 р. до н.е. з’являється писане право у вигляді Законів Драконта. Це було великою перемогою народних мас. Тлумачення звичаєвого права за традицією належало аристократії і призводило до частого зловживання. Запис діячих норм права дозволив обмежити свавілля в тлумаченні юридичних правил.
При цьому Драконт включив до законів ряд нових суттєвих положень, які відображали нову соціально-економічну ситуацію. Так, наприклад, скасовувалась кровна помста, вво-дились нові правила судочинства. Закони закріплювали права приватної власності, встановлюючи при цьому суворі пока-рання за посягання на приватну власність. Чітке виконання законів вважалось неодмінним елементом демократії.
У громадській присязі молодого афінянина говорилось: “І я буду слухатись владу…, і підкорятися встановленим за-конам… і якщо хто-небудь буде скасовувати закони або не підкорятись їм, я не допущу цього, але буду захищати їх один або разом з усіма”.
“Коли Драконта запитали, – пише Плутарх, – чому він за більшу частину злочинів призначив смертну кару, він, як кажуть, відповідав, що дрібні злочини, на його думку, заслуговують цього покарання, а для тяжких він не знайшов більшого.”
На початку VІ ст. до н.е. в Афінах Солоном була проведена велика законодавча робота: Закони Драконта були скасовані за винятком деяких постанов про вбивство. У V – ІV ст. до н.е. закони стають головним джерелом права.
Майнові відносини. Афінське право не знало чіткої різниці між речами, але правовий статус нерухомості мав свої особливості. Був відомий також поділ майна на видиме і невидиме. До першого належали: земля, раби, худоба, до друго-го – гроші, дорогоцінності. Серед речових прав відомі були володіння і власність.
Зобов’язання виникали з договорів або деліктів. Договори в більшості укладались у письмовій формі, хоч ніякої обов’язкової форми не існувало. До реформи Солона невиконання договірних зобов’язань тягло за собою особисту відповідальність боржника. Після реформи засобом забезпечення договірних зобов’язань залишаються завдаток, застава, порука. Афінському праву були відомі різні види договорів: купівлі-продажу, найму, позики, підряду, схову, товариства, до-ручення, комісії.
Зобов’язання із деліктів виникають у випадку заподіяння майну будь-якої шкоди.
Шлюбно-сімейне право. Вступ до шлюбу в Афінах вважався обов’язковим. Але якщо громадянин не вступав у шлюб, то це не спричиняло покарання. Шлюб розглядався як різновид договору купівлі-продажу, а наречена – як об’єкт угоди.
Розлучення для чоловіків було вільним, але для жінок це була складна справа. Жінка займала в сім’ї залежне становище. Взагалі, в Афінах жінки не мали ні політичних, ні громадянських прав.
Батьківська влада спочатку була дуже широкою, але з часом слабне.
Спадкове право. Спадкування здійснювалось за законом і заповітом. Спадкоємцями за законом впершу чергу були сини, але коли синів не було, то успадковували дочки. Спадкування за заповітом розпочинається з Солона. Заповідати міг лише той, у кого не було законних дітей чоловічої статі. Не могли заповідати неповнолітні, жінки, прийомний син.
Кримінальне право. Афінському праву були відомі такі види злочинів: державні, проти сім’ї, особи, власності. Розрізнялись навмисні і необережні злочини, відомо було поняття самооборони, проводилась різниця між підмовником і вико-навцем злочину.
Серед покарань слід відмітити смертну кару, продаж у рабство, штраф, конфіскацію, безчестя. Покарання для рабів і вільних було різним.
Судовий процес. Розпочинати судові справи могли тільки повноправні афінські громадяни. Інтереси неповнолітніх і жінок представляв глава сім’ї, метека – його простат, за раба в суді відповідав його господар.
Судовий розгляд поділявся на стадії: попереднього розслідування, судового розгляду і винесення рішення чи вироку. Учасникам процесу надавалась можливість висловити свою думку щодо міри покарання. Жінок і неповнолітніх як свідків не залучали, рабів при допитах катували.
Під час попереднього слідства свідчення потерпілого, обвинуваченого, свідків, а також речові докази запечатувались у спеціальну посудину і в такому вигляді направлялись до суду.
Рішення приймалось таємним голосуванням більшістю голосів. На судові рішення і вироки допускалась апеляція в геліею. Рішення геліеї були остаточними і оскарженню не підлягали.
5. Виникнення держави у Спарті
На противагу демократичним Афінам Спарта була своєрідною аристократичною республікою. Причини цього мають глибоке коріння.
У XІІ – XІ ст. до н.е. у невелику область на півострові Пелопонес – Лаконіку – ввірвались дорійські племена. Ця область була вже заселена. За Гомером (“Ілліада”), її займали 12 ахейських громад. Однією з них була Спарта на чолі з “царем” Менелаєм. Після відчайдушної боротьби між собою обидва племені уклали союз і створили спільну громаду, яку очолювали два царі – дорійський і ахейський.
Маленька Лаконіка була тісною для нової громади (300 кв. км). Почалися війни з метою захоплення Мессенії, розташованої в центрі півострова. У результаті першої та другої месенських війн під владою Спарти опинилася дуже велика територія з багаточисельним населенням: 200 тис. рабів (ілотів); 32 тис. періеків (особисто вільних, але позбавлених політичних прав); 10 тис. спартіатів (чоловіків-воїнів).
Завоювання поставило перед спартанською громадою нові завдання. Необхідно було створити органи влади, до того часу невідомі ні дорійцям, ні ахейцям. Але первіснообщинний лад ще не був повністю зруйнований. Результатом цього став своєрідний сплав сильної, терористичної за своїми мето-дами державної влади із збереженням пережитків родового устрою. У цій своєрідності – головна особливість Спарти.
6. Суспільний лад та державний устрій Спарти
Для суспільного ладу Спарти характерне тривале збереження пережитків первіснообщинного ладу і військова орга-нізація суспільства. Турбота про збереження солідарності се-ред невеликої кількості повноправних громадян Спарти, що панували над величезною масою поневоленого населення, пояснюється прагненням запобігти виникненню різкої майнової диференціації серед “рівних”, як називали себе спартіати.
На це були спрямовані закони проти розкоші, які приписують Лікургу. Реформи Лікурга – це комплекс перетворень соціально-економічного і правового характеру, в результаті яких ненависна демосу знать формально зникла, ніби розчинилась у масі спартанських громадян. Усі спартанці, які призивались в ополчення, були наділені земельними ділянками (клерами). У Лаконіці і Месенії їх налічувалось близько 10 тис. Клер вважався невідчужуваним володінням, а оскільки земля була власністю держави, то його не можна було продати, подарувати, залишити у спадок. Розміри ділянок були однакові для всіх, тим самим на основі економічної рівності стверджу-валась “община рівних”.
Ділянки землі отримали й періеки – ремісники, крамарі.Образ життя спартанців від народження до смерті жорстко регламентувався.
Із 7 років хлопчики виховувались у гімназіях під наглядом наставників – педагогів. Головна мета навчання і виховання – підготовка майбутнього воїна.З 20 до 60 років спартанець вважався військовозобов’язаним і повинен був систематично вдосконалювати свої атлетичні та бойові навички. До 30 років він не мав політичних прав, йому належало в усьому дотримуватись порад свого опікуна, наставника.
Спартанці носили однаковий одяг, користувались однаковим домашнім начинням, дотримувались стандарту, загальноприйнятої форми бороди та вус. До 30 років спартанець повинен був одружитися, інакше він щорічно під час релігійного свята підлягав побиттю з боку жінок.
Соціальний статус жінок у Спарті був порівняно високий. Вони не знали багатьох господарських турбот, ілоти доставляли їм продукти, дітей виховувала держава.
Єдність спартанців забезпечувалась спільними трапезами (сиситіями), під час яких прості громадяни та царі їли за одним столом і займалися груповими атлетичними вправами. Кожен вносив щомісячно натуральний внесок в общину. Той, хто не міг цього зробити, вважався “таким, що опустився”, і позбавлявся політичних прав.
Військова справа була основним заняттям громадян. Їм заборонялося займатися ремеслом і торгівлею, оскільки це ганьбило їх, бо вважалося справою періеків.
Періеки були особисто вільними, політичними правами не користувались, але в інших відносинах були правоздатними: могли набувати власність і здійснювати угоди, несли військову повинність. З боку держави над періеками був встановлений нагляд, що здійснювався спеціальними посадо-вими особами.
Найбільш багаточисельним прошарком населення були ілоти – представники переможених племен, що були перетворені в державних рабів. Своєї землі вони не мали, працювали на ділянці, що була виділена спартіату державою, мали своє господарство і знаряддя праці. Половину врожаю, одержаного з землі, ілоти віддавали власнику ділянки. У період військових дій вони залучались як допоміжна сила, але при цьому їм давали найпримітивнішу зброю, через що вони несли неви-правдано великі втрати. Своє панування над ілотами спартанці підтримували методами жорстокого терору. Ілоти могли бути відпущені на волю державою.
Постійні військові заходи вимагали величезних витрат матеріальних і людських ресурсів, що, врешті-решт, стало причиною швидкого занепаду спартанської “общини рівних”. Її політична і суспільна структура не витримала натиску то-варно-грошових відносин.Спарта втратила свою самостійність, потрапила під вла-ду персів, потім македонців, а з 146р. до н.е. – Риму.
Державний устрій. Спарта була аристократичною республікою. Народні збори не відігравали вирішальної ролі в політичному житті країни. Збирались вони від випадку до ви-падку і за рішенням посадових осіб. У зборах брали участь спартіати, які досягли 30 років і зберегли свої наділи. За над-звичайних обставин скликались надзвичайні збори, в яких брали участь представники найбільш знатних і впливових сімей. До компетенції народних зборів належало вибрання посадових осіб, прийняття рішення у випадку виникнення спору про престолонаслідування. Народні збори брали участь у законо-творчості, вирішували питання війни і миру, союзу з іншими державами.
Разом з тим, віданню народних зборів не підлягали такі важливі питання, як фінансові, діяльність магістратів, судові справи.
Закони на зборах не обговорювались, вони або приймались, або відхилялись. Усі рішення зборів знаходились під контролем герусії.
Порядок діяльності народних зборів давав можливість спартанській олігархії впливати на їх роботу, направляти їх діяльність у потрібному напрямі.
На чолі держави стояли два царі, які виконували функції військових вождів, були верховними жерцями, здійснювали судову владу. Але фактично керівництво державою належало ефорам, до яких поступово переходили повноваження, що належали царям.
Ефори займали виняткове становище в державі. Їх було 5, і вони щорічно вибиралися на народних зборах із числа всіх громадян. Ефори складали єдину колегію і виносили свої рішення за більшістю голосів. Ефори скликали та керували діяльністю герусії і народних зборів. В їх руках майже повністю знаходились зовнішні відносини, внутрішнє управління дер-жавою.
Однією з функцій ефорів був контроль за діяльністю ца-рів з метою не допущення посилення їх влади і встановлення монархії. Ефори мали право притягувати царів до суду герусії.
У своїй діяльності ефори звітували тільки перед своїми наступниками.
Герусія (рада старійшин) збереглася від родоплемінної організації. Вона складалась з 28 видатних представників спартіатів, крім того, до складу герусії входили два царі. Члени герусії (геронти) вибирались народними зборами довічно і були безвідповідальними. Герусія попередньо обговорювала справи, які повинні були розглядатись на народних зборах. Герусія мала практично необмежену компетенцію, вона засі-дала щоденно і керувала всіма справами, включаючи військові, фінансові, судові. Герусія була судовою інстанцією проти царів, але з посиленням влади ефоріїв значення слабшало.
Запитання та завдання для самоконтролю
1. У чому полягає відмінність античних держав від стародав-ньосхідних?
2. Розкрийте генезис державності у грецьких містах-полісах.
3. Охарактеризуйте суть реформ Тезея.
4. Які передумови реформ Солона?
У чому полягала соціальна спрямованість реформ Солона?
6. Зазначте наслідки реформ Клісфена.
7. Чим пояснюється той факт, що повноправне громадянство в Афінах мало лише 10 відсотків населення?
8. Що таке літургія?
9. У чому виявилася демократичність устрою Афінської держави?
10.Які форми забезпечення виконання зобов'язань передбачалися афінським правом?
11.Які умови вступу до шлюбу за афінським правом?
12.Дайте класифікацію злочинів за афінським правом.
13.Мета та види покарань в Афінах.
14.Особливості судочинства в Афінській державі.
15.Зазначте особливості суспільної організації Спарти.
16.Органи влади та управління рабовласницької Спарти.
Тести-тренінги
1. Щодо кого уАфінській державі застосовувався остракізм:
а) кримінальних злочинців;
б) зрадників держави;
в) неплатоспроможних боржників;
г) громадян, які становили небезпеку для демократичного
устрою держави?
2. Накладення атімії означало:
а) вигнання за межі держави;
б) смертну кару;
в) надання волі рабу;
г) позбавлення громадянства;
ґ) перетворення вільної особи на раба.
3. Клер Стародавньої Спарти це:
а) військова одиниця;
б) орган державної влади;
в) адміністративно-територіальна одиниця;
г) земельна ділянка;
ґ) грошова одиниця.
4. Ареопаг в Афінах був органом:
а)судової влади;
б)законодавчої влади;
в)виконавчої влади:
г)військової влади.
