Правове регулювання статусу політичних партій і громадських організацій

 

Закон України «Про політичні партії в Україні» відіграє позитивну роль у подальшому розвитку політичних партій, збільшенні їх впливу на формування органів державної влади, в цілому політичної системи. Сутність політичних партій випливає із сучасних тенденцій суспільного розвитку та конституційного закріплення їх місця і ролі в політичній системі України. Це — зареєстровані згідно з законом добровільні об'єднання громадян -- прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що мають своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах та інших політичних заходах. Відповідно до цього: по-перше, громадяни об'єднуються у політичні партії добровільно. Це означає, що ніхто не може бути примушений до вступу у будь-яку з політичних партій або зазнавати утисків у зв'язку з належністю до якоїсь з них; по-друге, у політичні партії громадяни об'єднуються на підставі прихильності до певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку. Відповідно до своєї ідеологічної основи (комуністичної, соціалістичної і соціал-демократичної, ліберальної і неоліберальної, консервативної і неоконсервативно"! та ін.) кожна з них реалізує систему тактичних і стратегічних завдань та методів їх досягнення. Йдеться про певні шляхи розв'язання найбільш важливих політичних, економічних, екологічних, духовних та ін. проблем, що постали на сучасному етапі розвитку України. Партійна програма є своєрідним орієнтиром для участі громадян у політичному житті. Через неї активний у політичному відношенні громадянин знаходить відповіді на питання, які ставить життя, щодо привабливості або непривабливості тієї чи іншої політичної партії. Незважаючи на політичні традиції більш ніж вікової партійної історії, за якими політичні партії, як правило, мали свої політичні програми, український законодавець передбачив обов'язок політичної партії мати свою програму та закріпив основні її елементи: цілі та завдання партії і шляхи їх досягнення. У такому концентрованому вигляді наведена норма має важливе значення як для розвитку політичних партій, так і для підвищення їх ролі в політичній системі України. По-перше, політичні партії повинні тепер відпо-відальніше ставитися до підготовки своїх програм, визначення цілей та завдань партії і особливо шляхів їх досягнення з огляду на інтереси соціальних верств, прошарків, груп. По-друге, останні, зв'язуючи реалізацію своїх інтересів з певною політичною партією, мають законні підстави для того, щоб порушити питання про недовіру до неї на виборах у разі невиконання нею програмних цілей та завдань. По-третє, визначення сутності політичних партій закріплює їх місце у політичній системі України як демократичної держави. З одного боку, вони виражають політичну волю громадян. Ті політичні партії, які перемогли на виборах, беруть участь у формуванні органів державної влади та забезпечують в ідеалі, через участь У них, втілення в життя своїх програм, підтриманих громадянами. З другого боку — політичні партії виступають активним чинником щодо політичної волі громадян, тобто сприяють її формуванню. По-четверте, сутність політичної партії реалізується через участь у виборах. Використовуючи досвід правового регулювання статусу політичних партій країн з усталеними демократичними традиціями, український законодавець передбачив обов'язок Міністерства юстиції України звертатися до Верховного Суду України з поданням про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, якщо вона протягом десяти років не висувала своїх кандидатів на виборах Президента України і народних депутатів України.

Регулювання правового статусу політичних партій, громадських об'єднань має два рівні — конституційний і поточний. До першого відносять Конституцію України, до другого -закони України «Про політичні партії в Україні», «Про об'єднання громадян», «Про вибори народних депутатів України», «Про вибори Президента України», «Про Центральну виборчу комісію», «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських селищних, міських голів», «Про власність» та ін. Водночас партії мають свій статут, який визначає не тільки характер партійного будівництва, а й норми внутрішньопартійної демократії.

У партійному статуті регламентується порядок утворення статутних органів політичної партії, їхні повноваження та терміни цих повноважень, порядок вступу осіб до політичної партії, зупинення та призупинення членства в ній, права та обов'язки членів політичної партії, порядок створення, загальну структуру та повноваження обласних, міських, районних організацій політичної партії та її первинних осередків, порядок внесення змін та доповнень до статуту та програми політичної партії, порядок скликання та проведення партійних з'їздів, джерела матеріальних, у тому числі фінансових, надходжень та порядок здійснення витрат політичної партії, використання її коштів та іншого майна, що залишилося після її ліквідації (саморозпуску) та ін. Партійний статут приймається на установчому з'їзді політичної партії. Норми партійного статуту — це не правові, а корпоративні норми, які є обов'язковими тільки для членів відповідної партії.

Політичні партії в Україні створюються і діють тільки з всеукраїнським статусом. Завдяки цьому вони, по-перше, стають важливим чинником політичної інтеграції суспільства, що має зі свого боку унеможливити політичний, національний, релігійний та ін. сепаратизм; по-друге, зі свого боку забезпечують втілення в життя такого важливого принципу конституційного ладу, як верховенство права, закону, Конституції; по-третє, можуть бути використані всіма громадянами України, які мають право голосу, для задоволення первинних потреб шляхом членства у них, а також підтримки на виборах; по-четверте, зі свого боку сприяють розвитку політичної культури громадян України, формуванню у них почуття відповідальності за зроблений вибір, а також — вимогливості як до своїх обранців, так і до сформованих за їх участю органів державної влади і місцевого самоврядування. Громадські організації утворюються і діють з всеукраїнським, місцевим та міжнародним статусом.

Гарантії діяльності політичних партій зумовлені характером відносин між ними та органами державної влади й місцевого самоврядування, що створюються за їх участю. Перша гарантія полягає в тому, що політичні партії є рівними перед законом. Це означає, що органам державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовим особам заборонено надавати їм привілеї, а також сприяти їх діяльності. Друга гарантія полягає в тому, що законом забороняється, за винятком випадків, передбачених законодавством України, втручання з боку органів державної влади та місцевого самоврядування або їх посадових осіб у створення і внутрішню діяльність політичних партій та їх місцевих осередків. Третя гарантія закріплена в ст. 22 Закону України «Про політичні партії в Україні», якою передбачається відповідальність посадових осіб та громадян у випадках створення та участі у незареєстрованих політичних партіях, обмеження в правах чи переслідування громадян у зв'язку з належністю до політичних партій, необґ-рунтованої відмови в реєстрації політичних партій та інших порушень законодавства про політичні партії. Ця гарантія має важливе значення на сучасному етапі державотворення, оскільки є суттєві суперечності між проголошенням демократичного розвитку країни і рівнем політико-правової культури посадових осіб і громадян.

Законодавець передбачив випадки обмеження утворення і Діяльності політичних партій з боку органів державної влади, Що цілком відповідає світовій практиці правового регулювання статусу політичних партій. Так, у Португалії з огляду на її недавню історію 6 жовтня 1978 р. було прийнято Закон «Про заборону фашистських організацій». У ст. 37 Конституції України передбачено, що забороні підлягають ті політичні партії, програмні цілі або дії яких спрямовані на: ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності України, підрив безпеки держави, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової та релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення. Як і в інших країнах світу, в Україні політичні партії не можуть мати воєнізованих формувань. Це положення Основного Закону України надто важливе, тому що за відсутності в нашій державі глибоких демократичних традицій воно має забезпечити політичним партіям вплив на громадян, реалізацію права формувати органи державної влади і місцевого самоврядування тощо виключно цивілізованими засобами в межах Конституції та законів України.

Відповідно до природи громадських організацій у ст. 8 Закону України «Про об'єднання громадян» врегульовуються відносини між ними та державою. У цій статті закріплюється, що втручання державних органів та службових осіб у діяльність громадських організацій, так само як і втручання громадських організацій у діяльність державних органів і службових осіб не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Важливою складовою конституційно-правового регулювання статусу політичних партій в Україні є закріплення членства в них та його обмеження. Наскільки це серйозна і відповідальна справа, яка може мати далекі політичні наслідки, свідчить історичний факт розколу РСДРП на «більшовиків» і «меншовиків» на другому з'їзді цієї партії в 1903 р. Внаслідок різного бачення В. Леніним і Л. Мартовим членства в партії, перший писав, що боротьба на з'їзді навколо цього питання була дуже принциповою.

Ця боротьба і наступний вищезгаданий розкол великою мірою обумовили появу на політичній авансцені України, як і всієї Російської імперії, на початку XX ст. революційної і реформістської партій.

Українське законодавство щодо регулювання партійного членства вельми демократичне, відносячи його переважно до статуту кожної політичної партії. Конституційно-правовим регулюванням членства в політичних партіях впроваджуються такі вимоги: а) членом політичної партії може бути лише громадянин України, який відповідно до Конституції України має право голосу на виборах. Це пояснюється тим, що лише громадяни нашої держави володіють політичними правами, передбаченими статтями 36 і 38 Конституції України; б) громадянин України може перебувати одночасно лише в одній політичній партії; в) членство в політичній партії є фіксованим, обов'язковою умовою чого є наявність заяви громадянина України, поданої до статутного органу політичної партії, про бажання стати членом цієї партії; г) форма фіксації членства в політичній партії визначається статутом політичної партії. Політична практика свідчить, що більш фіксованим є членство у лівих партіях; ґ) членами партії не можуть бути: судді, працівники прокуратури, працівники органів внутрішніх справ, співробітники СБУ, військовослужбовці. На час перебування на зазначених посадах або на службі члени політичної партії зупиняють членство у цій партії. Дане положення випливає зі змісту ст. 15 Конституції України. Цим же пояснюється і заборона діяльності структурних осередків політичних партій в органах виконавчої та судової влади, у виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах і в навчальних закладах та інших державних установах і організаціях.

Членами громадських організацій можуть бути громадяни України, які досягли 18-річного віку, а молодіжних відповідно до ст. 5 Закону України «Про молодіжні та дитячі громадські організації» особи віком від 14 до 28 років, дитячих -віком від 6 до 18 років. Вступ неповнолітніх віком до 10 років до дитячих громадських організацій здійснюється за письмовою згодою батьків, усиновителів, опікунів або піклувальників. Особи старшого віку можуть бути членами молодіжних та дитячих громадських організацій за умови, якщо їх кількість не перевищує третини загальної кількості членів організації. Не більше, ніж вказано, може бути осіб старшого віку і У її виборних органах.

Діяльність політичної партії може здійснюватися лише після їх реєстрації. Таким чином встановлюється правовий зв'язок між політичними партіями та органами державної влади, місцевого самоврядування, громадянами, деякими іншими суб'єктами конституційно-правових відносин. Акт реєстрації, з одного боку, надає можливість політичним партіям легально, на законних підставах, реалізувати передбачені Законом України «Про політичні партії в Україні» права, а з другого — зобов'язує встановлені цим законом органи державної влади здійснювати передбачений ним державний контроль за діяльністю політичних партій.

Реєстрації політичної партії, природно, передує її створення. Рішення про це відбувається на установчому з'їзді політичної партії. Воно має бути підкріплене підписами не менше 10 тисяч громадян України, які відповідно до Конституції України мають право голосу на виборах, зібраними не менш як у двох третинах районів і не менш як у двох третинах областей України, міст Києва та Севастополя та не менш як у двох третинах районів Автономної Республіки Крим. Таким чином законодавець за допомогою правового заходу прагне розширити суспільну підтримку політичних партій, забезпечити умови для їх всеукраїнського статусу.

Створення політичної партії супроводжується затвердженням її статуту та програми, обранням керівних та контрольно-ревізійних органів. Після цього відбувається власне реєстрація політичної партії, яку здійснює Міністерство юстиції України, До заяви про реєстрацію додається програма і статут, протокол установчого з'їзду, підписи громадян України, зібрані на підтримку рішення про створення політичної партії, відомості про склад керівних органів політичної партії та ін. Після перевірки цих матеріалів у 30-денний термін приймається рішення про реєстрацію. Якщо вони не відповідають Конституції і законам України, Міністерство юстиції відмовляє у реєстрації політичної партії. А у разі виявлення протягом трьох років недостовірних відомостей у документах, наданих політичною партією для реєстрації, реєстраційне свідоцтво може бути анульоване за рішенням суду за поданням реєструючого органу. Таким чином, законодавець передбачив постійний контроль Міністерства юстиції України за діяльністю політичних партій, особливо на початковому етапі їх розвитку.

З дня реєстрації політична партія упродовж шести місяців має створити у більшості областей України, містах Києві та Севастополі, Автономній Республіці Крим передбачені її статутом обласні, міські, районні організації та інші утворення. Вони реєструються відповідними органами юстиції Міністерства юстиції України упродовж 10 днів від дня надходження письмової заяви від них, завіреної керівним органом політичної партії. До заяви додаються копія статуту політичної партії та протокол установчих зборів або конференції, на яких було утворене відповідне структурне утворення політичної партії. Якщо ця умова створення політичної партії не буде виконана, її реєстраційне свідоцтво може бути анульоване згідно з зазначеною процедурою. Після реєстрації структурні підрозділи політичної партії можуть набувати статусу юридичної особи лише у випадку, коли це передбачено її статутом. Міністерство юстиції та його органи у випадку відмови у реєстрації як політичної партії, так і її структурних підрозділів та утворень повинні надати заявникові своє вмотивоване письмове рішення. Воно може бути оскаржене до суду. Причому відмова у реєстрації не може бути перешкодою у повторному зверненні про реєстрацію.

Реєстрація громадських організацій відбувається шляхом повідомлення відповідно Міністерству юстиції України (якщо громадські організації мають всеукраїнський або міжнародний статус), місцевим органам державної виконавчої влади, виконавчим комітетам сільських, селищних, міських рад.

У конституційно-правовому регулюванні статусу політичних партій в Україні головним є закріплення їх прав. Права політичних партій — це встановлені в Конституції і законах України можливості для здійснення ними відповідних функцій, а по суті — для виконання їх ролі в політичній системі нашої держави. Йдеться про перетворення приватних інтересів громадян, різних соціальних верств у загальний політичний інтерес. Перелік політичних прав, які регулюються в Конституції України, в Законі України «Про політичні партії в Україні» та інших нормативно-правових актах, зумовлений баченням законодавцем місця і ролі політичних партій у політичній системі України. Політичні партії можуть: по-перше, брати участь у виборах до Верховної Ради України, Президента України, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у порядку, встановленому відповідними законами України; по-друге, з метою розширення можливостей впливу на соціальні верстви, прошарки, групи населення, якомога більшу частину суспільства, а також збільшення каналів зворотного зв'язку, ідейно, організаційно та матеріально підтримувати молодіжні, жіночі та інші об'єднання громадян, надавати допомогу у їх створенні; по-третє, не тільки використовувати державні засоби масової інформації, а й засновувати власні, як передбачено відповідними законами України. Так, з більш ніж 100 політичних партій, що зареєстровані в Україні, 40 — мають свої друковані видання. Але близько десяти з них видають їх з періодичністю, яка була заявлена при реєстрації, інші -- час від часу. А більшість політичних партій обмежуються виданням інформаційних листків.

Відповідно до конституційного принципу політичної та ідеологічної багатоманітності Закон «Про політичні партії в Україні» гарантує політичним партіям свободу опозиційної діяльності. Це положення сприяє розвитку політичних партій, їх цивілізованій участі у виборах, більш продуктивному використанню їх впливу на органи державної влади та місцевого самоврядування, зменшенню можливості тиску державних органів на структури громадянського суспільства та ін.

Законодавець встановив такі напрями опозиційної діяльності політичних партій: а) викладати публічно і обстоювати свою позицію з питань державного і суспільного життя; б) брати участь в обговоренні та оприлюднювати, обґрунтовувати критичну оцінку дій і рішень органів влади, використовуючи для цього державні і недержавні засоби масової інформації в порядку, встановленому законом; в) вносити до органів державної влади та місцевого самоврядування пропозиції для розгляду відповідними органами в установленому порядку.

Політичні партії також мають право підтримувати міжнародні зв'язки з політичними партіями і громадськими організаціями інших держав, міжнародними і міжурядовими організаціями, укладати угоди про співробітництво і здійснювати Інші заходи, які не суперечать законам І міжнародним угодам України. Але при цьому вони повинні дотримуватися таких умов: політичні партії не можуть укладати угоди, які ставлять їх у підпорядковане або залежне становище стосовно будь-якої іншої іноземної організації чи політичної партії; вони можуть засновувати тільки такі міжнародні спілки чи вступати до таких спілок, статутами яких передбачено створення лише консультативних або координаційних органів.

Громадські організації мають право представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів у державних та громадських органах, одержувати від них інформацію, необхідну для реалізації статутних завдань, пропагувати власні цілі та ідеї, виступати учасниками цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права, засновувати засоби масової інформації та підприємства, необхідні для виконання статутних цілей та ін.

Український законодавець виходить з того, що політичні партії є неприбутковими організаціями. Тому держава гарантує їм право на кошти та інше майно тільки для здійснення своїх статутних завдань. Для цього вони можуть використовувати як власне, так і орендоване рухоме та нерухоме майно, обладнання, транспорт. Правовий режим майна політичних партій регулюється Законом України «Про власність» поруч з іншими суб'єктами колективної власності, як і у більшості країн світу.

Правове регулювання фінансової діяльності політичних партій спрямоване не тільки на сприяння ефективному виконанню ними своєї ролі в політичній системі, а й на оздоровлення політичного життя шляхом припинення можливої корупції, особливо серед партійного керівництва. Законодавець визначив, що вони для здійснення своїх статутних завдань не можуть використовувати кошти таких суб'єктів права.

1. Органів державної влади та місцевого самоврядування. У світі, однак, набула поширення практика участі держави у фінансуванні політичних партій. Щоб зрозуміти, чому це положення суперечить світовій практиці, важливо не забувати, Що участь держави у фінансуванні політичних партій має дві складові: з одного боку, сприяє розвитку демократії, великою мірою забезпечуючи прозорість фінансової діяльності політичних партій, а з другого — створює умови для зрощення держави з політичною партією, що перемогла на виборах. Останнє актуальне для України з огляду на те, що: а) зовсім недавно, за часів панування КПРС, держава і партія становили одне ціле, в принципі маючи спільні кошти; б) слабкість сучасних політичних партій в Україні, які переважно ще не стали продуктом розвитку суспільства, породжує їх неможливість повною мірою протистояти органам державної влади у разі їх зазіхань на права суспільства; в) органи державної влади, які далеко не повною мірою контрольовані суспільством, у тому числі політичними партіями, за певних умов можуть підтримувати ті партії, які відповідають їхнім політичним уподобанням; г) поширення правового нігілізму серед представників органів державної влади, політичних партій. Наявність цих чинників привела до того, що під час обговорення проекту Закону «Про політичні партії в Україні» народні депутати не змогли знайти згоди щодо питання про участь держави у фінансуванні політичних партій. Водночас відповідно до статей 32 і 33 Закону «Про вибори народних депутатів України» від 18 жовтня 2001 р. підготовка і проведення виборів народних депутатів певною мірою відбувається за рахунок Державного бюджету України в обсязі, який встановлюється Законом про Державний бюджет України.

2. Вони не можуть використовувати також кошти державних та комунальних підприємств, установ і організацій, а також підприємств і організацій, у майні яких є частки (паї, акції), що є державною чи комунальною власністю, або які належать нерезидентам; іноземних держав та їх громадян, підприємств, установ, організацій; благодійних і релігійних об'єднань та організацій; анонімних осіб або від осіб під псевдонімом; політичних партій, що не входять до виборчого блоку політичних партій.

Якщо кошти, які заборонені законом, надійдуть на рахунок політичної партії, вони мають бути перераховані самою політичною партією до Державного бюджету або стягнуті в дохід держави у судовому порядку.

Для забезпечення рівності політичних партій перед законом, прозорості їх фінансової діяльності законодавець передбачив державний контроль за використанням коштів і майна політичних партій, які зобов'язані щорічно публікувати в загальнодержавному засобі масової інформації фінансовий звіт про доходи і видатки, а також звіт про своє майно, вести бухгалтерську звітність.

Громадські організації набувають право власності на кошти і майно, отримане від їх засновників, членів громадських організацій та держави, набуте в результаті вступних та членських внесків, пожертвувань громадян, підприємств, установ та організацій, господарської та іншої комерційної діяльності створених ними госпрозрахункових установ та організацій. Фінансування молодіжних та дитячих громадських організацій, діяльність яких спрямовується на забезпечення соціального становлення та розвиток молодих громадян відбувається за рахунок Державного бюджету.

Визначення суб'єктів державного контролю за діяльністю політичних партій має важливе значення в правовому регулюванні статусу партій. Коло державних органів та обсяг повноважень щодо контролю за діяльністю політичних партій визначається роллю останніх та їх місцем у політичній системі і в свою чергу надає можливість політичним партіям цивілізовано виконувати статутні завдання, реалізуючи свою громадсько-політичну природу. Такими органами є Міністерство юстиції України, на яке покладено контроль за додержанням політичними партіями Конституції, законів України та їх статуту, а також Центральна й окружні виборчі комісії, які покликані здійснювати контроль за додержанням політичними партіями порядку їх участі у виборчому процесі.

У разі порушення політичними партіями Конституції і законів України до них можуть вживатися такі заходи, як попередження і заборона. При застосуванні попередження відповідний контролюючий орган видає припис про недопущення протиправних вчинків, якщо керівництво політичної партії публічно оголосило про намір вчинити їх і надає припис про усунення допущених правопорушень, якщо вчинені політичною партією дії не зумовлюють іншого виду відповідальності. Після отримання попередження керівництво політичної партії зобов'язане невідкладно усунути порушення законодавства України і у п'ятиденний термін повідомити відповідний контролюючий орган про вжиті заходи. Якщо керівництво політичної партії не реагує на ці попередження, то політична партія може бути заборонена у судовому порядку за поданням Міністерства юстиції чи Генерального прокурора України. Причому в першій інстанції справу про її заборону розглядає Верховний Суд України. Так, у разі повідомлення відповідною банківською установою Міністерству юстиції України про надходження на рахунок політичної партії заборонених законом коштів та відмову партії перерахувати ці кошти у Державний бюджет України, незважаючи на попередження цього контролюючого органу, Міністерство юстиції України звертається до суду з позовом про стягнення згаданих коштів у дохід держави та поданням про заборону політичної партії. Рішення суду щодо останнього зумовлює розпуск усіх ЇЇ структурних підрозділів і утворень, передбачених статутом політичної партії, та припинення партійного членства.

Державний контроль за діяльністю громадських організацій здійснюється легалізуючими й фінансовими органами та органами податкової адміністрації, а нагляд за додержанням та правильним застосуванням ними законів — органами прокуратури. У частинах першій і другій ст. 37 Конституції України, статей 27—32 Закону України «Про об'єднання громадян» містяться підстави, за якими органи державної влади застосовують щодо громадських організацій такі види стягнення, як: попередження, штраф, тимчасова заборона окремих видів або всієї діяльності та примусовий їх розпуск. Три останніх види стягнення здійснюються лише у судовому порядку за поданням легалізуючого органу або прокурора.

Конституційно-правове регулювання статусу політичних партій і громадських організацій в Україні має кілька характерних рис: по-перше, воно відповідає реаліям суспільного розвитку нашої держави. За десять років незалежності в Україні утворилося понад 100 політичних партій. Причому кілька з них у своєму розвитку досягли досить високого рівня: з чіткою програмою, побудованою на основі визначених ідеологічних принципів, структурою, що відповідає партійному статуту, широкою соціальною базою, достатнім кадровим потенціалом, фіксованим членством та ін.; по-друге, це регулювання закріплює місце і роль політичних партій у політичній системі України, сприяє їх утвердженню як вагомих структур цієї системи; по-третє, у зв'язку зі зростанням ролі політичних партій у політичній системі України, збільшенням їх впливу на розвиток суспільних відносин значно розширюється законодавча основа діяльності партій: крім Конституції і Закону «Про політичні партії в Україні», діяльність політичних партій регулюється багатьма іншими законами; по-четверте, правове регулювання гарантує політичним партіям передбачену Конституцією і законами України можливість діяльності у відповідності зі своїми статутами і в межах закону; по-п'яте, конституційно-правова регламентація, спрямована на заборону органам державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовим особам втручатися у внутрішню діяльність політичних партій, сприяє зміцненню самоврядної, громадської основи політичних партій, перетворенню їх на активний інститут громадянського суспільства; по-шосте, це регулювання створило умови для подальшого розвитку громадських організацій, ефективної реалізації ними своїх завдань і функцій. Водночас це не означає, що немає підстав для подальшого вдосконалення конституційно-правової регламентації статусу політичних партій, громадських організацій, інших структур громадянського суспільства. Все це важливо для забезпечення демократичного розвитку соціуму, забезпечення прав і свобод людини і громадянина.