Фізіологія запліднення та вагітності тварин

Запліднення – складний біологічний процес, що полягає у проникненні спермія у цитоплазму яйцеклітини, об'єднанні їх ядер з утворенням нового типу клітини – зиготи, з якої шляхом відповідної трансформації в геніталіях самки розвивається плід з властивими йому індивідуальними особливостями росту, розвитку та продуктивності.

Запліднення відбувається у верхній третині яйцепроводу. Введені у статеві шляхи самки спермії для участі у заплідненні повинні пройти у ампулоподібне розширення яйцепроводів. Проходженню сперміїв уздовж статевих шляхів самки сприяє їх здатність до реотаксису (руху проти течії). Яйцеклітина, що вийшла з фолікула, кулястої форми, у ній розрізняють ядро та цитоплазму (ооплазму), оточені жовтковою оболонкою (оолемою) та прозорою оболонкою. Ззовні вона оточена клітинами променевого вінця. Для запліднення яйцеклітина повинна звільнитися від навколишніх клітин. Для проникнення спермія у яйцеклітину не потрібно повного оголення її від клітин променевого вінця, а лише виникнення між ними щілини.

Сам процес запліднення включає такі стадії: 1) проникнення спермія крізь прозору оболонку; 2) активування яйця і блокада поліспермії; 3) утворення чоловічого та жіночого пронуклеусів: 4) заміна пронуклеусів хромосомними групами; 5) об'єднання двох хромосомних груп (сингамія).

Вагітність – складний фізіологічний стан організму самиці під час плодоношення. Він розпочинається від запліднення і закінчується родами. За часом виникнення вагітність буває первинною і повторною, а за кількістю плодів – одноплідною і багатоплідною. За перебігом вагітність буває фізіологічною та патологічною.

Зигота, що утворилася при заплідненні внаслідок злиття ядер яйця та спермія, дає початок новому організму, перетворюється на зародок, який піддається швидкому дробленню, спочатку на два бластомери, тоді на чотири, вісім і т. д., зберігаючи при цьому цілісність прозорої оболонки. Формується згусток бластомерів→ морула.(ембріобласт- зародок, трофобласт- судинна оболонка) → бластоцель. Відбувається заглиблення зародка в ендометрій.

Далі наступає формування зачатків органів та тканин: від жовткового мішка відокремлюється тіло зародка, після чого розпочинається період органогенезу та гістогенезу, коли з ембріональних зачатків формуються органи і розпочинається диференціація тканин, властива кожному виду тварин.

Плід оточений трьома оболонками: 1) водною-амніон, 2) сечовою-алантоїс і 3) судинною-хоріон. Він зв'язаний з своїми оболонками пуповиною.

П лацентою називають комплекс тканинних утворень, що розвиваються з судинної оболонки плода та слизової оболонки матки, який забезпечує зв'язок плода з материнським організмом, його живлення. Плацента забезпечує гомеостаз внутрішнього середовища матері та плода; продукти запліднення, забезпечує двосторонню проникність поживних речовин у напрямку мати - плід та продуктів обміну від плода до матері. Їй властиві також ферментативні та синтетичні процеси, а також захисна функція.

У різних тварин плацента, її плодова та материнська частини, мають свої особливості будови. Так, за розміщенням ворсин на судинній оболонці розрізняють такі типи плацент:

1. Дифузна плаценту   – у якій вся судинна оболонка вкрита ворсинками (кобили, свині).

2. Котиледонна–корови, вівці.

3. Кільцеву(у собак, кішок).

4. Дископодібну плаценту (людина, кролі, морські свинки).

Тривалість плодоношення становить: у корів – від 270 до 310 днів, у кобил – від 320 до 355 днів, у свиней – від 110 до 120 днів, у овець і кіз – від 145 до 160 днів, у кролиць – від 28 до 33 днів, у сук – від 56 до 72 днів, у кішок – від 56 до 60 днів. Діагностика вагітності. Визначення вагітності у тварин має велике практичне значення, що дозволяє здійснювати контроль за запліднюваність і відтворенням. Діагностику вагітності у тварин проводять клінічними, лабораторними методами і за допомогою приладів.

 

1.  Мастити корів: класифікація, етіологія, діагностика, лікування та профілактика

Мастит— запалення молочної залози, що виникає у відповідь на дію механічних, біологічних, хімічних чи термічних чинників.

Етіологія. Мастит звичайно буває наслідком дії на молочну залозу механічних, термічних, хімічних та біологічних факторів. На долю мікробного припадає 85% усіх випадків маститу. Причому збудниками маститу може бути різноманітна мікрофлора: бактерії, мікроскопічні гриби, віруси, рикетсії. Виникненню маститу сприяють спадкова генетична схильність до маститу, недоліки в годівлі особливо перед отеленням та після нього, згодовування недоброякісних кормів, різкий перехід з одного корму на інший, інтоксикації на ґрунті гастроентеритів, атонії передшлунків, отруєння карбамідом, нітратами, нітритами, отруйними рослинами, недоліки утримання (скупчення, незадовільний мікроклімат приміщень, відсутність моціону), порушення технології та санітарно-гігієнічних правил машинного доїння, перетримування доїльних стаканів на вим'ї, зняття доїльних стаканів без відключення вакууму, перенесення доїльного апарата від однієї корови до іншої без споліскування та дезінфекції доїльних стаканів, неповне видоювання, нерегулярне доїння, неправильний запуск, здоювання на підлогу молока від хворих корів при їх сумісному утриманні із здоровими, хвороби шкіри вим'я (дерматити, тріщини, рани, фурункули та ін.), акушерські та гінекологічні захворювання (затримання посліду, атонія матки, ендометрити), переохолодження вим'я.

Класифікація маститу. Для систематизації маститів було запропоновано ряд класифікацій.

За видом збудника мастит може бути неспецифічним (бактерійний, мікозний, асептичний) чи специфічним (ящурний, актиномікозний, туберкульозний, бруцельозний, віспяний, лептоспірозний).

За функціональним станом: лактаційний, мастит періоду запуску та періоду сухостою.

За характером запального ексудату: серозний, катаральний (катар цистерн і молочних ходів, катар альвеол), фібринозний мастит, гнійний (гнійно-катаральний, абсцес вим'я, флегмона вим'я), геморагічний та специфічні мастити.

Приховані (субклінічні) мастити. Іноді мастит може перебігати без видимих клінічних ознак, тобто субклінічно.

Діагностику субклінічного маститу проводять один раз на місяць шляхом постановки реакції молока з діагностичними препаратами: мастидином, димастином, за допомогою молочно-контрольних пластинок, тест-карт на мастит і т. п. Нормальне молоко корів слабкокислої реакції (рН 6,5-6,7; 16-18° Тернера). При виникненні маститу воно стає лужним (хоча при хронічному маститі – нейтральним). На цьому базується більшість лабораторних методів діагностики маститу.

Проба з мастидином. До 1 мл молока додають 1 мл 2%-го водного розчину мастидину і змішують. Облік реакції: а) молоко нормальне, суміш однорідна блідо-бузкового кольору або в ній є сліди (+) утворення желе – реакція негативна; б) слабке желе (++), яке не можна вигорнути паличкою – реакція сумнівна; в) добре сформований згусток темно-бузкового чи фіолетового кольору, який наполовину (+++) або повністю (++++) вигортається з пластинки – реакція позитивна.

Проба відстоювання. Вносять у 4 пробірки по 10-15 мл молока з кожної частки, витримують 16-18 год. у холодильнику при температурі 4-8°С. Поява шару вершків товщиною понад 15 мм свідчить про відсутність маститу, а товщина вершків менше 5 мм свідчить про наявність маститу. Крім того, в молоці від хворих корів утворюється осад (білого, кремового чи жовтуватого кольору) висотою 1 мм і більше.

Бактеріологічне дослідження молока полягає у виявленні загального бактерійного забруднення (кількості мікроорганізмів в 1мл, їх видів), яке проводять у ветеринарній лабораторії.

 

Лікування. Лікування має бути комплексним, спрямованим на ліквідацію запального процесу у молочній залозі та відновлення нормального фізіологічного стану всього організму.

1.До фізичних методів лікування корів при маститі належать: використання холоду (обливання холодною водою, холодні компреси), тепла (теплі укутування, втирання камфорного спирту або олії, мазей і лініментів з подразнюючою дією, парафінотерапія, озокеритотерапія), квантова терапія (ультрафіолетове, теплове, лазерне опромінення, іонофорез, лікування ультразвуком, електромагнітним полем /УВЧ/) та масаж вим’я.

2. Патогенетична терапія ґрунтується на використанні лікарських засобів, що впливають на регуляторно-трофічну функції нервової системи, зумовлюючи сприятливі зміни в перебігу патологічних, насамперед запальних процесів. Вона включає новокаїнову, тканинну терапію, деякі види фізіотерапії та ін. При лікуванні корів, хворих на мастит, досить часто застосовують такі методи новокаїнової терапії: коротка новокаїнова блокада нервів вим’я за Д.Д. Логвиновим; блокада зовнішнього соромітного нерва за Б.А. Башкіровим; провідникова анестезія молочної залози за І.І. Магдою; надплевральна новокаїнова блокада черевних нервів і пограничних симпатичних стовбурів за В.В. Мосіним

3. Етіотропна терапія базується на застосуванні антимікробних засобів – антибіотиків, сульфаніламідів і інших хіміотерапевтичних препаратів окремо або в різних поєднаннях, а також препаратів на основі ферментів мікробних клітин, пробіотиків, фітонцидів і ін. Сучасні протимаститні засоби випускаються фармацевтичними фірмами у вигляді одноразових тубошприців, що значно полегшує їх введення. Діючими речовинами у них частіше є: ампіцилін, амоксицилін, тетрациклін, стрептоміцин. (Мастисан-Б, Мастицид, Кобактан Сінулокс Мастипен)

4. Імуномодулятори: фумарова, бурштинова, яблучна, лимонна кислоти та їх похідні, вітаміни тощо.

Профілактика: - формування стада з корів, що відповідають вимогам машинного доїння і стійких до маститу; - створення для корів умов для біологічно повноцінного існування, які передбачають збалансовану годівлю, оптимальний мікроклімат приміщень, належні ветеринарно-зоотехнічні і санітарно-гігієнічні умови утримання та експлуатації тварин, мінімалізацію стрес-факторів; - своєчасне проведення профілактичних заходів з урахуванням фізіологічного стану корів (сухостійний, післяродовий і лактаційний періоди, запуск); - запуск корів рекомендується проводити відповідно до рівня молочної продуктивності, не пізніше як за 45–60 днів до отелення; - у кінці лактації перед запуском перевірка всіх корів на мастит; - виконання правил машинного доїння корів; - здоювання перших порцій молока з кожної частки; - санітарна обробка доїльного устаткування і молочного посуду по закінченню доїння.

 

18.Трансплантація ембріонів

Трансплантація ембріонів – це новий біотехнологічний метод пересаджування ембріонів, від генетично високо цінних корів (донорів) менш цінним тваринам (реципієнтам). Він включає цілий комплекс клінічних, біотехнологічних та лабораторних методів, скерованих на викликання поліовуляції (суперовуляції) у донорів, їх осіменіння, вимивання у них ембріонів та пересаджування їх реципієнтам, одержання від них телят-трансплантатів, що поєднують у собі високі племінні та продуктивні якості самки-донора та самця-плідника.

Трансплантація ембріонів відкриває нові можливості експорту та імпорту ембріонів, а також дозволяє також підвищувати плодючість худоби шляхом отримання двійнят за рахунок пересаджувань ембріонів у обидва роги матки або підсадки ембріонів у невагітний ріг уже запліднених тварин.

Технологію трансплантації ембріонів можна умовно розділити на такі етапи:

> добір донорів та реципієнтів;

> викликання суперовуляції у донорів та синхронізація охоти у реципієнтів;

> осіменіння донорів;

> видобування ембріонів у донорів;

> оцінка ембріонів, їх культивування та зберігання;

> пересаджування ембріонів реципієнтам;

> встановлення вагітності у реципієнтів, виношування ними плодів та одержання телят-трансплантантів.

Добір, годівля та утримання корів-донорів і телиць реципієнтів. Донор (від латинського dono – дарую) – це корова чи телиця парувального віку з високою племінною цінністю, від якої після гормонального стимулювання суперовуляції та осіменіння спермою видатного бугая-плідника отримують ембріони.

Реципієнт (від латинського rесіріо – той, що отримує, приймає) – менш продуктивна тварина, яку використовують для виношування ембріонів.

Головними критеріями при доборі корів на донорів є висока їх генетична цінність та здатність передавати бажані ознаки нащадкам. Тому при доборі донорів враховують їх походження, продуктивність батьків, тривалість господарського використання, наявність у родоводі видатних предків, їх відтворні якості.

На реципієнтів відбирають телиць, які в 16-18-міс. віці повинні мати масу тіла не менше 350-380 кг, бути клінічно здоровими, без видимих ознак розладів обміну речовин, з добре вираженою статевою циклічністю.

Методи викликання суперовуляції у корів-донорів. Викликання суперовуляції у корів-донорів базується на підвищенні у їх крові вмісту ФСГ, стимулюванні за рахунок цього дозрівання багатьох фолікулів з регресією жовтого тіла та овуляцією дозрілих фолікулів.

Синхронізація охоти. Суть синхронізації охоти полягає у застосуванні окремих прийомів та біологічно активних препаратів для регулювання статевої функції у телиць чи корів з метою викликання у них одночасної охоти в заздалегідь намічений час. В практиці трансплантації ембріонів з цією метою застосовують простагландини, які є лютеолітичним фактором і викликають регресію жовтого тіла (клопростенол, естрофан, ензапрост, естуфалан та ін.). ПГ-F2α вводять двічі, з інтервалом 10-12 днів.

Осіменіння корів-донорів, запліднення та ранні стадії розвитку ембріонів. У корів, оброблених гонадотропінами на 15-17-й день циклу, охота наступає через 3-5 днів. При появі у тварин охоти їх осіменяють цервікально з ректальною фіксацією шийки матки. У кожній дозі сперми повинно бути не менше 50-100 млн. рухливих сперміїв. Корів осіменяють 3-4 рази з інтервалами по 10-12 год.

Методи видобування ембріонів. Заводять корову в манеж, фіксують її в станку, звільняють пряму кишку від калових мас, визначають стан статевих органів та кількість жовтих тіл у кожному яєчнику. Наводять туалет перинеальної області і роблять епідуральну анестезію.

Беруть чистий стерильний катетер, вводять його в ріг матки і промивають його. Закінчивши промивання одного рога матки, промивають інший, збираючи промивну рідину в стерильний мірний циліндр.(на 7 день після осіменіння)

Технологія роботи з ембріонами. Зібрану в скляний циліндр під час вимивання ембріонів промивну рідину передають у стерильний бокс і ставлять на півгодини в термостат для відстоювання, після чого зливають її верхній шар, а залишок досліджують під мікроскопом чи бінокулярною лупою при 15-25-кратному збільшенні.

Оцінюючи стан кожного ембріона.

Короткотермінове збереження та культивування ембріонів. Для цього ембріон можна помістити в 0,5 мл середовища на годинниковому скельці, поставити його в стерильну чашку Петрі, дно якої вистелене вологим фільтрувальним папером, накрити і поставити в термостат з температурою 37°С. В кінці культивування обов'язково перевіряють під мікроскопом життєздатність ембріонів. В таких умовах біологічно повноцінні ембріони можуть зберігатися до 24-48 год.

Хірургічне пересаджування ембріонів. Лапаротомію проводять по білій лінії черева чи в області голодної ямки (справа чи зліва) під загальним наркозом при спинному положенні тварини або в області голодної ямки під місцевою анестезією на стоячій тварині. Для пересаджування ембріонів можна користуватися модифікованою пастерівською піпеткою та герметичною гумовою насадкою на протилежному кінці, приладом Кассу для штучного осіменіння, за допомогою пайет, телескопічних катетерів. Застосовувані інструменти повинні бути чистими і стерильними. Підготовка тварини до операції і оперативні доступи до матки такі ж, як при вимиванні ембріонів. При лапаротомії по білій лінії живота знаходять в черевній порожнині яєчник з активним жовтим тілом і, допомогою тупої голки чи молочного катетера переносять ембріон в ріг матки. Вводять у черевну порожнину антибіотики і накладають шви. Ефективність хірургічного пересаджування ембріонів висока, біля 60%. Однак, нанесення травми, неможливість багаторазового використання тварини, складності самої операції стримують широке застосування цього методу.

Нехірургічне пересаджування ембріонів. Підготовку тварини до нехірургічного пересаджування ембріонів проводять так же, як до нехірургічного вимивання ембріонів – фіксують у станку, наводять туалет перинеальної області, роблять сакральну анестезію 2%-им розчином новокаїну. Вводять підготований і заправлений ембріоном катетер по верхньому склепінню піхви через шийку у ріг матки як можна ближче до верхівки рога матки.

 

Фізіологія родів

Роди - складний фізіологічний процес, суть якого полягає у виведенні з організму матері дозрілого (их) і живого (их) плода (ів), звільненні порожнини матки від плодових оболонок та залишків плідних рідин у характерні для кожного виду тварин терміни.

 

Передвісники родів — це комплекс клінічних ознак, які спостеріга­ються у тварин наприкінці вагітності і вказують на підготовку до пологів.

1. Набряк статевих органів і органів таза, цілковите перетворення таза у родовий (розм'якшення, розслаблення і подовження на 1/3-1/4 крижово-сідничнпх зв'язок). 2. Розрідження слизової пробки каналу шийки матки, за 1-2 дні до пологів — виділення із статевих органів корів «поводків».

3. Укорочення і розм'якшення шийки матки.

4. Початок діяльності молочної залози (у корови за тиждень у дійках з'являється клейковина, схожа на цукровий сироп, а за 2-3 дні до пологів у ній з'являються молозивні тільця і вона біліє. У тварин, що готуються до перших пологів, значно збільшується молочна залоза, набухають стають чутливими соски.

5. Зменшення температури тіла на 0,4-1,2 °С за 12-50 год.

6. Підготовка гнізда у дрібних тварин, прояв інстинкту усамітнення. Для правильного прогнозу часу настання пологів треба користуватися усім комплексом цих ознак.

 

Розрізняють 3 періоди родів:

— період розкриття шийки матки;

— період виведення плода;

— період відокремлення посліду.

Період розкриття шийки матки починається з перших регулярних перейм і закінчується повним розкриттям цервікального каналу, розри­вом аланто-хоріона і відходженням сечової рідини.

Роги матки і шийка, дві частини одного органа, зазнають різних змін протягом вагітності і пологів, координація і синхронізація яких забез­печує сприятливий наслідок для матері і плода. Міометрій рогів матки протягом вагітності розтягається, але залишається у спокої; в той час як шийка матки зберігається закритою, твердою і ригідною. В пологах, нав­паки, шийка пом'якшується, згладжується, розкривається; роги матки активно скорочуються і сприяють просуванню плода родовим каналом, Розкриттю шийки матки сприяє її «дозрівання», тобто перетворення її щільної консистенції до м'якої під впливом простагландинів, релаксину, естрогенів і кортикостероїдів, які діють на колагенові волокна мийки і надають їм еластичності.

Внутрішній тиск швид­ко стає наскільки сильним, що алантоїсний міхур розривається; виходять перші води, після чого пологова діяльність на деякий час часто затихає. Поступово, при вклинюванні амніона, кінцівок і головки плода, канал шийки матки повністю згладжується і разом з піхвою являє собою єдину і рубку однакового діаметру.

Період виведення плода починається з моменту повного розкриття шийки матки і закінчується народженням плода.

Під час пологів плід не є пасивним їх об'єктом, а здійснює різні рухи змінює таким чином свої позицію і членорозміщення. Сукупність рухів плода при проходженні через таз і м'які відділи родових шляхів називається біомеханізмом родів. Якщо у період вагітності плід знаходиться у нижній позиції і із зігнутими кінцівками, то з початком скоротливої діяльності матки він займає спочатку бокову, а потім верхню позицію, як правило головну і рідко тазову передлогу, розпрямляє і простягає вперед кінцівки; стає клиноподібним. Цьому сприяють поштовхоподібні і скорочення матки з одночасним її скручувальним рухом внаслідок косого розміщення м'язів і активні рухи плода. Входячи до тазу і дотика­ючись до косо поставлених бокових стінок, плід повертається навколо своєї осі. Потрібно зазначити, що мертвий плід не змінює позицію.

Плід входить у пологові шляхи і з кожною переймою все далі про­сувається по них. Момент, коли частина плода показується з статевої щілини, називається врізуванням плода. Деякий час після врізування можуть спостерігатися поплавкоподібні рухи: чергування появи з родових шляхів передлеглих органів плода і їх зворотного заглиблення. При цьому відбувається розрив амніона, ослизлення пологових шляхів виті­каючими плодовими водами і активний масаж м'язів, які беруть участь у виведенні плода, що сприяє крово- і лімфообігу у них і в усьому орга­нізмі роділлі і плода.

Момент пологів, коли головка плода проходить повністю через статеву щілину і не ховається назад при розслабленні матки, називається прорізуванням плода. Тулуб плода, ввійшовши у тазову порожнину пристосовується до діаметра пологових шляхів. У цей час виливаються залишки алантоїсної і амніотичної рідини. Після врізування плода перейми і потуги досягають максимальної сили, проходять одна за одном поки плід не буде виведеним з родових шляхів.

Послідовий період характеризується тим, що припиняється тонічне скорочення матки і починається ритмічне. Відокремлення хоріона умовлене такими причинами:

— зміни гормонального статусу

— зменшення площі матки

— скорочення матки у період родів

— виведення плода і розрив пуповини

 

1. Класифікація неплідності за А.П. Студенцовим

Нині існує декілька класифікацій причин неплідності. Найширшого розповсюдження на території колишнього СРСР набула класифікація А.П. Студєнцова..

За А.П. Студєнцовим розрізняють сім форм неплідності:

1. Уроджену: у самиць – інфантилізм, гермафродитизм у самців: інфантилізм, крипторхізм, гермафродитизм.

2. Старечу, що обумовлюють атрофічні процеси в статевих органах.

3. Симптоматичну, що виникає внаслідок хвороб статевих органів.

4. Аліментарну, причинами якої є ожиріння, виснаження, низька поживна цінність раціону, аліментарний інфантилізм.

5. Експлуатаційну, як результат експлуатаційного виснаження.

6. Кліматичну, що проявляється при дефіциті або надлишку інсоляції, різкої зміни клімату, недоліків утримання.

7. Штучну: а) штучно набуту – при порушенні правил осіменіння: неправильне утримання, зберігання і транспортування сперми; б) штучно сплановану – при кастраціях, наміреному пропуску статевих циклів без осіменіння.

 

Діагностика вагітності

Всі методи діагностики вагітності поділяють на клінічні (рефлексологічний, зовнішнє та внутрішнє дослідження, в тому числі УЗД) та лабораторні. Зовнішнє дослідження включає огляд, пальпацію і аускультацію, а внутрішнє – піхвове та ректальне дослідження. До лабораторних методів відносять: дослідження цервікального і піхвового слизу, визначення вмісту прогестерону в крові і молоці, визначення раннього фактору вагітності.

Об'єктивними ознаками вагітності є специфічні, характерні (патогномічні) тільки для вагітних тварин – виявлення плода. Так, анамнезом виявляють такі ймовірні ознаки вагітності: відсутність прояву стадії збудження статевого циклу; покращення апетиту і вгодованості, спокійна поведінка, зменшення і призупинення лактації, збільшення кількості актів сечовиділення і актів дефекації, поява набряків, збочення апетиту. Всі ці ознаки є лише ймовірними, на їх підставі можна лише здогадуватися про наявність вагітності, але не ставити діагнозу.

Рефлексологічний метод (проба самцем-пробником) – дозований контакт самців і самок. Якщо у самки наступила вагітність, то у неї не проявляється стадія збудження статевого циклу при дозованому щоденному контакті з пробником.

Зовнішнє дослідження. Оглядом установлюють зміни об'єму черевної стінки та її асиметрію, рухи плода, виповнення молочної залози у нелактуючих самок, набряк молочної залози. Зовнішнє дослідження на вагітність методом пальпації ґрунтується на виявленні плода через черевні стінки матері. Цей метод застосовується для визначення вагітності у другій її половині.

Внутрішнє дослідження. Дослідженням через піхву користуються дуже рідко і тільки в сумнівних випадках вагітності. При цьому виявляють такі ознаки вагітності: слизова оболонка піхви та піхвового виступу шийки матки має деяку анемічність і вкрита клейким слизом; канал шийки матки закритий клейким слизовим корком.

За невагітного стану слизова оболонка буває блискуча, рівномірно рожева.

Ректальне дослідження статевих органів застосовують звичайно у кобил та корів. Метод ґрунтується на виявленні стану матки (шийки, тіла, рогів), яєчників, зв'язок, маткових судин. При дослідженні основну увагу звертають на розміри тіла матки, рогів, їх симетричність, флуктуацію, наявність плаценти, плода. За виявленими змінами можна точно встановити вагітність та її терміни або ж неплідність та гінекологічний діагноз. Послідовність освоєння методу включає: знаходження матки невагітної тварини, визначення її консистенції, розмірів, скорочувальної активності рогів і тіла матки, діаметру шийки матки, її довжини та консистенції; топографії, ширини і товщини яєчників та їх функціональних утворень (жовтого тіла, везикулярних фолікулів). Дослідженню передує ретельна підготовка рук.

Визначення ранніх строків вагітності у тварин з використанням методу сонографії. Метод ґрунтується на використанні ультразвуку. Принцип дії приладів ультразвукової діагностики (УЗД) ґрунтується на здатності різних тканин та різних структур поглинати і відбивати хвилі високої частоти. Ультразвукові хвилі випромінюються датчиком, сприймаються ним, перетворюються на електричні імпульси – і зображення висвітлюється на екрані монітора. Рідкі структури на екрані мають темний колір, а щільні - на зображенні мають білий колір.