Оцінка ефективності виробничих і фінансових інвестицій

Економічну ефективність виробничих інвестицій можна визначити за допомогою показників їх абсолютної та порівняльної економічної ефективності.

Абсолютна ефективність капітальних вкладень показує загальну величину їх віддачі та обчислюється співставленням величини економічного ефекту з величиною самих затрат.

Абсолютну ефективність інвестицій можна оцінити за допомогою показників:

1. Коефіцієнт економічної ефективності капітальних затрат(Е_р):

де D П – приріст прибутку підприємства у випадку вкладення капіталу у реконструкцію, модернізацію, технічне переоснащення, грн;

П – загальна сума прибутку для новостворюваних об'єктів, грн;

К – загальна сума капіталовкладень (кошторисна вартість проекту),грн.

Абсолютну ефективність капітальних затрат можна обчислити також через ефективність використання виробничих фондів:

2. Строк окупності капіталовкладень (Т_р), який є оберненим показником до Е_р:

Розрахунковий коефіцієнт економічної ефективності капіталовкладень Е_р повинен порівнюватись з нормативним коефіцієнтом Е_н який встановлюється Міністерством економіки України на певний період. У наших розрахунках прийматимемо Е_н = 0.15. Якщо Е_р>Е_н, то вкладення капіталу вважають доцільним.

Розрахунки порівняльної ефективності капітальних вкладень здійснюють тоді, коли треба вибрати кращий із можливих проектів інвестування виробництва.

Показником порівняльної ефективності капітальних вкладень є мінімум приведених витрат (З_прив):

де С_і – собівартість річного випуску продукції по і -тому варіанту капіталовкладень, грн;

К_і – капіталовкладення по і -му варіанту,грн.

З_прив можуть визначатись і в розрахунку на одиницю продукції.

Той проект вважається найкращим з економічної точки зору, при якому сума приведених витрат є мінімальною.

Розрахунковий строк окупності додаткових капітальних затрат (Т_ок.р) по певному варіанту обчислюється:

де К_1, К₂ – сума капіталовкладень по першому і другому варіантах, грн.;

С₁, С₂ – собівартість річного випуску продукції по першому і другому варіанту, грн.

Якщо варіантів більше двох, то кращий з них вибирають шляхом попарного співставлення зазначених величин.

Е_р, відповідно, обчислюється:

При Т_ок.р<Т_ок.н або Е_р>Е_н кращим вважається. більш капіталомісткий варіант, якщо Т_ок.р<Т_ок.н або Е_р>Е_н, то кращим є менш капіталомісткий варіант.

Якщо перед підприємством стоїть проблема вибору між будівництвом нового об'єкту і реконструкцією діючого, то її можна вирішити також за допомогою розрахункового коефіцієнта економічної ефективності капіталовкладень (Е_р):

де С_д,С_р,С_н – відповідно собівартість річного обсягу продукції до реконструкції, після реконструкції діючого підприємства і на новому підприємстві, грн;

К_н,К_р – капітальні вкладення відповідно у нове будівництво і реконструкцію, грн.

Якщо Е_р<=Е_н, то ефективна реконструкція, якщо ж Е_р>Е_н, то ефективним є нове будівництво.

Економічний ефект від прискореного введення в дію основних виробничих фондів і виробничих потужностей (Е_приск) розраховується:

де К_ф – вартість основних фондів, достроково введених в дію, грн;

Т_норм – нормативний (або плановий) строк будівництва, років;

Т_факт – фактичний строк будівництва, років.

Порівнювані варіанти виробничих інвестицій часто відрізняються один від одного розподілом загальної суми капіталовкладень по роках інвестування. Тому оцінку ефективності капіталовкладень здійснюють з врахуванням фактору часу.

Повні витрати на будівництво складаються із абсолютної суми капіталовкладень і втрат від їх "заморожування".

Капітальні витрати, які визначені з врахуванням строку їх "заморожування" і недоотриманою у зв'язку із цим віддачею, називають приведеними капітальними витратами (К_прив). Приведення капітальних вкладень до певного року здійснюють за допомогою коефіцієнта приведення капітальних вкладень (a):

де Е_пр – норматив приведення різночасових витрат, що дорівнює 0.1 (ставка дисконту);

t – кількість років, що відділяють затрати і результати даного року від початку розрахункового.

Якщо капітальні вкладення мають місце до розрахункового року. то вони приводяться до нього шляхом множення на a:

де К _t – капітальні витрати у t -ому році їх освоєння, грн;

Т – загальний термін освоєння капіталовкладень, років.

Якщо капіталовкладення здійснюють після розрахункового року. то вони приводяться до нього шляхом ділення на a:

К_прив – визначають по кожному із можливих варіантів розподілу капіталовкладень по роках і найкращим вважається той варіант, в якому К_прив є мінімальними.

Співставність капітальних витрат і ефекту досягається шляхом врахування розриву в часі (лагу) між здійсненням капітальних вкладень і одержанням ефекту.

Тривалість будівельного лагу (Л_б) обчислюється за формулою:

де а₁, а₂ … а_t – доля капітальних вкладень в процентах до кошторисної вартості за 1, 2... Т -ий рік загальної тривалості будівництва.

Визначення економічної ефективності виробничих інвестицій в умовах ринку повинно враховувати притаманні ринковій економіці рівень інфляції та ступінь ризику.

 

Питання для самоконтролю

 

1. Суттєво-змістова характеристика і взаємодія різних видів інноваційних процесів (новин, нововведень).

2. Аналітична оцінка впливу організаційно-технічних та інших нововведень на економічні та соціально-екологічні показники діяльності підприємств України.

3. Відбір та методика обчислення показників для виявлення впливу нововведень на економіку підприємства.

4. Суттєва характеристика науково-технічного прогресу (різні підходи й тлумачення).

5. Поняття та ключові особливості сучасної науково-технічної революції.

6. Сучасні загальні та пріоритетні напрями НТП в окремих галузях народного господарства України.

7. Напрямки й тенденції сучасного організаційного прогресу на підприємствах та в інших ланках управління суспільним виробництвом.

8. Проблеми розвитку суспільних форм організації виробництва за умов формування ринкових відносин між підприємствами.

9. Конверсія й диверсифікація сучасного виробництва на підприємствах України.

10. Методика визначення ефективності технічних новин (нововведень) і можливості її вдосконалення.

11. Методичні підходи до визначення ефективності організаційних та інших нововведень.

 

Рекомендована література:

Л₁ 45-57, Л₃ 69-78, Л₈ 39-46, Л₁₂ 62-75

 

Тема 5. Система планування на підприємстві (2 години)

План

1. Сутність планування та види планів підприємства

2. Принципи й методи планування.

3. Зміст та порядок розробки основних розділів бізнес-плану.

4. Характеристика основних планово-економічних показників діяльності підприємства.

Мета: вивчити та отримати навички практичного застосування методології планування виробничо-господарської діяльності підприємства

1. Сутність планування та види планів підприємства

План - це кількісне відображення цілей та розробка шляхів їх досягнення. Іншими словами, це результат планування, мотивована модель дій, створена на основі кон'юн­ктурного прогнозу економічного середовища і поставленої мети.

План підприємства - це завчасно розроблена система заходів, що передбачає цілі, зміст, збалансовану взаємодію ресурсів, обсяг, методи, послідовність і строки виконання робіт по виробництву і реалізації продукції або наданню послуг. План дозво­ляє підприємству оцінити - наскільки реальне досягнення поставлених цілей, що допо­магає, а що заважає їх досягати.

Планування - це процес перетворення цілей підприємства в прогнози та плани, процес визначення пріоритетів, засобів та методів їх досягнення.

У практиці планування можна виділити три напрями планування: прогресивне, ретро­градне і кругове.

Прогресивне планування (спосіб "знизу-вгору"). Планування здійснюється від нижчих рівнів підприємства до вищих.

Ретроградний метод ("зверху-донизу"). У цьому випадку процес планування здійснюється, виходячи із планування підприємства, шляхом деталізації його показни­ків зверху донизу по ієрархії. При цьому структурні підрозділи повинні перетворювати Плани, що надходять, у плани своїх підрозділів.

Круговий метод ("зустрічне планування”). Він являє собою синтез вищерозглянутих методів. Круговий метод передбачає розробку планів у два етапи. На першому етапі ("зверху-вниз") виробляється поточне планування за основними цілями. На дру­гому етапі ("знизу-вгору") розробляється кінцевий план на основі деталізованих планів. При цьому, в плани включаються найбільш позитивні рішення.

Процес планування як доцільна діяльність людей має свою технологію, яка є по­слідовністю робіт, що виконуються при складанні планів.

Процес планування складається із наступних етапів:

Визначення цілей планування. Вони стають вирішальними факторами при виборі форми і методів планування.

Аналіз проблеми. На цьому етапі визначається вихідна ситуація на момент складан­ня плану і формується кінцева ситуація.

Пошук альтернатив. На цьому етапі серед можливих шляхів вирішення про­блемної ситуації вибирається найкращий, та розробляються необхідні дії.

Прогнозування. На цьому етапі формується уява про розвиток ситуації, яка пла­нується.

Оцінка. На цьому етапі проводяться оптимальні розрахунки для вибору найкращої альтернативи.

Прийняття планового рішення. Вибирається і оформляється єдине планове рішення.

Допоміжними засобами, що забезпечують процес планування, є засоби, які дозволяють автоматизувати технологічний процес розробки планових рішень. Сюди вхо­дить технічне, інформаційне, програмне, організаційне і лінгвістичне забезпечення. Комплексне використання цих інструментів дозволяє створити автоматизовану систему планових розрахунків (АСПР).

Принцип єдності полягає в тому, що планування повинно носити системний ха­рактер, тобто означає існування сукупності елементів планування їх взаємозв'язок, наявність єдиного напряму їх розвитку, орієнтованого на загальні цілі. Елементами планування на підприємстві є окремі підрозділи, що входять до нього та окремі скла­дові процесу планування. Плани і процеси планування, які є в їх основі, повинні бути інтегрованими з орієнтацією на цілі, тобто вони мають бути змістовно пов'язаними. Змістова орієнтація досягається відповідністю системи планування і орієнтаційної структури підприємства. Взаємозв'язок між підрозділами здійснюється на основі коорди­нації на горизонтальному рівні, тобто на рівні функціональних підрозділів (виробничого відділу, відділу маркетингу тощо). Єдиний напрямок планової діяльності, загальні цілі всіх елементів підприємства стають можливими у рамках вертикальної єдності всіх підрозділів (наприклад, підприємство - цех - бригада) та їх інтеграції.

Координація планової діяльності окремих функціональних підрозділів виражається в тому, що планування жодної частини підприємства не можна здійснювати ефектив­но, якщо воно не буде пов'язане з плановою діяльністю його окремих одиниць. Крім того, зміни в планах одного із підрозділів повинні бути відображенні і в планах інших підрозділів.

Інтеграція планової діяльності виражається в тому, що:

1. Кожна з підсистем планування діє, виходячи із загальної стратегії підприєм­ства, окремий план - це частина плану більш високого підрозділу й підприємства в цілому.

2. Всі плани - це не просто сукупність, набір документів, а їх взаємопов'язана та узгоджена система.

Узгодження планів може здійснюватися послідовно або паралельно (синхронно). Необхідність узгодженості планів усіх рівнів управління у всіх структурних підрозділах підприємства обумовлює послідовний характер узгодження. На великих підприємствах зі складною організаційною структурою процес планування здійснюється комбіновано "зверху-донизу" і "знизу-вгору" відповідно до так званого принципу "зустрічного потоку". Процедура планування у такому випадку передбачає багаторазовий процес узгоджень на кількох рівнях управління.

За змістом і формою прояву розрізняють такі види (форми) планування і планів:

1. Залежно від терміну, на який складається план, і ступеня деталізації планових розрахунків прийнято розрізняти довгострокове (перспективне), середньострокове і короткострокове (поточне) планування.

Перспективне планування охоплює період понад 5 років - 10, 15, 20 років. Такі плани визначають довгострокову стратегію підприємства, соціальний, економічний та науково-технічний розвиток. Таке планування потрібно відрізняти від прогнозування.

Прогнозування - це процес передбачення, побудований на ймовірності, науково обґрунтованому судженні про перспективи розвитку об'єкта в майбутньому.

Середньострокове планування проводиться на період від 1 до 5 років. На деяких підприємствах середньострокове планування сумісне з поточним. У цьому випадку складається п'ятирічний план, в якому перший рік деталізується до рівня поточного плану і є по суті короткостроковим плануванням.

Поточне планування охоплює період до 1 року - піврічне, квартальне, місячне, де­кадне, тижневе і добове планування.

2. За складом планових рішень розрізняють:

а) стратегічне планування;

б) поточне (оперативно-календарне планування);

в) зведене планування загальних результатів та фінансове планування.

При стратегічному плануванні на основі поставлених цілей визначаються обся­ги і структура продуктово-асортиментної програми підприємства, а також структура і обсяги ресурсів (потенціалу), необхідних для виробництва і реалізації продукції. Стра­тегічне планування безпосередньо пов'язане з діяльністю підприємства у так званому Довгостроковому періоді, оскільки зміна потенціалу передбачає планування розміру підприємства, структури виробництва, виробничої потужності, структури капіталу, а також організаційної структури, юридичної форми і системи управління підприємством У цілому. Основна мета стратегічного планування полягає у створенні потенціалу для виживання підприємства в умовах динамічної зміни зовнішнього середовища, що породжує невизначеність перспективи. В результаті такого планування підприємство ставить перспективні цілі і виробляє шляхи їх досягнення.

У процесі поточного планування, на відміну від стратегічного, планування проводиться на короткостроковий період на базі визначеної виробничої програми, задано-потенціалу та системи управління, охоплює всі сфери виробничо-господарської діяльності підприємства, підпорядковує їх досягненню цілей. Традиційно комплекс планів відображає функціональні сфери діяльності (функціональні підсистеми планування), а саме: випуск продукції, її реалізацію; забезпечення виробництва необхідними засобами (обґрунтування виробничою потужністю), матеріальними та трудовими ресурсами; визначення витрат і фінансових результатів. У підсистему поточного планування юдить також розробка планів у розрізі виробничих і обслуговуючих підрозділів підприємства, які конкретизують досягнення загальних цілей для кожного з них. У рамках поточного планування розробляються також окремі проекти здійснення загальних стратегічних та поточних планів, які не передбачають змін у потенціалі підприємства.

Оперативно-календарне планування є завершальним етапом у плануванні госпо­дарської діяльності підприємства. Основне його завдання - в конкретизації показників по­точного плану з метою організації планомірної та ритмічної роботи підприємства і його структурних підрозділів. Воно пов'язує всі елементи підприємства в єдиний виробничий організм, включаючи технічну підготовку, виробництво, матеріально-технічне забезпе­чення, створення і підтримку необхідних запасів матеріальних ресурсів, збут продукції.

Якщо стратегічне планування розглядається як пошук нових можливостей підприє­мства, поточне потрібно вважати процесом створення передумов для реалізації цих нових можливостей, а оперативно-календарне планування - процесом їх реалізації.

Основною функцією зведеного планування є визначення сукупних фінансово-еко­номічних результатів діяльності підприємства та фінансове планування.

Планування інвестицій і проектів розглядають як особливий комплекс, що зай­має проміжне місце між стратегічним та поточним плануванням, або виокремлюють його за належністю до довгострокового періоду функціонування підприємства, як тільки воно передбачає зміну потенціалу підприємства.

Проект - це задум (завдання, проблема) та необхідні засоби його реалізації із метою досягнення бажаного економічного, технічного, технологічного чи організацій­ного результату. Під проектом розуміють також сукупність організаційно-правових та розрахунково-фінансових документів, необхідних для здійснення визначених дій.

Інвестиційний проект - це комплекс заходів зі створення нового або модерні­зації діючого виробництва товарів, або надання послуг із метою отримання доходів і досягнення соціального ефекту.

 

Принципи й методи планування.

Принципи планування визначають зміст усієї планової діяльності на підприємстві. Правильне і комплексне їх дотримання створює вагомі передумови ефективної роботи підприємства і зменшує можливість отримання негативних результатів планування.

Основоположним принципом планування є принцип альтерна­тивності, який вимагає проведення багатоваріантних планових розробок (альтернатив). Відповідно до цього принципу, за основу повинен бути покладений найкращий варіант з двох або декількох можливих. Даний принцип виходить із сутності планування і пов`язаний з можливостями розвитку виробничо-господарської діяльності підприємства за різними траєкторіями.

Принцип системності передбачає, що процес розробки та обґрунтування будь-якого планового рішення повинен відштовхуватися від визначення загальної мети системи і підкоряти діяльність усіх підсистем підприємства досягненню цієї мети. Принцип дозволяє розділення будь-якої системи на множину підсистем і створення системи показників та використання методів і моделей, які б відповідали змісту кожного об`єкта.

Неперервність економічного розвитку, удосконалення технології і організації виробництва на основі науково-технічного прогресу обумовлює дотримання принципу неперервності планування. Цей принцип означаєпідтримування неперервної планової перспективи, взаємопогодження планів різного часового аспекта, своєчасне коригування планів відповідно до змін у зовнішньому та внутрішньому середовищі підприємства.

Принцип цілеспрямованості та пріоритетності вимагає, щоб кожен план носив цільовий характер, тобто був спрямований на досягнення визначених цілей, а в якості пріоритетів виділялися проблеми, від вирішення яких залежить ефективний розвиток підприємства. Дотримання цього принципу дозволяє зосередити ресурси на головних напрямках підвищення ефективності функціонування підприємства.

У тісному зв`язку з принципами цілеспрямованості та пріоритетності реалізується принцип комплексності, який передбачає зв`язок показників об`єкта планування з іншими пов`язаними об`єктами, процесами та явищами.

З метою забезпечення найбільш ефективного функціонування об`єкта планування необхідно дотримуватися принципу оптимальності, що означає вибір найкращого, найбільш ефективного варіанту плану із усіх можливих.

Збалансований і пропорційний розвиток підприємства та його підрозділів можливий при врахуванні у процесі розробки планів принципу збалансованості і пропорційності. Його сутність полягає у балансовій ув`язці планових показників та встановленні раціональних пропорцій розвитку підрозділів, використання ресурсів, формування активів та в інших сферах діяльності підприємства.

У тісному зв`язку із зазначеними принципами повинен реалізовуватися принцип соціальної орієнтації, який вимагає забезпечення пріоритетності у вирішенні соціальних проблем і, насамперед, проблем споживачів продукції чи послуг підприємства та працівників самого підприємства.

Принцип участі означає, що максимальна кількість працівників підприємства стають учасниками планової діяльності незалежно від їх посади і змісту основних функцій і робіт, які вони постійно виконують. При цьому члени колективу підприємства отримують більш глибоке розуміння цілей і задач підприємства, а також проблем, що знижують ефективність його діяльності. Плани підприємства та його підрозділів, розроблені при участі рядових працівників, стають їх особистими планами. Втілення принципу участі у плановій роботі зміцнює командний дух, дає можливість працівникам розвивати себе як особистість.

Організація планової роботи на підприємстві залежить від його розмірів, організаційного типу виробництва, особливостей продукції (робіт, послуг) та інших факторів. На невеликих підприємствах не існує глибокого розділення управлінських функцій і вищі керівники самостійно визначають усі деталі планової роботи і практично самі здійснюють розробку планів.

Для ефективного функціонування системи планування на підприємстві потрібно створити певні передумови: організаційні, інформаційні та кадрові. Організаційна струк­тура підприємства має бути адекватною системі планування з тим, щоб органи управ­ління й організаційні одиниці, які утворюють відповідно організаційну та планову піра­міди, перекривали одна одну. Процедури планування мають бути сплановані з погляду організаційного забезпечення. Крім того, побудова системи планування на вітчизня­них підприємствах відбувається за умов перехідного періоду, коли раніше діючі систе­ми майже зруйновані, а нові вимагають становлення.

До основних проблем побудови ефективної системи планування на підприємстві належать:

- орієнтація на короткострокові результати діяльності, нерозвиненість стратегічного управління, відсутність систематичного контролю за відповідністю результатів поточної діяльності підприємства його стратегічним цілям;

- фрагментарність та відсутність комплексності поточних планів, зниження рівня координації у системі;

- практично повна відсутність роботи на ринку, нерозробленість методично-аналітичної бази для аналізу ринку;

- нерозвиненість корпоративного управління, розбіжності інтересів власників, управлінського персоналу та колективу.

Планування є важливою функцією управління, яка, як і управління, видозмінюється в процесі розвитку економіки.

Перехід до ринкової концепції управління вимагає перегляду всіх елементів плану­вання. Автоматична заміна планування ринковими регуляторами не пройшла й не могла: більше того, самі ринкові методи управління виникнути не можуть. Необхідно було на плановій основі створити умови для їх формування через роздержавлення, приватиза­цію, реструктуризацію, санацію тощо.

Планування як форма державного впливу на економіку існує у всіх країнах. Воно органічно вписується в ринковий механізм господарювання. В процесі планування важ­ливо визначити, що і як повинна планувати держава, а що - самі суб'єкти господарю­вання. Щоб вирішити цю проблему розглянемо види планування.

У виробничих підрозділах підприємств функції планування найчастіше виконують служби оперативно-календарного планування і контролю. Їх завдання – складання планів виробництва на кожну зміну, добу, неділю, місяць, квартал, рік з урахуванням загальних цілей і обмежень, а також організація і контроль виконання планів.

На підприємствах України використовують наступні методи планування: балансовий, нормативний та математико-статистичний. Балансовий метод передбачає погодження ресурсів, які має або буде мати підприємство, і потреб у них впродовж планового періоду. Цей метод реалізується через складання системи балансів – матеріально-речових, вартісних і трудових. Баланси являють собою двохсторонню бюджетну таблицю, у лівій частині якої відображаються джерела ресурсів, а у правій – їх розподіл.

Нормативний метод полягає у тому, що за основу планових завдань на конкретний період і відповідно в основу балансів закладаються норми витрат різноманітних ресурсів (сировини, матеріалів, обладнання, робочого часу та ін.) на одиницю продукції. Нормативний метод може бути самостійним, а також допоміжним по відношенню до балансового методу.

Математико-статистичні методи полягають у оптимізаційних розрахунках на базі різного виду моделей. Найпростішими моделями є статистичні моделі, які відображають залежність двох величин. Статистичні моделі найчастіше використовують у сфері фінансового планування. При знаходженні оптимальних варіантів вибору різних видів сировини, матеріалів, технологій застосовують методи лінійного програмування.

 

3. Зміст та порядок розробки основних розділів бізнес-плану.

Бізнес-план — це письмовий документ, у якому викладено сутність підприємницької ідеї, шляхи й засоби її реалізації та охарактеризовано ринкові, виробничі, організаційні та фінансові аспекти майбутнього бізнесу, а також особливості управління ним.

Бізнес-план призначений заздалегідь позначати бажану і практично здійснювану систему, схему підприємницьких дій, які забезпечують досягнення цілі у вигляді одержання прибутку в даній і наступних угодах.

Бізнес-план — це обґрунтування програми проведення бізнес-операції, угоди; система раціонально, планомірно організованих заходів, дій, розрахованих на одержання позитивного результату.

Виробнича діяльність будь-якої підприємницької структури починається з планування. Якщо раніше плани часом були формальними, бо працівники не були зацікавлені в них та й не завжди знали, що там і як планується, то бізнесмен, власник, організатор справи не може бути байдужим до свого підприємства. Він повинен чітко знати сильні і слабкі сторони підприємства (фірми) та вміти спланувати його роботу. У разі нехтування, ігнорування планування його очікує повільна, ділова смерть. Тому кожний бізнесмен повинен складати бізнес-план, який:

— дає можливість визначити життєздатність підприємства (фірми) за умов конкуренції;

— містить орієнтири, відповідно до яких бізнесмен буде діяти на етапі становлення та розвитку підприємства (фірми);

— прогнозує процеси розвитку виробництва;

— конкретизує шляхи досягнення мети і подолання перешкод;

— є важливим інструментом виробничої діяльності підприємства (фірми);

— є фактором, що стимулює інтереси потенційних інвесторів у їх пошуках вкладення коштів на розвиток виробництва.

Зміст і структура бізнес-плану залежать і від інших факторів, зокрема:

— конкретних характеристик майбутнього продукту бізнесу та стадії його життєвого циклу;

— ступеня конкуренції в галузі;

— можливостей розширення бізнесу в майбутньому.

 

Рис. 5.1 Цілі й можливості бізнес-плану

Структура бізнес-плану не може бути однаковою в усіх випадках, але процес формування структури бізнес-планів різних типів має багато спільного. Зокрема, в структурі будь-якого бізнес-плану можна виділити три блоки.

Рис. 5.2 Стислий зміст основних розділів бізнес-плану

Перший блок — це опис ключових, найважливіших та найзначніших аспектів майбутнього бізнесу; опис того стану бізнесу, якого прагне досягти підприємець стосовно всіх компонентів менеджменту.

У другому блоці мають бути кількісно охарактеризовані заходи, які передбачається здійснити, щоб досягти поставлених цілей.

Третій блок узагальнює результати розрахунків, зроблених у другому блоці, за допомогою фінансових показників, які, зрештою, і стають найважливішими критеріями оцінювання привабливості конкретного підприємницького проекту.

Рис. 5.3 Інформаційні джерела для розробки бізнес-плану

 

Найскладнішою та найбільш розповсюдженою є процедура розробки бізнес-плану для виробничої діяльності, орієнтованого на залучення інвестицій у виробничу діяльність.

 

4. Характеристика основних планово-економічних показників діяльності підприємства.

Поточний план впливає на всі аспекти діяльності підприємства. Особливу увагу в ньому приділяють показникам ефективності та якості роботи, підвищенню конкурентоспроможності продукції, росту продуктивності праці, економії ресурсів, зниженню собівартості продукції. Добре обґрунтований план сприяє ефективному досягненню цілей підприємства, а необґрунтований – призводить до проблем з фінансами, порушень ритмічного випуску продукції, проблемам з її якості тощо. Тому поточний план повинен бути реалістичним, цілеспрямованим, адресним, досяжним.

Діяльність підприємства з планування можна розділити на декілька основних етапів (рис. 5.1).

 

Рис.5.1. Діяльність підприємства з планування

 

1 етап – складання планів, або безпосередньо процес планування, тобто прийняття рішень про майбутні цілі підприємства і засоби їх досягнення. Результатом процесу планування є система планів.

2 етап – реалізація планових завдань. Результатом є досягнуті показники усіх сфер функціонування підприємства та його підрозділів.

3 етап – контроль за ходом виконання планових завдань. Проводиться оцінка та порівняння планових і фактичних результатів. Визначаються причини відхилень, здійснюється їх коригування. На цьому етапі можна дати оцінку ефективності господарювання та якості планування на підприємстві у цілому.

Процес планування є важливим етапом діяльності підприємства. Він вимагає від фахівців управлінської майстерності, вміння адаптуватися до змін у зовнішньому і внутрішньому середовищі, вносити корективи до планових завдань, що сприятимуть ефективному досягненню поставлених цілей.

Поточний план розробляється на підприємстві планово-економічним відділом спільно з економічними підрозділами цехів у листопаді - грудні попереднього року і має поквартальну розбивку усіх показників. До початку планового періоду відділ доводить обов’язкові розділи плану до структурних підрозділів підприємства і здійснює контроль за ходом їх виконання.

Підприємства самостійно визначають кількість підрозділів плану, їх зміст та механізм складання. Склад розділів і показників поточного плану залежить від специфіки, галузевої належності підприємства, ринкової кон’юнктури, методів управління.

Фахівці рекомендують розробку поточних планів діяльності підприємства здійснювати, враховуючи стратегічні цілі та орієнтуючись на результати маркетингових досліджень, у такому мінімальному складі:

- план виробничої діяльності;

- план організаційно-технічного розвитку;

- план матеріально-технічного забезпечення;

- план з персоналу та оплати праці;

- план собівартості продукції;

- фінансовий план.

При необхідності рекомендовані розділи поточного плану підприємства можуть доповнювати і інші розділи, наприклад:

- план маркетингової діяльності;

- план інноваційної діяльності;

- план капітальних вкладень та капітального будівництва;

- план зовнішньоекономічної діяльності;

- план природоохоронної діяльності тощо.

План виробничої діяльності включає:обґрунтування виробничої діяльності підприємства, визначення виробничої потужності підприємства, обґрунтування обсягу виробництва і реалізації продукції у натуральних, трудових і вартісних вимірниках.

План організаційно-технічного розвитку розробляється на основі даних аналізу технічного та організаційних рівнів підприємства, його порівняння зі світовими зразками, можливостей технічного переоснащення тощо. Він включає завдання зі створення та освоєння нових видів продукції, підвищення конкурентоспроможності продукції, яка випускається, впровадження прогресивних технологій, механізації і автоматизації виробництва, модернізації основних органів, зниження витрат виробничих ресурсів (сировини, матеріалів, трудових, енергетичних тощо), вдосконалення організації та управління виробництвом, стандартизації та уніфікації продукції, вдосконалення умов праці персоналу підприємства, соціального розвитку підприємства.

План матеріально-технічного забезпечення. Основною метою складання цього плану є визначення потреби в ресурсах, їх розподіл за видами робіт і в часі. У зміст планування матеріально-технічного забезпечення входить: визначення потреби у сировині, матеріалах, усіх видів палива і енергії, купованих напівфабрикатів, запасних частинах, інструменті тощо; розрахунок усіх видів запасів товарно-матеріальних цінностей на плановий період, регулювання забезпечення матеріальними ресурсами усіх виробничих підрозділів підприємства, оперативний облік, контроль та аналіз виконання планів матеріально-технічного забезпечення виробництва.

Основним завданням плану з персоналу та оплати праці є забезпечення ефективної зайнятості персоналу, підвищення продуктивності праці, ріст заробітної плати, підвищення добробуту працівників підприємства та їх сімей. Найважливішими показниками цього плану є: середньооблікова чисельність промислово-виробничого персоналу всього і за категоріями, ріст продуктивності праці, виробіток продукції на одного працюючого, фонд оплати праці промислово-виробничого персоналу всього і за категоріями, середня заробітна плата працюючих, середній дохід на одного працюючого.

План собівартості продукції та прибутку є складовою частиною планування діяльності підприємства і містить систему техніко-економічних розрахунків, які відображають величину поточних витрат, що включають до складу собівартості валової продукції, а також інші витрати виробництва. Він містить також: розрахунки планової собівартості окремих видів товарної і реалізованої продукції, розрахунок кошторису витрат на виробництво, розрахунок витрат на 1 грн продукції, планування зниження витрат за техніко-економічними факторами.

Фінансовий план активно впливає на всі сторони діяльності підприємства. Він тісно пов’язаний з кінцевими результатами виробництва, найважливішими з яких є загальний прибуток або сукупний доход і рентабельність. До змісту фінансового планування на підприємстві входить: планування усіх видів прибутку, складання балансу доходів і витрат (бюджету підприємства), планування фінансових показників (показники ліквідності, заборгованості, прибутковості), оцінка вигідності залучення кредитів, планування розподілу прибутку, планування потреби у зовнішньому фінансуванні.

При поточному плануванні важливо взаємопов’язати усі розділи плану в єдине ціле, розрахувати систему показників, яку можна розглядати як планову модель діяльності підприємства та його підрозділів.

Виробнича програма промислового підприємства розробляється за структурними підрозділами у порядку, зворотному до ходу технологічного процесу. Виробнича програма основних цехів підприємства використовується для розробки планових завдань допоміжних та обслуговуючих підрозділів (ремонтних, інструментальних, складських, транспортних) та управлінських служб (технологічної, виробничої, постачальницької, маркетингової тощо). При цьому обґрунтовуються обсяги і терміни виготовлення продукції. Виробнича програма підприємства складається з плану виробництва продукції в натуральних, вартісних та трудових показниках.

Натуральні показники виробничої програми використовуються при розрахунках обсягів виробництва, виробничої потужності, визначенні потреб підприємства у сировині, матеріалах, енергії, обладнанні, формуванні виробничих планів структурних підрозділів.

Однак плани в натуральних показниках не дають змогу визначити загальний обсяг і структуру на багато профільних (диверсифікованих) підприємства, розрахувати витрати і прибуток підприємства від реалізації продукції. Тому розробляють план виробництва продукції у вартісному виразі.

План виробництва продукції у вартісному виразі містить наступні показники: реалізована продукція, товарна продукція, валова продукція. Основним вартісним показником цього розділу є реалізована продукція. Реалізованою вважається продукція повністю виготовлена на підприємстві, відвантажена замовнику та оплачена ним. Вона визначається як добуток ціни за одиницю продукції та кількості одиниць реалізованої продукції.

Товарна продукція – є практично скрізь застосовуваним вартісним показником, що дає змогу підсумовувати виготовлення різних видів продукції і завдяки цьому визначати загальний обсяг виробництва на підприємстві. Товарна продукція включає вартість: запланованих до випуску готових виробів (прийнятих відділом технічного контролю, укомплектованих і зданих на склад готової продукції підприємства); напівфабрикатів, комплектуючих деталей і збірних одиниць, призначених на продаж; капітального ремонту, виконаного власними силами, а також виробів і запасних частин, виготовлених для капітального ремонту і капітального будівництва; інструментів і пристроїв для власного виробництва. Вона вимірюється в оптових цінах підприємства і в порівняльних цінах. Перші використовуються для узгодження планів виробництва з фінансовим планом, другі – для визначення темпів, динаміки і зміни структури виробництва. Товарна продукція характеризує обсяг виготовленої готової продукції і використовується для розрахунків витрат на виробництво, визначення фінансових результатів, рентабельності та інших показників ефективності виробництва.

Валова продукція, окрім елементів, які входять до складу товарної продукції, включає також зміну залишків незавершеного виробництва, вартість сировини і матеріалів замовника та деякі інші елементи, залежно від галузевих особливостей виробничої діяльності підприємства. Причому динаміка незавершеного виробництва враховується лише на тих підприємствах машинобудування та металообробки, де тривалість виробничого циклу для переважної більшості видів продукції перевищує два місяці.

Показники товарної і валової продукції мають один спільний недолік: вони не дають повної уяви про власний внесок підприємства у загальний результат його діяльності. Це пояснюється тим, що до їх складу включається вартість матеріальних витрат, яка досягає на підприємствах деяких галузей 80-90 % загальної величини витрат. Ця умова викликає необхідність застосування показника чистої продукції, що включає заробітну плату з нарахуванням і прибуток.

Величина чистої продукції розраховується шляхом виключення з вартості товарної продукції матеріальних витрат (витрат на сировину, матеріали, паливо, енергію, комплектуючі вироби і напівфабрикати), а також амортизаційних відрахувань. Показник чистої продукції відображає наново створену на підприємстві вартість і завдяки цьому характеризує результати використання саме власного трудового потенціалу.

Особливу увагу при складанні плану виробничої діяльності слід приділяти трудовим показникам (нормо-годинам). Вони використовуються для визначення технологічної трудомісткості виробничої програми, рівня продуктивності праці, встановлення чисельності основних і допоміжних робітників, кількості технологічного обладнання, режиму роботи підприємства, цеху, устаткування. Так, технологічна трудомісткість виробничої програми підприємства розраховується як добуток норми часу на виготовлення одиниці продукції та обсягу виробництва даного виду продукції у натуральному виразі. Об’єктивність використання трудових показників залежить від застосування на підприємстві науково обґрунтованих норм часу на виготовлення продукції чи виконання робіт.

Питання для самоконтролю

1. Що являє собою планування як вид управлінської діяльності?

2. У чому полягає необхідність планування?

3. Які особливості притаманні плануванню на виробничому підприємстві?

4. У чому полягають основоположні принципи планування?

5. Які схеми організації роботи зі складання планів використовуються на підприємстві?

6. У чому полягає сутність балансового, нормативного та математико-статистичного методів планування?

7. У чому полягає сутність плану виробництва?

8. Як розраховується виробнича потужність підприємства?

Рекомендована література:

Л₁ 45-57, Л₃ 69-78, Л₈ 39-46, Л₁₂ 62-75

Тема 6. Організація виробництва та його обслуговування (4 години)

План

1. Організація виробництва: сутність і принципи

2. Характеристика виробничого процесу та його організація.

3. Організаційні типи виробництва.

4. Виробничий цикл та методи організації виробництва

5. Виробнича структура підприємства.

 

Мета: досконало вивчити механізм ефективної організації виробничих процесів в умовах одиничного, серійного та масового виробництва; диференціювати та застосовувати на практиці резерви підвищення ефективності виробництва