Джерела фінансування інновацій. Характеристика інвестиційних процесів.

Інновації в усіх сферах діяльності вимагають фінансових вкладень. Попит на інновації завжди існує, але він обмежується фінансовими можливостями. І тепер в Україні спостерігається такий стан: інновації необхідно розробляти, впроваджувати в практику, але не вистачає інвестицій, інвесторів з наявними фінансовими ресурсами. Це і є причиною того, що Україна зі своєю технікою і технологією уже тривалий час не може вийти на перспективні передові рубежі.

Серед основних перепон на шляху створення механізмів фінансового забезпечення інноваційної моделі економічного розвитку можна назвати:

1) збереження можливостей отримувати високі доходи від традиційних видів економічної діяльності;

2) слабкість та неліквідність внутрішнього фондового ринку;

3) відсутність небанківських фінансових інститутів (інституційних інвесторів);

4) труднощі з ефективним розміщенням фінансових ресурсів у банківській системі.

Фінансування інноваційної діяльності здійснюється завдяки розвиненій системі державних інститутів, фінансових інститутів банківського і небанківського секторів: спеціалізованих банків і небанківських фінансово-кредитних установ, інноваційних, інвестиційних і венчурних фондів (тобто фондів ризикового фінансування). Проведення такої політики можливе за умов залучення коштів державних цільових програм, банківського капіталу, вільних коштів страхових компаній, пенсійних фондів, власних коштів підприємств і корпорацій, а також індивідуальних інвесторів.

Основними джерелами коштів, що використовуються для фінансування інноваційної діяльності, в Україні є:

1) власні кошти:

– промислові інвестиції з прибутку підприємства;

– фонд розвитку фірми;

– кошти резервного фонду (для покриття тимчасових поточних збитків підприємства, що плануються на період до виходу підприємства на проектні показники обсягів виробництва);

– фінансування за рахунок статутного фонду.

2) позикові кошти:

– банківські кредити;

– кошти від продажу власних акцій, облігацій;

– комерційний кредит постачальників ресурсів;

– фінансовий лізинг.

3) залучені кошти:

– залучені кошти акціонерів-засновників (пайовиків);

– кошти наукових фондів;

– спонсорські кошти;

– бюджетні асигнування;

– дивіденди і проценти по цінних паперах інших емітентів.

4) інші змішані джерела фінансування:

– випуск і розміщення конвертованих один в одного акцій і облігацій;

– інноваційний кредит;

– отримання форвардних контрактів на поставку продукції, що освоюється, із відстроченим терміном поставки, при наявності авансових платежів;

– венчурний капітал.

Самими важливими джерелами недержавної системи фінансування інноваційних проектів є: власні кошти підприємств; кошти, що мобілізуються шляхом емісії цінних паперів; кредити комерційних банків; спеціалізовані та благодійні фонди; кошти інвестиційних компаній, зацікавлених у швидкому випуску нової продукції, венчурний капітал.

Порядок фінансування інноваційних проектів і структура інвестиційних ресурсів у кожному конкретному випадку має свою специфіку і безпосередньо пов'язаний з характером впроваджуваних нововведень.

 

Класифікація інвестицій.

Значну частину фінансових коштів підприємств становлять інвестиції. Інвестиції – це довгострокові вкладення грошових коштів (капіталу) у підприємницьку діяльність з метою одержання певного прибутку. Юридичні та фізичні особи, що здійснюють вкладення капіталу (інвестування), називаються інвесторами.

Всі інвестиції можуть поділятись на зовнішні і внутрішні, тобто іноземні та вітчизняні, а вітчизняні, в свою чергу, поділяються на,реальні (виробничі) та фінансові.

Реальні інвестиції – це вкладення капіталу у різні сфери діяльності галузі народного господарства з метою створення нових та оновлення і існуючих основних фондів ("капітальних" матеріальних благ). Реальні інвестиції називаються виробничими, оскільки вони спрямовані у виробництво, але частіше їх називають просто капітальними вкладеннями.

Фінансові інвестиції – це використання капіталу для придбання облігацій, акцій, інших цінних паперів, що випускаються державою або підприємствами. В умовах ринкової економіки найбільш поширеним видом фінансових інвестицій є купівля акцій з метою одержання доходу у вигляді дивідендів.

Капітальні вкладення – це кошти, що направляються на розширене відтворення основних фондів та об'єктів соціальної інфраструктури підприємства. Вони складаються із затрат на реконструкцію, розширення, технічне переоснащення діючих та спорудження нових підприємств, заміни основних фондів, що вибули, новими.

До складу капітальних вкладень входять:

1. Вартість будівельно-монтажних робіт (підготовка території під забудову, саме будівництво будівель і зведення споруд, монтаж обладнання).

2. Вартість технологічного, енергетичного, підйомно-транспортиого устаткування, а також інструментів та інвентарю, які включаються до складу основних фондів.

3. Витрати на проектно-пошукові роботи, вартість земельних ділянок, витрати на технічний нагляд, підготовку експлуатаційних кадрів, вартість придбаних ліцензій і патентів, інші витрати, пов'язані із підготовкою до будівництва та експлуатації об'єкта.

В залежності від класифікаційних ознак та напрямків використання капіталовкладень розрізняють таку їх структуру:

1. Галузеву.

2. Територіальну.

3. Технологічну.

4. Відтворювальну.

5. Структуру за формами власності.

Галузева структура характеризує розподіл капіталовкладень по галузях і видах виробництв.

Територіальна структура – це співвідношення їх розподілу по економічних районах, областях країни.

Технологічна структура – це співвідношення між основними їх складовими частинами: затратами на будівельне–монтажні роботи, вартістю обладнання, машин і механізмів, іншими капітальними затратами. Позитивною тенденцією в динаміці цієї структури є поступове збільшення частки витрат на устаткування, інструмент та інвентар. В цьому криються резерви підвищення ефективності використання капітальних вкладень, оскільки на сьогоднішній день майже половина їх йде на будівельно-монтажні роботи.

Відтворювальна структура капітальних вкладень відображає співвідношення довгострокових витрат на нове будівництво, розширення, реконструкцію і технічне переоснащення, тобто форми відтворення основних фондів.

Структура капітальних затрат за формами власності свідчить про значне переважання державних інвестицій над приватними. Поки що вони є домінуючими, але з ростом приватизації, акціонування державних підприємств має зростати частка приватного капіталу в загальному його обсязі.

Планування капітальних вкладень на підприємствах включає два етапи:

1) Обчислення необхідного обсягу виробничих інвестицій на розрахунковий період.

2) Визначення джерел фінансування капіталу. Встановлення необхідного обсягу капіталовкладень залежить від економічної ситуації на ринку, яка може бути такою:

а) ринковий попит на продукцію підприємства задовольняється повністю і це не вимагає нарощування обсягів виробництва на даному підприємстві. В цьому випадку повинно здійснюватись лише просте відтворення основних фондів за рахунок амортизаційних відрахувань. Необхідний розмір капіталу визначається на основі даних про потребу в новому устаткуванні, цін на нього з врахуванням вартості його монтажу;

б) попит на продукцію підприємства є зростаючим, тому має зміст нарощування обсягів виробництва продукції з метою збільшення приросту прибутку. В цьому випадку необхідне розширене відтворення основних фондів і нарощування виробничої потужності підприємства шляхом реконструкції, технічного переоснащення, розширення виробництва за попередньо розробленим проектом. Такий проект складається за розділами:

• зведені техніко-економічні показники;

• заходи по окремих напрямках технічного, технологічного та організаційного розвитку;

• потреба в устаткуванні.

Для визначення необхідного обсягу капіталовкладень в цій ситуації користуються методом прямих розрахунків за даними кошторису технічного переозброєння, реконструкції або розширення виробництва;

в) попит на пропоновану підприємством продукцію різко зменшився, вона втратила конкурентоспроможність. Підприємство повинно модернізувати виробництво або організувати виробництво нової продукції. В цій ситуації слід здійснити докорінну перебудову техніко-технологічної бази виробництва. Розрахунок необхідного обсягу капіталовкладень проводять аналогічно, як в попередній ситуації, але враховують значні розміри капітальних затрат на маркетингові дослідження, можливу диверсифікацію виробництва.

Джерелами фінансування перелічених вище заходів, тобто відшкодування капітальних затрат, можуть бути:

• власні кошти підприємства у вигляді залучення частини нерозподіленого прибутку, доходи від реалізації цінних паперів;

• довгострокові кредити банків;

• залучення закордонних інвестицій та створення спільних підприємств;

• засоби державного бюджету, тобто централізовані капітальні вкладення.

Капітальне будівництво – це процес створення нових, технічного переоснащення, реконструкції, розширення діючих об'єктів виробничої та соціальної інфраструктури підприємства. Воно характеризується тривалим циклом, складністю споруджуваних об'єктів, великими затратами трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. До сфери капітального будівництва відносяться:

• спорудження будівель і об'єктів виробничого та невиробничого призначення;

• монтаж устаткування;

• проектно-пошукові та інші роботи;

• капітальний ремонт обладнання і споруд.

Підприємства, для яких створюються основні фонди і які здійснюють для цього певні капітальні вкладення, називаються забудовниками.

Для управління господарською діяльністю по капітальних вкладеннях у забудовника створюється спеціальний апарат. Керівництво будівництвом нових підприємств здійснює дирекція новостворюваного підприємства, а на діючих підприємствах створюються відділи капітального будівництва.

Капітальне будівництво може здійснюватись підрядним та господарським способом.

Підрядний спосіб передбачає виконання будівельно-монтажних робіт постійно діючими спеціалізованими організаціями на основі підрядних договорів.

При господарському способі будівництво ведеться самим забудовником, роботи на об'єкті будівництва ведуться поряд із основною виробничою діяльністю власними силами та засобами. Підприємство-забудовник в цьому випадку одночасно виконує функції керівника будівництва і виконавця будівельно-монтажних робіт.

Кінцевий результат капітального будівництва - введення в дію виробничих потужностей. Планування його обсягів здійснюється в такій послідовності:

• проводять розрахунки балансу виробничих потужностей підприємства;

• оцінюють можливості приросту виробничих потужностей за рахунок проведення технічного переоснащення, реконструкції;

• визначають необхідні обсяги введення в дію додаткових виробничих потужностей за рахунок розширення діючих об'єктів і будівництва нових.

При будь-якому способі ведення будівельно-монтажних робіт визначається кошторисна вартість будівництва. Вона є ціною на спорудження об'єкта і розраховується згідно із встановленими цінами, тарифами, розцінками на будівельно-монтажні роботи.

Титульний список – це плановий документ, в якому зазначені перелік об'єктів, включених в план капітального будівництва підприємства, строки будівництва, потужність об'єктів, витрати на будівельно-монтажні роботи, інші дані.