1. Тіло розташоване під дуже великим кутом до поверхні води. Голова та плечі підняті, таз занурений. Інколи ця помилка виникає внаслідок неправильних рухів ногами або в результаті дуже пізнього вдиху.
Способи усунення: вправи 11, з 13-ї по 15-у. Необхідно слідкувати за тим, щоб голова сильно не піднімалась над водою, та тримати ноги ближче до поверхні води. Виправлення рухів ногами. Виправлення узгодження дихання з рухами руками.
2. Рухи ногами виконуються асиметрично.
Способи усунення: повторення на суші вправи 1. повторення у воді вправ 1, 2, 3, 12.
3. Коліна дуже широко розводяться в сторони, або ноги сильно згинаються в кульшових суглобах, або ноги недостатньо згинаються в колінних суглобах.
Способи усунення: вправи 1 на суші. Вправи 1, 3, 12, 14 у воді.
4. Перед гребком ногами носки недостатньо відводяться в сторони. Ступні не перпендикулярні направленню рухів плавця.
Способи усунення: вправа 1 на суші. Вправи 1, 3, 12, 14 у воді.
5. Гребок ногами починається з розгинання в колінних суглобах, а не в кульшових.
Способи усунення: вправи п.4. необхідно звертати увагу на правильне виконання гребка, починати рух з розгинання ніг в кульшових суглобах.
6. Гребок руками виконується неправильно:
а). Кисті не пронуються перед початком гребка;
б). Руки не випрямляються в ліктьових суглобах перед гребком;
в). Гребок починається дуже рано та направлений в сторони;
г). Гребок дуже довгий, кисті уходять за лінію, яка проходить через плечові суглоби.
Способи усунення: повторення вправ з 5-ї по 9-у, 11, 12, 14, досягаючи виправлення помилок.
7. Виконується тривала затримка дихання (видих виконується над водою).
Способи усунення: вправи 6, 8, 11, 13, 14.
8. Передчасно (на початку гребка руками) виконується підготовчий рух.
Способи усунення: вправи 10, 12, 14.
9. Після виконання підготовчого руху (перед гребком) ноги затримуються у вихідному положенні.
Способи усунення: вправи 1, 2 (не фіксуючи вихідного положення перед гребком), 3, 12, 14.
Вправи для вдосконалення техніки плавання способом брас.
Високі спортивні показники неможливі без досягнення певного рівня техніки. В цей же час вдосконалення технічних можливостей плавця вимагає постійного використання вправ, які допомагають покращенню шліфування, збагачення рухових умінь та навичок.
Разом з тим, більшість навчально-методичних посібників, як правило, мають дуже невеликий набір вправ для технічного вдосконалення.
Але одноманітні вправи не розширюють руховий діапазон спортсмена, посилюють характерну плаванню моторність, що в кінцевому підсумку значно ускладнюють ефективність технічного вдосконалення.
2. Навчання техніці плавання способом батерфляй (дельфін)
Навчання плаванню являється одною із основних задач фізичного виховання підростаючого покоління. При навчанні плаванню ті, що займаються не тільки вдосконалюють свої рухові здібності, а й розвивають фізичні якості (силу, гнучкість, швидкість, спритність і витривалість), вдосконалюють діяльність всіх систем організму, особливо серцево-судинної і дихальної.
Навчання плаванню ведеться по двом основних напрямках:
1. масове навчання населення (початкове навчання);
2. навчання дітей спортивним способам плавання.
Методи навчання.
Основними методами передачі знань учням та керівництво їх діяльністю є:
- словесний метод;
- метод демонстрації або показ;
- метод безпосередньої допомоги;
- метод вправ.
Вправи, які застосовують при початковому навчанні плавання способом батерфляй.
Навчання слід починати на мілкому місті біля бортику басейну.
Вправи.
1.Лягти грудьми вниз, взятись руками за бортик басейну. Виконувати рухи ногами способом дельфін.
2.Лягти спиною вниз, взятись руками за бортики басейну. Виконати рухи ногами способом дельфін.
3.Поставити руки на дощечку. Плисти роблячи рухи одними ногами способом дельфін.
4.Відштовшнувшись від дна (чи бортика) басейну ковзати. Почати робити рухи ногами способом дельфін. Вправу можна виконувати в різних варіантах: в положенні на грудях, на боці, на спині.
5.Прийнятиосновне положення, нахилитися до горизонтального положення тулуба, щоб груди занурилися у воду. Виконувати рухи руками способом дельфін, затримавши дихання.
6.Повторити вправу 5, але рухатись вперед, переступаючи ногами по дні.
7.Повторити вправу 5, роблячи вдихи і видихи, як при плаванні способом дельфін.
8.Повторити вправу 6, з диханням як при плаванні способом дельфін.
9.Ковзати в положенні на грудях, витягнувши руки в перед. Виконувати гребок руками і продовжувати ковзання, витягнувши руки вздовж тулуба.
10.Повторити вправу 9, але закінчивши гребок руками, зробити два-три рухи ногами.
11.Виконати ковзання, потім – один цикл рухів способом дельфін без дихання. Продовжити ковзання, виконуючи рухи ногами, витягнувши руки вперед.
12.Виконати ковзання, потім – рухи, потім – два-три цикли рухів ногами і руками без дихання.
13.Виконати ковзання, потім два цикли рухівруками і ногами, причому другий цикл рухів з диханням.
14.Проплисти декілька коротких відрізків дистанції способом дельфін без дихання і з диханням.
Характерні помилки при навчанні техніці і методика їх виправлення.
Навчання старту стрибком з стартової тумбочки починається тоді, коли учні починають впевнено відчувати себе у воді, і досить впевнено можуть пропливати без зупинки не менше 100 м.
Навчання стартовому стрибку починають з різних підвідних вправ. Вони підбираються так, щоб забезпечити вирішення наступних завдань: подолання страху висоти, засвоєння входу в воду вниз головою, потім – відштовхування при стрибку у воду, оволодіння елементами техніки стартового стрибка. Спочатку ці вправи виконуються на суші, потім з входом у воду (з бортику басейну а дальше з стартової тумбочки). Глибина води повинна бути не менше 170 – 180 см.
Вправи з входом в воду можна розділити на три основні групи:
1. зіскоки вниз ногами – стрибки у воду, виконання яких полегшується тим, що відсутні момент обертання тіла навколо поперечної осі,
2. падіння з входженням тіла вниз головою без відштовхування ногами від краю бортика чи тумбочки,
3. стрибки без маху руками.
Помилки, причини, виправлення при навчанні техніки повороту і фінішування
Існує різниця в правилах повороту при плаванні батерфляєм в коротких (25 м) і довгих (50 м) басейнах на змаганнях в коротких басейнах дозволяється опускати одне плече біля стінки басейну при виконанні повороту, а в 50-метрових поворот треба виконувати так, щоб плечі були паралельні до поверхні води.
“Дельфіністи” стараються “попасти” в поворот, витягнувши руки в кінці гребка таким чином, щоб уникнути непотрібного наближення до стінки, що безпосередньо вимагає чималого досвіду. Доторкнувшись до стінки басейну, виконуючи поворот на 90° в любу сторону, плавець, намагаючись добитись обтічності тіла, відштовхується від стінки на боці. Відштовхнувшись, він приймає обтічне положення тіла, виконує ударні рухи ногами і повертається ще на 90°, щоб опинитися на груді і почати гребок. Більшість плавців, перш ніж зробити перший вдих, виконують після повороту два гребка на 100 метровій дистанції і один на 200 метровій.
Підпливаючи до стінки басейну, плавець повинен енергійно працювати ногами, що важливо для підтримання оптимального положення тіла. В момент торкання стінки руками голова розвертається. В цей момент лікоть руки, який першим іде від стінки рухається до стегна, а кисть маховим рухом опускається на глибину, долонею вверх, зумовлюючи тиск на воду і, таким чином утворює опору. Ступні опиняються на стінці басейну в той момент, коли від неї відштовхується друга рука, проходячи за головою до раніше відштовхнувшої, а потім руки схрещуються і випрямляються, приймаючи обтічне положення тіла. В момент відштовхування ногами лице плавця направлено вниз, тіло повертається на 90° і він опиняється на грудях. Після цього плавець виконує два – три ударних руха ногами, щоб підняти тіло до поверхні води і зробити перший гребок. Потім виконується ще один гребок і відновлюється ритм дихання.
Важливим моментом на фініші являється вибір кращого способу торкання. При фінішуванні руки витягуються до стінки басейну, а голова опускається, що забезпечує максимальне видовження тіла. При цьому рухи ніг максимально потужні. Фінішне прискорення може бути досягнуте різними способами. Перший полягає в тому, що останній вдих на дистанції робиться під сигнальними прапорцями або трохи дальше і плавець спуртує до стінки басейну. При цьому необхідність виконати вдих в деякій мірі стимулює потужність фінішування.
Суть другого способу полягає в тому, що плавець дещо змінює ритм гребків, щоб використовуючи м’язи плечей, «підтягнути» руки вперед під час проносу. Торкання стінки виконується при опущеній голові, а кисті можуть находитись на любому рівні.
Проходження по дистанції.
Від початку першого гребка руками після старту та після кожного повороту тіло повинно лежати на грудях, а плечі повинні бути на одній лінії з водною поверхнею. Підводні поштовхи ногами в сторони дозволяються. Не дозволяється повертатися на спину у будь-який момент.
Обидві руки повинні проноситись вперед разом над водою та повертатися назад одночасно.
Всі рухи ніг повинні виконуватись однаковим способом. Одночасні вертикальні рухи ніг і стоп угору та униз дозволяється. Ноги та ступні можуть не бути на однаковому рівні, але поперемінні рухи не дозволяються.
При кожному повороті та на фінішній дистанції торкання повинно бути зроблено обома руками одночасно над або під поверхнею води.
На старті та повороті плавцю дозволяється зробити під водою один або більше поштовхів ногами та один гребок руками під водою, який повинен повернути його на поверхню. Плавцю дозволяється повністю занурятися на відстані не більше ніж 15 метрів після старту та кожного повороту. У цій точці голова повинна розривати поверхню води. Плавець повинен залишатися на поверхні до наступного повороту або фінішу.
Лекція №6
1. Основними методами передачі знань діяльністю є:
- словесний метод
- метод демонстрації або показу
- метод безпосередньої допомоги
- метод вправ.
Основним методом набуття навичок є метод вправ – неодноразове повторення розучуваної дії. Можна вивчити техніку вправи в цілому (цілісне вивчення) і по частинах, елементах (роздільне вивчення). В ряді випадків застосовується комбіноване вивчення – розучування нового руху в цілому і окремо деяких його елементів.
Словесний метод – це основний спосіб передачі знань. Він дає можливість викладачу вести виховну роботу з учнями, роз’яснювати їм задачі і перспективи навчання, довести до свідомості учнів матеріал так, що вони не лише можуть уявити собі його за формою, але й досягти суті рухів та дій, послідовність їх виконання, узгодження у цілісному русі.
Словесний метод може проявляється у різних формах. Це і накази, які викладач дає учням у процесі занять, пояснення матеріалу до, у процесі і після занять, бесіди, які проводяться як в індивідуальній формі, так і з групою, а також лекції, розповідь, команди і т. д. Для більш глибокого вивчення виду спорту викладач може рекомендувати додаткову літературу, а потім провести співбесіду.
Метод демонстрації. Краще, якщо нові рухи і вправи спочатку виконує викладач або його асистенти; це створює у учнів правильну уяву про вправу, яка вивчається. Користь від демонстрації може бути лише тоді, коли вправа, яка показується, буде виконана технічно грамотно і добре видно всім учням (з різних сторін), в іншому випадку демонстрація створює неправильну уяву про техніку і може негативно вплинути на засвоєння. Можна продемонструвати рухи з типовими помилками і навіть підкреслити комічну сторону неправильних рухів, але після цього обов’язково виконати правильно. Вправи слід показувати протягом всього процесу навчання, так як учні з часом здатні більш критично оцінити вивчаючі рухи.
Метод безпосередньої допомоги. Якщо учень не може правильно виконати рух, необхідно застосувати метод безпосередньої допомоги – викладач підходить до учня, допомагає виконати необхідний рух, пояснюючи по ходу виконання. За м’язовими відчуттями, зоровому сприйняттю і поясненню викладача учень потім відтворює рух самостійно.
Як вказано вище, цей метод не відноситься до числа основних і його застосовують у тому випадку, коли учень ніяк не може сам виконати рух правильно.
Метод цілісного і роздільного вивчення техніки плавання. При вивченні фізичних вправ застосовується як цілісне їх вивчення, так і розподіл вправ на частини і вивчення частин з послідовним об’єднанням їх у комплексі. В цілому вправу вивчають тоді, коли вона не складна для даного контингенту учнів або ж з його неможливо розділити на окремі фази, зберігаючи органічний зв’язок їх з усім рухом (наприклад, старт з води при плаванні на спині).
Цілісне вивчення техніки плавання (різними способами) неможливо, тому весь комплекс рухів розподіляють на окремі фази. В результаті увага учнів почергово зосереджується наодному з них, що значно полегшує вивчення. Проте слід пам’ятати, що кожна частина повинна органічно зв’язуватися з цілим рухом. Наприклад, виділення та вивчення лише рухів ногами є доречним і виправданим. Проте вивчення руху одною ногою буде неправильним, так як втрачається органічний зв’язок цього руху з цілим комплексом.
Міцне засвоєння окремих плавальних рухів недоречне.
Застосування роздільного методу вивчення в практичній роботі виглядає так. Спочатку кваліфіковано демонструється весь спосіб плавання з необхідними поясненнями. Якщо ж учні не можуть виконати вправу, то викладач приступає до навчання елементам техніки плавання. Спочатку вивчаються окремо рухи ногами і руками, узгодження рухів руками і дихання. Після вивчення всі окремі рухи об'єднуються.
Метод вправ. Метод вправ передбачає багаторазове цілеспрямоване повторення вправ, які вивчаються для закріплення і вдосконалення техніки, створення динамічного стереотипу. Метод вправ можна застосувати у вигляді завдання, гри і в змагальній ситуації.
Проведення вправ у формі завдання поступається по емоційності ігровій та змагальній, але дозволяє більш ретельно індивідуально підійти до учня, підібрати потрібну вправу, а учню краще відпрацювати виконання оптимального завдання. Вправи у ігровій і змагальній ситуаціях підвищують інтерес, активність і готовність до їх виконання, не дивлячись на ускладнені умови, що диктуються сюжетом або правилами гри. Завдяки багаторазовому і цілеспрямованому виконанню вправ цей метод дає можливість засвоїти і удосконалити техніку плавання різними способами, підвищити рівень загально фізичного розвитку учнів, а також сприяє розвитку морально-вольових якостей.
Користуючись методом вправ, необхідно дуже уважно слідкувати за тим, щоб учні виконували вправу без помилок, тому що при багаторазовому повторенні ці помилки укорінюються і буде важко їх уникнути. Викладач повинен націлювати учнів на осмислення вивчення руху. Методична послідовність передбачає поступовий перехід від легких і простих вправ до більш складних (але доступних) за такою схемою: метод проведення, вихідне положення, використання підтримуючих засобів, координація даної вправи, темп, ритм виконання, а також дозування виконання, інтервалів відпочинку. Слід мати на увазі, що чим ширше і різноманітніше буде застосований комплекс вправ, тим міцніша і гнучкіша навичка.
Лекція №7
«Теоретико-методичні основи навчання плаванню»
1.Основи методики навчання плаванню
2. Організація і методика проведення навчальних занять з плавання
1. Основи методики навчання плаванню
Заняття плаванням повинні організовуватись і проводитись так, щоб вони забезпечували вирішення задач фізичного виховання. Задачі навчання і спортивного тренування дає можливість розглядати ці заняття як єдиний навчально-тренувальний педагогічний процес, який підпорядкований загальним закономірностям і організовується та проводиться викладачем у відповідності із загальними закономірностями засвоєння людиною навичок і знань, з врахуванням його фізичного розвитку під впливом занять фізичними вправами. Ці закономірності висвітлені в принципах дидактики, в навчанні формування рухових навичок і в даних, які отримані в результаті проведення фізіологами, лікарями та тренерами дослідів розвитку функціональних можливостей організму людини під впливом фізичних вправ.
При заняттях спортивним плаванням загальні задачі фізичного виховання доповнюються специфічним завданням по досягненню високого спортивного результату. Але до вирішення цієї задачі можна перейти тільки після того, як людина отримає належні знання, буде навчена конкретним вмінням, руховим навичкам. Тому єдиний навчально-тренувальний процес можна умовно поділити на два етапи:
- початкове навчання плаванню
- спортивне тренування.
Початкове навчання плаванню не обов’язково повинно переходити в спортивне тренування. Навчившись плавати, людина може використовувати це вміння для вирішення прикладних завдань, для занять плаванням, наприклад, з метою оздоровлення, розваг. Етап початкового навчання характерний тим, що учні ще не володіють навичками у рухах, які вивчаються; це і визначає підбір вправ і методику їх викладання. Зміцнення здоров’я учнів регулюється дозуванням вправ і, в певній мірі, їх послідовністю.
Не можна провести межу між закінченням навчання і початком спортивного тренування. Ці частини єдиного навчально-тренувального процесу найчастіше зливаються. Початкове навчання може переходити в спортивне тренування поступово і майже непомітно, що часто спостерігається при роботі з дітьми. В цих випадках вже в ході початкового навчання повинна закладатися база технічної, психологічної і фізичної підготовки спортсмена-плавця.
В процесі спортивного тренування продовжується засвоєння спортсменом знань, вмінь та удосконалення його рухових навичок.
2. Організація і методика проведення навчальних занять з плавання
Неорганізоване навчання неефективне. Самоучки, як правило, погано володіють технікою спортивних способів плавання, тратять багато часу на навчання, крім того, воно часто поєднане з ризиком для життя.
Організоване навчання дозволяє дотримуватися всіх умов і вимог, поставлених до педагогічного процесу. Найбільш раціональною є поурочна форма навчання плавання, за умови, що кожний урок органічно зв’язаний з попереднім та наступним.
На кожному уроці вирішується загальні та особисті задачі. Особисті задачі визначають засоби, кількість повторень вправи і методику проведення уроку.
Урок з плавання умовно можна розділити на три частини: підготовчу, основну та заключну.
Підготовча частина уроку з новачками проходить, як правило, на суші, а при заняттях з більш підготовленими плавцями – на суші і у воді (“розминка” у воді). За часом вона займає 25 – 30% уроку і передбачає організацію учнів, шикування, розрахунок, рапорт чергового, пояснення задач уроку; відводиться час на розбір матеріалу, що вивчався на попередньому уроці. Новий матеріал починають з демонстрації вправи (як у воді, так і на суші). Викладач одночасно дає пояснення, звертає увагу на особливості виконання. Учні спочатку виконують вправу на суші.
Крім підготовчих та імітаційних вправ у першій частині уроку широко використовуються вправи, що сприяють розвитку спеціальних якостей і навичок, а також вправи для загального фізичного розвитку.
Якщо до кінця підготовчої частини учнів знаходяться уже у воді, то вони виконують вправи типу розминки, готуючи організм до вправ в основній частині уроку.
Основна частина займає 55 - 60% уроку і передбачає вирішення основних його задач; проводиться у воді або на суші. У цій частині уроку вивчають підготовчі вправи, які допомагають освоїтися з водою; вправи, спрямовані на володіння технікою рухів кінцівками при плаванні різними особами; техніку дихання, стартів і поворотів; узгодження руху кінцівками і т.д.
Вправи в основній частині уроку виконуються у певній послідовності. Спочатку, як правило, повторюються вправи, які були вивчені на попередньому уроці. Потім учні засвоюють нові вправи, після чого відводиться деякий час на удосконалення техніки даної вправи і техніки плавання вже вивченими раніше способами.
Заключна частина, яка складає 10 – 15% уроку, проводиться частково у воді, частково на суші. У заключній частині передбачається приведення організму у відносно спокійний стан і підготовка його до подальшої діяльності. Досягається це постійною знижкою навантаження. Вправи, що заспокоюють дихання і розслаблюють м'язи, виконуються у відносно повільному темпі спочатку у воді, а потім на суші. Закінчується заключна частина шикуванням і підведенням підсумків заняття. Викладач дає індивідуально вправи для самостійних занять дома. Це в основному вправи по загально фізичній підготовці і для розвитку специфічних якостей плавця: сили, спритності, рухомості у суглобах і для дихання і т. д.
Тривалість знаходження людей, які займаються у воді, залежить не лише від складу групи, але і від умов занять, місця їх проведення, температури води і повітря. На перших трьох-п’яти заняттях тривалість перебування у воді може бути обмежена 20 – 30 хв.
При трьох заняттях у тиждень достатньо 15 – 18 уроків, щоб навчити триматися на воді і плавати полегшеним способом. Якщо ж заняття проводиться раз у тиждень необхідно 25 – 30 уроків.
Лекція №8
Правила безпеки на воді. Порятунок потопаючого. Пірнання
План
1. Правила безпеки на воді
2. Порятунок потопаючого. пірнання
1. Правила безпеки на воді
1. До занять допускаються лише ті що пройшли медогляд.
2. У басейн допускаються особи тільки у спортивній формі: плавки \ купальник, плавальна шапочка та гумові капці.
3. Перед входом у басейн необхідно прийняти душ.
4. Митися у душовій слід оголеним з милом і мочалкою, після виходу з басейну – обмитися теплою водою.
5. Обов’язково розминатися перед початком занять.
6. Виконання всіх вказівок викладача в басейні студентами є обов’язковим.
7. Пересуватися по бортику басейна дозволяється тільки кроком
8. На початку заняття, по ходу їх проведення та по закінченню, викладач повинен перелічити всіх, хто займається.
9. Вхід і вихід з води виконується за командою викладача.
10. Переходячи з доріжки на доріжку слід під розділовими поплавцями.
11. Плавати з правої сторони доріжки.
12. Уважно відноситися до свого здоров’я (у разі погіршення стану здоров’я або виявлення ознак захворювання, у тому числі шкіряних, терміново звернутися до лікаря).
13. Володіти методами самоконтролю.
14. Вміти надати першу допомогу утопаючому.
15. Особам, які постраждали на воді – викликається швидка допомога, а до її прибуття здійснюється необхідна допомога лікарем на місті.
16. Особам, що мають недостатню підготовку з плавання, доцільно вдосконалити свої навички у підготовчих або абонементних групах з плавання.
У басейні забороняється:
1) приходити в басейн у нетверезому стані;
2) бігати навколо басейну і штовхати один одного у воду;
3) вживати жувальну гумку та цукерки під час занять;
4) приносити миючі засоби в скляному посуді;
5) стрибати з вишки та тумбочки без дозволу викладача;
6) стрибати вниз головою на миліні;
7) кидати дошки для плавання;
8) висіти на доріжках;
9) заважати один одному при виконанні повороту
10) підкладати дошки для плавання під себе в воді.
11) пустувати у воді, посилати фальшиві сигнали про допомогу;
12) самостійно змінювати назначену викладачем доріжку;
13) ламати та нищити спортивний інвентар;
14) кидати у воду будь-які сторонні предмети;
Особи, які порушують правила поведінки та техніку безпеки вилучаються із занять негайно.
2. Порятунок потопаючого. Пірнання
Плавання під водою без штучних пристосувань для дихання — важливий прикладний навик. Воно застосовується при порятунку тих, що тонуть, пошуках і діставанні предметів з дна, при підводному полюванні і фотографуванні. Плавці, що володіють середніми фізичними даними, після 3-5 тренувань можуть затримувати дихання від 30 до 60 с і пропливати за цей час під водою від 20 до 30 м.
Пірнання буває двох видів — в глибину і в довжину. Пірнання в довжину іноді називають плаванням під водою. Ще в перших післявоєнних років проводилися змагання по пірнанню на швидкість на дистанціях 25 і 50 м. В даний час такі змагання в нашій країні не проводяться.
У нас також заборонені всякі змагання по пірнанню на дальність і тривалість перебування під водою. При пірнанні, на відміну від інших видів фізичних вправ, людина більш менш тривалий час вимушена затримувати дихання, не поповнюючи запасів повітря. Слідством затримки дихання є зменшення кисню в крові і тканинах організму і збільшення змісту вуглецю. Тому тривала затримка дихання негативно діє на організм — впершу чергу на вищу нервову діяльність і серцево-судинну систему. В результаті тривалої затримки дихання відбувається зменшення частоти серцевих скорочень, а потім людина втрачає орієнтування і контроль над своїми рухами. Саме небезпечне в цій ситуації, що плавець по суб'єктивних відчуттях продовжує добре себе відчувати. Цим можна пояснити втрату свідомості під водою, що може спричинити за собою смерть. Тому при проведенні занять по пірнанню тривалість затримки дихання повинна збільшуватися строго поступово. Спочатку тривалість перебування під водою повинна бути не більше 10-15 с, поступово збільшуючись до 30 с. Тренування в цьому напрямі здійснюється по шляху збільшення кількості повторень і поступового нарощування тривалості. Слід пам'ятати, що вправи з максимальною тривалістю затримки дихання у воді недопустимі.
Перш ніж зануритися у воду, потрібно обов'язково провести гіпервентиляцію легенів, яка збільшує вміст кисню в крові і дозволяє збільшити час затримки дихання. Для цього потрібно зробити декілька (3-4) глибоких вдихів і видихів, після чого затримати дихання на вдиху і зануритися у воду.
При потребі зробити вдих під водою необхідно випускати повітря невеликими порціями і не поспішаючи піднятися до поверхні води. Пам'ятайте, що, затримуючи вдих, той, хто пірнає, (в результаті кисневого голодування, що наступило) може знепритомніти під водою і загинути.
Питома вага людини з глибиною збільшується, оскільки тиск води зростає, що викликає зменшення об'єму повітря в легенях. При пірнанні на невелику глибину людина прагнутиме спливати на поверхню, а на велику глибину — занурюватися. Оптимальна глибина для пірнання в довжину — від 0,8 до 1 м під поверхнею води.
При пірнанні необхідно дотримувати запобіжні засоби, порушення яких може призвести до загибелі:
— пірнання заборонено в місцях стоянки судів, барж, човнів, понтонів, плотів і інших плавзасобів;
— не можна упірнати, якщо людина втомилася, розпалена, хвора або недавно перенесла захворювання;
— пірнання заборонено раніше ніж через 2 г після їжі, оскільки блювотні маси можуть викликати задуху і привести до втоплення;
— категорично неприпустимо пірнання поодинці, без досвідченого товариша, який страхує, або інструктора;
— пірнання дозволено тільки в прозорій воді і при хорошій видимості. Якщо вода недостатньо прозора, пірнаючі прив'язують собі до пояса тонкий шнур, вільний кінець якого тримає в руках інструктор;
— час перебування під водою повинен постійно контролюватися;
— упірнати потрібно тільки поодинці: коли один упірнаючий з'явився на поверхні, стартує інший;
— за кожним упірнаючим повинен вести нагляд з суші досвідчений інструктор, готовий у будь-який момент надати йому допомогу;
— до пірнання потрібно домовитися про умовні сигнали, по яких пірнач негайно з'являється на поверхні води. Звичайно стукають по залізним сходам, оскільки цей звук дуже добре чутний у воді;
— під час пірнання необхідно обов'язково розплющувати очі у воді.
