Розвиток плавання у дореволюційний період.

Перші спроби організованого навчання плаваннюздійснюються в Росії в середині XVII – початкуXVIII століття, у військах. Велика заслуга в цьомуналежить Петру І. Він зробив навчання плаваннюобов’язковим, запропонував проводити його угруповому порядку, вперше включив плавання унавчальні плани морської академії та інших військовихнавчальних закладів.

Однак найбільший розвиток навчання плаванню увійськах дістало у другій половині XVIII століття, колизагальна кількість військових частин і навчальнихзакладів значно збільшилась. Розвиток плавання у цейперіод пов’язують з ім’ям О.В. Суворова. Він вважавплавання за необхідну навичку для досягненняперемоги в бою, використовував його як потужнийзасіб фізичного загартування та удосконаленнясолдата.В цей час починають з’являтися перші друкованіпраці з плавання. Так в „Экономическом месяцеслове”за 1776 р. докладно розбирається питання про те, якувластивість набирає тіло людини, якщо його легенінаповнені повітрям. Це повітря, пише автор, „повиннотримати тіло на поверхні води і не допускати йоготонути”.В „Собрании сочинений” за 1792 р. вперше пірнання застосовували первісні люди. Але дякуючи окремим наскельним зображенням можна припустити, що основним прийомом пересування у воді було плавання з поперемінними рухами руками у поєднанні з різноманітними варіантами рухів ногами: від перемінних ударів голінню або всією ногою у вертикальній площині, як у сучасному кролі на грудях, до горизонтального удару „ножицями” як при сучасному плаванні на боці. Знайдене також зображення на камені, що нагадує техніку плавання брасом: плавець лежить на грудях із зігнутими, як у жаби, ногами й розведеними вбік руками.

З виникненням держав плавання почало застосовуватись не тільки в побуті, а й у військовій справі. Воїни стародавніх єгиптян, греків, римлян вміли добре плавати з різноманітними допоміжними засобами, і без них. Панівні класи використовували в ті часи плавання і як оздоровчо-гігієнічний засіб. Однак слід відмітити, що плавання в ті часи мало й певне спортивне значення. Воно, разом із змаганнями з музики, входило до програми щорічних свят. Підтвердження цьому ми знаходимо у повідомленнях Геродота, який відмічає, що у стародавній Греції не тільки плавання а й стрибки у воду були обов’язковими видами програми великих Істмійських Ігор.

Широке розповсюдження мало плавання і серед слов’янських народів, що населяли територію нашої Батьківщини. Візантійський історик Маврикій у своїй праці „Тактика і стратегія” наводить про це цікаву згадку: „Вони (слов’яни – С.Б.) особливо здатні переправлятися через річки, тому, що більше й краще, ніж інші люди, вміють триматися на воді”.

Таким чином ми бачимо, що основними причинами виникнення плавання були необхідність долати водні перешкоди, полювання та рибальство, торгівля, участь в спортивних змаганнях га святах, військова справа та інші.

Розвиток плавання у дореволюційний період.

Перші спроби організованого навчання плаванню здійснюються в Росії в середині XVII – початку XVIII століття, у військах. Велика заслуга в цьому належить Петру І. Він зробив навчання плаванню обов’язковим, запропонував проводити його у груповому порядку, вперше включив плавання у навчальні плани морської академії та інших військових навчальних закладів.

Таким чином, ми бачимо, що у другій половиніXVIII століття були закладені наукові основи плавання,дані практичні рекомендації з освоєння цієї навички.

В першій половині XIX століття в Росії починаютьвідкриватись перші школи плавання. Найбільшупопулярність дістала школа, якою керував шведськийвикладач Гейнц Паулі. Вона була відкрита у Петербурзів 1834 році. В ній навчали всім відомим на той часспособам плавання: брасу на грудях, на спині, на боку,дельфіну, „по-собачому” і саженками.Відвідувачів школи навчали також навичкамприкладного плавання: пірнанню; рятуванню

потопаючих; плаванню зі зброєю, в одязі.

В 1832 р. в інженерному корпусі російської арміїбули проведені перші офіційні змагання за спеціальнорозробленими правилами. Згідно з ними званнявідмінного плавця діставав той, хто вмів добре плаватина спині і животі; в одязі; міг стрибати у воду головоюта ногами; пірнати і доставати з дна важкі предмети,виконувати інші складні вправи.

У другій половині XIX століття техніка плавання таметодика навчання продовжували вдосконалюватись.Цьому сприяла поява низки праць з плавання середяких найбільшу цінність представляли книгиЛ. Брусилова, Л. Конкина, П. Плахова і особливоА. Ганіке. Видана ним у 1897 р. книга „Самообучениеплаванню” містить опис основних груп підготовчихвправ та основних прийомів і методів навчанняплаванню. Вперше в історії плавання він запропонував спосіб ковзання, як один з прийомів привчання учнядо впевнених рухів у воді. Цей прийом і зараз зуспіхом застосовується в усіх сучасних школахплавання.Автори посібників того часу пропонували спочаткувивчати плавальні рухи на суші; радиливикористовувати при навчанні у воді корковіпоплавці, надувні мішки, вудки; рекомендуваливиконувати вправи у полегшених умовах і т.п.

Наприкінці XIX, на початку XX століття в Москві,Петербурзі та Києві відкрились 8 невеликих критихплавальних басейнів. Найбільший, розмірами17,5 х 8 м., знаходився у будинку морськогопажеського корпусі міста Петербурга.Велику роль у розвитку плавання відігралаШуваловська школа плавання, яка була відкрита у1908 році. Це була перша спортивна школа плавання,де проводилось навчання усім існуючим на той часспособам плавання: кролю на грудях, брасу на грудяхта на спині, плаванню на боці. Однак основу навчанняв школі складав спосіб брас.Шуваловська школа в значній мірі вплинула нарозвиток плавання в країні. Вона була:

– своєрідною кузнею інструкторсько-викладацьких кадрів, добре володіючих технікоюплавання та методикою навчання;

– методичним та пропагандистським центром зрозвитку та популяризації плавання в країні;

– одним з перших плавальних центрів, де булипідготовлені видатні плавці, які захищали честьБатьківщини на Олімпійських іграх. Шуваловськашкола проіснувала 9 років і закінчила свою роботу у1917 році.

В Україні теж в той час існували школи плавання.Перші з них були відкриті у 1910 році в Чернігові таКиєві, а у 1914 році в Миколаєві, Харкові та іншихмістах.Однак не дивлячись на наявність шкіл плавання,методичних посібників і окремих ентузіастів цієїсправи, масове навчання плаванню населення вдореволюційної Росії не проводилось.