Відповідальність за належне і своєчасне виконання відділом функцій, передбачених дійсним положенням, несе начальник відділу.
На начальника відділу організації й оплати праці покладається персональна відповідальність за:
o Організацію діяльності відділу по виконанню задач і функцій, покладених на відділ.
o Організацію у відділі оперативної і якісної підготовки і оформлення документів, ведення діловодства відповідно до діючих правил та інструкцій.
o Дотримання співробітниками відділу трудової і виробничої дисципліни.
o Забезпечення збереженості майна, що знаходиться у відділі, і дотримання правил пожежної безпеки.
o Підбір, розміщення і діяльність співробітників відділу.
o Відповідність чинному законодавству проектів наказів, інструкцій, положень, постанов і інших документів, що візуються.
· Відповідальність співробітників відділу встановлюється посадовими інструкціями.
При вивченні другого питання студентам слід звернути увагу на те, що
Постійне дипломатичне представництво за кордоном (посольство або місія) — це особливого роду державна установа, на яку покладено завдання підтримувати й розвивати офіційні стосунки з країною перебу вання, захищати в ній права та інтереси акредитуючої дер жави, її громадян і юридичних осіб. Для виконання цього завдання дипломатичне представництво потребує певних за собів та можливостей, а також необхідного складу спів робітників.
Одне із першочергових завдань при формуванні посоль ства чи місії — укомплектування їх персоналом. За всіх відмінностей у структурі та організації роботи посольств і місій окремих країн, котрі спричинені різними геополітичними параметрами, формами державного правління та іншими чинниками, кожне дипломатичне представництво складається із трьох категорій співробітників (глава пред ставництва має особливу позицію): дипломатичний персонал;адміністративно-технічні працівники; обслуговуючий персонал. Окремо вирізняються так звані «приватні домашні робіт ники», тобто особи, які виконують певну роботу на умовах договору найму у співробітників представництва і які не є службовцями акредитуючої держави.
Сучасне дипломатичне право чітко визначає правовий статус, дипломатичні привілеї та імунітети кожної із зазна чених категорій осіб, які працюють у посольствах або місіях.
Глава дипломатичного представництва (посол, посланник, повірений у справах) є найвищим офіційно акредитованим пред ставником держави в країні перебування. Він відповідає за діяльність дипломатичного представництва та його персона лу, а також здійснює загальне політичне керівництво і конт роль за діяльністю всіх інших організацій та осіб своєї держави, що перебувають на території країни акредитації. Оскільки посол не є звичайним адміністратором, що очолює державну установу, а особою, яка відповідає за дотримання загального політичного курсу своєї країни стосовно країни перебування, він особливо потребує надійного, висококвалі фікованого апарату — членів персоналу представництва.
Посол (посланник) в усій діяльності очолюваного ним пред ставництва спирається перш за все на своїх найближчих спів робітників — членів дипломатичного персоналу. Вони, як і сам посол, мають представницький характер, тобто уповноважені виступати з питань, що входять до їхньої компетенції, від імені акредитуючої держави. Практично це реалізується у виконанні всім дипломатичним персоналом посольства чи місії функцій, передбачених ст. З Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 р.:
«І. Функції дипломатичного представництва полягають, зокрема:
а) у представництві акредитуючої держави в державі пере бування;
Ь) у захисті в державі перебування інтересів акредитуючої держави та її громадян у межах, що допускаються міжнародним правом;
с) у веденні переговорів з урядом держави перебування;
(1) у з’ясуванні всіма законними засобами умов і подій в державі перебування та повідомленні про них уряду акредитуючої держави;
е) у заохоченні дружніх відносин між акредитуючою дер жавою і державою перебування та в розвиткові їх взаємовідносин у галузі економіки, культури і науки;
2. Жодне з положень цієї Конвенції не повинне тлу мачитись як таке, що перешкоджає виконанню диплома тичним представництвом консульських функцій».
Крім цієї головної риси — представницького характеру — дипломатичний персонал посольств та місій має ще цілий ряд відмінних ознак. Так, його членами завжди є особи, що перебувають на дипломатичній службі відповідної держави:
кадрові, або професійні, дипломати (у класичній термінології «кар’єрні дипломати») чи особи, які перейшли на дипломатичну службу в порядку нового призначення або попов нення. Проте, в будь-якому випадку, як це передбачено ст. 1 Віденської конвенції, «членами дипло матичного персоналу є члени персоналу представництва, які мають дипломатичний ранг».
Дипломатичний ранг —це особистий ранг дипломата, який присвоюється йому відповідно до існуючих в кожній країні законів та правил проходження дипломатичної служби. Цей ранг зберігається незалежно від того, яку посаду обіймає дипломат у той чи інший момент. Слід зауважити, що ранг і посада дипломата іноді збігаються (наприклад, Надзвичай ний і Повноважний Посол —ранг і посада), проте далеко не завжди. Для порівняння можна послатися на практику вій ськових відомств, коли командиром полку є підполковник, а генеральську посаду обіймає полковник тощо.
Треба також чітко розрізняти такі поняття, як «класи» і «ранги» «дипломатичних агентів». До речі, згідно з Віденською конвенцією «дипломатичний агент» — це глава пред ставництва або член дипломатичного персоналу представництва (ст. 1, п. «е»). Для визначення поняття «дипло матичні класи» користуються нормами міжнародного права, зокрема, ст. 14 Віденської конвенції. Вона чітко регламентує установлений в сучасній практиці поділ глав дипломатичних представництв на три класи: «1-а) клас послів і нунціїв, які акредитуються при главах держав, та інших глав пред ставництв еквівалентного рангу; Ь) клас посланників та інтернунціїв, які акредитуються при главах держав; с) клас повірених у справах, які акредитуються при міністрах закор донних справ; 2. Інакше як відносно старшинства та етикету не повинно проводитись ніякого розрізнення між главами представництв унаслідок їхньої належності до того чи іншого класу».
Дипломатичні ранги, як ми вже зазначали, вводяться внутрішнім правом кожної країни і передбачаються для всіх посадових осіб, які працюють як у центральному апараті МЗС даної країни, так і в й закордонних дипломатичних пред ставництвах.
Так, згідно з постановою Верховної Ради України від 31 січня 1992 р. та указом Президента України «Про Поло ження про дипломатичну службу в Україні» від 16 липня 1993 р. (п. 6), «дипломатичним працівникам присвоюються такі дипломатичні ранги України:
аташе;
третій секретар;
другий секретар другого класу;
другий секретар першого класу;
перший секретар другого класу;
перший секретар першого класу;
радник другою класу;
радник першого класу;
Надзвичайний і Повноважний Посланник другого класу
Надзвичайний і Повноважний Посланник першого класу;
Надзвичайний і Повноважний Посол.
Дипломатичні ранги Надзвичайного і Повноважного Посла, Надзвичайного і Повноважного Посланника першого класу, Надзвичайного і Повноважного Посланника другого класу присвоюються Президентом України за поданням Міністра закордонних справ України.
Інші дипломатичні ранги присвоюються Міністром за кордонних справ України на підставі рекомендації атестаційної комісії Міністерства закордонних справ України». Що стосується питання про відповідність дипломатичних рангів службовим посадам, то вони чітко регламентуються указом Президента України «Про Перелік посад приписаних до дипломатичних рангів України» від 18 вересня 1996 р.
З українських дипломатів, які мають один із вищезгаданих дипломатичних рангів, комплектується дипломатичний пер сонал посольств України за кордоном. Очолюваний послом дипломатичний персонал українських посольств на особливо важливих напрямах дипломатичної діяльності може мати у своєму складі в порядку старшинства таких дипломатичних співробітників: радників-посланників, радників, торгового представника, військового, військово-морського та вій ськово-повітряного аташе, перших секретарів, заступників торгпреда, других секретарів, третіх секретарів, аташе, по мічників військового, військово-морського, військово-повітряного аташе.
