Техніка феноменологічної психокорекції.

Головними результатами успішної феноменологічної психокорекції є розширення відчуття буття клієнта і збільшення його життєздатності (життєвих сил).

Як і в екзистенціальній, у феноменологічній психокорекції мова йде не про психотехніку як сукупність прийомів, використовуваних для вирішення задач основної феноменологічної проблематики, а розглядаються підходи до вирішення цих задач.

Перший підхід — унікальність та ідентичність. Ключ до реалізації даного механізму психокорекції — в заохоченні відкритого висловлювання клієнтом своїх почуттів і в усвідомленні диференціювання між відчуттями і переживаннями: реактивними, ситуативними і глибинними (особистісними). Основна лінія реалізації даної передумови — відкриття власного автентичного «Я» і «Я»-несправжнього, коли клієнт робить, говорить і відчуває не те, що властиво або хочеться йому, а те, що пов'язане з імітацією життя, з іграми, а не із справжніми відносинами близькості або відчуження з іншим. Власна ідентичність, де «Я», «Моє», а де «Не я», «Не моє», і переживання своєї ідентичності, свого «Я» як унікального неповторного життєвого світу — такий основний орієнтир даної психокорекційної передумови.

Другий підхід ─ відношення з часом. Так як і в екзистенційному підході, хоча головна увага приділяється актуальному переживанню, відношення до часу (майбутнього, минулого) — важливий момент і прийом корекційної роботи. Просте питання: «Як ви уявляєте собі нашу з вами зустріч через 10 років?» — може викликати цілу гамму переживань, пов'язаних не тільки з осмисленням феномену власного життя, але і з опрацьовуванням його можливих неповторно феноменологічних змістів. Крім того, проективне дослідження можливих шляхів по досягненню цих змістів може підвищити ступінь особистісної реалізації в теперішньому часі.

Третій підхід — допомога у відкритті або створенні феноменологічного змісту. У реалізації даної установки як і в екзистенційній психокорекції, теж корисна техніка фіксації на змісті, запропонована Ю. Джендліном. Суть її у феноменологічній школі як і в екзистенційному підході полягає в усвідомленні певної життєвої ситуації, в зосередженні на тілесних відчуттях, що виникають в процесі її переживання. Спочатку провокується свідоме зіткнення клієнта з якоюсь проблемою. Клієнта просять помовчати, спробувати відчути і зрозуміти свої справжні переживання, що приховані під цими тілесними відчуттями, їх значущість для нього. Проте далі не фіксуються на смислі життя клієнта, а на усвідомленні його власного феноменологічного емоційного відгуку, на тому, що ці емоції означають у досвіді клієнта, про що свідчать, який аспект актуальної життєвої ситуації його тішить чи навпаки не влаштовує. І тільки на підставі того визначають суть проблеми та спосіб її вирішення.

Четвертий підхід — культивування свободи відповідальності. Як і в екзистенційній психкорекції відповідно до даної установки психолог прагне надати клієнту допомогу у виявленні способів втечі від відповідальності та свободи і заохочує до ризику прийняття відповідальності відносно цих цінностей. Пояснення того, що у клієнта завжди є вибір, заохочення до відкритого визнання власної відмови від прийняття відповідальності, підбадьорювання у відстоюванні власної незалежності (автономності) і акцент на особистих бажаннях і переживаннях клієнта, на його особистісному виборі в тій або іншій життєвій ситуації — такі основні передумови реалізації даної установки і в феноменологічному підході.

У феноменологічній як і у екзистенціальній психокорекції відсутнє пряме навчання. Тут теж постулюється, що людина може навчитися тільки сама. Тому і у цьому випадку особливу значущість мають саме нюанси в поведінці, установках психолога. Розвиток відвертості, синзетивності клієнта до нюансів відносин і нюансів у спілкуванні — такий шлях в феноменологічній психокорекції. Головна мета навчити клієнта усвідомлювати власний досвід та отримати досвід побудови гармонійних стосунків та «Діалогу» з іншими людьми на прикладі побудови таких стосунків з реальною особистістю психолога.

П’ятий підхід ─ взаємостосунки між психологом і клієнтом. У феноменологічній корекції взаємостосунки є особливою цінністю, так як ці відносини самоцінні як додатковий альтернативний до такого, що до тепер існував, досвіду. Їх феноменологічний неповторний особистий відтінок, особове значення, нюансування, вся гамма переживань у зв'язку із спілкуванням з людиною як із значущим іншим — джерело могутніх впливів і особистих змін; пошана, довіра і віра у клієнта; саморозкриття і чесність по відношенню до себе; відмова від маніпулювання і готовність прийняти ставлення до себе у відповідь на свою прозорість, за допомогою якої психолог своєю особою моделює продуктивні способи переживання, не беручи на себе відповідальності за нав'язування іншому своєї поведінки, — така корекційна серцевина цього підходу.

 

Висновки до 1-го питання

 

Отже: Не дивлячись на те, що основні теоретичні положення і закиди до попередників приймаються не тільки прихильниками гуманістичного напрямку, а і більшістю сучасних психологів будь-якого спрямування, кожний із авторів, яких зараховують до гуманістичної школи, надавав особливого значення якомусь одному аспекту, а інші упускав чи наголошував менше. Внаслідок того, що кожний із засновників школи мав своїх учнів, котрі розвивали його теорію і методи більше аніж здобутки інших, з часом у межах гуманістичної школи почали виділяти ще два піднапрямки ─ екзистенціальний та феноменологічний.

До екзистенціального піднапрямку відносять теорії і системи корекції, засновані на теорії екзистенціалізму, проте такі, що підкреслюють важливість проблем людського становлення і відповідальності людини за своє особитсісне становлення, коли наголос робиться на «вільну волю», усвідомлення відповідальності людини за формування власного внутрішнього світу і вибір життєвого шляху. Базисні поняття іншої течії гуманістичного напрямку ─ феноменологічної, акцентують більше не неповторності, непроникності, для сприйняття іншими, та важливості для психологічного здоров’я суб’єктивного досвіду окремого індивіда в кожний конкретний момент у конкретній ситуації та автентичності власної поведінки.

 

 

ІІ питання: Гештальт підхід в психокорекції.

 

Метод, створений американським психологом Ф. Перлзом під впливом ідей гештальтпсихології, екзистенціалізму, психоаналізу, одержав велику практичну популярність. Ф. Перлз переніс закономірності утворення фігури, встановлені в гештальтпсихології у сфері сприйняття, в область мотивації людської поведінки. Виникнення і задоволення потреб він розглядав як ритм формування і завершення гештальтів. Функціонування мотиваційної сфери здійснюється (за Перлзом) за принципом саморегуляції організму.

Людина знаходиться в рівновазі із самою собою і навколишнім світом. Бути собою, здійснювати своє «Я», реалізувати свої потреби, схильності — це шлях гармонійної здорової особи. Людина, яка хронічно перешкоджає задоволенню власних потреб, відмовляється від реалізації свого «Я», з часом починає слідувати цінностям, нав'язаним ззовні. І це приводить до порушення процесу саморегуляції організму.

Згідно гештальттерапії організм розглядається як єдине ціле, і будь-який аспект поведінки може бути сприйнятий як відгук цілісного буття людини. Людина є частинкою більш ширшого поля: організм — середовище. У здорової особистості межа з середовищем є рухомою: виникнення певної потреби вимагає «контакту» з середовищем і формує гештальт, задоволення потреби завершує гештальт і вимагає «відходу» від середовища. У невротичної особи процеси «контакту» і «відходу» є сильно спотвореними і не забезпечують адекватного задоволення потреб.

Ф. Перлз розглядав особисте зростання як процес розширення зон самоусвідомлення, що сприяє саморегуляції і координує рівновагу між внутрішнім світом і середовищем. Він виділяв три зони усвідомлення:

Внутрішню — явища і процеси, що відбуваються в нашому тілі.

Зовнішню — зовнішні події, які відображаються свідомістю.

Середню — фантазії, вірування, стосунки.

При неврозі переважає тенденція до зосередження на середній зоні за рахунок виключення із свідомості двох перших. Така зайва схильність до фантазування, інтерпретації порушує природний ритм процесу свідомості, вимушує клієнта зосереджуватися на минулому і майбутньому за рахунок втрати відчуття теперішнього, оскільки завершити гештальт (задовольнити потребу) можна тільки в момент «тут і зараз».

На думку Ф. Перлза, психічні порушення у людей обумовлені тим, що особа не складає єдиного цілого, тобто гештальта. У більшості клієнтів стрес виникає в результаті неусвідомлених конфліктів, що заважають їм входити в контакт з деякими з власних відчуттів і думок.

Гештальттерапія прагне спонукати людину пережити власні фантазії, усвідомлювати власні емоції, контролювати інтонації голосу, рухи рук та інших частин тіла і зрозуміти раніше ігноровані нею фізичні відчуття з тим, щоб вона знову змогла відновити зв'язок з усіма своїми аспектами особистості і в результаті досягнути повного усвідомлення власного «Я». В основі всіх порушень лежать обмеження здатності індивіда до підтримки оптимальної рівноваги з середовищем, порушення процесу саморегуляції, тобто неправильне встановлення межі між собою та оточенням, що ускладнює формування гештальтів.

У гештальттеорії розрізняють п'ять механізмів порушень процесу саморегуляції: 1) інтроекцію; 2) проекцію; 3) ретрофлексію; 4) дефлексію; 5) конфлюенцію.

При інтроекції людина засвоює відчуття, погляди, переконання, оцінки, норми, зразки поведінки інших людей, які, вступаючи в суперечність з власним досвідом, не асимілюються особою. Цей неасимільований досвід— інтроект— є чужою для людини частиною його особистості. Найбільш ранніми інтроектами є батьківські повчання, які засвоюються дитиною без критичного осмислення. З часом стає важко розрізнити інтроекти і свої власні переконання. «Людина думає так, як того хочуть від неї інші».

Проекція — пряма протилежність інтроекції. При проекції людина відчужує властиві їй якості, оскільки вони не відповідають її «Я-концепції». Вона вважає, що інші мають ті якості, ту поведінку, котрі людина заперечує у собі. «Людина робить іншим те, в чому сама їх звинувачує». Проекційні «діри», що утворюються в результаті проекції, часто заповнюються інтроектами.

Ретрофлексія— поворот на себе— спостерігається в тих випадках, коли які-небудь потреби не можуть бути задоволені через їх блокування соціальним середовищем, і тоді енергія, призначена для маніпулювання в зовнішньому середовищі, спрямовується на самого себе. В результаті гештальт не завершується. Такими незадоволеними потребами або незавершеними гештальтами часто є агресивні відчуття. «Людина робить собі те, що хотіла би робити іншим». Ретрофлексія при цьому часто виявляється в спазмах певних груп м'язів, чи включенні неадекватних до ситуації секреторних функцій. На рівні поведінки людина стискає власні руки (відповідник словосполученню «взяти себе в руки»), або, наприклад, в момент злості на когось, якщо її не можна проявити через обставини, шлунок починає виділяти шлунковий сік без поступлення у нього їжі та, в прямому розумінні, «кусати самого себе». Первинні конфлікт між «Я» і іншими перетворюється на внутрішньоособистісний конфлікт, часто на рівні тіла. Показниками ретрофлексії є використовування в мові зворотних займенників і часток. Наприклад: «Я повинен примусити себе зробити це».

Дефлексія — ухилення від реального контакту. Людина, для якої характерна дефлексія, уникає безпосереднього контакту з іншими людьми, проблемами і ситуаціями. Дефлексія виражається у формі пустої, беззмістовної балакучості, ритуальності, умовності поведінки, у тенденції «згладжування» конфліктних ситуацій.

Якщо у перших двох випадках межа неправильно вибудовується, при інтроекції занадто зміщається у бік зовнішнього світу і тому зона «Я» безпідставно збільшується, при ретрофлексії ― у бік власного «Я», так що частина себе сприймається як зовнішнє оточення, то при дефлексії уникають усвідомлення межі і фігура не вимальовується, а тому гештальт не закривається.

Конфюенція (або злиття) — виражається в стиранні меж між «Я» і оточенням. Такі клієнти важко розрізняють свої думки, відчуття і бажання від чужих. Для людей з конфлуенцією характерним є при описі власної поведінки вживання займенника «ми» замість «я». Наприклад «ми вважаємо», «всі вважають» замість «я вважаю». Конфлуенція є захисним механізмом, при застосуванні якого індивід відмовляється від свого дійсного, справжнього «Я».

В результаті дії перерахованих механізмів порушується цілісність особистості, яка виявляється фрагментованою, розділеної на окремі частини. Такими фрагментами часто виступають дихотомії: чоловіче — жіноче, активне — пасивне, залежність — відчуженість, раціональність — емоційність і т.д.

Поняття «незавершена справа» є одним з центральних в гештальткорекції. «Незавершена справа» означає, що невідреаговані емоції перешкоджають процесу актуального усвідомлення того, що відбувається. За Перлзом, видом незавершеної справи, що найчастіше зустрічається, і найгіршим видом незавершеної справи, є образа, яка порушує актуальність та безпосередність комунікацій.

Довершити незавершене, звільнитися від емоційних затримок — один з істотних моментів в гештальткорекції. Прихильники гештальтпідходу часто використовують словосполучення «незавершений гештальт» як причину проблеми і словосполучення «закрити гештальт» як задачу психокорекції.

Іншим важливим терміном є «уникнення». Поняття, за допомогою якого відображаються особливості поведінки, пов'язані із способами відходу від визнання і прийняття всього того, що пов'язане з неприємним переживанням незавершеної справи. Гештальттерапія заохочує вираження затриманих відчуттів, конфронтацію з ними і опрацьовування їх, досягаючи тим самим особистої інтеграції. В процесі гештальткорекції на шляху до розкриття своєї істинної індивідуальності клієнт проходить через п'ять рівнів, які Ф. Перлз називає рівнями неврозу.

Перший рівень — рівень фальшивих стосунків, ігор і ролей. Це шар фальшивої рольової поведінки, звичні стереотипи, ролі. Невротична особа відмовляється від реалізації свого істинного «Я» і живе згідно очікувань інших людей. В результаті власні цілі і потреби людини виявляються незадоволеними. Людина переживає фрустрацію, розчарування і безглуздя свого існування.

Другий рівень — фобічний — пов'язаний з усвідомленням своєї фальшивої поведінки і маніпуляцій. Але коли клієнт уявляє собі, які наслідки можуть виникнути у разі, якщо він почне поводитися щиро, його охоплює почуття страху. Людина боїться бути такою, якою вона є. Боїться, що суспільство піддасть її остракізму. І клієнт намагається уникати зустрічі зі своїми неприємними болючими переживаннями.

Третій рівень— рівень безвиході і відчаю. Він характеризується тим, що людина не знає, що робити, куди рухатися. Вона переживає втрату підтримки ззовні, але не готова і не хоче використовувати свої власні ресурси, знайти внутрішню точку опори. В результаті людина дотримується статусу-кво, боячись пройти через безвихідь. Це моменти, пов’язані з переживанням своєї власної безпорадності.

Четвертий рівень — імплозія, стан внутрішнього сум'яття, відчаю, огиди до самого себе, обумовлене повним усвідомленням того, як людина обмежила і пригнітила себе. На цьому рівні клієнт може почувати страх смерті. Ці моменти пов'язані із залученням величезної кількості енергії і зіткненням протиборчих сил усередині людини. Тиск, що виникає внаслідок цього, як здається людині, загрожує її знищити. Людина в сльозах відчаю переживає свою рішучість самій прийняти ситуацію і справитися з нею. Це шар доступу до свого справжнього «Я».

П'ятий рівень — експлозія, вибух. Клієнт скидаєте з себе фальшиве, привнесене ззовні, починає жити і діяти від свого справжнього «Я». Досягнення цього рівня означає формування автентичної особи, яка знаходить здатність до переживання і виразу своїх емоцій. Таким чином, гештальткорекція — це підхід, спрямований на вивільнення і самостійність особистості.

Мета і задачі корекції. Метою гештальткорекції зняття блокувань, пробудження потенційно існуючих в людині природних ресурсів, що сприяють її особистісному зростанню, досягненню цінності і зрілості, повній інтеграції особистості клієнта.

Основна мета — допомога людині в повній реалізацій її потенціалу. Ця мета розбивається на додаткові:

—забезпечення повноцінної роботи актуального самоусвідомлення;

— зсув локусу контролю усередину;

—заохочення незалежності і самодостатності;

—виявлення психологічних блоків, що перешкоджають зростанню, і їх відживання.

Позиція психолога. У гештальткорекції психолог розглядається як каталізатор, помічник, співтворець, інтегрований в єдине ціле гештальтособистості клієнта. Психолог прагне уникати безпосереднього втручання в особисті відчуття клієнта і намагається полегшити вираження цих відчуттів та почуттів.

Головна мета взаємодії з клієнтом — активація внутрішніх особитстих резервів клієнта, вивільнення яких веде до особистісного зростання.

Вимоги і очікування від клієнта. У гештальткорекції клієнтам відводиться активна роль, що включає право на власні інтерпретації позицій, на усвідомлення схем своєї поведінки і життя. Передбачається, що клієнт повинен перемкнутися з раціоналізації на переживання. Причому вербалізація відчуттів не настільки важлива, наскільки важливе бажання клієнта, його готовність прийняти сам процес актуального переживання, в якому він насправді переживатиме почуття і говоритиме від їх імені, а не просто повідомляти про них.

Техніки

Психотехнікам в гештальткорекції надається дуже велике значення. Вони іменуються іграми і експериментами. Широку популярність гештальткорекція здобула багато в чому завдяки цим іграм.

1. Експериментальний (дісоційований) діалог. Це діалог між фрагментами власної особистості. Коли у клієнта спостерігається фрагментація власної особи, психолог пропонує експеримент: провести діалог між значущими фрагментами особистості. Наприклад, між агресивним і пасивним началом, між нападаючим і тим, хто захищається. Це може бути діалог і з власним відчуттям (наприклад, з відчуттям страху), а також з окремими частинами тіла або з уявною (значущою для клієнта) людиною.

Техніка гри така: напроти стільця, який займає клієнт («гарячий стілець») розташовується порожній стілець, на який «садять» уявного співбесідника. Клієнт по черзі міняє стільці, програючи діалог, ототожнюючи себе по черзі із різними фрагментами своєї особистості і, виступаючи, наприклад, то з позиції жертви, то з позиції агресора, і то виголошує репліки від імені однієї, а потім іншої психологічної позиції.

2. «Великий пес» і «Щеня». Широко поширений прийомом є використовуванням двох ігрових позицій: «Великий пес» та «Щеня». «Великий пес» ототожнює обов’язки, вимоги, оцінки. «Щеня» втілює пасивно-оборонні установки, шукає прийоми маніпуляції з позиції слабкості, відмовки, що виправдовують ухиляння від обов’язків. Між цими позиціями відбувається боротьба за повний контроль над особою.

«Великий пес» намагається чинити тиск загрозою покарання або прогнозом негативних наслідків поведінки, не відповідної вимогам. «Щеня» не вступає в пряму боротьбу, а використовує прийоми — йому невластива агресивність. Фрагменти діалогу між цими частинами особистості виникають іноді в свідомості клієнта в різних ситуаціях повсякденного життя, коли, наприклад, він намагається примусити себе зробити щось і одночасно маніпулює різними відмовками і самовиправданнями. За допомогою систематизованого і щирого діалогу під час вправи клієнт може більш повно усвідомити безплідні маніпуляції, скоювані над власною особою, стати щирішим із собою та здатним ефективніше управляти собою.

Техніка має виражений енергетичний потенціал, підсилює мотивацію клієнта до адекватнішої поведінки.

3. Здійснення кругів, або ходіння по колу. Відома психотехніка, згідно якої клієнт на прохання ведучого (техніка застосовується в груповій роботі) обходить всіх учасників по черзі, і або щось говорить їм, або скоює якісь дії з ними. Члени групи при цьому можуть відповідати. Техніка використовується для актівізації членів групи, заохочення їх до ризику нової поведінки і свободи самовираження. Часто пропонується початок вислову з проханням завершити його, наприклад: «Будь ласка, підійдіть до кожного в групі і завершіть наступний вислів: «Я відчуваю себе незручно тому, що...» Клієнт може пройти по колу і звернутися до кожного учасника з тим питанням, що його хвилює, наприклад, з'ясувати, як його оцінюють інші, що про нього думають, або виразити власні відчуття по відношенню до членів групи. Прийом дозволяє більш диференційовано визначати власні переживання і зв'язки з оточуючими.

Багатократне повторення фрази, що виражає яке-небудь глибоке переконання, може сприяти зміні його значення і змісту для клієнта.

4. Техніка «навпаки» (перевертень). Техніка полягає в тому, щоб клієнт зіграв поведінку, протилежну тій, яка йому не подобається. Скажімо, сором’язливий став поводитися зухвало; нудотно ввічливий — грубо, той, хто завжди погоджувався, зайняв би позицію безумовної відмови. Техніка спрямована на прийняття клієнтом себе у новій для нього поведінці і на інтеграції в «Я» нових структур досвіду.

5. Експериментальне перебільшення. Техніка спрямована на розвиток процесу самоусвідомлення шляхом гіперболізації тілесних, вокальних і інших рухів. Це звичайно інтенсифікує відчуття, прив'язані до тієї або іншої поведінки: голосніше і голосніше повторювати фразу, виразніше робити жест. І особливу цінність представляє ситуація, коли клієнт прагне витіснити які-небудь переживання —це привоздить до розвитку внутрішньої комунікацій.

6.Незавершена справа. Будь-який незавершений гештальт є незавершена справа, що вимагає завершення. У більшості людей є немало незалагоджених питань, зв'язаних з їх родичами, батьками, товаришами по службі тощо. Найчастіше – це невисловлені скарги і претензії. Клієнту пропонується за допомогою прийому «порожнього стільця» виговорювти свої почуття уявному співбесіднику або звернутися безпосередньо до того з учасників групи, хто має відношення до незавершеної справи. У досвіді роботи гештальтгруп наголошується, що найчастіше і найбільше значиме невиражене відчуття — це відчуття провини або відчуття образи, саме з цим відчуттям працюють в грі, яка починається із слів «Я скривджений...».

7. Проективні ігри на розвиток уяви ілюструють процес проекцій і допомагають учасникам групи ідентифікуватися з відкинутими аспектами власної особистості.

Найпопулярніша гра — «Старий покинутий магазин». Клієнту пропонують закрити очі, розслабитися, а потім уявити, що пізно вночі він проходить по маленькій вулиці повз старий покинутий магазин. Вікна брудні, але якщо заглянути, можна помітити якийсь предмет. Клієнту пропонують ретельно його розглянути, потім відійти від покинутого магазина і описати предмет, знайдений за вікном.

Далі йому пропонується уявити себе цим предметом, і, кажучи від першої особи, описати свої відчуття, відповівши на питання: «Чому він залишений в магазині? На що схоже його існування в якості цього предмета?» Ідентифікуючись з предметами, клієнти проектують на них якісь із своїх особистих аспектів.

8. «У мене є таємниця». У цій грі робиться дослідження відчуття провини і сорому. Кожного з учасників групи просять подумати про який-небудь важливий для них і дуже особистий секрет, що ретельно зберігається. Психолог просить, щоб учасники не ділилися цими таємницями, а уявили собі, як могли б реагувати оточуючі, якби ці таємниці стали їм відомі. Наступним кроком може бути надання кожному учаснику можливості похвалитися перед іншими, «яку страшну таємницю він зберігає в собі» Досить часто виявляється, що багато хто неусвідомлено дуже прив'язаний до своїх секретів як до чогось дорогоцінного.

9. «Перебільшення». Велика увага в гештальтерапії надається так званій «мові тіла». Вважається, що фізичні симптоми точніше передають відчуття людини, ніж вербальна мова. Ненавмисні рухи, жести, пози клієнта іноді є сигналами важливого змісту. Проте ці сигнали залишаються неперерваними, нерозвинутими, спотвореними. Пропонуючи клієнту перебільшити ненавмисний рух або жест, можна зробити важливе відкриття.

Наприклад, скутий, надмірно стриманий чоловік постукує пальцем по столу, тоді як жінка в групі довго і багатослівно про щось говорить. Коли його питають, чи не хоче він прокоментувати те, про що говорить жінка, він відмовляється, запевняючи, що розмова мало його цікавить, але продовжує постукування. Тоді психолог просить підсилити постукування, стукати все голосніше і виразніше до тих пір, поки клієнт не усвідомлює, що робить і що при цьому почуває.

Гнів клієнта наростає дуже швидко, і через хвилину він з силою б'є по столу, гаряче виражаючи свою незгоду з жінкою. При цьому він вигукує: «Вона точно як моя дружина!» На додаток до цього усвідомлення він досягає інсайту про надмірний контроль своїх сильних агресивних відчуттів взагалі і до дружини зокрема і набуває можливості більш безпосереднього їх вираження.

10. «Репетиція». На думку Ф. Перлза, люди витрачають багато часу, програючи на «сцені уяви» різні ролі і стратегії поведінки по відношенню до конкретних ситуацій і осіб. Часто відсутність успіху в діях і конкретних життєвих ситуаціях визначається тим, як дана особа в уяві готується до цих ситуацій. Така підготовка в думках і уяві часто проходить у відповідності з ригідними і неефективними стереотипами, що є джерелом постійного занепокоєння та неадекватної поведінки. Програвання поведінки вголос в групі із залученням інших учасників дозволяють краще усвідомити власні стереотипи, а також використовувати нові ідеї і вирішення в цій області.

11. Перевірка готової думки. Трапляється, що психолог, слухаючи клієнта, уловлює в його словах якесь повідомлення. Тоді він може скористатися наступною формулою: «Слухаючи тебе, у мене виникла одна думка: я хочу запропонувати тобі повторити цю думку вголос і перевірити, як вона звучить в твоїх вустах, наскільки вона тобі підходить. Якщо згоден спробувати, повтори цю думку декільком членам групи».

У цій вправі міститься чинник інтерпретації прихованого значення поведінки клієнта, але психолог не прагне повідомити свою інтерпретацію клієнту, він тільки надає пацієнту можливість досліджувати переживання, пов'язані з перевіркою робочої гіпотези. Якщо гіпотеза виявиться плідною, клієнт може розвинути її в контексті власної діяльності і досвіду.

ф. Перлз спочатку застосовував свій метод у вигляді індивідуальної корекції, і навіть самокорекції, але згодом повністю перейшов на групову форму, знаходячи її ефективнішою і економічнішою. Групова робота проводиться як центрована на клієнті. Група при цьому використовується як інструмент, за типом хору у опері, який тільки допомагає солісту.

Під час роботи одного з учасників групи, який займає «гарячий стілець» поряд із стільцем психолога, інші члени групи ідентифікуються з ним і проробляють велику мовчазну аутотерапію, усвідомлюючи фрагментування частини свого «Я» і завершуючи незавершені ситуації.

Вся багатоманітна техніка гештальтерапії спрямована на забезпечення психологічної підтримки особи, на звільнення людини від тягаря минулих і майбутніх проблем і повернення нею свого «Я» в багатий мінливий світ особистого «теперішнього» буття.

 

Висновки до 2-го питання

Отже: Згідно гештальттерапії організм розглядається як єдине ціле, і будь-який аспект поведінки може бути сприйнятий як відгук цілісного буття людини. Ф. Перлз розглядав особисте зростання як процес розширення зон самоусвідомлення, що сприяє саморегуляції і координує рівновагу між внутрішнім світом і середовищем. Він виділяв три зони усвідомлення: внутрішню — явища і процеси, що відбуваються в нашому тілі, зовнішню — зовнішні події, які відображаються свідомістю, середню — фантазії, вірування, відносини. У здорової особистості межа з середовищем є рухомою: виникнення певної потреби вимагає «контакту» з середовищем і формує гештальт, задоволення потреби завершує гештальт і вимагає «відходу» від середовища. У невротичної особи процеси «контакту» і «відходу» є сильно спотвореними і не забезпечують адекватного задоволення потреб.

У гештальттеорії розрізняють п'ять механізмів порушень процесу саморегуляції: 1) інтроекцію; 2) проекцію; 3) ретрофлексію; 4) дефлексію; 5) конфлуенцію. Основна мета гештальткорекції— допомога людині в повній реалізацій її потенціалу. Ця мета розбивається на додаткові: забезпечення повноцінної роботи актуального самоусвідомлення; зсув локусу контролю усередину; заохочення незалежності і самодостатності; виявлення психологічних блоків, що перешкоджають зростанню, і їх відживання.

Психотехнікам в гештальткорекції надається дуже велике значення. Вони іменуються іграми і експериментами.

 

Висновки до теми

Отже: Виникнення гуманістичної школи психокорекції можна вважати якісно новим феноменом і початком нового етапу розвитку психокорекції взагалі. Цей новий напрямок став не тільки ще однією психологічною теоретичною моделлю, ідеї гуманістичної психології з одного боку частково видозмінили, можна сказати гуманізували і попередні теоретичні моделі, з іншого боку ─ після виникнення гуманістичного напрямку започаткувалася нова форма прикладного психологічного дискурсу який полягав у тому, що певні аспекти технічних психокорекційних процедур оголошувалися не гуманістичними, а тому не сучасними, до певної міри нелегітимними. З’явилися уявлення сучасної психокорекційної єтики.

Гуманістична психокорекція спирається на гуманістичну психологію. Гуманістична психологія не є строго організованою теоретичною системою ─ краще розглядати її як рух, тобто особливу групу теоретичних підходів до особистості і практичної психології. Маслоу назвав свій підхід психологією третьої сили.

Основна мета гуманістичної корекції — допомогти клієнту знайти зміст життя, усвідомити особистісну свободу, відповідальність і відкрити свої потенції як особистості у повноцінному спілкуванні. І одночасною задачею гуманістичної взаємодії виступає безумовне визнання особистості клієнта і його долі найважливішим, унікальним, безумовним, і таким, що заслуговує на визнання життєвим світом, саме існування котрого є цінністю.

 

 

Ст.викладач кафедри