Основні поняття і положення екзистенціального підходу.

ПЛАН

Проведення лекційного заняття з навчальної

дисципліни «Основи психокорекції»

Спеціальність – «Психологія», «Практична психологія»

Курс – 3, 4

Група (и) – ПП-31, ППД-31, ПУ-41, ПУ-42.

 

Тема 5/1: „ Екзистенційна психокорекція.”

 

Питання:

1. Основні концепції та поняття гуманістичного підходу в цілому.

2. Особливості екзистенційного підходу до психокорекції.

3. Логотерапія В. Франкла.

 

Час – 2 год.

Основна література:

1. Осипова А.А. Общая психокорекция: Учебное пособие для студентов вузов. ─ М.: ТЦ “Сфера”, 2001 ─ 512 с.

 

Додаткова література:

1. Варій М.Й. Загальна психологія. Підручник / для студ. псих. та педагог. спеціальностей ─ 2-е видання випр. і доп. ─ К.: Центр учбової літератури ─ 2007.

2. Зубалий Н.П., Левочкина А.М. Основы психотерапии: Учеб. пособие. ─ К.: МАУП, 2001 ─ С.160, с.127-152.

3. Михайлов Б.В., Табачников С.И., Витенко И.С., Чугунов В.В. Психотерапия: Учебник для врачей-интернов высших медицинских учебных заведений III-IV уровней аккредитации. ─ Х.: Око, 2002 ─ 768 с.

4. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности (Основные положения, исследования и применение). ─ СПб.: Питер Пресс, 1997 ─ 608 с. ─ (Мастера психологии).

Навчальна мета:

1. Повторити основні положення гуманістичого підходу до психології особистості.

2. Засвоїти основні положення теоретичних концепцій та зміст основних термінів гуманістичного, екзистенційного підходу до психокорекції.

3. Зрозуміти характерні особливості гуманістичної психокорекції, особливості формулювання її мети, своєрідність вимог до психолога та клієнта.

4. Ознайомитися із основними техніками, котрі використовуються в гуманістичній психокорекції.

5. Ознайомитися з особливістю логотерапії та основними техніками В. Франкла.

Виховна мета: Сприяти формуванню у майбутніх психологів професійної ідентичності, засвоєнню основ професійної етики при використанні методів психоаналітично-орієнтованої психокорекції.

Місце проведення: навчальна аудиторія за розкладом

Інформаційно-технічне забезпечення: програма презентації, мультимедійний проектор та комп’ютер.

 

ПЛАН

Проведення заняття

№ п/п	Зміст	Час (хв.)
І	Вступна частина: ­ перевірка наявності курсантів (студентів), їх готовності до заняття; ­ оголошення теми лекційного заняття і питань; ­ надання основної та додаткової літератури за темою; ­ визначення навчальної та виховної мети заняття; ­ визначення актуальності теми, її логічного зв’язку з іншими темами і практичною діяльністю;	до 10
ІІ	Основна частина: 1. Основні концепції та поняття гуманістичного підход в цілому. Висновки до 1-го питання. 2. Особливості екзистенційного підходу до психокорекції. Висновки до 2-го питання. 3. Логотерапія В. Франкла. Висновки до 3-го питання.
ІІІ	Підсумкова частина заняття 1) висновки до лекції; 2) відповіді на запитання; 3) оцінювання ефективності навчального заняття, активності курсантів (студентів) і виставлення оцінок; 4) постановка завдань на самостійну роботу та наступне заняття.	до 10

 

 

ПЛАН-КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ

Вступ

Ми з вами ознайомилися і теоретичними основами та особливістю процедур психоаналітичного, біхевіорального та когнітивного напрямку психокорекції. Ці три школи відображають майже повну картину психокорекційного поля першої половини ХХ-го сторіччя. Характерною особливістю того періоду було перш за все теоретичне протистояння цих трьох шкіл. Представники кожної із цих шкіл стверджували, що їх пояснення природи людини, а отже і способи психокорекції є єдино-правильними, а уявлення представників інших нищівно критикували. І тогочасна наукова періодика і авторські роботи відображають це протистояння. Проте, подібні дискусії не були безплідними. Обмеження кожного із напрямків були виявлені та обговорені, переваги наголошені та розвинуті. Всі згадані процеси і призвели до виникнення принципово нового підходу як до бачення психології особистості, так і до формування нових форм надання психологічної допомоги. Пізніше цей новий напрямок був названий гуманістичною школою психології. Цей новий напрямок став не тільки ще однією психологічною теоретичною моделлю, ідеї гуманістичної психології з, одного боку, частково видозмінили, можна сказати гуманізували, і попередні теоретичні моделі, з іншого боку ─ після виникнення гуманістичного напрямку започаткувалася нова форма прикладного психологічного дискурсу який полягав у тому, що певні аспекти технічних психокорекційних процедур оголошувалися не гуманістичними, а тому не сучасними, до певної міри нелегітимними. З’явилися уявлення сучасної психокорекційної етики, яка періодично змінюється, проте у період її актуальності визнається більшістю практикуючих психологів. Якраз тому, на мою думку, виникнення гуманістичної школи психокорекції можна вважати якісно новим феноменом і початком нового етапу розвитку психокорекції взагалі. В межах гуманістичної школи психокорекції відрізняють дві течії екзистенційну та феноменологічну. Хоча, наприклад, А. Осипова відносить всю психокорекцію в рамках гуманістичного підходу до екзистенційної психокорекції, а у Л. Х’єлла та Д. Зіглера немає екзистенційної школи, а є тільки феноменологічний підхід. Відомі гештальтпсихологи Ф. Джойс та Ш. Стілл вважають, що на підставі феноменологічного напрямку психологічної теорії виникла екзистенційна психокорекція. Проте, можна виділити як ідеї феноменологічного підходу, так і ідеї екзистенціїйного і певні напрямки психокорекції в межах гуманістичної школи, більше наголошують на тих чи інших. Внутрішній діалог між суперечливими точками зору в межах кожної школи та, так би мовити, «міжконфесійні» норми призвели до того, що віднесення багатьох авторів до тієї чи іншої течії всередині самого гуманістичного напрямку є не так дискусійним, як проблематичним. Різні аспекти теорії окремого автора відбивають його прихильність до певної течії власне у цьому аспекті, проте, за іншими аспектами цього ж таки автора можна віднести до іншого напрямку. Для того, щоб зрозуміти логіку авторів різних підручників, котрі по-різному приписують одних і тих же авторів до котроїсь школи, необхідно зрозуміти особливості певної течії. Кожний із Вас, після того як навчиться відрізняти ці особливості, зможе свідомо сформувати свою думку з цього приводу, погоджуючись з одним автором і не погоджуючись з іншим. Інакше Ви просто заплутаєтесь у різних точках зору, викладених у різних підручниках. Тому сьогоднішню лекцію ми присвячуємо як, власне, загальновизнаним засадам гуманістичного напрямку, так і тонкощам відмінностей у його межах певних течій. А уже на наступних лекціях будемо вивчати теорії окремих авторів і техніки, які вони пропонують. І вже тоді, сподіваюсь, ви зможете погодитись чи ні з тією версією, котру пропоную я, але зробити це компетентно.

 

І питання: Основні концепції та поняття гуманістичного підходу в цілому.

Термін гуманістична психологія був вигаданий групою персонологів, котрі на поч. 1960-х років об'єдналися під керівництвом А. Маслоу з метою створення життєздатної теоретичної альтернативи двом найвпливовішим течіям у психології – психоаналізу і біхевіоризму.

Гуманістична психологія не є строго організованою теоретичною системою ─ краще розглядати її як рух, тобто особливу групу теоретичних підходів до особистості і практичної психології. Маслоу назвав свій підхід психологією третьої сили.

Хоча погляди прихильників цього руху складають широкий спектр, його прихильники, все ж таки, розділяють певні фундаментальні концепції на природу людини. До них можна перш за все віднести:

• Людина від природи хороша і здатна до самовдосконалення;

• Сама сутність людини постійно рухає її в напрямку особистісного зростання;

• Несприятливі зовнішні обставини можуть зашкодити цьому зростанню;

• Люди до найбільшої міри свідомі та раціональні створіння, без домінування підсвідомих конфліктів.

Практично всі ці концепції мають глибоке коріння в історії західного філософського мислення. Гуманістична психологія має корені перш за все в екзистенційній філософії, котру розробили такі європейські мислителі та письменники як Серен К’єркегор (1813-1855), Карл Ясперс (1883-1965), Мартін Гайдеґер (1889-1976) та Жан-Поль Сартр. У 20-і роки нашого сторіччя з появою роботи М. Гайдеґера «Буття і час», а також робіт К. Ясперса, Ж.-П. Сартра, А. Камю, Є. Ґуссерля та ін. були створені ключові поняття в концепції людського існування, що стали в сукупності з освоєнням нової фізики основою однієї з найвпливовіших і найплідніших течій в сучасній консультативній психології і психокорекції.

Д. Буженталь, один з теоретиків екзистенціального підходу, висунув наступні основні постулати:

—людина є ціле, що не зводиться до суми її частин;

—людина існує в контексті властивих їй суто людських проблем;

—людина здатна до усвідомлення і здатна діяти раціонально;

—людина завжди має вибір;

—поведінка людини завжди інтенціональна, тобто має причину, завжди навмисна (довільна), людина може приймати усвідомлені рішення.

Екзистенційний погляд на природу людини бере свій початок з усвідомлення унікальності буття кожної людини, що існує в конкретний момент часу та простору. Екзистенціалісти підкреслюють ідею про те, що в решті-решт кожний із нас відповідальний за те, ким ми є і ким стаємо. Проблема полягає у тому, зможе чи ні людина жити істинним (чесним та щирим) життям у власній неповторності випадковостей та невизначеності цього життя. Гуманістична психологія як основну модель приймає відповідальну людину, котра вільно і свідомо робить вибір серед можливостей, які їй випадають. Людина відповідальна за реалізацію якнайбільшої кількості можливостей, вона живе повноцінним життям, тільки у разі, коли виконує цю умову. Якщо людина не насмілюється прийняти виклик життя та прожити достойне життя, то екзистенціоналісти вважають це за зраду. Той, хто зрадив своїй власній та неповторній людській сутності, не в змозі вирішити основні проблеми власного життя.

Серед головних концепцій гуманістичної психології, запозичених із екзистенціальної філософії, є концепція становлення. Людина ніколи не буває статичною, вона щомиті знаходиться в процесі становлення.

І екзистенціоналістські філософи, і гуманістичні психологи, зокрема прихильники феноменологічної школи психокорекції, підкреслюють значення суб’єктивного індивідуального досвіду як основного феномену у вивченні та розумінні людини. Теоретичні міркування та зовнішня поведінка є вторинними по відношенню до безпосереднього досвіду і його унікального значення для того, хто його переживає. А. Маслоу стверджував: «Нам ніщо не може замінити досвіду, абсолютно ніщо».

Деякі видатні психологи також вплинули на розвиток гуманістичного підходу в теорії особистості. Перш за все теоретично гуманістична школа асоціюється з теорією ієрархії потреб та теорією самоактуалізованої особистості А. Маслоу.

До ключових елементів гуманістичної психології також належать такі твердження.

Індивід як єдине ціле. Теорія Маслоу від початку розвивалася як протест проти попередніх теорій (насамперед біхевіоризму), котрі зосереджувалися на окремих проявах особистості, наприклад таких як зовнішні аспекти поведінки, ігноруючи при цьому індивідуальність людини вцілому. Згідно Маслоу людський організм завжди поводить себе як єдина цілість, а не як набір диференційованих часток і те, що відбувається у котрійсь із частин людини, відбивається у всьому організмі.

Недоречність експериментів на тваринах. Як ми вже знаємо, радикальний біхевіоризм до великої міри покладався на вивчення поведінки тварин з метою кращого розуміння психології людини. На відміну від біхевіористів, котрі підкреслювали належність людини до тваринного світу, Маслоу розглядав людину як щось, що кардинально відрізняється від інших тварин. Тому вивчення тварин не допомагає розумінню людини, так як у цьому випадку ігнорується те істинно людське, наприклад ідеали, цінності, мужність, кохання, гумор, провина, заздрість. Крім того, що також важливо, ігноруються ті якості людини, котрі вона використовує щоб створювати поезію, музику, науку та інші витвори людського розуму та душі.

Він вважав, що біхевіоральна теорія ще й дегуманізує людину, трактуючи її, за невеликим виключенням як машину, що складається із ланцюжка умовних та безумовних рефлексів.

Творчий потенціал людини. Визнання вагомості творчої сторони людини, є мабуть, найвизначнішою концепцією гуманістичної психології. Маслоу розглядав творчі здібності як невід’ємну складову людини, потенційно присутню у всіх людей від народження. Він вважав, що для того, щоб бути творчою людиною не обов’язково писати книжки, музику чи писати картини. Може бути творчим програміст, продавець, бізнесмен, викладач вузу. Проте він визнавав, що більшість людей втрачає цю здібність в результаті «окультурення» (до цього часто спричиняється офіційна освіта). На щастя, деякі люди зберігають свіжу, безпосередню і дитячу манеру сприймати світ та речі у ньому, і якщо вони знаходяться серед тих, хто втратив цю здатність, то здатні пробудити цю якість і у оточуючих.

Позитивність внутрішньої природи людини. З Фрейд стверджував, що якщо не контролювати внутрішньої природи людини, то наслідком стане знищення людиною інших і себе. Проте Маслоу стверджує, що Фрейд мало вірив в доброчесність людини і з песимізмом дивився на її долю, бо мав справу з нездоровими людьми. Руйнівні сили у людях, на думку А. Маслоу, є наслідком фрустрації чи незадоволення основних потреб, а не наслідком вродженої порочності. Природа людини по суті хороша, чи, хоча б, нейтральна.

Акцент на психічному здоров’ї. Маслоу стверджував, що жодний, із існуючих на той час, психологічних підходів не приділяв належної уваги вивченню функціонування здорової людини, її способу життя, чи життєвих задач. Він вважав, що психоаналітична теорія є однобокою і їй бракує різносторонності, якраз тому, що вона заснована на анормальних чи «хворобливих» аспектах природи людини, тобто на недоліках та недосконалостях і, що вона ігнорує силу та хороші сторони здорової людини.

Щоб виправити існуючу ситуацію А. Маслоу зосередився на психічно здоровій людині та не розглядав її з позицій протиставлення хворій. Він стверджував, що ми не в змозі зрозуміти психічне захворювання, поки не зрозуміємо всієї повноти психічного здоров’я. Він рішуче наполягав на необхідності вивчення таких, що самоактуалізуються психічно здорових людей в якості основи для створення універсальної науки психології. Пізніше в цьому напрямку багато працював і Е. Фром.

Мета і задачі гуманістичної корекції. Основна мета гуманістичної корекції — допомогти клієнту знайти зміст життя, усвідомити особистісну свободу, відповідальність і відкрити свої потенції як особистості у повноцінному спілкуванні. Одночасною задачею екзистенціальної взаємодії виступає безумовне визнання особистості клієнта і його долі найважливішими, визнання унікальним і безумовним, та таким, що заслуговує визнання внутрішнього світу клієнта, саме існування котрого є цінністю.

Позиція психолога. Основна передумова психологічної позиції — розуміння клієнта в термінах його власного життєвого світу, образу себе самого і дійсності. Головну увагу психолог надає теперішньому моменту життя клієнта і його таких, що відбуваються тут і тепер переживанням. Складність позиції також в тому, що психолог має уміти поєднувати розуміння та прийняття клієнта і здатність конфронтації з тим, що іменується обмеженим існуванням в клієнті. Це є найочевиднішою умовою його успішної корекційної діяльності.

Основні задачі психолога, що бере участь в процесі екзистенціальної корекції:

· Повністю бути присутнім, щоб сприяти клієнту в його заглибленні у власний досвід і допомагати йому в повнішому описі свого інтересу у вирішенні проблеми.

· Формувати і підтримувати переконаність клієнта у тому, що він здатний щось зробити для себе сам.

· Допомагати клієнту виявляти в собі сили, які руйнують його і його життя, допомагати віднаходити консервативні структури, які він сам побудував і відповідно може сам змінити.

· Бути співчуваючим і дбайливим, особливо в моменти важких, глибоких переживань клієнта.

· Бути глибоко упевненим у тому, що клієнт в стані допомогти собі сам.

Вимоги до клієнта і очікування стосовно нього. В гуманістичній психокорекції основні зусилля спрямовані на те, щоб допомогти клієнту у прийнятті ним всерйоз свого феноменологічного світу, усвідомленні реальності своїх усвідомлених або неусвідомлюваних виборів і їх наслідків. Тому позиція клієнта не обмежується досягненнями інсайту, формулюється як очікування дій, що виникають з проясненої цінності особистості і її потенцій. Тому, в клієнтах заохочується відвертість, спонтанна активність і зосередженість на основних проблемах життя: народження, любов, тривога, доля, провина, смерть, відповідальність, тобто на екзистенціальних проблемах, які не мають раціонального вирішення, але конфронтація (свідома зустріч) з якими дозволяє вирішувати поточні психологічні проблеми клієнта.

Клієнт повинен бути зацікавленим, глибинно включеним, уважним до себе і до свого життя. В цьому виявляється глибинний рівень його суб'єктивності. Він повинен бути здатним реагувати на цей свій глибинний інтерес до самого себе. Іноді цей інтерес може бути порушеним внаслідок соціалізації, в цьому випадку клієнт потребує корекції.

Опис клієнтом свого інтересу розсуває межі його можливостей в пошуку рішення через фіксацію уваги на суб'єктивних переживаннях. Процес пошуку здійснюється через повне занурення в себе, усвідомлення своїх тілесних відчуттів, емоцій, думок і очікування відкриття (інсайту).

 

Висновки до 1-го питання

Отже: Термін гуманістична психологія був вигаданий групою персонологів, котрі на поч.1960-х років об'єдналися під керівництвом А. Маслоу з метою створення життєздатної теоретичної альтернативи двом найвпливовішим течіям у психології – психоаналізу і біхевіоризму.

Гуманістична психологія має корені перш за все в екзистенційній філософії.

Хоча погляди прихильників цього руху складають широкий спектр, його прихильники, все ж таки, розділяють певні фундаментальні концепції на природу людини. До них можна, перш за все, віднести:

• Людина від природи хороша і здатна до самовдосконалення;

• Сама сутність людини постійно рухає її в напрямку особистісного зростання;

• Несприятливі зовнішні обставини можуть зашкодити цьому зростанню;

• Люди до найбільшої міри свідомі та раціональні створіння, без домінування підсвідомих конфліктів

 

ІІ питання: Особливості екзистенційного підходу до психокорекції.

Не дивлячись на те, що основні теоретичні положення і закиди до попередників приймаються не тільки прихильниками гуманістичного напрямку, а, як ми уже зазначали у вступі, і більшістю сучасних психологів будь-якого спрямування, кожний із авторів, яких зараховують до гуманістичної школи, надавав особливого значення якомусь одному аспекту, а інші упускав чи наголошував менше.

Внаслідок того, що кожний із засновників школи мав своїх учнів, котрі розвивали його теорію і методи більше аніж здобутки інших, з часом у межах гуманістичної школи почали виділяти ще два піднапрямки ─ екзистенціальний та феноменологічний. З точки зору теорії відмінності між цими течіями не є особливо суттєвими, бо ніхто, зазвичай не заперечує жодного із уже згаданих постулатів. Проте, у практичній діяльності психологів ці несуттєві теоретичні відмінності призвели до дуже суттєвих розбіжностей при виборі стратегій та технік психокорекції. І хоча Л. Х’єлл та Д. Зіглер у своєму підручнику «Теории личности» виділяють тільки феноменологічну течію, а А. Осипова у «Основах психологической коррекции» всю гуманістично спрямовану психокорекцію називає екзистенційною, на сьогодні у світовій практиці психокорекції дуже чітко відрізняють гуманістичну психологію як загальний підхід та екзистенційну і феноменологічну її складові.

До екзистенціального напряму відносять теорії і системи корекції, засновані на теорії екзистенціалізму, проте такі, що підкреслюють важливість проблем людського становлення і відповідальності людини за своє особистісне становлення, коли наголос ставиться на «вільну волю», усвідомлення відповідальності людини за формування власного внутрішнього світу і вибір життєвого шляху. При такому підході метою корекції стає доведення до розуміння людини смислу, якого вона хоче надати своєму життю.

Духовним батьком прикладного екзистенціалізму вважається С. Кьеркегор, датський теолог і філософ. Термін «existentia» перекладається з пізньолатинського як «існування». Пізніше з появою роботи М. Гайдеггера «Буття і час» стали розрізняти поняття «існування» як неусвідомленого, пасивного від поняття «буття» чи «проживання-творення життя» як вихід за межі вже існуючого, подолання «меж» індивіда, часу, простору, мови. Відома крилата фраз Пауля Тіліха «Буття є становлення». «Вихід за межі» став метою людини, яка самоактуалізується, та ознакою «проживання-творення». Наприклад поезія за М. Гайдеґером є вершиною розвитку мови, бо поет не просто користується тими значеннями слів, що уже відомі у мові, а кожний раз «виходить за межі» створюючи нові змісти. Гайдеґер порівнює це творення із тим як наприклад міст побудований на ріці витворює нові змісти простору і часу. Тепер з’являються поняття «перед мостом», «за мостом», «на мості», «біля мосту», «до того як побудували міст», «коли будували міст», «коли міст вже стояв». Так само людина, долаючи свої «межі», вносить нові смисли у своє життя, набуваючи нового досвіду, самоактуалізуючись.

Основні поняття і положення екзистенціального підходу.

«Самоактуалізація». На думку одного з її творців, А. Маслоу, це поняття, виступає в синонімічному ряду з такими поняттями, як «зростання», «саморозвиток», «індивідуація». Воно визначається двома істотними ознаками: 1) прийняттям і вираженням свого внутрішнього ядра («самості»), тобто актуалізацією латентних здібностей і потенціалу; 2) мінімальними виявами нездоров'я (неврозів і інших втрат дієздатності), які за гуманістичною школою є наслідком зради собі та втечі від прийняття та вирішення, унікальних для кожної людини, викликів життя. У витоках осмислення поняття лежить пошук початкової ціннісної парадигми, яку можна назвати здоров'ям, причому повним (психічним, соціальним, фізичним), тобто здоров'ям як щонайповнішим розкриттям людських можливостей в індивідуальному житті.

«Цінність» — поняття, яке в екзистенціальній психокорекції відображає зміст, що відноситься до спрямованості переживань. Цінності є доволі стійкими перевагами у сприйнятті людиною реальності, які зберігаються в різних ситуаціях та при зіткненні з протилежними поглядами. Цінності набуваються в доволі раньому віці та по суті своїй більше залежать від ідентифікації індивіда з певною соціальною групою. Цінність ще не смисл, але, принаймні, його передумова. Реалізація цінності може скласти смисл життя. Розрізняють наступні цінності: когнітивні переваги, естетичні, моральні, культуральні «Я». А. Маслоу запропонував наступну дихотомію цінностей:

1. Б-цінності— Буттєві цінності, цінності повноти буття.

2. Д-цінності— деприваційні цінності, цінності, що виникають від дефіциту чого-небудь.

Тип цінностей, властивих людині, визначає її буття. За Маслоу, Б-цінності включають: добро, справедливість, красу, правдивість, самодостатність. Їх можна розмежувати ще і таким чином: Б-цінності — породження індивіда і його спрямування на світ переживання, тоді як Д-цінності — вимоги індивіда до світу і його, спрямовані від світу до себе, переживання.

Д-життя характеризується одноманітністю та рутинністю, відмовою ставитися до чогось серйозно, намаганням займатися речами нескладними і приємними. Маслоу стверджував, що люди, котрі живуть так, є нецікавими самим собі та іншим, пусті і живуть тільки наполовину, тому, що зосередженні тільки на підтриманні вже існуючого. Ніщо не надихає їх і не захоплює. Щастям для них є почуття безпеки та задоволення. Фактично їм ніколи не вдається «вийти за межі», самоактуалізація для них не доступна.

Зовсім іншої якості є Б-життя. Його можна визначити як зусилля, прорив, коли людина використовує всі свої можливості на повну силу. Під час переживання метаобразу Б-життя, за Маслоу, людина буває максимально зібраною, творчою та відкритою до переживань. Б-образ включає найповніші, найщасливіші та такі, що найбільше схвильовують, моменти життя. Такі моменти рідкісні у житті і їх треба уміти розпізнати. У більшості людей їх захоплює і відносить потік пам’яті так само як і інші фрагменти сірого буденного життя, якщо вони взагалі виникають. В Б-реальності їх значно більше і вони сприймаються як вершинні переживання ─ моменти, коли людина почуває великий екстаз, захоплення. Самоактуалізована людина намагається усвідомити їх і описати. Вони часто бувають причиною важливих перемін у її житті. Для цього необхідно витримати «больовий поріг» перебування на «межі». Спочатку необхідно зрозуміти, що тебе обмежує на даному етапі, та для цього необхідно потерпіти неприємні відчуття, інколи фізичний біль, щоб зрозуміти у чому суть проблеми чи хвороби. У екзистенціальній психокорекції це називається «больовою паузою». Адепти цієї течії часто проводять аналогію із прийманням знеболюючих засобів при найменшому зубному болі. Людина просто позбавляється сигналу організму про негаразди, але нічого не змінює на краще. Вершинні переживання є тим, що збагачує наше життя і надає йому смислу. Проте тільки Б-люди отримують користь від подібних переживань, бо не намагаються їх уникнути.

Не можна, на думку Маслоу, досягнути самоактуалізації, просто виконуючи чиїсь приписи. Це болісний і повільний процес, котрий є наслідком постійного пошуку і «виходу за межі». Сам же «вихід за межі» можливий тільки як наслідок «перебування на межі» в процесі «больової паузи».

Для орієнтиру в процесі самоактуалізації Маслоу описав характеристики самоактуалізованих людей:

1. Еефективніше порівняно з іншими відчуття реальності. Вони сприймають себе, інших людей та світ правильно, без спотворень і без упереджень.

2. Прийняття себе інших та світ такими як вони є. Вони насолоджуються життям. У них хороший апетит, сон, вони насолоджуються своєю сексуальністю без зайвих внутрішніх заборон, але і без узалежнення. Так само вони сприймають і інших, і світ. У них нема непереборної потреби когось повчати, переробляти чи кимось маніпулювати. Вони можуть переносити слабкості інших і не бояться чужих переваг.

3. Безпосередність, простота та природність. Для них є характерним відсутність потреби у штучності та відсутність бажання справити враження. Вони можуть пристосовуватися, щоб уникнути болі і несправедливості, чи захистити від цього інших, але не вагаючись відхиляють соціальні норми і тиск, коли вважають це необхідним.

4. Центрованість на проблемі. Всі вони присвячують себе якійсь задачі, обов’язку, покликанню, чи улюбленій праці, котру вважають важливою і своєю життєвою місією. Разом з тим вони радше живуть, щоб працювати, а не працюють щоб жити.

5. Незалежність, потреба в усамітненні. Дуже потребують недоторканості внутрішнього життя та усамітнення. При цьому вони зберігають спокій та витримку, коли у них трапляються особисті нещастя чи життєві труднощі.

6. Суспільний інтерес подібний за змістом до того, що вже був відомим за теорією індивідуальних стилів А. Адлера.

7. Глибокі міжособистісні стосунки. Хоча коло їх близьких друзів, як правило, не велике, проте стосунки з ними дуже стійкі, природні та глибокі.

8. Демократичний характер. У них немає упередженості і тому вони поважають себе та інших. З готовністю вчаться у інших, не боячись втратити авторитету.

9. Розрізнення засобів та мети. Такі люди добре розрізняють мету і засоби, що можуть до неї привести, хоча вони часто насолоджуються власне засобами, а не тільки досягненням мети.

10. Філософське почуття гумору. І їх гумор і їх реакція на гумор викликає посмішку, а не сміх.

11. Креативність. В такій же мірі схильні до творчості як і незіпсовані діти.

12. Спротив окультуренню. Знаходяться у гармонії з усією культурою. Проте зберігають внутрішню незалежність від неї.