Техніка екзистенційної психокорекції.

Процес екзистенціальної корекції полягає в розвитку внутрішньої самосвідомості, що модифікує власні структури сприйняття, що змінює конструкт «Я і зовнішній світ».

На цьому шляху можливий спротив клієнта, оскільки людина обмежена в доступі до своїх внутрішніх потенціалів тим, як вона формує конструкт «Я і зовнішній світ». Можливі наступні моделі цього конструкту: «Я окей і світ окей», «Я окей, а світ не окей», «Я не окей і світ не окей», «Я не окей, а світ окей».

В екзистенціальній психокорекції мова йде не про психотехніку як сукупність прийомів, використовуваних для вирішення задач основної особистої екзистенціальної проблематики, а розглядаються підходи до вирішення цих задач.

Перший підхід — наголос на розвитку самосвідомості. Усвідомлення власних мотивів, виборів, переваг, системи цінностей, мети і значення. У контексті екзистенціальної парадигми наголос робиться на звільненні функції самоусвідомлення, оскільки перевага віддається самоусвідомленню не рефлексивному, а швидше ціннісному переживанню свого «Я», відкриттю для себе значущості і цінності власного життєвого світу. Дати клієнту усвідомити і пережити свої обмеження, свою потенційну свободу від минулого, цінність свого «Я» і життя в теперішньому — такі основні передумови і відповідні до них стосунки екзистенціального психолога.

Другий підхід — культивування свободи відповідальності. Відповідно до даної установки психолог прагне надати клієнту допомогу у виявленні способів втечі від відповідальності та свободи і заохочує до прийняття ризику відповідальності відносно цих цінностей. Пояснення того, що у клієнта завжди є вибір, заохочення до відкритого визнання власної відмови від прийняття відповідальності, підбадьорювання у відстоюванні власної незалежності (автономності) і акцент на особистих бажаннях і переживаннях клієнта, на його особистісному виборі в тій або іншій життєвій ситуації — такі основні передумови реалізації даної установки.

У екзистенціальній психокорекції відсутнє пряме навчання. Людина може навчитися тільки сама. Тому особливу значущість мають саме нюанси в поведінці, установках психолога. Розвиток відвертості, сензитивності клієнта до нюансів відносин і нюансів у спілкуванні — такий шлях в феноменологічній психокорекції.

Третій підхід — робота з тривогою. У екзистенціальній психокорекції (на відміну від інших напрямів) не існує обов'язкового правила — знижувати рівень тривожності клієнта. Тривога розглядається як один з проявів буття, тому психологу цікаво, яким способом клієнт намагається співіснувати з тривогою; яку функцію виконує тривога (зростання особистості або обмеження її особистого буття); чи схильний клієнт прийняти свою тривогу, чи прагне придушити її.

Тривога як прояв ситуації на межі, в якій знаходиться або в яку поміщає себе клієнт, — важливий феномен для корекційної роботи. Її дослідження, вияв, сприйняття, розділення з психологом, повага до клієнта у зв'язку з його тривогою і його відношенням до неї — компоненти психотехніки представника екзистенціальної психокорекції.

Четвертий підхід ─ відношення з часом. Хоча головна увага приділяється актуальному переживанню, відношення до часу (майбутнього, минулого) — важливий момент і прийом корекційної роботи. Просте питання: «Як ви уявляєте собі нашу з вами зустріч через 10 років?» — може викликати цілу гамму переживань, пов'язаних не тільки з осмисленням феномену власного життя, але і з опрацьовуванням його можливих неповторно феноменологічних екзистенційних смислів.

П’ятий підхід — допомога у відкритті або створенні смислу. У реалізації даної установки корисна техніка фіксації на смислі, запропонована Ю. Джендліном. Суть її полягає в зосередженні на тілесних відчуттях в процесі яких-небудь дій. Клієнта просять помовчати, спробувати відчути і зрозуміти свої справжні переживання, їх значущість для нього.

Важливим моментом в застосуванні техніки є відкриття екзистенціального вакууму, тобто безглуздя життя, і конфронтація з клієнтом або полегшення його можливих переживань у зв'язку з цим. Розуміння клієнтом того, що щось у житті нас не влаштовує, болить чи злостить та прояснення того, який саме аспект дійсності викликає ці почуття чи відчуття та що з цим можна зробити.

Психолог не вказує, в чому зміст життя клієнта, а лише створює умови для відкриття клієнтом або створення ним своїх значень. При цьому слід пам'ятати, що значення для екзистенціального психолога не дається безпосередньо, а виявляється саме собою, із залученням людини у творчість, творчу діяльність, в яких її інтенції спрямовані, зазвичай, не на себе, а назовні.

 

ІІІ питання: Логотерапія В. Франкла.

Однією із провідних теорій та практики екзистенційної психокорекції є логотерапія. Засновником логотерапії (від грецького «1оgos» — слово і therapeia — турбота, догляд, лікування) є В. Франкл. В основі підходу до особистості В. Франкла три основні поняття: «свобода волі», «воля до смислу» і «зміст життя».

У даному напрямі розглядається значення смислу людського існування і здійснюється пошук цього змісту. Згідно поглядам Франкла прагнення людини до пошуку і реалізації змісту життя є природженою мотиваційною тенденцією, властивою всім людям, і основним рушієм поведінки і розвитку особистості. Франкл вважав «прагнення до смислу» протилежним «прагненню до задоволень»: «Людині потрібним є не стан рівноваги, спокою, а боротьба за яку-небудь мету, гідну її існування».

Проте людське прагнення до реалізації змісту життя може бути фрустрованим, і ця екзистенціальна фрустрація здатна призвести до неврозу.

В. Франкл вважає людину творцем, що все життя творить свою духовність через вчинки. Людські вчинки він ділить на три типи:

1. Такі, що сприяють творенню духовної особи.

2. Такі, що руйнують духовність.

3. Байдужі по відношенню до духовності.

Людина несе відповідальність за свої вчинки. Відхід від відповідальності також є вчинком, за який людина розплачується. Людина завжди вільна у виборі своїх вчинків, в прийнятті рішення, але тільки у разі вибору вчинку реалізується смисл життя.

Зроблені вчинки спрямовані на пошук цінностей творчості, переживання і ставлення. Для кожної людини ці цінності унікальні, конкретні і неповторні, тому людина у пошуках значення смислу життя шукає і знаходить свою галузь, в якій вона реалізує себе і будує свою особистість.

За В. Франклом, питання про сенс життя є звичайним для сучасної нормальної людини. І саме те, що людина не прагне до його отримання, не бачить шляхів, що до цього ведуть, виступає основною причиною психологічних труднощів і негативних переживань на зразок відчуття безглуздя, нікчемності життя, депресії. Головною перешкодою виявляється центрація людини на самій собі, замкненість тільки на своїх відчуттях та почуттях без розуміння того, що вони не є самоціллю, а є інструментом у віднайдені смислу; невміння вийти за межі самої себе, відчути важливість у її житті іншої людини або розуміння змісту її неповторного буття.

Якщо у людини виникає стан втрати сенсу життя, В. Франкл рекомендує допомогти їй зрозуміти і відчути свою унікальність і неповторність власної особистості. Знайшовши самоцінність, цінність навколишніх людей і світу, в якому вона живе, людина знаходить упевненість в собі, своїй повноцінності, потрібності, тобто сенсу існування. Життя людини не може позбутися сенсу ні за яких обставин — зміст життя завжди може бути знайденим.

Смисл, за В. Франклом, існує об'єктивно в кожному моменті життя, у тому числі і в найтрагічнішому. Психолог не може дати людині цей сенс, у кожного він свій. Але психолог в силах допомогти клієнту його відшукати та усвідомити. Як правило, втрата сенсу життя відбувається при сильних психотравмуючих подіях: загибелі близьких людей, участі у військових діях тощо або при орієнтації виключно на отримання задоволення (гедонізм). Гонитва за задоволенням зазвичай призводить до того, що для його отримання необхідні все сильніші і сильніші подразники, та до того, що у наслідку людина вже не може отримати задоволення ні від чого.

Отже, задачею логотерапії виступає допомога людині у віднайденні нею істинного сенсу життя. Унікальний сенс життя (або узагальнені цінності, які виконують ту ж функцію) може бути знайдений людиною в одній із трьох сфер:

> творчості;

> емоційних переживаннях;

> свідомому творчому прийнятті тих обставин, які людина не в змозі змінити.

Цінності — це смислові універсалії, що є результатом узагальнення типових ситуацій в житті суспільства. З трьох груп цінностей — творчість, переживання і стосунки — пріоритет належить цінностям творчості. У цінностях переживання Франкл особливо виділяє любов як переживання, що має найбільший смисловий потенціал.

Ще однією із центральних в концепції В. Франкла є проблема відповідальності. Людина вільна в своєму виборі значення чи смислу, але, знайшовши його, вона несе відповідальність за здійснення цього свого унікального значення. Свобода переважає над необхідністю.

Вихід за свої межі В. Франкл позначає поняттям самотрансценденції і вважає самоактуалізацію лише одним з моментів самотрансценденції. Робота над особистісним зростанням має зміст лише тоді, коли це зростання є запорукою творення чогось у світі.

Самотрансценденція і здібність до самовідсторонення — центральні поняття в логотерапії.

Звідси витікають основні положення логотерапії:

· Людина не може нормально жити, якщо її життя стає безглуздим, вона втрачає спокій до тих пір, поки знов не знайде мету і сенс свого життя.

· Сенс життя не може бути даний людині ззовні, запропонований або нав'язаний. Вона повинна знайти його цілком самостійно.

 

Техніка

Одним з істотних чинників у виникненні неврозів В. Франкл вважав так звану випереджаючу тривогу. Остання часто викликає саме ту ситуацію, якої побоюється клієнт.

Франкл таким чином описує механізм утворення патологічної реакції страху: у людини з'являються страх перед яким-небудь явищем (серцевий напад, інфаркт, онкозахворювання тощо), реакція очікування — страх, що це явище або стан наступить знов. Це сприяє виявленню окремих симптомів очікуваного стану, що підсилює страх, і коло напруги замикається: страх очікування події стає сильнішим, ніж побоювання, безпосередньо пов'язані з подією. На свій страх людина починає реагувати втечею від дійсності (від життя). Страх є біологічною реакцією, що дозволяє уникати тих ситуацій, які представляються небезпечними. Коли він сам собою стає проблемою, то це вже симптоматично. Якщо людина замість того, щоб очікувати появу страху, сама активно шукатиме ці ситуації, то вона навчиться діяти «поза» страхом, і страх поступово зникне, як би «атрофується від неробства».

У ситуації, що склалася, Франкл пропонує використовувати самовідсторонення. Найяскравіше здібність до самовідсторонення виявляється в гуморі. Гумор дозволяє дистанціюватися від чого завгодно (у тому числі і від самого себе) і тим самим знайти контроль над собою і ситуацією.

Іншим чинником виступає надмірне інтенсивне прагнення — інтенція, що утруднює здійснення мети.

На цих фактах В. Франкл засновує техніки дерефлексії та парадоксальної інтенції для того, щоб допомогти людині у вирішенні її проблем.

1. Метод дерефлексії означає зняття зайвого самоконтролю, роздум про власні складнощі — те, що у побуті називають самокопанням та самоїдством. Суть методу полягає у тому, щоб відволікти людину від очікування страху перед лякаючою ситуацією чи допомогти забути про надмірно інтенсивне прагнення. Так, у ряді досліджень було показано, що сучасна молодь в більшій мірі страждає від думки про те, що у неї є комплекси, ніж від самих комплексів. Знайти спосіб забути про те, чи є у тебе комплекси чи ні, або як здійснити твоє заповідне бажання і є методом дерефлексії.

2. Метод парадоксальної інтенції використовується в корекційній роботі із страхами. Він полягає в тому, що психолог надихає клієнта саме на те, чого той намагається уникнути. При цьому активно використовуються різноманітні прояви гумору.

Клієнту пропонується припинити боротьбу з симптомом і натомість умисне викликати його і навіть прагнути підсилювати його. Наприклад, якщо дитина страждає на енурез і тому постійно боїться прокинутися в мокрій постелі, то за методом парадоксальної інтенції, необхідно створити умови, за яких вона була б зацікавлена в тому, щоб мочити постіль кожної ночі. Наприклад платити їй гроші кожний раз, коли вона намочить ліжко. За Франклом, як правило симптом породжується страхом того, що він виникне, а не чимось іншим. І зацікавленість у його виникненні знімає цей страх, а перемотивованість у його виникненні (хочеться заробити більше грошей), ─ блокує симптом зовсім.

Методика припускає кардинальні зміни установки клієнта по відношенню до свого страху, включає не тільки перевертання ставлення клієнта до свого страху, але і гумористичну установку. Просто кажучи, клієнт повинен відсторонитися від свого неврозу, посміявшись над ним.

У логотерапії також використовуються наступні прийоми: персональне осмислення життя; «сократівський діалог».

3. Персональне осмислення життя. Прийом полягає в тому, щоб людині, що втратила зміст життя, допомогти усвідомити, що вона потрібна іншій людині, що життя без неї втрачає для цієї людини значення. Для матері, що втратила дорослу дитину, змістом життя може стати виховання онуків. Жінка, що втратила дитину в результаті онкозахворювання, організовує добродійний фонд і знаходить смисл у тому, що допомагає іншим матерям, які опинилися в подібній ситуації. Таким чином, зміст свого життя людина набуває через усвідомлення того, що вона потрібна і корисна іншим, близьким їй людям. Це один із способів перетворення життя, позбавленого змісту, в осмислене, усвідомлення своєї унікальності, неповторності, хоча б ще для однієї людини. Людина може знайти зміст свого життя в творчості, у тому, що вона робить добро для інших, у пошуках істини, в спілкуванні з іншою людиною. Найголовніше, щоб вона могла одержувати задоволення від всіх цих справ і видів діяльності. За Франклом, проблема полягає не в тому, в якому положенні опинилася людина, а в тому, як вона ставиться до свого становища і як його переносить.

В. Франкл вважає гумор формою свободи, аналогічно тому, як в екстремальній ситуації формою свободи є героїчна поведінка. Власний досвід В. Франкла у концентраційному таборі підтверджує правомірність його позицій. Саме там В. Франкл переконався, що навіть в нелюдських умовах можливо залишатися людиною, підноситися над обставинами. Для цього потрібно зберігати смисл життя. Свій досвід він описав в книзі «Психолог в концтаборі» (1946). У концентраційному таборі більшою мірою були здатні до виживання ті люди, у яких була задача, що чекала свого вирішення і втілення. Коли Франкла забрали в Освенцим, у нього конфіскували майже готовий до публікації рукопис, і лише глибоке прагнення написати цей рукопис наново допомогло витримати звірства табірного життя».

4. «Сократівський діалог». Задача даного прийому — залучення клієнта до співпраці і розширення сфери його свідомості. «Сократівській діалог» — свого роду інтелектуальний поєдинок між психологом і клієнтом, в ході якого коректуються непослідовні, суперечливі і бездоказові думки клієнта.

Психолог поступово, крок за кроком, підводить клієнта до запланованого висновку. У основі даного процесу лежить логічне аргументування, що становить ядро прийому. Під час бесіди психолог формулює питання так, щоб клієнт давав максимальну кількість позитивних відповідей. Таким чином клієнт підводиться до прийняття думки, яка раніше не приймалася, була мало зрозумілою або невідомою.

 

Висновки до 3-го питання

Отже: основні положення логотерапії: людина не може нормально жити, якщо її життя стає безглуздим, вона втрачає спокій до тих пір, поки знов не знайде мету і сенс свого життя; смисл життя не може бути даний людині ззовні, запропонований або нав'язаний. Вона повинна знайти його тільки сама, хоча, можливо, за сприяння інших. Унікальний сенс життя (або узагальнені цінності, які виконують ту ж функцію) може бути знайдений людиною в одній із трьох сфер: творчості; емоційних переживаннях; свідомому прийнятті тих обставин, які людина не в змозі змінити.

Задачею логотерапії виступає допомога людині у віднайденні нею сенсу життя. Для того, щоб допомогти людині у вирішенні її проблем, В. Франкл пропонує два основні методи: метод дерефлексії і метод парадоксальної інтенції.

 

Висновки до лекції

Отже: Гуманістична психологія не є строго організованою теоретичною системою ─ краще розглядати її як рух, тобто особливу групу теоретичних підходів до особистості і практичної психології. Маслоу назвав свій підхід психологією третьої сили.

Хоча погляди прихильників цього руху складають широкий спектр, його прихильники, все ж таки, розділяють певні фундаментальні концепції на природу людини. До них можна перш за все віднести:

• Людина від природи хороша і здатна до самовдосконалення;

• Сама сутність людини постійно рухає її в напрямку особистісного зростання;

• Несприятливі зовнішні обставини можуть зашкодити цьому зростанню;

• Люди до найбільшої міри свідомі та раціональні створіння, без домінування підсвідомих конфліктів.

Внаслідок того, що кожний із засновників школи мав своїх учнів, котрі розвивали його теорію і методи більше аніж здобутки інших, з часом у межах гуманістичної школи почали виділяти ще два піднапрямки ─ екзистенціальний та феноменологічний.

За В. Франклом, питання про сенс життя є звичайним для сучасної нормальної людини. І саме те, що людина не прагне до його отримання, не бачить шляхів, що до цього ведуть, виступає основною причиною психологічних труднощів і негативних переживань на зразок відчуття безглуздя, нікчемності життя, депресії. В. Франкл засновує техніки дерефлексії та парадоксальної інтенції для того, щоб допомогти людині у вирішенні її проблем.

 

Доцент кафедри