Україна в другій половині 1919 р. - ІІ ч.
Об'єднання петлюрівської і Галицької армій
Смертельна небезпека, що нависла над Україною
Керівники УНР і ЗУНР пішли на зближення
У середині липня УГА з'єдналася з військами УНР. Чисельність об'єднаної армії досягала 80 тис. чол., з них 50 тис. були галичанами.
При консолідації усіх сил, узгодженості в політичних діях можна було успішно продовжувати боротьбу за відновлення в Україні національної влади
Але заважали суперечки і непорозуміння внаслідок ідеологічних, соціально-психологічних розходжень між західними та східними українцями.
Протиріччя:
· лідер ЗУНР Є. Петрушевич для боротьби з Польщею і радянською Росією ладен був укласти угоду з А. Денікіним.
· С. Петлюра саме в Денікіні вбачав основного ворога і для перемоги над ним не виключав союзу з радянською стороною.
Таким чином, такі політичні розбіжності заважали визначити вістря головного удару.
Компроміс:
· наступ у напрямку Києва та Одеси. Наступ на Київ мала вести УГА, формування ж УНР націлювалися на Одесу.
· Таке рішення було помилковим, адже його реалізація фактично вела до розпорошення сил об'єднаної армії і втрати часу.
Київська катастрофа
Наступ українських армій, розпочатий наприкінці липня 1919 р., був досить вдалим. Радянські війська, не маючи можливості стримувати одночасні удари білогвардійців та українських підрозділів, відступали.
Протягом серпня війська УНР і ЗУНР захопили Вінницю, Житомир, Бердичів та інші міста. Відкривався шлях на Київ.
На підходах до Києва:
Цитата 25 серпня 1919р.- наказ штабу УГА
А. Денікін — «наш приятель», у нього в армії 75 % українців, тому ми не будемо воювати проти білих.
Відозва А.Денікіна у «До населення Малоросії» звинувачення С. Петлюри, що той продовжував «своє злое дело создания самостоятельной «Украинской держави» и борьбы против возрождения Единой России».
30 серпня 1919 р. передові частини УГА на чолі з генералом Л. Кравсом вступили в Київ. Радянські війська залишили столицю без бою. Наступного дня було призначено парад українських частин па Думській площі (нині майдан Незалежності).
Що сталося 31 серпня?
А 31 серпня1919 р. з лівого берега Дніпра до міста «дерлися денікінці – кавалерійські частини генерала М. Бредова.
Денікінці діяли рішуче, незважаючи на свою малочисельність, і встановили контроль над містом. Українські частини мали наказ не вступати з ними у протистояння, а невдовзі А. Кравс підписав угоду, за якою війська УГА залишали Київ і відступали до Василькова.
Трагічна помилка С. Петлюри полягала в тому, що він сформував групу військ київського напрямку, в якій переважали галицькі частини, і довірив командування людям без знання особливостей війни на Наддніпрянщині. Київська катастрофа прискорила остаточну поразку українських армій у «трикутнику смерті»: між Польщею, радянською Росією і денікінцями.
Поразка українських армій
Виснажені боями, нестачею продовольства, ранніми заморозками, українські армії стали жертвами епідемій з високою смертністю. У цій ситуації посилилися протиріччя між керівництвом ЗУНР і УНР.
Командування армії УНР прийняло рішення про її поділ на дві частини – одна мала перейти до Польщі, друга, на чолі з генералом М.Омеляновичем-Павленком, переходила до партизанських методів боротьби і вирушала в рейд по тилах денікінських і радянських військ.
Цей рейд увійшов в історію як Перший зимовий похід. Він тривав з грудня 1919 до травня 1920р. Протягом цього часу було пройдено 2500 км, проведено понад 50 боїв.
С. Петлюра, який тримав курс на союз із Польщею 6 грудня 1919 р. виїхав до Варшави на переговори з польським керівництвом про визнання УНР та спільні дії проти радянської Росії. В умовах, коли М. Грушевський, В. Винниченко та інші діячі Української революції виїхали за кордон, спостерігаючи за останніми спробами зберегти незалежність України, С. Петлюра був у центрі подій.
Командування УГА, аби зберегти свою армію для подальшої боротьби проти Польщі, почало переговори з денікінцями.
6 листопада 1919 р. було укладено угоду про перехід усієї Галицької армії на бік генерала Денікіна. Є.Петрушевич виїхав до Відня.
Отже, збройні формування УНР і ЗУНР через низку обставин виявилися аутсайдерами під час жорстокої боротьби за контроль над Україною.
Переможцем спочатку вийшла Добровольча армія, яка наприкінці літа окупувала майже всю Україну. Але розпочатий у жовтні навальний наступ радянських військ привів до поразки білогвардійців, а вже у березні 1920 р. більшовики втретє встановили повний контроль над Україною.
Особливості розвитку подій в Україні 2 пол. 1919 – поч. 1920 р:
1. Значна кількість претендентів на владу в українських землях (більшовики, білогвардійці, поляки, Директорія, місцевий повстанський рух).
2. Різвовекторність політичних, економічних, національних орієнтацій воюючих сторін (більшовики та білогвардійці виступали за збереження єдності території колишньої Російської імперії, але перші були проти приватної власності, а другі за, Директорія ж обстоювала незалежність української держави тощо).
3. Відсутність військово-політичної сили, що домінувала б протягом тривалого часу на території України.
4. Численні тактичні компроміси між ворогуючими сторонами, стільки ж нетривкі, скільки й ненадійні.
5. Пасивність основної маси населення України, яке у своїй більшості стало об'єктом насилля.
6. Політичний вплив на події зовнішніх факторів (дипломатичний тиск, моральна і матеріальна підтримка західними державами тієї чи іншої з воюючих сторін).
