Боротьба трудящих мас проти окупантів

Воєнні дії середини 1919 – початку 1920 років

 

v Боротьбу за Україну в другій половині 1919 р. вели: білогвардійські війська, Червона Армія, нові спроби поліпшити своє становище і про­рватись у центральні райони України робила армія УНР.

Боротьба між цими трьома силами визначила характер військових дій.

Наступ білогвардійців

v Основні сили радянських військ в Україні навесні 1919 р. були спрямовані на захід.

Чому? В Угорщині перемогла соціалістична революція

v Більшовицька теорія світової (європейської) пролетарської революції? «Експорт революції»

v Вважалося, що в європейських країнах визріли умови для пролетарських революцій, звідси намагання під­штовхнути або й безпосередньо допомогти здійснити їх.

v Антанта, навпаки, робила все можливе, щоб знищити радянську владу в Угорщині. Керівники Угорщини звернулись по допомогу до більшовицької Росії.

v У квітні 1919 р. В. Антонов-Овсієнко розпочав передислокацію армій з таким розрахунком, щоб завдати удару по Румунії.Остання ще в 1918 р. зайняла Бессарабію і Буковину, а потім удерлася до Угорщини.

v Одночасно в Україні головним театром воєнних дій між радян­ськими і білогвардійськими військами став Донбас.

v Наступу денікінців в Україні сприяли а нтибільшовицькі виступи селян, заколоти в Червоній Армії, послаблення більшовицького режиму.

v Білогвардійці вирішили скористатися з ситуації і розпочали ак­тивні дії. Вже 4 травня 1919 р. вони оволоділи Луганськом.

v Звістки про заколот М. Григор'ева і наступ денікінців змусили більшови­цьке керівництво відмовитися від дій проти Румунії.

v У червні денікінці взяли Маріуполь, Харків, Катеринослав.

v Не сумніваючись у своєму кінцевому успіху, Денікін 3 липня підписує «Московську директиву» — наказ про наступ на Москву, складовою частиною якого був план оволодіння Україною.

v Наприкінці липня денікінці встановили свій контроль над Кримом і майже всім Ліво­бережжям. Наступ розгортався у двох напрямках: північному — на Київ та південному — на Одесу.

Таким чином, радянські війська відступали під натиском білогвардійців і військ УНР і ЗУНР на Правобережжі.

Серпня 1919 р. частини Червоної Армії залишили Київ, наступного дня місто захопили денікінці.

Окупаційний режим в Україні.

v Наприкінці літа 1919 р. білогвардійці оку­пували майже всю Україну

v Українські землі поділено на три облас­ті – Харківську, Київську і Новоросійську. На чолі кожної стояв губернатор з необмеженими повноваженнями.

Характерні риси денікінського окупаційного режиму

1) у політичній сфері:

· встановлення жорсткої диктатури, застосування репресій проти політичних противників, масові страти комуністів, радянських службовців, застосування військово-польових судів;

· обстоювання гасла «єдиної і неділимої» Росії, відмова в праві існування не тільки УСРР, а й УНР;

2) в економіці:

· відновлення поміщицької влади на землю;

· стягнення з селян примусових контрибуцій;

· запровадження «денікінської продрозкладки» — разового податку в розмірі 5 пудів з кожної десятини землі;

· повернення до принципу свободи торгівлі;

· ліквідація 8-годинного робочого дня, збільшення норм виробітку;

· обіцяння аграрної реформи;

3) у культурі та національних відносинах:

· обмеження сфери вжитку української мови (русифікація);

· закриття українських газет і журналів;

· припинення діяльності УАН;

· посилення шовінізму, національної ворожнечі (антиєврейські погроми).

 

Такий режим привів до зростання обурення та акцій протесту народних мас.

 

Таким чином, для антиденікінського руху були як соціальні, так і національні підстави. Переважна більшість повстанських загонів, що боролися з більшовиками, виступили і проти Добровольчої армії.

Боротьба трудящих мас проти окупантів

v У боротьбу з білогвардійським режимом включилися широкі вер­стви населення. Очолити маси прагнули різні політичні сили.

v Най­краще вдалося це більшовикам. Вони були більш організованими, мали за собою всі переваги державної партії, можливість розпоряджатися величезними матеріальними ресурсами.

v Проти білогвардійців виступили також ліві есери, боротьбисти, борбисти, анархісти.

v Відбулася зміна настроїв українського селян­ства. Зовсім недавно воно виступало проти продрозкладки та інших заходів «воєнного комунізму» більшовиків, але порядки, запрова­джувані білими, лякали своєю нещадністю.

v Денікінське керівництво сподівалось, що антирадянські настрої селянства допоможуть йому поповнити армію, але мобілізувати вда­лося лише частину дорослого і дієздатного населення.

v Стихійна хвиля народного невдоволення окупаційним режимом вихлюпнула масо­вий партизанський рух. Уже восени в денікінському тилу діяли сот­ні партизанських загонів, які нараховували у своїх лавах майже 100 тис. чоловік. За політичною спрямованістю вони були радян­ськими, петлюрівськими, махновськими, а також і невизначеної орієнтації, але всі озброєні й рішучі у своїх діях.

v Найпотужнішою течією повстансько-партизаиського руху виявилась махновська.

v 5 серпня 1919 р. Н. Махно видав наказ про створення Революційної повстанської армії України (махновців), основною метою якої проголошувалась «чесна боротьба за повне визволення трудящих України від усякого поневолення». Апофеозом цієї стихії стали дії повстанської армії у вересні-жовтні, спрямовані на роз­гром денікінців. Восени, за різними джерелами, в армії Н. Махна було від 20 до 100 тис. бійців.

v 20 вересня на станції Жмеринка між махновцями та петлюрівця­ми було укладено угоду про союз з армією УНР.

Чи укладалася угода між махновцями та петлюрів­цями раніше?

· Одержавши від С.Петлюри зброю та боєприпаси, Н.Махно блис­кавичним ударом у районі Умані прорвав фронт білих.

· Тільки в бою поблизу села Перегонівка на Правобережжі махновці знищили по­над 18 тис. білогвардійців.

Робота з картою

· Під час рейду по денікінських тилах махновські загони до сере­дини жовтня 1919 р. розгромили всі сили Добровольчої армії в Криворізько-Нікопольському регіоні. Вони контролювали величезну територію — всю Таврію, до грудня утримували Катеринослав, створили загрозу для ставки А. Денікіна в Таганрозі.

· Для боротьби з ними А. Денікін змушений був кинути армійський корпус під командуванням гене­рала Я. Слащова і кінний корпус генерала А. Шкуро.

· Своїми бойовими діями в білогвардійському тилу повстанська армія Н.Махна фактично врятувала радянську владу, зірвавши похід де­нікінців на Москву, що сприяло загальній поразці Добровольчої армії.

Поразка білогвардійців

Потужний жовтневий наступ радянських військ, в якому брали участь Латиська стрілецька дивізія. Червоне козацтво В. Примане­на, кінний корпус С. Будьонного, призвів до втрати А. Денікіним стратегічної ініціативи.

4 листопада 1919 р. наступ розпочала 12-та радянська армія, яка тримала 700-кілометровий фронт, 6 листопада її частини оволоділи Черніговом. У зв'язку із зміною ситуації більшовицьке керівництво покладало великі надії на армію Н. Махна.

Цитата Й. Сталін – член Реввійськради Південного фронту: «Ми розсікаємо армію Денікіна на дві частини, з яких добровольчу полишаємо на поживу Махну, а козачі армії ставимо під загрозу заходу їм у тил».

13-та армія тим часом очищує від Денікіна Лівобережну Україну.

12 грудня 1919 р. червоні козаки В. Примакова і латиські стрільці були вже у Харкові.

16 грудня 1919р. денікінці залишили Київ.

Реввійськрада РСФРР прийняла рішення про наступ трьома армія­ми. 12-та армія вийшла на Правобережну Україну з півночі й зупи­нила просування польських військ.