Тема 3. Виробнича сфера та структура господарського комплексу України.

Економічне становище регіону, створення належних умов для життя і праці його населення залежать від розвитку виробничої сфери. Виробнича сфера виступає основою для задоволення потреб.

До складу виробничої сфери входять засоби виробництва та люди, які володіють виробничим досвідом, предметами праці та засобами праці.

Все господарство країни поділяється на дві великі сфери: виробничу (матеріальну) і соціальну (споживчу).

Для оцінки діяльності людей у виробничій сфері використовують показники ВВП (це кінцевий результат виробничої діяльності економічних одиниць-резидентів у сфері матеріального і нематеріального виробництва, вимірюється вартістю товарів та послуг, виготовлених для кінцевого використання) та НД (це сукупність усіх доходів в економіці домашніх господарств і підприємців незалежно від того, де вони використовують ресурси — у своїй країні чи за межами своєї країни).

Сучасна класифікація промислових підприємств за видами діяльності передбачає їх розподіл на підприємства: добувної промисловості (видобування енергетичних матеріалів), підприємства обробної промисловості (нафтопереробна та металургійна пром., машинобудівна, хімічна та нафтохімічна пром., виробництво деревини та виробів з дерева, целюлозо-паперова, поліграфічна пром., легка пром., харчова пром.,переробка сільхозпродукції), підприємства з виробництва та розподілення електроенергії, газу та води.

До складу с/г виробництва включають дві комплексні галузі: рослинництво та тваринництво.

Транспортна галузь включає такі види транспорту: залізничний, автомобільний, водний (морський та річковий), авіаційний, трубопровідний та міський електротранспорт, у т.ч. метрополітен.

Виробничий комплекс, як складова частина національної економіки, являє собою цілісну сукупність підприємств виробничого спрямування, поєднаних між собою елементами виробничої інфраструктури та організаційною системою управління господарством. При цьому сама національна економіка може розглядатися як система, сформована учасниками економічного циклу суспільного виробництва. Як вже зазначалось, інтегральним показником оцінки економічного розвитку національної економіки є показник ВВП, який характеризує рівень розвитку продуктивних сил країни, ефективність функціонування окремих галузей, рівень участі країни у світових інтеграційних процесах. В регіональному вимірі інтегральним показником економічного розвитку є валовий регіональний продукт. Валовий регіональний продукт у ринкових цінах визначається як сума валової доданої вартості усіх видів економічної діяльності, включаючи чисті податки на продукти.

Валова додана вартість розраховується як різниця між випуском та проміжним споживанням кожного виду економічної діяльності, що зазвичай визначається у цінах виробника. Визначається як вартість валової виробленої продукції за відрахуванням вартості витрат на сировину та матеріали, а також інших витрат проміжного споживання. Це фактично валовий доход, що створений на підприємстві.

Господарство країни – це велика і складна економічна, соціальна і екологічна система, сукупність всіх видів економічної діяльності. Воно має багатогалузевий склад і охоплює всі ланки суспільного виробництва, розподілу та обміну на всій території.

Структура – внутрішня будова системи та сукупність стійких зв’язків між елементами, що забезпечують її цілісність.

Виділяють наступні типи структури господарства країни:

· аграрна (переважання сільського господарства);

· аграрно-індустріальна (переважання сільського господарства над промисловістю при перевазі обох галузей над іншими галузями);

· індустріально-аграрна (переважання промисловості над сільським господарством при їх сукупній перевазі над іншими галузями);

· індустріальна (значне переважання промисловості).

Зокрема, виділяють наступні стани типів структури господарства:

· індустріальний (механізація та автоматизація процесів у всіх видах економічної діяльності);

· постіндустріальний (зростання питомої ваги послуг у всіх видах економічної діяльності);

· інформаційний (інформаційні процеси становлять ядро будь-якого виду економічної діяльності).

Сучасне господарство, яке історично склалося в межах певної країни називається економікою даної держави.

З цих позицій, господарство України – це сукупність галузей і сфер економіки держави, взаємопов’язаних суспільним поділом праці.

Економіка певної території є сукупністю певним чином впорядкованих об’єктів чи господарських одиниць, які виконують певні функції – виробництво товарів або послуг. Первинними господарськими одиницями національної економіки є підприємства. У вітчизняній економіці значного поширення набув галузевий підхід до структури господарства. Галузь – це сукупність підприємств і установ, які виробляють однорідну продукцію або надають певні послуги. На галузеву структуру економіки України впливають різні економічні і природні чинники, в т.ч.: наявний рівень розвитку продуктивних сил; темпи зростання (занепаду) виробництва; рівень забезпечення сировинними та паливно-енергетичними ресурсами; інтенсивність реалізації досягнень науки й техніки; міжнародний поділ праці; економічна інтеграція.

У зарубіжній економічній літературі поділ національної економіки найчастіше здійснюється на сектори: первинний (с/г, лісове, рибне господарство, видобувні галузі), вторинний (обробні галузі) і третинний (сфера послуг). Враховуючи зрушення в інформаційній сфері, доцільно виокремити четвертинний сектор (науково-інформаційний). Сьогодні секторальна економіка розвинутих країн має форму перевернутої піраміди, в якій частка третинного сектору є найбільшою (часто понад 70%), а частка первинного і вторинного секторів поступово скорочується. Таким чином, можна вести мову про входження цих країн у постіндустріальну стадію розвитку суспільства.

У структурі господарства України основна частка всієї продукції припадає на первинний і вторинний сектори економіки. А частка третинного сектору більш як у два рази поступається цьому показнику у високо розвинутих країнах. За цими ознаками Україна перебуває на стадії індустріального розвитку суспільства.

Цікавим є співвідношення між галузями господарства, що належать до групи А і групи Б. Група А – це важка індустрія, або виробництво ЗВ. Група Б – це виробництво товарів широкого вжитку. В розвинутих країнах 2/3 виробництва припадає на групу Б. В Україні це співвідношення 1/3. Тобто виробництво заради виробництва. Наприклад, потужна енергетика Донбасу заледве задовольняє потреби виробництва в цьому регіоні. Спрощено це має вигляд: видобувається вугілля, з нього одержується енергія, яка використовується для видобутку вугілля.

Для України характерною є також незбалансованість між виробництвом і переробкою с/г продукції і недостатня збалансованість продукції харчової та легкої промисловостей.

Як вже зазначалось, в розвинутих країнах у сфері послуг зайнято майже 70% працюючих і роль цієї сфери продовжує зростати. Нові технології та прогресивні способи організації виробництва дають змогу виробляти всі необхідні товари за участі незначної кількості виробників. В Україні частка виробничої сфери складає майже 50%, що є прямою ознакою недостатнього науково-технічного прогресу в технологіях.

На території кожного регіону сформовані певні співвідношення у розвитку окремих галузей виробничої сфери. І в залежності від пріоритетності окремих галузей, визначають економічне спрямування. У випадку, якщо промисловість у загальній валовій продукції займає провідне місце, то вважають, що регіон має промислове спрямування. Якщо с/г – то с/г спрямування.

Територіальна структура промисловості має різні форми, серед яких головне місце займають територіально-виробничі комплекси (ТВК). Це економічне поєднання підприємств в окремій промисловій точці чи цілому районі, при якому досягається певний економічний ефект за рахунок вдалого підбору підприємств у відповідних з природними та економічними умовами району, з його транспортним і економіко-географічним положенням. ТВК виникає за умов, коли:

· на території компактно розташовані родовища корисних копалин і природних ресурсів;

· родовища можна використовувати для виробництва необхідних матеріальних благ;

· економічно доцільне створення спеціалізованих промислових виробництв;

· побудовані підприємства, які обслуговують спеціалізовані підприємства чи переробляють відходи, що залишаються від основного виробництва;

· наявність достатньої кількості трудового населення з необхідним фахом і кваліфікацією;

· побудована необхідна інфраструктура;

· виникнення стійкого або зростаючого попиту на продукцію;

· можливість мінімізації витрат на виробництво продукції та отримання прибутку;

· створення і зберігання конкурентоспроможності на ринку;

· отримання значної частки ринку на довгостроковий період.

 

Основні елементи ТВК

 

 

 

Сучасна територіальна і галузева структура господарства України характеризується нераціональністю та неефективністю:

· деформована галузева структура господарства, значна часка первинного сектору за недостатнього розвитку виробництва товарів широкого вжитку;

· недостатній розвиток АПК, зокрема галузей переробки с/г продукції;

· незадовільний і обмежений за видами розвиток сфери послуг;

· технічна відсталість вітчизняних підприємств і, як наслідок, велика матеріаломісткість, енергомісткість, собівартість, низька конкурентоспроможність продукції;

· нерівномірність територіального розвитку господарства, що виявляється в надмірній концентрації виробництва і створенні значної екологічної напруженості в одних регіонах та слабкого розвитку промисловості в інших.

 

Подолання цих недоліків є необхідною умовою подальшого розвитку господарства країни. Воно може бути здійснене шляхом:

· формування сучасного ринкового середовища та сприяння вільній конкуренції;

· визначення пріоритетних галузей та надання їм підтримки з боку держави. В Україні такими є галузі машинобудування, АПК та легка промисловість;

· стимулювання інноваційної діяльності підприємств, запровадження новітніх технологій;

· зменшення енергоміскості виробництва, закриття неефективних виробництв та зміна галузевої структури господарства;

· підвищення конкурентоздатності українських підприємств та розширення ринків збуту для національних товарів.

 

Дом.завдання

& Терміни і поняття до словника

Виробнича потужність Виробничий потенціал Галузева структура Галузь промисловості Господарство країни Інфраструктура Комплекс

Міжгалузеві виробничі комплекси Науковий потенціал Науково-технічний потенціал Територіальна структура Територіальні баланси Територіально-виробничі комплекси Функціональна структура

Знання конспекту лекції

Практичне завдання

Навести приклади ТВК по регіонах України (вказати спеціалізацію). Для наведення прикладів ТВК, обрати будь-який регіон на власний розсудок.

Доповідь

На тему: Міжнародне науково-технічне співробітництво України.

 

Задача 1. (варіант 1)

Визначити зміну валової продукції промисловості під впливом зміни чисельності працівників та продуктивності праці. Чисельність працівників у базовому році становила 12 млн.осіб, у розрахунковому році вона зросте на 2%, продуктивність праці в базовому році досягла 25 тис.грн,у розрахунковому році вона зросте на 3%.

 

Задача 2. (варіант 2)

Визначити зміну валової продукції промисловості під впливом зміни чисельності працівників та продуктивності праці. Чисельність працівників у базовому році становила 17 млн.осіб,у розрахунковому році вона зросте на 3%, продуктивність праці в базовому році досягла 29 тис.грн,у розрахунковому році вона зросте на 5%.

Відповіді обґрунтувати!

Методичні рекомендації

Вплив продуктивності праці на динаміку валової продукції промисловості визначається за формулою:

±∆ВПпр = Чб × ПрПр – Чб × ПрПб, (1)

де ±∆ВПпр – зміна валової продукції промисловості за рахунок зміни продуктивності праці;

Чб – чисельність працівників у промисловості в базовому році, осіб;

ПрПр, ПрПб – продуктивність праці у промисловості в розрахунковому році та в базовому.

Зміна валової продукції галузі під впливом зміни чисельності працівників розраховується за формулою:

±∆ВПч = Чр × ПрПб – Чб × ПрПб, (2)

де Чр – чисельність працівників у промисловості в розрахунковому році, осіб.