Тема 3. Правові засади захисту економічної конкуренції та обмеження монополізму
Поняття економічної конкуренції та її місце серед економічних законів функціонування ринкового механізму.
Нормативно-правові засади захисту економічної конкуренції.
Монополізм: поняття та основні засади.
Поняття та форми прояву недобросовісної конкуренції.
Антиконкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання
Антиконкурентні дії органів влади та місцевого самоврядування
Вступ
Захист економічної конкуренції та обмеження монополізму здійснюється державою шляхом реалізації заходів щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки суб'єктів господарювання, які сприяють розвитку конкуренції, і здійснюється органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського управління та контролю.
Нормативно-правове забезпечення захисту економічної конкуренції та обмеження монополізму спрямоване на встановлення, розвиток і забезпечення торгових та інших чесних звичаїв ведення конкуренції при здійсненні господарської діяльності в умовах ринкових відносин; визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин. Забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель покладено на Антимонопольний Комітет України.
Основні нормативно-правові акти, що регулюють захист економічної конкуренції та обмеження монополізму наведено нижче.
1.Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 № 2210-III.
2.Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.1996 р. № 236/96 ВР.
3.Закон України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» від 22.12.1998 р. № 330-XIV.
4.Закон України «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» від 22.12.1998 р. № 331-XIV.
5.Закон України «Про природні монополії» від 20.04.2000 р. № 1682-III.
6.Закон України «Про засади внутрішньої та зовнішньої політики» від 01.07.2010 р. № 2411-VI.
- Поняття економічної конкуренції та її місце серед економічних законів функціонування ринкового механізму.
Concurentia в перекладі з латинської - "змагання, суперництво)). Конкуренцією як економічною категорією позначають боротьбу між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів (робіт, послуг), за привласнення найбільших прибутків, за найвищу результативність виробництва, за ринки збуту (прихильність споживачів).
Закон конкуренції посідає виняткове місце серед інших об'єктивних економічних законів функціонування ринкового механізму. Означений закон діє через попит, пропозицію та ринкову ціну, за допомогою якої забезпечує збалансоване співвідношення між суспільними потребами і суспільним виробництвом. Конкуренція є визначальним фактором впорядкування цін та стимулом для розвитку інноваційних процесів, та одночасно механізмом витіснення з господарського обороту неефективних суб'єктів господарювання. Інакше кажучи, основними функціями конкуренції у ринковій економіці є функції: регулювання, мотивації, розподілу та контролю.
Нормативне закріплення поняття "економічна конкуренція" отримало у ст. 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", де воно визначається як змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
Основними складовими економічної конкуренції, які знаходяться в епіцентрі уваги держави, є:
1) конкуренція між вітчизняними суб'єктами господарювання на внутрішньому ринку;
2) конкуренція між вітчизняними та іноземними суб'єктами господарювання у межах національного ринку;
3) конкуренція між вітчизняними та іноземними суб'єктами господарювання на міжнародних ринках.
У свою чергу, кожна з вищеозначених складових конкуренції розщеплюється на два різновиди: внутрішньогалузеву та міжгалузеву конкуренцію.
Внутрішньогалузевою є конкуренція між виробниками, що належать до однієї галузі виробництва, виробляють і реалізують однакові товари, що задовольняють ту саму потребу, але мають відмінності у виробничих затратах, якості, ціні тощо. Це конкуренція за найвигідніші умови виробництва, за розширення ринків збуту своїх товарів, за одержання найбільшого прибутку на вкладений капітал. Така конкуренція сприяє розвитку даної галузі, оновленню її виробничого апарату, поліпшенню кількісних і якісних результатів роботи.
Міжгалузевою є конкуренція між товаровиробниками різних галузей виробництва за вигідніше вкладання капіталу і привласнення більшого прибутку. Така конкуренція сприяє міжгалузевому переливу капіталу і переміщенню ресурсів, засобів виробництва і робочої сили в ефективніші галузі й сфери виробництва. Швидке переміщення капіталу й ресурсів з однієї галузі в інші дає можливість суспільству якнайраціональніше використати засоби виробництва і робочу силу.
Як й інші економічні закони ринкової економіки, закон економічної конкуренції потребує належної державної підтримки, без якої поступово унеможливиться його дія (виконання функцій), що зовні матиме прояв у посиленні тенденцій концентрації капіталу, у тому числі транснаціонального, монополізації як ринків виробництва, так і ринків збуту тощо. За умов функціонування на ринку суб'єктів господарювання з різними економічними потужностями та можливостями доступу до нових технологій, інших важливих виробничих ресурсів саме держава має забезпечити безперервну дію закону економічної конкуренції шляхом формування належних нормативно-правових засад його підтримки та захисту й дійових механізмів їхньої реалізації.
Отже, законодавство про захист економічної конкуренції спрямоване на:
1) встановлення правил добросовісної поведінки у сфері господарювання та заборону недобросовісної конкуренції у всіх її можливих проявах;
2) забезпечення ринкової рівноваги шляхом припинення зловживання монопольним становищем, становлення контролю за економічною концентрацією;
3) регулювання сфер природної монополії і т. ін.
- Нормативно-правові засади захисту економічної конкуренції.
Законодавство України про захист економічної конкуренції грунтується на положеннях Конституції України (ст. 42 Конституції України містить пряму заборону щодо зловживання монопольним становищем на ринку та обмеження конкуренції) та складається із гл. З розд. ] ГК України, Закону України "Про захист економічної конкуренції" від 11 січня 2001 р., Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" від 7 червня 1996 р., Закону України "Про Антимонопольний комітет України" від 26 листопада 1993 р., інших нормативно-правових актів, у тому числі Закону України "Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну"4 від 22 грудня 1998 р. № 332-XIV, Закону України "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту"5 від 22 грудня 1998 р., Закону України "Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту"6 від 22 грудня 1998 р. тощо.
Глобалізація економічного простору, лібералізація торгівлі товарами (послугами) вимагає активного міжнародного співробітництва країн із питань підтримки та захисту економічної конкуренції, та формування уніфікованих механізмів протидії транскордонним проявам недобросовісної конкуренції. Саме тому важливе місце в системі законодавства про захист економічної конкуренції посідають міжнародні договори (конвенції, меморандуми, угоди тощо).
Так, на засіданні Ради глав урядів країн - учасниць Співдружності Незалежних Держав у Москві 25 січня 2000 р. підписано Договір про проведення узгодженої антимонопольної політики, ратифікований Україною із застереженням.
Крім того, антиконкурентними органами (відомствами) різних країн укладаються угоди, спрямовані на співробітництво під час здійснення економічного контролю у галузі конкуренції та виявлення антиконкурентних практик, а також сприяння обміну документальними матеріалами в цій галузі за допомогою засобів інформаційних технологій та зв'язку. Так, Антимонопольним комітетом України підписані Меморандуми (Угоди) про співробітництво в галузі конкурентної політики з Агентством з економічної конкуренції Угорської Республіки (27 січня 2006 р.), Радою з питань конкуренції Румунії (18 листопада 2010 р.); Комісією з питань захисту конкуренції Республіки Болгарія (12 грудня 2007 р.); Антимонопольним відомством Словацької Республіки (30 березня 2007 р.) тощо.
Для протидії проявам недобросовісної конкуренції, зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, антиконкурентних узгоджених дій і т. ін. у більшості країнах створено відповідні органи зі спеціальним статусом: антитрестовське управління Міністерства юстиції та Федеральна комісія з торгівлі (у США); Федеральне управління картелів (у Німеччині); Рада у справах конкуренції (у Франції"); комісія зі справедливих угод (у Японії). В Україні для захисту економічної конкуренції створено Антимонопольний комітет України (АМКУ).
АМКУ є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції в господарській діяльності та у сфері державних закупівель.
Особливості спеціального статусу АМКУ обумовлюються його роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються Законом України "Про Антимонопольний комітет України" від 26 листопада 1993 р.
АМКУ утворюється у складі Голови та десяти державних уповноважених, та є підконтрольний Президенту України, а підзвітний - Верховній Раді України.
АМКУ утворює територіальні відділення. Розпорядженням АМКУ від 23 лютого 2001 р. № 32-р затверджено Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України2, яке визначає основні завдання, компетенцію, повноваження та організаційні засади діяльності територіального відділення АМКУ.
АМКУ, його територіальні відділення є юридичними особами. Адміністративні колегії АМКУ, державні уповноважені АМКУ, адміністративні колегії територіальних відділень АМКУ є органами АМКУ.
Закон України "Про Антимонопольний комітет України" встановлює повноваження АМКУ за різними сферами: 1) у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції; 2) у сфері здійснення контролю за узгодженими діями, концентрацією; 3) у сфері формування та реалізації конкурентної політики, сприяння розвитку конкуренції, нормативного і методичного забезпечення діяльності АМКУ та застосування законодавства про захист економічної конкуренції.
У сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції АМКУ має такі повноваження: 1) розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; 2) приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; 3) розглядати справи про адміністративні правопорушення, приймати постанови та перевіряти їх законність та обґрунтованість; 4) перевіряти суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; 5) при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, у тому числі з обмеженим доступом; 6) призначати експертизу та експерта з числа осіб, які володіють необхідними знаннями для надання експертного висновку; 7) у випадках та порядку, передбачених законом, проводити огляд службових приміщень та транспортних засобів суб'єктів господарювання - юридичних осіб, вилучати або накладати арешт на предмети, документи чи інші носії інформації, які можуть бути доказами або джерелом доказів у справі незалежно від їх місцезнаходження; 8) у разі перешкоджання працівникам АМКУ у виконанні ними повноважень, залучати працівників органів внутрішніх справ для застосування заходів, передбачених законом, для подолання перешкод; 9) залучати працівників органів внутрішніх справ, митних та інших правоохоронних органів для забезпечення проведення розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема в разі проведення розслідування; 10) залучати до проведення перевірок спеціалістів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій за погодженням з їх керівниками, депутатів місцевих рад за їх згодою; 11) проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження); 12) визначати наявність або відсутність контролю між суб'єктами господарювання або їх частинами та склад групи суб'єктів господарювання, що є єдиним суб'єктом господарювання; 13) вносити до органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування обов'язкові для розгляду подання щодо анулювання ліцензій, припинення операцій, пов'язаних із зовнішньоекономічною діяльністю суб'єктів господарювання, у разі порушення ними законодавства про захист економічної конкуренції; 14) надавати обов'язкові для розгляду рекомендації органам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління та контролю, суб'єктам господарювання, об'єднанням щодо припинення дій або бездіяльності, які містять ознаки порушень законодавства про захист економічної конкуренції, та усунення причин виникнення цих порушень і умов, що їм сприяють; 15) звертатися до суду з позовами, заявами і скаргами у зв'язку із застосуванням законодавства про захист економічної конкуренції, а також із запитами щодо надання інформації про судові справи, що розглядаються цими судами відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; 16) звертатись та одержувати від компетентних органів інших держав необхідну інформацію для здійснення своїх повноважень; 17) надавати компетентним органам інших держав інформацію у вип адках та порядку, передбачених законом; 18) здійснювати повноваження, передбачені Законом України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти"; 19) здійснювати інші повноваження, передбачені законодавством про захист економічної конкуренції та Законом України "Про здійснення державних закупівель".
У сфері здійснення контролю за узгодженими діями, концентрацією АМКУ має такі повноваження: 1) розглядати заяви і справи про надання дозволу, надання висновків, попередніх висновків стосовно узгоджених дій, концентрації, проводити дослідження за цими заявами і справами; 2) приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію, надавати висновки, попередні висновки стосовно узгоджених дій, концентрації, висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; 3) переглядати, перевіряти рішення, прийняті органами АМКУ в межах компетенції; 4) дозволяти або забороняти узгоджені дії, концентрацію; 5) вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом, під час розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших випадках, передбачених чинним законодавством; 6) призначати експертизу та експерта з числа осіб, які володіють необхідними знаннями для надання експертного висновку; 7) проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження); 8) визначати наявність або відсутність контролю між суб'єктами господарювання або їх частинами та склад групи суб'єктів господарювання, що є єдиним суб'єктом господарювання; 9) звертатися до суду з позовами, заявами і скаргами у зв'язку із застосуванням законодавства про захист економічної конкуренції, а також із запитами щодо надання інформації про судові справи, що розглядаються цими судами відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; 10) звертатись та одержувати від компетентних органів інших держав необхідну інформацію для здійснення своїх повноважень; 11) здійснювати інші повноваження, передбачені законодавством про захист економічної конкуренції.
У сфері формування та реалізації конкурентної політики, сприяння розвитку конкуренції, нормативного і методичного забезпечення діяльності АМКУ та застосування законодавства про захист економічної конкуренції АМКУ має такі повноваження: 1) вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб інформацію, у тому числі з обмеженим доступом, необхідну для дослідження ринків, а також інформацію про реалізацію конкурентної політики; 2) узагальнювати та аналізувати інформацію про реалізацію актів законодавства про захист економічної конкуренції щодо пріоритетів і напрямів конкурентної політики; 3) брати участь у розробленні та вносити в установленому порядку Президенту України та КМУ пропозиції щодо законів та інших нормативно-правових актів, які регулюють питання розвитку конкуренції, конкурентної політики та демонополізації економіки, погоджувати проекти нормативно-правових актів Президента України, КМУ, центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, що можуть вплинути на конкуренцію; 4) призначати експертизу та експерта з числа осіб, які володіють необхідними знаннями для надання експертного висновку; 5) проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження); 6) визначати наявність або відсутність контролю між суб'єктами господарювання або їх частинами та склад групи суб'єктів господарювання, що є єдиним суб'єктом господарювання; 7) звертатися до суду з позовами, заявами і скаргами у зв'язку із застосуванням законодавства про захист економічної конкуренції, а також із запитами щодо надання Інформації про судові справи, що розглядаються цими судами відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; 8) надавати обов'язкові для розгляду рекомендації та вносити до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, установ, організацій, суб'єктів господарювання, об'єднань пропозиції щодо здійснення заходів, спрямованих на обмеження монополізму, розвиток підприємництва і конкуренції, запобігання порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, а також щодо припинення дій або бездіяльності, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію; 9) взаємодіяти з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, підприємствами, установами та організаціями з питань розвитку, підтримки, захисту економічної конкуренції та демонополізації економіки; 10) узагальнювати практику застосування законодавства про захист економічної конкуренції, вносити до відповідних органів державної влади пропозиції щодо його удосконалення; 11) розробляти та організовувати здійснення заходів, спрямованих на запобігання порушенням законодавства про захист економічної конкуренції; 12) брати участь у розробленні та внесенні Президенту України та Кабінету Міністрів України пропозицій щодо проектів нормативно-правових актів з питань конкурентної політики, розвитку і захисту конкуренції та демонополізації економіки; 13) розробляти та затверджувати разом з іншими заінтересованими органами державної влади міжвідомчі нормативно-правові акти з питань розвитку і захисту економічної конкуренції та демонополізації економіки; 14) приймати власні нормативно-правові акти у формі розпоряджень з питань, що належать до його компетенції, зокрема щодо контролю за узгодженими діями, концентрацією, підвідомчості та розгляду заяв і справ про узгоджені дії, концентрацію, порушення законодавства про захист економічної конкуренції, організації діяльності органів АМКУ; 15) здійснювати офіційне тлумачення власних нормативно-правових актів; 16) надавати рекомендаційні роз'яснення з питань застосування законодавства про захист економічної конкуренції; 17) вносити пропозиції Президенту України, К абінету Міністрів України, НБУ, приписи органам влади, органам місцевого самоврядування щодо зміни прийнятих ними нормативно-правових актів, які не відповідають законодавству про захист економічної конкуренції або внаслідок неоднозначного розуміння яких створюються перешкоди для розвитку конкуренції; 18) утворювати адміністративні колегії АМКУ; 19) утворювати територіальні відділення та дорадчі органи АМКУ; 20) брати участь у розробленні та реалізації міжнародних проектів і програм, а також здійснювати співробітництво з міжнародними організаціями, державними органами і неурядовими організаціями інших держав з питань, що належать до компетенції АМКУ; 21) видавати свої друковані органи, офіційні видання (збірники) актів законодавства про захист економічної конкуренції, вести електронну сторінку в мережі Інтернет; 22) здійснювати інші повноваження, передбачені законодавством про захист економічної конкуренції та Законом України "Про здійснення державних закупівель".
Справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції у межах компетенції розглядаються органами АМКУ: Комітетом; Постійно діючою адміністративною колегією Комітету; тимчасовою адміністративною колегією Комітету; державним уповноваженим АМКУ; адміністративною колегією територіального відділення АМКУ.
Розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняття розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі.
Органи АМКУ розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за: 1) заявами суб'єктів господарювання, громадян, об'єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених як порушення законодавства про захист економічної конкуренції; 2) поданнями органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю; 3) власною ініціативою органів АМКУ
У разі виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у тому числі наслідків такого порушення, органи АМКУ приймають розпорядження про початок розгляду справи. Розпорядження про початок розгляду справи надсилається відповідачу протягом трьох робочих днів з дня його прийняття. У разі коли відповідача визначено після початку розгляду справи, йому протягом трьох робочих днів надсилається розпорядження про залучення до участі у справі як відповідача разом із розпорядженням про початок розгляду справи. Повідомлення про початок розгляду справи надсилається заявнику та третім особам.
Строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції становить 5 років з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення (ст. 42 Закону України "Про захист економічної конкуренції").
Строк давності притягнення до відповідальності за: 1) неподання інформації АМКУ, його територіальному відділенню у встановлені органами АМКУ, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки; 2) подання інформації в неповному обсязі АМКУ його територіальному відділенню у встановлені органами АМКУ головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки; 3) подання недостовірної інформації АМКУ, його територіальному відділенню; 4) створення перешкод працівникам АМКУ. його територіального відділення у проведенні перевірок, огляду, вилученні чи накладенні арешту на майно, документи, предмети чи інші носії інформації, становить 3 роки з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення (ст. 42 Закону України "Про захист економічної конкуренції").
Строк давності притягнення до відповідальності за недобросовісну конкуренцію становить 3 роки з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення (ст. 28' Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції").
У процесі розгляду справи органи АМКУ за поданою суб'єктом господарювання заявою про вжиття заходів для відвернення негативних та непоправних наслідків для суб'єктів господарювання внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції можуть прийняти попереднє рішення про: 1) заборону особі (відповідачу), в діях якої вбачаються ознаки порушення, вчиняти певні дії, в тому числі про блокування цінних паперів; 2) обов'язкове вчинення певних дій, якщо невідкладне вчинення цих дій є необхідним виходячи із законних прав та інтересів інших осіб.
Попереднє рішення може бути оскаржене в порядку у п'ятнадцятиденний строк з дня його одержання. Цей строк не може бути поновлено.
За результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи АМКУ приймають рішення, в тому числі про: 1) визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; 2) припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; 3) зобов'язання органу влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління та контролю скасувати або змінити прийняте ним рішення чи розірвати угоди, визнані антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю; 4) визнання суб'єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку; 5) примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку; 6) накладення штрафу; 7) блокування цінних паперів; 8) усунення наслідків порушень законодавства про захист економічної конкуренції; 9) скасування дозволу на узгоджені дії у разі вчинення дій, заборонених згідно з чинним законодавством; 10) оприлюднення відповідачем за власні кошти офіційної інформації АМКУ чи його територіального відділення стосовно рішення, прийнятого у справі про порушення, в тому числі опублікування рішень у повному обсязі (за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим, головою територіального відділення інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), у строк і спосіб, визначені цим рішенням або законодавством; 11) закриття провадження у справі.
Чинним законодавством також передбачена кримінальна та адміністративна відповідальність за недобросовісну конкуренцію.
Відповідно до ст. 12 ГПК України справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції підвідомчі господарським судам. Так, зокрема, господарськими судами розглядаються справи за позовами органів АМКУ про стягнення із суб'єктів господарювання сум штрафів та пені у зв'язку з порушенням конкурентного законодавства.
Справи зі спорів про оскарження рішень (розпоряджень) органів АМКУ заявником, відповідачем чи третьою особою також підвідомчі господарським судам і підлягають розглядові за правилами ГПК України. Згідно з ч. 1 ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до суду в двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк є присікальним (він не може бути відновлений).
- Монополізм: поняття та основні засади.
Поняття "монопольне (домінуюче) становище" отримало нормативне визначення в Законі України "Про захист економічної конкуренції" від 11 січня 2001 р. Згідно зі ст. 12 цього Закону суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: а) на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; б) не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.
Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 %, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.
Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 % або менше, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.
Іншим випадком, коли частка менш ніж 35 % може призвести до встановлення монопольного (домінуючого) становища на ринку, є "колективним домінуванням". Цей інститут запозичений із зарубіжного законодавства. Зокрема, відповідно до вітчизняного законодавства вважається, що кожен із двох чи більше суб'єктів господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з таких умов: а) на цьому ринку немає жодних інших конкурентів; б) означені суб'єкти господарювання не зазнають значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.
Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:
- сукупна частка не більше ніж три суб'єкти господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 %;
- сукупна частка не більше ніж п'ять суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 % і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються такі умови: а) на цьому ринку немає жодних інших конкурентів;
б) означені суб'єкти господарювання не зазнають значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.
Законодавство України містить пряму заборону зловживання монопольним (домінуючим) становищем та визнає його однією з підстав господарсько-правової відповідальності. Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку розглядаються дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
За своїм змістом правопорушення зі зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку можуть бути класифіковані на декілька груп:
1) зловживання переважно цінового характеру - встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку. При встановленні факту вчинення відповідних зловживань істотне значення мають такі обставини:
а) чи зможуть покупці в результаті підвищення цін на товар замінити його іншими товарами;
б) чи буде в такому разі зниження обсягу продаж даного товару робити підвищення цін на нього вигідним для його продавця;
2) зловживання переважно дискримінаційного характеру - застосування різних цін чи інших різних умов до рівнозначних угод із суб'єктами господарювання (продавцями чи покупцями) без об'єктивно виправданих на те причин; обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;
3) дії, пов'язані з неправомірним скороченням суб'єктами господарювання попиту та пропозиції - обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання (покупцям, продавцям); економічно чи технологічно необґрунтована відмова від укладення договору; часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за вже укладеним договором за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання. Означені правопорушення ведуть до неправомірного скорочення монопольними утвореннями пропозиції та попиту на ринку; що призводить до усунення їх суперників, отримання ними монопольного прибутку за одночасного підвищення за його рахунок цін на товари та послуги;
4) дії, що призводять або можуть призвести до істотного обмеження конкурентоспроможності суб'єктів господарювання - суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин, у тому числі шляхом створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання завдяки перешкодам економічного або технологічного характеру, що унеможливлюють діяльність інших суб'єктів господарювання на певному ринковому сегменті.
Виявлення факту зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку неможливе без локалізації діяльності імовірного правопорушника. Для цього, по-перше, необхідно встановити продуктові межі відповідного ринку товару (у широкому значенні слова) шляхом визначення відповідного виду товару, виробником (продавцем) якого є суб'єкт господарювання, та усіх можливих його замінників, доступних споживачам (мова йде як про побутове, так і виробниче споживання). Чім більше замінників має товар, тим меншим є вплив виробника (продавця) на конфігурацію ринкових відносин на відповідному ринковому сегменті. По-друге, слід установити географічні межі ринку, тобто території, на якій покупець має економічну можливість придбати товар. Визначення географічних меж товарного ринку включає у себе такі стадії: а) попереднє визначення географічних меж товарного ринку; б) виявлення умов товарообороту, які обмежують економічні можливості придбання товару покупцями; в) визначення територій, що входять до географічних меж даного товарного ринку. Географічний ринок може бути як зовнішнім, у тому числі регіональним (охоплювати території країн, що належать до відповідного регіону), так і внутрішнім (національного, обласного або місцевого значення).
Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку набуває найбільш злоякісних форм, коли суб'єктом цих зловживань є транснаціональні монопольні утворення (ТНК). Економічна могутність ТНК порівняно з іншими суб'єктами господарювання значною мірою пов'язана із монопольним володінням ними новітніми технологіями. Для посилення своїх конкурентних переваг ТНК використовують національний потенціал інших країн, де засновують дослідницькі центри, діяльність яких забезпечує ТНК монополістичні прибутки ("технологічну ренту"). У той же час у менш розвинені країни ТНК збувають застарілі технології і таким чином "консервують" їх економічний розвиток. Окрім того, ТНК мають можливість використовувати у власних інтересах замкнуту внутрішньофірмову мережу: торгівля між підрозділами ТНК здійснюється за трансфертними цінами (цінами, що визначаються внутрішньою політикою корпорації та є значно меншими від ринкових), які дозволяють мінімізувати оподаткування. Так, вертикально інтегровані компанії купують у своїх дочірніх видобувних компаній за трансфертною ціною необроблену продукцію або сировину, одну частину з якої реалізують на експорт, а іншу - перероблюють на давальницькій основі на власних переробних заводах з подальшою реалізацією продуктів перероблення як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку, отримуючи монопольний прибуток як результат "спекулятивних ігор із цінами", що більшою мірою робить закритим ринок, ніж адміністративно-господарські методи, які використовуються державою.
- Поняття та форми прояву недобросовісної конкуренції.
Змагання між суб'єктами господарювання за ринки сировини та збуту, за прихильність споживачів не завжди здійснюється за допомогою добросовісних та законних засобів і методів досягнення конкурентних переваг. Західні держави вже наприкінці XIX ст. розмежували конкуренцію на два види: законну і незаконну, що згодом отримала назву "недобросовісна конкуренція". Спочатку термін "недобросовісна конкуренція" мав різний зміст у праві різних країн. Уніфіковане розуміння недобросовісної конкуренції з'явилося на базі міжнародного договору - Паризької конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р., яка не містила загального визначення недобросовісної конкуренції, а надавала лише невичерпний перелік форм її вияву.
Незважаючи на приєднання СРСР до Конвенції й ратифікації її Брюссельської редакції 1900 р., яка уперше вводила у міжнародно-правовий обіг поняття недобросовісної конкуренції, внутрішнє законодавство СРСР практично не оперувало зазначеним поняттям. Стаття Паризької конвенції, хоча й зобов'язувала країни - члени Паризького союзу забезпечувати громадянам цих країн ефективний захист від недобросовісної конкуренції, однак для цілей правозастосування на території СРСР мала декларативний характер. І тільки наприкінці 80-х років минулого століття норми, що стосувалися недобросовісної конкуренції, було включено до низки підзаконних актів, присвячених питанням зовнішньоекономічної діяльності.
В українському законодавстві термін "недобросовісна конкуренція" уперше з'явився у раніше чинному Законі України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", який також не надав загального визначення цієї дефініції, а лише перелічив можливі форми здійснення недобросовісної конкуренції. І тільки з прийняттям Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" нарешті з'явилося загальне визначення недобросовісної конкуренції.
Відповідно до ст. 1 цього Закону недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. Стаття 32 ГК України надає аналогічне визначення недобросовісної конкуренції.
Запобігання недобросовісним методам конкурентної боротьби й несення тягаря відповідальності за їх вчинення в одних країнах ґрунтується на загальних положеннях цивільного законодавства про відповідальність за позадоговірні правопорушення, в інших - на підставі спеціальних положень законодавства про захист економічної конкуренції.
В Україні відповідальність за недобросовісну конкуренцію регламентується нормами конкурентного законодавства як однієї зі складових господарського законодавства. Останнє містить невичерпний перелік можливих форм здійснення означеного виду господарських правопорушень та встановлює відповідальність за їх вчинення. Так, серед можливих форм вияву недобросовісної конкуренції Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції" та ГК України називає такі:
· неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки;
· неправомірне використання товару іншого виробника;
· копіювання зовнішнього вигляду виробу;
· порівняльна реклама;
· дискредитація господарюючого суб'єкта (підприємця);
· купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом;
· схилення до бойкоту господарюючого суб'єкта (підприємця);
· схилення постачальника до дискримінації покупця (замовника);
· схилення господарюючого суб'єкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом;
· підкуп працівника постачальника;
· підкуп працівника покупця (замовника);
· досягнення неправомірних переваг у конкуренції;
· неправомірне збирання комерційної таємниці;
· розголошення комерційної таємниці;
· схилення до розголошення комерційної таємниці;
· неправомірне використання комерційної таємниці.
Неправомірним використанням чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки є використання без дозволу (ліцензії) уповноваженої на те особи чужого імені, фірмового найменування, знаків для товарів і послуг, інших позначень, а також рекламних матеріалів, упаковки товарів, назв літературних, художніх творів, періодичних видань, зазначень походження товарів, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця), який має пріоритет на їх використання. Використання у фірмовому найменуванні власного імені фізичної особи не визнається неправомірним, якщо до власного імені додається який-небудь відмітний елемент, що виключає змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця).
Неправомірним використанням товару іншого виробника є введення у господарський обіг під своїм позначенням товару іншого виробника шляхом змін чи зняття позначень виробника без дозволу уповноваженої на те особи.
Копіюванням зовнішнього вигляду виробу є відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) і введення його у господарський обіг без однозначного зазначення виробника копії, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта. Неправомірне копіювання зовнішнього вигляду виробу доводиться на підставі спеціальної експертизи, якою встановлюється: суттєві ознаки оригінального та скопійованого виробів у їх зовнішньому вигляді (форма, малюнок, розфарбування, схожість або тотожність цих ознак у зовнішньому вигляді виробів).
Не визнається неправомірним копіювання зовнішнього вигляду виробу або його частин, якщо таке копіювання обумовлено виключно їх функціональним застосуванням.
Порівняльною є реклама, що містить порівняння з товарами, роботами, послугами чи діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця). Порівняння може бути дискредитуючим або недискредитуючим. Дискредитуючим вважається поширення у будь-якій формі неправдивих або неповних відомостей, що пов'язані з діловою репутацією, діяльністю або товарами господарюючого суб'єкта.
Порівняння з товарами чи діяльністю іншого господарюючого суб'єкта може бути прямим (порівняння з конкретним товаром чи діяльністю іншого господарюючого суб'єкта) або прихованим - порівняння з конкретно невизначеними товарами.
Не визнається неправомірним порівняння в рекламі, якщо наведені відомості про товари, роботи, послуги підтверджені фактичними даними, є достовірними, об'єктивними, корисними для інформування споживачів (таке порівняння є недискредитуючим).
Реклама товарів не повинна вводити споживача в оману щодо його характеристик (походження, властивостей, складу, методів, виробництва тощо, яких вони не мають, підкреслення унікальних властивостей продукту в умовах, коли інші продукти мають аналогічні властивості.
Дискредитацією господарюючого суб'єкта (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю господарюючого суб'єкта (підприємця), які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації господарюючого суб'єкта (підприємця).
Невід'ємною ознакою вчинення зазначеного порушення є наявність конкурентних стосунків між господарюючими суб'єктами. У разі недоведення суперництва (конкурентних стосунків) відповідний спір вирішується на підставі ст. 277 ЦК України (спростування недостовірної інформації). Крім того, кваліфікуючою ознакою дискредитації є поширення (оприлюднення) дискредитаційних відомостей необмеженому колу осіб.
У більшості випадків дискредитація господарюючого суб'єкта здійснюється у формі недобросовісної реклами, яка за Законом України "Про рекламу"1 від 3 липня 1996 р. (у ред. Закону України від 11 липня 2003 р.) визначається як реклама, що вводить або може ввести в оману споживачів реклами, завдати шкоди особам, державі чи суспільству внаслідок неточності, недостовірності, двозначності, перебільшення, замовчування, порушення вимог щодо часу, місця і способу поширення. Така реклама може містити недостовірну інформацію щодо фактичного розміру попиту на товар конкурента, його якісних характеристик, результатів випробувань та тестувань, умов доставки, обміну, повернення, ремонту і обслуговування такого товару тощо.
Купівлею-продажем товарів, виконанням робіт, наданням послуг із примусовим асортиментом є купівля-продаж одних товарів, виконання робіт, надання послуг за умови купівлі-продажу інших товарів, виконання робіт, надання послуг, не потрібних споживачу або контрагенту. У законодавстві деяких іноземних країн такий вид антиконкурентної поведінки має назву "пов'язані продажі", тобто нав'язування покупцю додаткових товарів, послуг під час продажу основного товару. Як правило, продавцем такого товару (у широкому значенні) може бути виробник або унікальної продукції, або будь-якої іншої продукції, яка не може бити замінена покупцем у виробничому споживанні (це певні види сировини, комплектувальні вироби до спеціального обладнання тощо). Продаж споживачеві - фізичній особі товару з примусовим асортиментом не підпадає під ознаки даного правопорушення (у такому разі має місце порушення законодавства про захист прав споживача).
Схиленням до бойкоту господарюючого суб'єкта (підприємця) вважається спонукання конкурентом іншої особи, безпосередньо або через посередника, до відмови від встановлення договірних зв'язків із цим господарюючим суб'єктом (підприємцем).
Схиленням постачальника до дискримінації покупця (замовника) є спонукання постачальника конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через посередника, до надання постачальником конкуренту покупця (замовника) певних переваг перед покупцем (замовником) без достатніх на те підстав.
Схиленням господарюючого суб'єкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) є вчинене з корисливих мотивів або в інтересах третіх осіб спонукання господарюючого суб'єкта (підприємця) - учасника договору до невиконання або виконання неналежним чином договірних зобов'язань перед цим конкурентом шляхом надання або пропонування господарюючому суб'єкту (підприємцю) - учаснику договору, безпосередньо або через посередника, матеріальної винагороди, компенсації чи інших переваг.
Підкупом працівника постачальника є надання або пропонування йому конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через посередника, матеріальних цінностей, майнових або немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працівником постачальника службових обов'язків, що випливають з укладеного договору чи пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом покупця (замовника) певних переваг перед покупцем (замовником). До працівника постачальника прирівнюється й інша особа, яка згідно зі своїми повноваженнями приймає рішення від імені постачальника про поставку товару, виконання робіт, надання послуг, впливає на прийняття такого рішення або якимось чином пов'язана з ним.
Підкупом працівника покупця (замовника) є надання або пропонування йому конкурентом постачальника, безпосередньо або через посередника, матеріальних цінностей, майнових чи немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працівником покупця (замовника) службових обов'язків, що випливають з укладеного договору або пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом постачальника певних переваг перед постачальником. До працівника покупця прирівнюється й інша особа, яка згідно зі своїми повноваженнями приймає рішення від імені покупця про придбання товару, виконання робіт, надання послуг, впливає на прийняття такого рішення або якимось чином пов'язана з ним.
Досягненням неправомірних перевагу конкуренції вважається отримання таких переваг відносно іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) шляхом порушення чинного законодавства, яке підтверджено рішенням державного органу, наділеного відповідною компетенцією.
Неправомірним збиранням комерційної таємниці вважається добування протиправним способом відомостей, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю).
Розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до чинного законодавства України становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю).
Схиленням до розголошення комерційної таємниці є спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків відомості, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю).
Неправомірним використанням комерційної таємниці є впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до законодавства України комерційну таємницю.
Проявами недобросовісної конкуренції у сфері зовнішньоекономічної діяльності є здійснення: демпінгового імпорту, до якого застосовуються антидемпінгові заходи; нелегітимного субсидованого імпорту, до якого застосовуються компенсаційні заходи; несанкціонованого реекспорту окремих товарів; інших дій, що законами України визнаються недобросовісною конкуренцією.
Демпінговим імпортом є ввезення на митну територію країни імпорту товару за ціною нижчою від порівняльної ціни на подібний товар у країні експорту, яке заподіює шкоду національному товаровиробникові подібного товару.
Нелегітимним субсидованим імпортом є ввезення на митну територію країни імпорту товару, що нелегітимно користується пільгами від субсидій (йдеться про фінансову або іншу підтримку держави), які надаються для виробництва, переробки, транспортування або експорту такого товару.
Ще одним проявом несумлінної поведінки суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності є здійснення несанкціонованого реекспорту та реекспорту товарів, щодо яких встановлено заборону.
Реекспортом є продаж іноземним суб'єктам господарської діяльності та вивезення за межі України товарів, що були раніше імпортовані на територію України, за умови що такі товари не використовувались на території України з комерційною метою, та на момент вивезення за межі України перебувають у такому самому стані як на момент їх увезення. Чинне законодавство не забороняє реекспорт у цілому, а лише вводить певні заборони та обмеження на його здійснення. Так, ст. 30 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" заборонено реекспорт товарів, імпортованих за рахунок Державного валютного фонду України та валютних фондів місцевих Рад народних депутатів України.
Додаток № 2 до регіональної Угоди про створення зони вільної торгівлі, укладеної в межах СНД, у тому числі за участю України, вводить обмеження щодо реекспорту шляхом встановлення обов'язку його санкціонування (отримання письмового дозволу уповноваженого відомством країни походження товарів) у окремих випадках (наприклад, потребує санкціонування реекспорт товару, при вивезенні якого з митної території були надані пільги). У разі несанкціонованого реекспорту країна походження товарів може вимагати компенсації заподіяної шкоди й застосування санкцій. Певні обмеження щодо реекспорту також передбачають двосторонні угоди про вільну торгівлю.
Переліки товарів, реекспорт яких потребує дозволу, оприлюднюються Міністерствам економічного розвитку і торгівлі України (Мінекономрозвитку України). Дозволи на реекспорт товарів, походженням з України, що здійснюється з території інших країн відповідно до міжнародних договорів України, видаються Мінекономрозвитку України. Дозволи на реекспорт товарів, походженням з інших країн, що здійснюється за межі митної території України, одночасно потребують наявності дозволу уповноваженого органу країни походження товару на реекспорт цього товару та дозволу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України.
Особливу небезпеку для національної безпеки України становить імпорт товару у такій збільшеній кількості до вітчизняного виробництва, і на таких умовах, що завдає або загрожує завданням серйозної шкоди галузі вітчизняного виробництва аналогічних товарів або товарів, що безпосередньо конкурують з імпортованими.
Для запобігання подібним негативним проявам ст. XIX ГАТТ/СОТ (Надзвичайні заходи з імпорту окремих товарів) сформульовано так зване "відмовне застереження", відповідно до якого країна має право призупинити свої зобов'язання за ГАТТ або анулювати відступлення. З метою визначення порядку застосування ст. XIX ГАТТ/СОТ розроблено Угоду про захисні заходи, згідно з якою член СОТ може застосувати захисний захід до товару за умови, що такий товар імпортується на його територію у такій збільшеній кількості, в абсолютному або відносному виразі до вітчизняного виробництва, і на таких умовах, що завдає або загрожує завданням серйозної шкоди галузі вітчизняного виробництва аналогічних товарів або товарів, що безпосередньо конкурують з імпортованими. Захисні заходи (звичайні або тимчасові) можуть застосовуватися до імпортованих товарів незалежно від їх походження.
- Антиконкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання
Одним із найпоширеніших видів правопорушень, що спотворює конкуренцію, є антиконкурентні узгоджені дії.
Під узгодженими діями чинне законодавство розглядає укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, створення суб'єкта господарювання, об'єднання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили зазначений суб'єкт господарювання, об'єднання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання, або вступ до такого об'єднання, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання.
Згідно зі ст. 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції.
Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються: 1) встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів; 2) обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними; 3) розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками; 4) спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів; 5) усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб'єктів господарювання, покупців, продавців; 6) застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб'єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції; 7) укладення угод за умови прийняття іншими суб'єктами господарювання додаткових зобов'язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод; 8) суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин.
Антиконкурентними узгодженими діями вважається також вчинення суб'єктами господарювання схожих дій (бездіяльності) на ринку товару, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції у разі, якщо аналіз ситуації на ринку товару спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення таких дій (бездіяльності).
Досягнуті між суб'єктами господарювання неправомірні (антиконкурентні) угоди можуть мати як формальний, так і неформальний характер (так звані джентльменські угоди, які не набули договірних форм і не є юридично зобов'язуючими).
Існує чотири групи антиконкурентних узгоджених дій: горизонтальні, вертикальні, конгломератні та змішані.
До горизонтальних узгоджених дій належать формальні та неформальні угоди між юридично незалежними суб'єктами господарювання, що перебувають у конкурентних стосунках (найбільш поширеними у цій групі є узгоджені дії про спеціалізацію, які передбачають зосередження зусиль та ресурсів їх окремих учасників на виробництві (реалізації) певних товарів); до вертикальних - формальні та неформальні угоди між суб'єктами господарювання, що не є конкурентами (провадять свою господарську діяльність на різних рівнях відповідного ринкового сегменту), але пов'язані між собою єдиним виробничим ланцюжком (добування сировини - виробництво товару - його реалізація - післяпродажне обслуговування). Найбільш поширеними є такі види вертикальних угод: а) договори про виключну реалізацію (за якими продавець зобов'язується продавати свій товар тільки одному або обмеженому колу покупців); б) договори про єдиний товарний знак (за якими покупець зобов'язується придбавати товари, що вилущені тільки під товарним знаком продавця); в) договори про єдині перепродажні ціни (за якими покупець зобов'язується перепродавати товари не нижче і не вище ціни, що встановлена їх первісним продавцем); г) угоди про поділ ринку (за якими покупець обмежується у виробі джерел закупівлі чи перепродажу товарів)1.
Конгломератні узгоджені дії пов'язані з укладенням суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання, створення суб'єкта господарювання, об'єднання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили зазначений суб'єкт господарювання, об'єднання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання, або вступ до такого об'єднання, коли суб'єкти господарювання, до складу яких входять учасники узгоджених дій, не конкурують і за існуючих умов не можуть конкурувати між собою на одному ринку товарів і при цьому не перебувають або не можуть перебувати у відносинах купівліпродажу на відповідних товарних ринках (продавець-покупець, постачальник-споживач).
Змішані узгоджені дії полягають в укладенні суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання, створення суб'єкта господарювання, об'єднання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили зазначений суб'єкт господарювання, об'єднання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання, або вступ до такого об'єднання, коли частина суб'єктів господарювання, до складу яких входять учасники узгоджених дій, конкурують або можуть конкурувати між собою на одному ринку товарів і при цьому перебувають або можуть перебувати у відносинах купівлі-продажу на відповідних товарних ринках (продавець-покупець, постачальник-споживач), а інша частина не конкурують і за існуючих умов не можуть конкурувати між собою на одному ринку товарів і при цьому не перебувають або не можуть перебувати у відносинах купівлі-продажу на відповідних товарних ринках (продавець-покупець, постачальник-споживач).
Антиконкурентні узгоджені дії призводять до порушення загальних засад господарювання При цьому найбільш злоякісних форм набувають антиконкурентні узгоджені дії транснаціональних компаній, національних монопольних утворень, франшизіарів, монопольних власників інноваційних продуктів (що перетворює їх на виробників унікальної продукції), суб'єктів господарювання, які використовують у виробничому процесі особливо коштовні, стратегічні або обмежені ресурси.
Вчинення антиконкурентних узгоджених дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом. За українським законодавством особа, що вчинила антиконкурентні узгоджені дії, але раніше за інших учасників цих дій добровільно повідомила про це Антимонопольний комітет України (далі - АМКУ) чи його територіальне відділення та надала інформацію, яка має суттєве значення для прийняття рішення у справі, звільняється від відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій.
Органи АМКУ на підставі вмотивованого клопотання в інтересах розслідування справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції забезпечують конфіденційність інформації про особу.
Не може бути звільнена від відповідальності особа, визначена у цій частині, якщо вона: 1) не вжила ефективних заходів стосовно припинення нею антиконкурентних узгоджених дій після повідомлення про них АМКУ; 2) була ініціатором чи забезпечувала керівництво анти-конкурентними узгодженими діями; 3) не надала всіх доказів або інформації стосовно вчинення нею порушення, про які їй було відомо та які вона могла безперешкодно отримати.
Не вважаються анти конкурентними та не потребують дозволу органів АМКУ узгоджені дії суб'єктів господарювання, що відповідають:
- Типовим вимогам до узгоджених дій суб'єктів господарювання для загального звільнення від попереднього одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії суб'єктів господарювання, затвердженим розпорядженням АМКУ від 12 лютого 2002р.№27-р;
- Типовим вимогам до узгоджених дій суб'єктів господарювання про спеціалізацію виробництва, дотримання яких дозволяє здійснювати ці узгоджені дії без дозволу органів Антимонопольного комітету України, затвердженим розпорядженням АМКУ від 11 грудня 2008 р. № 880-р.
Узгоджені дії, які не відповідають вищеозначеним вимогам, можуть бути дозволені відповідними органами АМКУ, якщо їх учасники доведуть, що ці дії сприяють: вдосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару; техніко-технологічному, економічному розвитку; розвитку малих або середніх підприємців; оптимізації експорту чи імпорту товарів; розробленню та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари; раціоналізації виробництва.
Узгоджені дії не можуть бути дозволені органами АМКУ, якщо конкуренція суттєво обмежується на всьому ринку чи в значній його ч
