В теорії цивільного права, як національного, так і зарубіжних країн, незалежно від відмінностей, наявних в іноземних правопорядках організаційно-правових форм комерційних юридичних осіб, деякі з них відносять до об'єднань осіб, а деякі - до об'єднань капіталів. Подібний розподіл дозволяє оцінити сутнісні ознаки несхожих між собою форм ведення бізнесу.
Основним критерієм поділу юридичних осіб на дві групи є ступінь особистої участі правовласника в управлінні і веденні справ фірми, або, іншими словами, ступінь розмежування функцій «власності» та управління.
Юридичні особи, що відносяться відповідно до зазначеного класифікаційного критерію до об'єднань осіб, ґрунтуються на особистій участі їх засновників в управлінні та представленні інтересів організації. Найчастіше поступка прав одного з учасників подібної організації третім особам, навіть у спадок, не допускається. Тут більше значення має особистий, а не майновий, вклад у загальну справу. За загальним правилом до організаційно-правових форм юридичних осіб, що відносяться до об'єднань осіб, вдаються при створенні невеликих підприємств, які не потребують значних капіталовкладень. За нормами національного законодавства до об'єднань осіб відносяться повні та командитні товариства, а також виробничі кооперативи.
Ряд юридичних осіб, що характеризуються як об'єднання капіталів, має ознакою більшої відстороненості «власників», інвесторів або правовласників від управління та подання справ організації. В даному випадку акцент ставиться не на особистому, а на майновому внеску учасників. Класичний варіант об'єднання капіталів - максимальне розмежування функцій власності та управління, коли особи, вносячи гроші в статутний капітал (купуючи цінні папери організації), довіряють їх вибраним керуючим, які забезпечують їм дохід. У ситуації, коли отриманий дохід не виправдовує очікування, права (цінні папери) уступаются.
Типовим прикладом класичного варіанту об'єднання капіталів є більшість великих американських компаній з притаманною їм системою корпоративного управління, що полягає в крайній розпорошеності акціонерного капіталу, де як акціонери, так і керуючі найбільше стурбовані підвищенням вартості акцій компанії.
У національній корпоративній системі, яка характеризується надмірним прагненням суб'єктів ринку до концентрації власності, приклади класичного варіанту об'єднання капіталів рідкісні. Однак аналіз національного цивільного законодавства про юридичних осіб все ж дозволяє зробити висновок, що до об'єднань капіталів належать такі організаційно-правові форми юридичних осіб: акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю та товариство з додатковою відповідальністю.
Варто відзначити, що положення чинного корпоративного законодавства дозволяють засновникам надавати даної організаційно-правової форми юридичної особи як риси, притаманні об'єднанням осіб, так і риси, властиві об'єднанням капіталів.
Реалізація положень цивільного законодавства про юридичних осіб виявляє наступну важливу закономірність: чим значніший особистий внесок учасників організації, тим складніше захопити управління. Проілюструвати дану закономірність можна таким чином: складно уявити зміну складу осіб, що визначають долю повного товариства, і в той же час легко враховувати ризики втрати контролю над публічним акціонерним товариством, де обмежений розвиток подій може привести до появи інвестора, котрий придбав значний пакет акцій компанії на фондовій біржі. Якщо частка особистої участі скромна і значення її превалює над майновим внеском учасників у загальну справу, то отримати контроль над таким підприємством третій особі неможливо, так як немає в світі ідентичних людей.
На підставі наведеної абстрактної закономірності можна зробити досить певний і практично значимий висновок - імплементація ознак об'єднання осіб при заснуванні юридичної особи, якщо існує така можливість, передбачена законодавцем, знижує ризики втрати контролю над організацією, ускладнюючи діяльність ініціаторів захоплення управління. Даний висновок надалі буде підкріплений конкретними прикладами.
До традиційних об’єктів рейдерства належать товариства з обмеженою відповідальністю, публічні та приватні акціонерні товариства. До нетрадиційних – повні та командитні товариства, а також виробничі кооперативи.
