...Грати на роялі зовсім не важко,
натискайте тільки потрібним
пальцем у потрібний час
на потрібну клавішу.
Гайнц Леммерман
Науковцям часто доводиться брати участь у різноманітних комунікативних заходах, репрезентувати результати наукових досліджень. Труднощі для багатьох молодих науковців становить виголошення доповіді на конференції чи семінарі. Розгляньмо найголовніші приципи підготовки, виголошення та аналізу наукових доповідей.
Заучують промову напам'ять за обставин, що мають особливо офіційний характер, а також в інших випадках, якщо в оратора для цього достатньо часу. Читають із рукопису найчастіше під час виступів по радіо.
Готуючи виступ треба пам'ятати про те, що не лише важливо мати, що повідомити аудиторії, значущим чинником успішної комунікації є й вміння виголошувати доповіді, застосовувати сучасні технічні засоби.
Беручись за підготовку публічного виступу, необхідно для себе усвідомити його мету. Фахівці радять на окремому аркуші паперу написати мету свої промови, що допоможе Вам під час добирання матеріалу вирішити, які матеріали, дані, факти, ілюстрації залучити до промови.
Важливо також проаналізувати перед ким вам доведеться виступати. Аналіз аудиторії дасть змогу уточнити зміст виступу, його складність, правильно добрати приклади та аргументи. Треба з'ясувати і кількість слухачів, оскільки від цього залежатиме вид наочності, який можна буде застосувати.
Обов'язково треба скласти план доповіді, який допоможе зрозуміти, чи висвітлено всі необхідні аспекти проблеми, чи наявна логіка у викладі, чи пов'язані структурні частини між собою тощо. Дослідники дійшли висновку про те, що у плані має бути не більше семи головних пунктів [Кушнер, 2006, с. 79].
Виокремлюють декілька структурних моделей побудови промови:
- проблема і розв'язок (оратор порушує проблему і пропонує її розв'язок);
- минуле, теперішнє і майбутнє (її використовують у разі, коли треба розповісти про низку подій); причина і наслідок; місце розташування (застосовують тоді, коли розповідають про події, що відбулися в різних місцях); теорія і практика (у разі потреби пояснити відмінність між теорією та практикою; оратор подає теоретичну інформацію, а потім пояснює, що відбувається на практиці) [Кушнер, 2006, с. 75, 76].
В усному мовленні радять використовувати короткі і зрозумілі речення. Відомим став випадок із Франкліним Рузвельтом. Розповідають, що один із його помічників написав таке речення: «Ми докладемо всіх зусиль, щоб створити більш гуманне суспільство». Рузвельт виправив його так: «Ми збираємося створити країну, у якій ніхто не буде забутим» [Кушнер, 2006, с. 131].
Під час публічного спілкування треба використовувати середній темп мовлення (за різними даними, це приблизно 60-100 слів на хвилину). Для виокремлення думок у писемному мовленні використовують абзаци, в усному мовленні із цією ж метою — паузи, дещо довші, ніж між реченнями. Зіставте пораду Л. Сопера: «Ретельно підрахуйте час, потрібний для вимовляння 300 слів. Якщо ви вимовляєте менше 100 слів в хвилину, мова дуже повільна навіть для вагомого повідомлення. Якщо ви не маєте винятково чіткої вимови і гнучкості інтонацій, навряд чи можна виходити за межі 150 слів на хвилину. Більшість ораторів вимовляє від 120 до 150 слів на хвилину» [Сопер]. Цей дослідник зазначає, що:
«Квапливість мовлення, спричинена боязкістю, — один з найпоширеніших і серйозних недоліків. Дуже швидке мовлення як наслідок повної байдужості оратора теж заслуговує осуду. В останньому випадку єдина мета оратора щонайшвидше "звільнитися". Збуджене мовлення часто буває спричинене завзяттям і захопленням оратора. Але оратор має зрозуміти, що виразність і швидкість мовлення — різні речі. Необхідно дати слухачеві час вникнути в найзмістовніші думки. Мляве мовлення — вада флегматичних і ледачих людей. Ці люди не замислюються над тим, скільки часу вони розгойдуються, перш ніж вимовлять слово. Вони ніяк не можуть собі уявити, що слухач вже втрачає здатність стежити за ними перш, ніж вони доберуться до кінця фрази. Обдумане, вагоме мовлення — одне, а мляве, нудне — інше. Невпевнене, вимучене мовлення характерне для ораторів, що не мають уявлення, що говорити далі. Вони зазвичай удаються до одного з багатьох можливих поганих прийомів: до марнослів'я, до над граничного уповільнення темпів, до заповнення мови нескінченними і т. ін. — або, нарешті, вибившись з сил, просто замовкають в очікуванні, коли прийдуть потрібні слова» [Сопер].
Працюючи над текстом доповіді треба пам'ятати, що доповідь має бути інформативною, зрозумілою і цікаво поданою, крім того варто підготуватися до того, що доведеться обстоювати власні погляди. Недосвідченим ораторам краще відмовитися від звичної схеми підготовки доповідей: складаю текст, а потім його виголошую. Спочатку краще спробувати піти іншим шляхом: спочатку вимовляю, а потім записую.
Конспект промови належить відредагувати. Редагуючи промову, треба звернути увагу на:
- стилістичну грамотність;
- ясність викладу інформації;
- конкретність формулювання тез;
- специфіку висвітлюваного питання;
- лаконічність (стислість) викладу.
Уникайте, готуючи промову
- Будьте обережні з мовними варіантами і синонімами.
- Не нагромаджуйте довгі заголовки. Економте на словах, які
складаються з багатьох складів. Ф Уникайте надміру інформації. - Не використовуйте більше десяти слів, щоб висловити одну
думку. - Найголовніше ставте в кінці речення! (Висловлюючи емоції,
найголовніше можете поставити спочатку). - Не зосереджуйтеся на тому, що не має особливого значення.
Уникайте стереотипів. - Висловлюйте думки коротко і влучно. - Не використовуйте часто метафори. Обережно з цифрами. - Не перескакуйте з одного аспекту на інший.
Варто репетирувати доповідь. Завдяки цьому можна запам'ятати та перевірити змістове наповнення, логіку викладу, визначити час необхідний для виголошення доповіді, наявність і доречність засобів унаочнення, а окрім того набути впевненості.
Відомо, що в кожної людини домінантним є один із видів пам'яті; - моторна (Такі люди запам'ятовують краще тоді, коли запишуть необхідну інформацію. Так, Наполеон тричі записував кожне нове ім'я, а потім викидав записку); - акустична (Людині, налаштованій на цей вид пам'яті, треба чути те,
що вона заучує, тобто заучувати вголос);
- візуальна (У цьому разі допомагає підкреслювання, виокремлення
кольором, малюнки, посилення запам'ятовування за допомогою схем)
[Леммерман].
Гайнц Леммерман зазначає: «Що потрібно ораторові стосовно пам'яті?
Звичайно, не дослівно заучувати всю промову (щонайбільше — початок і кінець), але добре пам'ятати основу, складену зі стрижневих слів, і докладно — причинові зв'язки і контури задуму. Якщо промову тупо завчено напам'ять, то ораторові постійно загрожує небезпека, що навіть невелике хвилювання обірве нитку розповіді. Крім того, гладку промову не прорвуть гострі думки, завдяки яким промова стає подією» [Леммерман].
Експерти стверджують, що одна сторінка тексту, надрукованого 10-им шрифтом через два інтервали, дорівнює двом хвилинам виступу. Окрім того, варто зважати на те, що кожна хвилина виступу на репетиції збільшиться в середньому на 33 % під час виступу перед публікою [Кушнер, 2006, с. 81].
Надрукована промова
відрізняється від виголошеної
так само, як консерви від свіжих продуктів...
Гайнц Леммерман
Усне мовлення дуже відрізняється від писемного насамперед умовами його сприймання. Якщо перед читачем складний текст, то він може обрати відповідний темп читання, може повертатися до незрозумілих уривків, звертатися до довідкової літератури, до колег за роз'ясненнями. Під час сприйняття усного мовлення слухач позбавлений усіх зазначених можливостей. Певною мірою компенсувати ці "недоліки" покликана наочність. У писемному мовленні використовують здебільшого складні речення, дієприкметникові і дієприслівникові звороти. В усному мовленні треба використовувати точні й максимально можливо стислі вислови.
Спеціалісти зауважують, що легко зрозуміти те речення, яке можна вимовити на одному диханні, тобто в реченні має бути не більше десяти слів. Репетируючи доповідь, варто вилучити із неї всі ознаки "писемного" стилю, позбутися складних для вимовляння фраз («На дворі трава, на траві дрова»). Домашнє "читання" доповіді вголос дасть змогу почути та скорегувати її звучання, її ритм9 (який не має бути монотонним, чергуйте короткі й довгі речення!). Не радять захоплюватися вставлянням у промову слів іншомовного походження, жаргонізмів10 та професіоналізмів". Виняток становить ситуація, коли Ви на сто відсотків упевнені, що аудиторія їх зрозуміє.
Ритм (від гр. — розмірність, узгодженість) — один з елементів інтонації; рівномірне чергування наголошених і ненаголошених, довгих і коротких складів у реченні, у віршовій строфі та інші форми звукової організації мови. Головне у ритмі — повторюваність через рівні проміжки часу певних одиниць. В основі ритму — людське дихання [Струганець, 2000].
Жаргонізми — лексеми або вислови жаргону (соціального, професійного) певної мови. На відміну від арготизмів, жаргонізми використовуються не для приховування інформації від чужих, а для надання експресивного забарвлення назвам предметів та явищ, що важливі для членів соціальної групи, яка послуговується даним жаргоном. Наприклад, студентський жаргон: хвіст (академічна заборгованість), читалка (читальний зал). Професійні жаргонізми — неофіційні назви предметів чи понять у сфері тієї чи іншої професії. Жаргонізми охоплюють невелике коло понять і предметів. Ужиті без почуття міри й художнього такту, засмічують і вульгаризують мову [Стругаиець, 2000].
Професіоналізми (від лат. ргогекзіо — офіційно зазначене заняття, спеціальність) — слова, що вживаються на позначення спеціальних понять у сфері тієї чи іншої професії, ремесла, промислу. Часто професіоналізми є неофіційними замінниками термінів і вживаються там, де надто складна термінологія (для спрощення спілкування) або там, де термінологія ще не усталена. Наприклад: гимуц (замість шмуцтитул), термояд (замість термоядерна реакція), оперативка (замість оперативна нарада). На відміну від термінів, професіоналізми не мають строгого наукового визначення, не становлять цілісної системи, можуть мати експресивне забарвлення. Професіоналізми конкретні, вони детально диференціюють ті предмети, дії, якості, що безпосередньо пов'язані зі сферою діяльності відповідної професії. Наприклад, гончарі вирізняють такі частини глиняного посуду: дно, утір, вінця, пелюстка, лавочка, плечі, карнизик [Струганець, 2000].
Відмінності між усним та писемним мовленням [Кушнер, 2006, с. 81]
| Усне мовлення | Писемне мовлення |
| Дія через зміст і виступ. | Дія тільки через зміст. |
| Обмеження в доборі фактів і думок. | По змозі повне й закінчене вираження задуму. |
| Редагування стрижневих слів із можливістю їх варіації (залишається простір для спонтанних ідей; фіксуються тільки звороти, що потребують особливої точності). | Одноразова й точна фіксація; граничне стилістичне опрацювання. |
| Більше повторів і узагальнень, ніж у "писемному тексті", оскільки слухач не має змоги щось уточнити, отримати додаткову інформацію. | Більша напруга в манері викладу; менше повторів і узагальнень, оскільки читач має змогу щось уточнити, отримати додаткову інформацію. |
| Залежність від моменту вимовляння. Оратор звертається насамперед до певного товариства. | Оратор звертається насамперед до невизначеного читача, не залежить від моменту вимовляння. |
У прямому сенсі читати доповідь непристойно. Мовчазно передбачено, що промовець володіє матеріалом настільки, щоб мати змогу його викладати вільно. Можна і треба зачитувати цитати, щоб не спотворити думку інших осіб, скористатися із записів можна й у тому разі, якщо необхідно повідомити велику кількість цифрових даних. Не варто в цьому разі покладатися на те, що буде змога "озвучити" ці дані, читаючи їх з екрану. Цього не можна робити, оскільки в такому разі промовець повернеться спиною до аудиторії. Окрім того, зчитування цифрових даних унеможливить сумніви слухачів у недостовірності такої інформації.
Зверніть увагу на те, що існують різні типи повідомлень:
- можна говорити від першої особи (однина — я);
- можна вживати неозначено-особові речення (говорять);
- можна говорити від першої особи (множина — ми).
Однак кожен із цих типів повідомлень чинить різний вплив на слухачів [Бредемайер, 2006, с. 53]:
Повідомлення від першої особи (однина)
Я — повідомлення безконфліктні
Я — повідомлення розкривають почуття
Я — повідомлення не критикують
Я — повідомлення чіткі і зрозумілі
Я — повідомлення пояснюють
Я — повідомлення відкриті і передбачувані
Я — повідомлення — протистояння у легкій формі
Неозначене-особові повідомлення - анонімні
Неозначено-особові повідомлення - пригнічують комунікацію Неозначено-особові повідомлення - радше відмовка
Неозначено-особові повідомлення - не підходять для обговорення Неозначено-особові повідомлення - не будуть поєднувальними Неозначено-особові повідомлення • радше мовна причуда
Ми — повідомлення
Ми — повідомлення
Ми — повідомлення
складними
Ми — повідомлення
двох сторін
Ми — повідомлення
повідомлень
Ми — повідомлення
підкреслюють спільність можуть спантеличувати можуть видаватися
є добрими, як мінімум, для
уникнення особистих — перевірка достовірності
Вказівні
Ти — повідомлення вимагають
Ти — повідомлення поради
Ти — повідомлення б'ють
Ти — повідомлення обмежують
Ти — повідомлення накладають
відповідальність
Ти — повідомлення дошкулюють
Ти — повідомлення провокують захист
Спеціалісти не радять використовувати стереотипні вислови (штампи та канцеляризми) на зразок: Необхідно зупинитися на проблемі... Якщо необхідно, то й зупинімося! Такі звороти надають мовленню канцелярського забарвлення. Окрім того не варто використовувати вислови, як-от: «Враховуючи необхідність прискорення прогресивних перетворень в Україні, здійснення завдань соціально-економічного розвитку, Президент України Л.Д. Кучма підкреслює, що масштаби і складність зазначених завдань потребують прискореного формування та оновлення управлінської еліти, залучення до системи управління на всіх рівнях енергійних, компетентних та ініціативних кадрів нової генерації» (Із наукової статті). Такі вислови належать до мовних штампів. Як правило, слухачі пропускають їх повз вуха. Це лише затуманює зміст, те головне, яке ви плануєте донести до слухачів.
Вихід на "сцену". З цього приводу спеціалісти дають такі поради: «Не метушіться. Спокійно прямуйте до вибраного місця. Не перебирайте на ходу ваші записи, не застібайте піджак або жакет, не упорядковуйте зачіску, не поправляйте краватку. Про все це треба подумати заздалегідь. З іншого боку, не починайте промову, поки не займете зручного і стійкого положення. Станьте у потрібну позу відразу, зробивши останній крок. Не дивіться вниз на ноги або руки і понадто не дивіться відразу в записи. Як тільки займете своє місце, зверніться до президії, а потім до слухачів» [Сопер].
Важливо подолати страх перед "сценою". Цікаві факти наводить М. Кушнер: «Страх перед сценою. Ці слова вже самі по собі мене лякають. Можливо, саме тому соціологи відмовились від такого "страшного" терміна. Спочатку вони переробили його на "комунікаційну тривогу", а сьогодні говорять уже про "комунікаційні побоювання". <...> Проте як страх не назви, симптоми його однакові. Серце божевільно калатає у грудях, руки тремтять, чоло покривається потом, у роті пересихає, а у шлунку починається буревій.
І все це особливо яскраво виявляється після оголошення вашого виходу на сцену. Коли надходить ваша черга виголошувати промову, ви почуваєте себе якнайгірше. Скажу вам одну річ. Яка має вас утішити. Якщо вам трапилося відчути страх перед виступом, то ви належите до більшості людей на Землі». Згаданий спеціаліст у галузі ораторської майстерності дає низку порад:
- Аудиторія бажає вам успіху. Слухачі не мають наміру марнувати свій дорогоцінний час, щоб прийти й побачити ваш провал. Навпаки, вони хочуть почути вашу блискучу промову.
- Ви маєте знання, цінні для аудитори'. Тільки ви (і ніхто крім вас) можете викласти власне унікальне розуміння цього питання. Ніхто не знає вашого тлумачення того чи іншого матеріалу. Думайте про себе як про людину, яка може поділитися з аудиторією цінними знаннями та ідеями.
- Аудиторія не знає про ваш страх. Часто аудиторія навіть не помічає ознак страху в оратора, який сам стверджує, що надзвичайно хвилюється. Головне не бути спокійним, а виглядати спокійним (Аллен Вайнер) [Кушнер, 2006, с. 186].
Однак у цьому разі важливо уникнути найпоширеніших ознак хвилювання [Кушнер, 2006, с. 182]:
Нервові рухи. Найочевиднішими ознаками того, що ви хвилюєтеся, є нервові рухи, до них, наприклад, належать торкання обличчя вказівним пальцем, потирання носа чи почісування над губою. Тримайте руки перед собою у "позицію шпилю". У разі, коли ви стоїте перед трибуною, покладіть на неї руки так, ніби ви граєте на фортепіано.
Ходіння вперед і назад. Ще однією ознакою хвилювання є постійне ходіння по сцені. Підійдіть ближче до публіки й зупиніться на декілька хвилин. Потім зробіть декілька кроків в іншу сторону і знову зупиніться.
Спітніння. Велике значення має те, як ви витираєте крапельки поту. Якщо ви берете носову хустинку, розгортаєте її і починаєте терти чоло, то під час цього виглядаєте як людина на межі нервового зриву. Ніколи не розгортайте хустинку. Тримайте її згорнутою. Промакайте піт легкими рухами й відразу хустинку кладіть до кишені.
Тремтіння рук. Якщо ваші руки тремтять, як листя на вітрі, то ви боїтеся виступати перед публікою. Робіть свої нотатки не на аркушах паперу, а на картках. Оскільки картки мають менший розмір і тремтіння рук буде не таким помітним. Не тримайте весь час у руках маркер, указку чи інші предмети, які можуть зрадити тремтіння рук.
Багатьом дуже допомагає візуалізація (унаочнення) свого успіху. Спеціалісти радять уявити вдалу промову. Уявіть, як ви будете виступати перед публікою. Уявіть, що ви виходите на сцену і починаєте виголошувати надзвичайно розумні думки. Люди вас надзвичайно уважно слухають. Ловлячи кожне слово. Після виступу зал вам аплодує стоячи.
Подолати страх, як зазначають експерти зі стресів, допоможуть вправи: Дихання. Глибоко вдихніть. Затримайте дихання. Затримуйте, ще затримуйте. А тепер повільно видихайте. Повторіть вправу. Дихайте глибоко та повільно.
Фізичні вправи. Це спосіб зняти м'язову напругу. Навіть вправа, виконувана 10—15 секунд, допоможе.
Поверніть голову в один бік, а потім в інший. І лише тоді починайте обертати голову за годинниковою стрілкою. Змініть напрямок обертів [Кушнер, 2006, с. 185]. Піднімання рук. Підніміть вгору праву руку і витягніть її якомога вище. Затримайтесь в такому положенні на кілька секунд, а потім опустіть руку. Повторіть те саме з лівою рукою. Допомагає також швидка хода, або біг на місці, що також знімає м'язову напругу. Однак у цьому разі важливо не перебрати міри, щоб не вийти до публіки задиханим [Кушнер, 2006, с. 186]. Порухайте інтенсивно щелепою назад-вперед разів двадцять. У результаті таких рухів подразнюються корінці блукаючого нерва, сигнал передається в центральну нервову систему, відбувається викид иорадреналіну і ваш стан врівноважується.
Сидячи в очікуванні оголошення вашого виходу, опустіть руки і розслабте їх. Уявіть, що вони стали настільки довгими, що уперлися в підлогу... Уявили? Тепер ту напругу, яку ви відчуваєте, спрямуйте по руках у землю. Відчуйте, як вона стікає. Але не дуже захоплюйтеся, адже вас кличуть уже вдруге. Порухайте кистями та пальцями в повітрі, розімніть руки. Ви і самі багато раз робили це інтуїтивно. Лікарі і психологи підтверджують, що гімнастика кистей рук дає змогу не тільки понизити паралізу-вальний ефект хвилювання, але і стимулює роботу мовного апарату, підвищує кмітливість і красномовство. Задовільного пояснення цьому наука поки не дає.
Уявіть, ніби ви сидите у важкій шинелі з генеральськими погонами і відчуваєте її тяжкість на своїх плечах. Пригадайте, як поводиться наше тіло, коли ми чогось боїмося. Ми нахиляємо голову вперед і піднімаємо плечі, ніби готуємося до запотиличника. Оскільки зв'язок мозку з м'язами тіла носить двосторонній характер, ми, впливаючи на тіло, впливаємо і на свої емоції. Опустіть плечі, підніміть підборіддя, випряміть спину. У вас повинна бути постава спокійної і упевненої в собі людини [Гандапас, 2005, с. 21-22].
Зоровий контакт. Спочатку необхідно встановити зоровий контакт з аудиторією. Т. Ковалевська та С. Бронікова радять: «Коли ви вже перебуваєте у позиції для виступу, не поспішайте його розпочинати. Повільно, з легкою приємною посмішкою огляньте учасників зустрічі. Подивіться на обличчя, затримуючись на мить на кожному (бодай на обличчях більшості). Якщо ви «впіймали» доброзичливий погляд або відповідну посмішку, зробіть ледь помітний мімічний рух: «Добридень, і Ви тут? Дуже радий Вас бачити!». Навіть якщо ви бачите цих людей уперше в житті, то в такий спосіб ви протягаєте незримі ниточки від їх очей до своїх. Потім ви будете утримувати їх увесь час, доки будете говорити, і саме ці симпатики будуть підтримувати вас у складні моменти виступу. Тільки встановивши такий зоровий контакт із кожним з присутніх, можна починати виступ» [Ковалевська, Бронікова, 2008]. У разі сильного хвилювання варто знайти так звану позитивну точку опори, тобто слухача, який позитивно до вас налаштований.
Вираз обличчя. «Найголовніше у виразі обличчя — це посмішка. Проста посмішка, подарована нашій аудиторії, може встановити почуття взаємодовіри та симпатії. її зрозуміють у будь-якому куточку світу. На жаль, багато хто з ораторів — здебільшого бізнесмени — вважають, що завжди належить надягати на себе маску турботи про справи. Вони ж бо серйозні ділові люди. Вони оперують фактами і цифрами. У них є цілком конкретні прагматичні зобов'язання. Якщо вони посміхнуться, то можуть здатися... людяними» [Кушнер, 2006, с. 193].
Існує таке правило: необхідно звертатися «по черзі кожного разу до одного слухача, наприклад, під час однієї думки (від трьох до п'яти секунд). При цьому «ходіть» між слухачами, як по пунктам, слідуючи задуманій фігурі «М». За допомогою цього інтенсивність зорового контакту підвищується», — зазначають Т. Ковалевська та С. Бронікова.
М. Кушнер зазначає: коли оратор стоїть у недбалій позі, аудиторія може подумати, що він лінивий, погано себе почуває чи дуже втомився. З іншого боку, оратора, який стоїть прямо, як молода тополя, вважатимуть людиною порядною, відвертою та щирою людиною. Стійте прямо, злегка розставивши ноги і пригагувавши руки для жестикуляції. Ця поза підходить практично для будь-якого виступу. Можете злегка нахилитися в бік до вашої аудиторії. Невеликий нахил уперед свідчить про те, що ви хочете стати слухачам ближче. Нахил назад свідчить про протилежне. Спирайтеся на трибуну якнайрідше, та й то для особливого ефекту. Постійне "лежання" на кафедрі сигналізує аудиторії про те, що ви в'яла та слабохарактерна людина. Не стійте, поклавши руки на бедра. У цьому разі ви виглядатимите, як строгий вчитель фізкультури. Буде набагато краще, коли ви використаєте для жестикуляції, яка підкріплюватиме ваші слова. Не розхитуйтесь вперед та назад. Якщо ви не розповідаєте про те, як користуватися метрономом чи не обговорюєте тему морської хвороби, хитатися явно не варто. Такі рухи відволікають увагу слухачів від предмета обговорення. Намагайтеся зберігати верхню частину тіла нерухомою. Не стійте, схрестивши руки перед грудьми. У такій позі ви подібні на гангстера із старого фільму. Ви ж не збираєтеся залякати чи побити свою аудиторію. Не тримайте руки за спиною. Це дасть вам змогу вільно жестикулювати. Не стійте у «позі футболіста, тобто в позі, коли руки опущені і схрещені, причому одна рука лежить поверх іншої — ніби ви футболіст, який стоїть на воротах в очікуванні штрафного. Не тримайте руки в кишенях [Кушнер, 2006, с. 195].
Передусім треба привітати слухачів: «Шановні пані та панове!»; «Шановні колеги!»; «Шановні учасники...!». Якщо присутні почесні гості, високоповажні особи, то з привітанням належить звернутися спочатку до них. За допомогою привітання оратор встановлює з аудиторією емоційний контакт.
Далі — короткий вступ, мета якого — представити тему, вказати мету і план доповіді. Давно помічено, що існує ефект ПЕРШИХ ФРАЗ [Кузин, С. 15]. У перших фразах має міститися цікава інформація, яка привертає до себе увагу. Окрім того, аудиторії варто натякнути про те, яку користь вона матиме прослухавши Вашу доповідь.
Важливо навчитися регулювати гучність мовлення залежно від розміру аудиторії. Від хвилювання недосвідченому ораторові може здаватися, що він говорить достатньо голосно, однак насправді лише відкриватиме рот. Не варто "вмикати" гучність на повну потужність, це не сприяє кращому розумінню.
Належить чітко вимовляти слова. Варто також звернути увагу на те, чи не трапляються у вашому мовленні слова-паразити. Словами-паразитами називають слова чи вислови, які засмічують нашу мову {так би мовити, розумієте, значить, так, гм, о'кей, ага тощо), оскільки не мають жодного смислового навантаження.
Треба пам'ятати про такий допоміжний, але дуже важливий, засіб усного мовлення, як інтонація. «...Монотонність може бути спричинена використанням однієї інтонації чи незмінного тембру голосу. Проте вона може виникнути й у результаті постійної швидкості мовлення, однакового рівня гучності чи стабільної висоти звуку» [Кушнер, 2006, с. 216].
Інтонація (від лат. — голосно вимовляти) — ритмомелодійний лад мовлення, який слугує для вираження смислових та емоційних особливостей висловлення і виявляється у послідовних змінах висоти тону, сили й тривалості звучання, а також тембру голосу. Елементами інтонації є: мелодика мовлення, ритм, логічний наголос, емфатичний наголос і синтагматичний наголос, інтенсивність мовлення, темп мовлення, тембр голосу. Інтонація — характерна ознака речення, один із засобів вираження його граматичного оформлення, модальності, цілеспрямованості (інтонація повідомлення, запитання, спонукання), вираження синтаксичних відношень між частинами речення (інтонація перечислення, зіставлення, пояснення), вказівки на емоційне забарвлення (інтонація оклична) тощо [Струганець, 2000].
Варто виділяти голосом окремі слова. «Ви можете повністю змінити значення речення, просто виділивши голосом потрібне слово:
Ви це говорите мені?
Ви це говорите мені?
Ви це говорите мені? [Кушнер, 2006, с. 216].
Монотонність може бути ворогом оратора. Монотонна промова заколише аудиторію. Спеціалісти з ораторського мистецтва радять використовувати не менше ніж сім повних тонів або діапазон октави. Однак не варто послуговуватися дуже високими тонами. Сперечальники, наприклад, у запалу і часто починають говорити дуже високим голосом. Але те ж саме може відбутися в результаті недостатнього дихання або соромливості. Натомість використання дуже низького тону справляє враження відсутності енергії в оратора та його байдужості до предмета обговорення.
Варто змінювати і швидкість мовлення. «Сила звуку — це досить потужна зброя, якою легко керувати» [Кушнер, 2006, с. 217]. Тихе мовлення може бути надзвичайно ефективним. Особливо якщо використовують мікрофон, який дає змогу застосувати весь діапазон голосу.
Використовуйте паузи між фразами і думками. «Коротка пауза перед кульмінаційним пунктом промови і після — один із способів найяскравіше підкреслити його. Нарешті, самий ритм мови багато в чому залежить від інтервалів і тривалості пауз» [Сопер].
Зазвичай ми робимо в усному мовленні паузи на місці розділових знаків, які сигналізують нам про зупинку. Однак в усному мовленні належить робити паузи частіше, щоб добитися виразності промови.
Хороша риторика — це:
- зоровий контакт, міміка, жестикуляція, поза, голос, дихання і артикуляція;
- чіткий план, зрозуміле й переконливе аргументування;
- вільне мовлення або вміння подолати страх перед виступом.
Важливо також навчитися утримувати увагу слухачів. «Щоб утримати увагу публіки, ви повинні навчитися перемикати канали сприйняття — візуальний, аудіальний, сенсорний, нюховий та смаковий. "Послухайте, а тепер подивіться, а тепер доторкніться до... А тепер знову послухайте" — за допомогою такої зміни каналів увага на певний час знову концентрується на об'єкті оповіді» [Ковалевська, Бронікова].
Жестикуляція. Під час промови жестикулювати дозволено. Але використовувані рухи мають бути контрольованими, тобто промовець має чітко усвідомлювати навіщо він використовує той чи інший жест. Жести застосовують для того, щоб привернути увагу до певних частин повідомлюваного. Інколи недосвідчені доповідачі, ймовірно, через хвилювання бавляться предметами, у гіршому разі — чухають потилицю і т. ін. Відсутність жестикуляції — це теж знак, який несе певну інформацію. С. Шипунов подає основні принципи правильної жестикуляції [Шипунов]:
Симетрія. Якщо людина жестикулює тільки однією рукою — це часто виглядає неприродно. Належить використовувати обидві руки одночасно або рівною мірою й ліву, і праву руку, якщо вони вмикаються поперемінно.
Широта. Якщо Ви розмовляєте з однією людиною, то широко розмашисто жестикулювати не варто. Проте якщо перед Вами зал у 20-30-100 осіб, то дрібні жести побачать лише ті, хто сидить у першому ряді (та й то не завжди). Тому не бійтесь робити широкі жести. Широкі жести свідчитимуть про те, що Ви впевнена в собі людина, тоді як дрібні, затиснуті репрезентують Вас як невпевнену особу. Найчастіше свідчення переляку — це притиснуті до боків лікті. Руки від ліктів до плечей — не працюють. І рухи виходять скутими, не вільними. Відривайте лікті від боків! Рубайте від плеча!
Закінченість. Можливо Ви спостерігали, як іноді оратор виступає, руки по швам, а кисті рук злегка смикаються. Відчувається, що народжується рух, однак далі кистей рук не йде, чи затухає десь посередині. Виходить незакінчений, змазаний жест.
Відкритість. Часто можна спостерігати — жести наче і є, але весь час тильним боком долоні до слухачів. Це закриті жести. На рівні інстинктів вони сприймаються негативно: чи не тримає оратор камінчик у руці). Треба спокійно робити відкриті жести до аудиторії (принаймні 50 % жестів мають бути відкритими). Ф Жести-паразити. Іноді якийсь жест оратор повторює дуже часто. Трапляється, що такий жест не має жодного смислового навантаження. Це "жест-паразит": потирання носа, потилиці, підборіддя, дуже часто поправляють окуляри, крутять якийсь предмет у руках. Якщо ви помічаєте подібні жести за собою, то давайте їм відсіч! Навіщо перенавантажувати свій виступ безглуздими, беззмістовними рухами? Цей перелік можна доповнити такими порадами:
- Жестикуляція має бути свідомою. Треба вдаватися до жестикуляції за
потреби. Не варто її пригнічувати. - Не варто жестикулювати безперервно під час усієї промови, оскільки не кожна фраза потребує підкреслення жестом. Ніколи жест не повинен відставати від підкріплюваного ним слова.
Жестикуляція має бути різноманітною та відповідати своєму призначенню [Сопер].
Ефективне використання трибуни. Дослідники пишуть про те, що трибуну треба використовувати як стратегічний об'єкт. Трибуна — це не лише підставка для ваших записів і місце для виголошення розумних фраз. Дивіться в записи тоді, коли рухаєтеся за трибуною. Хочете приховати свою залежність від приготованих паперів? Зазирайте до них після того, як зробите той чи інший рух. Під час жестикуляції, зміни пози чи руху головою ваш погляд вниз ніхто не помітить. Використовуйте трибуну як "схованку". Навіть якщо ви не полюбляєте виступати за трибуною, інколи все-таки треба зосереджувати увагу аудиторії на собі коханому. Наприклад, ви використовуєте слайди, прозірки для епіпроектора чи добровільного помічника з аудиторії. Для таких ситуацій якнайкраще підходить трибуна, за якою можна сховатися, особливо якщо вона стоїть дещо збоку. Не спирайтеся на трибуну і не тримайтеся за неї. <...> Вона не має бути вашою підпоркою [Кушнер, 2006, с. 214].
Унаочнення (візуалізація). Важливий чинник успішного ділового спілкування — унаочнення інформації. Наявні різні способи унаочнення. Можна використовувати інформацію, розміщену на паперових носіях, як от плакати чи роздатковий матеріал (гендз аут), призначений для кожного слухача. Сьогодні використовують різноманітні технічні засоби. Обираючи той чи інший засіб унаочнення, варто врахувати кількість присутніх, розміри аудиторії, обсяг інформації, який необхідно умістити на носіях. Плакати можна використовувати у порівняно невеликій аудиторії.
Щоб не зіпсувати ваш виступ неправильним використанням лекційних плакатів, дотримуйтеся таких рекомендацій [Кушнер, 2006, с. 161]:
Пишіть якнайменше тексту.
Пишіть тільки на двох верхніх третинах аркуша. Тоді вашій аудиторії буде набагато легше побачити написаний текст. Якщо не писати в нижній частині аркуша. То не треба буде нахилятися.
Роздатковий матеріал готують у тому разі, коли відомо точну кількість слухачів. «Збираючись підготувати для аудиторії роздаткові матеріали, пам'ятайте, що вони мають бути привабливими. <...> Обов'язково використовуйте папір хорошої якості, і, якщо це можливо, роздавайте матеріали, умістивши їх до спеціальної папки» [Кушнер, 2006, с. 161].
Сьогодні популярний спосіб унаочнення — за допомогою мультимедійного проектора та програмного забезпечення РошегРоіпі. Таке унаочнення має низку переваг, оскільки доповідач може подати в такий спосіб великий обсяг інформації — різноманітні графіки, діаграми, схеми, ілюстрації, тези тощо. За допомогою візуальних образів складну інформацію можна подати зрозуміло, в досяжній формі.
Стандартні види графіків, що можуть бути реалізовані засабпми пакету Excel: ‑ гістограма (дуже зручна для порівняння різних однотиповитх даних).
Схеми операцій добре ілюструють певну низку дій. їх об'єктом може бути діяльність певної служби — від дзвінка диспетчеру і до дій відповідних фахівців.
Таблиці числових даних видаються найбільш нудними.
Однак у разі використання статистичних матеріалів належить:
- перевіряти статистичні дані з погляду компетентності і безсторонності джерела;
- точно вказувати джерело;
- уникати загальних, невизначених формулювань (Лише один із десяти працівників добре володіє іноземною мовою. Що означає "добре володіє"?);
- порівнювати сумісні величини;
- стверджувати тільки те, що підтверджене сукупністю даних [Сопер].
Наочність — це креслення на дошці, карти, плакати, ілюстрації, моделі, зразки. Усяка наочність привертає увагу слухачів, оскільки не все можна усно пояснити.
Висловлено думку про те, що програма РоауєгРоіпі фактично впливає на те, як ми мислимо, компонуємо наші ідеї і структуруємо наші думки: світ звернуто в декілька оптимістичних слайдів, де приблизно сім слів у рядку і сім рядків на слайді [Сопер].
Отже:
- Не вміщуйте занадто багато інформації на слайді, оскільки це утруднить сприймання і відволікатиме слухачів від доповіді.
Робіть прості підписи.
Використовуйте малі (для основного тексту) і великі (для заголовків)
літери, що полегшить читання.Радять застосовувати не більше двох шрифтів, оскільки застосування
більшої кількості шрифтів створює враження безпорядку та неакуратності. Не використовуйте більше чотирьох кольорів. Винятком із цього
правила можуть бути лише графіки та складні зображення. О Перевірте текст, щоб у ньому не було помилок. Старанно добирайте графічні зображення: вони мають стосуватися
теми Вашої доповіді.
Будьте послідовними. Спеціалісти не радять змішувати слайди, виконані у різних стилях для різних презентацій.
Логотип має займати якнайменше місця на слайді [Кушнер, 2006, с. 158—160].
Дослідники формулюють правила використання мультимедійного проектора, зазначивши чого не варто робити.
Вісім смертних гріхів біля проектора:
1. Читають з екрану, стоячи спиною до публіки або впівоберта (по-перше, втрачається зоровий контакт з публікою; по-друге, слухачі вміють читати).
2. Закривають тілом зображення.
3. Марно шукають файл з виступом серед файлів, чи ж нестримно натискають на клавіші під час презентації (це може трапитися, якщо не було часу для підготовки).
4. Дуже швидко перегортають файли (демонстрація слайду має тривати не менше 20 секунд!).
5. Гарячкові вказівні рухи біля проектора або невиразна вказівка у бік зображення на стіні без указки (сподіваюся, мене ніхто ні про що не запитає!).
6. Недбалий виклад: зображення видно не повністю або розміщено не рівно (мені байдуже, що ви думаєте, у мене немає бажання читати доповідь).
Також використовують правило "Торкнися-Повернися-Назви", суть якого полягає у тому, що спочатку вказують на потрібний об'єкт, повертаються до аудиторії й лише тоді його коментують. В іншому разі промовець буде говорити до екрану, бо стоятиме спиною чи впівоберта до аудиторії.
Спеціалісти із комунікації радять відвідати приміщення перед виступом, щоб призвичаїтися до нього, а також перевірити технічні засоби, які заплановано використати.
Для того, щоб уникнути помилок надалі варто проаналізувати власний виступ, запитавши думку колег про темп мовлення, його гучність, виразність, логічність викладу, жестикуляцію, міміку, пантоміміку тощо.
Запитання. Завдання
