РОЗДІЛ ІІ. Історія та топоніміка

2.1 Топоніміка

 

Балабанівка колишнє містечко Липовецького повіту, Київської губернії. Наразі знаходиться у складі Оратівського району Вінницької області. Село розмістилось на чотирьох витоках стікаючих в Ступлянський став, який є початком Гірського Тікича, що тече на схід. З території села є ще витоки двох невеличких річечок: з ложбини, що «за фігурою» і з кринички, що з Дубравщини за дорогою на Сабарівку. Це початки потоків, що течуть через с. Сабарівку і впадають в праву притоку р. Рось, яка прямує на північ. Вже за межами села, неподалік від залізничної станції Фронтівка, вода тече на південь в р. Соб – лівий приток Південного Бугу. Через село проходить вододіл між басейнами Дніпра та Південного Бугу [5, с. 784].

На межах села є заповідне урочище «Балабанівський ліс» штучно створено насадження дуба звичайного та червоного віком 75 р. [15, c. 28 ].

Балабанівська земля заселялася здавна. Перші жителі були вихідці із поселення, яке називалось Малими Юшківцями. Все поселення займало ділянку, що називалася Огрудком, а зараз це вул. І. Франка(див.додаток 1). Після закінчення війни з турками, нагороджували воєначальників за заслуги земельними наділами разом з жителями. Малі воєначальники отримували наділи «на окраїні» Росії. Малі Юшківці дістались Балабану. З часом його землі назвали Балабанівка. Під час Національно Визвольної війни Балабан програв Балабанівку в карти пану Ярушинському. Назву він не змінив, так і залишалась Балабанівка [ 9, с. 65].

До території села також відносяться три хутори: Лінеччина, Богданівка та Ступки. Хутір Лінеччина називається так, через те, що з 1907 р. сюди переселялися селяни із Липовецького повіту Іллінецької волості. На старих топографічних картах хутір був позначений під назвою Лінки.

Село Ступки, а на даний момент хутір. Як розповідають в селі була винокурня, село належало панам Бентковським. У селі проживало багато євреїв.

Богданівка до 1917 р. тут був маєток поміщиці Шидловської. До маєтку належало 130 десятин орної землі і 10 десятин лісу. Хутір засновано у 1922 р. селянами, які висилилася з сусіднього с. Балабанівка. Названий на честь Богдана Хмельницького[17, c. 43 ].

Село Балабанівка розділяється на частини або кутки, які називаються: Огрудок, Замістя, Гноянка, Миросівка і За Валом [1, c. 322 ].

Огрудок зараз це вул. І. Франка. На території цього кутка стояло перше поселення м. Угорм. Огрудок з польського перекладається, як сад.

Від так куток Замістя поділяється на: Велике і Мале Замістя. Заразрозміщено на вул. Щорса. Куток Гноянка зараз – вул. І Богуна.

З часом поселення збільшувалось і кутків ставало все більше, зявились такі кутки, як: Комарівка, Шумеївка, Бомбелівка, Молодіжна та Містечко.

Куток Комарівка зараз вул. Бр. Березовських: Мала Комарівка і Велика Комарівка. Назва кутка пов’язана з тим, що комарів там багато, як в день так, і в ночі. А сучасна назва вул. Братів Березовських. Брати Березовські: Лука, Григорій, Климентій – Іван вони перші в селі хто вступили до лав комсомолу партії. Всі вони загинули в Другій світові війні [7, c. 4].

Куток Шумеївка був названий вул. Т. Г. Шевченка. Першим на цій вулиці побудував хату чоловік на прізвище Шумей. Хата ця зруйнована, але на цьому подвір’ї на даний момент проживає Демчук Григорій [22, с. 3].

Бомбелівка – це вул. Гагаріна. «Бо жив якись Бомбель» [22, c. 3].

В даний час Молодіжна – це вулиця 44 Танкової Дивізії. Молодіжна, тому, що за радянських часів (у 70-90 рр.)це вулиця де будувались нові будинки і там проживали люди, які приїжджали в колгосп на роботу.

Містечко – центральна вулиця села називається вул. Леніна. Містечко має таку назву, бо це центральна частина колишнього поселення і теперішнього села.

Село має джерело під назвою Марченкова криничка. Назва пов’язана з паном Марченком: була у нього дочка, яка дуже захворіла. Ніякі лікарі і знахарі не могли її вилікувати. Дочка від спраги постійно просила води і пан вирішив давати воду з чистого джерела. Таке джерельце батько знайшов недалеко від їхнього маєтку і щоразу набирав джерельну-чисту воду та носив її донці. З часом їй ставало дедалі краще і на диво панова дочка зцілилася. Зрозумів пан Марченко, що вода з того джерела лікувальна. Пан відразу наказав наймитам викопати там криницю, тому й назва криниці «Марченкова» [20, с. 2 ].

Село оточене лісами, кожен ліс має свою назву пов’язану з місцевістю Ось наприклад, в напрямку с. Фронтівки так і називається «Фронтівський ліс», в напрямку с. Підвисоке – «Бовкунів ліс» має таку назву на честь свого власника селянину Бовкуну якому надали територію він посадив на ній ліс. А тоді люди вирішили назвати ліс в честь лісника. Ліс в напрямку с. Сабарівка називається «Братерщина» в напрямку хутора Богданівка ліс називається «Зарембів». Заремба був садівником з Умані в Потоцьких, вважають, що він посадив цей ліс. «Попів» ліс розташований одразу на виїзді села з сторони Оратова. А ще у селі є сад. За радянських часів там була пасіка називається він «Веденський»(див. додаток 2а; 2б).

Також у селі створені власноруч ставки або ж копанки: «Довжок» біля «Фронтівського лісу», «Яхнянський» розділяє куток «Шумеївку» і куток «Гноянку», «Речишин» ставок за греблею, як їхати на колгосп АКПП «Золота Нива», має таку назву тому, що жила біля нього колись, така собі баба Речиха, «Баламутів», що знаходиться попід «Попів» ліс називається так, бо орендарем був Баламут. «Млинів» (див. додаток 3) став знаходиться на кутку Комарівка біля млина, Ступлянський став розділяє село з хутором Ступки. «Вал» – це став, який знаходиться за Валом (див. додаток 4). Тут протікає р. Гірський Тікич [22, c.5].

На території села та його околицях виявлено ряд пам’яток археології: монетний скарб, знайдений поблизу хутора Богданівка, який складався з 770 срібних римських динаріїв часів Траяна, Адріана та Антонія Пія [3, c.127-128].

На виході з Балабанівки до Ступок знайдено кам’яний фундамент і рештки водогону - можливо це також рештки давнього міста. По словах очевидців під час будівництва фундаменту клубу були знайдені людські кістки та криві татарські шаблі [7, c. 1].

На території села є вал. Але ніхто його не досліджував.

Отже, у с. Балабанівка топоніміка майже не вивчена. Мало інформації вдалось відшукати, але це спонукає до вивчення топоніміки поглиблено.

 

2.2 становище с. Балабанівки від заснування до кінця ХIХ ст.

 

Найдавніші джерела стверджують, що до ХV ст. Балабанівка було великим поселенням місто Угорськ (за іншими джерелами Угорм).

Відомо, що в ХV ст. містечко Угорськ мало 8 тисяч будинків, 12 церков і сягало аж до с. Підвисокого. В наш час залишилися садиби колишнього городища та насипи над р. Гірський Тікич. У великому урвищі на північному сході знаходиться підземний тунель шириною 1,5 м., висотою 2 м., що тягнуться за межі села. Татари спалили Угорськ до тла. Населення частково потрапило в полон, а частково переховувалось в сусідніх лісах [1, c. 958].

В історичних джерелах, знаходимо відомості про те, що польський князь Юшківецький заснував село у 1612 р:

Bałabanówka, 1). mko, pow. lipowieсki, nad. rz. Uhorskim Tykiczem (o 40 w. od Lipowca, o 185 w. od Kijowa), który się zaezyna na polach sąsiedniej wsi Frantówki. Podanie ludu głosi, że na posadzie dzisiejszej B. istniał przed wieki gród Uhorsk, ale ton miał być jakoby od Tatarów zniszczony. Z akt zaś wiemy, że B. wprzódy się nazywała Juszkowcami i należała do rodziny Juszkowskich, przybyłej na Bracławszczyznę z Wołynia a mianowicie z powiatu łuckiego, gdzie posiadała gniazdową swoją wioskę Juszkowicze. W 1569 roku Mykita i Wasyli z Juszkowicz Juszkowscy podpisani na akcie przysięgi na Unią lubelską w grodzie łuckim („Arch. Jug. Zap. R." tom I str. 6). Ale Juszkowscy, oosiadłszy w Braclawskiem i założywszy Juszk wce około 1612 r., przedali je niejakiemu Żyrawskiemu, który znowu odprzedał te dobra Aleksandrowi Bałabanowi, staroście winnickiemu. Dom Bałabanów h. Korczak pochodził z Albanii, i z tego to domu, jak pisze autor ówczesny, wiele rycerskich i zasłużonych ludzi Rzplitej wychodziło. Bałabanowie byli zagnieżdzoni pierwotnie na Wołyniu, potem już przenieśli się na Podole i Ukrainę bracławską. Aleksander Bałaban był mężem odważnym, doświadczonym w boju; pod Cecorą w 1620 r. wzięty był do niewoli i Rzplita, pomnąc na jego zasługi, 10 tysięcy okupu wyliczyć zali kazała ze Skarbu Kor. przez Konet. 1625 Onto przezwał od swego miana Juszkowce Bałabanówką a Juszkowecy, dawni jej dziodzice, w sąsiedztwie zamieszkali, od tego czasu inne sieliszcze, Horodyszczem zwane, przezywać natomiast zaczęli Juszkowcami. Aleks. Bałaban, przez długi pobyt w niewoli tureckiej niepomału zniszczony na mieniu, musiał się wyprzedawać z dóbr; jakoż w 1624 d. 20 września w Lublinie przyznał tranzakcya, przedaina na Juszkowce alias Bałabanowkę p. Stefanowi Chmieleckiemu i jego małżonce p. Teofili z Chocimierza. Stefan Chmielecki, jak to dostatecz nie wiadomo z dziejów, byłto też rycerz zawołany, wojownik szczęśliwy, który, mając powierzoną sobie obronę Podola i Ukrainy, odpędzał wciąż i płoszył Tatarów. Wiadomo jak pod Bialącerkwia w 1626 r. i pod Martynowem w 1629 r. ogromną im zadał klęskę. Dzięki też jego dzielnemu ramieniu i ustawicznej troskliwości „Ukraina dalsza miasteczkami i wsiami pozasiadywała" (Jerlicz). W 1626 roku d. 2 czerwca St. Chmielecki datował swój uniwersał z Bałabanówki, przestrzegając, że wojska tatarskie z cała potęgą puściły się na szlak kuczrnański, żeby więc mieszkańcy Ukrainy mieli się na ostrożności i żeby z ochoty swej ruszyli się do wojska Jego. Kr. Mości. („Akta Grodz. Lw." t. I str. 50). W nagrodę zasług otrzymał chorąztwo braclawskie i starostwa: owruckie i taborowskie, a w 1630 r. uczczony był województwem kijowskiem — Ale „cny Chmielecki, mąż sławny, jakiego wiek nie miał dawny" tegoż jeszcze roku (1630 r.) d. 20 lutego, z żalem całego Podola i Ukrainy, umarł w Międzybożu, pochowany w Barze. Starowolski w „Monumentach" napisał dlań nagrobek. — Zostawił synów dwóch: Łukasza i Adama. W 1631 r. Stany Rzplitej, na prośbę posłów ziemskich, część kontrybucyj niedopłaconych potomstwu jego darowały („Vol leg." III fol 695). Łukasz Chmielecki założył obok Bałabanówki drugą wieś i przezwał od swojego imienia Łukaszówką — ale niedługo żył, bo umarł w 1645 r. Dziedzicem Bałabanówki został Adam Chmielecki, ale i ten w 1648 roku pod Komuniom wraz z hetmanami i wielu z rycerstwa dostał sio w okowy. W 1648 r. w czasie wojny kozackiej B. smutnych doznała przygód przez rewolucya ogniem i szablą; w tym roku bowiem kozacy, złączywszy się z hianom tatarskim w poblizkim m. Żywotowie, przez cztery dni stojąc na miejscu w całej okolicy „psuli i palili." Ludność też tak z B. jak i z poblizkich miasteczek albo się rozbiegła albo w jassyr została zabraną. Przez długie lata do zniszczonych dóbr nikt się nie dowiadywał, aż dopiero w 1723 r. zjechał do Bałabanówki, dziadzio jej, Jan Worcel, chorąży znaku pancernego, do którego jaką drogą przeszły te dobra po Chmieleckich nie wiemy. W 1734 r. wojska zagraniczne, pod komendą jenerałmajora Kejta, wpadłszy do dworu w Bałabanówce, Worcela rozkrzyżowawszy na wrotach, kłóły („Arch. J. Z. R." t. II część 3 str. 185). W 1737 r. znowu hajdamacy zrabowali B. („Kuryer polski"). W 1760 r. posiadał tę majętność Stanisław Worcel, sędzia ziemski halieki. W 1768 r. w czasie tak zwanej „Koliszczyny" wielu gospodarzów i różnych ludzi z dóbr Worcella, bojąc się o życie i chudobę, precz rozeszło się i poumykało („Arch. J. Z. R." tom I dodatki str. 584). B. następnie należała do Adama Worcella, potem do Leonarda Worcella, którego córka Emilia wyszła za Michała ks. Radziwiłła, pułkownika wojsk polskich. Po śmierci tegoż w 1847 r. miasteczko to zostało posiadłością córki jego ks. Marcelliny, zaślubionej w 1840 r. Aleksandrowi ks. Czartoryskiemu. W 1857 r. nabył B. Włodzimierz hr. Potocki. W XVIII w. wyrabiano w B. słynne dubeltówki, poszukiwane wonczas przez myśliwych. Ziemi należy do B. 4180 dzies. wybornego czarnoziemu. Zarząd gminny w B., policyjny w Liimach. B. rozdziela się dziś na pięć części, nazywających się: Zamosłjem, Komarówką, Hnojanką, Morosówką i Zawaleni. Z dawnego obronnego zamczyska dotrwał po dziś dzień wał. Mieszkańców obojej płci liczy B. 1916, starozak. Подача перекладу вище вказаного тексту:

Балабанівка – нижче Липовця над річкою Гірчький Тікич.(40 в. від Липовця, 185 в. від Києва) яке починається на полях сусіднього села Фронтівки. Народні перекази розповідають, що до сьогоднішнього дня там існував замок Угорськ, але він ніби був знищений Татарами. Згідно документами, і ми знаємо, що Балабанівка мала назву Юшківці і належала до родини Юшковецьких, який прийшов до Брацлавщини з Волині, де мав своє село Юшківці. В 1569 р. Микита і Василь з Юшковецький- Юшківські розписалися в акті про клятву Люблінської Унії в місті Плоцьку. Але Юшківецькі переїхали в Брацлаві і заснували село Юшки в 1612 р.. Вони продали цей населений пункт комусь на ім’я Журавський, а він в свою чергу перепродав Олександру Балабану старості Вінницькому. Сім’я Балабанів була родом з Албанії, і з цієї сім’ї було багато лідерів, лицарів і видатних людей Співдружності. Балабани спочатку проживали на Волині, а потім переїхали на Поділля України до Бацлава. Олександр Балабан був дужий, завзятий і хоробрий в бою під Цецорою у 1620 р. був узятий в полон і король пам’ятаючи його заслуги викупляє з полону. У 1625 р. переписав з титру Юшківці на Балабанівку-Юшківець з тих пір селище називалось Городище. Олександр Балабан протягом тривалого перебування в полні Турецькому зруйнував майно яке повинен був продавати. Тому 20 вересня 1624 р. у м. Любліні з зазначеної угоди перейменовано Юшківці на псевдонім Балабанівка. Стефан Хмельницький і його дружина Теофілія. Стефан Хмельницький, як відомо нам з історії, його також називали лицарем, щасливий воїн, якому довірили захист Поділля і України він налякав Татарів. Він відомий також у битві Білій церкві під Мартиновим у 1626 р. завдав величезну поразку повсталим. Король подякував йому за хоробре плече і постійну дбайливість територією с. Балабанівки. Премією за заслуги була: Брацлавський округ, а в 1630 р. він був удостоєний Київської області, але того ж року (1630) з 20 лютого з жалем всього Поділля і України помер в Меджибожі, похоронений в Барі. Напис на надгробнику: «Він залишив двох синів: Адама і Люка». У 1630 на прохання послів земських, частину відшкодувань не доплатили його нащадкам. Люк Хмелецький заснував поруч Балабанівки село і назвав його Лукашівка – але він швидко помер у 1645 і спадкоємцем Балабанівки був Адам Хмелецький, але той у 1648(битві Жовтими Водами) потрапляє з гетьманами і рицарями в полон.

У 1648 р. під час війни Балабанівка тяжко постраждала від козаків; в тому році повстанці й татари з ханом проходили поблизу Животова, протягом чотирьох днів, стоячи на одному місці спалили села та брали жителів сіл у полон. Населення в Балабанівці розбіглося до довколишніх міст, або ж їх забрали у полон. Протягом багатьох років зруйновані про ці землі ніхто не чув, аж в 1723 р. маємо звістку про Балабанівку яку повернули до свого діда Яна Ворцеля власнику знаку бронзового, яким чином прийшла Балабанівка у його власність мені не відомо. В 1734 р. іноземні війська генерал-майора Кейта потрапляють двору Балабанівського Ворцелея. У 1734 р. Гайдамаки пограбували Балабанівку. В 1760 р. маєтності Станіслава Ворцелея судили за земельним судом. У 1768 під час так званих «Колісничих» Ворцелей побоюючись за своє майно і життя втік. Тоді село належало Адаму Ворцелю, а тоді Леонарду Ворцелю, його дочка Емілія вийшла заміж за Михайла Радзивіла, полковника Польського війська. Після смерті того у 1847 р. місто і майно належало його дочці кн. Марцелей. Віддане в 1840 Олександрові Czartoryskiemu. В 1857 р. Балабанівку купив Володимир Потоцький у 18 ст. зроблено в Балабанівці відомий дробовик яким полювали мисливці. Земля яка належить Балабанівці сьогодні 4180, чорнозем. Територія Балабанівки ділиться на п’ять частин які називаються: Замостя, Комарівка, Гноянка, Морозівка, Завальна. До нині укріплений замок зберігся є вали, люди які проживали [2, c. 92-93 ].

Під час визвольної війни українського народу проти польської шляхти в 1648 р. у Балбанівці створено сотню Кальницького полку: сотники – Олексій та Яцько, отамани – Федоренко та осавула – Василя [11, c. 204].

Після приєднання України до Росії колишній союзник Кримський хан знову починає грабувати наші землі. 3 1652 р. листопада Брацлавський полковник Зеленський звертається до Богдана Хмельницького з листом, в якому повідомляє, що бачив як татарські загони пройшли повз Балабанівку Козацьким шляхом в напрямку Чичільника і Умані [ 7, с. 4]. Зеленський виступає з із кінними і пішими військами з Балабанівки до Чичільника [10, c. 98 ]

І в 1722 р. Балабанівку пограбовано та знищено, а 1723 р. пердано у власність Ворцелів, 1857 р. була куплена графом Потоцьким. У 1744 в селі була побудована дерев’яна церква 4-го класу. У 18 столітті в Балабанівці вироблялись і славились в той час двох цівкові рушниці й пістолі, які не поступались якістю закордонним [17, с. 42].

У 1792 р. в селі Ступки побудовано дерев’яну церкву «на ім’я Покрови Святої Богородиці», при ній будинок для причетника. Землі для неї не відведено, с. Ступки причислене до с. Новосілки. В селі жителів 228, землі 515 [1, c. 338].

У 1847 р. власність в Балабанівці перейшла княгині Марусишні Чорторийжській. На 1864 р. в селі проживало 1868 православних селян, 48 римо-католиків та 113 євреїв. Граф Потоцький придбав лише частину землі тому, що територію села було розпродано дрібним землевласникам: княгині Радзивілівською – 41 десятина, Адольф та Іван Дроздівські – 129 десятин, Семен Яликовський – 211 десятин, Бровський – 152 десятини, Булинський – 17 десятин, Приходська церква належала 61 десятина [1, c. 322].

В 1878 р. місцевим священником Шарматинським була відкрита Балабанівська церковно-приходська школа. Вона знаходилась в приміщенні теперішньої старої церкви, яка розташована в центрі села біля алеї Пам’яті[].

Отже, історія с. Балабанівка відома нам з XV ст. засновником села став у 1612 р. пан Юшковецький.

 

1.3 становище села ХХ ст.

 

На початку 1900 р. Балабанівка стає невеликим містечком Липовецького повіту Київської губернії. Проведення столипінської реформи призвело до забудови і заселення хуторів Богданівка, Ліннечинна та Добравщина [4, с. 5]. У 1910 р. в селі відбувся страйк, організований Федорем Гавриловичем Штогріним та Григором Микитовичем Йохною. Причиною страйку став розподіл земель, за якими найкращі дістались панові Ярошинському, а найгірші роздали селянам. А вже у 1917 р. в селі встановлено Радянську владу.

До 1917 р. в селі працювала приходська школа в ній працювало два учителі: Новодворський Сергій Григорович, який викладав у 1 і 2 класах, Прокопович (син дяка) навчав учнів 3-4 класів. Окремо від цієї школи знаходилась жіноча школа.

Система середньої освіти на початку ХХ ст. мала класовий характер. Фактично середня освіта залишалася недоступною для дітей трудящих. Середню освіту в с. Балабанівка мали лише Стасюк Яків Степанович, Штогрин Іван Гаврилович, Завадецький Йосип, Глухий Іван Панасович.

Після Жовтневого перевороту в приміщенні церковно-приходської школи було організовано початкову школу, яку відвідували діти селян.

В 1924 р. була організована піонерська організація школи, першим піонервожатим якої був Нужда Тимко Іванович У 1926 році в Балабанівці відкрили семирічну школу. Першим директором якої був Гов’ядовський. Розташовувалась вона в приміщенні колишніх панських конюшень [ 7, c. 4].

Головою сільської ради став Антін Коберник, заступником – Адам Савович Шершун, секретарем – Корній Кирик. Першим комуністом був Бортнюк – присланий із с. Ростівка. Комуністами у селі були: І. Л. Огнєвий, М. О. Столяр. До 1929 р. в селі було кооперативне господарство. Цього ж року почалась колективізація. Перший колгосп «Доля бідняка» був заснований на вул. Камарівка. Головою колгоспу обрали Андрія Немированого. Перші трактори для обробітку грунту дав Цибулівський цукровий завод. Першими трактористами були: Єлисавета Ісаківна Бойко, Ольга Антонівна Столяр, Антоніна Демидівна Івко та Ольга Наумівна Нужда. А в 1930 р. колгосп «Доля бідняка» перейменовано в колгосп ім. Сталіна. В с. Ступки утворився в 1931 р. колгосп ім. Карла Маркса. Головою колгоспу були: Йохна, Кравчук, Лемеха. [17, c. 41].

В 1932 р. розпочалась колективізація, а в 1933 р. в селі розпочався голодомор. Створений колгосп – форма господарювання, при якій віднімаються всі результати праці. Забирали все, що селяни виростили і зібрали. з балабанів ніхто не пам’ятає прізвищ земляків-експропріаторів. Почалось людоїдство. Різали дітей на м'ясо. Скільки їх було зарізано? – ніхто не знає. Двоє дітей, що чудом вижили та дожили до наших днів померли в 2003 р.: Семен Дмитрович Глухий та Василь Омельянович Голубенко. Янчук Петро і його троє синів, ще мальки вмерли за тиждень. Вижила тільки його жінка Марина і її донька Євдокія [14, c. 34 ].

У селі вмерло понад 2000 жителів села. Біля церкви у 2007 р. поставили пам’ятний хрест з написом «Пам’ятний знак встановлено жертвам голодомору та політичних репресій ХХ ст. с. Балабанівка» [17, c. 41].

Пізніше на базі колгоспу ім. Сталіна утворились три колгоспи: ім. Сталіна, ім. Шевченка, ім. Горького. Колгосп ім. Сталіна знаходився на вул. Замостя, а колгосп ім. Шевченка на вул. Бомбелівка, а тепер вул. Гагаріна [22, с. 6].

Передовиків виробництва нагороджували медалями, дипломами, почесними грамотами Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Першим учасником такої виставки став Антін Кононович Шершун, який від 114 кобил виростив 113 лошат. Він був нагороджений золотою медаллю і значком «Відмінник сільськогосподарського виробництва».

Не обминули жителів села сталінські репресії 1935-1939 р. Було репресовано більше 100 грамотних, трудолюбивих сельчан. Мирне життя селян перервала війна. У липні 1941 р. фашисти захопили с. Балабанівку. Із села на фронт мобілізовано 360 жителів, з них 183 не повернулись. Зокрема у родині Березовських п’ятеро синів пішли на фронт. Захищаючи Батьківщину, четверо отримало звання полковника, а один – майора. Живим повернувся лише один з братів Березовських. Нині одна з вулиць носить ім’я Братів Березовських [6, c. 4].

Шістсот воїнів різних національностей загинули в боях за визволення села. Бої відбувалися в лісі на захід від Балабанівки на ділянці Козацького шляху між Фронтівкою і Оратівкою. Велику роль у перемозі відіграв партизанський рух, зокрема загін ім. Чапаєва. Відомо лише декілька імен партизанів: Володимир Соловйов, Лідія Мах, Ніна Пашинська. 10 березня 1944 р. Балабанівку було звільнено від окупантівp [13, c. 456].

В центрі села встановлено пам’ятник на честь загиблих воїнів – земляків. Також в селі навпроти будинку культури знаходиться братська могила воїнів жертв фашизму. У сквері поховано 651 воїн із підрозділів 100-ї, 240-ї, 340-ї стрілецької дивізії, 12-го повітряного полку і 250-ї окремої армійської штрафної роботи.

1955 р. останки воїнів перепоховані із сусідніх сіл Богданівка, Лінеччина у спільну могилу на шкільному подвір’ї. За рішенням сільради у зв’язку з будівництвом нової школи, прах воїнів та євреїв перепоховані в чотири братських могили, що знаходяться навпроти будинку культури, 1984 р. рішенням громади закладено Алею пам’яті [16, c. 185].

Після закінчення війни в селі розпочинається голод. А праця в колгоспі виснажуючи і безперспективна. А колгоспники безпаспортні й безправні раби.

Школу з 1936 р. переформатовано в середню директором якої був Танасійчук, а пізніше, до 1941 року Уманський і Савлук (див. додаток 5).

Перший випуск десятикласників відбувся в 1939 р. Атестати зрілості одержали 25 осіб. З 1936 по 1939 р. при Балабанівській середній школі були відкриті курси по підготовці педагогічних кадрів. В період другої світової війни школа була закрита. У приміщенні школи було облаштовано військовий госпіталь. Після закінчення Другої світової війни школа продовжила свою роботу. Директором школи після закінчення війни був Солов’ївський Дорофей Кирилович. А в 1954 р. відбувся найчисленніший випуск Балабанівської середньої школи. Також в цьому році проектують будівництво нової школи [7, c. 6].

У 1962 р. колгоспи ім. Сталіна та ім. Шевченка об’єднано в колгосп «Росія», який протягом багатьох років отримував високі врожаї цукрових буряків та зернових культур (див додаток 6). У в 80-ті р. головою колгоспу обрано Картового П. М. під його керівництвом пройшла ліквідація колгоспу. Появилося сільськогосподарське підприємство «Золота Нива».

Також в 1985 р. відновлена церковна служба та побудована нова православна церква в ім’я «Михайла Архістратига» (див. додаток 7). Організатори проектування будівництва Картовий П.М. та Дем’янова Г. В[7, с.6 ].

А в 1986 р. зірвалась Чорнобильська атомна електростанція. Жителі с. Балабанівка приймали участь в евакуації людей з території зараження. Герасик Михайло Федорович – працював на прибиранні блоків ЧАЕС, решту часу на превезені особового складу військовослужбовців на її об’єкти. Родина Кошлабів: Олександр Федорович та Галина Миколаївна. Працювали в м. Чорнобиль, обоє були ліквідаторами аварії [12, c. 34 ].

На кінець ХІХ в селі успішно працювала бібліотека, село повністю газифіковане, відкрився будинок культури,аптека фельдшерсько-акушерський пункт. Збудований дитячий садок, а також збудовано нову двоповерхову школу. Директором, якої став Красільніков Володимир Миколайович [7, с. 6].

Отже, протягом ХІХ ст. село пережило тяжкі роки.

1.4 Село на сучасному етапі розвитку

 

В селі нараховується на стан 2011 р. 952 осіб. Всі православні. 2012 р. відбувся ювілей 400-річний заснування Балабанівки. Всього садиб (домогосподарств) – 400. У 2015 р. сільським головою обрано Янчук В.А., яка і нині працює на цій посаді.

Балабанівка знаходиться в 12 км від районного центру, за 112 км. від обласного центру. Територія становить 4, 959 км квад.

Саме у с. Балабанівка працює Агро Кооперативне Підприємство «Золота Нива». На даний момент дуже активно розвивається розведення тваринного виробництва.

Також в селі працює одинадцятирічна школа в якій навчається 114 учнів, директором школи на даний момент є Пташник Лариса Анатолівна. На базі школи діє дитячий танцювальний гурток. Учні беруть активну участь в районних та обласних змаганнях та олімпіадах показують непоганий результат і займають призові місця.

«Веселі хлоп’ята» є одним з наймолодших колективів Оратівського району «Зразковий дитячий духовий оркестр» створено у 2003 р. на базі Балабанівського сільського будинку культури. Почесне звання «зразковий» здобув у 2004 р. Здається кожне з сільських і районих свят не минає без участі дитячого зразкового оркестру. Чарівною музикою щедро вони вітають своїх земляків. Також дитячий духовий оркестр мав нагоду неодноразово виступати у Вінниці та інших містах України [15, c 22].

Діє на базі сільської ради дитячий садочок «Теремок». в якому працює дві групи ясельна та дошкільна.

До послуг населення діє бібліотека, будинок культури, ФАП, 6 продовольчих магазинів, церква та аптекає спортивний майданчик та футбольне поле [19. c. 3 ].

До основних історичних та історико - архітектурних пам’яток належать: пам’ятник воїнам – інтернаціоналістам, пам’ятник воїнам – визволителям, братські могили у с. Балабанівка, пам’ятний знак жертвам Голодомору[16, c. 185 ].

Загалом, в економіці села провідне місце займає сільське господарство. Тут вирощують озиму пшеницю, кукурудзу, цукрові буряки, соняшник, розвинене садівництво [17, c. 25].

На даний момент село всіляко розвивається, як в економічній, соціальній, так і в культурній сферах. Голова села та місцеві депутати сприяють цьому.