Основні адміністративно-правові засоби державного впливу у сфері освіти

Загальноосвітні навчально-виховні заклади можуть розпочинати свою діяльність тільки за наявності ліцензій.

Ліцензування – це підтвердження права навчально-виховного закладу здійснювати діяльність по наданню послуг для отримання загальної середньої освіти на рівні державних стандартів.

Мета ліцензування – встановлення відповідності програми діяльності навчально-виховного закладу заявленому статусу, створення рівних можливостей для суб’єктів підприємництва на ринку освітніх послуг, забезпечення захисту прав і законних інтересів держави та замовників цих послуг.

Для проведення ліцензування загальноосвітніх навчально-виховних закладів при обласних державних адміністраціях створюється регіональна експертна рада.

На ліцензійну експертизу подаються такі матеріали: заява на ліцензування освітньої діяльності, в якій вказується тип навчально-виховного закладу, загальний напрям діяльності, обсяги прийому дітей. До заяви додаються дозвіл на заснування закладу, свідоцтво про його державну реєстрацію, статут навчально-виховного закладу, навчально-виховні плани, освітні вимоги до випускників, відомості про соціальну інфраструктуру закладу освіти, матеріально-технічне та навчально-методичне забезпечення.

Регіональні експертні ради у двомісячний термін проводять ліцензійну експертизу і подають свій висновок до органу, який приймає рішення про видачу ліцензій. Він у свою чергу в тримісячний термін повинен розглянути подані матеріали і прийняти рішення про видачу ліцензій або про відмову в її видачі.

Ліцензія видається на термін, що відповідає тривалості навчання, але не менше, ніж на три роки. Контроль за дотриманням умов ліцензування закладом здійснює орган, що видав ліцензію на провадження освітньої діяльності.

Усі заклади освіти, що отримали право на проведення освітньої діяльності, вносяться до Державного реєстру закладів освіти України.

Ліцензований заклад освіти зобов’язаний пройти атестацію.

Атестація – це підтвердження державою здатності закладу до проведення навчально-виховного процесу на рівні державних стандартів освіти. Метою атестації є перевірка вимог чинного законодавства щодо забезпечення конституційного права на освіту і відповідності закладу освіти державним вимогам (стандартам освіти). Періодичність проведення атестації – не частіше одного разу у 5 років. Позачергова атестація може проводитися з ініціативи закладу освіти або органу державного управління.

Проведення атестації закладів освіти покладається на МОНмолодьспорт України, міністерства та відомства, що мають у своєму підпорядкуванні заклади освіти, Державну інспекцію навчаль­них закладів, управління освіти обласних державних адміністрацій.

МОНмолодьспорт України розробляє і затверджує перелік докумен­тів, необхідних для організації та проведення атестації закладів освіти.

Для організації проведення атестаційної експертизи створю­ються регіональні експертні ради або центри. Атестацію закладу освіти проводить експертна комісія, до складу якої входять працівники органів державного управління та Державної інспекції навчальних закладів, висококваліфіковані педагогічні та науково-педагогічні працівники, а також можуть залучатися представники зацікавлених організацій, підприємств і установ, професійних і творчих спілок.

Заклад освіти, що атестується, подає до регіональної експертної ради матеріали самоаналізу освітньої діяльності, що включають аналіз стану навчально-матеріальної бази, кадрового і навчально-методичного забезпечення, копії навчальних планів і програм тощо. Експертна комісія працює в закладі освіти не більше двох тижнів.

За підсумками роботи експертна комісія складає акт атеста­ційної експертизи закладу освіти, в якому містяться рекомендації щодо визнання закладу освіти атестованим або неатестованим, і передає його регіональній експертній раді та керівництву закладу освіти.

У випадку незгоди закладу освіти з рекомендаціями експертної комісії він має право подати апеляцію до органу державного управління освітою, на який покладається проведення атестації. Якщо апеляція визнається правомірною, то призначається новий склад експертної комісії, висновки якої є остаточними.

Регіональна експертна рада на основі розгляду матеріалів атестаційної експертизи готує мотивований висновок щодо атестації закладу освіти та подає його до органу державного управління освітою, на який покладено проведення атестації. Він приймає рішення про атестацію цього закладу. Заклад освіти визнається атестованим, якщо результати його діяльності відповідають встановленим держав­ним вимогам. Атестованому закладові освіти видається свідоцтво про державну атестацію і надається право видачі документа про освіту державного зразка.

Неатестований заклад освіти позбавляється ліцензії про проведення освітньої діяльності.

Акредитація вищого навчального закладу (далі – акредитація закладу) – це державно-суспільне визнання його статусу для підтвердження права провадити освітню діяльність відповідно до вимог стандартів вищої освіти, а також до державних вимог щодо кадрового, науково-методичного та матеріально-технічного забезпе­чення.

Акредитація навчального закладу проводиться протягом навчаль­ного року.

Акредитація напряму підготовки та спеціальності у навчальному закладі за певним освітньо-кваліфікаційним рівнем – це державно-суспільне визнання відповідності умов та якості підготовки (перепідготовки) фахівців з цього напряму, спеціальності чинним вимогам.

Акредитація напряму підготовки, спеціальності проводиться після (або в період) закінчення терміну навчання фахівців у навчаль-ному закладі. Повторна акредитація напряму підготовки, спеціальності проводиться перед закінченням терміну дії ліцензії. За результатами акредитації напрями підготовки, спеціальності у відокремлених структурних вносяться до сертифікату про акредитацію.

Рішення щодо акредитації приймається Державною інспекцією навчальних закладів.

У разі позитивного рішення щодо акредитації МОН видає навчальному закладу сертифікат про акредитацію напряму підготовки, спеціальності та/або навчального закладу в цілому, а також може прийняти рішення щодо спроможності навчального закладу надавати освітні послуги з акредитованого напряму підготовки, спеціальності на термін дії сертифіката про акредитацію та ліцензію про право продовження підготовки фахівців.

Зразок сертифіката про акредитацію напряму підготовки, спеціальності та навчального закладу в цілому затверджує МОНмолодьспорт України.

Державні стандарти освіти включають:

Ø перелік кваліфікацій за відповідними освітньо-кваліфіка­ційними рівнями містить перелік назв кваліфікацій, які визначаються через професійні назви робіт, що мають виконувати фахівці певного освітньо-кваліфікаційного рівня на первинних посадах;

Ø перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями, містить перелік назв напрямів, що відображають споріднений зміст вищої освіти і професійної підготовки, та перелік назв спеціальностей, що відображають неповторювані узагальнені об’єкти діяльності або виробничі функції та предмети діяльності;

Ø вимоги до освітніх рівнів вищої освіти містять вимоги до рівня сформованості у особи соціальних і громадянських якостей з урахуванням особливостей майбутньої професійної діяльності, а також вимоги до формування у неї патріотизму до України та до знання української мови;

Ø вимоги до освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти містять вимоги до професійної підготовки фахівців з урахуванням суспільного поділу праці;

перелік кваліфікацій за відповідними освітньо-кваліфікацій­ними рівнями;

Ø вимоги до освітніх та освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки, погодженим із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі праці та соціальної політики;

Ø перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями, затверджується Кабінетом Мініст­рів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки.

Болонський процес. Тема Болонського процесу звучить в наукових колах європейських країн уже близько 5 років, з моменту підписання міністрами європейських країн у червні 1999 р. Болонської декларації. Болонська декларація заклала основу глобалізаційному процесу у європейській та світовій освіті (оскільки створення потужної системи освіти в певному об’єднанні держав через світову конкурен­цію в цій галузі провокує створення подібних союзів серед інших держав) та має кінцевою метою створення „європейського освітнього просто­ру”, відкритого для значної кількості держав світу за умови ратифіку­вання ними Болонської угоди та підпорядкуванню виробле­ним заради узгодження стандартам.

Однією з найважливіших сфер розвитку євроінтеграції є сфера вищої освіти, де вона набула форм Болонського процесу. На сьогодні 46 європейських країн, включно з Україною, є його учасниками. Крім того, значна кількість міжнародних організації підтримують ідеї процесу та сприяють його реалізації.

Болонський процес не передбачає створення повністю ідентич­них систем освіти у різних країнах, він призначений лише для зміцнення взаємозв’язків та покращення взаєморозуміння між різними освітніми системами.

19 травня 2005 року у норвезькому місті Берген на Конференції міністрів країн Європи Україна приєдналася до Болонського процесу, зобов’язавшись внести відповідні зміни у національну систему освіти та приєднатися до роботи над визначенням пріоритетів у процесі створення єдиного європейського простору вищої освіти до 2010 року.