Поняття розвивального середовища дошкільного закладу

Сьогодні багато говорять і пишуть про розвивальне середовище, докладають багато зусиль до його створення. Середовище — це оточення, сукупність природних, предметних та соці­альних умов, в яких малюк зростає, опановує науку життя, стає компе­тентною особистістю з притаманними їй індивідуальними особливостями. Отже, оперуючи поняттям «середовище», можна мати на увазі все, що оточує дошкільника, довкілля як цілісність або певну частину цієї ціліс­ності. Це уточнення важливе, оскільки часто, говорячи про середовище, педагоги як синонім до цього поняття вживають поняття «предмети, речі, іграшки». Тобто, з одного боку, звужується обсяг, спрощується саме поняття «середовище», з другого — неправомірно перебільшується роль «предметно-ігрового середовища» в особистісному становленні дошкільника.

Базовий компонент дошкільної освіти в Україні підкреслює необхідність створити цілісну умовну модель розвивального середовища, виділити її основні складники та характеристики кожного з них.

Природне, предметно-ігрове і соціальне середовище — звичні й зрозумілі складники цілісності під назвою «розвивальне середовище».

Природне середовище вважатиметься розвивальним за умови, що воно сприяє становленню у дошкільника сприйняття довкілля, інтересу до нього; оволодінню елементарними уявленнями про повітря, воду, ґрунт, їхні властивості, якості, стани, явища природи, рослини, тварин (їх різноманітність, будову, спосіб життя), людину, про зв'язок між станом довкілля та здоров'ям усього живого, основні Зорі і Планети; формуванню екологічно доцільної поведінки.

Предметно-ігрове середовище можна кваліфікувати як розвивальне, якщо воно розширює, поглиблює та систематизує елементарні уявлення дошкільника про знайоме — незнайоме, схоже — несхоже, безпечне — небезпечне, своє —чуже; про особливості людського житла та най­важливіші для людського буття споруди соціального призначення і транспорт; вдосконалює вміння дитини використовувати за призначен­ням предмети та знаряддя, виготовляти найпростіші вироби; вправляє в умінні самостійно визначати ігровий сюжет, робити його змістовним, розподіляти ігрові ролі, дотримуватися правил рольової поведінки, на­лагоджувати ігрову взаємодію, використовувати й розподіляти іграшки та ігрові атрибути, реалізовувати ігровий задум, перетворювати ігровий простір; орієнтує в творах мистецтва (образотворчого, музичного, теат­рального, літературного), допомагає опановувати мову цих видів мис­тецтва, передавати художній образ різними мистецькими засобами, сти­мулювати до творчості.

Соціальне середовище можна вважати розвивальним за таких умов: якщо воно сприяє усвідомленню дошкільником змісту поняття «сім'я», основних функцій членів родини, особливостей взаємин рідних людей між собою; якщо воно актуалізує для дитини проблему диференціації людей за ознаками спорідненості, віку, статевої належності, приємності для інших; якщо збагачує уявленнями про характер взаємин зі старши­ми, однолітками, молодшими за себе; допомагає набути елементарних уявлень про державу, народи, людство.

Середовище власного «Я» дитини можна вважати розвивальним, спри­ятливим для її особистісного зростання за умови, що дитина має уяв­лення про своє тіло та органи чуттів, орієнтується в умовах свого розвитку, дотримується гігієни тіла й діяльності, диференціює показ­ники здоров'я і захворювань, зацікавлена у здоровому способі буття, характеризується витривалістю, визначає статеву належність, поклада­ється на свою вправність, відчуває м'язову радість, має високу пізна­вальну активність, володіє азбукою емоцій, здатна до вольових зусиль, довіряє самооцінці, домагається визнання, має елементарну життєву перспективу, орієнтується у правах та обов'язках, характеризується ко­мунікативними здібностями, почувається членом соціальної групи, вміє налагоджувати спільну діяльність, чинити опір асоціальній поведінці однолітків, розв'язувати конфліктні ситуації, діяти за сумлінням.

Розвивальне середовище повинно відповідати певним потребам розвитку дитини-дошкільника, забезпечувати можливості для впровадження особистісно орієнтованої моделі дошкільної освіти. Тому, аналізуючи проблему створення розвивального середовища, маємо також проаналізувати хоча б основні вимоги до організації життєдіяльності дитини, які можуть бути певною схемою-орієнтиром для впровадження у життя особистісно орієнтованої моделі дошкільної освіти. Низку таких вимог сформулювала Олена Кононко:

1. Визнати пріоритет дитячого буття над організованим навчально-виховним процесом. Приділяти більше уваги дитячій спільності, інтересам, тобто культивувати, підтримувати інтерес до дитячої субкультури, не поспішаючи «одорослювати» її життя.

2. Оскільки в процесі повноцінного особистісного буття дошкільник навчається самостійно конструювати, контролювати і регулювати власні поведінку та діяльність, виробляти прогностичні (перспективні) та ретроспективні оцінки, збагачувати власний досвід, основним критерієм оцінки педагогом ефективності своєї діяльності слід вважати якість особистісного зростання дошкільника, динаміку змін у ньому.

3. Організовуючи життєдіяльність дошкільнят, важливо орієнтуватися передусім на об'єктивні психологічні закономірності розвитку дитини певного віку, її індивідуальні особливості та особистий життєвий досвід.

4. Середовище може називатися розвивальним, якщо воно дає дитині можливості вибору, ставить її у ситуації, коли треба прийняти самостійне рішення і взяти на себе відповідальність за його наслідки для інших, самовизначитися.

5. Сьогодні групова кімната дошкільного закладу зручніша для педагога, ніж для дитини, бо обмежує її можливості, звужує коло пізна­вальних інтересів. Дитяче середовище має заповнюватися речами, які сміливо можна взяти, відкрити, використати для чогось. Адже вдома кожна дитина має ігровий куточок, а окремі малюки — свою кімнату. Так зручніше почуватися розпорядником, автором, активним суб'єктом життєдіяльності, а не виконавцем вказівок дорослих.

6. Середовище розвиватиме, якщо надаватиме дитині можливість обстежувати, досліджувати, експериментувати, раціоналізувати, робити щось по-своєму. Тільки так з часом формуватиметься усвідомлення себе як творчого суб'єкта світу.

7. Саме в дитинстві малюк відкриває для себе радість причетності до людського довкілля. Якщо педагог надаватиме йому можливість повсяк­часно «брати уроки» спільної з однолітками гри, продуктивної праці, пізнавальної діяльності, святкування спільної перемоги, виходу з кон­фліктних ситуацій, конструктивних розв'язань спірних питань, ці зусилля не будуть марними, вони дадуть гарні сходи на ниві моральності, життя по совісті.

8. Кожна дитина — потенція. Задіяти її можливості, відкрити для неї власні життєві сили, наповнити її відчуттям власної спроможності — важливе завдання педагога. Необхідно навчитися бачити не лише всіх, а й кожного, щоб допомогти дитині самореалізуватися, саморозвиватися, дотримуватися безпечних умов життєдіяльності.

9. Особистісно орієнтований підхід до виховання і навчання як системний цілісний підхід погано вписується у схему «предметного навчання», оскільки роз'єднує уявлення маленької дитини, продукує клап­теві враження про світ, призводить до того, що не формується цілісна картина світу в усіх зв'язках та суперечностях, дитина отримує спрощене, нечітке, розпливчасте, фрагментарне уявлення про навколишній світ. Тому заняття як форма цілеспрямованої та унормованої діяльності не повинні домінувати. Пріоритети слід надати спілкуванню, спостережен­ням, обговоренням, творчій самостійній грі, практичній діяльності.

10. Дитина має жити, зростати, розвиватися у прийнятному, найбільш відповідному її природі темпі. Середовище буде тим більш розвивальним, чим рідше ми порівню­ватимемо між собою різних за статтю, здібностями, темпераментом дітей. Наш вихованець почуватиметься комфортно, якщо ми порівнюватимемо його самого із самим собою — учорашнім, сьогоднішнім, завтрашнім. Такий підхід є конструктивним, оскільки вказує на динаміку, окреслює можливості, спирається на людську гідність.

11. Вихователеві доводиться поєднувати у своїй особі різні важливі для становлення особистості дошкільника функції: партнера по спілкуванню, довіреної особи, постачальника нової інформації, експерта і психотерапевта, який має визначити, що й чому дало збій в організмі та психіці і вчасно допомогти малюкові.

12. Щоб дитина могла зосередитися на життєвих проблемах, сконцент­рувати увагу на тих чи інших враженнях та відчуттях, середовище, яке її оточує, має бути спокійним — у міру тихим, негучним, таким, що не пригнічує психічні процеси. Наявність у середовищі великої кількості стресорів, подразників, шумів негативно позначається на делікатній при­роді малюка, характері його активності. Тому загальна тональність мови має бути домірною до умов приміщення, звернення й оцінки — виваже­ними й урівноваженими, зауваження — спокійними, з відтінком гумору.

13. Мудрим є педагог, який пристосовується до природи дошкільника, а не намагається пристосувати природу різних дітей до своєї власної, який не вважає себе «хазяїном» дитини, а вчиться у неї, у життя, у природи, не вимагає, не наполягає, не залякує, а запрошує вихованця до дії, зацікавлює нею, розуміє, що рухливість є важливою умовою повно­цінного розвитку дитини (дозволяє змінювати позу, місце виконання завдання, вільно пересуватися у межах визначеного простору), не пригнічує активності дошкільника.

Г.Лаврентьєва звертає увагу на те, що незаповнене і безбарвне предметно-ігрове середовище справляє на дітей негативний вплив, гальмує розвиток особистості. Перенасичене предметне середовище так само погано впливає на психіку малят. І тільки періодично поновлюване, варіативне, оптимально організоване предметно-ігрове середовище має розвивальний вплив, спонукає дитину до активної пізнавальної діяльності, позитивно впливає на її емоційну сферу, мобілізує процеси мислення.

У всіх гуманістичних теоріях та практиках дошкільного виховання минулих часів, як і сьогодні, проблемі створення предметно-ігрового середовища надавалося першочергове значення.

Цікаву концепцію розвивального середовища розробила група московських авторів (Л.Кузьмичев, А.Грашин. Л.Майнова, Т.Кашкина. Л.Парамонова, С.Новоселова), запропонувавши комплексний підхід до організації розвивального предметно-ігрового середовища. Враховуючи різноманіть процесів, які відбуваються у розвивальному середовищі, їх можна виділити в окремі специфічні простори, що переплітаються та взаємодіють один з одним, складаючи єдине ціле. Зокрема, структура середовища інтелектуального розвитку і творчості складається з ігрових кімнат для кожної вікової групи, спеціалізованих приміщень для реалізації різних видів творчої діяльності (дизайн-студія, танцклас, студія образотворчого мистецтва, театральна студія, музична зала тощо) та універсальної (для всіх вікових груп) ігрової зони.

Зміст розвивального предметного середовища має задовольняти всі потреби щодо розвитку дитини та становлення її творчих здібностей. Психолого-педагогічну концепцію ампліфікації (збагачення розвитку) розробив академік О.В. Запорожець. Суть концепції ампліфікації полягає в тому, що оптимальні умови для реалізації потенційних можливостей дитини створюються не форсованим навчанням, а максимальним збагаченням змісту форм дитячої діяльності через спілкування малят між собою та з дорослими. Створити таке предметно-ігрове середовище можливо за умови дотримання таких вимог:

· предметно-ігрове середовище має бути адекватне вікові дітей та відповідати їх функціональним можливостям з незначним перевищенням ступеня складності;

· предметно-ігрове середовище має бути динамічним, варіативним, різноманітним. Хоча воно організовується дорослими, але повністю підвладне дитині, не обмежує її діяльності, забезпечує повну свободу;

· ігровий простір повинен сприяти орієнтовно-пізнавальній діяльності, що забезпечує засвоєння нових знань, формування розумових дій, розвиток провідних психічних процесів дитини;

· не можна забувати про значення форм і кольору – саме вони надають виразності об'єктам та подіям і завдяки зіставленню допомагають дитині отримати достовірні знання про довкілля. Всі ігрові предмети мають бути якісні, бо що досконаліша форма, то повніше реалізується її призначення. Забороняється використання предметів з розмитими контурами, пропорціями, перекошеними кутами, погано підігнаними з'єднаннями, адже все те впливає на розвиток окоміру, не сприяє вдосконаленню точності рухів. Зовнішній вигляд іграшки (її конструкція, колір, форма, фактура) має спонукати дитину до гри;

· необхідно включати у предметно-ігрове середовище національні, етнокультурні особливості, аби маля творчо прилучалося до духовних цінностей наро­ду, вчилося любові до рідної землі.

Для кожного вікового періоду предметно-ігрове середовище особливе. Наприклад, у дітей середнього дошкільного віку потреба в русі надзвичайно велика, тому в групі слід виділити місце для спортивного куточка. Можна створити в кімнаті доріжку руху, де за допомогою модулів, картинок та знаків буде визначено, які рухи повинні виконувати діти (ходьба, повзання, лазіння, подолання перешкод тощо).

Середній вік – розквіт сюжетно-рольової гри. Діти цього віку вже можуть використовувати предмети-замінники. символи, які дозволяють вийти за рамки реальної предметної дії та відтворити загальний задум у скороченій ігровій формі (наприклад, ляльку годувати не з чашки, а з кубика, уявляючи його чашкою). Ця особливість відіграє важливу роль в інтелектуальному розвитку дитини, отже бажано замість реальних предметів якомога більше пропонувати предметів-замінників. Враховуючи, що в середньому дошкільному віці інтерес проявляється до мови, ігрове середовище необхідно наповнити дидактичними іграми. Більш різноманітним, ніж у молодшому віці, стає матеріал для будівельних та конструктивних ігор, виникає потреба у місці для експериментування.

У старших вікових групах необхідно застосовувати різні матеріали, які сприяють оволодінню читанням, математикою: друковані літери, слова, таблиці, книжки з крупним шрифтом, посібники з цифрами, настільно-друковані ігри з цифрами та літерами, ребуси, головоломки. Так само використовують матеріали, що стимулюють розвиток пізнавальної активності дітей - дитячі енциклопедії, ілюстровані видання про тваринний та рослинний світ, дитячі журнали, альбоми. Обов'язково виділяється місце для дидактичних ігор математичного змісту причому таких де б діти могли виявляти самостійність у виборі матеріалу. Не забуваймо і про предмети для дослідно-пошукової діяльності – магніти, збільшувальне скло, пружини, ваги, мензурки, великий вибір природних матеріалів. Отже, будь-яке середовище має забезпечувати розвиток творчих компонентів мислення дітей, давати їм можливість вільно маніпулювати об'єктами, конструювати різні моделі бачення світу, вирішувати творчі завдання.

Характеризуючи розвивальне середовище дошкільного закладу, Г.Лаврентьєва пропонує використовувати поняття "універсальна ігрова зона". Йдеться про приміщення з дуже високим ступенем трансформації та різноманітним предметним наповненням. Предметно-ігрове середовище організується так, щоб кожна дитина мала можливість займатись улюбленою справою. Розміщення матеріалу згідно з зонами дозволяє дітям об'єднуватися в підгрупи за інтересами. Тому при створенні універсальної ігрової зони у ній можна виділити кілька підзон: власне ігрову, спортивну, екологічну тощо. Ігрове середовище не запрограмоване, отже надає можливість для експериментів, конструювання, театралізованої діяльності. Дошкільня має можливість реалізувати свої знання про оточуючий світ у різноманітних іграх, самотужки вирішуючи, що йому для цього потрібне. Оскільки ігри орієнтовані на стимулювання творчої та пізнавальної активності дітей, середовище можна перетворювати в міру розвитку дитячих інтересів, знань та умінь. У такій зоні мають бути: набори великомасштабних конструкторів кількох розмірів, призначені для дітей різ­ного віку; набори модулів різних форм та різного кольору, з різних матеріалів для спорудження об'єктів; ігрові стінки з дидактичними та проектними іграми, багатосекційні ігрові ширми; площини та пристосування для сидіння у спе­ціально відокремленій зоні для настільних ігор (їх краще робити не прямокутними, а складної конфігурації); м'які низькі меблі – для лежання та сидіння, коли діти відпочивають у перерві між іграми та заняттями; м'які легкі блоки для спорудження "печер", для усамітнення; ляльковий театр (подіум-сцена з мікрозалою для глядачів); спортивне знаряддя: велоергометр, бігова доріжка тощо; різноманітні іграшки (м'які, надувні, плоскі, механічні та ін.).

Уся універсальна ігрова зона наповнена дендрологічними куточками та альпінаріями, де поряд з квітучими рослинами та зеленню розміщуються акваріуми, клітки з птахами, а також екрани, на які можна проектувати різні, періодично змінні, краєвиди (море, квітуче поле, яблуне­вий сад, засніжений ліс, осінні пейзажі). У таких зонах дітям добре буде розслабитись та відпочити.

Культурно-збагачувальне розвивальне середовище має сприяти залученню дітей до звичаїв, традицій свого народу. Особливу роль належить приділити етнокультурним особливостям свого регіону, народним святам і обрядам.

Фізичне розвивальне середовище передбачає такі умови, де б дитина вільно, в індивідуальному режимі реалізувала свої потреби в бігу, лазінні, стрибках тощо. Складається з добре обладнаної зали для фізкультурних занять, майданчика, басейну, фізкультур­них зон у групах та на прогулянкових майданчиках. Окремо поговоримо про басейн. У розвивальному середовищі він розглядається не як суто спортивний об'єкт, а скоріше як екологічна зона. Найліпше, щоб басейн мав форму природної водойми, біля якої є штучні "пляж", "зелений берег". Бажано, аби до водного комплексу (крім басейну) були включені сауна та різноманітний оздоровчий душ.

Г.Лаврентьєва підкреслює, що територія дошкільного закладу також є складовою розвивального простору. Вона пропонує виділити на території такі тематичні зони: екологічну (сад, город), де б діти могли займатися різними видами сільськогосподарської праці; архітектурно-ландшафтну; спортивно-ігрову; ігрову для моторних, дидактичних, конструктивних, сюжетно-рольових ігор тощо. Для дидактичних ігор виділяється невеличка тиха зона, де є столики і місце для сидіння. Зона для моторних ігор – це лабіринти, шведські стінки, драбинки, доріжки і майданчики для їзди на велосипедах, педальних машинах тощо. У зоні для конструктивних ігор має бути обладнання, яке легко трансформується, варіюється, має невелику вагу, надійне в користуванні. Крім перелічених зон, обов'язково повинен бути майданчик для сюжетно-рольових ігор - ознайомлення дітей з правилами дорожнього руху і формування навичок правильної поведінки в сучасному місті.

Для дітей раннього віку краще створити окрему універсальну ігрову зону, яка відділена від тематичних ігрових зон, оскільки такі малята потребують більшої уваги, постійного нагляду й керівництва з боку вихователя, фізичні можливості їх також обмежені, тому навантаження мають бути значно менші, ніж на дітей старшого віку. Зону для малюків обладнують пісочницями, фонтанчиками, басейнами для плюхання, невеличкими гойдалками, тунелями, кубами з отворами для лазіння і пролізання. Доріжки для ігор і бігу мають бути короткі. Потрібні галявинки або майданчики з різними плоскісними іграшками, що легко переносяться і ставляться в різних комбінаціях.