Історія організації та розвитку об’єднань підприємств

Історія об’єднань підприємств своїми коренями уходить в далеке минуле. Необхідність вижити, прогодувати себе та свою сім’ю заставляла людей об’єднуватися. Розвиток суспільства, виникнення товарно-грошових відносин потребувала об’єднання для досягнення тих чи інших узгоджених цілей учасників. Об’єднання для спільної діяльності, що були наступним історичним кроком в становленні сучасних об’єднань, виникли ще в Стародавньому Римі. Породженням римського права є так зване товариство (римська societas), прообраз сучасного договору про спільну діяльність (просте товариство). Перші зразки акціонерних компаній з’явилися за часів Середньовіччя. Це були міста, що мали право на самоврядування, університети й чернечі ордени. Їх особливістю було те, що, маючи активи, вони існували незалежно від своїх членів. З ХV ст. у Великобританії англійський суд визначив унікальну рису цієї організаційної форми: законним став принцип обмеженої відповідальності (в США ця особливість була юридично закріплена в 1886 р).

Однак розвиток торгового обігу не міг задовольнитися тільки цією формою. Стало необхідним відособлення майна та обмеження відповідальності учасників великих спільних проектів. Історичною передумовою появлення акціонерних компаній, які активно почали розвиватися в епоху Великих географічних відкриттів, стало виникнення необхідності концентрації значного капіталу для встановлення та розвитку торгових відносин з віддаленими колоніями та країнами.

Першим акціонерним товариством, як правило, називають Генуезький банк, заснований в 1345 р. Капітал банку було розділено на 20 400 рівних часток, управлення його було виборчим, керівними органами були загальні збори та правління. За зразком Генуезького банку було засновано Англійський банк Патерсона в 1694 р.

Акціонерна справа активно розвивалася по всій Європі, и ситуація, коли число акціонерних компаній стрімко росло, породжувала бурний розвиток біржових майданчиків. Серед лідерів того часу були голландські компанії, такі як Вест-Індська, Суринамська, Північна та Ліванська компанії. Не менш інтенсивно даний процес відбувався і в Великобританії, де перша компанія виникла в 1496 р., коли король Генріх VII дозволив мореплавцю Каботу створити компанію для торгівлі з Індією й іншими країнами Сходу. Створення акціонерних товариств як у Великобританії, так і в континентальній Європі здійснювалося з метою дослідження морських шляхів та розвитку заморських територій. У 1554 р. була заснована англійська торговельна компанія для торгівлі з Росією, у 1600 р. — англійська ост-індська торговельна компанія, у 1602 р. — голландська ост-індська. Перший закон, що регулює діяльність акціонерних товариств, так званий закон “Про мильні бульбашки”, було ухвалено в Англії в 1720 р. Відповідно до цього закону акціонерні товариства могли створюватися тільки згідно з рішенням парламенту або корони. Їм дозволялося випускати акції, що вільно обертаються, усі інші корпорації не мали такого права. Це була перша спроба боротьби із шахрайством в акціонерній справі.

У ХVII-ХVIII ст. було створено акціонерні компанії у Франції, Німеччині, Данії та інших країнах. З розвитком капіталістичних відносин починають з’являтися об’єднання, здатні акумулювати великі капітали та вільно оперувати ними. Тобто з’являються власне об’єднання юридичних осіб. Такі об’єднання виникали як у результаті примусових поглинань, створення «систем участі», так і внаслідок договірних форм з метою виробничої кооперації або поділу ринків збуту. Цей процес був викликаний, перш за все, потребами розвитку виробничих сил на певному етапі росту індустріального виробництва. Створення великих, технічно добре оснащених підприємств з великою питомою вагою основного капіталу та тривалими строками будівництва потребувало значних капіталовкладень, що суттєво перевищували засоби індивідуальних капіталів.

Подальша концентрація капіталу призвела до створення таких об’єднань підприємств як синдикати, трести, картелі, які відрізнялися між собою ступінню інтеграції та великою різноманітністю економічних форм.

Широке картелювання економіки розпочалося після кризи 1873 р, а на початку ХХ ст. картелі перетворилися в основу господарського життя індустріальних країн. Найбільшого розвитку картелі спочатку одержали в Німеччині: в 1896 р. їх налічувалося 250, в 1925 – 1500. Вони ділили між собою перш за все внутрішній ринок, захоплюючи виробництво в певній країні в своє, більш чи менш повне володіння: часто картелі концентрували сім-вісім десятих виробництва певної галузі промисловості. При зростанні вивозу капіталу розширялися закордонні зв’язки та «сфери впливу» найбільших об’єднань підприємств, що поступово призводило до всесвітнього узгодження між ними та створення міжнародних картелів. До 1929 р. існувало близько 200 міжнародних картелів та синдикатів. Економічна криза 1929 р. прискорила утворення картелів і на початок 1930 р. була картелізована майже уся велика промисловість ведучих країн:у 1934 р. було організовано Світову азотну картель і Світове об’єднання каучуку, Світова фарбова картель, яка виникла в 30-ті роки на основі об’єднання німецьких та французьких конкурентів, контролювала 90 % світового виробництва фарби. Рівень монополізації виробництва та збуту картелями та синдикатами в національних кордонах часто наближався до 100 %.

Паралельно картелюванню почав розвиватися процес трестування. Трести виникли і спочатку одержали найбільше розповсюдження у США. Першим трестом вважають створене у 1882 р. Рокфеллером об’єднання «Standard oil Trust», що монополізувало американське видобування нафти. У 20-тих роках у США існувало декілька десятків дуже великих трестів. Тоді ж трестування почало розвиватися і в Європі.

Неможливо заперечувати, що об’єднання підприємств значно зменшують втрати, пов’язані з конкуренцією, і ведуть до пом’якшення криз, а також, що монополізація ознаменувала гігантський економічний прогрес. Високі темпи розвитку Німеччини перед Першою світовою війною та її велике конкурентне переважання на світових ринках є прямим наслідком всеохоплювального картелювання німецької промисловості. Англійська економіка програвала в конкурентній боротьбі німецькій саме тому, що остання володіла більш вдосконаленою внутрішньою організацією, яка була пов’язана з краще розвинутою системою об’єднань підприємств.

У післявоєнній промисловості (після ІІ світової війни) стали домінувати великі корпорації (трести, концерни, конгломерати). Основною тенденцією в цей період було переростання галузевої монополії в міжгалузеву корпорацію. При цьому загальна кількість цих корпорацій значно менша, ніж кількість картелів у 20-30- роки. Між тим, їх питома вага у промисловому виробництві була вища. Формується олігополістична структура ринку, за якої основну частину виробництва та продажу певного виду продукції (70 %-80 %) здійснює три-чотири корпорації, не пов’язані загальним керуванням.

1980-1982 рр. – економічний спад у США. Стає очевидним відставання американських корпорацій у конкурентоспроможності від японських компаній. Практики починають переглядати свої системи стратегічного планування. Зі зміною як власне стратегій, так і стратегічних процесів підвищилася увага до керування змінами: вивчалися процеси прийняття рішень, будувалися моделі поведінки людей в умовах неповної інформації та високої ціни прийнятих рішень. Фактично по-новому було поставлено завдання управління нововведеннями у великих корпораціях, зокрема, обгрунтововулась вигідність введення режиму «внутрішнього підприємництва». Також перегляду підлягали основи корпоративного управління, а саме – права власника визначати шляхи розвитку корпорації.

Об’єднання підприємств відбувалося також шляхом прямого «поглинання» дрібних компаній або їх підпорядкування, включення в «свою» групу, в свій «концерн» шляхом «участі» в їх капіталі, на основі купівлі та обміну акцій, системи боргових відносин і т.д.

У ХХ ст. з’являються нові форми організації бізнесу, зокрема холдинги та ПФГ. Початок глобалізації як масштабного історичного процесу виявляється у виникненні й розвитку ТНК, які стали чи не найефективнішою формою організації спільного бізнесу й виробництва (рис. 1.2).

Рисуноу 1.2 – Структурна характеристика об’єднань підприємств

Аналіз статистичних даних початку ХХІ ст. свідчить, що корпоративні структури займають провідні позиції в економіці розвинених країн. Так, у Великій Британії з 2001 р. по 2005 р. кількість суб’єктів корпоративного типу зросла на 16,7 % від загальної кількості суб’єктів господарювання, у США – на 27,2 %, в Японії, Німеччині, Франції відповідна на 19,4, 17,8 %, що зумовлено глобалізацією економічної системи, насамперед через експансію ТНК на ринки країн постсоціалістичного простору. Важливу роль також відіграє банківська сфера, яка здійснює акціонування корпоративних капіталів, що створює базу для постійної діяльності біржових систем цих країн.

Історія розвиту вітчизняних об’єднань підприємств мала вигляд розвитку організаційно-правових форм управління нею та, зокрема, створення різноманітних корпоративних форм. За часів Радянського Союзу одні з них були результатом пошуку способів організації цілих галузей. За допомогою інших здійснювалася жорстка централізація управління плановою економікою. Треті форми об’єднань повинні були вирішити завдання протидії центробіжним тенденціям.

Після розпаду СРСР в Україні почалося зародження приватного капіталу. У той час країна перебувала на шляху до самостійності й перетворення соціалістичної планової економіки на ринкову. З огляду на феноменальні історичні обставини, великий капітал в Україні сформувався впродовж порівняно короткого періоду (7—8 років). У незалежній Україні перша хвиля об’єднання підприємств (з 1991 р.) була викликана їх приватизацією і корпоратизацією. Друга хвиля (1995–1997 р.) пов’язана з постприватизаційним періодом. Третя хвиля інтеграції підприємств, яка триває й до сьогоднішнього дня, пов’язана з розвитком корпоративних відносин, зміцненням приватної власності та активізацією іноземного інвестування.

Основними чинниками, які вплинули на формування великого бізнесу в Україні були:

1. Високий рівень інвестиційних ризиків, що обмежив приплив іноземного капіталу в країну.

2. Здійснення «первісного нагромадження капіталу»в умовах глибокої економічної кризи.

3. Відсутність розвиненого ринкового середовища і наявність старої владної еліти в країні.

4. Здійснення «первісного нагромадження капіталу» в умовах слабкого контролю за підприємницькою діяльністю.

Сьогодні триває пошук нових форм інтеграції, які б дали змогу зміцнити і впорядкувати відносини власності та виробничо-фінансові стосунки. Звертаючись до досвіду розвинених країн, можна дійти висновку, що не існує однакової структури, яка б розв’язала всі ці суперечності. Водночас у процесі еволюції форм інтеграції в країнах Західної Європи і США стали переважати холдинги і мультидивізійні структури. Однак у кожній із цих структур триває постійний пошук оптимального співвідношення й функціонування її частини з метою підвищення ефективності діяльності всієї інтегрованої корпорації.