Корпоративна форма організації бізнесу

 

Корпоративний сектор займає ведуче положення в економіках сучасних розвинутих країн. Ця форма підприємницької діяльності як ніяка інша демонструє, з однієї сторони, централізацію засобів виробництва та найвищий рівень усуспільнення праці, з іншої. У корпоративних структурах функціонують значні маси ресурсів (природні, трудові, інвестиційні, грошові) та концентрується колосальна частка фінансових результатів. Так, у США 500 найбільших корпорацій видобувної та переробної промисловості становлять до 0,2 % від загальної кількості зареєстрованих у цих галузях компаній. На їх долю в кінці ХХ століття припадало ¾ всіх зайнятих і приблизно 80 % прибутків всіх промислових компаній. Сьогодні в США налічується більше ніж 16 млн різноманітних фірм, з яких корпорації складають лише 18-20 %, а їх доля в загальному виробництві продукції більше ніж 80 %. Аналогічно і в інших розвинутих країнах, наприклад, у Великій Британії ця величина складає 89 %.

У сучасній економічній літературі, як і в нормативно-правових документах, існує двояке визначення терміна «корпорація»:

1. Термін „корпорація” походить від латинського corporatio, що означає союз, товариство, об’єднання.

2. Від латинського "corpus habere", «корпорація» означає правовий статус юридичної особи.

У системі загального права термін «корпорація» використовують достатньо широко, визначаючи цілісність якого-небудь утворення та його можливість виступати учасником правовідносин. Всі корпорації, наприклад, у США поділють на чотири групи:

- публічні (public) – державні та муніципальні органи, інші підрозділи державного апарату;

- полупублічні (quasipublic), існують на гроші платників податків та здійснюють обслуговування загальних потреб населення, в т.ч. оборонні, залізничні, ірригаційні, електро-, газо-, водопостачальні корпорації та інші організації, що належать державі;

- непідприємницькі (non-profit) корпорації - релігійні організації, університети, школи, благодійні фонди;

- підприємницькі корпорації (business) – створюють з метою одержання прибутків.

У Господарському кодексі України (ч. 3 ст. 120) корпорація визначається як договірне об’єднання підприємств, створене на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.

Отже, об’єднання підприємств як корпоративна форма організації бізнесу - це корпоративні об’єднання, в основі яких – акціонерний капітал і мета їх створення – ріст благополуччя власників і максимізація вартості капіталу корпорації.

Дуже часто поняття «корпорація» ототожнюють з поняттям «акціонерна компанія». Необхідно наголосити, що вони відрізняються тим, що в понятті «корпоративний» акцент роблять на формі спільної діяльності, а в понятті «акціонерний» – на способі об’єднання осіб.

До переваг корпоративної форми організації підприємницької діяльності, що дедалі більшою мірою поширюються у світі, належать такі:

- можливість мобілізувати великі кошти шляхом реалізації акцій;

- забезпечення швидкого передання окремих інтересів власності, оскільки акції можна легко продати іншим особам;

- покладання відповідальності на акціонера лише в межах вкладеного ним капіталу;

- можливість використання коштів, отриманих завдяки продажу акцій, на будь-які потреби розвитку корпорації;

- публічна інформація про емітента може бути своєрідною рекламою продукції, що забезпечуватиме збільшення обсягів реалізації продукції (виконання робіт, надання послуг);

- можливість додатково стимулювати персонал, пропонуючи купівлю акцій на пільгових умовах або даючи менеджерам акції у вигляді премії; у такий спосіб підвищується зацікавленість службовців у поліпшенні фінансових результатів корпорації.

Створення корпоративної форми організації є необхідним за певного обсягу бізнесу, коли він стає достатньо великим, виконує потужні, інвестиційні проекти, зростає його грошовий обіг, виникає необхідність у підрозділах компанії, в дочірніх підприємствах, з’являється проблема мінімізації податкових та інших обов’язкових платежів. За такої ситуації корпорація виникає вже природним шляхом. Тому в тому чи іншому вигляді корпоративна форма організації діяльності сьогодні характерна майже для всіх підприємств середнього та великого бізнесу, а в формі мережевої організації – для підприємців у малому бізнесі.

Вид корпорацій впливає на специфіку їх фінансів, участь на ринку цінних паперів. Беручи до уваги особливості сучасної економіки, корпорації можна класифікувати за певними ознаками (таблиця 1).

Таблиця 1.1 – Класифікація корпорацій

Ознака класифікації	Вид корпорації
Спосіб створення	1) сформовані за рішенням органів влади: регіональних, обласних, міських і т.д. або на основі міждержавних угод; 1.1) транснаціональна корпорація (ТНК) – корпорація, серед учасників якої є юридичні особи, що знаходяться під юрисдикцією інших держав, мають відокремлені підрозділи на території цих держав або здійснюють на їх території капітальні вкладення; 1.2) міждержавна корпорація (МНК) – ТНК, створена на основі міждержавної угоди; 2) сформовані в ініціативному порядку: в результаті договірного процесу на добровільній основі, ринковими методами консолідації пакетів акцій.
Ініціатор створення групи	1) банківська – корпорація, ініціатором створення якої є кредитно-фінансова організація; 2) промислова – корпорація, ініціатором створення якої є група підприємств та науково-дослідних організацій; 3) торгова – корпорація, ініціатором створення якої є торгова компанія.
Економічні зв’язки	1) консорціум – форма тимчасового об’єднання підприємств для здійснення капіталомісткого проекту або для спільного розміщення займу; 2) асоціація – форма об’єднання, створена організаціями за угодою між собою, з метою координації діяльності, а також представлення та захисту спільних інтересів; 3) холдингові компанії – група компаній, інтеграція в якій заснована на відносинах власності.

 

 

Продовження таблиці 1.1

Форма виробничої інтеграції

1) вертикально-інтегровані – структура, яка будується у відповідності з основними функціями корпоративного менеджменту та передбачає централізоване управлення виробництвом, інноваціями, інвестиціями, маркетингом та фінансами; 2) горизонтально-інтегровані – структура с високою координацією горизонтальних зв’язків між підрозділами одного рівня; в даному випадку завдання формування та реалізації стратегічних рішень лежить на вищому органі управлення корпорацією; 3) конгломерати – включають в себе національні підприємства з вертикальною та горизонтальною інтеграцією.

Масштаби діяльності

1) регіональні – до складу входять компанії, зареєстровані на території одного регіону; 2) національні – здійснюють свою діяльність у масштабах всієї країни, в якій вона зареєстрована; 3) транснаціональні – здійснюють свою діяльність на території інших держав.

 

Аналіз процесів розвитку об’єднань підприємств дозволяє виділити кілька етапів, які прохо­дять корпорації. Виділення етапів базується на ана­лізі розвитку відносин між виробничими підприєм­ствами і фінансово-кредитними організаціями, і кож­ний етап характеризує визначений рівень сформова­них корпоративних відносин. Традиційно ці етапи розглядають як самостійні види корпорацій. Однак їх розгляд як етапів послідовного процесу розвитку дозволяє дещо інакше поглянути на роль корпора­тивних структур в економіці.

Виокремлюють, зокрема, п’ять основних етапів розвитку корпорацій:

1) формування промислово­-торговельної (промислової) корпоративної структу­ри (КС) без участі банку;

2) формування КС за учас­ті незалежного банку;

3) формування КС із внутріш­нім банком;

4) формування КС із керуючим банком;

5) формування КС із розвиненою фінансовою групою.

Перехід від першого етапу до другого і згодом до третього відбувається внаслідок нагромадження і спеціалізації капіталу.

На першому етапі розвитку корпорації до її скла­ду входять лише промислові і торговельні підприєм­ства, фінансових структур немає. Корпорація збері­гає основні характеристики промислового підпри­ємства, що здійснює діяльність у великому обсязі. Такі структури можуть бути утворені або в результа­ті об’єднання кількох виробничих компаній, або вна­слідок подрібнення одного крупного підприємства, або в результаті створення нових структур у проце­сі зростання підприємства. На цьому етапі розвитку потреба корпорації у фінансових послугах відносно невелика, потрібні тільки найосновніші види послуг, що надаються фінансовими посередниками (банка­ми, страховими компаніями, пенсійними та інвести­ційними фондами тощо).

На другому етапі розвитку корпорації вона як єдиний суб’єкт господарювання тісно співпрацює з одним банком (фінансово-кредитною організацією), який бере на себе забезпечення зростаючих потреб корпорації у фінансових послугах, але формально до складу корпорації не входить. При цьому частину фінансових функцій може здійснювати головна компанія.

На третьому етапі банк включають до складу кор­порації. Корпоративній структурі потрібна більша кількість різноманітних фінансових послуг, тому час­тина з тих, що раніше надавалися зовнішніми фінан­совими посередниками, переноситься всередину кор­порації. На цьому етапі корпоративна структура або формує, або купує банк, який забезпечує зростаючі потреби корпорації у фінансових послугах.

На четвертому етапі банк перестає бути просто частиною корпоративної структури. Він перекупо­вує промислові підприємства або власники підпри­ємств зміщують центр управління корпорації зі сфе­ри управління промисловим виробництвом у сферу управління фінансами, оскільки управління фінанса­ми корпорації через банк більш ефективне. На цьо­му етапі банк переростає з дочірньої в головну ком­панію корпоративної структури і бере на себе прак­тично всі питання, пов’язані з наданням фінансових послуг. Частину фінансових послуг забезпечує банк корпорації, для надання інших залучаються додатко­ві фінансові посередники.

П’ятий етап розвитку корпорації характеризуєть­ся формуванням усередині неї фінансової групи. До складу фінансової групи, крім банків, можуть входи­ти й інші фінансово-кредитні організації: страхові та інвестиційні компанії, пенсійні та інвестиційні фон­ди, а також фінансові організації, що надають спеці­альні види фінансових послуг.

В основі побудови економічного управління корпорацією лежать два принципи:

– корпоративна структура представляє собою об’єднання індивідуальних капіталів в єдиній цілісній системі корпоративного капіталу. Це дозволяє розглядати економічні рішення з точки зору капіталізації корпорації, т.б. оцінки капіталу з погляду майбутніх доходів і ступеня стійкості їх одержання;

– корпоративна структура виступає як особлива внутрішня організація, яка розвивається за свою логікою та своїми законами, що визначає специфіку економічних відносин учасників.

Переваги корпорації:

По-перше, корпорація є найефективнішою формою організації підприємницької діяльності з огляду на реальну можливість залучення необхідних інвестицій. Саме через ринок цінних паперів (фондову біржу) вона може об'єднувати різні за розмірами капітали великої кількості фізичних і юридичних осіб для фінансування сучасних напрямів науково-технічного й організаційного прогресу, нарощування виробничого потенціалу.

По-друге, потужній корпорації значно простіше постійно збільшувати обсяги виробництва або послуг. Це дає добру можливість отримувати прибуток, що постійно зростає.

По-третє, кожний акціонер як співвласник корпорації несе лише обмежену відповідальність (за банкрутства фірми він втрачає тільки вартість своїх акцій). Важливо й те, що окрема особа може зменшити свій власний фінансовий ризик, якщо купуватиме акції кількох корпорацій. Кредитори можуть пред'явити претензії лише корпорації як юридичній особі, а не окремим акціонерам як фізичним особам.

По-четверте, корпорація - це організаційно-правове утворення, яке може функціонувати дуже тривалий період (постійно), що створює необмежені можливості для перспективного розвитку.

Недоліки корпоративної форми організації підприємницької діяльності:

1. Бувають певні розбіжності між функціями власності й контролю, що негативно впливає на необхідну гнучкість оператора та контролю може призвести до виникнення соціальних суперечностей (конфліктів) між менеджерами і акціонерами корпорації.

2. Корпорація сплачує більші податки в розрахунку на одиницю отримуваного прибутку, ніж інші організаційні форми бізнесу. Адже оподаткуванню підлягає спочатку отриманий корпорацією прибуток, а потім - дивіденди акціонерів, тобто фактично є проблема подвійного оподаткування.

3. У корпоративній формі бізнесу існують потенційні можливості для зловживань посадових осіб. Наприклад, керівництво корпорації може організувати емісію акцій для покриття збитків, спричинених безгосподарністю певних структурних ланок.

Отже, поняття «корпоративні об’єднання» охоплює широке коло суб’єктів господарювання, засновані на угодах про спільну діяльність (в том числі договірні та фінансово-промислові групи). В цілому корпоративна форма організації бізнесу може розглядатися як інтегрована структура та є основою надфірмовим утворень. Корпорація як об’єднання підприємств представляє собою соціальну групу інституційного характеру, що виконує певну суспільну функцію (виробництво, накопичення, розподіл та впорядкований розподіл грошових засобів), орієнтовану на досягнення взаємопов’язаних та специфічних цілей в певній сфері людської діяльності.

 

Питання для контролю та обговорення

 

1. Визначте основні ознаки, притаманні об’єднанням підприємств як суб’єктам господарювання?

2. У чому полягає економічне співробітництво, побудоване на принципі субординації?

3. Охарактеризуйте основні передумови, що спонукають підприємства до об’єднань.

4. Чим визначається доцільність об’єднання підприємств?

5. Які функції виконують об’єднання підприємств?

6. Показати історію розвитку корпоративного бізнесу.

7. Що таке корпорація?

8. Розкрити переваги та недоліки корпорацій.

9. Які ознаки використовують для класифікації корпорацій?

10. Визначте основні етапи розвитку корпорацій.