Стародавній Схід і психологія

РОЗДІЛ І.

ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТОК ПСИХОЛОГІЇ В КРАЇНАХ СХОДУ

 

Приводом для написання даного розділу прислужився той факт, що всі підручники, навчальні посібники та хрестоматії мають одну і ту ж серйозну "ваду" — повну відсутність відомостей про розвиток психології на Сході, за виключенням трьох імен: Авіцена, Альгазенна та Аверроес.

Немає сумніву, західна думка і мислителі Стародавньої Греції досягли видатних успіхів в науковій сфері, але східна традиція пробуджує нас поглянути на світ іншими очима, тому що Схід — цей величезний життєвий простір - висповідає безпосереднє, відкрите етичне сприйняття, не намагаючись логічно обґрунтувати сенс життя. Це відбувається тому, що сенс життя і саме життя не розглядаються окремо одне від одного.

Мудреці, чарівники, цілителі, віщуни, знахарі - всі вони так чи інакше пов'язані з психологією, магією, медициною, філософією та астрологією.

Мудрість Сходу... Вона завжди вчить тому, що людина може досягти справжньої самореалізації, наблизитись до самодостатності та довершеності в тому випадку, якщо вона знаходиться і в гармонії з Космосом, і в узгодженості з собою, і в повному взаєморозумінні з оточуючими.

В цьому розділі згадуються лише ті вчені, які мають відношення до розвитку психології.

 

СТАРОДАВНІЙ СХІД І ПСИХОЛОГІЯ

 

V — VI тисячоліть тому, незважаючи на те, що соціальна будова і життя людей в цілому були досить примітивними, психологія існувала як така, але, звичайно ж, на життєвому рівні. Однак це не означає, що вона була примітивна і жалюгідна - зовсім навпаки. Треба думати, що багато знань, умінь, "секретів", якими користувалися в глибоку давнину, були або загублені, або забуті (наприклад, як в металургії: рецепт та технологія виготовлення булатної, дамаської сталі або секрет ливарства дзвонів). Ритуали та обряди, лікування та зцілення, різноманітні чудеса, віщування та багато іншого — все це "сліди" її Величності Психології. "Спеціалістами" — психологами того дуже далекого часу були: веди, жерці, шамани, знахарі, тобто люди, що мали сильну біоенергетику, володіли секретами екстрасенсорики, гіпнозу і т. ін.

Подумки оглядаючи той простір, заселений людьми, ми мимоволі звертаємось до однієї з найдавніших культур людства Шумеро-Вавилонської. Ця цивілізація виникла в південній частині Месопотамії — Дворіччі. В III — І тис. до н.е. там виникли спочатку древні Шумеро-Аккадські держави, а потім Вави лон та ін. Одним з важливіших досягнень шумерського народу було винайдення писемності (середина IV ст. до н.е.). Як і інші стародавні системи писемності, шумерська писемність виникла з малюнків. Школи, де навчалися багатії, були при храмах та палацах. В цих школах давали загальну та спеціальну освіту. Крім інших наук в загальноосвітній комплекс входили астрологія та медицина. Літературна та наукова творчість народів Дворіччя мала відбиток релігійно-міфологічного мислення. Потреби побутового життя спонукали людину уважно стежити за явищами природи та, за можливості, об'єктивно розуміти їх зміст.

Помітний слід в історії людства залишили Хетська культура і цивілізація, культура Східного Середземномор'я, але раніше за всіх - Ассирія. Вони почали формуватися в XIX ст. до н.е. в Малій Азії між Європою і Азією та проіснували в тому чи іншому вигляді майже до XII ст. н. е. Тут народилася і розвивалася релігія зороастризму. Засновником її був легендарний мудрець тих часів — Заратустра. Головним в його проповідях було вчення про залежність людини від Всесвіту та світопорядку від людини, боротьбу людини на стороні добра та вселенського панування справедливості. Монолітною брилою серед інших цивілізацій виситься Стародавній Єгипет. Створення єдиної держави за традицією датується приблизно 3000 роком до н.е., коли цар Верхнього Єгипту Мене підкорив Нижній Єгипет та заснував першу династію об'єднаної держави.

Своєрідністю Єгипетської релігії було те, що виключне значення надавалося заупокійному культу. Єгиптяни вірили, що збереження померлих (муміфікування) забезпечує існування душі. Велике значення мало знання магічних заклинань. їх писали зеленою фарбою (колір життя) на стінах усипальниць. Багато пізніше, в епоху Нового царства, молитви та заклинання писали на сувоях папірусу - "Книга мертвих".

Суть людини бачилась єгиптянами як сполучення духовного та природного єства, "мислительної" та фізичної сили. Людське життя — це відрізок між двома величезними просторами — минулого і майбутнього. Життя — це вічна боротьба світла та мороку, добра і зла. Для древніх єгиптян явища та сили як органічної, так і неорганічної природи уявлялися втіленням або помешканням різноманітних духів. Смерть розглядалася як перехід до іншого, кращого життя. Однак в момент смерті відбувається порушення єдності тіла та душі людини. Душа на певний час покидала тілесну оболонку і вирушала у мандрування в загробному світі.

Древні єгиптяни розуміли душу як таку, що складається з кількох субстанції, основні з яких — КА та БА. КА — це двійник людини, його життєва сила. БА зображувалось у вигляді птаха з людською головою і було втіленням розумної частини душі. Щоб КА та БА могли знову повернутися в тіло, необхідно було зберегти тіло від тління. Ця ідея призвела до практики муміфікування.

Психологічна думка стародавнього світу взагалі, і на Сході зокрема, являє собою якийсь конгломерат філософії та теології, містики та магічних знань (маг — це той самий психолог) і поглядів. Це можна прослідкувати, зокрема, за описом механізму психічної діяльності в Єгипетській, так званій "Пам'ятці мімфічної теології" (кінець IV тис. до н.е.). За цим твором, творцем всього сущого на землі є бог Птах. І, відповідно, значення органів відчуття таке: боги створили зір очей, слух вух, дихання носа, щоб давали вони сповіщення серцю" [34, с.39]. Що стосується серця, то воно в уяві єгиптян являло собою першопричину свідомості, але не душі. Душа в їх розумінні не підлягає осмисленню.

Стародавній Схід був не тільки лоном зародження світових релігій, але й осередком наукових знань, які втілювали мудрість тисячоліть. В глибокій давнині наука була тісно пов'язана з практичними потребами, зокрема з культом, тому на Сході немає різкої грані між медициною та релігією. Шумери вважали ліки даром богів. Як свідчать записи різних рецептів на глиняних табличках, їм була відома велика кількість способів лікування різних хвороб. Вавилоняни та єгиптяни володіли магічними знаннями в області гіпнозу, психотехніки та іншими способами впливу на психіку людини.

Деякі народи великих цивілізацій стародавнього часу згодом так і не вийшли за межі міфологічного, містичного мислення, не змогли прорватися за межі безпосереднього існування. Вони були приречені на переродження і повільне вмирання, як це і вийшло з Месопотамією та Єгиптом.

На зміну політеїзму та міфологічній свідомості приходять світові релігії та філософія. Людина ніби вперше пробуджується до ясного мислення, виявляючи недовіру до безпосереднього досвіду емпіричного знання. Вона усвідомлює кінцевість свого існування, ставить "філософські питання буття" і створює ідеї та образи, які допомагають їй вижити, тобто створює релігії спасіння, раціоналізує своє існування. В цих нових умовах мислення, рефлексія, раціональність перемагають міфологічні образи, емпіричний досвід, тобто Логос перемагає Міф.

В древньоіндійській літературі є твердження і навіть переконання в тому, що душа може вселитися в будь-яку форму живої матерії. Тільки багато пізніше душа стала ототожнюватись з поведінкою і психікою людини як виняткової істоти.

Велике значення на психологічні погляди Стародавньої Індії мав буддизм, основною проблемою якого була проблема буття особистості. Це релігійний напрямок, центром якого є "чотири благородних істини". Вони стверджують: "Існують страждання; причина страждань; шлях, що веде до визволення від страждань; звільнення від страждань" (27 с., 58). Психологічно страждання визначаються в буддизмі передусім як очікування невдач та втрат, як переживання занепокоєння взагалі, в основі якого лежить почуття страху, але воно одночасно невідокремлене і від присутньої надії. Звільнення (розкріпачення) уявляються як знищення бажань, а точніше пригашення їх пристрасності. В Японії багато пізніше подібне вчення називалося синтоізмом.

В стародавньому Китаї великий вплив на розвиток психології мала величезна філософсько-релігійна течія — конфуціанство. Багато в чому конфуціанство погоджувалося з древньогрецької філософською школою, але воно мало й свої особливості. Китайці сповідували любов до людей, розкриття справжньої природи людини шляхом освіти та самовдосконалення. В древньокитайських медичних джерелах, наприклад у "Книзі про внутрішнє" (VIII ст. до н. е.), говориться, що "князем тіла" є серце" (49 с., 103). Саме від медиків Стародавнього Китаю започаткувалося вчення про тем-пераменти. Це приблизно на 400 — 500 років раніше, ніж цим питанням стали займатися стародавні греки.

У всіх країнах Стародавнього Сходу особливе значення в житті мав кровообіг (звідси головна роль відводилася серцю). Основою життєвості взагалі вважали два джерела: кров та повітря. Ще з глибокої давнини люди усвідомлювали загадковість і таємничість такої сутності, як душа, та багато — складності такого органа, як серце.

Візантійська картина світу, система цінностей та ідеал людини відрізнялися від попередніх поглядів. Вона складається як специфічна для східного християнства: метафізична, цілісна, інтуїтивно-містична картина світу, включаючи Космос, Природу, людське життя в їх приєднанні (ідеї енергії) до божественної благодаті. На думку візантійського містика XIV ст. Григорія Палами, прилучення до цієї благодаті здійснюється завдяки містичній молитві. Візантійському світоспогляданню було притаманне цілісне сприйняття суспільного життя, поняття єдності життя.

Події давнини досить важко зрозуміти, осмислити, якщо хоч би приблизно не уявити собі, що відчувала людина того часу, що вона думала про світ, про саму себе, про інших людей. Пам'ятки давнини, факти, які дійшли до нашого часу, свідчать про те, що світосприйняття людини в стародавньому суспільстві визначали міф та релігія, містика та магія. Колективний досвід предків формувався саме так.

КИТАЙ

 

Однією з найбільш давніх цивілізацій, яка проіснувала тисячоліття та зберегла, не дивлячись на всі катаклізми, свою цілісність і своєрідність, є китайська цивілізація, що сформувалася в басейні річок Хуанхе та Янцзи.

В загальну культуру Китаю зробили свій внесок численні народи Східної Азії, що мешкали на його території та створили самобутні культури і традиції, синтез яких протягом тисячоліть і народив той унікальний феномен, який зветься китайською цивілізацією.

Найбільшу питому вагу (за географічним, демографічним та іншими аспектами) серед східних країн за правом належить Китаю - овіяному таємничістю, заворожуючому своєю незвичайністю. "Серединною квіткою Сходу" (61с. 110) звуть цю державу. Китайська культура, яка нараховує багато тисячоліть, - "це криниця, в якій немає дна" (61 с. 112).

Китайський шовк, китайський посуд, образотворче мистецтво і поезія Китаю, його хореографія, театральне мистецтво — все це до нашого часу дивує людство. А чого варті одні ієрогліфи - скільки в них незвичайного і загадкового. Але особливою, монолітною брилою в цьому ряді стоїть філософська думка Китаю, яка чудернацько-переплелася з релігійними течіями, має багато шкіл та напрямків. Головною відмінністю є те, що філософія Китаю розвивалася автономно, незалежно від розвитку філософії Стародавньої Греції та Західної Європи. Те ж саме можна сказати і про розвиток психологічної думки в цій загадковій, казковій країні.

Специфічною рисою китайської мудрості є її схильність розглядати предмети в їх цілісності, спадкоємності розвитку, тому небо, природа і людина розглядається як щось органічно єдине, взаємопов'язане. Вважалось, що Небо карає недостойних та нагороджує доброчинних. Таким чином релігія перетворювалась в етику. Небо втілювало собою загальний порядок — космічний та моральний. Примат етики над релігією, перевага раціонального, прагматичного підходу в оцінці життєвих ситуацій та поведінці в цілому в китайському суспільстві того часу створювали необхідні умови для розвитку точних наук, а також і природознавчих.

Високих успіхів досягла древньокитайська медицина, яка в ту далеку епоху перетворилась в цілу систему наукових знань. Традиційна китайська медицина виходила з уявлень про людину як макрокосмос, що відображає гармонію космічних сил та ритмів: джерел Інь та Янь (жіночого та чоловічого), п'яти стихій (п'ять внутрішніх органів та п'ять органів чуття) та різноманітних видів енергії - "ЦИ". Лікування хвороб зводилось до поновлення рівноваги космічних сил та ритмів, тобто до життєвої цілісності організму. Для цієї мети стародавніми китайськими цілителями були розроблені різні підходи та прийоми діагностування, лікування, і найголовніше, профілактики хвороб.

Китайські астрологи вміли вираховувати час зимового та літнього сонцестояння, сонячних та місячних затемнень.

Натурфілософські трактати свідчать про пошуки китайськими вченими першоелементів речей. Такими їм уявлялися: вогонь, дерево, метал, земля та вода.

Одним з основних понять тих часів в Китаї виступає гуманність (Жень), яка є моральним принципом, що визначає відносини між людьми як в суспільстві, так і в сім'ї.

"ДАО" — основа всього, джерело всіх речей та явищ. Індивідуальний прояв ДАО — добро — ДЕ, в ньому втілений моральний ідеал особистості, яка досягла абсолютної гармонії з оточуючим світом. Необхідно уподібнитися природі, не заважати здійсненню гармонії, жити в узгодженні з природою. Не проблема "людина - світ" і, тим більш, проблема "Людина-космос" була в самому центрі уваги китайських мислителів, а проблема "Людина — суспільство" займала їх розум. Розвиток суспільства і розвиток людини, поєднані із знанням, ставляться в центр наукового дослідження.

ЛАО-ЦЗИ (579-499 до н.е.). Мудрець, філософ, житель царства ЧУ. Справжнє ім'я ЛІ-ЕР Лао-Цзи означає "учитель Лао". В свою чергу Лао — це призьвисько і воно означає — старий.

Напівлегендарний засновник даосизму. Ним написані книги: " Дао-де-дзін"; "Книга про дао-шляху та благу силу-де"; "Все суще змінюється само по собі".

Ця людина служила ніби архіваріусом при чжоуському дворі. Він зустрічався з Конфуцієм. Відомостей про нього до наших днів дійшло дуже мало.

Ідеї та думки Лао-Цзи: по собі можна пізнавати інших; будьте уважні до своїх думок - вони початок вчинків; якщо хочеш, щоб люди йшли за тобою — йди за ними; будь спокійний і не злостивий і люди зрозуміють тебе; хто вмер, але не забутий — той безсмертний; розмірковувати — значить жити, заспокоєння подібне смерті; байдужість ображає і оточуючих, і природу.

КОНФУЦІЙ (22.09.551 р. — квітень 479 до н.е.) Народився в печері на схилі грязевої гори в області Чанпін на сході Китаю в князівстві Лу. Сім'я належала до старовинного аристократичного роду, до того часу майже розореного. Ім'я, яке йому дали при народженні, було Кун Цю. Старанністю його прихильників ім'я Кун Цю мало-помалу змінилося почесним прізвиськом Кун-Фу-Цзи, що означає "Поважний учитель Кун", а багато століть по тому (XVI -XVII ст.) місіонери — єзуїти, що приїхали до Китаю і ознайомилися з його ученнями, зробили китайського мудреця та його вчення надбанням європейської цивілізації, латинізувавши його ім'я - Конфуцій.

В житті Конфуцій утримувався від чотирьох речей:

1. Він не вдавався до пустих роздумів.

2. Не був категоричний у своїх судженнях.

3. Не виявляв впертості.

4. Не думав про себе особисто.

Конфуцій боготворив порядок у всьому. Як Піфагор і Сократ, Конфуцій учив усно і не залишив після себе жодного рядка. Все, що нам відомо, - це записи його учнів.

Головні ідеї, думки, погляди: Жень, або гуманність, найбільш цінна якість особистості, вона досяжна в процесі освіти. Вищим принципом управління є Жень (гуманність) і правитель повинен бути взірцем, прикладом у всьому для свого народу, керувати по совісті, а не залякуванням.

Конфуцій приділяє мало уваги потойбічному світу та духам. Центр його роздумів, те, що турбує його більш всього — це проблема людини, її розуму та моральності. Він першим розробив концепцію ідеальної людини, благородного мужа не за походженням, а завдяки вихованню в собі моральних якостей і культури. Конфуцій надавав великого значення музиці - найкращому засобу зміни поганої вдачі та звичок, а головну роль відводив етикету - правилам благопристойності в різних життєвих ситуаціях. Ось деякі з його міркувань:

"Мораль благородного мужа подібна до вітру, мораль низької людини подібна до трави і трава хилиться туди, куди дме вітер" (31с. 22).

"Єдина справжня помилка" — не виправляти своїх минулих помилок" (51 с.21).

"Дурень жаліється, що люди погано знають його, а мудрець, навпаки, - що він не знає людей" (51 с.20).

"Досконала людина все шукає в собі, нікчема — в інших. Учення без роздумів не має сенсу, і роздуми без учення небезпечні" (51 с.22).

"Мудрість соромиться своїх недоліків, але не соромиться виправити їх" (51 с. 20).

"Перед людиною до розуму три шляхи: шлях роздумів — це найбільш благородний шлях; шлях наслідування — це найбільш легкий; шлях власного досвіду — це найважчий шлях" (51 с.23).

"Поважати всяку людину, як самого себе, і чинити з нею, як ми бажаємо, щоб чинили з нами, - вище цього немає нічого! (51 с.21).

"Возвеличуйте доброчинного та настановляйте ненавчених і люди будуть довіряти вам." (51 с.23).

"Спостерігайте за поведінкою людини, будьте уважні до причин її вчинків, уважно приглядайтесь до неї у вільні часи. Залишиться вона для вас загадкою?" (51 с.24).

Конфуціанство завжди застерігає від крайнощів, наприклад, від надмірної прихильності тільки до рефлексії, або тільки до почуттів. Іноді ставляться дуже складні питання, відповіді на які неоднозначні, наприклад: платити добром за зло — безглуздя. Чим же тоді платити за добро?

МО-ЦЗИ (МО-ДІ) (480-400 рр. або 475-395 рр.) до н.е. Філософ, мислитель. Погляди Мо-Цзи викладені у книзі, яка носить його ім'я та складена його учнями. Це плід колективної творчості моїстів протягом більш ніж двохсот років. До наших днів дійшли лише 53 розділи з написаних 71.

Вчений висунув і обґрунтував вперше в китайській науці категорії "ГУ" (причина) та "АЕЙ" (подібність, аналогія). Мудрець казав: "На основі минулого пізнаємо майбутнє, на основі ясного пізнаємо приховане". Він сповідав "принцип загальної любові", критикував конфуціанство. Мо-Цзи — виступав проти "вродженого знання". Справжні знання - це тільки одержані в процесі практичної діяльності. Речі, які існують навколо нас, мають об'єктивний характер і незалежні від нашої свідомості. Людська свідомість виникає в результаті діяльності органів відчуття та мислення.

ШАН-ЯН (390-338 рр. до н.е.). Вчений філософ. Справжнє ім'я Гуньсунь-Ян. Походив зі збіднілого аристократичного роду. Ось деякі з його висловлювань:

"Придивись до себе — побачиш весь світ" (17 с. ЗЗ).

"Якщо знання заохочуються і не переслідуються - вони примножуються" (11 с.130).

"Людину можна і треба навчати - тільки так можна допомогти їй" (60 с.62).

МЕН-ЦЗИ (МЕН-КЕ) (372-289 рр. до н.е.). Чи не найбільший після Конфуція філософ, представник конфуціанства. Народився в царстві Лу на території сучасної провінції Шаньдун. Його прізвище Мен, ім'я Ке. Був учнем Цзи — Си — онука Конфуція.

Вчення Мен-Цзи базувалось на тезі про початкову доброту людської натури, згідно з ним, людина є вродженим носієм добра та володіє здібністю творити його. Зло — це результат помилок людей і для його викорінення слід відновлювати початкову природу людини. Людина, її особливості, правила поведінки, обов'язок, знання вливаються в нас не зовні, а завжди притаманні нам." (160 с.71).

Деякі принципи вченого:

Не допускати втрати доброї природи людини, але вдосконалювати її. Постійно шукати втрачену свідомість (розсудливість, вдумливість). Завжди і скрізь треба пам'ятати про справедливість та доброчесність.

ЧЖУАН-ЦЗИ (369-286 рр. до н.е.). Мудрець, філософ. Прізвище Чжуан, ім'я Чжоу. Народився в провінції Мен, у володіннях Сун. Спочатку служив дрібним чиновником, а потім покинув службу і жив у самотності.

Його ідеї та погляди:

"Наше сприйняття оточуючого залежить від наших уявлень. Наші чуттєві сприйняття дуже мінливі. Досвідне сприйняття буде об'єктивним тільки тоді, коли ми звільнимося від нав'язаних нам умовностей та парадигм" (11с. 138).

"Людина, яка володіє досконалими моральними якостями, морально висока, нічого не придбає"(11 с. 34).

"Природу людини не можна переробити, долю не можна змінити, — це все одно, що зробити з вербової лози чашу для напоїв" (17 с. 20).

"Вдосконалення людини — це всього лише розкриття її природних задатків" (60 с. 54).

"Не мислити і не думати — це початок пізнання. Ніде не знаходитися і ні в чому не упиратися - це початок спокійного перебування, нічому не слідувати і не йти ніякою дорогою — це початок надбання" (17 с. 88).

СЮНЬ-ЦЗИ (СЮАНЬ-ЦЗИ) (313-335 рр. до н.е.). Вчений народився в царстві Чжао.

Сюнь-Цзи мав незалежний характер та різку прямоту суджень.

Його вчення:

"Вуха, очі, ніс, вуста та шкіра людини дають їй змогу стикатися з речами, світом, причому кожний з цих органів відчуття має свою межу дотикання і вони не можуть замінити один одного"(49 с.202).

"Серце — господар тіла і повелитель мудрості. Воно віддає накази тілу, а не приймає їх. Треба вірити своєму серцю" (49 с. 178).

"Коли серце допомагає природним відчуттям відрізнити істину, від брехні, це називається розміркуванням". (49 с.179).

"Торжествує не зло і не добро, а велика життєва пристосованість, спеціальна гнучкість та ситуаційна пластичність. Це праця, зусилля і це, не в останню чергу, мистецтво адаптації, таємниче і вічне уміння йти коротшим і менш затратним шляхом до мети або орієнтирів намагання" (49 с.124). При народженні досконала людина не відрізняється від інших. Вона відрізняється від інших тим, що вміє спиратися на речі та явища"(49 с. 111).

"Порівнюй свої бажання з бажаннями інших і роби для себе висновки — ось простий спосіб вчитися мудрості на цьому світі" (49 с.112).

ЛЮІ-ШІ-ЧУНЬУЙ (291-235 до н.е.). Мандрівний мудрець. Він казав:

"Найважливішим засобом для пов'язування космічної і соціальної гармонії є музика. Музика ошляхетнює душу, очищує серце, насичує тіло життєвою енергією". (17 с. 46).

"Спрямовуй свої думки і ноги туди, куди кличе тебе твоє серце. Живи для людей, підтримуй їх, твори добро, намагайся розібратися в житті і не чекай вдячності - в цьому і є основний сенс, це і є щастя"(17 с. 46).

ВАН-ЧУН (ЧЖУАН-ЖЕНЬ) (27 р. - близько 98 н.е.). Мудрець — універсал.

Повністю зберігалась лише книга "Виважування мір-кувань".

Скептично ставився до вчення конфуціанців.

Важливе місце в ученні Ван-Чуна займає поняття ЦИ — початкова субстанція світу, першооснова і джерело речей, що вникає в результаті згущення цієї субстанції. Так само народжується і людина, яка в принципі не відрізняється від тварини. Тому після смерті тіло її розкладається, а життєвий дух розсіюється.

"Джерелом пізнання реального світу є: почуття, сприйняття, споглядання речей і явищ"(60 с.35).

ЛЮ-СЕ (VI ст. н.е.). Зір та слух, нюх та смакові відчуття — слуги нашого тіла. Думки, почуття, мова, фантазії — слуги нашого духу. Якщо в серці панують лад, гармонія і спокій, істина сама собою відкриється нам. Іди своїм шляхом, не звертай в сторону і люди будуть цінувати тебе. Що би ти не зробив хорошого або поганого — воно повернеться до тебе". (49 с.106).

СЮАНЬ-ЦЗАН (600-664 рр. н.е.). Ідеї цього вченого:

"Духовні здібності особистості визначається конкретним сполученням вродженого і надбаного - все це необхідно правильно спрямовувати".

"Не думай про погане, жени від себе погані думки і життя стане набагато цікавішим" (17 с. 81).

"Кожний повинен іти своїм шляхом, але щоб не заблукати, треба оглядатися навколо себе"(17 с. 80).

"Природа — найкращий учитель; прислухайся, при-дивляйся, спостерігай і розмірковуй і ти обов'язково станеш мудрим"(17 с. 82).

ХАНЬ-ЮЙ (768-824 рр.). Вчений — універсал. В центрі уваги його вчення стояла проблема людської природи. Він першим використав термін "СЮНЬ-ПІНЬ" - три ступеня у відношенні до людської природи (вища - абсолютно хороша; середню можна повести в обох напрямках; нижча - абсолютно погана), яку він відокремлював від почуттів. Свою природу людина одержує при народженні, почуття ж одержує в контакті з зовнішніми речами"(60 с.53). Хань-Юй розширив термін "Жень" (людяність, гуманність) до поняття загальної любові.

ЧЖОУ-ДУНЬЇ (1017-1073 рр.). Ось деякі його ідеї:

"Людина повинна мати п'ять моральних принципів: людяність, справедливість, ґречність, знання, вірність — і тільки тоді вона може відрізнити добро від зла. Основою моральних якостей і джерелом будь-якої діяльності є щирість" (49 с.101).

"Визначивсь у своїх бажаннях, спрямуваннях і йди своїм шляхом" (Ис.129).

ЧЖАН-ЦЗАЙ (1020-1078 рр.). Змолоду вивчав буддизм та даосизм, а пізніше почав займатися конфуціанством. Однією з його основних ідей була думка про те, що з кожним у міжособистісних відносинах пов'язана специфічна моральна вимога, однак любов охоплює всіх їх, тому людина любові ототожнює себе з небом і землею.

"Єдність природи речей (людини) і свідомості здійснюється завдяки розуму" (11 с.13).

ЧЕН-ХАО або ЧЕН-І (1032-1085 рр.). Його ідеї:

"Між вдосконаленням внутрішнього життя і поведінки існує тісний зв'язок. Зовнішній та внутрішній світи осо-бистості можна пояснити за допомогою щирості"(49,с.17).

"Там, де все закінчується, все і починається" (60 с.42).

"Допоможи людям, не думай про зиск - і ти не пожалкуєш" (60 с. 41).

ЧЖОУ-СІ (1130-1200 рр.). Головні ідеї цього мудреця: природа людини — це, передусім, доброта. Головним у вихованні вчений вважав: з одного боку утримування благої природи, яку одержала при народженні людина, а з іншого - очищення від "моральних шлаків", що виникли при взаємодії з навколишнім світом.

"Знання спочатку — дії потім; якщо тільки знати, але не діяти, то це порівнюється з незнанням. Якщо говорити про те, як багато треба знати, то чи не краще знати головне? Знаючи головне, чи не краще перетворити ці знання у вчинки?» (21, с.103).

ЛУ-ЦЗЮЛУАНЬ (1139-1193 рр.). В основу свого вчення мислитель поклав СІНЬ (серце, душа, розум, думка) — термін, який, мабуть, краще всього передається поняттям "свідомість". СІНЬ — це єдине і неподільне, тотожне принципам природи, людини, речей і існуюче тільки в нашій свідомості. Вчений намагався і розділити і, одночасно, об'єднати поняття душа, розум, серце і навіть заводив мову про підсвідоме (несвідоме), але сучасники його не розуміли.

У-ЧЕН (1249-1333 рр.) Вчений, філософ, неоконфуціанець. Народився в Чунжені, округ Фучжоу, провінція Цзянси. Був ректором університету Го-Цзи-Сюс (1368 р.) та керівником Імператорської академії Хань-Мінь (1321 р.). Природу людини, яка від народження є доброю, У-Чен ототожнював із законом ЛІ, однак, оскільки вона пов'язана то з чистою, то з закаламутненою ЦИ, оскільки існує розподіл людей на піднесених — мудрих, та низьких — нерозумних, то крім добра існує і зло.

"Знати все неможливо, але розуміти, що робиться навкруги — необхідно" (11 с.14).

ВАН-ЯНМІН (1472-1569.). Народився в Юе-Чен провінція Чженцзян, помер — в Найвань, провінція Дзянси. Середньовічний філософ, представник конфуціанства. Його ідеї:

"Кожна людина може стати досконало мудрою. Моральна поведінка — це природне вираження внутрішнього знання того, що є благом. Єдність знання і дії — обов'язкова. Серце — свідомість і є вроджене знання. Внутрішня (глибока) потреба людини — це інтуїтивне розпізнання добра. Звертаючись до свого серця, кожна людина здатна зрозуміти, що є вірним, а що ні. Весь світ існує лише в нашій свідомості ("душі"), бо дух є основним джерелом всього світу і заключає його в собі: (11 с.55). Вчений висунув теорію інтуїтивного пізнання, заснованого на виявленні ідей, що початково закладені в нашому розумі, у зв'язку з чим процес пізнання є, передусім, само-пізнанням".

ЧЕН-ЦЗЯН (XVI ст.). Одне з його висловлювань: "Звук струмка, що дзюрчить, спів птахів, краса гір та долин, цвітіння трав виховують наш зір та слух. Вдумливе читання книжок, розумна бесіда виховують паш розум. Музика та живопис виховують наше серце" (49 с.48).

ДАЙ-ЧЖЕН (1724-1777 рр.). Джерелом зла в людині вчений вважав лише збочення почуттів - егоїзм, брехню, жадібність, підлість, зраду і таке інше. Справжні почуття і бажання не можна пригнічувати. Загальна любов називається гуманністю; здійснення гуманності, втілення її в життя називається справедливістю (60 с.650).

КАН-ЮВЕЙ (1858-1927 рр.). Джерелом людських страждань вчений вважав "дев'ять перешкод": державні, класові, расові, статеві, професійні, релігійні, національні, вікові та економічні. На його думку всі ці перешкоди з часом повинні обов'язково зникнути назавжди.

ТАНЬ-СИТУН (1865-1868 рр.). Цінність гуманності може бути обґрунтована за допомогою сучасних наукових даних та технічного прогресу (гуманність і навчання, гуманність і сучасна наука і таке інше — синтез кращих ідей Китаю).

СУТЬ-ЯНСЕН (1866-1955 рр.). Він вважав, що всім людям повинен бути даний рівний шанс на розвиток своїх здібностей. Розвиток же здібності, обдарованість залежить від інди-відуального рівня потреб кожної особистості, а також від вольових якостей в цілому.

ФЕН-ЮЛАНЬ (1895-1990 рр.). Вчений стверджував, що існують чотири сфери буття: сфера невинності, сфера практики, сфера етики і сфера трансцендентного.

Кожна особистість - це "людська формула". Чим духовно багатша, інтелектуально розвинутіша, емоційно багатообразніша особистість, тим складніша її формула.

"Червоною стрічкою" через розвиток всієї китайської психології проходять три теми: гуманність, доброта і щирість. Але китайці не обійшли своєю увагою і такі важливі "теми" світової психології як почуття (чуттєвість, чутливість), самосвідомість, моральна поведінка, сприйняття і уява (уявлення).

Китайці надають велике значення почуттям. Людські почуття, на думку китайських мудреців, належать і зовнішньому світу. Самопізнання в китайській психології, філософії і, взагалі, в культурі було не в зведенні свідомості до суб'єкта, а навпаки - в охопленні свідомістю всієї повноти життєвих якостей людини, всієї її суті і глибини; велика увага до межі осмислюваного, що само по собі просувало до внутрішнього переродження людини. Подібне світосприйняття має на увазі існування і навіть взаємозалежність інтелекту і чуттєвого життя. Для китайців завжди думка повинна бути "сердечною", "пронизаною почуттями", і навіть, більше того, чим сильніше почуття, тим ясніша свідомість.

Найвища китайська мудрість: знання рівноцінності усіх моментів життя і здатність видобувати для себе одночасно і радість, і зиск з кожної справи; вбирання в себе максимальної повноти життя.

ІНДІЯ

 

Індія — казкова, незвичайна країна. Слони та магараджі, пишність палаців і багатство природи, зачаровуючи пісні та красиві горді люди.

Древньоіндійська цивілізація — одна з найвеличніших і таємничих на Сході. На її основі сформувався індо-буддійський тип культури, що відрізняється оригінальністю, своєрідністю і такий, що зберігся до нашого часу, при чому не тільки на території Індії.

Цивілізація на півострові виникла пізніше шумерської та єгипетської. Писемність існувала в Індії вже в III тис. до н.е. Потреби повсякденного життя вимагали від індійців накопичувати спостереження за явищами природи. Так з'явилися перші знання в області медицини та інших наук. Первинні форми наукових знань тісно перепліталися з релігійними віруваннями, магічними уявленнями і діями. Указання на лікування збереглися в Рігведі — збірці найдревніших індійських гімнів. Лікарі вже в той час мали деякі анатомічні знання.

Стародавніми пам'ятками древньоіндійської науки та літератури є ВЕДИ. Ведична література дуже широка за своїм змістом, в неї входять тексти різних історичних періодів. Це збірки-самхіти: "Рігведа" (збірка гімнів), "Яджурведа" (збірка жертовних формул), "Атхарваведа"(збірка магічних заклинань та формул), "Брахмани"(тлумачення ритуальних текстів), "Упандіши" (релігійно-філософські трактати) та інші.

Згідно з індійською традицією, заключним розділом ведичної літератури є "Упандіши". Це група текстів, які об'єднують філософські тлумачення ведичної міфології та ритуалу. "Упандіши" — це, по суті, перша спроба осмислити світ в рамках єдиного послідовного вчення. Саме в "Упандішах" була сформована доктрина карми, яка потім пронизувала не тільки ортодоксальні вчення, але і такі релігійно-філософські системи, як джайнізм та буддизм. Все в світі визначається моральним законом. Душа народжується або вмирає, потім виникає знову в тій чи іншій формі у відповідності до етичного балансу дій та вчинків, які люди творили за життя.

У ведичній релігії одним з головних було вчення про карму. В уявленнях древніх індійців тіло — смертне, душа — вічна, після смерті вона переселяється в інше тіло, в залежності від поведінки людини в минулому житті. Поняття "карма"(дія) означає не тільки поведінку, але й воздання, з яким вона складає єдність. Душа доброчинної людини відроджується серед більш високих людей, а гріховної - серед більш низьких. Головний шлях до хорошої карми — розуміння, усвідомлення свого місця в системі варн (каст).

Людина як окрема особистість повинна прагнути до звільнення від рабства чуттєвого індивідуального, щоби злитися з загальним та початковим.

Почавши з осмислення відносин між богами та людьми, древні індійці прийшли до міркувань про співвідношення між природним та надприродним, духовним та матеріальним, тобто вийшли на певний рівень абстрактного мислення, що повинно було неодмінно привести до появи релігійно-філософських шкіл, які торкалися різних боків світогляду людини, різних способів світорозуміння. До цих шкіл належать: Санх'я, Веданта, Йога, Ньяя, Вайшешика, Миманса.

Однак ці філософські учення, що будувалися на ґрунті брахманізму та визнавали авторитет Вед, не відповідали умовам суспільства, яке розвивалось. Назрівав перегляд традиційних уявлень, і середина І тис. до н.е. ознаменувалась в Індії духовним заворушенням, появою мандрівних мудреців, аскетів, які сповідали нове вчення, новий шлях до спасіння. В суперечках і сутичках між різними вченнями виділявся буддизм. Його засновником вважається Сіддхартха Гаутама.

Буддизм виявився прийнятним для різних верств населення і різних народів. Зокрема він одержав широке розповсюдження в І ст. н. е. в Китаї, Тибеті, Японії. Однак в Індії буддизм не витіснив інші культи і поступився індуїзму — новій формі брахманізму.

Для індо-буддійської системи цінностей картини світу характерне злиття релігії, філософії та наукового знання. Вона пронизана релігійно-філософськими роздумами про внутрішній світ людини, реальності та нереальності її існування, пошуками істини та її значення. Індійських мислителів не цікавили логічні основи побудови наукового знання, їм були більш цікаві таємниці всесвіту та практичні питання.

Особливою повагою в Стародавній Індії користувалися такі області знання, як астрономія, математика та медицина.

Ще за глибокої давнини в Індії зародилася наука про довголіття (Аюрведа), на якій сьогодні заснована тибетська медицина. Індійські лікарі вивчали властивості трав, вплив клімату на людину. Значна увага приділялася гігієні, дієті, різним психотехнікам і т. ін.

У V ст. н. е. Індія перетворилася на могутню, багату державу — країну легенд та казок. Економічна міць країни сприяла розквіту архітектури і науки, літератури і мистецтва. Не останнє місце в цьому ряді належить філософії (а значить, і психології).

Величезний вплив на розвиток наук, в тому числі і філософії, психології мав, знову ж таки, буддизм, що виник в IV ст. до н.е., але фактично мав більш ранні корені. Його вплив на розвиток світогляду і філософії дуже великий. Проблеми буття особистості, страждання, надії і звільнення — все це є "візитною карткою" доброго, трохи наївного і дуже працелюбного народу. Індія — дуже строката країна. Безліч народностей, сект вражають своєю різноманітністю, повнотою та різнобарвністю.

БУДДА ШАКЬЯ-МУНІ (принц Сідхартха Гуатама, 566 — 476 рр. до н.е.). Першозасновник буддизму — однієї з трьох світових релігій. Будда в перекладі означає Просвітлений. Ядро його поглядів — чотири благородних істини: істина страждання істина причини, істина звільнення, істина шляху. Істина страждання — все у світі минає, не має постійної субстанції і тому повне скорботи. Істина причини — причиною страждання є жадання буття, бажання, пристрасті, потяги. Істина звільнення — звільнитися від страждань можна лише відмовившись від бажань, пригнітивши в собі пристрасті. Істина шляху — для досягнення спасіння необхідно виключитися з кола перевтілень, досягнути стану нірвани.

НАГАРДЖУНА (приблизно 113-213 рр. н.е.). Мудрець — оригінал. Був монахом і прийняв в юні роки посвячення в монастирі Кашміро-Гандхарської області. Все життя дотримуватися чернечих правил. Нагаджуна мав незвичайні психічні можливості, був дуже обізнаний в медицині та хімії, астрології, біології, мінералогії. Він заснував школу мандх'яміків, як кажуть європейські вчені, нігілістів.

Досягненням вченого було усвідомлення того, що знання — баласт і треба шукати іншого шляху. Йому віддаються почесні як "другому Будді", як такому, що створив "другий оберт колеса учення", як засновнику махаяни.

Мудрець був вчителем царя Сатавахона та його дружини Чандралекхи. Із всіх послідовників Будди Нагарджуна — найбільш плідний автор, йому приписують більше 200 праць.

Нагарджуна першим виявив і чітко сформулював один з найдивніших парадоксів пізнання — парадокс виникнення (парадокс новини). Хід його думки такий: виникнення не існує, бо нічого нового неможливо ні помислити, ні зрозуміти. І дійсно: якщо воно нове, то воно або нарівні зі старим, або виникло зі старого. Тут доцільно пригадати прислів'я, що все нове — це добре забуте старе. Але якщо воно зі "старого", то яке ж воно тоді "нове"? Адже воно було і такої ж якості, і віку, що і все, що ми спостерігаємо крім нього.

В цьому світі благополуччя теперішнього і прагнення до кращого майбутнього суперечать одне одному (знову ж згадується вислів древніх греків "краще - ворог хорошому").

Є два рівні міркування: умовний і вищий; останній вивчається через перший. Все виникає незалежно від чогось іншого, не є тотожним цьому іншому, ні повністю відмінним від нього. Таким чином, речі не можуть зовсім щезнути, але вони і не існують вічно.

Нагарджуна для індусів є мудрецем з мудреців, про нього складено безліч легенд.

АСАНГА (близько 310-390 рр. н.е.). Вчений — буддист, один з засновників школи йогачара.

Для концепції Асанга характерне прийняття низки понять ханаяни, особливо в галузі психології. Він вважається одним з попередників розвинутого тантризму. Стриманість і поміркованість, увага до людей, любов до природи і вимогливість, намагання все зрозуміти - ось що пропагував Асанга.

ДЖАЯРАШИ БХАТТА (приблизно VII ст.). Одна з ідей Джаяраши Бхатта: сприйняття, умовиводи та судження не приводять до знання. Він був запеклим прибічником матеріалізму. Одне з положень, яке він висував, звучало так: "Мета життя — спробувати все і відчути максимум радості, насолоди та задоволення - це і є щастя". (27 с.29).

МАТХУСУДАНА САРАСВАТІ (народився в VII ст. в Коталіпурі, час і місце смерті невідомі). Дуже суперечливий і загадковий мудрець. Одна з його ідей: ".... світ ілюзорний; ілюзорність - ні реальність, ні нереальність" (16 с.103).

"Всесвіт — то Бог, а душа — частка Його" (52 с.84).

ШАНКАРА (кінець VII - початок IX ст.). Його висловлювання:

"Єдина і всепрониклива реальність — це Бог, ним пронизане все і Він є все"(16 с.170).

В суб'єктивному аспекті душа "Я" виступає як Бог, як безкінечна свідомість, що веде до блаженства від злиття пізнаючого, пізнаваного і пізнання. Шлях знання веде до подолання і звільнення. Спасіння досягається не самознищенням "Я", а здійсненням безконечності та абсолютності цього "Я", усвідомленням його надемпіричності та єдиносутності"(27 с.81).

Універсальний характер вчень Шанкара, сполучення напруженого інтелектуалізму з постійною увагою до світу обумовили їх виняткове місце в історії.

РАМАНУДЖА (народився приблизно 1017 р. — час смерті невідомий). Душа, на його думку, являє собою нескінченно малу вічну субстанцію. Внутрішньою і основною якістю душі є ніколи не покидаюча її свідомість (за будь-яких умов душа визнає себе як "Я"). Залежність душі визначається прив'язаністю до тіла, в якому вона втілена. Душа ототожнює себе з тілом, прив'язується до земних успіхів, жадає почуттів, задоволень і т. ін.

ДЖРМАРАДЖА АДХВАРИН (народився в південній Індії в XVII ст. дата, місце смерті невідомі).

Вчений називає шість джерел пізнання: прийняття, умовивід, порівняння, умовне припущення, словесне судження та не сприйняття. Сприйняття він поділяє на два види: зовнішнє — через один з п'яти органів чуття; внутрішнє — це задоволення, біль, любов, ненависть. Умовивід він пов'язує з визнанням чогось (наприклад, диму без вогню не буває і т. ін.). Порівняння — це подібність, або схожість. Словесне судження, або словесне пізнання, — це те, в чому немає протиріччя в розумінні. Воно ж і словесне свідчення. Умовне припущення це те, що сумнівне і недоведене, але життєздатне. Нарешті, не сприйняття — це єдиний засіб пізнання неіснуючого. Наприклад: математично обчислене, але ніяк не сприйняте небесне тіло. Або інший приклад: в зовсім темній кімнаті стоїть крісло, і поки людина не вдариться — крісло знаходиться в сфері не сприйняття.

РАБІНДРАНАТ ТАГОР (1861-1941 рр., Калькутта). Ідеї: сучасна цивілізація накопичила матеріальні багатства, але забула про своє духовне благополуччя. Метою дійсної освіти повинне стати звільнення від пристрастей, невігластва, помилок та забобонів. Головна мета людини як особистості полягає в тому, щоб звільнитися від кайданів "Его", що виникають під впливом бажань, та виразити свою душу в любові.

На своєму незмінному рівні людина — це тварина, повна бажань. У розвинутої ж людини є три джерела пізнання: відчуття, розум і почуття. Через відчуття людина, по можливості, пізнає світ; за допомогою розуму вона творить науку і філософію, засновану на логіці. Але тільки через почуття їй відкривається Найвища істота, Найвища Суть: АБСОЛЮТ — БОГ — ТВОРЕЦЬ.

САРВЕПАЛЛІ РАДХАКРИШНАН МАДРАС (1888-1975 рр.). Його ідеї — індуїзм — швидше стиль життя, ніж догматична віра. В його основі лежить духовний досвід, побудований таким чином, щоб дати кожному члену суспільства можливість, передусім, усвідомити обов'язки, притаманні даній стадії його життя, і, нарешті, одержати Найвище Благо.

У людини чотири мети в житті: багатство (матеріальне благополуччя); культурне або художнє життя; праведність (справедливість, милосердя, доцільність); духовна свобода (досконалість і прагнення до неї). Керуючись цими цілями, прогресивна особистість для себе повинна обмежувати прагнення до задоволення та насолод і поступово відмовлятися від егоїстичних бажань, приносячи користь людям і природі, тим самим готуючи себе до Найвищого Блага. Був переконаний у незалежності духовних цінностей, які ототожнював із цінностями релігії, що розуміються, передусім, як бачення духовної основи світу.

КРИШНАМУРТІ (1895-1993 рр.). Відкидаючи всі закінчені уявлення про буття, всі системи, він вимагає від своїх слухачів не запам'ятовування, а співучасті. Справжнє розуміння істини за Кришнамурті припиняє діяльність розуму, який рятується від страху смерті за релігійними та філософськими символами, та всяку взагалі обумовлену "діяльність", даючи місце причинно-необумовленій "дії", яка іде від вільної глибини особистості.

Індуські мудреці розуміють людську особистість як збалансовану, майже досконалу систему і в такому контексті говорять про значення і призначення людини, її вищі цілі, про глибину особистості, про світ та ілюзії, про джерела пізнання в окремому і загальному порядках, про умовиводи, про сприйняття і не сприйняття, і нарешті, про духовність і любов, про діяльність і глибокомудрість.

ІСЛАМСЬКИЙ СВІТ

 

Арабський Схід або ісламський світ різко відрізняються своєю психологією від Європи. І цю різницю треба сприймати не з позиції "вище-нижче", а об'єктивно, без упередження, з цікавістю і розумінням.

Схід — справа тонка. І цей загальновідомий вислів більшою мірою стосується мусульманських країн. В цих країнах проживає безліч національностей і народностей, які в VII ст. почали об'єднуватись під крило однієї релігії (до речі, наймолодшої серед світових релігій). Іслам — це, передусім, покора, аскетизм і терпіння. Арабські, або як прийнято називати, арабомовні країни з загальним розквітом східної культури в ХІ-ХІІ ст. об'єдналися у величезну єдину країну - Арабський Халіфат. Всі ці події потягли за собою розквіт наук і мистецтва, в тому числі філософії, психології, медицини. В науці переважають матеріалістичні тенденції, а також має місце вплив вчених Стародавньої Греції.

В давні часи араби були язичниками і поклонялися різним племінним богам. Наприклад, у племені корейшитів був Бог — Аллах. Вони також сповідали зороастризм, індуїзм, християнство, які привезли в Аравію місіонери. Все це дозволяє сказати, що араби вели відкритий спосіб життя. В спілкуванні з іншими народами здійснюється взаємообмін у всіх сферах життя.

В медицині араби не тільки засвоїли досвід античних медиків, але й значно просунулись вперед. Вони використовували в своїй роботі вівісекцію (операцію на живій тварині з метою вивчення функцій організму), ретельно вивчали анатомію, особливо перебіг хвороб.

В XVIII ст., коли лигає зародилось ісламське богослов’я, виник рух кадаритів, який поставив під сумнів догмат про фатальність долі людини, а значить її пасивність. На основі раціоналізму грецької науки кадарити відстоювати ідею свободи волі, тобто відповідальність людини за свої вчинки. Представник цього напрямку Аль-Кінді визнавав роль Бога як творця природи, абсолютну мудрість якого осягнути людини не дано ніколи.

Навпаки, Ібн-Сіна був упевнений в пізнаваності світу. Він заперечував положення про те, що Аллах постійно творить світ і тому він наповнений чудесами. Як матеріаліст, Авіценна (Ібн-Сіна) заперечував ідеї креаціонізму - створення світу богом з "нічого". Разом з тим, прагнучи узгодити науку та релігію, вчений висунув містку формулу: "Бог сотворив світ, щоб людина пізнавала його, а через нього — Бога". (54 с.74).

З критикою цих поглядів виступив прибічник мусульманського ідеалізму — Аль Газалі. Він вважав, що не можна пояснити явища природи і людської свідомості природними причинами.

Могутність Бога виключає незалежність і самостійність матеріального джерела.

Не дивлячись на те, що внесок вчених арабомовної частини світу "в світову скарбницю психології" невеликий, але, тим не менш, він цікавий і неповторний.

ЯМВЛІХ (близько 260-330 рр. н. е.). Одночасно арабський і античний мислитель, жив в Сірії.

Його ідеї: душа належить розуму в міру своєї розумності (55 с.403). Вчений суворо і різко відрізняв душі людей, вічно пов'язані розумово розумною природою, від душ тварин. Богів Ямвліх поділяв на надкосмічних і внутрішньо-космічних. У спілкування мислитель відрізняв діалог, розуміння, тлумачення, причому, останнє він розподіляв за типами: повсякденне, побутове, етичне, математичне і метафізичне.

АЛЬ-АШАРІ (IV ст.). Ось деякі думки вченого:

"Ретельність, завзяття повинні бути розумними, а міркування-зрозумілими" (57 с.95).

"Знання є те, що потребує, щоб той, в кому воно є, пізнавав. Шлях до пізнання тернистий і важкий, але солодкий і приємний" (57 с.100).

РАБІ'А АЛ-АДАВІЙ'А (717-801 рр.). Це жінка, яка жила в Іраці, була рабинею. Вона знаходилася весь час в духовному пошуку. Ця жінка досить дивна, вона вела життя як мандрівний мислитель. Чимось нагадувала Сократа і українця Г. Сковороду. Ніколи не записувала своїх думок та висловів. Жінка, знаходячись в постійному пошуку, володіла глибокою щирістю своїх висловлювань. Після смерті про неї ходило багато легенд, байок, анекдотів. "Іди вперед і ти прийдеш; прийдеш — і не пожалкуєш. Знай, що в тобі мають потребу всі, навіть ті, яких ти не помічаєш. Багатство і величність ніщо у порівнянні з добротою, щирістю і милосердям. Будь уважним до людей і вони тебе зрозуміють. Ти потрібний світу, а світ — тобі" (11 с.316).

"Сприйняття, осмислення, переконання повинні бути активними і приводити до відповідного способу життя, а не до пасивності, фаталізму і фанатизму") 11 с.399).

АБУ-БАКР АР-РАЗІ. Жив в Іраці в 865-925 рр. Його ідеї: "Людина повинна прагнути одержувати знання і творити по справедливості".

"Пристрасті неодмінно повинні приборкуватись і пригнічуватись. У прагненні до задоволень треба мати деякі об-меження — верхню і нижню межу. Вчений висуває два принципи і пов'язує їх з поведінкою людини: не творити одне одному зла; задоволення дозволені лише тією мірою, поки вони не ведуть за собою страждань." В цьому зв'язку він говорить про звички і про потреби - можливості (11 с.18).

АЛЬ-ФАРАБІ (870-950 рр.) народився в районі Фарабу у впадінні річки Арись у Сирдар'ю, що відповідає Шаульдерському району Південно-Казахстанської області. Він є вихідцем з привілегійованих прошарків тюрків, про що свідчить слово "Тархан" в складі його повного імені. Коли Аль-Фарабі прибув у Багдад, там жив і працював відомий мислитель — Абу Бісер Матта б'Іуніє. Він викладав логіку і в нього відносно цього була дуже висока репутація і загальна свідомість. Аль-Фарабі відвідував його лекції. Після загального навчання логіці він деякий час провів у місті Харроні, де мислитель — християнин Іуханна б. Хайлан навчив його особливим застосуванням і використанням логіки. Після цього Аль-Фарабі повернувся до Багдаду, де став вивчати філософські науки. Він познайомився з усіма книгами Аристотеля, придбав легкість у сприйнятті як їх ідей, так і сукупності задач і проблем. Він також цікавився китайською та індійською мудрістю.

Учення Аль-Фарабі:

"Придбання людиною знань здійснюється через почуття" (68 с.31).

"Душа людини потенційно пізнаваюча. Почуття — це засіб, за допомогою якого людська душа одержує знання" (68 с.40).

"Потенційний інтелект — це одна зі здібностей душі, або щось, сутність чого здатна або готова абстрагувати сутності і форми існуючих предметів від матерії. Що ж до людського інтелекту, то він, звісно, з'являється у людини на початку її існування і являє собою якесь розташування в матерії, підготовлене до сприйняття розумоосяжних форм" (68 с.47). Благопридбаний інтелект являє собою здібність людського розуму пізнавати існуючі речі, оперуючи вже поняттями про них. Благопридбаний інтелект є актуальний інтелект в дії, коли поняття — форми актуального інтересу - здійснюють свою основну функцію — цілісне пізнання матеріального світу; актуальний інтелект є ніби субстратом та субстанцію для благопридбаного інтелекту.

"Пізнання — головна потреба людини. Процес пізнання має два ступеня: перший з них — зовнішні мінливі якості; другий — суть предметів.

"Душа не може існувати раніше тіла, як це стверджує Платон; так само вона не може переселятися з одного тіла в інше, як це стверджують прихильники вчення про перевтілення душ. Душа не передує тілу, а з'являється і вмирає разом з ним, звідси і пізнання не є "пригадування" душі".

"Розуміння універсалів, здійснюваних людиною, відбу-вається через чуттєве сприйняття одиничних предметів".

"Кмітливість — це здібність прекрасно здогадуватись про щось швидко, без затрати часу або в короткий проміжок часу".

"Розсудливість — це те, що прості люди називають розумом. Якщо людині притаманна ця сила, то її називають розумною. Людина стала розумною завдяки розуму".

"Мудрість — є знання віддалених причин, від яких залежить буття решти існуючих речей, і найближчих причин речей, які мають причину".

"Я знаю небагато, але те, що знаю — знаю досконало".

"Норма поведінки викладача полягає в тому, що він не повинен проявляти ні надмірної суворості, ні надмірної поблажливості, тому що суворість підбурює учня проти свого вчителя, а поблажливість призводить до неповаги його персони, не старанності до його викладання та його науки. З боку учня просто необхідні старанність і наполегливість".

"Всі моральні якості, як прекрасні, так і потворні, набуваються з часом. Коли людина не володіє усталеною вдачею, то зіткнувшись з хорошою або поганою вдачею, вона може по своїй волі перейти до протилежного".

"Хороша вдача і сила розуму, обидва разом є людським достоїнством в тому розумінні, що доброчинність кожної речі є в перевершені і досконалості в ній і в діях".

"Щастя — результат виконання місії, до якої людина призначена як розумна істота. Мета її життя — в удосконаленні думок і в практичній діяльності" (58.с.416).

РАЗІ-АР-РАЗІ (латинізоване — РАЗЕС) (865-925 або 934 рр.). Іранський вчений — енциклопедист, лікар і філософ, раціоналіст і вільнодумець, мудрець — універсал.

В основі наукової концепції Разеса лежить вчення про п'ять вічних начал: "творця", "душу", "матерію", "час", "простір". Надісланий творцем розум, прищеплює душі, яка знаходиться в полоні матерії, прагнення до звільнення.

Разес вірив у абсолютний простір, абсолютний час і визнавав багато чисельність світів. Він виступав проти аскетизму, закликав до активності, вважаючи взірцем Сократа.

Людина може все — треба тільки дуже захотіти. Можеш вважати себе мудрецем, але краще нехай тебе вважають таким інші мудреці. Душа — це маленький всесвіт і людина розмовляє з Космічним Всесвітом за допомогою неї.

БІРУНІ (Абу Райхан Мухамед Ібн Ахмет) (973-1048 рр.). Тюркський мудрець. Вчився в різних місцях Середньої Азії. В 1010 році в Ургенті створив науковий центр і керував ним. В теорію пізнання вчений вніс цінні положення.

Безліч спостережень породжує здібність запам'ятовування, що залежить від аргументації того чи іншого положення. Ревність, терпіння, старанність під час занять служить основою для досягнення високої пам'яті. Він надавав великого значення аналогіям та логічним висновкам. Найбільше щастя для людини - це щастя пізнання.

ІБН-СІНА (АВІЦЕННА) (980-1037 рр.). Бухара. "Життя кожного долі своїй підвласне, ніхто не може уникнути помилок..." (72 с.31). В своїй космології вчений прагне зберегти безперервність у співвідношенні між єдиним та численним. Все це він інтерпретував таким чином, щоб дати натяк на складність духовного світу та сакрального космосу, в якому має місце духовна реалізація.

Існують три субстанції: розум, душа і тіло. Розум повністю віддалений від матерії. Душа існує як щось віддалене від тіла, але пов'язане з ним. Тіло — це підпорядкована матерія, що відчуває потребу в душі.

Однією з функцій розуму є осяяння умів. Розум має такі рівні: актуальний, діяльний, потенційний. За допомогою діяльного розуму стає можливим осяяння.

Доктрина передбачень Авіценни така: він розподіляє пробудження і мету передбачень на чотири рівні: інтелектуальний, уявний, містичний і практичний, і при цьому стверджує, що деякі люди наділені виключно багатим даром інтуїції, завдяки якому вони самостійно приходять до багатьох відкриттів. Пророк повинен мати здібність до реалізації пророкування (це дуже співзвучне сучасній нетрадиційній психології, де говориться про те, що мисляча, розумна людина повинна вміти прогнозувати та проектувати своє майбутнє). Ототожнення пророка з діяльнісним Розумом дозволяє пророку мати над світом таку владу, яку має "Я" над тілом.

Серцевину вчення Авіценни складає його психофізіологія, яку відрізняють дві особливості. Перша заключається в тому, що майже всі життєві акти — від найпростішого (рослинного), до найскладнішого (образного мислення) — ставилися ним в залежність від тілесних змін, що проходять в різних системах організму. Своєрідність іншої важливої особливості, яка витікає з першої, полягає в тому, що Авіценна намагався розглядати як притаманні самому тілу не тільки рослинні відправи, але й твариноподібні, до яких відносив відчуття, сприйняття, афекти, бажання і рухи. Це означало те, що область чуттєвості виходила з-під залежності особливого духовного начала або форми і на ці психічні феномени розповсюджувались загальні закони природи. Оскільки названі психічні явища виступили як окремі модифікації природних сил, то, подібно до інших явищ природи, вони можуть вивчатися об'єктивними прийомами, подібними до тих, які вико-ристовують в природничих науках, тобто дослідним шляхом (можна сказати з упевненістю те, що майже за тисячу років до зародження експериментальної психології, Авіценна її передбачив). Саме у цього вченого ми вперше зустрічаємося з початком дослідного, експериментального проникнення у світ психічних явищ, у святиню психології.

АЛЬ-ХАРАЗІ (X ст.). Деякі вислови вченого: "Уміння — не за семи замками, воно в твоїх руках" (19 с.202).

"Не той розумний, хто може відрізнити добро від зла, а той, хто з двох зол може вибрати менше" (19 с.200).

"Спостерігай і роби висновки, роби висновки і дій, — результат буде неодмінно" (19 с.203).

"Якщо ти вважаєш, що тебе не розуміють, - значить ти робиш щось не так" (57 с.201).

УНСУРАЛМААЛІ (XI ст.). Його вислови: "Якщо хочеш бути проникливим, роздивись своє обличчя у дзеркалі інших" (57 с.204).

"Тільки той справді вчений, хто добре чинить" (57 с.220).

АЛЬ-ГАЗАЛІ (1058-1111 рр.) Іранський вчений. Народився в м. Тусі (тепер Мешхед). Рано прославився своєю вченістю. З 1091 року викладав філософію і теологічні дисципліни у Багдаді в знаменитій богословській школі (медресе) Нізамі'я. Його вчення:

"Не досягнути пізнаваного - значить пізнати. Знання є атрибут, який дає здібність тому, хто його має, діяти відповідним чином" (58 с.310).

"Придбані знання повинні бути застосовані до якоїсь справи" (58 с.3)1).

"Особиста наука без застосування — це зброя, яка схована в піхвах. Сумнів є шлях до істини: хто не сумнівається, той не бачить; хто не бачить, той не зрозуміє; хто не розуміє, той перебуває в темряві" (58 с.312).

Серед великих вчених мало таких, хто розбирається у змісті слів "душа", "дух", "серце", "розум", і про те, що мається на увазі під цими назвами, різниці між ними за значенням, їх визначеннях і в тому, що вони описують. Джерелом більшості помилок є невігластво, неосвіченість щодо значення цих слів і тих відмінностей речей, які вони означають.

Слово "серце" має два значення. Перше з них — тканина конусоподібної форми, яка знаходиться з лівої сторони грудей. Інше значення — божественний духовний дар, пов'язаний з цим тілесним серцем. Цей дар є суть людини, осягаюча, знаюча і усвідомлюючи. Вона ж — розмовляючи, контролююче, вкорінюючи і потребуюче; воно пов'язане з тілесним серцем і для більшості людей важко розібратися, який же цей зв'язок. Цей зв'язок подібний до зв'язку акуденцій з тілами та атрибутів з предметами, що їх визначають, зв'язку того, хто використовує знаряддя, із самим знаряддям або зв'язку того, хто займає місце, з місцем.

Друге слово — "дух" — також має два значення. Перше — прекрасний елемент, джерело якого - порожнина тілесного серця і який розноситься через пульсуючі судини у всі частини тіла. Його розповсюдження в тілі, розлив вогню у всіх членах та органах, подібно до розливу світла від джерела світла, який знаходиться в кутку домівки: воно освітлює в домі не тільки цей куток; так життя подібне світлу, що падає на стіни, дух подібний до світла, а рух духу всередині тіла людини — переміщенню джерела світла у домі завдяки тому, хто його пересуває. Друге — недосяжне людському поясненню.

РУДАКІ (XI ст.). "Від знання в серці спалахне сліпуче світло — воно для тіла як криця від усяких лихих справ. Талант і знання - яскраве світло, без них із темряви виходу немає" (24 с.71).

ІБН-АЛЬ-ХАЙСАМ (АЛЬГАЗЕНА) (XI ст.). Час і місце народження та смерті відомі приблизно. Займався багатьма проблемами, в тому числі проблемами сприйняття та відчуття. Саме розумова діяльність, яка, на думку Альгазени, зазвичай не усвідомлюється людиною, дозволяє сприймати форму і натуральний об'єм (розмір) предмета. Умовою формування чуттєвого враження є безпосередня участь сприйняття в розумових актах і під час сприйняття і після нього.

ІБН-РУШД (АВЕРРОЕС) (1126-1198 рр. Іспанія, Марокко). Його ідеї: філософія і взагалі наука не забезпечують основних законів релігії. Вчений відстоював права розуму і пізнання. Абстрактний світовий розум (нус) Аверроес розумів як єдину безособистісну субстанцію, загальну для всіх людей і діючу на окремі душі зовні.

ІБН-БАДЖА (кінець XI — початок XII ст. Марокко, Іспанія). Він малював картину самовдосконалення людини таким чином: людина в недосконалому суспільстві може досягти щастя через злиття з універсальним активним розумом.

Що б не робила людина, вона може досягти більшого, зробити краще і навіть здивувати саму себе.

Розумна людина — це така людина, яка вміє робити все краще за інших і при цьому витрачає мало часу та економить сили.

АС-СУХТРАВАРДІ (1153-1191 рр. Іран, Сирія). Основні ідеї: для пізнання істини потрібне осяяння будь-якого акту пізнання, необхідне самопізнання.

В області психології вчений є прихильником Авіценни, однак у нього є і свої погляди. Він стверджує, що на додаток до п'яти зовнішніх органів почуттів люди мають ще і внутрішні почуття, які служать зв'язуючою ланкою між фізичним і духовним світом. "Внутрішні" почуття, відповідно до вчення Ас-Сухтраварді: здоровий глузд, інтуїція, здатність до оцінки, уява (фантазія) і пам'ять. ІБН-А'РАБІ

---

⇐ Предыдущая123456Следующая ⇒

Поделиться с друзьями:

---

Дата добавления: 2017-04-15; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 480 | Нарушение авторских прав

---

Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

Слабые люди всю жизнь стараются быть не хуже других. Сильным во что бы то ни стало нужно стать лучше всех. © Борис Акунин
==> читать все изречения...

1498 - | 1466 -

© 2015-2024 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление