Національно-визвольний рух. Кампанії громадянської непокори

Революційний рух в Європі значно вплинув на індійське суспільство. Безпосереднім поштовхом до піднесення національно-визвольного руху 1918-1921 pp. були реформи, які закріплювали колоніальний статус Індії. Колоніальна адміністрація отримала надзвичайні повноваження у боротьбі проти національно-визвольного руху, очолюваного ІНК, визнаним лідером якого став М. Ганді. Ідеологією індійського національного руху був "гандизм", що поєднував у собі політичні, морально-етичні та філософські концепції, притаманні індійській культурі.

Завдяки своїм соціальним ідеям створення суспільства на засадах справедливості гандизм знаходив відгук у широких прошарках індійського селянства і міських низів. Заслугою Ганді було те, що ідеї боротьби за незалежність і перетворення суспільства він виклав у доступних і прийнятних для більшої частини населення образах. У народі його називали Махатмою, що означає "велика душа". Широкою підтримкою користувалися методи боротьби, які запропонував Ганді. Вони не передбачали насилля (бойкот, мирні демонстрації, відмова від співробітництва та ін.). Важливим було і те, що Ганді поєднував протест із терпимістю до колонізаторів.

В умовах Індії з її багатонаціональним населенням і строкатим релігійним та соціальним складом ненасильницькі дії були єдиним мирним засобом залучення населення до спільної боротьби. Гандизм об'єднав індійське суспільство і, зрештою, примусив колонізаторів надати країні незалежність. Ганді та його вчення піддавалися критиці з боку радикально настроєних діячів за те, що він йшов на компроміс із колонізаторами і не реалізовував сповна революційних можливостей.

31918 р. ІНК перетворився у масову загальноіндійську партію. Організовані ним акції здобули широку підтримку населення. Крім ІНК, розгорнула свою діяльність і Мусульманська ліга, яка іноді вдавалася до збройних акцій.

Репресії колоніальних властей посилювали національно-визвольну боротьбу. Післявоєнне піднесення національно-визвольної боротьби розпочалося з масових страйків у великих промислових центрах — Бомбеї, Мадрасі, Канпурі, Ахмадабаді.

Англійська колоніальна адміністрація, щоб хоч якось вгамувати стихійний рух, за пропозицією міністра у справах Індії Монтегю вдавалась до реформи управління країною. У 1919 р. англійський парламент прийняв закон "Про управління Індією", який підтверджував колоніальний статус Індії.

Реформа передбачала розширення індійського представництва в раді при віце-королеві Індії і губернаторах провінцій, а також збільшення числа виборців з 1% до 3%. Водночас було прийнято закон Роулетта, який визначав покарання за антиурядові акції. Дії колоніальної адміністрації, особливо закон Роулетта, стали могутнім поштовхом до розгортання масового руху громадянської непокори.

6 квітня 1919 р. Ганді закликав до згортання будь-якої ділової активності і закриття магазинів на знак протесту проти закону Роулетта.

Відповіддю колонізаторів стало насилля. 13 квітня 1919 р. в Амрітсарі, провінція Пенджаб, англійцями було розстріляно мирну демонстрацію. Загинуло понад 1 тис. чол., 2 тисячі було поранено. Ця акція насилля могла спровокувати стихійний бунт, але завдяки Ганді його вдалося уникнути.

Восени 1919 р. на з'їзді ІНК було прийнято рішення про бойкот виборів за законом Монтегю. Бойкот досяг своєї мети.

Події 1919р. привели Ганді до думки про необхідність чіткого плану подальшої боротьби. Ним була вироблена тактика ненасильницького опору британським колонізаторам. На першому етапі передбачалась кампанія бойкоту колоніальних установ і товарів. На другому — ухилення від сплати податків, що означало відкритий конфлікт з колоніальною адміністрацією.

Кампанія ненасильницького опору розпочалася 1 серпня 1920 р. її очолили ІНК, який на той час нараховував 10 млн членів, і Мусульманська ліга. На початку 1922 р. сталися події, які змусили призупинити кампанію. В одному селищі натовп селян спалив живцем загнаних у поліцейську дільницю кількох поліцейських. У мусульманських районах почалося повстання. Колонізатори кинули проти повсталих війська. Ганді засудив такі дії, оголосивши про припинення акції.

Період стабілізації (1922-1929 pp.) Індія прожила без значних потрясінь, хоча саме в цей час один з лідерів ІНК Джавахарлал Неру висунув програмний лозунг: "пурна сварадж" — повна незалежність.