Розглядаючи методику викладання української літератури у школі, Б.Степанишин наголошує на тому, що “засобами художнього слова, біографічними матеріалами про письменників, усім курсом літератури можна розвинути не лише розумові сили учнів.., а й їх навчальні і почасти навіть наукові інтереси, почуття, волю, мотиви діяльності тощо”. Виховання чутливості до слова, за В.Сухомлинським, є чи не найголовнішою передумовою гармонійного розвитку особистості. Літературну освіту слід розглядати як засіб розвитку емоцій та розумових сил. Головне – не сума знань із літератури, а розвинуті на їх матеріалі здатність уявляти, співпереживати, розмірковувати, узагальнювати та здатність ці вміння застосовувати повсякденно впродовж усього життя.
При опануванні літератури найважливішим є те, який впливає інформація на
розвиток учнів. Виконуючи загальну мету літературної освіти, необхідно прилучати учнів до мистецтва слова, до духовних пошуків видатних письменників, “виховувати потребу в читанні, інтерес до художнього слова, високі смаки, здатність і вміння естетично і творчо сприймати прочитане”.
Потужний струмінь літературного слова повинен впливати на свідомість, формуючи ті грані, які відтворюють основні сторони, ідеї художнього твору.
Розглядаючи художню літературу як одне із джерел естетичного ви-
ховання особливу увагу звертаємо на пізнавальну функцію, яка зосере-
джена на персоналіях письменників. Щоб “учень пішов з уроку вивчен-
ня особистості письменника інтелектуально й емоційно наснаженим,
морально цілеспрямованим, естетично натхненим, зачудованим величчю
духу Митця і Громадянина, необхідне “належне ознайомлен-
ня з життєвим шляхом письменників”.
Життєписи письменників, уявлення про найголовніші їхні твори, істо-
рії написання цих творів, дані стосовно прототипів художніх образів
входять до пізнавальної функції.
Ґрунтовне знання життєпису, характеру, світогляду письменника дає можливість глибше збагнути зміст твору, аналіз якого, у свою чергу, сприяє глибшому пізнанню особи митця.
Даного питання стосується принцип історизму в літературному вихо-
ванні. У літературі цей принцип передбачає характеристику певної доби,
у процесі виховання під принципом історизму розуміємо плекання істо-
ричної пам’яті, шанобливе ставлення до рідної мови, своїх предків, наці-
ональної віри, до світлих і трагічних сторінок історії України.
Треба зробити все, аби вивчення особистостіписьменника давало учням інтелектуальну й емоційну наснагу, а естетичне виховання морально цілеспрямовувало. Біографічний матеріал, який пра-вильно донесений до учнів, краса життєвого подвигу митця, гармонійне поєднання його способу життя і творчості викликає в них позитивні емоції, має глибокий вплив на формування особистості, на вибір ідеалу.
Для правильного протікання виховного процесу, побудованого на матеріалі про особистість письменника, учням важливо пізнати його вдачу, звички, уподобання, громадське обличчя, особисте життя. Лише тоді, коли постать
письменника буде різносторонньо розкрита, коли він стане учням не лише
зрозумілою, а й близькою людиною, вони сприйматимуть його і як митця,
і як борця, перейматимуть його погляди, ідеї, моральний кодекс, що якраз і
є найпершим завданням літературного виховання.
Вивчаючи літературний твір, “наголошувати слід на багатстві духов-
ного світу письменника, на красі його вчинків, на величі проголошува-
них ним ідеалів”. Для виховання засобами мистецтва слова вивчення особистості письменника є необхідним. “Література в нашу епоху, в наш час… це є справа нації, речником якої має бути письменник чи поет” – таку думку висловив І. Багряний.
