МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ
ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ФАРМАЦЕВТИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
КАФЕДРА ЗАГАЛЬНОЇ ТА КЛІНІЧНОЇ ФАРМАКОЛОГІЇ
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК
Для підготовки до вхідного контролю знань
з дисципліни «Фармакотерапія з основами фармакокінетики»
Для студентів 5-го курсу заочної форми навчання
АНОТАЦІЯ
Основні фармакокінетичні параметри
Концентрація лікарської речовини (С) – це її кількість у певному об’ємі крові в конкретний момент часу після введення в організм.
Об’єм розподілу препарату (Vd – volume of distribution) – характеризує ступінь захоплення лікарської речовини (ЛР) тканинами з плазми крові і виражається формулою Vd=D/Co – це умовний об’єм рідини, потрібний для рівномірного розподілу введеної дози ЛР до концентрації, що визначається у крові в момент дослідження. Розрізняють також поняття питомий об’єм розподілу – це відношення об’єму розподілу до маси тіла, виражається у л/кг. Об’єм розподілу ЛР певною мірою визначає ступінь проникнення її з крові й позаклітинної рідини у тканини, а також створення її депо в органах.
Площа під фармакокінетичною кривою"концентрація - час" (AUC – area under the curve) - площа фігури, обмежена фармакологічною кривою і осями координат (АUC = Co/Kel). Площа під кривою залежить від об’єму розподілу і загального кліренсу лікарського засобу.
Біодоступність (F) визначають відносною кількістю ЛР, що надходить до системного кровообігу і взаємодіє з тканинними рецепторами. Біодоступність лікарського засобу при позасудинному введенні визначають як співвідношення до його лікарської форми для внутрішньосудинного введення. Якщо досліджують лікарські форми для позасудинного і внутрішньовенного введення у рівних дозах, застосовують формулу:
Біоеквівалентність (порівняльна біодоступність) – це співвідношення кількості ЛР, що надходить у кров при введенні її в різних лікарських формах (або лікарських препаратів різних фірм). Якщо лікарські препарати демонструють схожу біодоступність, вони розцінюються як біоеквівалентні.
Загальний кліренс препарату (Cl) – це умовний об’єм крові чи її плазми, що очищається від ЛР за одиницю часу. Він характеризує швидкість елімінації лікарського препарату з організму. Виражають кліренс у літрах за годину чи мілілітрах за 1 хвилину і розраховують за формулою:
де Сl – загальний кліренс; D – доза уведеного препарату; AUC – площа під фармакокінетичною кривою.
Елімінація ліків відбувається у нирках, печінці та інших органах (легені, потові залози, молочні залози тощо). Тому виділяють нирковий, печінковий та інші види кліренсів, що в сумі складають загальний кліренс:
Кліренс у різних органах залежить від швидкості кровообігу у органі (Q) та коефіцієнта екстракції препарату органом (ER):
Коефіцієнт екстракції залежить від кількості препарату, що поступає в орган з артеріальною кров’ю (СА) і кількості препарату, що виводиться з органу з венозною кров’ю (СV):
Період напіввиведення (Т1/2 або T 0,5) – це фармакокінетичний показник часу, протягом якого кількість ЛР в камері або його концентрація в крові зменшується на 50 %.
,
де Т1/2 – період напіввиведення; 0,693 – коефіцієнт, що є логарифмом від 2; Vd - об’єм розподілу; Сl - загальний кліренс.
Константа елімінації (Кe l) – відсоток зменшення концентрації ЛР в крові за одиницю часу. Чим більша Кel, тим швидше ЛР видаляється з крові. Константа елімінації залежить від періоду напіввиведення:
Період напівабсорбції (Т1/2а) - час, необхідний для всмоктування половини дози лікарського засобу з місця введення в системний кровоток; пропорційний швидкості абсорбції (Т1/2а = 0,693/Ка).
Константа абсорбції (Ка) – характеризує швидкість всмоктування ЛР в організмі людини чи тварини. Константа абсорбції залежить від періоду напіввиведення:
Удавана початкова концентрація (С0) – концентрація препарату, що була б у плазмі крові при внутрішньовенному шляху введення і миттєвому розподілі по органах і тканинам.
Рівноважна концентрація (Сss) – концентрація препарату, що встановлюється в плазмі крові при надходженні препарату в організм із постійною швидкістю. При переривчастому введенні препарату через однакові проміжки часу в однакових дозах виділяють максимальну (Сmax) і мінімальну (Сmin) рівноважні концентрації.
Всмоктування (абсорбція) лікарських речовин – проникнення ліків через біологічні мембрани в судинне русло.
При ентеральному введенні всмоктування відбувається головним чином в тонкому кишківнику. При всмоктуванні відбувається як пасивний, так і активний енергозалежний транспорт. Для перенесення речовин в ШКТ особливе значення мають велика площа поверхні кишківника і вплив постійного кровотоку в слизовій оболонці на градієнти концентрації між просвітом кишківника і кров’ю.
Фактори, що впливають на процеси всмоктування ЛР, різноманітні: розчинність речовини в ліпідах, ступінь іонізації молекули (чим менше іонізована молекула, тим краще вона всмоктується), перистальтика кишківника, характер і кількість харчової маси, особливості реґіонарного кровотоку, стан сполучної тканини, агрегатний стан речовин, поєднання ЛЗ.
При внутрішньом’язовому введенні водних розчинів гідрофільних препаратів спостерігається їх швидке всмоктування в кров. З олійних розчинів ліпофільні препарати всмоктуються повільніше, утворюючи в м’язах депо. Швидше всмоктування спостерігається при введенні препарату в м’язи стегна, ніж при ін’єкції в м’язи сідниці.
Всмоктування через шкіру використовується для створення не тільки місцевого, але і системного ефектів. У разі підшкірної ін’єкції ліки, розчиняючись в тканинній рідині, всмоктуються в капіляри і лімфатичні судини дерми.
Шляхом інгаляції можуть вводитися ЛР у вигляді аерозолів, газів і порошків. У легенях всмоктуються газоподібні і леткі речовини, що використовуються для наркозу (ефір, хлороформ, азоту закис, фторотан тощо).
Основним показником всмоктування є біодоступність – відносна кількість ЛР, яка досягає системного кровотоку. Окрім властивостей самої речовини, на біологічну доступність можуть впливати технологія виготовлення лікарської форми, взаємодія з їжею і інші умови. Біодоступність лікарського засобу після внутрішньовенного введення завжди дорівнює 100 %.
Розподіл лікарських речовин – рух речовини від місця всмоктування до міста дії і, далі, до міста елімінації.
Біотрансформація (метаболізм) ліків включає біохімічні процеси перетворення ліків зі зміною їх фармакологічних властивостей і утворенням метаболітів, які можуть виводитися з організму. В результаті біотрансформації утворюються терапевтично активні, індиферентні чи токсичні продукти.
Розрізняють кілька шляхів виведення (екскреції) лікарських речовин і їхніх метаболітів з організму. До основних відносяться виведення з калом і сечею, менше значення має виведення з видихуваним повітрям, потом, слиною і слізною рідиною.
