Поняття управління природоохоронною діяльністю. Екологічне управління.

Тема 3: Поняття екологічного і природоохоронного управління

План 1. Поняття управління природоохоронною діяльністю. Екологічне управління.

1.1. Мета природоохоронного і екологічного управління.

1.2. Об'єкти та суб'єкти природоохоронного управління.

1.3. Історія розвитку природоохоронного управління в Україні та світі.

2. Закономірності, принципи, форми, методи та функції управління природоохоронною діяльністю.

2.1. Основні закономірності і принципи природоохоронного управління та раціонального природокористування.

2.2. Функції природоохоронного управління.

3. Методи управління природоохоронною діяльністю.

3.1. Адміністративно-командні методи впровадження екополітики.

3.2. Ринково-орієнтовані методи впровадження природоохоронної політики.

3.3. Досвід високорозвинених країн щодо застосування інструменту впровадження природоохоронної політики.

Поняття управління природоохоронною діяльністю. Екологічне управління.

1.1. Мета природоохоронного і екологічного управління. В сучасних умовах, коли проблеми взаємодії людини і природи набувають значення загальнонаціональних пріоритетів, сформувалась і отримала своє конституційне закріплення відносно нова функція держави – екологічна, спрямована на гармонізацію відносин суспільства і природи, забезпечення оптимального врахування економічних та екологічних інтересів суспільства за безумовної першості екологічних. Стаття 16 Конституції України встановила, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави. Реалізація цієї функції держави здійснюється через управління природокористуванням і охороною довкілля, яке являє собою найважливішу складову частину соціального управління суспільством.

Складність і багатогранність управління в галузі екології зумовлені тим, що, з одного боку, слід враховувати об'єктивні, стихійні процеси самоуправління в природі, а з другого – необхідне цілеспрямоване управління довкіллям в інтересах суспільства. Об'єктом управління стають відносини в галузі суспільства і відносини в галузі природного середовища, які не збігаються із законами розвитку людства. Суспільство повинно визначати основні напрямки діяльності органів державного управління та громадських організацій у вирішенні завдань охорони довкілля і раціонального природокористування, розробляти і проводити відповідну систему заходів, спрямованих на реалізацію висунутих у галузі екологічного управління завдань, надати їм державно-правового забезпечення. Тому метою управління в галузі природокористування і охорони довкілля є: реалізація законодавства, контроль за дотриманням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів при проведенні екологічних заходів (ст. 16 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища України»).

Методом вирішення перелічених завдань управління є регулювання співвідношення екологічних та економічних інтересів суспільства при обов'язковому пріоритеті права людини на безпечне для життя і здоров'я довкілля, що закріплено ст. 50 Конституції України, та інших екологічних прав громадян.

1.2. Об'єкти та суб'єкти природоохоронного управління. Система екологічного управління складається з невід’ємних складових частин і елементів, як суб’єкт і об’єкт управління, управляючий вплив і зворотній зв'язок, які утворюють єдиний і водночас загальний контур управління. Найбільш спрощена модель системи управління подається у вигляді типового контуру управління (рис. 1).

За цією системною моделлю суб’єкт управління (органи управління в галузі екології) здійснює управляючий вплив (на підставі законів, указів, підзаконних нормативних актів, стандартів, постанов, наказів, програм екологічного спрямування) на об’єкт управління (соціальні об’єкти, підприємства, природні об’єкти), який відповідно до отриманого управляючого впливу змінює свій стан, діяльність, кількісні та якісні параметри стану або впливу на навколишнє середовище.

Об’єкт управління може впливати на довкілля у двох напрямках: ”від природи до людини” (вилучення природних ресурсів) і ”від людини до природи” (забруднення навколишнього середовища). Вплив на навколишнє середовище є кінцевим результатом діяльності об’єкта управління і являє собою його вихід – вплив життєдіяльності суспільства. Власне саме характеристика дії об’єкта управління на довкілля слугує критерієм ефективності функціонування систем екологічного управління, позитивом дієвості механізмів управління й гармонізації.

На вході система екологічного управління отримує інформацію про використання природних ресурсів, про стан навколишнього природного середовища, ступінь його фізичного впливу на населення та суб’єкти господарської діяльності. Таку інформацію отримують у на слідок проведення моніторингу довкілля, різноманітних спостережень, контрольних вимірювань, екологічного аудиту тощо. Вона надходить як із внутрішньодержавних та міжнародних інформаційних джерел. Іншим видом вхідної інформації є міжнародні угоди, конвенції, регламенти, дані міжнародного екологічного досвіду. Певна частина такої інформації використовується для постійного вдосконалення функціонування системи екологічного управління.

Умовою існування та життєдіяльності суспільства є підтримання стану як внутрішньої, так і зовнішньої динамічної рівноваги, тобто певного збалансованого стану всіх елементів її структури, а також стійких значень параметрів навколишнього природного середовища. І в цьому відношенні екологічне управління за своїм призначенням є системою стабілізації і гармонізації.

1.3. Історія розвитку природоохоронного управління в Україні та світі. Кожна з епох у суспільному розвитку людства мала свою історичну домінанту і характеризувалася різними співвідношеннями економічних та екологічних спрямувань.

Розглянемо динаміку зміни інтегральних характеристик різних історичних епох (табл. 1).

Таблиця 1 – Еволюція історичних епох в інтегральному аспекті

Епоха	Екологічні обмеження	Соціальна характеристика	Історична домінанта
	Технології з економічними обмеженнями	Охорона природи й життєвого середовища ігнорується тенденцією до максимального демографічного зростання, обмеженого недоїданням і хворобами	Домінанта прокормлення
	Технології з економічними та частково екологічними обмеженнями	Охорона природи й життєвого середовища декларується, але здійснюється частково. Максимальне демографічне зростання підтримується соціально-економічними механізмами і медициною	Домінанта економіки
	Технології з економічними і зростаючими екологічними обмеженнями	Охорона природи й життєвого середовища здійснюється з технологічними і економічними обмеженнями. Стимулювання демографічного зростання декларується, але не здійснюється (у розвинених країнах здійснюється автоматично)	Домінанта економіки з екологічними обмеженнями
	Технології з абсолютними екологічними обмеженнями	Пріоритет охорони природи й життєвого середовища. Демографічні процеси підпорядковані цілям підвищення якості життя людини (зменшення захворюваності, подовження тривалості життя на фоні підвищення освіченості і забезпеченості). Епоха загальної безпеки і недоцільності воєн та соціальних напруг	Домінанта виживання та екологічних законів життєдіяльності

Людство нині перебуває на межі другої і третьої епох, дедалі більше втягуючись у складні проблеми третьої. Але при цьому ще надто мало робиться для зменшення тиску на природу, тобто для власної саморегуляції системи ”природа – суспільство”. Тому тепер величезного значення набуває система екологічного управління як система протидії суспільства, людства самознищенню, прискореному переходу в четверту історичну епоху.

По суті вже сьогодні людство повинно налаштуватися на ”екологічну революцію”, яка і є засобом запобігання самознищенню і відновленню рівноваги екологічних систем. Усі попередні революції – сільськогосподарська, промислова, науково-технічна, енергетична – призводили до поглиблення глобальної екологічної кризи. Тому, на сучасному етапі екологічне управління повинно відігравати роль механізму ”екологічної революції.”