Тема 6. Витрати виробничо-господарської діяльності

Виробничі ресурси.

Фінансові ресурси підприємств та джерела їх формування.

Кредити та їх види. Кредитування підприємств.

Лізинг.

 

1. Виробничі ресурси

Функціонування підприємства потребує відповідного ресурсного забезпечення. Тобто, для того щоб виробляти і продавати продукцію, виконувати роботи чи надавати послуги підприємство мусить мати в розпорядженні машини, механізми, транспортні засоби, будинки, споруди, земельні ділянки, обчислювальну техніку тощо.

Ресурси підприємства складаються з фінансових і виробничих ресурсів. До виробничих ресурсів відносяться виробничі фонди (основні засоби та обігові кошти) – майно підприємства, робоча сила та інформація.

Для того щоб виробляти і продавати продукцію, виконувати роботи чи надавати послуги підприємство мусить мати в розпорядженні машини, механізми, транспортні засоби, будинки, споруди, земельні ділянки, обчислювальну техніку тощо. Для придбання цих господарських засобів підприємство витрачає фінансові ресурси. Сума фінансових ресурсів інвестованих у формування активів підприємства складає його капітал.

Капітал підприємства характеризує загальну вартість коштів (у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах), інвестованих у формування його активів. Ефективність функціонування підприємства в значній мірі залежить від структури його капіталу. За об’єктом інвестування виділяють такі види капіталу підприємства:

Оборотний капітал – частина капіталу підприємства, що інвестована в його оборотні активи (грошові кошти та їх еквіваленти, інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом періоду, що не перевищує один рік).

Основний капітал – частина капіталу, що інвестована в усі види його необоротних активів.

 

		Капітал підприємства

 

 

Рис. 5.1. Види капіталу підприємства

– Необоротні активи – це активи підприємства з терміном експлуатації або їх погашенням протягом періоду, що перевищує один рік (365 днів). До необоротних активів належать основні засоби, інші необоротні матеріальні активи, нематеріальні активи, довгострокові фінансові інвестиції, інші необоротні активи (див.рис.).

 

 

Рис. 5.2. Складові необоротних активів підприємства

Основні засоби – це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам, або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або одного операційного циклу) і вартість одиниці яких перевищує певну (встановлену на підприємстві) суму.

В процесі експлуатації основні засоби, інші необоротні матеріальні активи та нематеріальні активи старіють і зношуються. Розрізняють два види зносу – фізичний і моральний. Фізичний знос – це поступова втрата необоротним активом споживчої вартості в процесі експлуатації. Моральний знос – це знос основних засобів, інших необоротних матеріальних активів і матеріальних активів внаслідок створення нових, більш прогресивних і економічно ефективних в експлуатації активів. Щоб створити умови для відтворення зношених необоротних матеріальних і нематеріальних активів нараховують амортизацію. Амортизаційні відрахування відображають у грошовій формі вартість зносу необоротних активів.

Амортизація – це системний розподіл вартості необоротних активів, яка амортизується, протягом строку їх корисного використання. Вартість необоротних активів, яка амортизується обчислюють як різницю між їх первинною (переоціненою) та ліквідаційною вартістю.

Амортизаційні відрахування – це специфічний вид фінансових ресурсів. З одного боку амортизаційні відрахування – це витрати підприємства, оскільки їх сума нарахована на виробничі необоротні активи, включається до собівартості продукції, робіт, послуг. Водночас, у складі виторгу (доходу) від реалізації продукції суму амортизаційних відрахувань розглядають як цільовий фонд, складову фінансових ресурсів, призначених для відтворення зношених в процесі виробництва необоротних матеріальних і нематеріальних активів.

Оборотні (обігові) активи – це активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом 12 місяців із дати складання балансу підприємства. До них відносять: запаси сировини, матеріалів, залишки незавершеного виробництва, запаси готової продукції, поточна дебіторська заборгованість, поточні фінансові інвестиції, грошові кошти та їх еквіваленти тощо.

Матеріальні ресурси – основні та допоміжні матеріали, вироби, конструкції, сировина, паливо, незавершене виробництво, тара, запасні частини, призначені для ремонту обладнання.

 

1. Фінансові ресурси підприємств та джерела їх формування

Фінансові ресурси – це грошові кошти, що знаходяться в розпорядженні підприємств і призначені для виконання ними певних фінансових зобов’язань.

Загальна сума фінансових ресурсів підприємства складається з таких складових:

Ø статутний капітал;

Ø додатковий вкладений капітал;

Ø резервний капітал;

Ø нерозподілений прибуток;

Ø амортизаційні відрахування;

Ø забезпечення подальших витрат і платежів;

Ø довгострокові і короткострокові кредити банків;

Ø відтерміновані податкові зобов’язання;

Ø кредиторська заборгованість усіх видів (зі страхування, за авансами одержаними, за векселями виданими, з оплати праці, з учасниками тощо).

Основними джерелами формування фінансових ресурсів підприємств є власні та залучен і кошти. Власні фінансові ресурси формуються за рахунок власних джерел фінансування. Вони утворюються уже під час організації підприємства при формуванні його статутного капіталу. В процесі виробничо-господарської діяльності власні фінансові ресурси підприємства поповнюються у результаті отримання доходів і прибутків. Ці фінансові ресурси називають власними внутрішніми фінансовими ресурсами. Водночас, підприємство може отримувати фінансові ресурси у власне використання від емісії власних акцій, отримання дотацій, субсидій, дивідендів, відсотків на цінні папери інших емітентів тощо. Такі фінансові ресурси називають власними зовнішніми фінансовими ресурсами.

Часто підприємству не вистачає власних фінансових ресурсів і тоді воно залучає їх на фінансовому ринку у формі банківських кредитів, коштів від емісії облігацій, інших видів цінних паперів, кредиторської заборгованості тощо. Такі фінансові ресурси називають залученими. Залучені фінансові ресурси формують з залучених джерел фінансування. Класифікацію фінансових ресурсів за джерелами формування подано на рис. 5.3.

3. Кредити та їх види. Кредитування підприємств

Кредит – це позичка в грошовій або товарній формі, що надається банком чи юридичною або фізичною особою (кредитором) іншій особі (позичальникові) на умовах терміновості, повернення, платності, цільового характеру і забезпечення. За користування кредитом позичальники сплачують процент, суму якого не включають до собівартості продукції (робіт, послуг), а відносять до витрат фінансової діяльності підприємства. У податковому обліку витрати підприємства на сплату відсотків за користування кредитними ресурсами відносять до складу валових витрат підприємства, унаслідок чого зменшується сума об’єкта оподаткування податку на прибуток.

Підприємства залучають кредитні ресурси для того, щоб поповнити обігові кошти, необхідні для фінансування своєї поточної діяльності (збільшення виробничих запасів, обсягів незавершеного виробництва тощо), а також для реалізації інвестиційних проектів.

Визначаючи обсяги кредитування, зіставляють потребу підприємства у фінансових ресурсах (як загалом, так і за окремими напрямами його діяльності) зі сумою наявних фінансів підприємства. Після обчислення суми залучення підприємством кредитних ресурсів визначають термін їх залучення – час від моменту надання кредиту до моменту його повного погашення та сплати відсотків.

Кредити, які можуть отримувати підприємства, класифікують за кредиторами, формами та видами, метою використання, терміном надання тощо.

Кредиторами підприємства можуть бути банки, небанківські (парабанківські) установи, інші підприємства, держава, міжнародні фінансово-кредитні установи тощо, а формами кредитування – товарна і грошова.

За видами кредити поділяються на такі:

Ø банківські;

Ø комерційні – короткотермінові кредити, що надаються продавцями (виробниками) покупцям у формі відтер мінування оплати за продані товари, виконані роботи чи надані послуги;

Ø державні;

Ø лізингові.

За терміном надання кредити поділяють на:

Ø короткострокові (терміном до 1 року);

Ø середньострокові (терміном від 1 до 5 років);

Ø довгострокові (терміном понад 5 років).

За валютою:

Ø в національній валюті;

Ø в іноземній валюті.

Основним документом, який регулює кредитні відносини між підприємством і банком, є кредитний договір. Кредитний договір – це юридичний документ, що визначає взаємні зобов’язання і відповідальність між клієнтом і банком із приводу одержання останнім банківського кредиту.

Процедура отримання банківського кредиту складається з таких основних етапів:

1) попередні переговори щодо можливості укладення кредитної угоди;

2) подання в банк заявки та інших документів на отримання кредиту (клопотання, копія засновницьких документів, бізнес-план проекту або техніко-економічне обґрунтування; фінансову звітність за останні три роки діяльності; перелік та розрахунок вартості майна, що передається в заставу тощо);

3) оцінка банком кредитоспроможності позичальника;

4) згода банку на надання кредиту і підписання кредитного договору між підприємством і банком;

5) надання кредиту та контроль банку за виконанням підприємством умов кредитування.

 

Перед укладання кредитного договору банк здійснює оцінку кредитоспроможності підприємства, тобто наявність передумов для отримання підприємством кредиту і спроможність повернути його в повному обсязі та в установлений термін.

Кредитоспроможність оцінюється за трьома групами показників:

Ø за значенням фінансових коефіцієнтів (платоспроможності тощо);

Ø за показниками руху грошових коштів;

Ø за показниками оцінки ділового середовища підприємства (форма власності, вид діяльності, ринки збуту, виробничі потужності, керівництво, партнери тощо).

Платоспроможність підприємств – це здатність вчасно і повністю сплачувати за своїми зобов’язаннями, які випливають із торговельних, кредитних чи інших операції грошового характеру. Оцінка платоспроможності здійснюється за допомогою системи показників і норм, що враховують фактичні та потенційні фінансові ресурси платника, співвідношення його грошових надходжень і платежів.

 

4. Лізинг

 

Лізинг – це довготермінова оренда машин, обладнання, споруд виробничого призначення.Згідно чинного законодавства лізинг - це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів [Закон України ”Про лізинг” від 16 грудня 1997 р. N 723/97- ВР // Відомості Верховної Ради. – 1998. – N 16. – С.68 ].Об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо), не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг (оренду).Не можуть бути об'єктами лізингу об'єкти оренди державного майна, земельні ділянки та інші природні об'єкти.Лізинг є специфічною формою фінансування капітальних інвестицій, альтернативною традиційному банківському кредитуванню чи використанню для придбання основних засобів власних фінансових ресурсів. Він дає змогу підприємствам та організаціям отримати необхідні виробничі засоби без значних одноразових витрат, а також уникнути витрат, пов’язаних із старінням засобів виробництва. Суб'єктами лізингу можуть бути:- лізингодавець - суб'єкт підприємницької діяльності, у тому числі банківська або небанківська фінансова установа, який передає в користування об'єкти лізингу за договором лізингу;- лізингоодержувач - суб'єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об'єкти лізингу за договором лізингу;- продавець лізингового майна (далі - продавець) - суб'єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та/або продає власне майно, яке є об'єктом лізингу.Лізинг здійснюється за договором лізингу, який регулює правовідносини між суб'єктами лізингу, і, залежно від особливостей здійснення лізингових операцій, може бути двох видів – фінансовий чи оперативний. Види лізингу: 1) фінансовий лізинг - це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору.Сума відшкодування вартості об'єкта лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору фінансового лізингу повинна включати не менше 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору.Після закінчення строку договору фінансового лізингу об'єкт лізингу, переданий лізингоодержувачу згідно з договором, переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю;2) оперативний лізинг - це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, менший строку, за який амортизується 90 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору.Після закінчення строку договору оперативного лізингу він може бути продовжений або об'єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю і може бути повторно переданий у користування іншому лізингоодержувачу за договором лізингу.

 

ТЕМА 6. ВИТРАТИ ВИРОБНИЧО-ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1. Поняття й характеристика витрат виробничо-господарської діяльності.

2. Класифікація витрат.

Вступ: Прийняття більшості управлінських рішень ґрунтується на зіставленні очікуваних доходів від реалізації певних заходів з витратами, пов’язаними з їх реалізацією. Відомості про види витрат, їх обсяги й динаміку складають інформаційну базу прийняття рішень щодо формування портфеля замовлень, асортименту продукції, напрямків і обсягів діяльності, управління запасами, ціноутворення, оцінки інвестиційних проектів тощо.

 

1. Поняття й характеристика витрат виробничо-господарської діяльності

 

Виробничо-господарські витрати – це витрати на придбання основних чинників виробництва: робочої сили, засобів виробництва та інших для виготовлення продукції протягом певного періоду. Витрати виробництва, як правило менші за величину авансованого капіталу, тому що до нього належить вся вартість основного капіталу, а до витрат виробництва – лише вартість їх зношування.

Згідно Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 “Звіт про фінансові результати” витрати – це зменшення економічної вигоди у звітному періоді у формі вибуття або використання активів чи збільшення зобов’язань, що веде до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком розподілу капіталу між учасниками (акціонерами) чи його вилучення за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені).

Витрати відображаються у фінансовому обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов’язань підприємства.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Собівартість продукції, робіт, послуг – це виражені у грошовій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво (виконання). Склад і порядок калькулювання витрат, які включають до собівартості продукції (робіт, послуг) регулюються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» і Методичними рекомендаціями з формування собівартості продукції (робіт, послуг), затвердженими наказом Державного комітету промислової політики України від 2.02.2001 р. № 47.

Відповідно до методичних рекомендацій з формування собівартості продукції у промисловості, накладом Державного комітету промислової політики України від 2 лютого 2001 р. №47 витрати, пов’язані з виробництвом продукції (робіт, послуг) доцільно групувати за такими статями калькуляції:

Ø сировина та матеріали;

Ø купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій;

Ø паливо та енергія на технологічні цілі;

Ø зворотні відходи (вираховуються);

Ø основна заробітна плата;

Ø додаткова заробітна плата;

Ø відрахування на соціальне страхування;

Ø витрати на утримання та експлуатацію устаткування;

Ø загально виробничі витрати;

Ø втрати від браку;

Ø інші виробничі витрати;

Ø попутна продукція (вираховується).

1. Класифікація витрат

Для детального вивчення складу і поведінки витрат їх вивчають (класифікують) за системою ознак, зокрема за: повнотою реалізації витрат, відношенням до виробничого процесу, способом їх віднесення до певних об’єктів обліку, видами діяльності, економічним змістом, цільовим призначенням, порядком обчислення, степенем контрольованості тощо. Класифікація витрат необхідна для визначення фінансових результатів (операцій, підрозділів, видів діяльності тощо), обґрунтованого прийняття управлінських (поточних операційних та довгострокових інвестиційних) рішень, здійснення контролю за витратами та інших цілей.

 

У фінансовому обліку витрати відображають одночасно зі зменшенням активів чи збільшенням зобов’язань. П(С)БО 16 "Витрати" передбачає групування витрат за такими ознаками:

· за видами продукції;

· за способами віднесення до конкретного об’єкту витрат;

· за рівнем залежності від обсягу виробництва;

· за економічним змістом;

· за відношенням до виробничого процесу.

За рівнем залежності від виробничого процесу виділяють:

змінні витрати – які змінюються при зміні обсягу виробництва (сировина, матеріали, електроенергія тощо);

постійні витрати – що не залежать від обсягу виробництва (витрати на заробітну плату, сплата відсотків, оренда тощо).

За економічним змістом витрати поділяють на економічні елементи та статті калькуляції. Елемент витрат – це сукупність економічно однорідних витрат. Групування витрат за економічними елементами дозволяє визначити суму економічно однорідних витрат по підприємству загалом. У П(С)БО 16 передбачено єдине для всіх підприємств групування витрат за економічними елементами:

1. матеріальні витрати;

2. витрати на оплату праці;

3. відрахування на соціальні заходи;

4. амортизація;

5. інші операційні витрати.