Міністерство освіти і науки України
Одеська Державна Академія Будівництва і Архітектури
Кафедра Українознавства
РЕФЕРАТ
На тему:
«Сталінізм в Україні»
Підготував:
Студент групи ВБК-166 т
Тарасевич П.Ю.
Перевірила:
доц.Соколова Л.С.
Одеса 2017
План:
Вступ. 3 ст.
1. Сталін і сталінізм. Основні риси сталінізму. 4 ст.
2. Сутність сталінського терору. 9 ст.
3. Сталінський терор у 20-30 рр. на Україні 12 ст.
4. Висновки. 18 ст.
5. Список використаної літератури 20 ст.
Вступ
Політична актуальність предмета дослідження очевидна.
Сталін — цей кривавий деспот, ідеолог, натхненник та безпосередній організатор масового державного терору, що тривав цілих два десятиліття, ще присутній у громадянській свідомості частини суспільства як нормальна чи навіть позитивна історична постать.
І мова йде не тільки про морально спотворене уявлення неосвіченої та соціально затурканої людності. Про масштаби явища свідчить той парадоксальний факт, що Сталін і сьогодні "виходить" на політичну трибуну. У Росії його портрети видно на багатотисячних партійних маніфестаціях. В Україні він теж має своїх прихильників, і не тільки серед ветеранів війни: комуністична і соціалістична партії, репрезентовані в парламенті, проводять політичні демонстрації з портретами і Леніна, і Сталіна, під прапорами країни (СРСР), вся історія якої невіддільна від терору і репресивного свавілля держави, породжуваного ленінсько-сталінською ідеологією більшовизму.
Сталінський терор вражає своїм масштабом, тривалістю і жорстокістю. Цей, кажучи словами вченого, "нечуваний злочин", це "безпрецедентне в історії масове убивство" здається "незбагненним для нормального людського розуму кошмарним дійством". Насправді ж, як справедливо зауважує Г. Костюк, "за кожною найбезглуздішою провокацією НКВС завжди криється якась внутрішня логіка і політичний сенс".
Знайти цю логіку — найперше завдання науки, як також і найперша наша потреба на шляху подолання світоглядної спадщини комуністичного тоталітаризму.
Сталін і сталінізм. Основні риси сталінізму
У 1927 р. Сталін вийшов переможцем у затятій боротьбі за владу, що точилася між партійними вождями після смерті Леніна.
Сталін (справжнє прізвище Джугашвілі) народився 1879 р. в Грузії в убогій родині і в молодому віці став більшовиком. До революції він грав порівняно незначну роль у більшовицькій партії. Як один із небагатьох неросіян у партії, він повинен був, серед іншого, вивчати теоретичні аспекти національних проблем — заняття, яке вважалося другорядним. Пізніше досвід у цій справі стане йому (але не народам імперії) у великій пригоді. Людина скромних задатків (численні свідки пригадують його лише як «сіру пляму»), Сталін не мав видатних здібностей письменника та оратора, властивих багатьом провідним більшовикам. Поступово він втягується в організаційну роботу під час революції і як генеральний секретар контролює поповнення партії новими членами та їхнє дальше просування. Контроль над партійним апаратом і надзвичайна спритність допомогли йому позбутися суперників і стати абсолютним лідером партії — вождем в оточенні підлабузників.
У міру того як Сталін підпорядковував своєму тиранічному пануванню партію, вона в свою чергу систематично поширювала владу на всі сторони життя суспільства. Відкрита критика Сталіна (не кажучи вже про опір) ставала неможливою, оскільки могутнє і всезростаюче Чека послідовно тероризувало, а потім і ліквідувало реальну, а також потенційну Опозицію. Деякі вчені кваліфікують російсько-марксистське поєднання особистої диктатури з монолітною організацією як тоталітаризм. Інші називають це просто сталінізмом. Радянські вчені розглядали це як необхідний етап у будівництві соціалізму й довгий час вихваляли Сталіна за мудре керівництво, залізну волю та реалізм.
Критики ж Сталіна незмінно підкреслювали в ньому жорстокість, неймовірну глухоту до людських страждань і паранойю кровожерця, що змушувало його скрізь бачити ворогів і змову. За словами Ніколаса Рязанова, якщо Сталін (як і Іван Грозний, яким він захоплювався) і був божевільним, то в тім божевіллі існувала певна методика й послідовність.
Можливо, більше, ніж інші комуністи, Сталін був дуже невисокої думки про селян, вважаючи їх невиліковно консервативним класом і основною перешкодою революційним змінам. За словами його наступника Микити Хрущова, «селяни були для Сталіна покидьками». Неросіянин Сталін використав російський шовінізм як засіб зміцнення Радянської імперії. Тому українці — ця переважно сільська нація, в якій зростав націоналізм,— опинилися під подвійною загрозою сталінських проектів.
За часів інтенсивного розвитку сталіністського варіанту економіки чітко простежувалося намагання ігнорувати товарно-грошові відносини чи адаптувати їх до умов безринкової економіки. Для сталінізму характерні схильність до деформованих методів розвитку господарства, заснованих на організаційно-примусових заходах, дегуманізація економічних відносин, орієнтація суспільного виробництва не на потреби людей, а на інтереси абстрактної соціалістичної держави.
В галузі управління економікою — це абсолютний диктат адміністративно-командної системи, відомчий підхід до економічних і соціальних проблем, повне панування управлінської бюрократії, сліпа віра в тс, що держава здатна формувати закони економічного розвитку й керувати ними. При цьому спостерігаються ігнорування реально існуючих економічних законів, виключний вплив ідеологічних концепцій на формування економічної політики. Основний комплекс економічних підвалин сталінізму в розвинутому вигляді склався за часів воєнного комунізму і громадянської війни..
Воєнно-комуністичний варіант економіки, що ґрунтувалася на суспільній власності на засоби виробництва, варіант, вимушений історичним обставинами 1918—1920 pp., знову використали зовсім в інших умовах, коли потреби в ньому вже не було. А оскільки він не відповідав природньому розвиткові економіки, то неминуче супроводжувався нечуваним в історії насильством над мільйонами безпосередніх виробників, знищенням значної їх частини.
•і В соціальній сфері сталінізм характеризується низьким рівнем життя і добробуту населення, орієнтацією на низький та середній рівень соціальних потреб, широким втіленням у життя принципів зрівняльності. При цьому досить виразно деформується і спотворюється соціальна структура суспільства. Деклароване створення «нового» класу — колгоспного селянства — насправді виливається в декласування селянства, його «розселянювання». Гасла про авангардну роль пролетаріату в умовах сталінізму залишаються лише гаслами, на ділі ж робітничий клас позбавлений права на управління країною й виробництвом, перетворений на «державні трудові ресурси».
Інтелігенція за часів сталінізму зведена до рівня «прошарку» між робітниками і селянами. В своїй більшості вона практично позбавляється історично притаманних їй соціально-психологічних рис і перетворюється на конгломерат державних службовців, хоча й зберігає в кращій своїй частині можливості для відтворення загальногуманістичних і соціально-прогресивних традицій.
Надзвичайну роль у суспільстві сталіністського типу відіграє ідеологія. Вона не тільки домінує над усіма іншими формами суспільної свідомості, а й виконує директивні функції щодо базисних елементів суспільства.... Аналізуючи сталінізм саме як ідеологію, з'ясовуємо, що він постає у вигляді вихолощеного, примітизованого й догматизованого марксизму. Продовжуючи цей логічний хід, дійдемо висновку:
сталінізм — це тупиковий варіант адаптованого марксизму, а не природне його продовження. Ідеологія сталінізму вкрай політизована, а сфера політики цілком заідеологізована, що породжує ідеологічну нетерпимість не лише до будь-якої іншої ідеології, а й до,всіляких «ухилів» від власних догматів.
Особливо важлива риса ідеології сталінізму — абсолютизація класового підходу до всіх явищ суспільного життя. Він дає змогу загравати з масами, спекулювати на їхніх прагненнях до соціальної справедливості, є зручним інструментом пояснення всіх складностей і суперечностей будівництва нового суспільства. Сталін використав класовий підхід для встановлення свого єдиновладдя. Він вихолощував ідеологію й культуру, підміняв систему загальнолюдських цінностей у свідомості мільйонів людей на сурогат цінностей класових.
В ідеологічній сфері досить чітко простежується тенденція до міфологізації суспільної свідомості. Складається система ідеологічних міфів [від «Сталін — це Ленін сьогодні» до міфів про «ворогів народу»), які активно впливають на повсякденне життя. Складається й система міфотворчості, націлена на вигадку серії легенд про діяння «пантеону богів» на чолі зі Сталіним. Голова пантеону обожнюється, виникає його культ у відверто потворних і принизливих для народу формах. В ідеології тривають, з одного боку, «вимивання» елементів раціонального, а з іншого — розвиток і зміцнення ірраціонального. Ідеологія стає, по суті, релігією, адже стрижнем системи ідеологічних догматів є віра, що практично не відрізняється від релігійної.
Проте тут спостерігається суттєва відмінність: релігійна свідомість базується на вірі в потойбічні сили, а ідеологія сталінізму—на вірі в надзвичайні якості земного бога — Сталіна. Від мільйонів людей вимагається беззастережно (якщо не сказати — сліпо) вірити в «світле майбутнє», в комунізм тощо,
причому ця віра повинна ґрунтуватися не на суспільній практиці (що було б ближче до класичного марксизму), а на абстрактних теоретичних міркуваннях, обіцянках, деклараціях та ін.
У галузі культури відбуваються її загальна уніфікація й цілковита ідеологізація. Загальноосвітній рівень народу в 20—50-ті роки зростав не завдяки, а всупереч сталінізмові, який надавав розвиткові культури екстенсивних форм, усіляко стримував цей розвиток, перетворював культуру на придаток адміністративно-бюрократичної системи. Налагоджується система «керування» культурою, аналогічна системі управління економікою. Утворюються офіціозні «творчі спілки», пристосовані до потреб.системи й націлені на тотальний контроль над культурними процесами. Держава повсякчас і повсюдно втручається в справи і творчість діячів культури, визначає їм «соціальні замовлення», безцеремонно «повчає», «наставляє», стежить за кожним кроком.»Усе це відбувається одночасно з фізичними і моральними репресіями у відношенні до інтелігенції, винищенням культурного генофонду як окремих республік, так і всієї країни.
Такими є основні риси сталінізму як цілісної суспільно-політичної системи. Наш стислий начерк, зрозуміло, далеко не вичерпує всіх аспектів генезису, зміцнення й наслідків існування цього монстра. Проблема настійно потребує дальшого вивчення, адже сталіністські традиції ще й досьогодні часто-густо виявляють себе в нашому суспільному житті.
А найголовніше — всі наші сучасні лиха випливають зі «спадку», залишеного нам «великим вождем».
Його величезна помилка і свідомий злочин — це переконання в тому, що можна безкарно нехтувати невблаганними об'єктивними законами суспільного розвитку (інакше кажучи — безкарно йти проти природних законів), ламати людську натуру.
Історія довела безглуздість таких,уявлень, а досягнутий нині рівень суспільної свідомості допомагає нарешті остаточно позбутися їх. Розпочатий останніми роками демонтаж сталінізму — потреба часу, тому він набагато глибший та серйозніший порівняно з тим, який було розгорнуто після XX з'їзду КПРС. Однак цей процес ще далекий від свого завершення. І дуже велике значення для його прискорення має, ще раз наголосимо, ґрунтовне й комплексне наукове дослідження сутнісних ознак і конкретно-історичних форм сталінізму (в тому числі й у специфічних умовах кожної республіки).
