Грунт Меркурія дуже роздрібнений і має низьку теплопровідність, тому на глибині кількох сантиметрів температура не змінюється.

- поверхня Меркурія в цілому схожа на поверхню Місяця. Поряд із кратерами є пагорби і долини;

5. Дослідження Меркурія.

- Меркурій — найменш вивчена планета земної групи;

- американська АМС «Марінер-10» (1974-1975 р.) тричі пролетіла повз Меркурій: максимальне зближення становило 320 км. В результаті було отримано кілька тисяч знімків, що охоплюють приблизно 45% поверхні планети;

- американська АМС «MESSENGER» (2004 р.). В січні 2008 року апарат вперше здійснив політ повз свою ціль - Меркурій. Вийшов на орбіту навколо планети у 2011 році.

- подальші дослідження з Землі вказали на можливість існування водяного льоду в полярних кратерах;

6. Модель внутрішньої будови Меркурія.

- в ядрі зосереджено до 80% усієї маси Меркурії.

- відповідно до найбільш поширеної (хоча і попередньої) думки, планета складається з гарячого залізонікелевого ядра, що поступово остигає, і силікатної оболонки, на межі між якими температура може наближатися до 10^{3 o}С

Венера

Венера
Орбітальні характеристики
Афелій	108 942 109 км
Перигелій	107 476 259 км
Велика піввісь	108 208 930 км
Ексцентриситет	0,0068
Орбітальний період	224,70069 день
Синодичний період	583,92 днів
Середня орбітальна швидкість	35,02 км/с
Нахил орбіти	3,39471° до екліптики 3,86° до сонячного екватора 2,19° до незмінної площини
Фізичні характеристики
Середній радіус	6051,8 ± 1,0 км 0,9499 Землі
Сплюснутість
Площа поверхні	4,60×108 км2 0,902 Землі
Об'єм	9,38×1011 км3 0,857 Землі
Маса	4,8685×1024 кг 0,815 Землі
Середня густина	5,204 г/см3
Тяжіння на поверхні	8,87 м/с2
Друга космічна швидкість	10,46 км/с
Зоряна доба	-243,0185 день
Екваторіальна швидкість обертання	6,52 км/год
Нахил осі	177,3°
Температура поверхні	мін. сер. макс.         460 °C
Видима зоряна величина	-3,8 … -4,6
Кутовий розмір	9,7"–66,0"
Атмосфера
Тиск на поверхні	93 бар (9,3 МПа)
Склад	~96,5% двоокису вуглецю ~3,5% азоту 0,015% двоокису сірки 0,007% аргону 0,002% водяної пари 0,0017% монооксиду вуглецю 0,0012% гелію 0,0007% неону слід сульфіду карбоніла слід хлориду водню слід фтороводню

Венера — внутрішня планета, і на земному небі не віддаляється від Сонця далі 48°. Венера — третій за яскравістю об'єкт на небі; її блиск поступається лише блиску Сонця та Місяця. Належить до планет, відомих людству з найдавніших часів.

1. Орбітальні характеристики Венери.

- середня відстань до Сонця 108 млн. км (афелій – 108942109 км, перигелій -107476259 км);

- орбітальний період 225 діб (224,70069 днів);

- сидеричний період обертання Венери навколо осі (зоряна доба) 243 діб (243,0183 земної доби);

- середня орбітальна швидкість 35,02 км/c;

- орбіта Венери ближча до кола, ніж у будь-якої іншої планети Сонячної системи;

- ексцентриситет становить всього лише 0,0068;

- іноді Венера підходить до Землі на відстань, меншу 40 млн. км;

- Венера обертається в зворотному напрямку до обертання Сонця, на відміну від Землі та інших планет;

- нахил осі до площини орбіти 87^○;

2. Фізичні характеристики Венери.

- середній радіус 6051,8 км (0,95 R_з);;

- маса 4868,5×10²⁴ кг (0,815 М_з);

- середня густина 5,204 г/см³;

- прискорення вільного падіння 8,87 м/c²;

- температура поверхні (середня) +480^○С;

- друга космічна швидкість 10,46 км/c;

- екваторіальна швидкість обертання 6,52 км/год;

- сплюснутість 0;

- магнітне поле, хоча й досить слабке, на Венері є. У провідному шарі атмосфери, іоносфері, магнітне поле наводиться сонячним магнітним полем і сонячним вітром. Міжпланетне магнітне поле напруженістю близько 10 нТл взаємодіє з іоносферою планети, що рухається в ньому.

3. Атмосфера Венери.

Про те, що у Венери є атмосфера, стало відомо 1761 p., відкриття належало М.В.Ломоносову, який спостерігав проходження планети перед диском Сонця.

- густина атмосфери Венери в 35 разів більша за земну;

- тиск на поверхні планети складає близько 95 атмосфер;

Склад атмосфери:

~96,5% двоокису вуглецю, ~3,5% азоту, 0,015% двоокису сірки, 0,007% аргону, 0,002% водяної пари, 0,0017% монооксиду вуглецю,
0,0012% гелію, 0,0007% неону
- хмарний шар Венери, що ховає від нас її поверхню, розташовано на висоті 49-68 км. над поверхнею, за щільністю він нагадує легкий туман і складається, в основному, з пари 80% сірчаної кислоти;

- велика товщина хмарного шару робить його зовсім непрозорим для земного спостерігача, тому вивчення планети ведеться в основному радіолокаційними методами.

Поверхня Венери.

- на поверхні Венери є великі і дрібні за розмірами кратери. Причиною виникнення кратерів може бути й вулканізм;

- на Венері знайдено кілька гірських областей. Найбільший гірський район — Іштар, за площею вдвічі перевищує Тибет. У центрі його на висоту 11 км піднімається гігантський вулканічний конус. Склад матеріалу поверхні Венери, визначений у декількох місцях посадки, виявився близьким до складу земних базальтів.

- у зоні зйомки «Венери-15, −16» було виявлено близько 150 ударних кратерів діаметром від 8 до 140 км;

- на рівнинах планети виявлено загадкові «русла» довжиною від сотень до декількох тисяч кілометрів і шириною від 2-3 до 10-15 км. На початку найдовшого русла, названого долиною Балтис, довжиною близько 7000 км із дуже помірною (2-3 км) шириною перебуває вулкан поперечником близько 100 км. Морфологія його - типова для базальтових вулканів. Залишається загадкою, яка рідина прорізала ці русла. Найпростіше було б вважати, що вони - результат термічної ерозії потоком базальтової лави. Але розрахунки доводять, що у потоку базальтової лави не вистачить запасу тепла на шлях довжиною 7000 км. Hа знятих «Магелланом» 98 % поверхні планети пощастило знайти близько 930 ударних кратерів діаметром від 2 до 280 км.

5. Дослідження Венери.

- Вже 1610 р. Галілей за допомогою телескопічних спостережень вивчав зміну фаз у Венери, тобто зміну її видимої форми від диска до вузького серпа;

- радянські АМС серії «Венера» 1-16 (1961-1983 р.);

- радянські АМС «Вега» 1-2 (1985 р.);

- американські АМС «Марінер» (1962, 1967, 1974 р.),«Піонер-Венера» (1978 р.);

- 12 лютого 1961 р. радянськими вченими була запущена перша автоматична станція «Венера-1», яка через три місяці пройшла на відстані близько 100 тис. км від Венери і вийшла на орбіту супутника Сонця;

- у грудні 1962 р. американці послали в космос зонд «Маринер-2», що пройшов від Венери на відстані 35 тис. км. Встановлена на його борту апаратура (радіометр, магнітометр і т. ін.) показала, що магнітне поле планети невелике;

- починаючи з 1965 р. на Венеру була послана ціла серія космічних станцій «Венера», в 1967 р. «Венера-4» здійснила спуск апарата, що відокремився перед входом автоматичної станції в атмосферу. Вперше в історії людства був проведений сеанс радіозв'язку, що тривав 93 хвилини. Був зроблений хімічний аналіз складу атмосфери, на різних рівнях, виміряно її густину, тиск і температуру. Цікаво й те, що через день після посадки «Венери-4» на відстані 4 тис. км від поверхні планети пролетів американський «Маринер-2;

- з 1969 р. в атмосферу Венери був запущений ще ряд космічних станцій серії «Венера». Радянські вчені зробили корпуси апаратів міцнішими, і це дозволило апарату спочатку опуститися на рівень 19 км від поверхні планети, а потім і приземлитися на саму поверхню, де він пробув протягом 53 хвилин. Умови виявилися незвичайно суворими: тиск сягав 90 атмосфер, температура до 500°С, хмарний покрив, який огортає планету, виявився перенасиченим вуглекислим газом;

- 1972 р. була створена автоматична міжпланетна станція «Венера-8» нового покоління. Фотометричні вимірювання показали, що хмарний шар простягається до висот близько 40 км, були оцінені його оптична товщина й прозорість.

- у лютому 1974 року на відстані 6 тис. км від Венери пройшов американський пролітний зонд «Маринер-10», оснащений телевізійною камерою, ультрафіолетовим спектрометром й інфрачервоним радіометром. Отримані телевізійні зображення хмарного шару.

- 1975 рік став новим етапом у наукових космічних дослідженнях. Уперше станції нового покоління «Венера-9» і «Венера-10» стали штучними супутниками Венери, на які зі спускних апаратів передавалася, а потім ретранслювалася на Землю інформація. Уперше з планети були передані панорамні телевізійні зображення, виміряні густина, тиск, температура атмосфери, кількість водяної пари, проведені нефелометричні вимірювання часток хмар, вимірювання освітленості в різних ділянках спектра. Великий інтерес викликали грози й блискавки, що відбуваються в шарі хмар. Дані оптичних вимірювань показали, що енергетичні характеристики венеріанських блискавок у 25 разів переважають параметри земних блискавок;

- 1978 р. за допомогою АМС «Венера-11» і «Венера-12» досліджували хімічний склад нижньої атмосфери планети Були зареєстровані імпульси електромагнітного випромінювання, що вказують на існування електричних зарядів в атмосфері на зразок земних блискавок. У складі верхньої атмосфери було виявлено вуглекислий газ (96% за обсягом), азот (4%), оксид вуглецю, двоокис сірки, кисню практично не виявилося, вміст водяної пари коливався від 0,1—0,4% під шарами хмар до 15—30% вище за них. Температура атмосфери біля поверхні планети (на рівні, що відповідає радіусу 6052 км) склала 735К, тиск 9 МПа, густина газу виявилася в 60 разів більшою, ніж у земній атмосфері.

Одночасно з радянськими АМС проходила робота американського проекту «Піонер-Венера», що складався зі супутника та чотирьох атмосферних зондів. На поверхню Венери в чотирьох різних точках здійснили посадку один великий і три малі зонди (великий і один малий на денний бік, 2 інші малі — на нічну поверхню). 1982 року за допомогою АМС «Венера-13» і «Венера-14» були вперше отримані кольорові панорами поверхні планети. Спускні апарати провели буріння ґрунту (за температури 470°С і тиску близько 93 атм.). Розпечений ґрунт, добутий буровою установкою, транспортувався складною системою трубопроводів усередину міцного корпуса спускного апарата, де був проведений його хімічний аналіз. Аналіз дозволив визначити вміст у ґрунті оксидів магнію, алюмінію, силіцію, феруму, калію, кальцію, титану й магнію.

- 1983 року за допомогою АМС «Венера-15» і «Венера-16» були вперше отримані радіолокаційні зображення північної приполярної області Венери. На зображеннях добре видно кратери, пасма, височини, великі розлами, гірські хребти. 1984 року з інтервалом у 6 діб в СРСР були запущені однакові АМС «Вега-1» і «Вега-2», обладнані спускними апаратами. Метою запуску було вивчення комети Галлея пролітними апаратами з відстані близько 10 тис. км. 1985 року вперше в атмосфері Венери наповнили гелієм оболонки аеростатні зонди (діаметром 3,4 м).

Марс

Марс
Орбітальні характеристики
Епоха J2000
Афелій	249 209 300 км
Перигелій	206 669 000 км
Велика піввісь	227 939 100 км
Ексцентриситет	0,093315
Орбітальний період	1,8808 років
Синодичний період	779,96 день 2,135 років
Середня орбітальна швидкість	24,077 км/с
Супутники
Фізичні характеристики
Екваторіальний радіус	3396,2 км 0,533 Землі
Полярний радіус	3376,2 км 0,531 Землі
Сплюснутість	0,005 89
Площа поверхні	144 798 500 км2 0,284 Землі
Об'єм	1,6318×1011 км3 0,151 Землі
Маса	6,4185×1023 кг 0,107 Землі
Середня густина	3,9335 г/см³
Тяжіння на поверхні	3,711 м/с²
Друга космічна швидкість	5,027 км/с
Зоряна доба	24,6229 год
Екваторіальна швидкість обертання	868,22 км/г 241,17 м/с
Нахил осі	25,19°
Темп. поверхні Цельсій	мін. сер. макс.       −87 °C −46 °C −5 °C
Видима зоряна величина	+1,8 до −2,91
Кутовий розмір	3,5-25,1"
Атмосфера
Тиск на поверхні	0,636 (0,4-0,87) кПа
Склад	95,32% двоокису вуглецю 2,7% азоту 1,6% аргону 0,13% кисню 0,08% монооксиду вуглецю

Марс — четверта планета Сонячної системи за відстанню від Сонця і сьома за розміром та масою.