Орбітальні характеристики Місяця.

- середня відстань до Землі 384 400 км (у перигеї - 356 400 км, в апогеї - 406 800 км);

- середня швидкість руху по орбіті 1,023 км/с;

- сидеричний період обертання 27,3 діб;

- період обертання Місяця навколо осі дорівнює періоду обертання навколо Землі (тому Місяць завжди повернутий до Землі одним боком);

- синодичний період обертання (сонячна доба) 29,5 діб;

- вісь обертання Місяця майже перпендикулярна до площини орбіти (тому немає змін пори року);

- ексцентриситет орбіти 0,0549;

Фізичні характеристики Місяця.

- радіус 1738 км (0,25 R_з);

- маса 7,3477×10²² кг (1/81 маси Землі);

- густина 3,3 г/см³;

- прискорення вільного падіння 1,6 м/с²;

- температура поверхні від −160° до +130 °C;

- два тижні сонце світить і два тижні - ніч;

- найбільший кутовий діаметр 33^ʹ32^ʹʹ (≈0,5^○);

- друга космічна швидкість 2,38 км/c;

- магнітне поле Місяця менше в 1000 разів, ніж поле Землі (це свідчить про відсутність у Місяця рідкого ядра);

Гравітаційні сили між Землею і Місяцем викликають морські припливи і відпливи. Гравітаційне тяжіння Місяця сильніше на тому боці Землі, який звернено до Місяця, і слабше — на протилежному боці. Тому поверхня Землі, особливо океани, витягнута в напрямку до Місяці. Якби ми подивилися на Землю збоку, ми побачили б дві опуклості, і обидві вони спрямовані у бік Місяця, але перебувають на протилежних сторонах Землі. Цей ефект набагато сильніший в океанській воді, ніж у твердій корі, тож опуклість води більша. А оскільки Земля обертається набагато швидше, ніж Місяць пересувається своєю орбітою, рух опуклостей навколо Землі створює два припливи на день.

3. Атмосфера Місяця.

- атмосфера відсутня внаслідок того, що сила тяжіння на Місяці менша від земної у 6 разів, тому він не може втримати біля поверхні окремі молекули газів.

4. Поверхня Місяця.

- місячні материки з великою кількістю кратерів (дуже стара гірська місцевість). Більшість кратерів на оберненому до Землі боці Місяця названо іменами відомих осіб історії науки, таких як Тихо Браге, Коперник і Птолемей, є більш сучасні назви Аполлон, Гагарін і Корольов - здебільшого це російські назви, оскільки перші знімки зворотнього боку зроблено радянським кораблем Луна-3. На зворотному боці Місяця є величезний басейн кратерів розміром 2250 км у діаметрі та 12 км завглибшки;

- кратерів на Місяці з боку Землі близько 30 000 (найбільший з них Клавій – 225 км і Гримальді -200 км;

- місячні моря (відносно гладенькі і молоді низини). Місячні моря, які становлять приблизно 16% всієї поверхні Місяця, — це величезні кратери, що виникли в результаті зіткнень з небесними тілами, які були пізніше затоплені рідкої лавою;

- більшу частину поверхні вкрито реголітом — сумішшю тонкого пилу і скелястих уламків, утворених зіткненнями з метеоритами. З незрозумілої причини місячні моря сконцентровано на зверненому до Землі боці;

- найбільша різниця у висотах на Місяці 11 км.

Геологічна будова Місяця.

- хімічний склад Місяця: SiO₂ – 42%, Al₂O₃ – 20%, CaO – 19%, MgO – 12%, FeO -6%;

- під корою перебуває мантія і, можливо, невелике ядро з сірчистого заліза (радіусом приблизно 340 км і масою, що становить 2% маси Місяця). На відміну від мантії Землі, мантія Місяця лише частково розплавлена. Цікаво, що центр мас Місяця розташовано приблизно за 2 км від геометричного центру в напрямку до Землі.

- місячні моря складаються переважно з базальтів. «Морські» місячні базальти відрізняються від земних значно підвищеним вмістом титану та заліза і зниженим - лужних металів (натрію, калію);

- материкові базальти (норити) відрізняються від морських підвищеним вмістом Аl₂О₃, натомість у них нижчий вміст FeO та TiO₂. Вік материкових місячних порід 4,0—4,5 млрд. років.

- місяцетруси можна поділити на чотири групи:

· припливні — трапляються двічі на місяць, викликані впливом припливних сил Сонця і Землі;

· тектонічні — нерегулярні, викликані пересуванням ґрунту Місяця;

· метеоритні — через падіння метеоритів;

· термальні — через різкий нагрів місячної поверхні зі сходом Сонця.

6. Дослідження Місяця.

- до Місяця було послано понад 60 космічних апаратів;

- радянські АМС «Луна-1-24» (1959-1976 р.);

- радянські «Луноход-1» (1970 р., пройшов10,54 км протягом 10,5 місяців), «Луноход-2» (1973 р., пройшов 37 км протягом 4 місяців);

- американські АМС «Аполлон» (1969-1972 р., 12 астронавтів);

- сьогодні дослідникам доступно 382 кг місячного ґрунту, зібраного під час здійснення проекту "Аполлон" (1969-1972 рр.) і близько 300 г ґрунту, доставленого радянськими автоматичними станціями Луна-16, Луна-20 і Луна-24. Цей ґрунт являє собою близько 2200 різних зразків з дев'яти місць Місяця;

- вперше Місяць відвідав радянський космічний корабель Луна-2 1959 року (Луна-1 стала штучним супутником Місяця);

- вперше астрономам вдалося заглянути на зворотний бік Місяця 1959 року, коли радянська станція Луна-3 пролетіла над ним і сфотографувала невидиму з Землі частину поверхні;

- перша посадка сталася 20 липня 1969 року (перша людина Нейл Армстронг і Едвін Олдрін на «Аполлон-11» здійснили м’яку посадку у морі Спокою, а третій астронавт Майкл Коллінз залишався на орбіті); остання — у грудні 1972 року, всього п’ять і 12 дослідників провели на Місяці близько 300 годин і доставили на Землю 400 кг зразків;

- СРСР відповів відправкою на Місяць двох радіокерованих самохідних апаратів — «Луноход-1» у листопаді 1970 року і «Луноход-2» у січні 1973;

- на початку XXI століття Китай опублікував свою програму освоєння Місяця, що включає, крім доставки місяцеходу (2011 року) і відправки ґрунту на Землю (2012), ще й будівництво населених місячних баз (2030);

- так, наприклад, ЄКА 28 вересня 2003 запустило свій перший місячний зонд «Смарт-1»;

- у 2020 р. планується послати на Місяць пілотовану експедицію і розпочати будівництво населеної місячної бази.

7. Походження Місяця.

- Місяць і Земля сформувалися із газо-пилової хмари одночасно

- Місяць відколовся від Землі.

- Місяць сформувався в іншому місці і був захоплений Землею.

- Земля зіштовхнулася з об'єктом розміром із Марс. Цей планетоїд назвали Тейя. Місяць утворився з вибитої цим зіткненням речовини. Не всі деталі цієї теорії опрацьовано, але саме вона на сьогодні має найбільше поширення.

 

 

Планети земної групи. Меркурій. Венера. Марс

Кольорова фотографія Меркурія з апарату MESSENGER (несправжні кольори)
Орбітальні характеристики
Афелій	69 816 900 км
Перигелій	46 001 200 км
Велика піввісь	57 909 100 км
Ексцентриситет	0,205630
Орбітальний період	87,9691 діб
Синодичний період	115,88 діб
Середня орбітальна швидкість	47,87 км/с
Фізичні характеристики
Середній радіус	2439,7 ± 1,0 км 0,3829 Землі
Сплюснутість
Площа поверхні	7,48×107 км² 0,147 Землі
Об'єм	6,083×1010 км³ 0,056 Землі
Маса	3,3022×1023 кг 0,055 Землі
Середня густина	5,427 г/см³
Тяжіння на поверхні	3,7 м/с²
Друга космічна швидкість	4,25 км/с
Зоряна доба	58,646 діб
Екваторіальна швидкість обертання	10,892 км/год
Нахил осі	2,11′ ± 0,1′
Темп. поверхні	мін. сер. макс. -163○С +67○С +427○С
Видима зоряна величина	−2,3 до 5,7
Кутовий розмір	4,5" – 13"
Атмосфера
Склад	42% молекулярного кисню 29,0% натрію 22,0% водню 6,0% гелію 0,5% калію Сліди аргону, азоту, двоокису вуглецю, водяної пари, ксенону, криптону та неону

Історія й назва

Найдавніші свідчення спостереження за Меркурієм можна знайти в шумерських клинописних текстах, датованих третім тисячоліттям до н. е. Планету названо на честь римського бога Меркурія, аналога грецького Гермеса та Вавилонського Набу. Древні греки часів Гесіода назвали Меркурій «Στίλβων» (Стилбон, блискучий). В Стародавній Індії Меркурій називали Будда (बुध) та Рогінея. В китайській, японській, в'єтнамській та корейських мовах Меркурій називається Водяна зірка (水星).