Раціональні рішення визначаються в процесі оптимізації. Під оптимізацією управлінських рішень розуміють вибір найбільш ефективного варіанту рішення із можливих альтернатив

На Заході оптимізацією управлінських рішень займається напрямок під назвою “наука управління” (використовуються ще терміни “наука про прийняття рішень”, “системний аналіз”, “наука про системи”, “дослідження операцій” та ін.). Наука управління виникла в Англії під час другої світової війни як необхідність розв’язання певних військових завдань. Широке застосування вона має в США, Японії, Німеччині, Україні, Росії та інших країнах. Використовується з метою розв’язання наступних завдань:

· регулювання транспортних потоків в містах;

· оптимізація графіку руху в аеропортах;

· складання розкладу при розв’язанні різних завдань;

· управління запасами на підприємствах, в організаціях;

· розробка нових видів продукції;

· розподіл витрат на рекламу різних видів продукції;

· оптимізація чисельності допоміжного персоналу у структурі управління;

· планування матеріального забезпечення та постачання;

· розподіл обладнання для різних видів виробництва;

· розподіл трудових ресурсів;

· розкрій матеріалу (листового металу, тканини тощо);

· оптимізація обсягів виробництва та послуг.

Згідно з положенням американського менеджменту наука управління як механізм оптимізації рішень може реалізовуватись з допомогою наступних підходів:

· Застосування наукового методу.

· Використання системної орієнтації.

· Застосування моделей.

Науковий метод оптимізації управлінських рішень передбачає застосування схеми, представленої на мал.1. Наприклад, в процесі оптимізації величини запасів на першому етапі збирається та аналізується інформація про попит, на другому – встановлюється вплив росту запасів на попит і визначається у вигляді гіпотези оптимальна величина запасів. Після третього етапу, який забезпечує процес перевірки гіпотези, можливі два варіанти:

 

 

Реалізація рішення, якщо гіпотеза вірна (четвертий етап).

Повернення з допомогою зворотного зв’язку на етап спостереження (перший етап), якщо гіпотеза не вірна.

В останньому випадку пошук оптимального варіанту продовжується.

Мал.1. Схема використання наукового методу.

Системна орієнтація в процесі оптимізації рішень базується на тому, що організація є відкритою системою, яка складається з взаємопов’язаних частин.

В процесі своєї діяльності (перетворення) організація обробляє входи (ресурси, інформацію тощо), перетворюючи їх в продукцію, послуги, прибуток та ін. На основі вивчення цього процесу і здійснюється підбір найбільш ефективного варіанту рішення.

Використання моделей дозволяє приймати рішення, при обґрунтуванні яких враховуються всі фактори і альтернативи, що виникають в складних умовах виробничо-господарської діяльності. Тому моделювання розглядається як найефективніший спосіб оптимізації управлінських рішень.

Модель – це відображення в схемі, формулі, взірці тощо характерних ознак об’єкту, який досліджується. Вона є спрощеною конкретною життєвою (управлінською) ситуацією, іншими словами в моделях певним чином відображаються реальні події, обставини тощо. Необхідність застосування моделей пояснюється наступними причинами:

· складністю реального світу, виробничо-господарської діяльності;

· наявністю багатофакторних залежностей в процесі розв’язання управлінських завдань;

· необхідністю експериментальної перевірки альтернативних управлінських рішень;

· доцільністю орієнтувати управління на майбутнє.

· Відрізняються такі моделі:

· фізичні. Вони відображають збільшення або зменшення описання об’єкту;

· аналогові. Ці моделі ведуть себе так як реальні об’єкти, але зовнішньо вони не схожі на них;

· математичні (символічні). Для опису властивостей або характеристик об’єкту використовують символи.

Світова практика виробила певний порядок розробки моделей. Найдоцільніше застосовувати наступний процес їх побудови:

· Постановка завдання.

· Формування моделі.

· Перевірка моделі на достовірність.

· Використання моделі.

· Відновлення моделі.

В процесі перевірки, використання та відновлення моделей слід враховувати похибки, які знижують їх ефективність:

· недостовірні вхідні умови (припущення);

· інформаційні обмеження;

· страх користувачів;

· недостатня практична перевірка;

· надмірно висока вартість побудови;

· недостатнє врахування чинних факторів тощо.

Американський менеджмент виділяє наступні найбільш розповсюджені способи моделювання:

· Теорія ігор. Моделює вплив прийнятого рішення на конкурентів. Ця теорія найперше розроблялась військовими.

· Теорія черг. Визначає оптимальне число каналів обслуговування по відношенню до потреби в них (так звана модель оптимального обслуговування).

· Моделювання управління запасами. Визначає розміщення замовлень, їх кількість, обсяг готової продукції на складі.

· Лінійне програмування. Забезпечує оптимальний спосіб розгляду ресурсів при наявності конкретних потреб. Моделі лінійного програмування найбільш популярні у менеджменті.

· Імітаційне моделювання. Дає практичний спосіб застосування моделі замість реальної системи.

· Економічний аналіз, тобто метод оцінки витрат та економічних вигод. Базується на визначенні економічних умов, при яких підприємство стає вигідним. Зрозуміло, що основною умовою буде ситуація, коли загальний дохід зрівнюється з підсумковими витратами.

· Платіжна матриця. Це статистичний метод, який дозволяє із кількох варіантів вибрати найбільш оптимальне рішення. При цьому платежі (грошові винагороди, доход тощо) представляються у формі таблиці.

· Дерево рішень, являє собою схематичне відображення дій у менеджменті з урахування фінансових результатів, ймовірності отримання їх позитивного значення, можливості порівняння альтернатив.

Прогнозування, тобто моделювання майбутніх управлінських ситуацій. Оскільки воно відіграє суттєву роль у менеджменті, то його слід розглянути окремо.

Прогнозування – це спосіб, при якому використовується накопичений в минулому досвід та поточні припущення з метою визначення майбутнього. На сучасному етапі найчастіше використовуються такі прогнози:

· економічні;

· соціальні;

· розвитку конкуренції;

· розвитку науково-технічного прогресу;

· розвитку технології;

· розвитку суспільства;

· розвитку сільського господарства тощо.

 

Можна виділити наступні групи методів прогнозування:

1. Неформальні методи:

· прогнозування на базі словесної (вербальної) інформації, отриманої з допомогою радіо, телебачення, розмов, телефонограм тощо;

· прогнозування на засадах письмової інформації, яка відображається у газетах, журналах, бюлетенях, звітах тощо;

· прогнозування за результатами промислового шпіонажу.

2. Формальні методи:

а) Кількісні методи прогнозування:

· аналіз минулих рядів. Виходить з того, що минуле може повторитися у майбутньому;

· причинно-наслідкове (каузальне) моделювання. Використовується у менеджменті для прогнозування тих ситуацій, які знаходяться у залежності більше ніж від однієї змінної величини. В статистиці цей спосіб прогнозування називається кореляцією.

б) Якісні методи прогнозування:

· думка журі. Представляє собою поєднання та усереднення думок експертів – членів журі (ради, комісії тощо);

· сукупна думка збутовиків. Ґрунтується на передбаченні попиту групою досвідчених торгових агентів;

· модель очікування споживача. Базується на результатах опитування клієнтів;

· метод експертних оцінок. Представляє собою процедуру, яка дозволяє групі експертів приходити до певної згоди.