Сцена І. Шевченкова любов
2-й читець (сидячи за столом, задумливо)
Мені ж, мій Боже, на землі
Подай любов, сердечний рай!
І більш нічого не давай...
(Встає, повільно ходить сценою.)
Та де ж її шукать — оту любов,
Я все життя дивився їй у вічі,
Палив, запалював, гасив сльозою свічі.
Вона зникала... -
Я за нею йшов, молився Богу...
Бог — то є любов?
Любов (виходить йому назустріч)
Даремно нарікаєш ти на Бога
Тебе Він любить як своє дитя
Дана тобі нелегкая дорога,
Хто засліпив тебе? Хто збив тебе з пуття?
2-й читець
А ти ким є, що привидом з'явилась?
Княжна, кріпачка чи чиясь душа?
Любов
Я — та, що часто-часто тобі снилась,
Я — та, що в серці! Я — любов твоя.
2-й читець
Що ти говориш... Серденько, отямся!
Моя любов?! Та це суцільний біль!
Так просто я спокусі не піддамся!
Душа холоне... В серці заметіль!
Любов
А говорив, що так мене шукаєш...
Тепер німієш, погляд не зведеш...
2-й читець
Але навіщо серце й душу краєш?
Даєш надію — потім знов зникаєш?
Терпінню людському таки немає меж!..
(Сідає за стіл, пише.)
Тим часом Любов читає поезію Івана Драча. Під час читання цієї поезії демонструються слайди 2-3.
Любов
Я тебе чекала роки й роки,
Райдугу снувала з рукава
На твої задумані мороки,
На твої огрознені слова.
Я б тобі схилилася на груди,
Замість терну розсівала мак,
Та мені зв'язали руки люди.
«Хай страждає,— кажуть,— треба так».
Хай у ньому сльози доспівають
В ненависть, в покару, у вогні
І мене знеславлену пускають,
Щоб ридали вірші по мені.
Я — Оксана, вічна твоя рана,
Журна вишня в золотих роях,
Я твоя надія і омана,
Іскра не роздмухана твоя.
{Прочитавши, повільно віддаляється.)?.
2- ч итець (у руці листок, читає)
А я так мало-небагато
Благав у Бога — тільки хату,
Одну хатиночку в гаю Та Дві тополі біля неї,
Та безталанную мою,
Мою Оксаночку, щоб з нею
Удвох дивитися з гори,
На Дніпр широкий, на яри...
{Виходить.)
Під час звучання цієї поезії демонструються слайди 4—5, звуковий файл "Реве та стогне Дніпр широкий...» відкривається через гіперпосилання зі слайд -5, пісня у виконанні Національного заслуженого академічного народного хору України імені Г. Верьовки, звучить спочатку дуже тихо, створюючи лише фон для читання, але звук дедалі наростає.
Коли спів затихає, з'являється
1-й читець (звернувши погляд до ікони Богоматері, читає)
Все упованіє моє
На тебе, мій пресвітлий раю,
На милосердіє Твоє,
Все упованіє моє
На Тебе, Мати, возлагаю.
Святая сило всіх святих.
Пренепорчная. Благая!
Молюся, плачу і ридаю:
Воззри, Пречистая, на їх,
Отих окрадених, сліпих
Невільників. Подай їм силу
Твойого мученика Сина,
Щоб хрест-кайдани донесли
До самого, самого краю!
Достойно пєтая! Благаю!
Царице неба і землі!
Вонми їх стону і пошли
Благий конець, о всеблагая!
А я, незлобний, воспою,
Як процвітуть убогі села,
Псалмом і тихим і веселим
Святую доленьку твою.
Сцена II. Шевченкова воля
Воля (з'являється із глибини сцени, читаючи поезію Ліни Костенко)
Заслання. Самота, солдатчина. Нічого.
Нічого — Оренбург. Нічого — Кос-Арал.
Не скаржився. Мовчав. Не плавав ні від чого.
Нічого, якось жив і якось не вмирав.
Вернувся в Петербург, і ось у Петербурзі —
Після таких років такої самоти! —
Овацію таку йому зробили друзі! —
Коли він увійшов... І він не зміг іти.
Він прихилився раптом до колони.
Сльоза чомусь набігла до повік.
Бо знаєте... із каторги в салони...
Не зразу усміхнеться чоловік.
3-й читець (сидячи за столом)
В неволі. В самоті немає,
Нема з ким серце поєднать.
То сам собі оце шукаю когось-то,
З ним щоб розмовлять,
Шукаю Бога, а находжу
Таке, що цур йому й казать.
От що зробили з мене годи
Та безталання, та ще й те,
Що літечко моє святе
Минуло хмарно, що немає
Ніже єдиного случаю,
Щоб до ладу було згадать.
А душу треба розважать,
Бо їй так хочеться, так просить
Хоч слова тихого. Не чуть,
І мов у полі сніг заносить
Не охолонувший ще труп.
Воля
Для тебе воля — це всього лиш мрія!
На волі будучи, ти не зазнав свободи!
Такі, як ти, не вміють бути вільними,
Такі, як ти,— невільники від роду.
3-й читець. Це ти?
Воля
Це я... вершина твоїх мрій!
Це я — твоє життя, твій біль і мука.
Я — вільна воля, щастя твого духа,
Твоє натхнення, радість і розпука.
3-й читець
Як гірко, як нестерпно жаль, Що долі нам нема з тобою...
Воля
Чому нема? Зречися сам себе!
І вільним будеш — поки віку твого!
3-й читець
Поки живу? А потім, після смерті?
Згорить душа в пекельному вогні?
І чи знайдеться серце в цьому світі,
Яке запалить свічку по мені?
Воля
Як знаєш.
Маєш вільну волю,
Обравши муку і тернистий шлях.
Та я для тебе так і буду мрією,
Зустрінемось колись на небесах.
3-й читець
Лічу неволі дні і ночі,
І лік забуваю,
О Господи, як то тяжко
Тії дні минають.
А літа пливуть за ними,
Пливуть собі стиха,
Забирають за собою
І добро, і лихо.
Забирають, не вертають
Ніколи нічого...
У той час, коли звучить поезія, демонструється слайд 6. Читець відходить на задній план сцени, сідає за стіл, пише.
Воля (вдивляючись удаль, читає поезію Ліни 'Костенко)
Блажен той муж, воістину блажен,
Котрий не був ні блазнем, ні вужем,
не схитнеться на дорогу зради,
І у лукавих не спита поради...
І хоч про нього скажуть: навіжений,
— То не біда — він все одно блаженний.
А хто всіляким ідолам і владам
Ладен кадити херувимський ладан,
Той хоч і вмре з набитим гаманцем,
Душа у нього буде горобцем.
СценаIII. Шевченкова слава
4-й читець
О думи мої! О славо злая!
За тебе марно в чужому краю
Караюсь, мучуся, але не каюсь!
Люблю, як щиру, вірную дружину,
Як безталанную свою Вкраїну!
Роби, що хочеш з темним, зо мною,
Тілько не кидай в пекло з тобою.
Слава (раптово з'явившись).
Цього не досить?
4-й читець
їх же по світу вітер.розносить!
Не хочу слави. Все це марнота.
Про людське око така турбота.
Слава
Мене зректися не так вже й просто...
4-й читець
Не для людей і не для слави
Мережані та кучеряві
Оці вірші віршую я.
Для себе, братія моя.
Слава
Хтось думає, що я — одна гординя,
Хтось заздрить, хтось зневажливо мина,
А я не раз блукала попідтинню...
Я гіркоти напилася сповна!
Мене зректися просто неможливо —
Тобі судилась слава Кобзаря! (Виходить)
4-й читець.
Ти не лукавила зо мною,
Ти другом, братом і сестроюСіромі стала.
Ти взяла мене маленького за руку
І в школу хлопця одвела
До п'яного дяка в науку
- Учися, серденько, колись
З нас будуть люди,— ти сказала.
А я послухав і учивсь.
І вивчився. А ти збрехала.
Які з нас люде? Та дарма!
Ми не лукавили з тобою
Ми просто йшли, у нас нема
Зерна неправди за собою.
Мій друже, вбогий, нелукавий,
Ходімо далі, далі — слава,
А слава — заповідь моя!
(виходить)
Входить 1-й читець.
Наближається до ікони.
Я свічку засвітив. Колись...
До дна відтоді келих горя випито.
Ще трохи і... молись чи не молись,
Із рук тремтячих недогарок випаде. /
Я ніс вогонь крізь чорноту обмов,
Крізь морок тюрем, але знов і знов
Од свого серця цю свічу засвічував.
Підходить до краю сцени:
Буває іноді старий
Не знає сам, чого зрадіє,
Неначе стане молодий,
І заспіває, як уміє.
І стане ясно перед ним,
Надія ангелом святим
І зоря, молодость його,
Витає весело над ним.
(Виходить.)
Входять троє учнів у національному вбранні.
1-ша учениця
Не малюйте Шевченка плебеєм,
У кріпацькій пошарпаній свиті —
Я в нім бачу лице Прометея,
У одежі, із сонця відлитій.
Не малюйте Шевченка солдатом,
Не малюйте — він слухався долі.
Мій Шевченко завжди був крилатим,
Мій Шевченко завжди був на волі!
Не малюйте поета в печалі,
Бо він світоч і щастя народу.
Став пісок золотим в Кос-Аралі,
Де ступав він у роки негоди!
І тепер наш Тарас в кожній хаті.
З нами словом живим розмовляє,
Є в Шевченка народження дата,
Дати смерті в Шевченка немає!
2-га учениця
Я знову повертаюся до нього,
Читаю, перечитую «Кобзар».
Ні! Україна не була убога —
Поклав ти серце на її вівтар!
Нове життя ти дав батьківській мові,
Ти віщі думи в пісню перелив,
Де запеклась душа твоя у слові,
Яким страждав, ненавидів і жив,
Яким благословляв усі народи
Боротись проти рабства і нужди,
Рости у дружбі, діяти у згоді,
Позбутися навіки ворожди!
В історію відлунюють століття,
А сонце сяє, і весна — в мені!
Щаслива, я не знала лихоліття,
Я народилась літом, по війні.
І я — нащадок твій, чоло схиляю,
Молюся мудрості і доброті святій,
Перед Всевишнім голову схиляю,
Що Прометея дав землі моїй!
3-тя учениця
Він не мужик, хоч з мужиків,
Вдивляйтеся в автопортрети!
Широкий розмах чорних брів,
Чоло художника й поета.
Інтелігентних скільки рис!
Ще молодість у бакенбардах.
Його увічнити взялись
Минулі і майбутні барди,
А він себе залишив нам
Таким, як був до чого прагнув.
Це не образа мужикам,
Це «ще одна про нього правда.
Сходять зі сцени.
Повільно входить
1-й читець, наближається до ікони, стає на одне коліно. Благально здіймає руки і звертає погляд до Богоматері.
1-й читець
Благословенна Ти в женах,
Святая праведная Мати
Святого Сина на землі.
Пошли мені святеє слово,
Святої правди голос новий...
Ти матір Бога на землі!
Демонструється слайд 7, через гіперпосилання відкривається звуковий файл. Усі учасники виходять на сцену, присутні встають, звучить «Заповіт» у виконанні Національного заслуженого академічного народного хору України імені Г. Верьовки.
