Хромосомна хвороба може виникнути: а) в результаті мутацій у гаметах батьків чи б) у результаті мутацій у клітинах ембріона на ранніх стадіях його розвитку (особливо на стадії дроблення зиготи).
У людини виявлені усі форми хромосомних і геномних мутацій. Повні форми тетра- і поліплоїдії виявляються тільки при спонтанних абортах, що свідчить про їхній летальний ефект на ранніх стадіях розвитку.
Загальна кількість описаних хромосомних аномалій у людини тільки гаметного походження складає близько 750, із яких близько 50 – пов‘язані із кількісними і понад 700 - із структурними змінами хромосом.
На с ь о г о д н і відомі наступні форми хромосомних синдромів.
□ Синдром Шерешевского - Тернера (Х-моносомія) характеризується наявністю 44 аутосом + Х0 і відсутністю статевого хроматину (тілець Барра) у ядрах клітин. У жінок цей синдромом проявляється: а) низьким ростом, б) широкою короткою шиєю (часто з характерними крилоподібними складками), в) вродженими вадами серця, г) множинними пігментними плямами, д) недорозвиком молочних залоз і яєчників, е) первинною аменореєю і безпліддям. Розумовий розвиток нормальний.
□ Синдром Y-моносомії (44 + Y0) - організм нежиттєздатний.
□ Синдром Трипло-Х (44 аутосоми + XXX) фенотипічно може не проявлятися, або навпаки, характеризується затримкою фізичного, статевого і розумового розвитку (слабоумство, шизофренія). Часто виявляються високе тверде піднебіння і епікант (поперечна складка шкіри біля внутрішнього кута ока). У ядрах клітин таких жінок є два тільця Барра.
□ Синдром Клайнфельтера (44 аутосоми + XXY, чи + XXXY і т.ін.). Для чоловіків з таким синдромом характерні: а) високий зріст, б) астенічна статура євнухоподібного типу, в) гінекомастія, г) атрофія яєчок і безплідність, д) часто остеопороз, е) можлива гомосексуальна і асоціальна поведінка. На відміну від нормальних чоловіків у ядрах клітин виявляється статевий хроматин (тілець Барра стільки, скільки зайвих Х-хромосом).
□ Синдром Дауна в 94 % випадків характеризується трисомією у 21-й парі аутосом. В інших випадках може бути транслокаціїнний варіант хромосомної аномалії (наприклад, перенос фрагмента 21-й хромосоми на 13-ю чи на 14-ю, чи на 15-ю, чи на 22-у пари). Для цього синдрому характерна: а) олігофренія різного ступеня (імбіцильність, дебільність чи ідіотія), б) низький зріст, в) м’язова гіпотонія, г) розхитаність суглобів, д) короткі пальці (може бути синдактилія), е) поперечна «мавпяча» складка на долоні, є) монголоїдний розріз очей, ж) епікантус, з) збільшений язик, и) зменшення розмірів мозку, і) часто зустрічаються вади серця і аномалії інших внутрішніх органів, к) недорозвиток статевих ознак, л) різке зниження клітинного і гуморального імунітету, м) підвищений ризик розвитку лейкозу і н) формування ранньої катаракти.
П а т о г е н е з багатьох проявів синдрому Дауна пов’язують із генами смуги g-22 у 21-й хромосомі: а) ген Gart кодує синтез ферменту, який приймає участь у синтезі пуринів, підвищений вміст яких веде до розвитку неврологічних розладів, розумової відсталості, дефектів імунної системи; б) з геном ets-2 (онкоген) пов’язують підвищений ризик розвитку лейкозу; в) ген, який кодує синтез α-А-кристаліну, причетний до розвитку катаракти; г) ген, який кодує синтез супероксидисмутази (СОД), бере участь у розвитку розумової відсталості і передчасного старіння; д) розвиток олігофренії пов’язаний з геном 21-й хромосоми, який кодує синтез β-амілоїду. У хворих із синдромом Дауна до 30 років у головному мозку виявляються сенільні бляшки і дегенеративні зміни, як і при хворобі Альцгеймера (патогенетична подібність).
У 20-і роки хворі із синдромом Дауна доживали до 9 років, у 80-і - до 30 років, у даний час завдяки успіхам медицини 25 % хворих доживає до 50 років.
□ Синдром Патау (трисомія у 13-й парі аутосом), характеризується: а) мікроцефалією, б) аномікрофтальмом, в) деформацією вушних раковин, г) розщілиною верхньої губи і піднебіння, д) полідактилією, е) недорозвиненими обома щелепами, є) вродженими вадами серця;
□ Синдром Едвардса (трисомія у 18-й парі аутосомі), характерна: а) де-формація вушних раковин, б) вузькі очні щілини, в) гіпоплазія нижньої щелепи, г) розщілина піднебіння, д) мікроцефалія, е) вади серця, органів травлення, є) зрощення нирок;
Варто помітити, що для всіх аутосомних анеуплоїдних захворювань характерна тріада: множинні пороки розвитку органів, олігофренія і значне скорочення тривалості життя.
• Хвороби зі спадковою схильністю займають особливе місце серед патологічних станів спадкової природи і відрізняються від генних хвороб тим, що для свого прояву мають потребу в поєднанні дії: а) факторів зовнішнього середовища і б) генетичних факторів. Вони являють собою найбільш велику групу спадкової патології, дуже різноманітну за своїми проявами. Ці хвороби можуть бути як моногенними, тобто викликатися мутацією одного гена, так і полігенними, при розвитку яких страждають багато генів.
□ Моногенні форми спадкової схильності проявляються при дії різних факторів середовища: а) забруднення повітря, б) харчових речовин, в) ліків. Відомо, наприклад, що ряд харчових речовин може викликати патологічний стан в людей із спадковою схильністю. Так, у деяких людей прийом молока чи молочної їжі супроводжується його бродінням і газоутворенням в кишечнику. Це пов’язано із аутосомно рецесивною ознакою непереносності лактози. У кишечнику таких хворих відсутня бета-галактозидаза, тому молочний цукор не засвоюється, а під дією мікрофлори кишечнику піддається бродінню.
□ Незважаючи на те, що полігенні хвороби із спадковою схильністю є найбільш розповсюдженою групою (гіпертонічна хвороба, ішемічна хвороба серця, атеросклероз, виразкова хвороба, шизофренія, цукровий діабет, бронхіальна астма, тиреотоксикоз, псоріаз і ін.), механізм їхнього виникнення найменш вивчений.
Для мультифакторних хвороб при всій їхній розмаїтості характерні всі ознаки полігенного спадкування, які відрізняють їх від групи моногенних хвороб: 1) значна сімейна схильність до захворювань; 2) наявність патогенетичних і асоційованих маркерів схильності; 3) відносно висока конкордантність (збіг) хвороби в монозиготних близнюків (60%); 4) однотипність проявів хвороби в хворої дитини і найближчих родичів.
За клінічними проявами із спадковими хворобами дуже подібні вроджені та набуті в ранньому дитячому віці хвороби - фенокопії.
Характерна ознака вроджених хвороб - поява їх до моменту народження. Якщо спадкові хвороби виникають у результаті наслідуваних від батьків гаметичних мутацій, то вроджені – є наслідком впливу патогенних факторів на ембріон – плід.
В залежності від часу виникнення порушень внутрішньоутробного розвитку розрізняють:
1) Гаметопатії - виникають до запліднення, під час гаметогенезу.
2) Бластопатії - формуються в перші 15 діб розвитку зародка (бластоцисти).
3) Ембріопатії - виникають після диференціювання ембріобласта до закінчення закладки органів (від 16-х доби до 12-й тижня).
4) Фетопатії - порушення фетогенезу (розвитку плода). Розрізняють: а) патологію раннього фетогенезу, коли відбувається утворення тонких структур і досягається життєздатність плоду (від 12-й тижня до 7-го місяця), і б) порушення пізнього фетогенезу, коли відбувається становлення функцій плоду і старіння плаценти (від 7-го місяця до пологів).
Ці порушення виникають під впливом так званих тератогенних факторів, до яких відносяться наступні впливи: а) фізичні (іонізуюча радіація, термічні фактори); б) хімічні (нікотин, алкоголь, пестициди, деякі лікарські препарати); в) біологічні (віруси краснухи, кору, грипу, збудник токсоплазмозу); г) кисневе голодування; д) нераціональне харчування матері; е) хвороби матері.
У виникненні різноманітних порушень внутрішньоутробного розвитку мають значення критичні періоди - такі проміжки часу в розвитку організму, коли визначаються подальші шляхи становлення всього зародка чи окремих його зачатків, їхній вступ у новий етап морфогенезу.
Розрізняють 2-а основних критичних періоди: 1) період переходу зародка від стадії дроблення до диференціювання на три зародкових листки, що закінчується імплантацією (1-ий тиждень); 2) період плацентації і великого органогенезу - період закладки органів і плаценти (3-8-ий тиждень).
Критичні періоди характеризуються високою метаболічною активністю і підвищеною чутливістю до дії ушкоджуючих факторів.
